МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ДЕНЬ Z. НАБЛИЖЕННЯ НОВОГО ПОВОРОТНОГО ЧАСУ. РИТМИ ІСТОРІЇ

07/17/2001 | Dmytro
ДЕНЬ Z. НАБЛИЖЕННЯ НОВОГО ПОВОРОТНОГО ЧАСУ. РИТМИ ІСТОРІЇ

Нещодавно “Україна молода” вмістила статтю-інтерв’ю “День “Зеро”” в якій передбачається критична фаза розвитку України. І дійсно, при наближенні до цього дня обвалилася плита поруч Поштамту на Хрещатику, тобто через 12 років на тому самому місці після аналогічної події, це нагадало про можливе повторення історичних подій, загострилась ситуація в Криму - дії місцевої міліції провокують етнічний конфлікт. Почали надходити погрожуючі сигнали Кучмі з Росії (продався мовляв католикам, а справжній тато діє за принципом – я тебе породив, я тебе і уб’ю) і зі Штатів (про розслідування торгівлі зброєю і корупції). Внутрішньополітичні сили нарощують сили і готуються до бою, що не може не загострювати. У світі – 22 липня самміт G8 у Неаполі, 25-го зустріч “зубрів” у Білорусі, що теж є виявом політичних концентрацій. Чи не підуть у конфронтацію ці полюси?

Отже я вирішив скласти добірку останніх матеріалів апокаліптичних чи антиутопічних передбачень, а також більш спокійні дослідження циклічних ритмів історії:

ДЕНЬ "ЗЕРО" Чи вдасться відвернути прогнозовані липневі потрясіння?
"Україна молода", 10 липня 2001, с.10
http://uamedia.visti.net/um/view.html

Автори повідомляють, що попередній прогноз абсолютно точно справдився, цей прогноз я знайшов, справдилось за ним не все, але ознайомитись цікаво:

Куда нас вывезет колесо истории
“Слово” (Одеса), 21 травня 1999, №21(339)
http://slovo.odessa.ua/339/3_1.html

Питання циклічності оглядає також більш наукова і грунтовна сттаття:

В. Кузьменко,
ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ
“Статистика України”, 1999, №1

В переддень самміту G8 актуальні питання глобалізму, нового світового порядку і можливим наслідкам присвячені статті:

БЛЕСК И НИЩЕТА НОВОЙ РИМСКОЙ ИМПЕРИИ
“Завтра” (Москва), 03-07-2001, No: 27(396), с.5
http://zavtra.ru/cgi//veil//data/zavtra/01/396/51.html

Европа распадется
“2000” (Киев), 28.06.-05.07.2001, с.1, 5
http://www.news2000.com.ua/politic.php?id=377


Стосовно циклічності одразу дещо можна зауважити:

Досі досить поширеними були уявлення про 12-річний цикл. Він приблизно дорівнює періодові активності сонця (11,4 років) і мабуть складає половину періоду зміни поколінь. Якщо зміна поколінь відбувається з періодом десь 24 роки (2 цикли по 12 або 3 цикли біологічного оновлення за Цукановим-Шкляєвим – 3 х 7,65 = 22,95) тоді саме зараз триває 13-те критичне покоління України після поразки під Полтавою). Віднявши від сьогодення 12 років ми опиняємося в 1989 році – добі Пєрєстройки, коли вона вступила в фазу формування масових народних рухів-фронтів, виборів рад і загострення боротьби. Влітку-восени 1989 року народився Рух і зараз ніби відбувається його друге народження чи може ширшого руху “Наша Україна”.

Ще деякі приклади 12-річних пікових подій. Громадянські конфлікти з іноземним втручанням: 1956-й – придушення повстання в Угорщині, 1968-й – Чехословаччина, 1980-й – Афганістан і Польща, 1991-1992 – Ірак-Кувейт-“Буря в пустелі”. Югославія-1999 дещо відхиляється в часі від цього і не вкладається в схему інтернаціональних військових конфліктів: 1941-й друга світова поширюється на СССР і США-Японію, 1953-й – війна в Кореї, 1965 – війна у В’єтнамі, 1977-1978-1979-й В’єтнам-Камбоджа-Китай, Ефіопія-Сомалі, поворотні точки в історії Росії-СССР: 1905-1917-1929-1941-1953-1964/1965(утвердження Брєжнєва)-1977(ухвалено Конституцію)-1989(розквіт Пєрєстройки)-2000/2001(утвердження Путіна). Через 12 років після Чорнобиля відбулись сонячне затемнення, серія руйнівних землетрусів і нових національно-етнічних конфліктів і терактів, в цій хвилі знаходиться і “Югославія”.

К.Ясперс, замислюючись над природою приходу хвилі пророків монотеїзму, ввів поняття вісьового часу (поворотного часу). Але та “вісь” охоплювала період у 800 років, тобто була занадто товста. Ряд факторів схоже підтверджують прихід нового поворотного часу. Якщо раніше суспільні процеси відбувались на великих просторах порівняно ізольовано, то тепер інформатизація і тісні взаємовпливи синхронізують явища, створюють їх взаємозалежність, коли одне явище (криза) запускає або підсилює іншу. І оцей можливий спонтанний-ланцюговий-резонансний характер перехідних (кризових) явищ може набути всесвітньо-катастрофічного характеру.

Відповіді

  • 2001.07.17 | Dmytro

    ДЕНЬ "ЗЕРО"

    ДЕНЬ "ЗЕРО"
    Чи вдасться відвернути прогнозовані липневі потрясіння?
    "Україна молода", 10 липня 2001, с.10
    http://uamedia.visti.net/um/view.html


    "22 липня 2001 р. політичне протистояння в Україні досягне апогею.
    Можна говорити не просто про кризу, а про спробу насильної зміни
    керівництва держави чи збройного регіонального конфлікту - у
    Криму, Донбасі або Галичині". Такий прогноз розвитку політичних
    процесів, виконаний на на основі наукових розробок, оприлюднили
    днями доктор психологічних наук Борис Цуканов та кандидат
    історичних наук Ігор Шкляєв. Звісно, можна його проігнорувати:
    поставитись до передбачуваної "кризової дати" скептично, а прогноз
    Наукового центру психології часу Одеського держуніверситету імені
    І.Мечникова назвати невдалим пророцтвом - і забути, поставити
    крапку. Можна, якби не одне "але". Річ у тім, що попередній
    прогноз Цуканова-Шкляєва, опублікований у травні 1999-го, у
    наступні 2000-01 роки справдився. Причому з феноменальною
    точністю. Спираючись на власну теорію циклічності розвитку
    державних групових суб'єктів, учені передбачили як трагічні події
    9 березня в Києві, так і відставку 26 квітня уряду Віктора Ющенка,
    для чого, на перший погляд, не було причин...

    - Чи не могли б ви розповісти, на чому грунтується висунута теорія
    циклічності?

    Ігор Шкляєв: - Своєрідним поштовхом до грунтовного вивчення
    історико-біологічного явища "державний груповий суб'єкт", а згодом
    і встановлення закономірностей його розвитку стали дослідження
    відомих учених Льва Гумильова, Віко Джамбаттіста та інших. Спробую
    викласти у телеграфному стилі. Гумильов, зокрема, вважав: розвиток
    кожного етносу обмежений певним часовим періодом, обумовленим тими
    чи іншими історичними умовами. Для Росії, наприклад, цей період
    Гумильов визначив у 1200 років. Нас глибоко зацікавили як предмет
    його досліджень, так і аргументація й висновки. І згодом,
    розвиваючи деякі з виявлених закономірностей, мій колега Борис
    Цуканов увів поняття "державний груповий об'єкт" і "великий
    біологічний цикл", характерний для розвитку того чи іншого
    групового суб'єкта.

    - Що таїться за цими поняттями?

    Борис Цуканов: - Феномен державного групового суб'єкта (ДГС) має
    як соціально-психологічне, так історичне підгрунтя. Кожна окремо
    взята особистість належить до певної групи, і поза групою як
    особистість існувати не може. Одну з таких груп уособлює держава
    як гарант громадянських прав. Попри історичні, політичні,
    економічні й територіальні ознаки, держава водночас є сукупністю
    свідомих індивідів-особистостей, об'єднаних за громадянською
    приналежністю. Остання особливість, власне, й визначає феномен
    ДГС, який існує у власному часі - історичному вимірі - і веде
    відрахунок з моменту самовизначення. У ході багаторічних
    досліджень розвитку Франції, Італії, Японії, США і російсько-
    радянської імперії нам довелось пересвідчитись: різні держави
    мають різну періодичність розвитку - ці категорії ми назвали
    коливаннями групового суб'єкта. Після грунтовного їх вивчення та
    встановлення взаємозв'язків ми спробували змоделювати соціально-
    політичні колізії розвитку різних держав, у тому числі й "нових
    незалежних" - Росії та України, й опублікували результати
    dnqk3dfem| у журналі "Правова держава".

    І.Ш.: - Відверто кажучи, здобуті результати нас самих подивували -
    ключові історичні моменти, виявляється, піддаються чіткому
    науковому передбаченню. А кореляція прогнозованих явищ і подій
    якщо й можлива, то хіба в тих випадках, коли на розвиток ситуації
    цілеспрямовано впливають ключові чинники - лідери країн та
    провідні політичні сили. Причому в ході досліджень помітили, що,
    приміром, Україна як так званий державний груповий суб'єкт
    розвивається за історико-біологічним сценарієм, вельми схожим до
    російського. З тією лише відмінністю, що на крок-другий відстає
    від Росії. І одне, й інше суспільства, публічно прогнозували ми ще
    в 1999 році, "тихо скочуються до підтримки ідеї сильної
    авторитарної особистості, здатної навести порядок усередині
    країни... Прихід її до влади означатиме переділ уже поділеної
    держвласності (в інтересах нової команди), посилення репресивного
    державного апарату, здатного жорсткими неконституційними заходами
    зупинити криміналізацію країни". Так і сталося - у Росії прийшов
    до влади, розв'язавши чеченську кампанію, передбачуваний нами
    сильний лідер - Володимир Путін. А Україну, за нашими прогнозами,
    чекали перші конфлікти й катаклізми в листопаді-грудні 2000-го. І
    все також підтвердилось з потрясаючою точністю...

    Б.Ц.: - Я хотів би наголосити: ми не займаємося футурологією,
    предмет нашого інтересу - наукове прогнозування визначальних
    суспільних явищ і подій. Виходимо з того, що категорія часу - не
    лише філософське поняття, а й реальність особливого роду. Я б
    навіть сказав, - парадоксальна реальність. Одне з досліджень, над
    яким я працював близько десяти років, отримало назву глобальний
    біологічний годинник. Йдеться про вимір часу з моменту виникнення
    Землі до появи первісної людини-кроманьйонця. Уже встановлено:
    дискретною метрикою - мірою еволюції розвитку всього живого на
    Землі - є 576 мільйонів років. До речі, навіть розвиток первісних
    людей, що об'єднувались за соціальними критеріями,
    підпорядковувався частоті коливань групового суб'єкта. Хочу
    наголосити: людський індивідуум, що є носієм свідомості, не
    випадково визнано ключовим різновидом самоорганізованої системи.
    Бо саме свідомість "об'єктивно" обгрунтовує межу і відмінності між
    минулим і майбутнім. У кожного індивідуума складається свій
    життєвий шлях – з піднесеннями і спадами, досягненнями і втратами.
    Стрибкоподібні зміни в житті особистості, що називаються крутими
    поворотами долі, знаходять своє пояснення у законах суб'єктивно
    пережитого часу. Тому, власне, час в уявленнях древніх народів
    виглядає низкою послідовних змін, чергою появлень, становлень і
    зникнень. І водночасчас уособлює циклічність і повторюваність, що
    з сивої давнини мали магічне значення для людини, оскільки
    передбачали можливість періодичного повернення до початку.

