"Євростратегічний план Путіна" (ч.1)
08/02/2001 | Максим'як
Євростратегічний план Путіна
О.Максим’як
1. Боротьба і єдність трьох складових української політичної системи.
За постійними щоденними клопотами, більшість з нас перестали адекватно реагувати та таку банальну істину, як російська загроза українським інтересам. Проте, російські політики усіх рівнів зовсім не вбачають, в свому бажанні перетворити Україну в сучасну російську колонію, якоїсь загрози українським інтересам, навпаки, вони вбачають загрозу інтересам Росії в бажанні України розвивати власну самодостатню економіку, укладати договори із іншими країнами чи військовими блоками, провадити політику на європейську інтеграцію і т.п. Довший час Росія, очевидно, не мала чіткої програми повернення України назад до рівня союзної республіки, яка би, як раніше, володіла формальною незалежністю, а поправді була повністю підпорядкована Москві, а на місцях керувалася російськими посадженими чиновниками. Але, якщо реально дивитися на ситуацію, то в Росії, до приходу до влади Путіна, і не було такої можливості, приділяти Україні достатньо уваги, оскільки тоді ще йшла війна в Чечні, чи вирішувалися власні економічні проблеми пов’язані із інфляцією, тому Росії приходилося обмежуватися старою агентурною мережею КГБ, яка без сумніву з великим відсотком співпадіння, відповідає складу нинішньої СБУ. Робота цієї мережі зводилася в основному до саботажу будь-яких позитивних змін в Україні, діючи за принципом – “чим гірше Україні, тим краще Росії”. Але останній рік, після виборів на новий термін президентом Кучми, якось особливо відчутним став натиск Росії на всіх напрямках господарської та політичної діяльності в України. Стала відчутною усвідомлена і добре організована діяльність не тільки з боку Москви, але і зустрічна політика з боку нашого президента та його адміністрації на зближення із Росією. Якщо, згадати зеленківську концепцію багатовекторності в зовнішній політиці, то хотілося би зробити спробу проаналізувати фізичні характеристики того вектора “drang nach Moskov”, який за силою свого стремління зовсім зменшив значення інших багатообіцяючих векторів, також хотілося би встановити істину, чи зближення із Москвою є реальне закулісне прагнення нашого президента, який гріє далі в своїй душі мрію бути пожиттєвим “президентом”, чи може це є тільки гра на нервах Заходу із неминучою при цьому платою українськими інтересами на користь Росії, що Захід, власне, потім мав би в значно більшій мірі відшкодувати.
Спробуємо схематично відтворити напередодні останніх президентських виборів політичну ситуацію в Україні. Микола Томенко показує політичну ситуацію в Україні, як боротьбу і взаємодію трьох політичних складових: кланової, адміністративної, громадської. Розвиваючи далі цю думку, можна сказати, що кожна складова втілює свою політичну волю через політичні, фінансові чи державні структури, які перебувають під їх контролем. До президентських виборів 1999 року ситуація в більшій мірі конролювалася кланами ніж адміністративним апаратом, а громадська складова була ще надто слабкою, щоб мати якусь мінімально суттєву вагу. На цей час кланами вже фактично були поділені сфери впливу, а відсилка Лазаренка у вміло підготовлену пастку, переконала інших, що краще мирно уживатися в Україні, ніж випробовувати долю у вигнанні. Нафта, газ, електроенергія, вугілля, метали, труби, військове майно, флот, податок на добавлену вартість, зерно та насіння соняшника стали джерелом неймовірно швидкого збагачення кланів, які діяли заодно згідно єдиного принципу – “державі ні копійки – все до власної кишені”. Президент України Кучма, під чиїм невсипним оком відбувався безжальний грабунок його держави, звичайно не міг би так просто всього зносити, коли б не бажання стати президентом вдруге. Навіть, виходячи з чистої зависті, він міг би через контрольовані ним силові відомства без труднощів обмежувати апетити кланів. Але в його плани входило інше - здійснення передвиборних стягнень для оплати власної виборчої кампанії. Клани не мали яскравої особистості на кандидатуру президента, тому неминуче змушені були включитися в передвиборну боротьбу за Кучму президента, сподіваючись, що після перемоги, як заведено, Україну їм віддадуть для мародерства. Союз двох складових кланової та адміністративної проти незрілої громадської складової завершився великою перемогою сильніших. В перші два місяці після перемоги на виборах, новий президент здобув ще одну перемогу в сфері адмінресурсу, де були поміняні всі чиновники, які виявилися запідозрені в симпатіях іншим кандидатам. З цього моменту адміністративна складова стала контролювати складову кланову, а Україна отримала виразні ознаки поліцейської держави. Першою пробою сили такого режиму став референдум. Посилення адміністративної складової неминуче вступило в конфлікти і складовою клановою, яка не тільки не отримала очікуваної винагороди, але і зазнала жорстокого обмеження своїх можливостей в безкарному пограбуванні країни. Може це і був обіцяний нам «зовсім новий президент, який в попередні роки лише «вчився на президента» - нікому не відомо, але достемно відомо, що призначення головою уряду Віктора Ющенка, а потім затвердження його заступником Юлії Тимошенко зменшили тіньові прибутки кланів з 400% до 100%. Такий удар заледве можна пережити. Але було би наївно вважати, що такі союзи розпадаються, просто боротьба всередині за ведучу роль дає виняткові права переможцям на перерозподіл матеріальних цінностей надбаних всім суспільством і сприймається, як належне.
