08/05/2001 | Горицвіт

У кількох гілках у нас обговорюються плани Ющенка і суміжні теми.
Моя позиція з цього приводу така.

Є якась серйозна містифікація.

Чомусь вважається, що політика – це така таємна, закрита, сакральна, діяльність. Що справжній політик не повинен нічого говорити на публіці про свої думки і наміри. Він начебто повинен не говорити, а робити політику. Що ж таке це робленя політики, якщо розібратися?

А) В ідеалі політик має виражати і реалізовувати наші інтереси – інтереси виборців. Для цього він має максимально повно і ясно висловити свої наміри, щоб ми могли їх покритикувати, а він – зібрати наші відгуки і прийняти рішення. При такій моделі нема місця для інтриг.

Б) У демократичній моделі політик відстоює, взагалі кажучи, свої інтереси, але для того, щоб їх реалізувати, він спирається на волю виборців. Тому що демократичні процедури – це головний спосіб прийняття політичних рішень. Інтриги є, але в рамках правил демократії. Головне для політика – сподобатися виборцям, а не президенту чи ще якомусь олігарху, бо саме виборці визначають його майбутнє. Політик має бути популістом, має говорити (і робити!) речі, які подобаються його виборцям.

В) А що таке політика в нашій країні? Вплив кожного “політика” визначається не тим, наскільки він подобається виборцям, а тим, наскільки він наближений. Така система – не демократична. Хоча формально вибори проводяться. Тобто діє обман.

Припустимо тепер, що хтось вирішив змінити таку недемократичну систему (грубо кажучи, провести реформи). І цей хтось має довіру в народі, найбільший процент серед усіх т.зв. політиків, причому з великим відривом. Що йому робити? Чи виграє він, граючи повністю за старими правилами? Тут треба твердо розуміти, що означає виграш. Вважаємо, що виграш – це успішне здійснення демократичних реформ.

А реформи починаються власне з демократії, без якої нічого доброго не буде, а буде все те саме. Будуть і далі прийматися рішення не ті які вигідні більшості громадян, і навіть не ті які подобаються більшості громадян, а ті які вигідні вкрай обмеженій групі людей - олігархів.

І наш популярний реформатор, пролізши у владу з люб’язного дозволу цих олігархів, у результаті інтриг, буде і далі їхнім лакеєм. Ніяких реформ він уже не здійснить. Тому що такі правила, на які він погодився.

Єдиний успішний шлях – звернутися до народу, як це не банально звучить. Гордо і відверто відкинути їхні гнилі інтриги. Відмовитися грати в їхню гру, правила якої полягають в брехні, приниженні і зраді. І результати якої ми прекрасно бачимо.

Наш реформатор має розірвати це зачароване коло.