    Символом часу для древніх народів стало колесо, що крутиться чи
    котиться. Зауважу: на основі циклоїдної моделі колеса, що
    котиться, теоретично розраховували й експериментально перевіряли і
    ми великий біологічний цикл (С) життєдіяльності для групового
    суб'єкта. Цей період, протягом якого у "середньогрупової" людини
    оновлюються не тільки клітини тіла, а й особистісні
    характеристики, становить 7,65 року. Чимало схожих рис виявили і в
    характеристиці держав при розгляді переходів - від нестійкого
    стану до стабільного і навпаки. Більшість таких змін
    супроводжувались значними соціальними потрясіннями і переворотами,
    що зафіксовано в історичних хроніках. Зараз можна з певністю
    стверджувати, що низка вузлових моментів історичного виміру доволі
    rnwmn визначається масштабною мірою великого біологічного циклу.
    Ми встановили: у циклоїдній моделі часу існують точки, в яких
    зливаються кінці й початки циклів і їх чвертей. Вони отримали
    назву точок фазової сингулярності. Саме поблизу цих точок, як
    довелося пересвідчились, стрімко зростає внутрішня напруга
    групового суб'єкта, що опиняється в украй нестійкому стані. І якщо
    нестійкість не вдається зняти, настає соціальний вибух.
    Характерною особливістю поведінки групового суб'єкта на
    європейському континенті є наростання частоти коливань при
    наближенні до критичної точки свого існування...

    - Як же все-таки застосовуєте теорію циклічності до прогнозування
    визначальних подій і явищ в Україні?

    І.Ш.: - При характеристиці розвитку ДГС України користуємось точно
    зафіксованою датою здобуття державної незалежності - це грудень
    1991-го, коли Леонід Кравчук підписав Біловезьку угоду про
    утворення СНД. Отож перший великий біологічний цикл для ДГС
    України закінчився у серпні 1999 р. (7,65 року з моменту
    підписання документа). Завершення означеного циклу
    супроводжувалось низкою соціальних катаклізмів, які були нами
    заздалегідь спрогнозовані. Оскільки кожен великий цикл для ДГС
    ділиться на чверті, а історичний досвід показує, що частота
    соціальних коливань зростає з періодичністю 1,25 С, 1,5 С і 1,75
    С, то для ГДС України ми передбачили різке посилення соціальної
    напруженості наприкінці першої чверті другого великого циклу (0,25
    С = 1,92 року). Якщо відрахувати 1,25 С від моменту підписання
    Біловезької угоди, то виявиться, що цей період, за календарем,
    припадає на другу половину липня 2001 р. Теперішні коливання
    поведінки ДГС України дають підстави твердити, що коливання
    напруженості при наближенні до кінця поточної чверті стали
    проявлятися з періодичністю 1/64 великого циклу (43 доби).
    Тривалість 1,25 С становить 80 циклів по 43 доби. Уже наприкінці
    75-го циклу, що припадає за календарем на 19 грудня 2000 р.,
    почалося політичне протистояння в Києві. Через наступні 43 доби
    (31 січня) колони демонстрантів з різних регіонів країни вирушили
    на Київ. А подальші події, що збіглися з завершенням 77 циклу - а
    саме 9 березня 2001 р. - викликали в суспільстві справжній шок,
    оскільки були зовсім не характерними для ментальності населення
    України. Ще через такий же проміжок часу (43 доби) усім нам
    довелось спостерігати інспіровану депутатською більшістю Верховної
    Ради України відставку Прем'єр-міністра Віктора Ющенка, якому
    вперше за період існування української державності вдалося досягти
    реального піднесення економічного розвитку без використання
    зарубіжних позик.

    Б.Ц.: - Як ми й прогнозували, наступною датою, що засвідчить
    дальше посилення протистояння політичних сил, стане 9 червня -
    дата збігається з завершенням 79-го циклу ДГС України. Саме цієї
    суботи, з одного боку, мала статися важлива подія, що, за нашим
    прогнозом, мала підтвердити триваючу поляризацію суспільства. А з
    другого - показала розгубленість та неготовність можновладців до
    її сприйняття. Чи справдився прогноз? Згадаємо: саме 9 червня
    відбувся з'їзд партії Українського Народного Руху, на якому
    ухвалено рішення про об'єднання опозиційних до нинішньої влади
    двох частин раніше розколотого РУХу - визначальної для української
    державності політичної сили. Й одразу ж прозвучала владна оцінка
    події: йдеться, швидше, про фарс, аніж про об'єднання РУХу, навряд
    чи варто до цього серйозно ставитись...

    І.Ш.: - Чому ми оприлюднили дату 22 липня як пік зростаючого
    протистояння? Бо якраз на початок третьої декади, за підрахунками,
    припадає завершення 80-го циклу, коли досягне апогею частота
    коливання ДГС України. Цієї неділі або в найближчі до неї дні
    можна чекати різкого загострення політичної кризи - явищ і подій,
    пов'язаних зі спробою насильної зміни влади чи регіонального
    збройного конфлікту (теракту). Наголошуємо: йдеться про серйозні
    катаклізми, які супроводжують природні закономірності історичного
    розвитку нашого суспільства. Можуть мати розвиток як явища
    "кримінальної революції" в Кримському парламенті, так і
    зростаючого несприйняття дій влади з боку комуністичної та правої
    опозиції. На нашу думку, владні структури поки що здатні
    скорелювати розвиток ситуації, принаймні послабити напруженість
    ДГС - пом'якшити чи знівелювати політичними й економічними
    методами. Однак чуємо на цьому тлі якраз протилежне - владну
    вимогу про необхідність ліквідації пільг для населення. Це нагадує
    підкидання дров у багаття і може ще більше загострити напругу в
    суспільстві. Ми маємо підстави застерегти: Україна – на
    небезпечному політичному перевалі! Останні події і явища, не
    завжди належно відстежувані й оцінювані, здатні стати визначальним
    поштовхом до розвитку ситуації, яка в підсумку може призвести до
    остаточної втрати державної незалежності України - ініціювання
    регіональними елітами нових державних утворень (за югославським
    сценарієм) або швидкої інтеграції з Російською Федерацією (за
    сценарієм білоруським). Часу на осмислення й запобіжні дії
    залишається все менше...

    Розмовляв Михайло Аксаканюк

    P.S. Цікаво, що, згідно з повідомленням інформагентства
    "Інтерфакс", наприкінці наступного місяця, а саме 25 липня,
    відбудеться зустріч у Вітебську (на півночі Білорусі) президентів
    Росії, Білорусі та України. Такої домовленості досягнуто за
    дипломатичними каналами, повідомили "Інтерфаксу" у
    зовнішньополітичному відомстві Білорусії в Мінську. "За
    відомостями дипломатичних джерел, передбачається, - завершує
    повідомлення "Інтерфакс", - що лідери трьох слов'янських держав
    СНД візьмуть участь в урочистій церемонії відкриття фестивалю
    мистецтв "Слов'янський базар", який традиційно проводиться у
    Вітебську". Певно, чималий обсяг важливих проблем належить
    обговорити главам трьох держав, раз дипломатичні джерела уникають
    конкретики. Зрештою, давно вже не збирались саме в такому складі
    глави держав СНД у білоруській глибинці. Пригадується хіба що
    зустріч "біловезьких зубрів" у грудні 1991 року, що стала для
    одеських учених Б. Цуканова та І. Шкляєва моментом відліку
    державної незалежності України.
  • 2001.07.17 | Dmytro

    Куда нас вывезет колесо истории

    Куда нас вывезет колесо истории
    “Слово” (Одеса), 21 травня 1999, №21(339)
    http://slovo.odessa.ua/339/3_1.html