Тут слід звернути увагу на дуже важливий момент, що на кінець 1999 року практично всі наші лідери кланів стали невиїздними в бік заходу, де вже на багатьох були заведені кримінальні справи, або щонайменше слідчі органи воліли б їм зробити дізнання. А тут ще «прозахідний уряд», який швидко почав вести унезалежнену економічну політику від Москви – цієї «духовної кааби» українських фінансово-політичних угрупувань, кланів. Та й не тільки духовної, але й конкретно матеріальної, бо практично весь бізнес українських кланів є тісно пов’язаний з кланами в Росії. Одним словом, українські клани побачили перед собою реальну загрозу бути відрізаними від світу, а отже попасти в повну залежність від адміністративної складової, а прогресуюче впровадження урядом Ющенка демократичних механізмів в реальне життя країни, вже не виглядало інакше для них, як смертельна загроза. Політика нового уряду сильно зменшувала перспективи російських кланів на ринку «української нерухомості», а потужності цих структур є значно більшими від подібних українських. За даними групи фінансових операцій країн Великої сімки FATF (Financial Action Task Force), опублікованими торік, з Росії тільки після 1998 року на офшорні банківські рахунки в Науру переведено $70 млрд. Це свідчить, що величезний потенціал цих сил легко здатен вирішити «проблему Україна».
Рішення не потрібно було шукати довго – воно лежало на поверхні – поміч могла прийти тільки із сходу. Очевидно, що наша кланова складова виступила з ініціативою перед російськими спецслужбами, а може це було навпаки, але з цього моменту проросійські інтереси перестали виявлятися в якомусь хаотичному саботажі всього, що повзало в Україні, а прийняло чіткий прагматичний підхід. Очевидно, що десь в літом 2000 року на високому московському рівні був розроблений проект, який ми умовно назвемо “Євростратегічний план Путіна”, втілення якого доручено мобілізованим силам російського філіалу спецслужб в Україні, чисельну оцінку якого наш уряд, навідміну від американського, не проводив. Представники уряду США впевнені, що на їх території сьогодні діє близько 450 російських агентів. Виходячи із наших українських умов, кількість російських агентів в Україні потрібно збільшити в один, або два порядки.
(продовження буде)
О.Максим’як
1. Боротьба і єдність трьох складових української політичної системи.
За постійними щоденними клопотами, більшість з нас перестали адекватно реагувати та таку банальну істину, як російська загроза українським інтересам. Проте, російські політики усіх рівнів зовсім не вбачають, в свому бажанні перетворити Україну в сучасну російську колонію, якоїсь загрози українським інтересам, навпаки, вони вбачають загрозу інтересам Росії в бажанні України розвивати власну самодостатню економіку, укладати договори із іншими країнами чи військовими блоками, провадити політику на європейську інтеграцію і т.п. Довший час Росія, очевидно, не мала чіткої програми повернення України назад до рівня союзної республіки, яка би, як раніше, володіла формальною незалежністю, а поправді була повністю підпорядкована Москві, а на місцях керувалася російськими посадженими чиновниками. Але, якщо реально дивитися на ситуацію, то в Росії, до приходу до влади Путіна, і не було такої можливості, приділяти Україні достатньо уваги, оскільки тоді ще йшла війна в Чечні, чи вирішувалися власні економічні проблеми пов’язані із інфляцією, тому Росії приходилося обмежуватися старою агентурною мережею КГБ, яка без сумніву з великим відсотком співпадіння, відповідає складу нинішньої СБУ. Робота цієї мережі зводилася в основному до саботажу будь-яких позитивних змін в Україні, діючи за принципом – “чим гірше Україні, тим краще Росії”. Але останній рік, після виборів на новий термін президентом Кучми, якось особливо відчутним став натиск Росії на всіх напрямках господарської та політичної діяльності в України. Стала відчутною усвідомлена і добре організована діяльність не тільки з боку Москви, але і зустрічна політика з боку нашого президента та його адміністрації на зближення із Росією. Якщо, згадати зеленківську концепцію багатовекторності в зовнішній політиці, то хотілося би зробити спробу проаналізувати фізичні характеристики того вектора “drang nach Moskov”, який за силою свого стремління зовсім зменшив значення інших багатообіцяючих векторів, також хотілося би встановити істину, чи зближення із Москвою є реальне закулісне прагнення нашого президента, який гріє далі в своїй душі мрію бути пожиттєвим “президентом”, чи може це є тільки гра на нервах Заходу із неминучою при цьому платою українськими інтересами на користь Росії, що Захід, власне, потім мав би в значно більшій мірі відшкодувати.
