ДОПОМОГА ОПОЗИЦІЇ (Питання п’яте: Александров)
07/20/2001 | Михайло Свистович
Справа по організації якихось спільних дій щодо вбивства Александрова просувається дуже повільно. В зв’язку з цим я хочу пригадати історію річної давності. Я тоді почав трохи писати в опозиційні Кучмі газети, вийшло декілька моїх статей, познайомився з деякими опозиційними журналістами.
І ось я потрапив на п’янку, де було четверо відомих опозиційних журналістів (три чоловіки і одна жінка). Я наївно вважав, що, оскільки незалежних ЗМІ та журналістів мало (а тоді все йшло вже до імплементації кучмівського референдуму, за яку в першому читанні проголосували і Костенко, і Удовенко, і Пинзеник, і Тарас Чорновіл, і “Батьківщина” повним складом), то всі вони повинні радіти успіхам інших колег, перейматися їхніми проблемами. Але я побачив зворотну картину: заздрість, ненависть, амбіційність. Правда, з чотирьох вищеописаних такими огидними були лише двоє чоловіків, але все одно, це – великий відсоток. Таке враження, що кожен з них хотів залишитися єдиним опозиційним журналістом, щоб цим тішитися. Я їм сказав: “Люди, ви нормальні чи дебіли. Адже насправді ви відомі лише вузькому колу читачів ваших малотиражних газет та слухачів радіо “Свобода”. Завтра вас винищать, а ви бажаєте, щоб ваш ближній, колега і товариш по нещастю зашпортався. Невже у вас не працює хоча б інстинкт самозбереження?”
Цей інстинкт не працює і зараз. Тому журналістам важко організуватися, щоб спільно протистояти злу.
Тепер розповім, що вдалось зробити. Я вже писав, що зустрівся з деякими журналістами, після чого ми мали збиратися разом. Але зібрання вийшло не таким презентабельним, як воно мало бути. Виявляється, багато хто не бажає нічого робити, якщо це – не його ідея, хоча я всім казав: це не піде у світ як ініціатива Свистовича чи сайту Майдан. Це має бути спільна ініціатива, тим більше, що це ініціатива, якщо чесно, наших форумістів: Спостерігача та Технолога.
Думки на зібранні були різні. Одні говорили, що потрібно залишити мертвих у спокої, інші погоджувались, що треба щось робити. Мені допоміг Чемерис. Як мені здалось, він трохи отетерів від такої реакції журналістів на смерть їхнього колеги, тому, коли він сказав, що тут немає політики, що Кучма не вбивав Александрова, на відміну від Гонгадзе, що йдеться взагалі про право людини на життя і вільну думку, журналісти пожвавішали.
Але, розмовляючи з ними, я дізнався багато такого, чого досі не уявляв. Виявляється, редактори та провідні журналісти солідних видань не обговорюватимуть ніяких ідей. До них потрібно вже прийти з готовою ідеєю, а вони тоді скажуть, підтримують її, чи не підтримують. Деякі навіть можуть щось підказати, от такі добрі.
Звичайно, можна почати робити це все на сайті Майдан. Висунути ідею, почати щось робити, розіслати пропозиції у всі ЗМІ та УНІАН з Інтерфаксом, спробувати надрукувати це ще десь і вказати список, кому розсилав, і хто відгукнувся.
Але це – крайній варіант, який, звичайно, прославить сайт Майдан і мене особисто (не дивлячись на те, що відказники писатимуть про використання пам’яті загиблого журналісти для реклами сайту і Свистовича – це ще більше посилить нашу рекламу), але зашкодить справі. Тому я відкладаю цей шлях на кінець.
Мене підтримали два Інтернет-видання (велике та середнє) і одна середня загальноукраїнська газета. Була пропозиція почати це від нас чотирьох, але я не погодився. Все-таки потрібно залучити грандів. А для цього принести їм на тарілочці ідею.
Поки що ми домовилися, що потрібен якийсь перший крок, а далі вже воно розів’ється. Ідея така. Кілька газет (паперових та електронних) відкривають у себе рубрику з однаковою назвою та однаковим логотипом, і в цій рубриці в кожному випуску виходить якась стаття на тему свободи слова і безпеки журналістів. Створюється єдиний центр, куди стікається вся інформація. В цьому центрі ведеться реєстр всіх ЗМІ, хто приєднався до акції, сюди шлються всі статті х усіх ЗМІ на цю тему. Центр, відповідно, розсилає цей реєстр всім учасникам акції і оновлює цю розсилку, якщо хтось приєднується до новий до акції. Центр також розсилає статті по всіх ЗМІ-учасниках акції, а ці ЗМІ, відповідно, дозволяють передруковувати всім ці статті (це дуже важливо, оскільки, не кожна газета чи сайт може щоденно видавати якісну ексклюзивну продукцію на задану тему). Можна й інший варіант, коли кожна газета сама розсилає свої статті всім учасникам акції. Також учасники акції звертаються до всіх журналістів, які не можуть надрукувати свої статті в своїх ЗМІ, надсилати їх до нас під псевдонімами чи своїми прізвищами.