    Возможно ли прогнозировать будущее? Адекватного ответа на этот
    вопрос нет. История — капризная дама, которую вряд ли удастся
    когда-либо «вычислить» с математической точностью. Основанные на
    теоретических выкладках предсказания историков, как правило, не
    сбываются, поэтому нам остается с изумлением, страхом,
    равнодушием, восхищением и даже вожделением констатировать прихоти
    этой «капризной дамы».
    Но тем не менее самые интересные открытия последнего времени
    находятся на грани различных наук. Одно из таких открытий занимает
    современную психологию и историческую науку.
    Опираясь на точку зрения В. И. Вернадского о начале отсчета
    биосферного времени, одним из нас был рассмотрен механизм хода
    глобальных биологических часов, которые точно отбивали узловые
    моменты главных скачков на протяжении всего периода эволюции
    жизни. Последний эволюционный скачок зафиксирован на «расстоянии»
    35 тысяч лет назад появлением кроманьонца, от которого современный
    человек практически не отличается. С этого момента начинается
    древнейшая история человечества.
    Время в представлении древних — ряд последовательных
    изменений, череда появлений, становлений, исчезновений. Это также
    цикличность и повторяемость, которые, начиная с глубокой
    древности, имели огромное магическое значение для человека в виде
    предполагаемой возможности периодического возвращения к началу.
    Символом времени у древних народов было вращающееся или катящееся
    колесо.
    Используя циклоидную модель «катящихся колес», одним из нас
    был теоретически рассчитан и экспериментально проверен Большой
    биологический цикл (С) жизнедеятельности для группового субъекта
    (народа, этноса). Этот цикл, во время которого у
    «среднегруппового» человека обновляются не только клетки тела, но
    и личностные характеристики, составляет 7,65 года.
    Большой биологический цикл создан в горниле глобальных
    биологических часов жизни, которые четко отбили момент начала
    человеческой истории. Поэтому длительность цикла группового
    субъекта не зависит ни от цвета кожи, ни от материка, где он
    существует и действует.
    Так же, как и отдельная личность, народ или этнос может
    «объективно» обосновать различие между прошлым и будущим, отражать
    и конструировать свою историю. Именно эта способность позволила
    выдающемуся историку Марку Блоку утверждать, что история — это
    «конкретная живая действительность, необратимая в своем
    стремлении, а время истории — это плазма, в которой плавают
    феномены». Одним из таких феноменов, который «плавает» в
    собственном историческом измерении (времени-плазме), является
    государственный групповой субъект деятельности (ГГС).
    Феномен ГГС имеет социально-психологическое и историческое
    происхождение. Каждая отдельно взятая личность принадлежит к
    определенной группе, вне которой как личность существовать не
    может. Одна из таких групп — государство как совокупность
    сознательных индивидов-личностей, объединенных в большую группу по
    гражданской принадлежности. Эти индивиды стремятся перевести свое
    собственное существование из нестабильного состояния в стабильное.
    В начальных условиях такие системы значительно удалены от
    состояния равновесия.
    Переходы любого государства от неустойчивого состояния к
    стационарному отмечаются крупными социальными потрясениями и четко
    thjqhps~rq рядом известных исторических дат. Используя масштаб С
    = 7,65 года, нетрудно убедиться, что существование ГГС Франции с
    1789 до 1958 гг. равно 169 годам и точно соответствует 22 С.
    Групповой субъект США с момента его образования в 1776 г. до
    момента принятия плана Ф. Рузвельта в 1933 г. просуществовал 157
    лет, или 20,5 С. Среди стран Востока наибольших результатов в
    экономических и демократических преобразованиях достигла Япония.
    Со времени революции Мейдзи в 1867 г. до принятия плана Маршалла
    1952 г. период составляет 85 лет, что точно соответствует 11 С.
    Эти страны достигли стабильного демократического состояния за
    периоды разной продолжительности.
    Обратимся к истории Российской империи и Советского Союза. За
    начальный период демократических преобразований в империи следует
    принять 1861 г. — год отмены крепостного права. Через 44 года
    (5,75 С), в 1905 г., была предпринята попытка реформирования
    государственной системы революционным путем. Она была
    малоуспешной, и поэтому в следующий период в 12 лет (1,5 С)
    назревал новый социальный взрыв. В феврале 1917 г. монархическое
    правление закончилось, начались демократические преобразования
    Временного правительства. Но октябрьский политический переворот
    приостановил механизм демократических начинаний, положил начало
    тоталитарному режиму. Всплеск активности ГГС, выступавшего за
    демократию в годы гражданской войны на протяжении 3,8 года (0,5
    С), привел к экономическому хаосу. Для выхода из этого состояния
    принимается курс на возврат к рынку в виде новой экономической
    политики.
    Но НЭП резко расходится с коммунистической идеей, противоречит
    тоталитарному режиму, поэтому основной состав ГГС, крестьянство,
    государство насильственным путем возвращает на уровень крепостных
    крестьян. С момента окончания гражданской войны до начала
    коллективизации в 1928 г. ГГС уже новой, советской империи
    существует в историческом измерении на протяжении одного большого
    цикла. Для удержания «головокружения от успехов» вводится механизм
    репрессий, который достигает своего апогея в 1937 г. (чему
    соответствует период 9,5 лет, равный 1,25 С).
    Групповому субъекту советской империи в режиме репрессий
    пришлось просуществовать до 1953 г. в течение 16 лет, или 2 С. С
    этого года начинается политическая «оттепель», давшая ГГС
    долгожданный глоток свободы, ограниченной тоталитарными рамками.
    «Оттепель» продолжается до 1964 г. и составляет период 11,5 года
    (1,5 С), а с октября 1964 (свержение Хрущева) по март 1985 г.
    (начало перестройки) групповой субъект империи существует в
    застойном периоде 21 год (2,75 С).
    В этом периоде следует отметить два чрезвычайно интересных
    момента. Первый датируется августом 1968 г., когда советскими
    танками были подавлены демократические преобразования в
    Чехословакии. Эта политическая акция хотя и не была направлена
    против группового субъекта СССР, но она четко зафиксировала момент
    внутреннего напряжения, который можно считать критическим для
    самого субъекта. В нем еще жила и дышала демократия «оттепели».
    Здесь совпадение поражает своей точностью. Так, с момента
    кремлевского переворота 1964 г. до чехословацких событий августа
    1968 г. проходит 3,8 г., что максимально точно равно 0,5 С.
    Второй момент датируется октябрем 1977 г. Спустя 9 лет и 2
    месяца (1,2 С) после чехословацких событий предпринимается попытка
    демократизации существующего режима путем принятия новой
    конституции. Само приближение к этому масштабному моменту
    свидетельствовало о нарастании внутренней готовности группового
    субъекта к социальным изменениям. Для этого и была принята
    обманчивая брежневская конституция.
    Начавшийся в 1985 г. период «нового мышления» продолжался до
    dej`ap 1991 г. — 6 лет (0,75 С). Однако эта политическая
    перестройка была с самого начала обречена на провал, ибо в ней не
    было даже предположения о ликвидации тоталитарного режима. Поэтому
    групповой субъект империи не принял ее как действительный путь к
    демократизации и раздробился на ряд независимых государств.
    Как видно, от начала демократических преобразований в 1861 г.
    до распада Российско-советской империи в декабре 1991 г. групповой
    субъект просуществовал 130 лет, что точно соответствует 17 С. Но и
    за этот период ему не удалось достичь уровня стационарного
    состояния.
    Таким образом, мы можем утверждать, что ряд узловых моментов
    истории довольно точно определяется масштабной мерой Большого
    биологического цикла. В циклоидной модели времени существуют
    точки, в которых сливаются концы и начала циклов и их четвертей.
    Именно в окрестности этих точек стремительно возрастает внутренняя
    напряженность группового субъекта, который оказывается в крайне
    неустойчивом состоянии. И если напряженность не снимается путем
    преобразований, то следует социальный взрыв.
    Для российского ГГС наиболее часто встречаются периоды 9,5 лет
    (1,25 С), 11,5 лет (1,5 С), 13,4 лет (1,75 С). Используя опыт
    прошлого поведения этого субъекта, попытаемся ответить на вопросы:
    «Что может быть?» и «Когда может быть?»
    Так, начиная с декабря 1991 г. — узловой точки отсчета —
    групповой субъект России начинает существовать в новом
    историческом измерении. Мы можем прогнозировать новые катаклизмы в
    постсоветской истории уже через 7,65 года. Определенные показатели
    неустойчивости и политического колебания группового субъекта
    довольно ярко свидетельствуют о поляризации общества как в
    современной Российской Федерации, так и в Украине. Расстрел
    танками Верховного Совета в октябре 1993 г. (а это четверть
    биологического цикла), ничем не оправданная и непонятная
    большинству населения России чеченская авантюра, тяжелейший
    экономический кризис второй половины 1998 г., поразивший
    постсоветское пространство, четко сигнализируют о росте внутренней
    напряженности.
    Сейчас реальные доходы населения упали в 1,5—2 раза,
    разорились мелкие собственники, государство фактически вошло в
    состояние дефолта, т. е. невозможности выплачивать собственные
    долговые обязательства. Массовые забастовки шахтеров, учителей,
    врачей на фоне сытых, самодовольных физиономий государственных
    чиновников и коррумпированных депутатов Государственной думы и
    Верховной Рады еще более озлобляют население России и Украины.
    Попытка разыграть карту российско-украинского договора (и таким
    образом «выпустить излишний пар» при формировании в сознании
    группового субъекта образа внешнего врага) явно не удалась.
    Совершенно ясно, что население в постсоветской России и Украине
    находится во все более нестабильном, неустойчивом состоянии и явно
    приближается к социальному взрыву. Для сравнения можно привести
    пример Украины, где частота смены премьеров, начиная с октября
    1992 г. (с периодом в одну восьмую цикла), свидетельствует о
    периодической фазовой неустойчивости.
    Оба групповых субъекта приближаются к концу первого большого
    цикла, где феномен неустойчивости достигнет апогея. Наше общество
    тихо скатывается к идее сильной авторитарной личности, способной
    навести порядок внутри страны. Для Российской Федерации такими
    фигурами являются экс-премьер Е. Примаков и экс-генерал А. Лебедь,
    приход к реальной власти которых может означать новый передел уже
    поделенной госсобственности (уже в интересах их команд), усиление
    репрессивного государственного аппарата, способного жесткими
    неконституционными мерами остановить криминализацию страны. Можно
    абсолютно точно предсказать, что в этом случае быстро пройдут
    onkhrhweqjhe интеграционные процессы, реанимирующие идею единого
    государства.
    В Украине, обычно повторяющей российские экономические и
    политические события, что свидетельствует о единой исторической
    судьбе группового субъекта, происходят аналогичные события. Также
    наблюдается поиск сильной личности, способной удержать молодую
    державу от развала. Начавшаяся предвыборная кампания из большого
    числа претендентов на пост президента дает нам, наверное,
    единственного кандидата с имиджем сильной личности — Е. Марчука.
    Таким образом, уже в ближайшем будущем, исходя из просчетов
    Большого биологического цикла группового субъекта в Российской
    Федерации и в Украине, мы можем вполне уверенно прогнозировать
    серьезный социально-политический взрыв в июле-августе этого года в
    России и подобные события — но уже в октябре-ноябре — в Украине.
    Молодая государственность этих стран будет либо разрушена, либо
    силовым путем реанимируется единое славянское государство с
    панславянской идеей в самой жесткой тоталитарной форме.

    Борис ЦУКАНОВ, доктор психологических наук,
    Игорь ШКЛЯЕВ, кандидат исторических наук
  • 2001.07.17 | Dmytro

    ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ

    В. Кузьменко,
    державний експерт Національного інституту
    українсько-російських відносин РНБОУ, канд. екон. наук

    ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ

    “Статистика України”, 1999, №1
    [е-текст узято на сайті Держкомстату]

    Ще у ХVІІІ столітті в основу першої відтворювальної моделі
    засновника фізіократичного напрямку економічної науки - видатного
    французького вченого Франсуа Кене - було покладено методологію
    повторення виробничих процесів, їх відтворення на кожному новому
    витку часу. Але сама ідея економічних циклів сформувалась у іншого
    французького вченого Клемента Жюгляра вже тільки у середині ХІХ
    століття. До цього увагу вчених-економістів привертали не цикли, а
    тільки кризи, що розглядались не як складові циклічного розвитку
    господарства, а як ознаки соціально-економічного катаклізму, що
    насувається, мов хвиля цунамі, масштаби негативних наслідків якої
    невідомі. Мабуть, невипадково, що перші економічні цикли,
    пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу,
    відкрив фізик за фахом Жюгляр, який визначив їх довжину у 7-11
    років, тобто у середньому 9 років. Саме такий інтервал
    спостерігався у середньострокових циклах виробництва світових
    обсягів валового продукту в останні 30 років, мінімальні темпи
    зростання якого припадали на кризові 1973, 1982, 1991 рр.
    Таким чином, наприкінці ХІХ століття в економічній науці
    склалась уява про існування єдиного “промислового”, або
    “ділового”, циклу довжиною у 7-11 (8-10) років, який з посиланням
    на авторство Жюгляра було детально описано та всебічно
    проаналізовано у “Капіталі” Карла Маркса, завдяки чому він широко
    увійшов в проблематику світової економічної теорії і практики.
    В цей же час видатний український вчений і, за визначенням
    іншого славнозвісного економіста Йозефа Шумпетера, “найкращий
    слов’янський економіст” Михайло Туган-Барановський першим у світі
    розробив вчення про закономірність циклічності економічної
    динаміки, пов’язаної з періодичністю промислових криз, як фактору,
    що впливає на зміни у народному житті. У 1894 р. вийшла у світ
    його книга “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини та
    найближчі впливи на народне життя”[1], що викликала бурхливу
    дискусію у широкому колі науковців - фахівців не тільки
    економічної, але й інших суспільних наук. Опублікована у
    наступному році його стаття “Значення економічного фактору в
    історії”[2] викликала критику таких відомих російських істориків-
    народників, як Микола Михайловський та Микола Карєєв. І це
    невипадково, оскільки Туган-Барановський показав закономірність не
    тільки виникнення криз, але й їх подолання завдяки активізації
    інвестиційної та соціальної політики.
    Він чи не вперше звернув увагу на необхідність саме
    соціальної, а не політичної спрямованості економічного розвитку
    шляхом посилення соціальної політики через гармонізацію
    диференційованих страт суспільства. Це було враховано вже у
    середині ХХ століття стокгольмською школою наукової економічної
    думки і відкрило шляхи самозбереження та розвитку капіталізму
    через його шведську модель, яка найбільш успішно реалізована
    сьогодні саме у скандинавських країнах, що за рівнями життя в
    останні роки стало займають перші міста серед найрозвинутіших
    країн світу.
    Туган-Барановський вибрав для аналізу широкий діапазон
    показників економічного розвитку Великобританії на протязі ХІХ
    qrnk3rr тому, що саме ця держава була лідером світової економіки
    у цей час її прискореного промислового розвитку. Економічному
    аналізу було піддано не тільки виробничі показники, але й
    показники, що характеризували стан англійського грошового та
    товарного ринку, а також його вплив на населення Сполученого
    Королівства і перерозподіл доходів та витрат у соціальних
    прошарках цього населення. Таким чином, видатний труд Тугана-
    Барановського, який протягом ХХ століття було перекладено на
    німецьку, англійську, японську та інші мови, став першим у світі
    системним дослідженням циклічних закономірностей соціально-
    економічного розвитку. До речі, саме за його фундаментальними
    підручниками з політичної економії до 1917 р. майже вся Росія
    набувала економічних знань, які були в них систематизовані разом з
    філософськими узагальненнями сутності господарчої діяльності,
    зробленими Туганом-Барановським.
    Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть вчені багатьох країн
    світу приділяли увагу теорії економічних криз та циклів. Це
    У.Джевонс, Р.Макдональд, Т.Уільямс (Англія), Ж.Лескюр, А.Афтальон,
    М.Ленуар (Франція), А.Шпитгоф, К.Каутський (Німеччина), Т.Веблен
    (США), К.Віксель (Швеція), В.Парето (Італія), Парвус–А.Гельфанд
    (Росія). Вони вивчали рух цін та процентних ставок у ХІХ столітті
    і виявили, що у доповнення до “звичайних” ділових циклів Жюгляра
    існують більш довгострокові коливання світової кон’юнктури. Як
    наслідок у 1913 р. голландський економіст Ян ван Гельдерен вперше
    узагальнив ствердження щодо наявності довгострокових економічних
    циклів, що охоплюють усі сторони відтворювального процесу і є
    цілком самостійним явищем. Але до їх відкриття залишалось ще
    більше 10 років, хоча тезу про єдиний економічний цикл було
    спростовано вже на початку 20-х років, коли американський вчений
    російського походження Джон Кітчин відкрив короткострокові
    економічні цикли довжиною у 3-4 роки, тобто у середньому 3,5 року.
    Ідеї Тугана-Барановського блискуче втілив у життя його
    безпосередній учень - видатний російський вчений Микола
    Кондратьєв, який у середині 20-х років ХХ століття відкрив великі
    цикли кон’юнктури, що увійшли в світову науку під назвою “довгих
    хвиль” Кондратьєва, або “К-хвиль”. Шляхом економетричного аналізу
    статистичного матеріалу про динаміку виробництва чавуну та свинцю,
    видобутку та споживання вугілля, середнього рівня товарних цін,
    проценту на капітал, заробітної плати, зовнішньоторговельного
    обороту та інших економічних показників розвитку господарств
    Англії, Франції, Німеччини, США протягом приблизно 140 років (з 80-
    х років ХVIII століття до 20-х років ХХ століття) він розклав
    емпіричні ряди цих показників на три складові, якими були:
    • загальна тенденція змін (тренду) з її швидкістю, закладена у
    теоретичну криву ряду, тобто спрямлену криву емпіричного ряду;
    • прискорення цієї тенденції, тобто зміни темпів зростання,
    які характеризуються відхиленнями між емпіричним та теоретичним
    рядами і являють собою коливальні величини, що відображають
    циклічні зміни економічної кон’юнктури;
    • випадкові відхилення у цих кривих.
    При цьому Кондратьєву вже було відомо, що якщо великі цикли
    кон’юнктури у цих рядах існують, то поряд з ними існують ще й
    цикли середньо- та короткострокові, тобто цикли Жюгляра та
    Кітчина. Щоб виключити вплив середньострокових циклів, довжина
    яких дорівнює приблизно 9 рокам, він узяв рухому середню за цей
    період, за допомогою якої виключив також вплив й короткострокових
    циклів. У підсумку шляхом економетричного аналізу розвитку
    господарств чотирьох найбільш розвинутих країн світу Кондратьєву
    вдалось визначити два повних та один неповний великі цикли
    кон’юнктури довжиною 48-60 (у середньому 54-55) років. Кожний з
    vhu циклів складався з підвищувальної та понижувальної хвилі.
    Розуміючи, що в економетричній моделі розвитку світового
    господарства неможливо врахувати вплив на нього усіх ендогенних
    факторів, не кажучи вже про екзогенні, він підкреслював відносну
    точність та вірогідність наближення тієї чи іншої країни до
    мегатрендів світового розвитку. У своїй статті “Великі цикли
    кон’юнктури”, надрукованій у збірнику “Питання кон’юнктури” в 1925
    р., та у доповіді на дискусії з цієї проблеми, що відбулась в
    лютому 1926 р. у Москві в Інституті економіки, Кондратьєв писав:
    “Вважаючи поки що неможливим визначити абсолютно точно роки
    перелому у розвитку великих циклів і враховуючи неточність
    визначення моментів таких переломів (на 5-7 років), що випливає із
    самого методу аналізу даних, можна все ж накреслити наступні
    найбільш імовірні межі великих циклів:

    1. Підвищувальна з кінця 80-х – початку 90-х
    хвиля першого рр. ХVІІІ ст. до періоду
    циклу – 1810 – 1817 рр.;
    2. Понижувальна з періоду 1810 –1817 рр. до
    хвиля першого періоду 1844 – 1851 рр.;
    циклу –
    3. Підвищувальна з періоду 1844 – 1855 рр.
    хвиля другого до періоду 1870 –1875 рр.;
    циклу –
    4. Понижувальна з періоду 1870 – 1875 рр.
    хвиля другого до періоду 1890 – 1896 рр.;
    циклу –
    5. Підвищувальна з періоду 1891 – 1896 рр.
    хвиля третього до періоду 1914 – 1920 рр.;
    циклу –
    6. Імовірна з періоду 1914 – 1920
    понижувальна рр.”[3].
    хвиля третього
    циклу –

    Таким чином, Микола Кондратьєв відкрив великі цикли
    кон’юнктури, які й було покладено в основу його теорії “довгих
    хвиль”, період кожної з яких складає приблизно 54-55 років.
    Кондратьєв пояснив їх виникнення необхідністю оновлення основного
    капіталу і вказав на пожвавлення у сфері технічних винаходів перед
    початком і на самому початку підвищувальної хвилі великого циклу
    кон’юнктури. Вже наприкінці 30-х років видатний австро-
    американський економіст Йозеф Шумпетер [4], не приховуючи
    спадкоємності своїх ідей у відношенні до ідей Тугана-Барановського
    і Кондратьєва, в своїх дослідженнях як першооснову “К-хвиль”
    визначив імпульси новотворень, що задають коливання усій
    економічній системі. Великий цикл кон’юнктури ним було розкладено
    на дві часових складових - інноваційну та імітаційну, - до яких у
    70-ті роки німецький економетрик Герхард Менш [5] додав третю
    складову - “технологічного пату”.
    У 1923 р. вийшла друком книга Кондратьєва “Михайло Іванович
    Туган-Барановський” [6], в якій він відзначив, що саме завдяки
    останньому економічну науку в Росії було піднято на європейський
    рівень. Наприкінці свого короткого життя, у 1930-1932 рр.,
    Кондратьєв знаходився під слідством в Бутирській в’язниці, де
    написав книгу “Основні проблеми економічної статики і динаміки:
    Попередній ескіз”, у якій зробив соціологічні та філософські
    узагальнення економічної динаміки. Тим самим він заклав основи
    створення теорії соціально-економічного генезису (соціоекогенезу)
    суспільства, вивчення механізму якого потребує сучасних системних
    досліджень на стикові різних галузей науки. Таким чином, в останні
    роки свого трагічного життя (з 1930 р. Кондратьєв перебував у
    сталінських катівнях ГУТАБу, де його було страчено в 1938 р. у
    Суздальському політізоляторі) він здійснив ще одну ідею свого
    вчителя, написавши в ув’язненні книгу з соціальної економічної
    динаміки.
    Наступну економічну кризу він спрогнозував ще у 1925 р., і
    невдовзі вона постала у вигляді “великої депресії” в країнах
    Заходу та “великого перелому” в СРСР з голодомором на Україні, що
    й додало підвищеної уваги в наукових та політичних колах до
    кондратьєвської теорії “довгих хвиль”. До того ж Кондратьєв вказав
    на те, що понижувальна хвиля супроводжується довгою депресією
    сільського господарства, яка спостерігалась в аграрному секторі
    радянської економіки як у 20-30 –ті, так й у 70-80 –ті роки, коли,
    незважаючи на усі проголошені програми його підйому, він так і не
    вийшов з кризового стану. Кондратьєв стверджував, що середні цикли
    (маються на увазі 9-річні економічні цикли Жюгляра) у
    понижувальному періоді великого циклу повинні характеризуватися
    довгою та глибокою депресією (свідченням цього є 30-ті та 90-ті
    роки ХХ століття), стислістю та млявістю підйомів; середні цикли у
    підвищувальному періоді великого циклу повинні характеризуватися
    зворотними рисами. І дійсно, багато в чому штучна криза кінця
    хрущовської “відлиги” з кукурудзяним хлібом була дуже швидко
    подолана, коли майже на другий день після приходу до влади
    брежнєвського “колективного керівництва” на прилавках магазинів
    з’явились дефіцитні продукти.
    До речі, 50-60-ті роки були періодом пожвавлення не лише у
    світовій, але і в радянській економіці: динаміка розвитку
    народного господарства СРСР у 1956-1970 рр. була найвищою за майже
    піввікову історію існування радянської імперії після другої
    qb3rnbn? війни і навіть за розрахунками західних “совєтологів”
    перевищувала 5%-ний щорічний темп приросту його ВНП. Саме на
    стикові третьої та четвертої кондратьєвських “довгих хвиль” ця
    війна була засобом розв’язання протиріч, накопичених у часи
    “великої депресії”. На стикові першої та другої хвиль у середині
    ХІХ століття таку ж роль відігравала буржуазна революція 1848 р.
    Через такі соціальні катаклізми і відбуваються зміни
    інституціональної структури суспільства, яка потребує
    відповідності “технологічній” структурі господарства, що
    складається протягом попередньої “К-хвилі” і зумовлена техніко-
    технологічними рівнями виробництва у різних його галузях.
    Подальше дослідження закономірностей соціально-економічного
    розвитку в “К-хвилях” привело до висновку, що великі цикли
    кон’юнктури, які розпочинаються на рубежі та в середині століть,
    по суті якісно неоднакові. В перших акцент перетворень спрямовано
    на зміну технологічних укладів (ТУ), які за їх теорією, створеною
    на рубежі 80-90-х років російським економістом Сергієм Глазьєвим
    [7], відповідають визначеному еталону світових рівнів галузевого
    розвитку, пов’язаних в єдину систему ТУ. В других відбуваються
    процеси, які приводять у відповідність до цих ТУ соціальні
    інститути, що регулюють суспільні відносини. Людство ще не
    навчилось долати процеси, визначені як кризові в історії, мирним
    шляхом, у зв’язку з чим така відповідність, як вже вказувалось,
    була досягнута в середині ХІХ століття через Велику буржуазну
    революцію 1848 р., а в середині ХХ століття - через другу світову
    війну. І хоча соціоекогенез має еволюційний характер, точки зламу
    циклоїди його “К-хвиль” супроводжуються революційними подіями, аж
    до суспільних катастроф. Чергова з них відбувається на наших очах
    у формі глобальних екологічних та фінансово-економічних криз, що
    посилюються до того ж соціально-політичними катастрофами у різних
    макрорегіонах земної кулі (Югославія, Кавказ, Афганістан,
    Індонезія).
    Слід підкреслити, що кризи 30-х та 90-х років підтвердили
    прогностичну сталість теорії “довгих хвиль” Кондратьєва. Адже він
    на момент своїх досліджень у 20-х роках розрахував дві повні “К-
    хвилі” і третю незакінчену, закінчення якої мало припасти на 30-ті
    роки як кризові для економіки. Точність цього прогнозу вразила
    наукову спільноту у період “великої депресії” 30-х років. Але
    Кондратьєва було страчено у 1938 р., а вже у 1939 р. - році виходу
    узагальнюючого поліциклічну економічну теорію двотомника “Ділові
    цикли” Шумпетера, - розпочалась друга світова війна. Після неї
    відбувся економічний бум, через що результати досліджень цих
    вчених були забуті більше як на 30 років. І тільки валютно-
    фінансова та нафтова кризи початку 70-х років, що відбулися на
    зламі вже четвертої “К-хвилі”, у верхній її точці, спонукали
    вчених багатьох країн повернутися до цих ідей. Рівно через 36
    років після публікації двотомника Шумпетера ”Ділові цикли”, у 1975
    р. вийшла в світ книга німецького економетрика Герхарда Менша
    “Технологічний пат: інновації долають депресію”, яка розвивала
    інноваційну теорію ”довгих хвиль” і поклала початок активізації
    досліджень наукової спільноти у напрямку циклічної парадигми
    розвитку природи і суспільства.
    Останніми до цих досліджень приєднались радянські вчені тільки
    наприкінці 80-х років, коли відбулась наукова реабілітація
    Кондратьєва і після 60-річної перерви його труди було перевидано в
    СРСР. Першою з даної проблематики в СРСР у 1989 р. вийшла книга
    Станіслава Меньшикова та Лариси Клименко “Довгі хвилі в економіці.
    Коли суспільство замінює шкіру”, де досить повно були відображені
    різноманітні концепції, що народились за кордоном у процесі
    розвитку кондратьєвської теорії “довгих хвиль”, та пояснення їх
    leu`m3gls. Серед них інноваційна теорія (Шумпетер, Кузнец, Менш,
    Кляйнкнехт, Ван Дайн), теорія перенакопичення у капітальному
    секторі (Форрестер), теорії, пов’язані з робочою силою (Фрімен),
    цінові теорії (Ростоу, Беррі), монетарні (Дельбеке, Шокерта,
    Корпінен, Батра) та соціологічні (Перес-Перес, Міллендорфер,
    Скрепанті, Ольсен, Вібе, Гаттеї, Сільвер, Вайдліх) концепції і
    навіть теорія воєнних циклів (Голдстайн). Активізація ж досліджень
    в Росії та Україні співпала з проголошенням їх незалежності і по-
    справжньому почалась після ювілейної міжнародної наукової
    конференції, що відбулась у Москві 17 березня 1992 року – у день
    сторіччя з дня народження Кондратьєва. На цій конференції було
    утворено Міжнародний фонд імені М.Д.Кондратьєва, щорічно стали
    проводитися Кондратьєвські читання, яких з 1992 р. нараховується
    вже 7. За ці ж роки у містах Москві, Санкт-Петербурзі та Костромі
    відбулись також 3 міжнародні конференції, пов’язані з життям і
    науковою діяльністю Кондратьєва.
    Сучасний російський вчений-геофізик Спартак Афанасьєв [8]
    показав, що два великих цикли кон’юнктури синхронні з геологічним
    циклом довжиною в 108 років, тобто дві “хвилі Кондратьєва” начебто
    вкладаються в цей цикл, який за “основним законом часу”
    геніального російського поета Веліміра Хлєбнікова, найбільш
    грунтовно викладеним ним у “Дошках долі”, відповідає періоду у (39
    + 39) днів, що дорівнює 108 рокам без 81 дня.
    Видатний німецький культуролог і філософ історії Освальд
    Шпенглер ще наприкінці першої світової війни у знаменитому
    двотомнику “Занепад Європи” поставив три запитання: “Що означає 50-
    річний період у ритмі політичного, духовного та художнього
    становлення, що різко вирізняється в усіх культурах? Або 300-річні
    періоди бароко, іоніки, великих математик, аттичної пластики,
    мозаїчного живопису, контрапункту, галілеєвської механіки? Що
    означає ідеальна тривалість життя в одне тисячоліття для кожної
    культури у порівнянні з окремою людиною, чиє “життя продовжується
    70 років?”[9].
    На перше запитання Шпенглера через п’ять років відповів
    Кондратьєв, коли у відкритих ним великих циклах кон’юнктури
    визначив, що на підвищувальній хвилі кожного циклу відбувається
    активізація політичної діяльності у житті суспільства (перевороти,
    революції, війни). Закінчується ж друга половина циклу розквітом
    культури та духовним піднесенням народу, які знову деградують на
    початку наступного циклу. Таке коливання може бути пояснене вперше
    сформульованим ще у 1914 р. “законом поколінь” Веліміра
    Хлєбнікова, згідно з яким в різних періодах з інтервалом 27-28
    років поперемінно народжуються то раціональні (з більш розвиненою
    лівою напівсферою головного мозку) прагматики-політики, то
    ірраціональні (правонапівсферні) творці культури. Останній феномен
    можна віднести до одного з емпіричних наслідків “довгих хвиль”
    Кондратьєва, який не був їм визначений, але підтверджувався у
    Росії та СРСР на протязі двох останніх століть.
    Так, у Росії на підвищувальній хвилі першого кондратьєвского
    циклу відбулися царський переворот з вбивством імператора Павла І,
    яким керував його син Олександр І, і переможна для Росії
    Вітчизняна війна 1812 року на чолі з останнім, визрів рух
    “декабристів” з невдалим їх повстанням вже на понижувальній хвилі
    (невдача повстання була пов’язана перш за все з запізненням на
    кілька років часу його початку). Але на понижувальній хвилі цього
    циклу вперше проявився культурний феномен національних геніїв
    “пушкінської епохи”.
    Другий кондратьєвський цикл, що розпочався на підвищувальній
    хвилі з розв’язаної ще Миколою І та програної Росією Кримської
    війни і революційних реформ Олександра ІІ, мав злам, викликаний
    bahbqrbnl останнього народовольцями у 1881 р. Після нього відбувся