Спробуємо схематично відтворити напередодні останніх президентських виборів політичну ситуацію в Україні. Микола Томенко показує політичну ситуацію в Україні, як боротьбу і взаємодію трьох політичних складових: кланової, адміністративної, громадської. Розвиваючи далі цю думку, можна сказати, що кожна складова втілює свою політичну волю через політичні, фінансові чи державні структури, які перебувають під їх контролем. До президентських виборів 1999 року ситуація в більшій мірі конролювалася кланами ніж адміністративним апаратом, а громадська складова була ще надто слабкою, щоб мати якусь мінімально суттєву вагу. На цей час кланами вже фактично були поділені сфери впливу, а відсилка Лазаренка у вміло підготовлену пастку, переконала інших, що краще мирно уживатися в Україні, ніж випробовувати долю у вигнанні. Нафта, газ, електроенергія, вугілля, метали, труби, військове майно, флот, податок на добавлену вартість, зерно та насіння соняшника стали джерелом неймовірно швидкого збагачення кланів, які діяли заодно згідно єдиного принципу – “державі ні копійки – все до власної кишені”. Президент України Кучма, під чиїм невсипним оком відбувався безжальний грабунок його держави, звичайно не міг би так просто всього зносити, коли б не бажання стати президентом вдруге. Навіть, виходячи з чистої зависті, він міг би через контрольовані ним силові відомства без труднощів обмежувати апетити кланів. Але в його плани входило інше - здійснення передвиборних стягнень для оплати власної виборчої кампанії. Клани не мали яскравої особистості на кандидатуру президента, тому неминуче змушені були включитися в передвиборну боротьбу за Кучму президента, сподіваючись, що після перемоги, як заведено, Україну їм віддадуть для мародерства. Союз двох складових кланової та адміністративної проти незрілої громадської складової завершився великою перемогою сильніших. В перші два місяці після перемоги на виборах, новий президент здобув ще одну перемогу в сфері адмінресурсу, де були поміняні всі чиновники, які виявилися запідозрені в симпатіях іншим кандидатам. З цього моменту адміністративна складова стала контролювати складову кланову, а Україна отримала виразні ознаки поліцейської держави. Першою пробою сили такого режиму став референдум. Посилення адміністративної складової неминуче вступило в конфлікти і складовою клановою, яка не тільки не отримала очікуваної винагороди, але і зазнала жорстокого обмеження своїх можливостей в безкарному пограбуванні країни. Може це і був обіцяний нам «зовсім новий президент, який в попередні роки лише «вчився на президента» - нікому не відомо, але достемно відомо, що призначення головою уряду Віктора Ющенка, а потім затвердження його заступником Юлії Тимошенко зменшили тіньові прибутки кланів з 400% до 100%. Такий удар заледве можна пережити. Але було би наївно вважати, що такі союзи розпадаються, просто боротьба всередині за ведучу роль дає виняткові права переможцям на перерозподіл матеріальних цінностей надбаних всім суспільством і сприймається, як належне.
Тут слід звернути увагу на дуже важливий момент, що на кінець 1999 року практично всі наші лідери кланів стали невиїздними в бік заходу, де вже на багатьох були заведені кримінальні справи, або щонайменше слідчі органи воліли б їм зробити дізнання. А тут ще «прозахідний уряд», який швидко почав вести унезалежнену економічну політику від Москви – цієї «духовної кааби» українських фінансово-політичних угрупувань, кланів. Та й не тільки духовної, але й конкретно матеріальної, бо практично весь бізнес українських кланів є тісно пов’язаний з кланами в Росії. Одним словом, українські клани побачили перед собою реальну загрозу бути відрізаними від світу, а отже попасти в повну залежність від адміністративної складової, а прогресуюче впровадження урядом Ющенка демократичних механізмів в реальне життя країни, вже не виглядало інакше для них, як смертельна загроза. Політика нового уряду сильно зменшувала перспективи російських кланів на ринку «української нерухомості», а потужності цих структур є значно більшими від подібних українських. За даними групи фінансових операцій країн Великої сімки FATF (Financial Action Task Force), опублікованими торік, з Росії тільки після 1998 року на офшорні банківські рахунки в Науру переведено $70 млрд. Це свідчить, що величезний потенціал цих сил легко здатен вирішити «проблему Україна».
Рішення не потрібно було шукати довго – воно лежало на поверхні – поміч могла прийти тільки із сходу. Очевидно, що наша кланова складова виступила з ініціативою перед російськими спецслужбами, а може це було навпаки, але з цього моменту проросійські інтереси перестали виявлятися в якомусь хаотичному саботажі всього, що повзало в Україні, а прийняло чіткий прагматичний підхід. Очевидно, що десь в літом 2000 року на високому московському рівні був розроблений проект, який ми умовно назвемо “Євростратегічний план Путіна”, втілення якого доручено мобілізованим силам російського філіалу спецслужб в Україні, чисельну оцінку якого наш уряд, навідміну від американського, не проводив. Представники уряду США впевнені, що на їх території сьогодні діє близько 450 російських агентів. Виходячи із наших українських умов, кількість російських агентів в Україні потрібно збільшити в один, або два порядки.
(продовження буде)
Відповіді
2001.08.02 | AST
Дурниці!
Мене дивує, що багато розумних людей так просто реагують на всякі соплі, які видуваються з носа і вважаються глибокодумними версіями.
Ті версії розраховані на вулично-базарного слухача, бо такий вже рівень працівників СБУ і КГБ, але чого решту серйозних людей попадається постійно на ці трюки?
2001.08.02 | ilia25
З одного боку -- "прогресуюче впровадження урядом Ющенка демократичних механізмів в реальне життя країни"
А з другого -- "Україна отримала виразні ознаки поліцейської держави"І йдеться про той же самий проміжок часу. Щодо мене, то я згоден з другим твердженням, враховуючи як Ющенко агітував в ВР за імлементацію, але мова не про те.
Йдеться про набагато базові речі -- чи здатен "шановний" Максм'як помітити протиріччя між цими своїми протилежними твердженнями? Очевидно що не здатен.
