ПАВЛО ШТЕПА МОСКОВСТВО
07/18/2001 | Сергій Кабуд
http://odin.prohosting.com/~moskovst/
ПАВЛО ШТЕПА
МОСКОВСТВО
хтів поставити до Бібліотеки, але машіна не дає, чому?
ПАВЛО ШТЕПА
МОСКОВСТВО
хтів поставити до Бібліотеки, але машіна не дає, чому?
Відповіді
2001.07.18 | Сергій Кабуд
Re: ПАВЛО ШТЕПА МОСКОВСТВО
Року 1954-го 500 Безсмертних Українок вКінгірі не боронилися, але самі наступали,
нападали на Московщину. І вони
перемогли. Їхні духовні нащадки, оті
незлічені світличні, горині, караванські,
чорноволи, морози, виконуючи заповіт
500 Безсмертних Українок, також не
боронилися, але наступали, нападали на
Московщину. Вони не просили, але
вимагали, погрожували Московщині,
добре знаючи, що тим копають собі
особисто могилу. Отже, бачимо не
покірних жертв, а нескорених, свідомих
свого завдання і мети революціонерів,
борців, національних героїв.
Україна не скорилася. Україна бореться.
Бореться пограбована, спалена, кайданами
скована, холодна-голодна, під
залякуванням і доглядом зайдів-москвинів,
осамітнена, зневажена світовою
громадськістю. Цю запеклу, на життя чи
смерть боротьбу не видно назовні; грому й
блискавки не чути, небо ніби погідне, але
повітря заряджене електрикою, як це
завжди буває перед великою громовицею.
Неухильно наближається новий 1917 рік.
Україна мала, має і завжди матиме борців,
працівників на національному полі,
ідеалістів, що жертовно .працювали,
працюють і працюватимуть задля України,
її культури, її матеріальної і духовної
величі та державної незалежності. І тепер у
т.зв. УРСР вони за пекельно тяжких умов,
у щогодинній, щохвилинній, напруженій,
прихованій боротьбі з найпідлішим у світі
ворогом мають снагу і відвагу творити
своє українське життя. Та не лише
еліта народу, а й весь український народ
дедалі швидше і більше мужніє, міцніє
духовно, морально, національне. В Україні
зростає, набирає сил величезна духовна
сила.
Хто ж сильніший? Сильніший—духом.
Наголошуємо: духом, бо дух животворить.
Дух творить усе життя. І саме духом
український народ чи не найсильніший за
всі інші народи. Історія
його—найтрагічніша і водночас
найгероїчніша за історії інших народів.
Український народ тисячоліттями
проливав свою кров за християнські ідеї та
ідеали. Дикі орди зі сходу і заходу, з
півдня й півночі плюндрували, палили до
чорної землі Україну століттями. Кілька
разів в історії половина України ставала
диким полем. Україна всі ті орди
перемогла. Від першого дня заснування
Москви і по сьогодні точиться в формах
невпинна, вперта, запекла війна між
Києвом і Москвою. І ніщо, ніяка сила не
може тієї війни зупинити, хоч би того й
хотіли обидва вороги. Не може, бо ця
війна не є звичайною війною, суперечкою
двох сусідів. Це—щось значно більше.
Це—війна двох протилежних світів. Світів,
що взаємно заперечують засади самих
основ, на яких ті світи стоять. Це війна
ідей. Ідей і законів Сотворителя Всесвіту з
ідеями та законами Руїнника Всесвіту.
Війна сил світла з силами темряви. Війна
правди з брехнею. Війна сил Бога з силами
сатани. Війна непримиренна, що й знали
наші прадіди великі, а забули правнуки.
"Дві стіни зударяться. Одна впаде, друга
зостанеться",—пророкував великий
Богдан.
Москвини краще за будь-кого бачать
глиняні ноги своєї імперії—її
немосковські народи, а насамперед
найбільший—український. Приховати
свою невдачу в їх змосковщенні
Московщина не може і намагається
залякати народи СРСР "капіталістичним
рабством". Московщина ліпше за
будь-кого знає, що ніколи в історії не було
навіть і тіні єдності та "дружби народів", а
навпаки була і є ненависть між
москвинами і немосквинами в московській
імперії, білій і червоній.
Ніколи не було, нема і бути не може союзу
України з Московщиною. Не може бути,
хоч би й хотіла Україна. Не може, бо
український і московський народи—це дві
протилежності, які самі себе взаємно
заперечують в усіх, без винятку, царинах
життя. А над усе в найголовнішій—в
царині духовній.