    розквіт літератури та філософії “золотого віку”. А закінчився цикл
    смертю Олександра ІІІ у 1894 р. і успішно та швидко проведеною за
    три роки Сергієм Вітте фінансово-економічною реформою з введенням
    твердої валюти – золотого карбованця - у 1897 р.
    В третьому кондратьєвському циклі, після чергової невдалої
    російсько-японської війни, першої світової війни, трьох російських
    революцій і ще більшого числа переворотів в Україні, що переросли
    у страшну громадянську війну, особливо жорстоку на території
    Криму, у 10-20-ті роки ХХ століття відбувся “срібний вік”
    російської літератури та філософії, який навіть зачепив перше
    десятиріччя розквіту радянської прози та поезії.
    Четвертий кондратьєвський цикл у СРСР розпочався сталінськими
    репресіями з піком страт у 1937-1938 рр., коли було розстріляно і
    самого Кондратьєва. Розквіт літератури спостерігався вже тільки
    через десятиріччя після закінчення другої світової війни, що стала
    для нашого народу переможною вітчизняною, але вже на понижувальній
    хвилі циклу, після хрущовської ”відлиги”. Зараз на тлі локальних
    війн, після масової деградації культури чергового її розквіту слід
    чекати не раніше 20-х років ХХ століття.
    На друге запитання Шпенглера через 10 років відповів друг
    Кондратьєва, який на той час вже 4 роки перебував у США - видатний
    російсько-американський соціолог Питирим Сорокін. Він разом з
    Кондратьєвим на початку ХХ століття навчався у церковно-
    вчительській семінарії в Костромській губернії, потім у Санкт-
    Петербурзі, де у студентські роки навіть наймав з ним одну
    кімнату. У 1927 році, коли доля судила йому востаннє побачитися з
    другом в Університеті Міннесоти, де Кондратьєв перебував в
    зарубіжному відрядженні, а Сорокін викладав соціологію, він видав
    свою роботу “Соціальна і культурна мобільність”. У цій роботі
    Сорокін звернув увагу на 300-річні цикли Джоеля та Шерера [ 10] ,
    які найбільш стало проявляються в автократичних суспільствах, що
    менш рухливі, ніж демократичні. Саме династії таких європейських
    країн, як Англія, Данія, Нідерланди, Іспанія та Італія, правили
    більше 200 років, а династії Габсбургів, Гогенцоллернів та
    Оттоманів навіть більше 300 років. Як приклад 300-річного
    автократичного правління у Росії Сорокін вказав на династію
    Романових, яка з 1613 року до початку першої світової війни
    існувала якраз такий термін, а через 3 роки останній російський
    імператор Микола ІІ зрікся престолу, щоб ще через півтора року
    бути з родиною розстріляним більшовиками.
    На третє запитання Шпенглера відповів вже через 50 років
    російський історик та етнограф Лев Гумільов у своїй теорії
    етногенезу, згідно з якою його повний 1200-річний цикл складається
    з наступних часових фаз: фази підйому (300 років), акматичної фази
    (300 років), фази надлому (200 років), інерційної фази (300
    років), фази обскурації, що може продовжуватись від 100 до 200
    років з переходом її до регенерації, та реліктової фази, яка іноді
    мала прояви для окремих етносів за межею 1500 років [11].
    Інерційна фаза, як правило, закінчувала основний період етногенезу
    в межах 1100-1200-річного терміну, на який вказував ще наприкінці
    ХІХ століття російський історик та філософ Костянтин Леонтьєв:
    “більше 1200 років не прожив у своїй відомій історії і визначеному
    виді не один державний організм”[12].
    Цікаво, що Гумільов 300-річний період Київської Русі відніс до
    заключних фаз слов’янського етногенезу, розпочатого пассіонарним
    поштовхом ще на початку християнської ери. Це підтверджує духовний
    та культурний його розквіт наприкінці першого і на початку другого
    тисячоліття в інерційній фазі слов’янського етногенезу, у 36-річні
    періоди правління сина видатного полководця Київської Русі князя
    Qbrnqk`b` - Володимира Святого та його сина Ярослава Мудрого. За
    Гумільовим етногенез великоросійського етносу розпочався у
    боротьбі з татаро-монгольським ігом у ХІІІ столітті, а фаза його
    надлому почалась з правління Миколи ІІ. Зараз вона закінчується, а
    на початку інерційної фази, як вказував німецький історик Теодор
    Моммзен, наступає депопуляція населення, що підтверджує сучасна
    демографічна статистика російського етносу. В той же час, якщо
    вважати появу феномену Тараса Шевченка з Кирило-Мефодіївським
    товариством пассіонарним поштовхом українського етногенезу, а
    також брати до уваги появу у точній відповідності з гумільовською
    теорією через 150 років скритого підйому незалежної України, то у
    найближчий час нам слід чекати початку її явного підйому, а потім
    150 років cпостерігати цей підйом, якщо його не зупинять зовнішні
    фактори.
    За допомогою прогнозного інструментарію “основного закону
    часу” Хлєбнікова й теорії етногенезу Гумільова з 1992 р. нами
    розробляється теорія соціоекогенезу [13]. Процес її створення
    дозволяє зробити висновки про існування “вікових” 108-річних
    циклів - (39 + 39) днів за Хлєбніковим, - у кожний з яких
    вкладаються дві “довгі хвилі” Кондратьєва. Кожний такий цикл
    складається з трьох 36-річних підциклів (38+38 днів), а механізм
    переходу від одного циклу до іншого функціонує за аналогією з
    зародженням наступної “довгої хвилі” у надрах останньої. Три
    “вікових” цикли вкладаються у 300-річну еру, яких в історії
    слов’янського суперетносу відомо також три. При цьому механізм
    спіралециклічного історичного розвитку України-Руси, Московії та
    романівсько-радянської Росії простежується упродовж тисячоліття,
    на протязі якого до початку промислової революції (з якої стала
    більш-менш упорядкованою державна економічна статистика у країнах
    з розвинутою промисловістю) на терені цих державоутворень
    промайнуло вже 18 (3х3х2) “К-хвиль”.
    108-річні історичні цикли розвитку України-Руси, Московії та
    Росії-СРСР досить чітко розпадаються на тріади 36-річних
    підциклів, протягом яких у різні періоди правили тут Володимир
    Святий, Ярослав Мудрий, Василь І, Василь ІІ Темний, Іван Грозний,
    Петро І, Катерина ІІ. Досить часто два правління вкладалися в один
    36-річний підцикл (найближчий приклад – послідовна диктатура в
    СРСР Леніна і Сталіна з 1917 до 1953 року). Та й в інших країнах з
    автократичними режимами у ХХ столітті досить часто саме 36-річний
    період був межею правління таких диктаторів, як Стреснер, Франко,
    Броз-Тіто, і тільки Фідель Кастро перевищив цю межу, вочевидь для
    того, щоб як виняток підтверджувати правило. Мабуть, невипадково,
    ще у Піфагора в його числовій піраміді число 36 (тетрактікс)
    займало найвищий щабель, а у Хлєбнікова згідно з відкритим ним
    “основним законом часу” саме через (38 + 38) днів, що дорівнює 36
    рокам без 27 днів, наступають історичні події, які змінюють вектор
    розвитку на протилежний. Тобто фізичний час продовжує свій плин, а
    історичний час начебто зупиняє свій біг, щоб вибрати новий
    напрямок соціально-політичного та економічного розвитку.
    Сучасні американські вчені Джордж Модельські та Уільям Томпсон
    наприкінці 80-х років звернули увагу на існування довгострокових
    циклів зміни лідерів світової політики тривалістю 100-120 років, у
    які вкладаються по дві “К-хвилі”. У 1992 р. вони зробили аналіз
    розвитку економіки Китаю з кінця першого тисячоліття (з 900-х
    років, з яких розпочалась й відома історія України-Руси) до нашого
    часу і на протязі цього більш як тисячолітнього періоду виявили та
    нарахували також 18 “К-хвиль”. Особливо вражає їх загальний
    висновок щодо впливу цього процесу на розвиток світової економіки:
    “Таким чином, можна припустити, що, хоча й у досить рудиментарній
    формі, хвилі Кондратьєва зародились у Китаї на рубежі першого та
    dpscncn тисячоліть нашої ери, перемістившись потім Великим
    шовковим шляхом в Італію, і, набравши темпи у ХV ст., досягли
    зрілості зі зміцненням океанської торгівлі, де господарювали
    Нідерланди та Британія. Довгі хвилі промислового розвитку, що
    досліджувались М. Кондратьєвим, були пізнішою формою прояву
    процесу, який розпочався задовго до цього в іншій частині
    світу”[14]. Але ж Великий шовковий шлях вже тоді проходив через
    територію Київської Русі, або України-Руси, як назвав її видатний
    український історик та перший президент незалежної України Михайло
    Грушевський. Як відомо, це була досить розвинута цивілізована
    європейська держава, на терені якої разом із загальною культурою
    розвивалась і культура господарчої діяльності, що цілком
    відповідала світовому рівню того часу. І якщо “К-хвилі” існували у
    Китаї, то вони не обминули й Україну-Русь. Вже сьогодні молода
    українська держава займається відродженням Великого шовкового
    шляху у формі транспортно-комунікаційних коридорів. Біля десяти їх
    мають проходити через територію України за різноманітними
    проектами, і саме через них інноваційна 19-та “К-хвиля” повинна
    активізувати підприємницьку діяльність та забезпечити зростання
    національної економіки.
    У підсумку можна зробити висновок, що механізм соціоекогенезу
    має характер періодичного повторення хронометрично визначених
    періодів, кожен з яких поряд з відтворенням деяких рис минулого
    несе в собі інновації, які зумовлюють багато в чому майбутній
    розвиток суспільства. Геометрично цей процес можна відобразити у
    формі циклоїди. Саме тому, що кожний такий соціальний чи
    економічний цикл має якісні відміни від попереднього, в надрах
    якого він і зароджується, геометрично у просторі його можна
    зобразити в іншій площині. І тоді весь процес матиме форму
    спіралі, на яку посилалися мудреці і вчені ще до нової ери.
    Слід зазначити, що ідея поліциклічності соціально-економічного
    розвитку визрівала усю першу половину ХХ століття. Вже Кондратьєв,
    здійснюючи економетричний аналіз відкритих ним великих циклів
    кон’юнктури, враховував існування відкритих до нього
    середньострокових циклів Жюгляра та короткострокових Кітчина.
    Головний вклад у вирішення проблеми поліциклічності зробили Йозеф
    Шумпетер та видатний американський вчений українського походження
    Саймон Кузнец, який у 1971 р. став лауреатом Нобелевської премії з
    економіки за статистичні дослідження економічного зростання, а у
    40-50-ті роки у своїх працях продемонстрував існування поряд з
    вищевказаними циклами коливань довжиною біля 20 років. Цим же
    вченим належить перша спроба систематизувати дослідження
    послідовників кондратьєвської циклічної парадигми, зокрема, внеску
    фахівців з математичної статистики, які створили теорію випадкових
    процесів і на її основі методи лінійної фільтрації, спектрального
    аналізу та інші, що дозволяють аналізувати частотну структуру
    часових рядів на рівні емпіричних даних.
    У 80-ті роки лідер славнозвісної школи “Аннали”, французький
    історик Фернан Бродель в останньому томі своєї фундаментальної
    праці з дослідження цивілізацій, узагальнюючи синхронізацію
    різноманітних циклів, писав: “Для розрізнення циклів їх назвали за
    іменами економістів: цикл Кітчина - це короткий три-чотирирічний
    цикл; цикл Жюгляра, або цикл, що вкладався в рамки десятиріччя …Що
    ж до гіперциклу, або циклу Кузнеця (подвоєного циклу Жюгляра), то
    він тривав би два десятки років. Цикл Кондратьєва займав
    півстоліття чи більше…Нарешті, не існує тривалішого циклічного
    руху, ніж вікова тенденція (trend), яка насправді вельми мало
    вивчена… Доти, доки її досконало не вивчать, поки її не відтворять
    у всьому її значенні, історія кон’юнктур залишиться вкрай
    неповною, незважаючи на безліч праць, натхнених нею”[15]. Саме
    m`rumem` думками цього видатного мислителя, і розвивається нині
    єдина теорія соціально-економічних циклів, дослідження яких
    враховує й вікові, й тисячолітні історичні тенденції розвитку
    людства.