2001.08.03 | zinc
Re: З одного боку ... [offtopic, flame]
чутливі сканери Іллі безпомилково задетектували слово "ющенко", ще одна мить і палець лягає на enter....а караван собі йде....
2001.08.03 | Мартинюк
Дещо Ющенко все таке впровадив
певну прозорість у проходженні законопроектів -появився сайт Кабміну і сайт "Законопроекти".
Ющенко щиро намагався зробити роботу Кабміну більш зрозумілою для широкого загалу.
І в цьому є очевидний результат - на більшості території України ( окрім прокомуністичних)рейтинг довіри до Кабміну є найвищим з усіх органів держ влади.
Якщо хтось розкаже як поставити сюди графік Ексцел, то поставлю свіжі і малодосяжні широкому загалу дані соцопитуваннь.
Але заслуга Ющенка в іншому - він послабив і навіть частково обрізав еконмічну удавку на шиї української економіки і українських громадян.
2001.08.03 | Максим’як
Re: Більше того, він постійно наголошує, що за поглядами він є демократ.
Тобто, ідейний однодумець п.Іллі.2001.08.03 | ilia25
Ага Кучма теж наголошує. Тільки чому я їм маю вірити?
2001.08.03 | ilia25
Тож треба і далі молитися на Ющенка -- може він ще "дещо" впровадить
А Кучма тим часом, буде впроваджувати поліцейську державу. І не "дещо", а цілком конкретно. Що ви там казали про третій термін?2001.08.04 | Максим’як
Re: Дався вам той Ющенко. Сидить собі на пасіці.
Думу гадає, а бджоли гудуть. Одним словом, солдат не спить, а бодрствує, але служба все одно йде.Ющенко є титулований "генерал", але без армії.
Тож на кучму-вітряка, як Дон Кіхот, чи що?
Спочатку потрібно сформувати власну армію, навчити людей і вимуштрувати, а потім можна і проти Кучми.
Кучма, після тих ґейтів є точно психічно хворий, та й раніше він не відрізнявся особливим здоров"ям.
Його мова більше нагадує мову хворої людини.
Його в лоб не візьмеш, він Україну хоч Бен Ладену віддасть, коли відчує реальну загрозу, лише би лишитися при владі. З Кучмою можна тільки по-хорошому, і тільки перехитрити.
От уявимо собі такий момент. Пані Тимошенко прилюдно кається, - прости мене батьку, пожалій, я така дурна була, я жінка одинока без чоловіка, та я вам підлогу буду мити на Банківській, лиш пригрійте і не женіть від себе. Звичайно, Кучма може і не повірити з першого разу, але потрібно так разів із двадцять. Одним словом наблизитися до Кучми, втерися в довіру із його допомогою на виборах набрати 51 відсоток. А на другий день прийняти у Верховній Раді ряд законів, які Кучму зведуть на нуль. Ось і вся історія.
Кучма - коварний і тим же методом його потрібно усувати.
А ви хочете, щоб Ющенко, як Лєнін з двома тисячами матросів, перепрошую УБКівців, штурмом брав Банківську?
Кучма не Миколка.
2001.08.04 | ilia25
Кучма коварний, але спокійно дасть себе навколо пальця обвести?
Максим’як писав(ла):> Одним словом наблизитися до Кучми, втерися в довіру із його допомогою на виборах набрати 51 відсоток. А на другий день прийняти у Верховній Раді ряд законів, які Кучму зведуть на нуль. Ось і вся історія.
> Кучма - коварний і тим же методом його потрібно усувати.
Це вже смішно. Невже ви думаєте, що Кучма такий наївний, що довіриться Ющенку? Кучма нікому не вірить, і сам може кого завгодно "кинути".
Він все прекрасно бачить -- і хто такий Суркіс, і хто така Ющенко, і хто така Тимошенко. Людина преферансом собі на хліб заробляла, завдяки інтригам всю свою кар'єру зробила, аж до Президента. Він варіанти прораховувати вміє краще з Ющенка та всіх нас разом узятих. Інтриги -- то його стихія.
Кучму можна перемогти тільки в публічній політиці, знаходячись у відкритій опозиції. Кучма прекрасно знає, що робити з Ющенко, зате боїться з'явитись на Форумі Українців, якщо там буде Тимошенко. Бо знає, що як діло дійде до публічних обвинувачень та розборок, він абсолютний нуль. З нього такий публічний політик, як з Потебенька -- філолог.
Ви знаєте, що Кучма за роки свого депутатства ні разу не взяв слова в ВР? Балачками займались інші, а президентом став він -- і знаєте чому? Тому, що більшість думають, що в політиці треба перемагати хітрістю -- от Кучма завжди і перемагає.
2001.08.04 | Максим’як
Re: Політика, то є шахи. Не можна так спрощено робити висновки.
Здається, що ви хочете все це звести, до спрощених підходів, на рівні чорне – біле. Політика і є шахмати, де кожен тримає свої ходи в голові, і їх тільки тоді видно, коли людина походила, але після того матимете ще з 10 власних догадок - чому він так походив? Так робить ігрок, а ті, як я, наприклад, що підказують, як треба ходити, можуть кричати на все горло і займатися своєю публічною політикою. Але коли мені приходиться грати, то я і десятої частини не скажу публічно з того, що я пишу тут. Є два шляхи – або політика, або тріпологія для власного задоволення – може, хтось з того щось нове дізнається, може я нове щось почую.Хочете грати в шахмати і вголос розповідати для чого і чому так зараз походите? Смішно.