Ніхто і ніщо не зможе привести до союзу
України з Московщиною, як ніхто і ніщо
не зможе призвести до союзу Христа з
антихристом, християнство з
сатанинством, релігію з безбожництвом,
добро зі злом, правди з брехнею, любов з
ненавистю, жорстокість з лагідністю.
2001.07.18 | Дмитрий
Re: ПАВЛО ШТЕПА МОСКОВСТВО
Хорошо,что в Украине по-большей части живут грамотные,цивилизованные люди,а не такие как вы собиратели нацисткого мусора...P.S.-угро-фин-татаро-жид-московит!
2001.07.19 | Адвокат ...
Дивна штука, ці емоції...
Дмитрий писав(ла):> Хорошо,что в Украине по-большей части живут грамотные,цивилизованные люди,а не такие как вы собиратели нацисткого мусора...
Спочатку незнайому людину обісрати...
> P.S.-угро-фин-татаро-жид-московит!
... а потім і "сєбя любімава" в рештках власного лайна вибруднити...
Це у Вас, у Моськві, є "правілом харошєґо тона"?
2001.07.18 | Technar
Спробуй ще
Додавати в бібліотеку можуть тільки учасники після погодження із модератором.2001.07.18 | Конрад
Re: ПАВЛО ШТЕПА МОСКОВСТВО
Пане Сергій, книга Штепи є ганебним прикладом всебічної брехнії, неуцтва та ненависті. Штепу неодноразово ловили на свідомій фальсифікації наведених цитат чи перекручуванні фактів. Як на мою думку, писати таку гидоту просто сором, а її розповсюджувати тим більше.www.ukrhistory.narod.ru.
2001.07.18 | НеДохтор
Re: Погоджуюсь із п. Конрадом (-)
2001.07.18 | Technar
Тоді приберіть його звідти
Я не читав, про що мова, вибачаюся.До речі - вважаю, що всім "аксакалам" форуму треба надати право додавати матеріали до бібліотеки. А ви, як модератор, вже прийматимете рішення чи залишати, чи ні.
Чи приймається такий підхід?
2001.07.18 | НеДохтор
Re: Про Бібліотеку
Technar писав(ла):> До речі - вважаю, що всім \"аксакалам\" форуму треба надати право додавати матеріали до бібліотеки. А ви, як модератор, вже прийматимете рішення чи залишати, чи ні.
>
> Чи приймається такий підхід?
Пропоную трохи інакше:
Щоб Бібліотека не перетворилась на ще один форум процедуру встановити таку:
- всім \"аксакалам\" пропозиції про поповнення Бібліотеки новим матеріалом
подавати тут на Форумі
- якщо така пропозиція одержує підтримку майданівців, тоді переносимо в Бібліотеку.
P.S. Хто вважає, що твір Павла Штепа має бути в нашій Бібліотеці? Які аргументи?
2001.07.18 | Максим’як
Re: Про Бібліотеку
Його ще потрібно прочитати, щоб мати думку.Хоч зміст (заголовки розділів) трохи насторожує простотою формулювання.
Колись в журналі "Дзвін" (Жовтень) були опубліковані дорожні записки чи хроніки якогось німецькго лютеранського пастора, який був з посольством в Москві за царя Грозного. То зміст майже однаково збігається в описі звичаїв москвина.
Не бачу трагедії.
Я зберігаю в бібліотеці багато книжок про "звірства" бандерівців, уніатів і не викину ніколи.
2001.07.18 | SG
ZALYSHYTY U BIBLIOTECI.
Napysana knyha u chasy SSSR, pid chas okupaciji. Ce protystavlennia propahandi, hocha i cia knyzhka ne zamysliuvalasia jak naukova.Do toho zh, ce ne istorija, a interpretacija istoriji u cikavyj chas pered nezalezhnistiu.
Zalyshyty.
2001.07.19 | SG
NE ZALYSHYTY U BIBLIOTECI.
Я прочитав уважніше: ні, не можна вісити на цьому сайті, бо це дійсно може служити "розпалюванню" міжетнічних непорозумінь. Не залишайте.2001.07.19 | Рoман ShaRP
Залишити + обгрунтування , одне від українського , а друге ... від російського націоналіста (не жарт!!!)