Це буде лише перший крок, але без нього не буде нічого. Це згуртує журналістів, тоді вони зможуть вигадати і зважитись на другий, третій і т.д. кроки. Але боюсь, що цей центр буде на Майдані, бо ніхто не захоче займатися копіткою роботою. А я слабо уявляю, як я буду встигати займатися ще цим. Адже в нас навіть немає системи розсилки.
Тому я вкотре, хоч і без особливих ілюзій (на жаль, всі мої подібні звернення, окрім пропозиції балачки – я маю на увазі ефір з Чемерисом – нічийого серця не зачепили) звертаюся до всіх вас з двома проханнями:
Намалювати (бажано на комп’ютері) логотип акції. Він має виглядати так. Три квадрати. В першому – фотографія Гонгадзе, в другому – Александрова, в третьому – знак питання. І підпис, який іде під фотографіями: “Гонгадзе, Александров, хто наступний?” Прізвище Гонгадзе має бути написано під фотографією Гонгадзе, Александров – під фотографією Александрова, а “хто наступний?” – під знаком питання. Фотографію Гонгадзе можна взяти на сайті “Меморіал Георгія Гонгадзе” (www.gongadze.com.ua), а можна знайти в іншому місці.
Хто розбирається в програмі Bat, внести туди ті електронні адреси, які ми колись виставляли на Майдані. Знайти їх легко. Натисніть на першій сторінці виділений рядок “Спочатку прочитайте, як ви можете допомогти акції "Украіна Без Кучми". Щиро дякуємо!”, а потім на повідомлення “СПИСОК ЕЛЕКТРОННИХ АДРЕС, ЩО Є У РОЗПОРЯДЖЕННІ МАЙДАНУ”.
Після цього принесіть, будь-ласка, цю програму до нас і навчіть нас нею користуватися. Наша адреса: м. Київ, вул. Прорізна, 27 (біля виходу з метро “Золоті ворота”), Українська республіканська партія, 2-й поверх. Тел. 229-47-72. Михайло Свистович, Мирослава Свистович, Володимир Паламарчук.
Завчасно всім вдячний.
І ось я потрапив на п’янку, де було четверо відомих опозиційних журналістів (три чоловіки і одна жінка). Я наївно вважав, що, оскільки незалежних ЗМІ та журналістів мало (а тоді все йшло вже до імплементації кучмівського референдуму, за яку в першому читанні проголосували і Костенко, і Удовенко, і Пинзеник, і Тарас Чорновіл, і “Батьківщина” повним складом), то всі вони повинні радіти успіхам інших колег, перейматися їхніми проблемами. Але я побачив зворотну картину: заздрість, ненависть, амбіційність. Правда, з чотирьох вищеописаних такими огидними були лише двоє чоловіків, але все одно, це – великий відсоток. Таке враження, що кожен з них хотів залишитися єдиним опозиційним журналістом, щоб цим тішитися. Я їм сказав: “Люди, ви нормальні чи дебіли. Адже насправді ви відомі лише вузькому колу читачів ваших малотиражних газет та слухачів радіо “Свобода”. Завтра вас винищать, а ви бажаєте, щоб ваш ближній, колега і товариш по нещастю зашпортався. Невже у вас не працює хоча б інстинкт самозбереження?”
Цей інстинкт не працює і зараз. Тому журналістам важко організуватися, щоб спільно протистояти злу.
Тепер розповім, що вдалось зробити. Я вже писав, що зустрівся з деякими журналістами, після чого ми мали збиратися разом. Але зібрання вийшло не таким презентабельним, як воно мало бути. Виявляється, багато хто не бажає нічого робити, якщо це – не його ідея, хоча я всім казав: це не піде у світ як ініціатива Свистовича чи сайту Майдан. Це має бути спільна ініціатива, тим більше, що це ініціатива, якщо чесно, наших форумістів: Спостерігача та Технолога.
Думки на зібранні були різні. Одні говорили, що потрібно залишити мертвих у спокої, інші погоджувались, що треба щось робити. Мені допоміг Чемерис. Як мені здалось, він трохи отетерів від такої реакції журналістів на смерть їхнього колеги, тому, коли він сказав, що тут немає політики, що Кучма не вбивав Александрова, на відміну від Гонгадзе, що йдеться взагалі про право людини на життя і вільну думку, журналісти пожвавішали.