То напевно для вас Ющенко сказав: «Ми граємо в шахи, а проти нас грають в чапаєва». Не чули від нього такого?
Якщо взяти за приклад Юлю, то вона нульовий політик, я би її за місяць навчив, що можна говорити перед публікою, а що не можна і кожен спіч заставив би вчити наперед напам»ять, щоб жодного слова не перепутала. В неї все пре на емоціях. Я її підтримую, бо свою частку роботи по боротьбі з режимом вона робить. Але вона не має майбутнього, вона згорить від хворіб раніше ніж набере, так як Ющенко 30%.
Про яку публічну політику йде мова, вона, що, має законодавчу силу?
Про Кучму вже півроку пишуть всі кому не лінь в негативному тоні, мітинги, газети, карикатури, статті, міжнародна думка, політична ізоляція. Йому по барабану публічна політика, коли його підтримують бандитські кола і Росія і вони його будуть підтримувати його навіть під капельницею.
А провести себе навколо пальця він вже дався не раз і ще дасться. Просто є в Україні кола людей, в яких все пов’язано з ним і вони його витягують, бо кожен із них розуміє, що втікати не має куди, а якщо мінімум хтось інший Кучму заступить, все одно хто, то решті прийде кінець, або забють, або посадять, або черевики новому президенту прийдеться своїм рукавом щоденно чистити. Те життя, яке вони пройши на водці і стресах, то вже всі є істерики, неврастеніки, постійна підозрілість і зависть - абсолютно кінчені. Тому Кучма є для них єдина надія мирного співіснування.
2001.08.05 | НеДохтор
Re: Політики - вбивці.
Максим’як писав:> Хочете грати в шахмати і вголос розповідати для чого і чому так зараз походите? Смішно.
...
> Про яку публічну політику йде мова, вона, що, має законодавчу силу?
Розтлумачу провокативну назву теми.
Публічна політика не має законодавчої сили, але її відсутність має вбивчу силу.
Часто можна почути, що в загибелі Гонгадзе і стражданнях інших журналістів винуваті самі журналісти. Часто вони є вірними "служаками" своїх хозяїв і не переймаються проблемами своїх колег.
Правда. Але частина правди.
Набагато більшими винуватцями того, що журналістів вбивають є наші мовчазні політики. Маючи депутатську недоторканість, особисту охорону, власні газети, радіостанції та телеканали, вони МОВЧАТЬ.
Чому? Виглядає на те, що їм (політикам) просто так легше жити. Робочий день можна провести в ВР, розгадуючи кросворди, читаючи газети, або взагалі знаходитись в іншому місці і займатись іншими справами.
Для законодавчої роботи в них є помічники (знайомі та студенти)
Для політики в них є також помічники (журналісти та бейсболісти).
В залежності від ситуації використовуються, або ті або інші. Все робиться чужими руками. Не тільки економіка, а і політика стала тіньовою.
Рахманін, Мостова, Коробова, Скачко, Притула, Скрипін, Піховшек, Долганов ... можна ще довго продовжувати сьогоднішній список різних журналістів. Це все "неполітики" від яких решта бачить політику і її аналіз.
Політиків котрі публічно виступають від першої особи ми не бачимо. Вони грають в шахи. Але фігурами виступають інші реальні люди, котрих як збитих "пішаків" недбало кидають поряд з шахівницею.
Ющенка поки важко вважати політиком і сказане вище до нього мало відноситься. Він поки-що намагається стати політиком.
І якщо пізніше народ довірить йому владу то також маємо вимагати від нього відкритої і публічної політики. Це один із способів побороти анонімність номенклатури.
Народ має право бачити, знати і розуміти своїх "мовчазних" лідерів без посередників.
2001.08.05 | ilia25
Згоден абсолютно
Мовчання політика -- це зневага до людей, інтереси яких він ніби-то захищає.І якщо можна зрозуміти чому мовчить Кучма, то мовчання Ющенка може викликати тільки подив та розчарування. Свою популярність він ще не втратив остаточно тільки завдяки громадянській незрілості багатьох українців, що не уявляють собі яким стандартам потрібні відповідати політики.
2001.08.06 | Мартинюк
Диви, як ловко на Ющенка какнув...
Це все таки певний рівень, хоч не по темі, але лаконічно і коротко. Знайшов всетаки як навісити - майже я к відомомо анекдоті "А кстати о птичках"Погуляв сьогодні вночі по різних українських і навколоукраїнських політфорумах.
На кожному з них на ключове слово "Ющ" моментально починається інтенсивний "Гав-гав" і піднімається квадратна фігура приписаного до даного форуму Ющенкофоба. Не сплять всю ніч ...То там то звідтам , неначе сільські пси на заблукалого пяничку - гав-гав, гав-гав...
2001.08.06 | Максим’як
Re: Все ж таки форум на Майдані то сила.
Я собі уявив, такий екран великий на Майдані Незалежності в Києві підключений напряму до нашого форуму.Коли вже в нас появляться опитувалки, хоч на краще повідомлення чи відповідь?
2001.08.05 | Максим’як
Re: Політик був і є вбивця, але він може ним і не бути.