    Література
    1. Туган-Барановский М.И. Промышленные кризисы в современной
    Англии, их причины и ближайшие влияния на народную жизнь. – СПб.,
    1894; Избранное. Периодические промышленные кризисы. История
    английских кризисов. Общая теория кризисов. - М., 1997.
    2. Туган-Барановский М.И. Значение экономического фактора в
    истории // Мир божий. - 1895. - № 12. – С. 101-118.
    3. Кондратьев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры // Вопросы
    конъюнктуры - 1925. -Т. I, вып. 1. - С. 28-79; Избранные
    сочинения. – М., 1993. – С. 24-83; Большие циклы экономической
    конъюнктуры: Доклад // Проблемы экономической динамики. – М.,
    1989. – С. 197.
    4. Schumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical
    and Statistical Analysis of the Capitalist Process. – N.Y.;L.,
    1939.
    5. Mensh G. Stalemate in Technology: Innovation Overcome the
    Depression. – Cambridge, Mass., 1979.
    6. Кондратьев Н.Д. Михаил Иванович Туган-Барановский. – Пг.,
    1923; Истоки: вопросы истории народного хозяйства и экономической
    мысли. Вып. 2. – М., 1990. – С. 268-294.
    7. Глазьев С.Ю. Экономическая теория технического развития. –
    М., 1990; Теория долгосрочного технико-экономического развития. –
    М., 1993.
    8. Афанасьев С.Л. Современные седиментационные наноциклы - 9;
    30; 31,2; 87,6; 108,6; 451,8 лет - и циклы Кондратьева
    генерируются Луной и Солнцем // “Циклы природных процессов,
    опасных явлений и экологическое прогнозирование. -М., 1991. -
    Вып.1. - С.148-154; Геологические и экономические наноциклы //
    Тез. докл. на межд. науч. конф., посвященной 100-летию со дня
    рождения Н.Д.Кондратьева. Секция 6: Природно-экологические циклы и
    прогнозирование. - М., 1992. - С.27-29.
    9. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой
    истории. Т.1. Гештальт и действительность. -М., 1993. - С. 268,
    269.
    10. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992. -
    С. 313, 387, 392.
    11. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. - Л., 1990;
    Гумилев Л.Н. Сочинения. Вып. 3. – М., 1994.
    12. Леонтьев К.Н. Избранное. - М., 1993. - С. 23.
    13. Кузьменко В.П. О синхронизации “длинных волн”
    Н.Кондратьева с историометрическими циклами А.Чижевского и
    В.Хлебникова //Тез. докл. на межд. науч. конф., посвященной 100-
    летию со дня рождения Н.Д.Кондратьева. Секция 1: Идеи
    Н.Д.Кондратьева и современные экономические и социологические
    теории. - М., 1992.- С. 67-68; Инвестиционная политика в регионе /
    / Инновационная теория экономических циклов и прогнозирование
    общественного развития. - Киев, 1992.- С. 221-235; Цикличность
    социально-политико-экономических процессов и их прогнозирование //
    Посредник. - 1994.- № 66.- С.15-17; № 67. - С. 16-18.
    14. Модельски Дж., Томпсон Т. Волны Кондратьева, развитие
    мировой экономики и международная политика // Вопросы экономики. -
    1992. - № 10. – С. 55.
    15. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і
    капіталізм, ХV – ХVІІІ ст.: У 3-х томах. Т. 3. Час світу. – К.,
    1998. – С. 59.
  • 2001.07.17 | Dmytro

    БЛЕСК И НИЩЕТА НОВОЙ РИМСКОЙ ИМПЕРИИ

    БЛЕСК И НИЩЕТА НОВОЙ РИМСКОЙ ИМПЕРИИ
    Интервью с Линдоном Ларушем

    “Завтра” (Москва), 03-07-2001, No: 27(396), с.5
    http://zavtra.ru/cgi//veil//data/zavtra/01/396/51.html


    В эти дни на улицах австрийского Зальцбурга гремят бои.
    Антиглобалисты со всего мира сражаются с полицией, охраняющей
    очередную сходку воротил мировых финансовых центров. Камни из
    мостовой и стойкость в сердце - против водометов государственной
    машины. Однако с мировым капиталом сражаются сегодня не только на
    улицах - но и в политических баталиях, в экономических
    противостояниях, в университетских спорах.
    Один из тех, кто в наш век выковал теоретическую основу борьбы
    с “новым мировым порядком”, - крупнейший политик и ученый Линдон
    Ларуш. Он одним из первых вступил в бой с прибиравшей к рукам
    мировую власть финансовой олигархией и ее основными институтами -
    Всемирным банком и МВФ. Борьба эта оказалась нелегкой: Ларушу
    целых пять лет пришлось провести в тюрьме по обвинению в
    политическом заговоре. Однако по всему миру поднялась столь
    яростная волна протеста, что Ларуша вынуждены были выпустить на
    свободу.
    Ларушу - под восемьдесят. Это не человек, а целая эпоха.
    Ларуш не понаслышке знает и лицевую сторону, и изнанку
    политической жизни Америки. В 2000 г. он баллотировался на пост
    президента США, и в ряде штатов даже обошел по количеству
    набранных голосов Альберта Гора. Ларушу нет равных в области
    финансово-экономических прогнозов. К примеру, он очень точно
    предсказал наш российский дефолт 1998 г. У него свои взгляды на
    многие вещи - взгляды, которые еще недавно могли показаться (и
    казались!) многим в России странными, чуждыми, экстравагантными.
    Но чем больше теснит Россию "мировое сообщество", тем явственней
    на своей шкуре мы чувствуем последствия прогнозов и предупреждений
    Линдона Ларуша. Думается, сейчас, когда с высоких политических
    трибун и в СМИ все громче раздаются заклинания о неизбежности
    “нового мирового порядка”, нам следует с особым вниманием
    прислушаться к мнению этого выдающегося человека.

