08/26/2001 | Спостерігач

ЛЮБОВ, КОМСОМОЛ І КАЗНА …ЩО

За три тижні опісля пересічного візиту фронтмена “Трудової України” до Миколаїва кілька найбільших місцевих газет 16. 08. 01 в числах з телепрограмою надрукували величезне інтерв’ю Сергія Тигіпка, взяте у нього такою собі Н. Івановою. На перший погляд нічого екстраординарного – пінчуківські “трудяги” намагаються познайомити провінційний електорат з лідером власного виборчого списку. Але цього разу в намаганні сподобатись абсолютно усім категоріям виборців партійні піарщики передали куті меду.
Для україномовного електорату Тигіпко пояснює, що з власною мамою, котра мешкає в Кишиневі, вони завжди спілкуються українською. А донька пана Сергія, хоча і не розмовляє з татком державною мовою, проте знає українських естрадних виконавців, вболіває за братів Кличко та А. Шевченка (котрі жодного слова українською ніколи не вимовили - їм патріотичніше німецькою, англійською, італійською). Читачі зробили потрібні висновки - сім’я у головного трударя майже націоналістична. Симпатики рухівців можуть вже зараз віддавати голоси за “ТУ”.
Для жіночої аудиторії Сергій Леонідович приготував чуттєву розповідь про кохання з першого погляду і єдину любов до однієї дружини. Це вам не І. Плющ, А. Кінах, Є. Марчук, В. Пинзеник, Ю. Костенко та безліч дрібніших політиків, що встигли вдруге одружитись на значно молодших за себе красунях. Жінки в полоні тигіпкового лицарства і підтримують тільки “ТУ”.
Люмпену, котрий люто ненавидить банкірів – буржуїнів, пан Тигіпко втовкмачує, що він та його сім’я завжди жили дуже бідно. Гроші з’явились лише тоді, коли з нічого було створено щось, тобто “Приватбанк”. Для червоних виборців додатково прославляється комсомол, армія, де офіцер Тигіпко пізнав армійське братство. На відміну від лідерів “Батьківщини”, головний трудівник проти професійної армії. Всі повинні служити: “ Армія – надзвичайно потрібна школа для нашої молоді”. В цьому ж блоці інтерв’ю пан Сергій зізнається, що у 1982 році він написав рапорт з проханням виконати інтерборг в Афганістані. Після цих фактів лівий електорат вже й не лівий, а трудовий.
Для прихильників здорового життя трудовий командир сповідається у власному несприйнятті тютюну (хоча І. Мітюков та Р. Шпек навчали його палити сигару), закоханості в бокс, футбол, теніс, штангу. Здається, іміджмейкери забули легку атлетику, плавання, акробатику, басткетбол та парашут. Сподіваюсь в наступному медійному портреті героя вони це надолужать.
Ніби-то нікого з електорального поля не забули. Навіть християн. Для них є одкровення від Сергія. Виявляється, Тигипко хрещений в православному храмі й ніколи віру не змінював! В душі він віруюча людина! Не відаю, сміятись чи плакати від такого розуміння Христової віри. Добродій Тигипко завжди був віруючим. І коли за переконаннями вступав в комсомол та КПРС, і коли писав рапорт про палке бажання знищувати афганців на їхній рідній землі, і коли після закінчення інституту подався в армію, а не в інженери. Мілітарний вибір він пояснює по-православному: “Я не дуже палав бажанням захищати радянську Батьківщину. Інженерам платили дуже погано, а офіцер тоді отримував 240 рублів, що було дуже пристойно”. Як вам нові заповіді? Аналогічне світосприйняття демонстрував і патрон “ТУ” Леонід Кучма на святі в Дніпропетровському університеті, згадуючи обставини власного вступу до цього ВНЗ. Юний Льоня хотів вивчати українську філологію. Але дізнавшись, що на ракетній спеціальності платять більшу стипендію, змінив власні вподобання протягом 24 годин. Того ж тижня Гарант публічно ганьбив сучасних студентів, котрі за гроші беруть участь в акціях опозиції. Себто, за рублі змінювати переконання можна. Натомість, за гривні чи, боронь Боже, долари з марками – зась.
Згадайте (а хто не може, уявіть), як було добре колись. Молодий більшовик Леонід Кучма ще не сподівається стати президентом вперше, вдруге, втретє... Не очікує цього і УРСР. Юний православний комуніст Сергій Тигипко ще не олігарх. Він лише вивчає ленінський заповіт взяти спочатку банки, потім - мости, пошту, телеграф… Радянська, трудова Україна не знає ані президентів, ані банкірів, ані незалежних ЗМІ… В газетних кіосках мирно спочивають “Правда” й “Труд”. А кухонний брехунець в “Рабочій полдєнь”транслює пісні за заявками трударів: “І Лєнін такой молодой, і ГКЧП впєрєді” та “Запомнітє іх імєна – любовь, комсомол і казна”.
Іванюченко Анатолій, ексклюзив для “Політичної України”