У якостi такого пошлюся на двi книжки.Книжка перша -- Андрiй Кулiш , "Книга пам*ятi українцiв" , -- доооооовжелезний перелiк злочинiв та звiств, що їх чинила царська, а потiм її наступниця -- комунiстична влада. Залишитися пiсля прочитання тої кнги байдужим, не виявивши бодай краплi спiвчуття, будучи нормальною людиною НЕ МОЖНА (деякi з тих указiв та подiй включенi в шкiльний курс iсторiї, отож питання про провокацiї не стає) . + Пару рокiв тому бачив, як бiля росiйської амбасади стояли люди зо "Списком вiйн Московiї" , -- настiльки пам*ятаю, список вiд п*ят сягав грудей, чи не пiдборiддя.
А тепер , як воно годиться наостанок, книжка друга. Автора, що його я назву , не можна , напевне вважати серйозним, але нi в якому разi не можна вiдмовити йому в популярностi.
Це Олександр Бушков, "король російського бойовика".
Говорити будемо не про його бойовики, хоча треба сказати, що саме в них цей талановитий (інакше б не читали! і не видавали так багато) він повноцінно розкрив себе як імперець, панславянин, славословець російським спецпідрозділам (до Охоронного Відділення часів царату включно! ) , прихильник режиму Білорусі, відповідно зневажаючий Чечню та Прибалтику [негативний герой-українець , допомагаючий злим чеченам в нього так само був в наявності принаймі в однй книзі].
Але , разом з тим його ім*я та ім*я його співавтора Олександра Буровського стоїть ще на таких книгах, як "Росія, якої не було-1" та "Росія, якої не було-2"
Книга перша присвячено "альтернативній історії". Наприклад , розглядається сумнозвісна "альтернативна хронологія" Носовського та Фоменко, за якої монголо-татарської навали просто не існувало [хоча треба сказати, що питань до офіційної версії вони зібрал чимало ]. Розглядються Петро Перший, Павло Перший, Катерина Перша та Друга, аналізується , ЧИЇ саме гроші вкладалися в Жовтневу революцію та хто від тої революції найбільшу вигоду отримав, доходить аж до Микити Хрущова зі словами "ця лиса мерзота розвали все, що тільки можна було".
Дещо вужча за тематикою, але для нас цікавіша книга друга. Мій брат колись навів мені цікаве прислів*я: "Київ -- мати міст руських, Новгород -- батько міст руських , Москва -- ворог міст руських.", -- ото прислів*я було б найкращою анотацією до цьої книги.
Я не жартую! Зміст цьої книги, на якій стоїть ім*я російського націоналіста-імперця, саме такий, і немало в чому, я так гадаю , переплівся б зо змістом книги Штепи! Там так само є про московство, про московщення , про звичаї москалів, ПРО ЇХ ЗВІРСТВА, ту саму "азіатчину".
Про то, що Захід -- Прибалтика, більга частина України та Захід Росії, зокрема Новгород, -- були ЄВРОПЕЙСКИМИ КРАЇНАМИ та МІСТАМИ , -- доки туди не прийшла Москва.
Про то, що "придворні" історики НАВМИСНЕ намагалися приховати цей факт, навмисне знищували , замовчували історію Галицько-Волинського, Великого Литовського Князівств, що були таки, повторююсь, в Європі, а нам доводили що тльки Москва розносила "світло" , в той самий час коли навпаки -- сам з приходов Москви впала задовго до СРСР "залізна завіса".
Про то , що у Європі РОЗРІЗНЯЛИ русинів, та москвинів, і привічаючи перших наголошували на обережності до других!
Про Йвана Грозного , порушника законів людських та Божих, кривавого безумного тирана -- натомість одного з "духовних авторитетів" московства, -- незважаючи на то, що при ньому населенння вполовинилося.
Про Петра Першого, ще одного "стовпа" -- напівбезумного , з його "Всєп*янєйшим Собором", дикими виходкаими та вчинками, за які його вважали чи не антихристом, про його "реформи" , які насправді мали ба-а-а-а-а-агато інших, тіньнових граней.
Про "слово і дєло", про "міфи москалів про самих себе" ["загадочная душа", "Россия спасет мировую цивилизацию"] , про тиранію-абсолютизм,при якій цар ставав вищий зза Бога, поліцянство-катування інородців, іновірців, та інші " благородні звичаї" ...
І ще багато-багато про що, з чого постає виведений в кінці книги висновок : хочеш бути у Європі -- не будь москалем.
Книгу Штепи я не прочитав -- так, прогортав, та й з того бачу, що багато в ній перекликається з вже прочитанними мною Кулішем та Бушковим.