Але, розмовляючи з ними, я дізнався багато такого, чого досі не уявляв. Виявляється, редактори та провідні журналісти солідних видань не обговорюватимуть ніяких ідей. До них потрібно вже прийти з готовою ідеєю, а вони тоді скажуть, підтримують її, чи не підтримують. Деякі навіть можуть щось підказати, от такі добрі.
Звичайно, можна почати робити це все на сайті Майдан. Висунути ідею, почати щось робити, розіслати пропозиції у всі ЗМІ та УНІАН з Інтерфаксом, спробувати надрукувати це ще десь і вказати список, кому розсилав, і хто відгукнувся.
Але це – крайній варіант, який, звичайно, прославить сайт Майдан і мене особисто (не дивлячись на те, що відказники писатимуть про використання пам’яті загиблого журналісти для реклами сайту і Свистовича – це ще більше посилить нашу рекламу), але зашкодить справі. Тому я відкладаю цей шлях на кінець.
Мене підтримали два Інтернет-видання (велике та середнє) і одна середня загальноукраїнська газета. Була пропозиція почати це від нас чотирьох, але я не погодився. Все-таки потрібно залучити грандів. А для цього принести їм на тарілочці ідею.
Поки що ми домовилися, що потрібен якийсь перший крок, а далі вже воно розів’ється. Ідея така. Кілька газет (паперових та електронних) відкривають у себе рубрику з однаковою назвою та однаковим логотипом, і в цій рубриці в кожному випуску виходить якась стаття на тему свободи слова і безпеки журналістів. Створюється єдиний центр, куди стікається вся інформація. В цьому центрі ведеться реєстр всіх ЗМІ, хто приєднався до акції, сюди шлються всі статті х усіх ЗМІ на цю тему. Центр, відповідно, розсилає цей реєстр всім учасникам акції і оновлює цю розсилку, якщо хтось приєднується до новий до акції. Центр також розсилає статті по всіх ЗМІ-учасниках акції, а ці ЗМІ, відповідно, дозволяють передруковувати всім ці статті (це дуже важливо, оскільки, не кожна газета чи сайт може щоденно видавати якісну ексклюзивну продукцію на задану тему). Можна й інший варіант, коли кожна газета сама розсилає свої статті всім учасникам акції. Також учасники акції звертаються до всіх журналістів, які не можуть надрукувати свої статті в своїх ЗМІ, надсилати їх до нас під псевдонімами чи своїми прізвищами.
Це буде лише перший крок, але без нього не буде нічого. Це згуртує журналістів, тоді вони зможуть вигадати і зважитись на другий, третій і т.д. кроки. Але боюсь, що цей центр буде на Майдані, бо ніхто не захоче займатися копіткою роботою. А я слабо уявляю, як я буду встигати займатися ще цим. Адже в нас навіть немає системи розсилки.
Тому я вкотре, хоч і без особливих ілюзій (на жаль, всі мої подібні звернення, окрім пропозиції балачки – я маю на увазі ефір з Чемерисом – нічийого серця не зачепили) звертаюся до всіх вас з двома проханнями:
Намалювати (бажано на комп’ютері) логотип акції. Він має виглядати так. Три квадрати. В першому – фотографія Гонгадзе, в другому – Александрова, в третьому – знак питання. І підпис, який іде під фотографіями: “Гонгадзе, Александров, хто наступний?” Прізвище Гонгадзе має бути написано під фотографією Гонгадзе, Александров – під фотографією Александрова, а “хто наступний?” – під знаком питання. Фотографію Гонгадзе можна взяти на сайті “Меморіал Георгія Гонгадзе” (www.gongadze.com.ua), а можна знайти в іншому місці.
Хто розбирається в програмі Bat, внести туди ті електронні адреси, які ми колись виставляли на Майдані. Знайти їх легко. Натисніть на першій сторінці виділений рядок “Спочатку прочитайте, як ви можете допомогти акції "Украіна Без Кучми". Щиро дякуємо!”, а потім на повідомлення “СПИСОК ЕЛЕКТРОННИХ АДРЕС, ЩО Є У РОЗПОРЯДЖЕННІ МАЙДАНУ”.
Після цього принесіть, будь-ласка, цю програму до нас і навчіть нас нею користуватися. Наша адреса: м. Київ, вул. Прорізна, 27 (біля виходу з метро “Золоті ворота”), Українська республіканська партія, 2-й поверх. Тел. 229-47-72. Михайло Свистович, Мирослава Свистович, Володимир Паламарчук.
Завчасно всім вдячний.
Відповіді
2001.07.21 | Рoман ShaRP
The Bat беру на себе (-)