В політиці є два шляхи, або грати в шахи, або грати в чапаєва.Грати в чапаєва, то є трагедія мислення стандартами 1917 року.
Тому, Ваші слова є тільки красиві, але не більше, про збиті фігурки.
Така політика, яка приводить до розпалювання ненависті одних до інших – не є політикою.
Така політика, яка ставить за мету знищити противника не є політикою сьогоднішнього дня.
Політики, в основі якої лежить розкриття недоліків інших – приречені на нескінчену війну,
в яку будуть втягувати мільйони інших, і вже будуть стояти не політики проти політика у взаємній ненависті, а мільйон проти мільйона.
Тоді, коли тим мільйонам потрібно виховання, вчення, про що таке добре, а що таке погано і коли це вчення можна донести вчинком, то він матиме вплив значно сильніший на уми мільйонів. Тоді 16 млн. не голосуватимуть за зло. Тоді у Верховну Раду не будуть вибиратися бейсболісти, щоб потім журналісти їх вражу суть розкривали і гинули при цьому. Боротися
із злом не є адекватним вести до добра.
Кожен має своє покликання – журналіст розкривати і доносити правду і він несе відповідальність тільки за правдивість. За правду в нас вбивають, бо правда стала одним із елементів конкуренції в брудному бізнесі. В сотні раз більше вбили підприємців, які не писали правдивих статтей, а вели свій бізнес, який іншими був розцінений, як загроза власному.
Це є спосіб вирішення проблеми при режимі, який нічого не вирішує, а спричинює до все більшої кризи.
В багатьох випадках, при сьогоднішньому режимі сказати правду політику із високим рівнем довіри – це закликати до війни, недумаючи про наслідки, що буде з твоїм народом чи країною.
Поганий мир завжди був кращим від війни.
Той політик, який має 2-3% підтримки в народу може собі покричати, але біда прийде до того народу, коли того політика почне підтримувати 30%.
Авжеж, тріпологією можна переконати мільйони, що вони переб”ють інший мільйон і неодмінно переможуть і далі будуть щасливі?
Ющенко є давно сформованим політиком, але не таким, яким ви собі уявляєте, а таким, яким має бути сьогодні конкретно в цей час в Україні політик. Він опублікував вже свій маніфест давно. Мені від нього нічого не потрібно. Бо не тільки я знаю правду про Кучму і правду про бандитів – він також знає. Але навідміну від мене і багатьох дрібних політиків, що можуть тільки голосно правду народу говорити, він забрав 10 млрд. в бандитів ( в т.ч. і в Кучми) і віддав народу, несказавши при цьому жодного гасла чи “геть”. Все зроблено демократичними методами. Це і є політика. Уявіть собі, як би це робили інші політики - вони, прикриваючись гаслами про правду, робили би це насильством і мали би 0 млрд. + повний хаос в країні. А в тому, щоб в Україні не було порядку є зацікавлені клани, Росія і Європа. Тому я і говорю про шахмати, бо кожен хід змушує гравця спочатку думати і часто – довго думати, перш, ніж походити.
Схоже на те, що я даремно сидів і писав два дні ці три частини “плану” змови проти України.
Україна має ситуацію відмінну від Югославії і це потрібно враховувати серйозним політикам, які хочуть добра Україні і її народу.
2001.08.05 | НеДохтор
Re: публічна політика
Максим’як писав:> Але навідміну від мене і багатьох дрібних політиків, що можуть тільки голосно правду народу говорити, він забрав 10 млрд. в бандитів ( в т.ч. і в Кучми) і віддав народу, несказавши при цьому жодного гасла чи “геть”. Все зроблено демократичними методами. Це і є політика.
Це вчинок , перший крок, але не політика.
Це був максимум, що він міг зробити мовчки. Наступний крок - публічна політика.
Часи Устима Кармалюка вже давно минули, відбирати і віддавати (навіть демократичними методами) не може бути постійною політикою в сучасній Україні.
Маю надію, що перед виборами Ющенко все-таки стане публічним політиком.
Згоден, що як в шахах, цей "хід" треба зробити вчасно.
Головне щоб він не пропустив цей момент.
2001.08.06 | Максим’як
Re: публічна політика
Напевно ми з вами маємо різні уявлення: що таке політика?Я переконаний, що те, що він робив в уряді - це є також велика політика.
А що ви розумієте під публічною політикою, адже він постійно спілкується із пресою із представниками партій, простими людьми? Коли він був в уряді це попадало трохи в пресу та телебачення, а тепер не потрапляє і ми про це не знаємо і все менше будемо знати.
Так от, мені цікава Ваша думка, які йому потрібно робити кроки, щоб бути справжнім публічним політиком (якщо Ви маєте час для таких вправ).
2001.08.06 | НеДохтор
Re: три пункти
Максим’як писав:> А що ви розумієте під публічною політикою, адже він постійно спілкується із пресою із представниками партій, простими людьми? Коли він був в уряді це попадало трохи в пресу та телебачення, а тепер не потрапляє і ми про це не знаємо і все менше будемо знати.
>
В добре поставленому запитанні завжди можна відшукати частину відповіді.Перечитайте те, що виділено в цитаті. Це і показує відсутність публічної політики.
Ще раз хочу звернути увагу, що започаткована мною тема не стосувалась Ющенка чи інших службовців, а стосувалась політиків, котрі (ще раз цитую): "Маючи депутатську недоторканість, особисту охорону, власні газети, радіостанції та телеканали, вони МОВЧАТЬ. "
Максим’як писав:
> Так от, мені цікава Ваша думка, які йому потрібно робити кроки, щоб бути справжнім публічним політиком ...
На мій погляд публічний політик
від першої особи
1. діє
2. говорить
3. пише
Необхідна умова: 1,2,3 не суперечать один одному.
2 і 3 можна також назвати діями, але для аналізу краще розглядати їх окремо.
Саме 2 і 3 роблять політикою більш публічною, і що більш важливо: передбачуваною.
1. Діяти. Метод дії зовсім різний, в залежності від наявності влади (або посади) політика. Саме публічному політику народ може довірити владу (теорія, звісно :-(
2. Говорити. Ораторське мистецтво замість мичання та жестикуляції.
Намагатись донести до найширшого загалу своє ставлення до основних міжнародних і внутрішніх подій. Давати свою оцінку.
Робити це особисто та вчасно (не чекати запрошення до сумнівної компанії :-((
3. Писати.
Іван Дзюба, Олекса Тихий, Андрій Сахаров і багато інших в жорстокі часи зуміли донести свої думки до громадськості.
Юлія Тимошенко системну статтю (пам’ятаєте була в "Дзеркалі Тижня") видала тільки сидячи в тюрьмі.
На волі політикам, чомусь, пишеться набагато важче.
Сьогодні розумним політикам треба писати "Как нам обустроить РабКрИн" та інше на новий лад, можливо, пізніше це стане підручником для студентів.
2001.08.06 | Михайло Свистович
Насправді Ю. Тимошенко нічого в тюрмі не писала.
НеДохтор писав(ла):> Максим’як писав:
> Юлія Тимошенко системну статтю (пам’ятаєте була в "Дзеркалі Тижня") видала тільки сидячи в тюрьмі.
На волі політикам, чомусь, пишеться набагато важче.
Писала за неї інша Юля - Мостова.
2001.08.05 | ilia25
За відсутністю аргументів ви знову вдаєтесь до розвішування ярликів
Максим’як писав(ла):> В політиці є два шляхи, або грати в шахи, або грати в чапаєва.
>
> Грати в чапаєва, то є трагедія мислення стандартами 1917 року.
Вам розповідають про стандарти, яким відповідають політики в усіх і кожній цивілізованій (демократичній) країні. Чесність, порядність, щирість -- якщо у виборців з'явиться хоч підозра, що політик не відповідає цим крітеріям, то на його кар'єрі можна ставити хрест.
Ви ж це обзиваєте "мисленням стандартами 1917 року".
>
> Така політика, яка приводить до розпалювання ненависті одних до інших – не є політикою.
Look who's talking! Згоден, коли йдеться про "розпалювання ненависті одних до інших" ваш авторитет є беззаперечним :)
Але в данному випадку все набагато конкретніше. Не "одних до інших", а чесних людей до кількох обтяжених владою злочинців. І не ненависть, а обурення та рішучисть вигнати їх від влади. Такі почуття є абсолютно природними і необхідними.
> Така політика, яка ставить за мету знищити противника не є політикою сьогоднішнього дня.
А якже! Максм'як в ролі голубки, поспішайте бачити :) Ви маєте на увазі фізичне знищення? Бо політичне знищення політика опонентами -- це повсякденне явище в демократичному суспільстві, і прямий результат конкуренції за владу. А наслідком такої конкуренції є компетентність державних діячив.
>
> Політики, в основі якої лежить розкриття недоліків інших – приречені на нескінчену війну,
Розкривати недоліки опонентів -- це прямий обов'язок кожного політика. Саме таким чином громадяни взнають про них правду.
> в яку будуть втягувати мільйони інших, і вже будуть стояти не політики проти політика у взаємній ненависті, а мільйон проти мільйона.
У-ууу, знову на зміну узагальненням прийшло пряме перекручення фактів. Йдеться про усунення від влади Кучми та його прібічників -- про які мільони ви ведете мову? Чи ви думаєте, що мільйони готові вмерти за Кучму?
>
> Тоді, коли тим мільйонам потрібно виховання, вчення, про що таке добре, а що таке погано і коли це вчення можна
А типа вони зараз не знають, що Кучма -- це погано?
> донести вчинком, то він матиме вплив значно сильніший на уми мільйонів. Тоді
Ага, підписати ще одну заяву трьох.
> 16 млн. не голосуватимуть за зло. Тоді у
Ахто голосує за зло? Хіба що за "найменше". А ще частіше голосують за "добро", а потім виходить що іх знову обманули. А обманули їх тому, що вони вірили політику, який їм власне нічого конкретно й не обіцяв, за винятком хіба кількох загальних фраз.
> Боротися із злом не є адекватним вести до добра.
Можливо, але не можна вести до добра, не борячись при цьому зі злом.
Ну а далі ви пишете, що якщо підтримувати опозицію, та не дай бог та опозиція здобуде 30% рейтингу, то спалахне громадянська війна і мільйони повбивають.
Мені вже лячно...
Ну і знову ті міфи про те, як Ющенко особисто набив морду кучмівській охороні, прорвався в кабінет і там однією рукою могутнє тримав Кучму за вухо, а другою відривав від нього мільярди та кидав людям.
Хоча ясно як день, що всі свої подвиги Ющенко робив з дозволу Кучми. Та й не він їх робив, хіба що поруч стояв.
2001.08.05 | Максим’як
Re: Ілля, інший би вже на Вашому місці тут на форумі за пів року помудрішав.
Але ви все шукаєте дурнів, щоб їм лапшу на вуха вішати про демократію і чесність політиків, таких як Нельмуд Коль, сім"я Шіраків, клан Берлусконі і т.д.Можете це перекупкам розказувати на Бесарабці.
Методи ваші постійно одні: видати біле за чорне і навпаки. Приклад подібного до вашого аналізу я привів в дописі "План Бжезінського з погляду російських спецслужб" (ч.2 Плану Путіна)
Школа як і у вас так і в тих, хто пише наперекір логіці є одна. Я розумію, що багато знайдеться тих, хто вкупиться на такі качки.
2001.08.05 | AST
Максимяк, а можна взнати? А ви за пів-року на Форумі помудрішали? (-)
2001.08.06 | Максим’як
Re: Звичайно, що помудрішав.
Особливо, в плані узагальнення точки зору опонентів. Багато психоаналітичних висновків підтвердилося. Наприклад, є опопненти які не міняють своєї думки і не придумують нічого нового, з ними полемізувати - трата часу. До них відноситься наш "шановний" Ілля. Те що я вступив з ним в полеміку викликано одним моментом: він визнав, що Ющенко буде кращим президентом від Кучми. Бо він раніше підтримував в дискусії позицію, що з Ющенка може бути диктатор гірший ніж Кучма. Але зате в інших поглядах він не змінився.2001.08.05 | ilia25
Намагання образити опонента -- за тієї ж відсутності аргументів
Максим’як писав(ла):> Але ви все шукаєте дурнів, щоб їм лапшу на вуха вішати про демократію і чесність політиків, таких як Нельмуд Коль, сім"я Шіраків, клан Берлусконі і т.д.
Знову тупа підміна понять. Мова йшла про те, що в нормальних странах єдиний засіб прийти до влади -- це впевнити виборців в своїх компетентності, профессіоналізмі та в здатності захищати інтереси народу. А це і є публічна політика.
І ще мова йшла, що саме відкрита політична боротьба не тільки є єдино можливою за демократії, а й сприяє її -- демократії -- зміцненю. І що це прямо стосується і України, і Ющенка.
А взагалі це дійсно смішно -- я намагаюсь довесті важливісьть публічної політики людині, що взвгалі вважає демократію суцільним цирком та окозамилюванням.
Ви ж точно знаєте, що все, що відбувається в державі -- це втілення москальсько-жидівського заколоту, спрямованого на знищення українців.
>
> Можете це перекупкам розказувати на Бесарабці.
А якже, ви Максм'як такий мудрий та досвідчений. Скажу вам таку диалектику -- на уявній шкалі, що відображає людський інтелект, чесність та щиристь знаходяться на обох кінцях, а хитрість та інтриги -- десь посередині.
Тому людина, що не настільки тупа щоб вже навчитись хитрувати, але в якої ще недостатьно мудрості, щоб уяснити твердження на кшалт "не рий другому яму, сам в неї попадеш", часто ту чесність та щирість вважають ознакою дурості. Але тільки тому, що до іншого кінця шкали -- тобто до мудрості -- ім ще дуже далеко.
2001.08.05 | ilia25
Так, політика -- це на 100% інтриги. В умовах східної деспотії.
Але ми намагаємось збудувати демократичне суспільство, де політики мають захищати інтереси народу, а громадяни мають визначити у кого з політиків це виходить краще. А це означає публічність, бо громадяни ніколи не підтримають нещирого політика.Відповідно доля інтриг в політиці змінюється від 100% для диспотії, до практично нуля в демократичних країнах.
В цій схемі є і сильний зворотній зв'язок. Політики, що звикли досягати всього завдяки бортьбі під килимом та хитрості, намагаються зробити державну владу більш деспотичною, тобто більш зручною для себе (як це робить Кучма). "Публічні" політики, навпаки стараються зробити державу більш демократичною, тобто більш прозорою та відкиртою. Так і потрібно робити Ющенку. Він це, до речі розуміє, але просто боїться гніву Кучми.
Плести інтриги проти Кучми означає не лише заоохочувати деспотизм влади, але є й безнадійною тактикою, бо в такій боротьбі Кучма тримає всі козирі. Натомість единий козир Ющенка -- його популярнінсть в народі -- в інтригах не має значення.
> Про яку публічну політику йде мова, вона, що, має законодавчу силу?
Так вона має силу. Закони та політичні рішення мають виражати волю народа, а це і є публічна політика. Деспотичні лідери бояться публічності.
> Про Кучму вже півроку пишуть всі кому не лінь в негативному тоні, мітинги, газети, карикатури, статті, міжнародна думка, політична ізоляція
Ви прекрасно знаєте, що це не так. 90% того, що публікується в Україні і 100% того, що передається по телебаченню є лояльним до Кучми. Ні про яку міжнародну ізоляцію мова також не йде.
А почути думки опозиційних політиків пересічному громадянину практично неможливо.
> А провести себе навколо пальця він вже дався не раз і ще дасться
І коли це Кучма давав обвести себе навколо палця? Ваші натяки на те, що Кучма є абсолютно залежною людиною є безпідставними. Я знаю, що ви великий прихильник теорій заколоту, але факти говорять зовсім іншу історію.