І панове, якщо під такими речами, під "не будь москалем, не будь з москалями" не соромиться поставити свій підпис (чи надписати на книзі своє ім*я) російський націоналіст, імперець -- ЧОГО СТИДАТИСЯ НАМ ?!?!?!?!?!
2001.07.19 | Конрад
вони один одного варті
Пане Роман, деякі мої зауваги щодо процитованих Вами книгЯ не бачив повного тексту книги А.Ф. Куліша, але знайомився із особливостями його творчості за матеріалами сайту Україна-Русь – ось, до речі, кому треба запропонувати Штепу, ця істота візьме із задоволенням і ще й стрибати від щастя буде. Але повернемося до Куліша – він не лише неук, але й лютий ксенофоб, причому, що характерно, його ненависть розповсюджується не лише на росіян, але й на поляків:
’’Українці належать до динарського або українського антропологічного типу, який постав 6 тисяч років тому. До нього належать інші слов'янські народи: серби, словаки, словени, хорвати, чехи, чорногорці. Поляки, білоруси та москвини, які також говорять слов'янськими мовами, належать до іншого, так званого віслянського типу. А це означає, що вони мають інший генетичний код і є такими ж слов'янами, як негри Америки - європейцями. Кілька слов'янських племен, помандрувавши у 5-6 століттях на землі сучасної Польщі, передали примітивним автохтонам слов'янську мову, але самі розчинилися в морі тубільного населення. Утворився народ "поляки", який говорить слов'янською мовою, має елементи слов'янської культури, але інший антропологічний (генетичний) тип, а отже й іншу, ніж справжні слов'яни, психологію поведінки, яка відзначається агресивністю, жорстокістю та нетерпимістю до сусідів, пихою та гонором, як компенсація за нестачу розумових здібностей. Велику роль в генезі поляків відіграли жорстокі й хижі тюрські племена обрів та лєхів, які в кінці 6 ст. пройшли Південною Україною, осіли на Півдні Польщі й за два століття розчинилися серед місцевого населення. Зважаючи на те, що ляхи та москвини мають однаковий антропологічний тип, а москвини постали від угро-фінів, приходимо до висновку, що від них же походять і поляки. Не випадково історик Б.Рибаков розмістив андрофагів Геродота на теренах сучасної Польщі. Насправді андрофаги жили в малопрохідних лісах та болотах на Півночі Європи між Віспою та Уралом. Сталість антропологічного типу свідчить, що маса народу, а отже й основи його поведінки, не змінилися’’.
Годі говорити, що народ, який дав світу Коперника, Міцкевича, Словацького, Реймонта, Виспянського, Пруса, Шопена та Івана Павла ІІ не потребує доводити наявність ’’розумових здібностей’’ людині, що не володіє навіть основами формальної логіки. Крім того, виникає підозра, що пан Куліш під час виїзду на базар в Перемишлі ледь втік від клятих ляських канібалів, які хотіли зробити з нього холодець – що робити, звірячий менталітет є незмінним.
Ви вважаєте, що це гідно цитування?
Далі – господа Бушков та Бурковський. Мені якось байдуже, чи є г. Бушков російським націоналістом, чи ні. Він натомість є яскравим представником т.зв. ’’фольк-хісторі’’, ганебного жанру, що його репрезентують різні Канигіни, Фоменкі, Кандиби, Муради Аджі та інші. Він, крім всього, ще й плагіатор – свою ’’монголо-татарську’’ теорію він списав у Фоменка, апологію Сталіна – у Віктора Суворова, а критику Петра І – у Івана Солоневича з деякими доповненнями. Нещодавно в Москві вийшла книга під назвою «История России в мелкий горошек», де цього Бушкова серйозні історики нищать як хочуть.
Про це – див. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/statii/irk.html
І ще – обов’язково прочитайте той абзац в ’’России, которой не было-2”, де йдеться про історію України – дуже раджу…
2001.07.19 | Сергій Кабуд
Тут треба зрозуміти що лише такого пюлану матеріали і є цікаві сьогодні.
Бо все що дає полікоректність є вичерпаним і неживим.Вже забодало робити кніксен перед всіма.
Хочется суперечок, конфлікту, пошуку нових ідей.
Якщо отако обмежитися рівнем "всі хороші", "нікого не треба зобіжати", "всі рівні", – не відбудется ніяких емоцій і так потроху зацікавленність спаде.