    Корреспондент. Ваше противостояние политике Всемирного банка и
    МВФ началось в те времена, когда большинство российских граждан -
    тогда еще советских людей - даже не слыхали о существовании этих
    организаций. Расскажите, пожалуйста, вкратце, в чем состояла суть
    вашей борьбы.
    Линдон ЛАРУШ. Уже в 60-е гг. меня очень беспокоило то, какой
    оборот принимало так называемое "мировое экономическое развитие",
    и вся моя деятельность была направлена на то, чтобы отговорить
    страны от следования разрушительному курсу, выработанному Милтоном
    Фридманом. Он исповедует совершенно фашистские экономические
    взгляды. До какого-то момента экономисты типа Фридмана мирятся с
    существованием политических свобод в обществе, но когда эти
    свободы вступают в противоречие с их экономическими догмами,
    Фридман и ему подобные выступают за отмену политических свобод.
    Экономическую политику по рецептам Фридмана нельзя долго проводить
    без диктатуры (либерализация российской экономики осуществлялась
    тоже по рецептам Фридмана. - Прим. корр.).
    Особенно накалилась ситуация в начале 70-х гг., потому что МВФ
    и Всемирный банк фактически решили вернуться к феодализму, который
    был красиво назван "глобализацией" или "свободной торговлей". МВФ
    и Всемирный банк принялись строить всемирную империю, вдохновляясь
    ophlepnl Римской империи. Особый размах это приобрело в 1989-1999
    гг., после объединения Германии и падения СССР. М.Тэтчер,
    Ф.Миттеран и Дж.Буш-старший навязали миру идею новой Римской
    империи - всемирного англоязычного государства, управляемого из
    Лондонского и Нью-Йоркского сити.
    Поскольку в мире больше не было реального противодействия
    глобализации, МВФ и Всемирный банк уже не стеснялись открыто
    проявлять свою фашистскую сущность. Они начали проводить в мире
    политику геноцида, хладнокровно истреблять население разных стран.
    Именно эта политика геноцида проводится сейчас и в России.
    Население уничтожается намеренно. Люди, строящие новую Римскую
    империю - очередную утопию - разрушают экономику суверенных
    государств и убивают, "сокращают" население. Ключевые организации
    типа МВФ, задействованные в глобализационном процессе,
    контролируются правительствами Англии, США, Канады, Австралии. Они
    совершают массовые убийства. Политика МВФ и Всемирного банка так
    же преступна, как политика нацистов, она ведет к гибели населения.
    Корр. А какую утопию они пытаются построить?
    Л.Л. В истории развития Европы явственно прослеживаются две
    тенденции, две основные линии: греческая и римская. На протяжении
    тысячелетий они боролись. Греческая линия - это христианство,
    римская - язычество. Я считаю, что нынешние строители новой
    Римской империи глупы, но ведь и Нерон с Калигулой не отличались
    большим умом. А сколько всего натворили! Утопия, воплощаемая
    сейчас в жизнь, рухнет в момент своего наивысшего расцвета. В чем
    смысл этой утопии? Прежде всего ее строители уничтожают нынешние
    суверенные государства и проводят мальтузианскую политику
    истребления "лишнего населения". В древней Римской империи,
    которая была наследницей Вавилона, тоже осуществлялся контроль над
    народонаселением. Как и теперь. Задача идеологов новой утопии -
    создать единое государство, контролируемое из одного центра
    банкирами, которые будут по своему произволу решать, кому умереть,
    а кому жить и развиваться. Иначе говоря, олигархи стремятся
    захватить безраздельную власть над миром.
    Корр. А как возникла идея новой утопии?
    Л.Л. Главными идеологами были Герберт Уэллс и Бертран Рассел.
    Проект зародился еще в начале XX века. В свое время Рассел и Уэллс
    разработали те принципы, которые затем претворились в современной
    ядерной политике. Они пришли к теоретическому выводу о возможности
    изобретения ядерного оружия. И в 1913 г. Уэллс предложил проводить
    ядерную политику, заявив, что это будет страшное оружие, которое
    заставит нации отказаться от своей независимости, отдать власть
    мировому правительству. Рассел и Уэллс были абсолютно единодушны в
    данном вопросе, и в 1938-39 гг. США и Англия начали осуществлять
    ядерную политику по рецепту Рассела. А немного позже, не без
    помощи Уинстона Черчилля, атомные бомбы были сброшены на Хиросиму
    и Нагасаки. Сделано было это исключительно для того, чтобы
    запугать народы мира. Никакой военной необходимости в
    бомбардировке не было, война и так подходила к концу. В
    сентябрьском номере "Бюллетеня ученых-атомщиков" за 1946 г. Рассел
    специально подчеркнул, что он предложил разрабатывать ядерное
    оружие с одной-единственной целью - добиться установления власти
    мирового правительства. И тогда, и позже Рассел требовал от США и
    Англии, чтобы они готовились к превентивной атомной бомбардировке
    СССР, поскольку Сталин воспротивился идее преобразования ООН в
    мировое правительство, в результате чего суверенные государства
    оказались бы уничтоженными. Последовавшая вскоре после этого
    "холодная война" с Советским Союзом была предпринята именно с
    целью реализации плана Рассела, требовавшего разработки ядерного
    оружия, которое поможет проложить дорогу мировому правительству.
    После смерти Сталина, в 1955 г. Хрущев послал своих
    официальных представителей в Лондон на устроенную Расселом
    конференцию "Парламентарии мира за организацию мирового
    правительства". Сам факт проведения такой конференции имел
    огромное историческое значение и серьезные последствия по обе
    стороны Атлантического океана. Представители Хрущева публично
    выразили солидарность с идеями Рассела. Иными словами, Хрущев
    поддержал идею создания мирового правительства, и с тех пор в СССР
    и в мире начали серьезные политические подвижки.
    Корр. В чем они выражались?
    Л.Л. Примерно в то же время произошел разрыв СССР с Китаем. А
    в 1957 г. при непосредственном участии британской разведки,
    сподвижники Рассела устроили в Канаде так называмую первую
    Пагуошскую конференцию. За ней последовали вторая, третья,
    четвертая... Самая важная Пагуошская конференция прошла в 1962 в
    Квебеке. Там Расселовский агент Сцилард выдвинул два предложения,
    повлиявших на весь дальнейший ход истории. Он говорил о
    необходимости развертывания системы стратегических баллистических
    ракет с ядерными боеголовками и о том, что нациям нужно запретить
    разработку эффективных средств защиты против этих ракет.
    Затевалось этого для того, чтобы государства были вынуждены
    капитулировать перед сверхдержавами, владеющими системой
    стратегических баллистических ракет.
    Истинная же суть политической игры состояла в том, что после
    смерти американского президента Франклина Рузвельта Британская
    империя и ее союзники, входящие в так называемую британско-
    американско-канадскую ассоциацию (БАК), попыталась вновь захватить
    власть над своей бывшей колонией - США. А для этого принялись
    стравливать США с СССР, провоцировать гонку ядерных вооружений.
    БАК справедливо полагала, что обе страны ослабнут под бременем
    гонки вооружений и в конце концов рухнут, проложив дорогу мировому
    правительству, в котором главную роль будет играть Британская
    монархия под прикрытием БАК. Линию Уэллса и Рассела активно
    поддерживал Генри Киссинджер. Сейчас ее упорно проводит Альберт
    Гор.
    Корр. Но почему МВФ и прочие структуры мирового правительства
    так озабочены ростом "лишних людей" на планете? Ведь для развития
    экономики, наоборот, выгодно иметь больше населения.
    Л.Л. Больше всего олигархи боятся современных национальных
    государств. Они привыкли обращаться с людьми, как с безмозглой
    скотиной, которая покорно бредет, куда ее погонят. Но в XX веке
    эта "скотина", во-первых, начала получать приличное образование, а
    во-вторых, порядком расплодилась благодаря достижениям современной
    медицины. В результате для власти олигархов возникла угроза. Ведь
    если давать людям образование, их нельзя превратить в рабов.
    Больше того, разобравшись в реальном устройстве правящей системы,
    люди захотят уничтожить власть олигархов. Поэтому правящая мировая
    олигархия, с одной стороны, не заинтересована в росте населения,
    поскольку чем больше образованных людей, тем труднее ими
    управлять, а с другой, изобретает различные средства оглупления
    людей. Вот почему повсюду так внедряется низкопробная массовая
    культура, вот почему сейчас во всем мире снижается планка
    образования и проводится политика ограничения рождаемости. В 1966
    г. власти США пришли к выводу, что не следует оказывать
    экономическую помощь государствам, увеличивающим свое население.
    Почему? Да потому что тогда выкачка природных богатств из этих
    стран будет проблематичной: местная молодежь может взбунтоваться
    против несправедливой дележки ресурсов. И в 1974 г. появился
    "Меморандум национальной безопасности", ставший руководством к
    действию в этом направлении. Вся американская политика
    opednqr`bkemh помощи другим странам оказалась привязана к
    программам сокращения рождаемости, программам планирования семьи.
    Так это остается и на сегодняшний день.
    Корр. Что ждет мир и Россию в период правления Буша-младшего?
    Л.Л. Мы вползаем в величайший финансовый кризис во всей
    мировой истории. Никаких попыток овладеть ситуацией сделано не
    было, поэтому достаточно скоро наступит финансовый коллапс, и
    ситуация станет неуправляемой. Доллар США очень скоро может
    обесцениться процентов на 40, а может, и больше.
    Теперь смотрите, что из этого следует. В последние годы США
    получали финансовую подпитку из России, Японии и других стран Азии
    и Европы. В случае финансового коллапса этому придет конец. Кроме
    того, США имеет громадный внешний долг, ежегодно увеличивающийся
    на 6 миллиардов долларов. Это означает, что США живут за счет
    импортируемых продуктов, производящихся в других регионах мира, а
    своей собственной экономической базы у Америки нет. И если
    американцы вдруг перестанут получать экономическую поддержку из-за
    рубежа, страну ожидает экономический крах. Не будет не только
    денег, но и еды, товаров широкого потребления, развалятся все
    системы жизнеобеспечения... Потихоньку этот процесс уже
    начинается. То есть новая англо-американская империя,
    создававшаяся по подобию древнеримской и на данный момент
    контролирующая весь мир, скоро рухнет.
    Мы подходим к поворотному моменту истории, и если не
    поторопиться с созданием новой финансовой системы, начнется хаос.
    Ведь для нормального функционирования современной экономики нужна
    политическая структура, которая контролировала бы предоставление
    кредитов и инвестиций. Без этого невозможно организовать
    современную торговлю. Мы живем не в эпоху натурального хозяйства.
    Нам торговля необходима для физического выживания, иначе все будет
    парализовано. И если отсутствует механизм, обеспечивающий эту
    жизненно необходимую торговлю, человечество погружается во мрак и
    хаос.
    У вас в России те же проблемы. Посмотрите, что у вас творится
    с демографией - ярчайшим показателем состояния общества. В России
    наблюдается демографический коллапс во всех слоях населения! Еще
    пять лет демографической катастрофы - и Россия распадется, у вас
    тоже наступит хаос. Но ведь и в Европе ситуация ничуть не лучше!
    Европа обанкротилась. Германия обанкротилась! Европейцы во многом
    существовали за счет Германии, которая экспортировала 40%
    производимого продукта в другие страны Западной Европы. Без
    экономического преуспевания в Германии невозможно поддерживать
    нормальный уровень жизни в Европе, там все просто рухнет. А что
    происходит в Южной Америке или в Юго-Восточной Азии? Мы на пороге
    физического коллапса цивилизации. Такого в истории еще не бывало,
    поскольку раньше в мировой экономике не было такой степени
    интеграции, хозяйство каждой страны было более автономным. Теперь
    же все так тесно переплетено...
    Корр. И как же быть? Можно ли что-то сделать?
    Л.Л. В данный момент очень многое будет зависеть от России,
    поскольку она занимает ключевые географические позиции. Так уж
    исторически сложилось, что Россия стала как бы Европой в Азии, где
    сосредоточена большая часть населения мира. Прежде всего в Индии и
    Китае. Центральная и Северная Азия населены гораздо меньше и
    гораздо хуже развиты. Однако их ресурсы огромны, надо только дать
    этим регионам развиться. Современная экономика Западной Европы
    зависит от азиатских ресурсов. А поскольку Россия находится
    посередине, она является залогом экономического роста как Европы,
    так и Азии. Если вы устроите транспортные коридоры из Европы к
    Тихому океану, которые будут проходить через Центральную, Южную и
    Qebepms~ Азию, вы создадите объединительную структуру для всей
    Евразии.
    А политический расклад? В нем вы тоже занимаете ключевое
    положение. Отношения Индии и Китая были и остаются крайне
    сложными. Вовлечь их в комбинацию можно только через Россию, у
    которой, с одной стороны, исстари сложились особые отношения с
    Китаем, а с другой - с Индией. Таким образом возникает треугольник
    "Россия-Индия-Китай" - треугольник, который будет определять лицо
    новой Евразии. Возникновение такого транспортного коридора будет
    означать переход от морской торговли к сухопутной. Это настоящая
    революция. Посмотрите, что сейчас происходит. Когда большая часть
    торговли ведется по морю, все силы бросаются на развитие портов, а
    районы между портами развиваются слабо. Создание мощных
    транспортных коридоров в Евразии - это развитие огромных
    территорий, создание инфраструктуры не по берегам морей, а в
    глубинке. Экономически такое решение гораздо выгоднее, так как это
    привлечение огромных инвестиций. Масса населенных пунктов, масса
    предприятий будет существовать благодаря таким транспортным
    коридорам. Эти предприятия будут производить реальный продукт.
    Возникнет потребность в резком росте населения, поскольку регионам
    нужно будет развиваться. То есть, продвигаясь вперед, вы с каждой
    милей будете наращивать богатство - реальное богатство, а не
    стопки ничем не обеспеченных купюр. Кстати, при российском царе
    Александре II это понимали, и потому возникла идея строительства
    Транссибирской магистрали.
    Корр. Ну, хорошо. Создание транспортных коридоров, конечно,
    дело важное. Но оно требует массы времени и средств. А в случае
    экономического коллапса нужно принимать срочные меры, времени на
    раскачку уже не остается. Что должны будут предпринять
    правительства стран, не желающих погрузиться в хаос?
    Л.Л. В катастрофе, как ни парадоксально, есть и положительные
    моменты, ибо она окончательно дискредитирует порочные идеи,
    владевшие умами, и открывает дорогу здравым мыслям. И люди
    поддержат эти идеи, поскольку они будут способствовать их
    выживанию. Если монетаристская политика полностью обанкротится, то
    главы наций могут собраться и учредить новую финансовую систему.
    Что такое МВФ? Это же не банк. Это контрольный механизм,
    действующий в англо-американских интересах, проводящий политику
    англо-американской империи. Что произойдет, если МВФ обанкротится?
    К настоящему моменту все банковские системы - в Европе, Америке,
    Японии, России - уже обанкротились, их удерживание на плаву -
    чистая фикция. Поэтому государства должны договориться и запустить
    механизм банкротства. А затем создать новую финансовую систему,
    которая действовала бы в наших общих интересах. В чем состоят наши
    интересы? В поддержании торговли. Надо не останавливать
    производство, а предоставлять кредиты для увеличения рабочих мест
    и добиваться реального экономического роста. В свое время именно
    такую политику проводил американский президент Франклин Рузвельт.
    Если этого сделано не будет, мы получим нового Гитлера. Банковские
    круги пока не хотят признавать реальность и всячески поддерживают
    либеральную систему. Поэтому сейчас наибольшая опасность исходит
    от либералов. Во всех странах! Либералы готовы защищать свои идеи
    любой ценой, они доведут мир до финансового краха.
    Корр. Оказывают ли какие-то страны сопротивление
    глобализаторским планам мирового правительства?
    Л.Л. Сейчас намечаются первые сдвиги в понимании ситуации.
    Главы некоторых государств постепенно видят, что мировая империя
    рушится, и пытаются спасти свои народы. Япония, Китай и ряд других
    стран Юго-Восточной Азии уже предпринимают меры для спасения своих
    финансовых систем. Это попытка сломать систему господства мировой
    nkhc`puhh ради спасения человечества.
    Корр. Что, на ваш взгляд, следует предпринять в сложившихся
    условиях президенту России?
    Л.Л. Самое важное - поставить перед собой задачу спасения
    нации. И определиться, в каком направлении для этого двигаться.
    Затем - внятно объяснить свои намерения политикам и народу, чтобы
    было на кого опереться. Сейчас России необходимо срочно объединить
    вокруг себя ряд государств - прежде всего азиатских - с тем, чтобы
    создать новую финансовую систему.
    Корр. Да, но вряд ли народ поддержит правителя, если тот не
    разберется с олигархами.
    Л.Л. Если русские люди будут действительно против
    существования олигархов, никаких олигархов не будет. Кем был еще
    недавно Березовский? Он что, родился олигархом? Нет, он был
    заурядным математиком. А стал олигархом, поскольку его таковым
    сделали определенные зарубежные силы. Если русский народ решит, а
    правительство с ним согласится - что законы должны действовать в
    интересах России, то олигархи исчезнут.
    Корр. Но разве наша власть может пойти на уничтожение
    олигархов?
    Л.Л. А это зависит от того, что понимать под властью. В моем
    понимании власть - это государство и народ. Проблема России в том,
    что в последние годы правления Горбачева она превратилась в
    колонию, и ее политику теперь определяют иностранные державы.
    Очень многие ваши новоиспеченные либералы были самым тривиальным
    образом подкуплены американским правительством. В основном через
    такую структуру, как Международный республиканский институт. Это
    было своеобразное иностранное вторжение, формирование своей
    агентуры. Чтобы понять, как это получилось, надо задаться
    вопросом, кто они такие - новые русские либералы. Большая их часть
    - выходцы из элитарных семейств, из партноменклатуры. Их молодость
    приходится на 80-е гг. То есть это дети так называемых
    шестидесятников, воспитывавшиеся в атмосфере безверия, цинизма. Их
    идеалами стали деньги, импортные машины, красивая заграничная
    жизнь. Поэтому подкупить таких людей не составило труда. В эпоху
    Горбачева они в одночасье приобрели огромное богатство. Но за счет
    чего? За счет разрушения советской промышленности, советской
    страны. Вся их власть зиждется на поддержке из-за границы. Почему
    Березовский до сих пор жив? Да просто потому, что если с ним что-
    нибудь случится, кое-кто в Нью-Йорке и Лондоне будет очень
    недоволен и примет меры.
    Напоследок расскажу забавную историю. Я внимательно следил за
    Горбачевым, когда он был у власти. В какой-то момент у него
    завелись денежки. Устроил ему это Генри Киссинджер, который был
    тогда президентом Фонда Хьюго Хэмфри. Фонд находится в Миннесоте.
    И я в тот момент, о котором идет речь, тоже находился в Миннесоте
    - сидел в тюрьме, куда меня по обвинению в подготовке заговора
    упек мой "дружок" Джордж Буш-старший, он был тогда американским
    президентом. Ну, так вот. Сижу я, значит, в тюрьме, и вдруг в Фонд
    Хэмфри - а это всего в нескольких кварталах от тюрьмы - приезжает
    Борис Ельцин. А финансовую поддержку ему оказывает... все та же
    структура Генри Киссинджера, все тот же Фонд Хэмфри! На публике
    Горбачев и Ельцин вели себя как политические противники, а в
    действительности оба были поддержаны из Америки, причем из одного
    и того же финансового учреждения.
    И олигархов заграничные кукловоды создали специально,
    поскольку решено было сформировать в России правящий компрадорский
    класс. Когда же Россия перестанет чувствовать себя колонией или
    полуколонией, когда российская власть перестанет оглядываться на
    англо-американскую империю, а начнет опираться на свой народ -
    nkhc`punb и след простынет.