Тому час від часу має з'явитися якісь контроверсійний матеріал, щоб поновити в собі власні переконання, подивитися на світ трохи поіншому.
Ви ж кіна про гангстерів дивитись?
Чи порнографію?
Взагалі в мистецтві сьогодно мабуть єдине що залишилося для вільної творчості– то порнографія.
2001.07.19 | Technar
Re: Про Бібліотеку
НеДохтор писав(ла):> Щоб Бібліотека не перетворилась на ще один форум процедуру встановити таку:
>
> - всім \"аксакалам\" пропозиції про поповнення Бібліотеки новим матеріалом
> подавати тут на Форумі
>
> - якщо така пропозиція одержує підтримку майданівців, тоді переносимо в Бібліотеку.
Якщо вам так легше, то звичайно. Існуючі повноваження збережемо, нових не видаватимемо.
2001.07.19 | НеДохтор
Re: Про Бібліотеку
Може пізніше, коли у нас будуть розділи, то зробимо один upload розділ, а я чи хто ще потім його міг би упорядковувати в інші за тематикою.2001.07.18 | Сергій Кабуд
Янесприймаю цю працю як історичну, хоча ВСЯ історія бреше
Це художній твір, поезія, базована на українській душі і світогляді. читати приємно.А факти перекручені скрізь.
Все одно вірити треба власним почуттям і все перевіряти.
Надав я посилання на Штепу бо така поезія як в Московстві сприяє видавлюванню меньшовартості в читачів.
2001.07.18 | Конрад
Бреше не історія, а окремі потвори
Отже, як клятого москаля не опаплюжиш, то сам себе не поважатимеш. Знайома логіка. Це і є комплекс меншовартості в його чистому вигляді.А Штепа не лише перекручує історію, він свідомо фальсифікує наведені ним цитати російських авторів. Прочитайте текст ’’Кающейся России’’ Хомякова, який Шевченко ’’з благоговінням’’ переписав у свій щоденник та порівняйте з його ж викладенням у Штепи. Сором і ганьба!
2001.07.18 | Сергій Кабуд
я це сприймаю як поезію, фантастику.
Читати Штепу всього часу все одно не маю. Так шо мені і поверхових вражень досить.А по суті він правду пише.
2001.07.18 | НеДохтор
Сергію, якщо бажаєте поезії, а не "жовчі гарячої"...
... раджу почитати поезію Володимира Цибулька (або просто "Цибулю").Вибирав спеціально для Вашого темпераменту.
Почитайте оце: http://poetry.uazone.net/tsybul01.html
і тільки скажіть що не сподобалось, або не зрозуміли :-).
Взагалі Цибулько досить інтересний митець і крім того щей встиг бути радником прем’єр-міністра Ющенка.
А Штепу (надіюсь за Вашою згодою) я із Бібліотеки приберу.
Останнім часом на форум "спустили" багато солоденького бруду і Ви відповіли Штепою. Я розумію, що Вас побороли емоції, але погодьтесь, що в Інтернеті є мегатонни бруду і за і проти, і не мета Майдану це все абсорбувати в Бібліотеку.
Таких сайтів вже достатньо. Майдан - інший.
2001.07.19 | Сергій Кабуд
СУПЕР! ДЯкую, Цибулько сильніший автор!(–)
2001.07.19 | Dmytro
Книжка корисна
Конрад писав(ла):> Пане Сергій, книга Штепи є ганебним прикладом всебічної брехнії, неуцтва та ненависті. Штепу неодноразово ловили на свідомій фальсифікації наведених цитат чи перекручуванні фактів. Як на мою думку, писати таку гидоту просто сором, а її розповсюджувати тим більше.
>
> www.ukrhistory.narod.ru.
Праця в першу чергу інформаційно-пропагандивна. За формою вона виглядає як наукова - 757 посилань на джерела і приміток. Наприкінці книжки вказано:
Як визначного науковця Павла Штепу було обрано до Наукового Товариства ім.Т.Г.Шевченка та Української Вільної Академії Наук. Помер 2 березня 1980 року. Павло Штепа є автором фундаментальних праць "Українець а Москвин'' (1959), "Московство" (1968), "Мафія'' (1971), "Словник чужослів, знадібки'' (1976), "Річевий словник, знадібки'' (1979), а також низки статей у "Визвольному Шляху''. Його творчість досі була мало відомою широкому загалові в Україні. Актуальність творчого доробку Павла Штепи сьогодні незаперечна. Промосковські тенденції багатьох українських політиків засвідчують, що вони не враховують, наскільки в'ївся імперіалізм у російське суспільство. Тому перевидання книги "Московство'' можна вважати значною подією в житті українства, це відповідає його історичним потребам.
В Росії масово поширена праця Н.Ульянова "Істокі украінского сепаратізма" і далі використовується як науково-фундаментальна в науці і публіцистиці, чому б нам соромитись відповідної публіцистично-пропагандивної праці? А ще бажано прочитати і розмістити е-текст книжки Євгена Гуцала "Ментальність Орди" і подібні. Є і більш "скажені" автори, що їх праці складають класику української політології, наприклад, Дмитро Донцов.
Якщо не зважати на зміст в стилі "безбожництво і розпуста москвина", текст книги спокійний - суцільні цитати й факти з посиланнями.
Книжка витримала 3 видання (останнє за 2000 рік - наклад вказано 6000) і подекуди її все ще запитують. Отже попит на книжку існує щоб не говорили. Був ще такий випадок. А.Бовін від газети "Ізвєстія" приїхав брати інтерв'ю у Кучми і книжку придбав в кіоску Верховної Ради чим пізніше й обурювався.
Стосовно П.Штепи маю питання. Докія Гуменна в романі-хроніці "Хрещатий Яр" згадує редактора газети "Нове українське слово" на прізвище Штепа (газету утворено як пронімецьку після розстрілу редакції "Українського слова"). Біографія наведена в книзі оминає Україну і Німеччину як і період між 1927 і 1959 рр. тому я припускаю можливість що це той самий Штепа.
2001.07.19 | Конрад
Олексій Толочко. Ментальність ясиру
Наприкінці цього року ’’Просвіта’’ видала книжку Євгена Гуцала ’’Ментальність орди’’, складену переважно з раніше друкованих у ’’Літературній Україні’’ публіцистичних нарисів письменника про Росію, російський народ і російську ментальність.На жаль, автор не дочекався книжки. Отож рецензія на неї у звичайному жанрі (розмови з автором з приводу його тексту) з очевидних міркувань і неделікатна, і неможлива. Проте книжка опублікована, вона артикулює певну розумову течію певного кола україномовної інтелігенції. Відтак можна й варто говорити про саме явище, повно і відверто явлене в Гуцаловому тексті.
Але, перш ніж запропонувати читачеві власні нотатки на берегах книжки, зупинімося трохи на її змісті, окресливши тему й установивши рамки розмови. Книжка публіцистична, і то гостро, тон її різкий і часом на межі (а часом і за межею) образи і брутальності. Росія Гуцалові не до вподоби, і не лише в якомусь одному вимірі. В Росії негаразд усе. Вона має мерзенну сучасність і бандитське минуле, вона будувалася виключно навальним жахом ординського погрому, а вся російська культура, включно з усілякими Ломоносовими, Державіними, Пушкіними, Чаадаєвими, Достоєвськими, Блоками й ким там іще – безсоромне підбурювання до такого погрому та цинічне його виправдання. Словом, Росія – це не просто імперія, одна з багатьох, яким можна поставити на карб такі самі претензії, а Імперія Зла, де все є квінтесенцією – і імперія, і зло, царство Содомське (що це для Гуцала не просто метафора, побачимо далі). Але ж Росія, погодьмося, не завжди була імперією, а Східна Європа не завжди - Росією. Отже, коли всі ці негаразди з’явилися? На це запитання ніби й шукає відповіді автор, щоправда, подаючи її не логічним підсумком розмови, а на початку тексту, як констатацію.
Вся річ у ментальності, тій специфічній російській ментальності, що є причина й корінь зла. Росіяни – ’’все воры’’, росіяни – поспіль п’яниці, а може ще й гірше, росіяни – розбійники і бандити. І все це не набуті погані звички, а наслідок і вияв національного характеру, - ментальності, в тому специфічному значенні цього слова, якого воно від певного часу набуло в квазі-інтелігентських теревенях і яке так сильно різниться від свого академічного першоджерела. ’’Доля окремої людини мало чим відрізняється від долі окремого народу, і взаємозалежність тут є завжди, а не в якусь тільки епоху, чи тільки в силу певних обставин. Окремий представник етносу наділений вдачею, якою наділені всі інші індивідуальні представники цього етносу, а в своїй сукупності вони й творять творчу вдачу етносу, що передається з віку в вік, з покоління в покоління з фатальною закодованістю. Національний характер, або, як ми тепер стали говорити, менталітет’’. Отже, невблаганна доля: обізвав Іоанн Грозний свого підданого злодієм, отже - ’’все воры’’, а якщо всі є Untermensch’ами, приміром у XVI столітті, то й у всіх наступних і попередніх століттях також. Між Московією Іоанна Грозного, Російською імперією Петра, Радянським Союзом та нинішньою Росією немає жодної різниці, це різні іпостасі тієї ж самої таки орди, бо незмінна її ментальність. Усі біди Східної Європи та чималої частини Азії почалися, відколи в лісах над Волгою й Окою зродився цей невеликий, але вже в момент народження в джерелі своєму зіпсутий народ – московити. Але як їм удалося, хай навіть і озброєними такою ментальністю, накоїти стільки бід?
Дипломат Священної Римської імперії Сігізмунд Герберштейн у своїй книжці ’’Записки про Московію’’ зауважив, що зіпсутість новгородців зумовлена ’’московською заразою’’. ’’…Якщо зараза, то вона й заразна, - підхоплює Євген Гуцало. – Московська оця зараза - тотальна, ця зараза складала й складає дуже характерну домінанту державного устрою, без неї устрій у Росії немислимий і по сьогоднішній день’’. Бацили цієї інфекційної хвороби і розносить Росія навколо себе. Отже, російський національний характер – заразна хвороба, що нею намагаються інфікувати навколишніх, однак, яка хвороба? Росіяни стверджують, що вміють любити, і саме тут джерело пороку (бо ж Росія, пам’ятаймо, ’’Содом і Гоморра’’!): любов росіян одностатева за своєю сутністю. Ну що ж, дорослі люди, можемо говорити і про таку рису незмінного віками менталітету. Ця думка, з якою я не наважуюся полемізувати, і яка для вестернізованішого публіциста могла б узагалі стати стрижнем усієї книжки, цікава в контексті українського дискурсу, ще не звиклого до таких одкровень, лише як зайва нагода демонізувати предмет розмови.
Саме це, схоже, й було головним завданням книжки. Створити образ Росії як чогось максимально ’’чужого’’, абсолютно ворожого, краю песиголовців і андрофагів. Історикам та етнографом добре відомий цей феномен найелементарнішого і найархаїчнішого способу моделювання так званих культурних образів сусіда. Але так само добре відомо, що будування такого образу відбувається не шляхом раціонального пізнання справжніх особливостей сусіда, а шляхом ірраціонального проектування на нього вже відомих із власного, домашнього досвіду гріхів і пороків. Словом, такий образ ’’чужого’’ є тим, що людина боїться побачити в дзеркалі.
Росія, виявляється, все ще не перетворилася в українській думці на реальну країну, з місцем на карті і точними географічними координатами. Це все що Гог і Магог пророка Єзекиїля, нечисті народи Одкровення Мефодія Патарського, та сама страшна орда, яка вийде одного дня з Тартару, щоб поглинути християнський світ.
Зробімо уявний експеримент і на хвилю погодьмося з автором. Хай навіть усе, що він написав, свята правда. Ну то й що до того українцям і Україні? Проблеми російської державності й негаразди російської історії, спричинені властивою одностатевому коханню інфекційною хворобою, погодьмося, є проблемою росіян. Не настільки ж ми самовпевнені, щоб гадати, нібито російські хвороби можна вилікувати на відстані.
Але в тім-то й річ, що ця книжка насправді зовсім не про Росію, байдуже, тямив це автор, чи ні. Вона – про справи українські, хоча, на диво, Україна, українські кривди від Росії в тексті не згадані жодним словом. І це дуже симптоматично. Звичайно, доброму письменникові, інтелектуалові негарно, непристойно бути ксенофобом і расистом, навіть, якщо в нього душа болить за Україну. Але проблема глибша: Гуцалова книжка засвідчує, що й досі міра любові й відданості до України (тобто те, що звичайно вважається ’’українськістю’’) визначається мірою не-любові до Росії.
Ставлення до Росії віддавна, від початків становлення української думки, було центральним питанням української самоідентифікації. Русофобія, назвімо речі їхніми справжніми іменами, також посіла тут своє почесне місце, особливо в ідеології галицькій. Про це писав колись іще В’ячеслав Липинський, але й досі ’’свідоме товариство’’ вважає таку нетерпимість добрим тоном, раз по раз продукуючи відомий з Винниченкового оповідання комічний персонаж ’’щирого’’ українця. Русофобія – закрита тема українських дискусій, бо українство, дотримуючись міцних традицій російської інтелігенції, має корпоративну цензуру і ніколи не вагалося піддати відступників остракізмові. Має воно й корпоративне герметичне знання, і русофобія в різних варіаціях є його невіддільним складником. Створено, схоже, й цілу систему трансляції цього ’’свідомого’’ знання серед посвячених, із ’’науковими’’ відділами в періодиці, неодмінними брошурами та псевдоісторичними працями. Страшенно прикро, однак, що думка наша ніби блукає в зачарованому колі, що більш ніж через сто років доводиться поновлювати полеміку, скажімо, Михайда Драгоманова з Борисом Грінченком, знову й знову вирішуючи ті самі питання, відповіді на які давно відомі. Наших попередників можна зрозуміти: вони жили в умовах Росії і, дебатуючи російське питання, прагнули відмежуватися від неї, вирізнити феномен українства, - підкреслюю, в межах Росії. Але минуло п’ять років, відколи ми перестали жити в російському контексті. Війна скінчилася, армію здемобілізовано. І коли хтось не встиг вчасно на фронт, не навоювався і не насидівся в окопах, а тому вирушає в ліс партизанити, це не значить, що й ми маємо рушити за ним.
Світ виявився значно ширшим, і немає ’’фатальної закодованості’’ дивитися лише в бік Росії. Ті, хто й сьогодні намагаються порахуватись із власним російським минулим, не вивільнилися ні духовно, ні культурно з-під ’’Росії’’, нічого не простили й нічого не навчилися. Для них ’’Росія’’ – реальність, сильніша за очевидність, і вони відчувають себе інтегральною частиною тієї ’’уявної спільноти’’ – ’’євроазійського простору’’, - проблеми якого дошкуляють, виявляється, болючіше, ніж ’’Миргород’’. Ми все ще ідентифікуємо себе в рамках, установлених для нас російською історією. А значить, не усвідомили своїх власних меж, не виробили власних історичних і культурних ідентифікацій, - просто кажучи, не усвідомили себе до кінця українцями.
’’Росія була країною рабів, а ми сьогодні – раби рабів’’, - підсумовує свої роздуми автор. Що ж, можна згадати Козьму Пруткова: хочеш бути щасливим – будь їм. І погодитися з автором.
Російська ментальність – ментальність орди, хай так. Але якщо задля того, аби повноцінно відчути себе українцем, необхідно викликати дух пана, вглядітися в його ’’раскосые и жадные глаза’’ й роз’ятрити старі виразки раба, то це – ментальність ясиру.
(Опубліковано в газеті ’’День’’ 25.12.1996 р.)
цей та інші матеріали в Українській історичній бібліотеці www.ukrhistoru.narod.ru
2001.07.19 | Сергій Кабуд
Штепа читаєтся цікавіше. Він отв'язаніший. маюмо визнати що істина інколи ходить кривим шляхом(–)
2001.07.19 | Конрад
так, інколи буває смішно
мені особливо сподобався у Штепи епізод, де якісь московські людоїди нагодували етнічного українця адмірала Шидловського чоловічим м’ясом, а той цьому страшенно обурився. Треба думати, що московський адмірал попрохав би у господарів другу порцію.Про вплив української народної музики на Моцарта, Гайдна, Ліста і когось там ще -це теж круто.
2001.07.18 | seller
Re: ПАВЛО ШТЕПА МОСКОВСТВО
>ПАВЛО ШТЕПА>МОСКОВСТВО
>хтів поставити до Бібліотеки, але машіна не дає, чому?
Машина мабуть розуміє яку гидоту ви їй підсовуєте.
На мій погляд, майдан не місце для людиноненависницької пропаганди.
2001.07.18 | Ihor
Тексту не читав, в Росії окрім Москви та Сочі ніде не був...
Про те що відбувається в глубинках, чув з розповідей очевидців, як тих хто відвідував Росію, так і тих хто проживає в глубинках.Не знаю що там Штепа написав, але я був шокований від почутих розповідей.
Якщо Штепа щось збрехав або перекрутив то це на його совісті залишиться. Так само як брехня про Україну залишиться на совісті тих хто її подає.
Бібліотека - не є цензурною установою. Чим більше праць бібліотека має тим кращою вона є.
Тому не тільки анти-російські книжки мають там бути а також анти-українські.
Гніватись не треба на Бібліотеку, гнівайтесь на авторів.