    Беседу вела Тамара Шишова
  • 2001.07.17 | Dmytro

    Европа распадется

    Европа распадется
    “2000” (Київ), 28.06.-05.07.2001, с.1, 5
    http://www.news2000.com.ua/politic.php?id=377

    В скором будущем Европа может рассыпаться на мелкие этнические
    государства. Таков прогноз известного британского историка Нормана
    Девиса. В своем новом эссе он предлагает сценарий возможного
    развития событий в Европе, ответственность за распад которой автор
    возлагает на Европейский союз свободы, исповедующий
    "демократический национализм".

    Прежде всего, по его мнению, расколется Великобритания. В
    результате победы на выборах регионального парламента Шотландской
    национальной партии обретет независимость Шотландия, ее примеру
    последует Уэльс. Королеве останется лишь Англия. Конечно, это
    островное государство не похоже на Югославию или Советский Союз,
    но "незаметно набирающая силу лавина может сорваться в любой
    момент", считает исследователь. Государства и империи на
    Европейском континенте "умирают постоянно, и так же постоянно кто-
    то занимает их место".

    За Великобританией, по сценарию Девиса, наступит очередь
    Франции, где Демократический союз Бретонии при поддержке народа
    вынудит правительство признать исторические границы этой
    провинции. Независимая страна объединит 12 альпийских районов
    (сегодня они в составе Италии), 32 французских департамента и
    область Аранталь, пока испанскую.

    Борьба за независимость захватит Корсику и Сардинию, Южный
    Тироль. которые тоже станут независимыми государствами. Вместо
    старой доброй Италии, на карте появится множество автономных
    провинций и суверенных городов-государств. От Испании отделятся
    Кастилия и Каталония. Баски вступят с Парижем и Мадридом в
    переговоры о признании собственного отечества. Бельгия распадется
    на Валлонию и Фландрию. От Голландии отделится север, где живут
    фризы...

    И все это, по мнению историка, способен спровоцировать
    Европейский союз свободы. Эта политическая партия -- не миф. В
    европарламенте она вместе с «зелеными» образует четвертую по
    численности фракцию.

    Руководители Союза объявляют себя «прогрессивными сторонниками
    демократии в союзе свободных народов, который должен быть создан
    на основе субсолидарности». За этой мудреной формулировкой
    скрывается стремление национал-реакционеров реформировать
    Европейский Союз, который, по их мнению, уже «не отвечает
    социальным, культурным и экологическим ценностям Европы».

    В новом программном заявлении Европейского союза свободы,
    принятом в Брюсселе осенью прошлого года, его идеологи представили
    общественности основы «демократического национализма» европейских
    наций, которые «не имеют собственного отечества». Точку зрения
    Союза обнародовал официальный представитель шотландских
    националистов в европарламенте Агнус Робертсон. Квинтэссенция
    такова -- Европейский Союз должен считать равными все нации,
    независимо от их численности, то есть предоставить им равные
    права. Что такое нация? Это в трактовке идеологов Союза будет
    определяться не международным правом, а исключительно
    волеизъявлением людей. Это значит, что провинции, представленные
    депутатами в европарламенте, сами должны определить свою языковую
    и культурную идентичность.

    Только «Европа 46-ти стран», по мнению представителя
    Шотландской национальной партии, может отвечать потребностям
    национальной демократии. Откуда такая непривычная цифра? Робертсон
    раскладывает ее «по полочкам»: новая структура европарламента,
    jpnle 15 «старых», должна включать 12 «новых» членов и 19 «пока
    непровозглашенных республик».

    «Нация есть сообщество людей, которых объединяет иллюзия об
    общих предках и общая ненависть к соседям», -- заметил Уильям
    Индж. Процессы, происходящие в Шотландии, как нельзя лучше
    иллюстрируют эту мысль. Идеология Шотландской национальной партии
    (за которую, кстати, голосует не менее 30% электората) зиждется на
    менталитете соотечественников, что, скорее всего, и позволяет ей
    не без оснований называть себя самой влиятельной
    националистической партией в Европе. Лидер партии Джон Свинни
    любит подбадривать единомышленников многоообещающими лозунгами,
    вроде: «Демократическая Шотландия с ее самосознанием -- лучшая
    перспектива для всех граждан нашей страны!».

    Что же касается менталитета британского Севера, иностранцам он
    бросается в глаза. Здесь очень не любят автомобилей с чужими
    номерами - - не только французскими и немецкими, но и английскими.
    Антианглийские настроения распространены до такой степени, что
    англичан часто называют «этими английскими ублюдками». Шотландский
    филиал Би-Би-Си практически отказался от английского языка,
    перейдя на диалект. Без шотландской национальной наклейки на
    автомобиле лучше не выезжать из гаража. Даже иностранцы, рожденные
    на этой земле, именуют себя не иначе как «новыми шотландцами за
    независимость». Шотландский народ ощущает себя нацией. В том, что
    этот так, националисты не сомневаются. Шотландские патриоты
    используют любой повод, чтобы дискредитировать правительство,
    возглавляемое новыми лейбористами. Они уверены, что парламент
    «полностью зависит от Вестминстера», а следовательно, мешает
    Шотландии в полной мере использовать свой потенциал. Чтобы
    доказать это, прошлым летом националисты сорвали экзаменационную
    сессию в школах. Что ж, так было всегда - когда у оппонента
    кончаются аргументы, он начинает уточнять национальность.

    В воздухе витает нацизм, который, по мнению автора эссе, прямо
    ведет к фашизму и насилию. Ведь очень часто именно с идей
    национальной самобытности начинались пожары и стрельба на улицах.
    «Национализм может быть огромным. Но великим - никогда». С этими
    словами Ежи Леца, наверное, стоит согласиться, если речь идет о
    крайних проявлениях национализма.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua