Інтеграція в Європу - досить непогана стаття
09/07/2001 | wanderer
http://www.korrespondent.net/main/27814/
Украина и Россия в поисках Европы-II
В современной Украине "європейська інтеграція" заняла место национальной идеи, но только реализация проекта "Европы-II" как полновесного Содружества восточноевропейских народов на основе общей цивилизационной идентичности может стать важным фактором общеевропейской стабильности, считает Русский журнал.
Русский журнал
Сентябрь 07, 09:49
Прежде чем рассуждать о возможностях, целях, задачах и стратегиях украинской и российской "интеграции в Европу", необходимо четко определить семантические поля, смысловое наполнение этого имени - что на данный момент понимается под "Европой"? Сам термин весьма нечеток, а обозначаемая им реальность довольно динамична, поэтому в его употреблении в различные исторические периоды и в различных тематических контекстах баланс смыслов неодинаков, те или иные обертона звучат по-разному, объективные критерии "европейскости" отсутствуют в принципе. Так, "Европа" может употребляться и пониматься в нескольких значениях:
- в географическом: земля от Атлантического океана до Уральских гор;
- в расовом: ареал расселения белой, индоевропейской расы;
- в лингвистическом: народы, изначально говорящие на языках индоевропейской семьи;
- в религиозном: как место первичного распространения христианства;
- в цивилизационном: как макрогеографическая и метакультурная реальность, являющаяся наследницей (в тех или иных аспектах) Римской империи.
Современная конструкция географического образа "Европа" в общих чертах сложилась на рубеже Средних веков и Возрождения как лишенное трансцендентных смыслов обозначение пространства, которое в предыдущую эпоху понималось как "Священная Империя". Если раньше, говоря о "европейскости" того или иного явления, подразумевали его некий высокий духовный потенциал, определенную "избранность" на фоне "неевропейского", то теперь "европейскость" стала синонимом технологического и экономического развития, синонимом материального благополучия, высокого стандарта потребления, то есть акценты "европейскости" переместились с "высоких" материй на "плотные".
Современная Западная Европа близка к предсказанному еще в начале XX века мыслителями консервативно-революционной направленности закату - она не является производителем новых духовных смыслов, поэтому избрание ее в качестве цивилизационного ориентира, образца развития и для России, и для Украины, представляется весьма сомнительным и, одновременно, симптоматичным: такая "европейскость" является квинтэссенцией "современного мира" эпохи "Последних Времен", всеохватывающим и всепроникающим либеральным дискурсом. В системе современных информационных коммуникаций подобная "Европа" является умело раскрученным "брендом", за которым не стоят ожидаемые смыслы. Фактически, главные современные "европейские демократические ценности" - "права человека", "правовое государство", "рыночная экономика", "открытое общество" - не более чем симулякры, виртуальные образы без онтологического наполнения, обозначения без обозначаемого. Претендуя на общемировую универсальность и исключительность, "европейские ценности" создают имидж западноевропейского цивилизационного сообщества как "локомотива человечества" и помогают ему решать разнообразные манипулятивные политтехнологические задачи.
Фактически, "интеграция в Европу" по западноевропейскому сценарию означает и для Украины, и для России принятие определенных этических, духовных, социально-политических ценностей, возникших в контексте сугубо западноевропейской культуры, как единственно возможных цивилизационнообразующих критериев. Попытка насаждения этих ценностей в восточноевропейских странах, имеющая место в последнее время, более всего похожа на "гуманитарный шантаж" (вне зависимости от того, кто им занимается). Подобное "редактирование смыслов", при котором "Европа" фактически отождествляется с Западной Европой, а все "европейское" - с западноевропейским, является очевидной информационной провокацией, логически вытекающей из европоцентристского мировоззрения и представления о собственной мессианской исключительности (разновидностью последнего является также теория "Золотого миллиарда").
Однако все то географическое и культурно-языковое пространство, которое в совокупности может быть названо "Европой в широком смысле", в цивилизационном отношении неоднородно. Так, в христианскую эпоху Римская империя состояла из двух частей - Западной, которая позже трансформировалась в Западную Европу, а теперь - в ЕС, и Восточной (Византии), объединившей вокруг себя сообщество восточнохристианских народов. Актуальность подобного, цивилизационно мотивированного, подхода особенно возросла в последнее десятилетие, когда деление Европейского континента по политическому признаку - на капиталистический Запад и социалистический Восток -утратило смысл.
Вообще же, самая устойчивая граница между Западной и Восточной Европой - именно цивилизационная, а не политическая. Так называемая Центральная Европа, к которой уместно отнести Польшу, Чехию, Словакию, Хорватию, Венгрию, страны Балтии, - классический пример "лимитрофа" (промежуточного пространства между самодостаточными цивилизациями). С одной стороны, по "духу" эти страны принадлежат западнохристианской цивилизации, но, с другой стороны, в культурно-языковом плане и по характеру социально-политических институтов и отношений исторически они близки именно восточноевропейскому миру.
Нынче популярно представление о "блуждающих границах Европы", когда "европейскость" понимается как соответствие некоему культурно-цивилизационному стандарту, поэтому не всегда даже те или иные романо-германские страны считались частью "настоящей Европы". Никогда никакого сомнения не возникало относительно "европейскости" Франции, Бельгии, Голландии. А вот относительно принадлежности Германии, Испании, Англии, южной части Италии с течением времени мнения менялись: так, еще в начале XX века "настоящая Европа" даже Германию не рассматривала в качестве своей составной части. В последнее десятилетие "стать Европой", то есть фактически "стать Западной Европой", пытаются Польша, Чехия, Венгрия, Хорватия. Возможно, отчасти у них это получится. Но даже в случае полноценной интеграции во все западноевропейские структуры - их шансы на получение "квоты" в пресловутом "Золотом миллиарде" близки к нулю.
В современной Украине "європейська інтеграція" заняла место национальной идеи (недавно даже было создано одноименное министерство!) - именно желанием "быть Европой" или "интегрироваться в Европу" теперь объясняется вся украинская история (в начале 1990-х такой универсальной идеей было обретение независимости). При этом "Европа" понимается как синоним "цивилизованного общества", а цивилизационная основа европейской общности идеологами евроинтеграции в расчет не берется.
В украинском идеологическом пространстве существует два понимания евроинтеграции: "вместе с Европой против "азиатской", "нецивилизованной", "агрессивной" России" (характерно для этнонационалистов и "национально-демократических" сил - обоих "Рухов", партии "Реформи і порядок", "Конгреса українських націоналістів") или "в Европу вместе в Россией" (присуще силам либеральной ориентации - "Яблуко", "Трудова Україна", СДПУ(о), а также администрации Президента и структурам исполнительной власти). Однако обе эти позиции выявляют отсутствие у подобных политических сил воли к "формотворчеству", к разработке оригинальных цивилизационных сценариев.
И в расовом, и в культурно-языковом, и в религиозном, и в историческом отношении не вызывает никаких сомнений ни российская, ни украинская "европейскость", причем объясняемая не как результат культурного влияния Западной Европы, а как имманентно присущий автохтонному населению качественный показатель. Но такая "европейскость" вовсе не тождественна "европейскости" современных французов или англичан. Границы ЕС заставляют вспомнить об очертаниях империи Карла Великого, но за пределами этой общности еще не вызрел альтернативный цивилизационный проект, уравновешивающий баланс сил на территории Европейского континента. Поэтому актуальной задачей представляется не "интеграция в Европу", что, в конечном итоге, подразумевает вестернизацию и отказ от собственной неповторимости и исторической уникальности, а выстраивание альтернативного цивилизационного пространства - "Европы-II" - и собирание в него близких в цивилизационном отношении государств.
В настоящее время приобрела популярность концепция "второй", "иной" или "незападной" Европы, рассматриваемой как "второй эшелон" общеевропейского модернизационного процесса. Однако проект "Европы-II" не имеет ничего общего с этими идеями, более того, он даже радикально противоположен им в ценностном подходе. Если идеологи "второго эшелона" говорят об отсталости восточноевропейской цивилизационной парадигмы сравнительно с западноеропейской и о необходимости модернизации-как-вестернизации, то проект "Европы-II" должен способствовать реализации сценария "модернизации-без-вестернизации".
Недостаточная выраженность восточноевропейского цивилизационного сознания является следствием не только стратегического поражения СССР в "холодной войне", в результате чего западноевропейские институты (ЕС, НАТО) оказались пока безальтернативными, но и существования мощной традиции европоцентризма, подразумевавшей, что основными генераторами новаций, "эталонами" общемирового развития являются Франция, Англия и Германия, в меньшей степени - Италия, Испания, Швейцария.
При этом следует помнить, что цивилизационные границы Восточной Европы проходят вовсе не по Уралу, а совпадают с восточными границами России (так же, как и частью западноевропейской цивилизация являются США и Канада). Конечно, восточноевропейская цивилизационная идентичность Сибири и Дальнего Востока выражена слабее, чем в Центральной России (что, кстати, дает основание говорить об этих регионах как о "лимисе" - неустойчивой окраине цивилизационной платформы), но ее поддержание обеспечивается доминированием славянского православного и "постправославного" населения.
Идеи евразийства тоже не должны вводить в заблуждение. Евразии как особой цивилизации в строгом понимании нет. Евразия как цивилизация - это метафора, преувеличение основателей евразийства. Однако есть евразийство как особая геополитическая идентичность, которая вполне может быть востребована именно строителями "Европы-II".
Полноценная интеграция России и Украины в структуры западноевропейского сообщества фактически означала бы принятие их в состав т.н. "Золотого миллиарда". Однако это не представляется возможным как по цивилизационным причинам (для Запада весь восточнохристианский мир - заблудшие "схизматики", что в очередной раз подтвердил визит папы Римского в Киев и Львов), так и по причинам этнокультурным (романо-германцы и англосаксы никогда не рассматривали славян в качестве "равных"), а также по причинам грядущего кризиса исчерпания природных ресурсов и вызванного им обострения конкурентной борьбы.
Не вызывает никакого сомнения тот факт, что в случае принятия в ЕС Украины она окончательно перестанет быть субъектом какой-либо внешнеполитической активности, не говоря уже о внешнеэкономической, - это будет равнозначно уничтожению большей части украинского экономического потенциала, не соответствующего стандартам Евросоюза; едва ли более радостные перспективы ожидают и украинскую культуру. Принятие же в Европейский Союз России не выглядит реальным ни при каких условиях, сколько бы его руководители либо руководители России не убеждали в обратном.
Таким образом, евроинтеграционная идеологема и в России, и на Украине должна быть радикальным образом переосмыслена на основе восточнохристианской цивилизационной идентичности:
Во-первых, необходимо осознать критерии "европейскости": "Европа" - это не только западноевропейские страны, но и восточнохристианская Восточная Европа - наследница византийской Ойкумены ("Византийского Содружества Наций"). И Россия, и Украина должны включиться в активную идеологическую и информационную борьбу за "Европу" - по продвижению цивилизационного проекта "Европа-II".
Во-вторых, необходимо преодоление европоцентризма, понимаемого как неотвратимость вестернизации. Также необходимо отказаться от универсалистского понимания ценностей, выработанных в контексте романо-германского протестантско-католического мира: и для России, и для Украины интерес представляет не копирование и даже не адаптация западноевропейского понимания социально-политической жизни и соответствующих институтов, а выработка на основе восточнохристианских цивилизационнообразующих ценностей собственных критериев политического и общественного устройства (в т.ч. модели "правового государства", "гражданского общества", "прав человека" и т.д.).
В-третьих, следует позиционировать себя в качестве двойного (Киев - Москва) центра восточноевропейской Ойкумены (помимо Украины и России сюда также относят: Армению, Белоруссию, Болгарию, Грецию, Грузию, Кипр, Македонию, Молдавию, Румынию, Сербию, Черногорию). В силу исторических особенностей, сложившихся традиций двусторонних отношений и политических реалий текущего момента Москва и Киев могут информационно воздействовать и привлекать в проект разные страны.
В-четвертых, правильно осознанный интегрирующий цивилизационный "знаменатель" должен рассматриваться как основа для геоэкономического и геостратегического сотрудничества, а в будущем - даже для выстраивания приоритетных внешнеэкономических и оборонных блоков. "Европа-II" может стать подобием "государства-системы" - единственно актуального и субъектного на сегодняшний день в геополитическом и геоэкономическом отношении образования, которыми являются ЕС, США, Китай, в прошлом - СССР.
В-пятых, концепция "национальных интересов", которой государства руководствуются в своей внутренней и внешней политике, и в России, и на Украине должна быть подкорректирована в соответствии с "интересами цивилизации", что может предполагать большую согласованность внешнеполитической активности и даже определенные самоограничения.
Только реализация проекта "Европы-II" как полновесного Содружества восточноевропейских народов на основе общей цивилизационной идентичности в перспективе может стать важным фактором общеевропейской стабильности, залогом того, что и Россия, и Украина в сложнейших условиях глобальной конкурентной борьбы сохранят собственные государственности, национальные культуры, геополитическую и макроэкономическую субъектность. Причем речь вовсе не идет о самоизоляции, о строительстве новых "берлинских стен", линий демаркации и т.д. Напротив, необходима самая тесная интеграция в общеевропейском контексте. Однако она должна не подменять, как это часто происходит, а восстанавливать смыслы общемирового развития человечества.
Украина и Россия в поисках Европы-II
В современной Украине "європейська інтеграція" заняла место национальной идеи, но только реализация проекта "Европы-II" как полновесного Содружества восточноевропейских народов на основе общей цивилизационной идентичности может стать важным фактором общеевропейской стабильности, считает Русский журнал.
Русский журнал
Сентябрь 07, 09:49
Прежде чем рассуждать о возможностях, целях, задачах и стратегиях украинской и российской "интеграции в Европу", необходимо четко определить семантические поля, смысловое наполнение этого имени - что на данный момент понимается под "Европой"? Сам термин весьма нечеток, а обозначаемая им реальность довольно динамична, поэтому в его употреблении в различные исторические периоды и в различных тематических контекстах баланс смыслов неодинаков, те или иные обертона звучат по-разному, объективные критерии "европейскости" отсутствуют в принципе. Так, "Европа" может употребляться и пониматься в нескольких значениях:
- в географическом: земля от Атлантического океана до Уральских гор;
- в расовом: ареал расселения белой, индоевропейской расы;
- в лингвистическом: народы, изначально говорящие на языках индоевропейской семьи;
- в религиозном: как место первичного распространения христианства;
- в цивилизационном: как макрогеографическая и метакультурная реальность, являющаяся наследницей (в тех или иных аспектах) Римской империи.
Современная конструкция географического образа "Европа" в общих чертах сложилась на рубеже Средних веков и Возрождения как лишенное трансцендентных смыслов обозначение пространства, которое в предыдущую эпоху понималось как "Священная Империя". Если раньше, говоря о "европейскости" того или иного явления, подразумевали его некий высокий духовный потенциал, определенную "избранность" на фоне "неевропейского", то теперь "европейскость" стала синонимом технологического и экономического развития, синонимом материального благополучия, высокого стандарта потребления, то есть акценты "европейскости" переместились с "высоких" материй на "плотные".
Современная Западная Европа близка к предсказанному еще в начале XX века мыслителями консервативно-революционной направленности закату - она не является производителем новых духовных смыслов, поэтому избрание ее в качестве цивилизационного ориентира, образца развития и для России, и для Украины, представляется весьма сомнительным и, одновременно, симптоматичным: такая "европейскость" является квинтэссенцией "современного мира" эпохи "Последних Времен", всеохватывающим и всепроникающим либеральным дискурсом. В системе современных информационных коммуникаций подобная "Европа" является умело раскрученным "брендом", за которым не стоят ожидаемые смыслы. Фактически, главные современные "европейские демократические ценности" - "права человека", "правовое государство", "рыночная экономика", "открытое общество" - не более чем симулякры, виртуальные образы без онтологического наполнения, обозначения без обозначаемого. Претендуя на общемировую универсальность и исключительность, "европейские ценности" создают имидж западноевропейского цивилизационного сообщества как "локомотива человечества" и помогают ему решать разнообразные манипулятивные политтехнологические задачи.
Фактически, "интеграция в Европу" по западноевропейскому сценарию означает и для Украины, и для России принятие определенных этических, духовных, социально-политических ценностей, возникших в контексте сугубо западноевропейской культуры, как единственно возможных цивилизационнообразующих критериев. Попытка насаждения этих ценностей в восточноевропейских странах, имеющая место в последнее время, более всего похожа на "гуманитарный шантаж" (вне зависимости от того, кто им занимается). Подобное "редактирование смыслов", при котором "Европа" фактически отождествляется с Западной Европой, а все "европейское" - с западноевропейским, является очевидной информационной провокацией, логически вытекающей из европоцентристского мировоззрения и представления о собственной мессианской исключительности (разновидностью последнего является также теория "Золотого миллиарда").
Однако все то географическое и культурно-языковое пространство, которое в совокупности может быть названо "Европой в широком смысле", в цивилизационном отношении неоднородно. Так, в христианскую эпоху Римская империя состояла из двух частей - Западной, которая позже трансформировалась в Западную Европу, а теперь - в ЕС, и Восточной (Византии), объединившей вокруг себя сообщество восточнохристианских народов. Актуальность подобного, цивилизационно мотивированного, подхода особенно возросла в последнее десятилетие, когда деление Европейского континента по политическому признаку - на капиталистический Запад и социалистический Восток -утратило смысл.
Вообще же, самая устойчивая граница между Западной и Восточной Европой - именно цивилизационная, а не политическая. Так называемая Центральная Европа, к которой уместно отнести Польшу, Чехию, Словакию, Хорватию, Венгрию, страны Балтии, - классический пример "лимитрофа" (промежуточного пространства между самодостаточными цивилизациями). С одной стороны, по "духу" эти страны принадлежат западнохристианской цивилизации, но, с другой стороны, в культурно-языковом плане и по характеру социально-политических институтов и отношений исторически они близки именно восточноевропейскому миру.
Нынче популярно представление о "блуждающих границах Европы", когда "европейскость" понимается как соответствие некоему культурно-цивилизационному стандарту, поэтому не всегда даже те или иные романо-германские страны считались частью "настоящей Европы". Никогда никакого сомнения не возникало относительно "европейскости" Франции, Бельгии, Голландии. А вот относительно принадлежности Германии, Испании, Англии, южной части Италии с течением времени мнения менялись: так, еще в начале XX века "настоящая Европа" даже Германию не рассматривала в качестве своей составной части. В последнее десятилетие "стать Европой", то есть фактически "стать Западной Европой", пытаются Польша, Чехия, Венгрия, Хорватия. Возможно, отчасти у них это получится. Но даже в случае полноценной интеграции во все западноевропейские структуры - их шансы на получение "квоты" в пресловутом "Золотом миллиарде" близки к нулю.
В современной Украине "європейська інтеграція" заняла место национальной идеи (недавно даже было создано одноименное министерство!) - именно желанием "быть Европой" или "интегрироваться в Европу" теперь объясняется вся украинская история (в начале 1990-х такой универсальной идеей было обретение независимости). При этом "Европа" понимается как синоним "цивилизованного общества", а цивилизационная основа европейской общности идеологами евроинтеграции в расчет не берется.
В украинском идеологическом пространстве существует два понимания евроинтеграции: "вместе с Европой против "азиатской", "нецивилизованной", "агрессивной" России" (характерно для этнонационалистов и "национально-демократических" сил - обоих "Рухов", партии "Реформи і порядок", "Конгреса українських націоналістів") или "в Европу вместе в Россией" (присуще силам либеральной ориентации - "Яблуко", "Трудова Україна", СДПУ(о), а также администрации Президента и структурам исполнительной власти). Однако обе эти позиции выявляют отсутствие у подобных политических сил воли к "формотворчеству", к разработке оригинальных цивилизационных сценариев.
И в расовом, и в культурно-языковом, и в религиозном, и в историческом отношении не вызывает никаких сомнений ни российская, ни украинская "европейскость", причем объясняемая не как результат культурного влияния Западной Европы, а как имманентно присущий автохтонному населению качественный показатель. Но такая "европейскость" вовсе не тождественна "европейскости" современных французов или англичан. Границы ЕС заставляют вспомнить об очертаниях империи Карла Великого, но за пределами этой общности еще не вызрел альтернативный цивилизационный проект, уравновешивающий баланс сил на территории Европейского континента. Поэтому актуальной задачей представляется не "интеграция в Европу", что, в конечном итоге, подразумевает вестернизацию и отказ от собственной неповторимости и исторической уникальности, а выстраивание альтернативного цивилизационного пространства - "Европы-II" - и собирание в него близких в цивилизационном отношении государств.
В настоящее время приобрела популярность концепция "второй", "иной" или "незападной" Европы, рассматриваемой как "второй эшелон" общеевропейского модернизационного процесса. Однако проект "Европы-II" не имеет ничего общего с этими идеями, более того, он даже радикально противоположен им в ценностном подходе. Если идеологи "второго эшелона" говорят об отсталости восточноевропейской цивилизационной парадигмы сравнительно с западноеропейской и о необходимости модернизации-как-вестернизации, то проект "Европы-II" должен способствовать реализации сценария "модернизации-без-вестернизации".
Недостаточная выраженность восточноевропейского цивилизационного сознания является следствием не только стратегического поражения СССР в "холодной войне", в результате чего западноевропейские институты (ЕС, НАТО) оказались пока безальтернативными, но и существования мощной традиции европоцентризма, подразумевавшей, что основными генераторами новаций, "эталонами" общемирового развития являются Франция, Англия и Германия, в меньшей степени - Италия, Испания, Швейцария.
При этом следует помнить, что цивилизационные границы Восточной Европы проходят вовсе не по Уралу, а совпадают с восточными границами России (так же, как и частью западноевропейской цивилизация являются США и Канада). Конечно, восточноевропейская цивилизационная идентичность Сибири и Дальнего Востока выражена слабее, чем в Центральной России (что, кстати, дает основание говорить об этих регионах как о "лимисе" - неустойчивой окраине цивилизационной платформы), но ее поддержание обеспечивается доминированием славянского православного и "постправославного" населения.
Идеи евразийства тоже не должны вводить в заблуждение. Евразии как особой цивилизации в строгом понимании нет. Евразия как цивилизация - это метафора, преувеличение основателей евразийства. Однако есть евразийство как особая геополитическая идентичность, которая вполне может быть востребована именно строителями "Европы-II".
Полноценная интеграция России и Украины в структуры западноевропейского сообщества фактически означала бы принятие их в состав т.н. "Золотого миллиарда". Однако это не представляется возможным как по цивилизационным причинам (для Запада весь восточнохристианский мир - заблудшие "схизматики", что в очередной раз подтвердил визит папы Римского в Киев и Львов), так и по причинам этнокультурным (романо-германцы и англосаксы никогда не рассматривали славян в качестве "равных"), а также по причинам грядущего кризиса исчерпания природных ресурсов и вызванного им обострения конкурентной борьбы.
Не вызывает никакого сомнения тот факт, что в случае принятия в ЕС Украины она окончательно перестанет быть субъектом какой-либо внешнеполитической активности, не говоря уже о внешнеэкономической, - это будет равнозначно уничтожению большей части украинского экономического потенциала, не соответствующего стандартам Евросоюза; едва ли более радостные перспективы ожидают и украинскую культуру. Принятие же в Европейский Союз России не выглядит реальным ни при каких условиях, сколько бы его руководители либо руководители России не убеждали в обратном.
Таким образом, евроинтеграционная идеологема и в России, и на Украине должна быть радикальным образом переосмыслена на основе восточнохристианской цивилизационной идентичности:
Во-первых, необходимо осознать критерии "европейскости": "Европа" - это не только западноевропейские страны, но и восточнохристианская Восточная Европа - наследница византийской Ойкумены ("Византийского Содружества Наций"). И Россия, и Украина должны включиться в активную идеологическую и информационную борьбу за "Европу" - по продвижению цивилизационного проекта "Европа-II".
Во-вторых, необходимо преодоление европоцентризма, понимаемого как неотвратимость вестернизации. Также необходимо отказаться от универсалистского понимания ценностей, выработанных в контексте романо-германского протестантско-католического мира: и для России, и для Украины интерес представляет не копирование и даже не адаптация западноевропейского понимания социально-политической жизни и соответствующих институтов, а выработка на основе восточнохристианских цивилизационнообразующих ценностей собственных критериев политического и общественного устройства (в т.ч. модели "правового государства", "гражданского общества", "прав человека" и т.д.).
В-третьих, следует позиционировать себя в качестве двойного (Киев - Москва) центра восточноевропейской Ойкумены (помимо Украины и России сюда также относят: Армению, Белоруссию, Болгарию, Грецию, Грузию, Кипр, Македонию, Молдавию, Румынию, Сербию, Черногорию). В силу исторических особенностей, сложившихся традиций двусторонних отношений и политических реалий текущего момента Москва и Киев могут информационно воздействовать и привлекать в проект разные страны.
В-четвертых, правильно осознанный интегрирующий цивилизационный "знаменатель" должен рассматриваться как основа для геоэкономического и геостратегического сотрудничества, а в будущем - даже для выстраивания приоритетных внешнеэкономических и оборонных блоков. "Европа-II" может стать подобием "государства-системы" - единственно актуального и субъектного на сегодняшний день в геополитическом и геоэкономическом отношении образования, которыми являются ЕС, США, Китай, в прошлом - СССР.
В-пятых, концепция "национальных интересов", которой государства руководствуются в своей внутренней и внешней политике, и в России, и на Украине должна быть подкорректирована в соответствии с "интересами цивилизации", что может предполагать большую согласованность внешнеполитической активности и даже определенные самоограничения.
Только реализация проекта "Европы-II" как полновесного Содружества восточноевропейских народов на основе общей цивилизационной идентичности в перспективе может стать важным фактором общеевропейской стабильности, залогом того, что и Россия, и Украина в сложнейших условиях глобальной конкурентной борьбы сохранят собственные государственности, национальные культуры, геополитическую и макроэкономическую субъектность. Причем речь вовсе не идет о самоизоляции, о строительстве новых "берлинских стен", линий демаркации и т.д. Напротив, необходима самая тесная интеграция в общеевропейском контексте. Однако она должна не подменять, как это часто происходит, а восстанавливать смыслы общемирового развития человечества.
Відповіді
2001.09.07 | Фарбований Лис
Для тих хто хоче читати українською... чи не хоче російською... :))
http://www.korespondent.net/main.php?arid=16988Україна і Росія в пошуках Європи-II
У сучасній Україні "європейська
інтеграція" зайняла місце національної
ідеї, але тільки реалізація проекту
"Європи-II" як ваговитої Співдружності
східноєвропейських народів на основі
загальної цивілізаційної ідентичності
може стати важливим чинником
загальноєвропейської стабільності,
вважає Російський журнал.
Русский журнал
Вересень 07, 10:33
Перш ніж міркувати про можливості, мети, завдання і стратегії
української і російський "інтеграції в Європу", необхідно чітко
визначити семантичні поля, значеннєве наповнення цього імені - що
на даний момент мається на увазі під "Європою"? Сам термін дуже
нечіткий, а реальність, яку він позначає, досить динамічна, тому в
його вживанні в різні історичні періоди й у різних тематичних
контекстах баланс змістів неоднаковий, ті чи інші обертони звучать
по-різному, об'єктивні критерії "європейськості" відсутні в принципі.
Так, "Європа" може вживатися і розумітися в кількох значеннях:
- у географічному: земля від Атлантичного океану до Уральських гір;
- у расовому: ареал розселення білої, індоєвропейської раси;
- у лінгвістичному: народи, які споконвічно розмовляють на мовах
індоєвропейської родини;
- у релігійному: як місце первинного поширення християнства;
- у цивілізаційному: як макрогеографічна і метакультурна реальність,
яка є спадкоємицею (у тих чи інших аспектах) Римської імперії.
Сучасна конструкція географічного образа "Європа" загалом
склалася на рубежі Середньовіччя і Відродження як позбавлене
трансцендентних планів позначення простору, що його попередня
епоха розуміла як "Священну Імперію". Якщо раніше, говорячи про
"европейськість" те чи інше явище, мали на увазі його деякий
високий духовний потенціал, певну "обраність" на тлі
"неєвропейського", то тепер "європейськість" стала синонімом
технологічного й економічного розвитку, синонімом матеріального
благополуччя, високого стандарту споживання, тобто акценти
"європейськості" перемістилися з "високих" матерій на "щільні".
Сучасна Західна Європа близька до передвіщеного ще на початку XX
століття мислителями консервативно-революційної спрямованості
заходу - вона не є виробником нових духовних змістів, тому вибір її як
цивілізаційний орієнтир, зразок розвитку і для Росії, і для України,
видається дуже сумнівним і, одночасно, симптоматичним: така
"європейськість" є квінтесенцією "сучасного світу" епохи "Останніх
Часів", всеохоплюючим і всепроникаючим ліберальним дискурсом. У
системі сучасних інформаційних комунікацій подібна "Європа" є вміло
розкрученим "брендом", за яким не стоять очікувані змісти. Фактично,
головні сучасні "європейські демократичні цінності" - "права
людини", "правова держава", "ринкова економіка", "відкрите
суспільство" - не більш ніж симулятори, віртуальні образи без
онтологічного наповнення, позначення без що того, що вони
позначають. Претендуючи на загальносвітову універсальність і
винятковість, "європейські цінності" створюють імідж
західноєвропейського цивілізаційного співтовариства як "локомотива
людства" і допомагають йому вирішувати різноманітні маніпулятивні
політтехнологічні завдання.
Фактично, "інтеграція в Європу" по західноєвропейському сценарію
означає і для України, і для Росії прийняття визначених етичних,
духовних, соціально-політичних цінностей, що виникли в контексті
суто західноєвропейської культури, як єдино можливих
цивілізаційноутворюючих критеріїв. Спроба насадження цих
цінностей у східноєвропейських країнах, що має місце останнім
часом, найбільше схожа на "гуманітарний шантаж" (незалежно від
того, хто ним займається). Подібне "редагування змістів", при якому
"Європа" фактично ототожнюється з Західною Європою, а все
"європейське" - із західноєвропейським, є очевидною інформаційною
провокацією, що логічно випливає з европоцентристского світогляду
і уявлення про власну месіанську винятковість (різновидом останнього
є також теорія "Золотого мільярда").
Однак усе той географічний і культурно-мовний простір, який загалом
можна назвати "Європою в широкому плані", у цивілізаційному
відношенні неоднородний. Так, у християнську епоху Римська імперія
складалася з двох частин - Західної, котра пізніше трансформувалася
в Західну Європу, а тепер - у ЄС, і Східної (Візантії), що об'єднала
навколо себе співтовариство східнохристиянських народів.
Актуальність подібного, цивілізаційно мотивованого, підходу
особливо зросла в останнє десятиліття, коли розподіл Європейського
континенту по політичній ознаці - на капіталістичний Захід і
соціалістичний Схід -втратив зміст.
Узагалі ж, сама стійка межа між Західною і Східною Європою - саме
цивілізаційна, а не політична. Так звана Центральна Європа, до якої
доречно віднести Польщу, Чехію, Словаччину, Хорватію, Угорщину,
країни Балтії, - класичний приклад "лімітрофа" (проміжного простору
між самодостатніми цивілізаціями). З одного боку, за "духом" ці країни
належать західнохристиянської цивілізації, але, з іншого боку, у
культурно-мовному плані і по характеру соціально-політичних
інститутів і відносин історично вони близькі саме східноєвропейському
світу.
Нині популярне уявлення про "блукаючі межі Європи", коли
"європейськість" розуміється як відповідність деякому
культурно-цивілізаційному стандарту, тому не завжди навіть ті чи інші
романо-германські країни вважалися частиною "справжньої Європи".
Ніколи ніякого сумніву не виникало відносно "європейськості" Франції,
Бельгії, Голландії. А от щодо приналежності Німеччини, Іспанії, Англії,
південної частини Італії з часом думки мінялися: так, ще на початку
XX століття "справжня Європа" навіть Німеччину не розглядала як
свою складену частину. В останнє десятиліття "стати Європою",
тобто фактично "стати Західною Європою", намагаються Польща,
Чехія, Угорщина, Хорватія. Можливо, почасти в них це вийде. Але
навіть у випадку повноцінної інтеграції в усі західноєвропейські
структури - їхні шанси на одержання "квоти" у горезвісному
"Золотому мільярді" близькі до нуля.
У сучасній Україні "європейська інтеграція" зайняла місце
національної ідеї (недавно навіть було створено однойменне
міністерство!) - саме бажанням "бути Європою" чи "інтегруватися в
Європу" тепер пояснюється вся українська історія (на початку 1990-х
такою універсальною ідеєю було здобуття незалежності). При цьому
"Європа" розуміється як синонім "цивілізованого суспільства", а
цивілізаційна основа європейської спільності ідеологами
євроінтеграції до уваги не береться.
В українському ідеологічному просторі існує два розуміння
євроінтеграції: "разом з Європою проти "азіатської",
"нецивілізованої", "агресивної" Росії" (характерне для
етнонаціоналістів і "національно-демократичних" сил - обох "Рухов",
партії "Реформи і порядок", "Конгресу українських націоналістів") чи
"у Європу разом у Росією" (думка, притаманна силам ліберальної
орієнтації - "Яблуко", "Трудова Україна", СДПУ(о), а також
адміністрації Президента і структурам виконавчої влади). Однак
обидві ці позиції виявляють відсутність у подібних політичних сил волі
до "формотворчості", до розробки оригінальних цивілізаційних
сценаріїв.
І в расовому, і в культурно-мовному, і в релігійному, і в історичному
відношенні не викликає ніяких сумнівів ні російська, ні українська
"європейськість", причому пояснюється вона не як результат
культурного впливу Західної Європи, а як імманентно властивий
автохтонному населенню якісний показник. Але така "європейськість"
зовсім не тотожна "європейськости" сучасних чи французів англійців.
Кордони ЄС змушують згадати про обриси імперії Карла Великого,
але за межами цієї спільності ще не визрів альтернативний
цивілізаційний проект, який врівноважує баланс сил на території
Європейського континенту. Тому актуальним завданням видається не
"інтеграція в Європу", що, в остаточному підсумку, має на увазі
вестернізацію і відмову від власної неповторності й історичної
унікальності, а вибудовування альтернативного цивілізаційного
простору - "Європи-II" - і збирання в нього близьких у цивілізаційному
відношенні держав.
В даний час набула популярності концепція "другої", "іншої" чи
"незахідної" Європи, розглянутої як "другий ешелон"
загальноєвропейського модернізаційного процесу. Однак проект
"Європи-II" не має нічого спільного з цими ідеями, більш того, він
навіть радикально протилежний їм у ціннісному підході. Якщо
ідеологи "другого ешелону" говорять про відсталість
східноєвропейської цивілізаційної парадигми порівняно з
західноєвропейської і про необхідність модернізації-як-вестернізації,
то проект "Європи-II" має сприяти реалізації сценарію
"модернізації-без-вестернізації".
Недостатня виразність східноєвропейської цивілізаційної свідомості є
наслідком не тільки стратегічної поразки СРСР у "холодній війні", у
результаті чого західноєвропейські інститути (ЄС, НАТО) виявилися
поки безальтернативними, але й існування могутньої традиції
европоцентризма, яка передбачала, що основними генераторами
новацій, "еталонами" загальносвітового розвитку є Франція, Англія і
Німеччина, у меншому ступені - Італія, Іспанія, Швейцарія.
При цьому варто пам'ятати, що цивілізаційні кордони Східної Європи
проходять зовсім не по Уралу, а збігаються зі східними кордонами Росії
(так само, як і частиною західноєвропейською цивілізація є США і
Канада). Звичайно, східноєвропейська цивілізаційна ідентичність
Сибіру і Далекого Сходу виражена слабкіше, ніж у Центральній Росії
(що, до речі, дає підставу говорити про ці регіони як про "лімісе" -
хитливу окраїну цивілізаційної платформи), але її підтримка
забезпечується домінуванням слов'янського православних і
"постправославного" населення.
Ідеї євразійства теж не повинні вводити в оману. Євразії як особливої
цивілізації в строгому розумінні немає. Євразія як цивілізація - це
метафора, перебільшення засновників євразійства. Однак є
євразійство як особлива геополітична ідентичність, що цілком може
бути затребувана саме будівельниками "Європи-II".
Повноцінна інтеграція Росії й України в структури
західноєвропейського співтовариства фактично означала б
прийняття їх до складу т.зв. "Золотого мільярда". Однак це не
видається можливим як з цивілізаційних міркувань (для Заходу весь
східнохристиянський світ - заблудшие "схизматики", що в черговий
раз підтвердив візит папи Римського в Київ і Львів), так і з причин
етнокультурних (романо-германці й англосакси ніколи не розглядали
слов'ян у якості "рівних"), а також із причин майбутньої кризи
вичерпання природних ресурсів і викликаного ним загострення
конкурентної боротьби.
Не викликає ніякого сумніву той факт, що у випадку прийняття в ЄС
України вона остаточно перестане бути суб'єктом якої-небудь
зовнішньополітичної активності, не говорячи вже про
зовнішньоекономічний, - це буде рівнозначно знищенню більшої
частини українського економічного потенціалу, що не відповідає
стандартам Євросоюзу; навряд чи більш радісні перспективи
очікують і українську культуру. Прийняття ж у Європейський Союз
Росії не виглядає реальним ні за яких умов, скільки б його керівники
або керівники Росії не переконували в зворотному.
Таким чином, євроінтеграційну ідеологему й у Росії, і на Україні слід
радикальним чином переосмислити на основі східнохристиянської
цивілізаційної ідентичності:
По-перше, необхідно усвідомити критерії "європейськості": "Європа"
- це не тільки західноєвропейські країни, але і східнохристиянська
Східна Європа - спадкоємиця візантійської Ойкумени ("Візантійської
Співдружності Націй"). І Росія, і Україна повинні включитися в активну
ідеологічну й інформаційну боротьбу за "Європу" - по просуванню
цивілізаційного проекту "Європа-II".
По-друге, необхідне подолання європоцентризму, що розуміється як
невідворотність вестернізації. Також необхідно відмовитися від
універсалістського розуміння цінностей, вироблених у контексті
романо-германского протестантско-католицького світу: і для Росії, і
для України інтерес являє не копіювання і навіть не адаптація
західноєвропейського розуміння соціально-політичного життя і
відповідних інститутів, а вироблення на основі східнохристиянських
цивілізаційноутворюючих цінностей власних критеріїв політичного і
суспільного пристрою (у т.ч. моделі "правової держави", "цивільного
суспільства", "прав людини" і т.д.).
По-третє, слід позиціонувати себе в якості подвійного (Київ - Москва)
центра східноєвропейської Ойкумени (крім України і Росії сюди також
відносять: Вірменію, Білорусію, Болгарію, Грецію, Грузію, Кіпр,
Македонію, Молдавію, Румунію, Сербію, Чорногорію). З огляду на
історичні особливості, стійкі традиції двосторонніх відносин і
політичних реалій поточного моменту Москва і Київ можуть
інформаційно впливати і залучати в проект різні країни.
По-четверте, правильно усвідомлений інтегруючий цивілізаційний
"знаменник" має розглядатися як основа для геоекономічного і
геостратегічного співробітництва, а в майбутньому - навіть для
вибудовування пріоритетних зовнішньоекономічних і оборонних
блоків. "Європа-II" може стати подобою "держави-системи" - єдино
актуального і суб'єктного на сьогоднішній день у геополітичному і
геоекономічному відношенні утворення, якими є ЄС, США, Китай, у
минулому - СРСР.
По-п'яте, концепція "національних інтересів", що нею держави
керуються у своїй внутрішній і зовнішній політиці, і в Росії, і на Україні
має бути підкорегована відповідно до "інтересів цивілізації", що може
передбачати велику погодженість зовнішньополітичної активності і
навіть певні самообмеження.
Тільки реалізація проекту "Європи-II" як повновагої Співдружності
східноєвропейських народів на основі загальної цивілізаційної
ідентичності в перспективі може стати важливим чинником
загальноєвропейської стабільності, заставою того, що і Росія, і
Україна в надскладних умовах глобальної конкурентної боротьби
збережуть власні державності, національні культури, геополітичну і
макроекономічну субъектность. Причому йдеться зовсім не про
самоізоляцію, про будівництво нових "берлінських стін", ліній
демаркації і т.д. Навпаки, необхідна найтісніша інтеграція в
загальноєвропейському контексті. Однак вона повинна не
підмінювати, як це часто трапляється, а відновлювати зміст
загальносвітового розвитку людства.
2001.09.07 | wanderer
Ать! Пардон (Re: Для тих хто хоче читати українською... чи не хоче російською... :)))
Звик дивитись koRRespondent.net, тому що на російськомовна сторінка десь на 5-6 новин випереджає україномовну. :(Але дійсно вибачаюсь, треба було зразу збагнути витягнути її з koRespondent.net.
2001.09.08 | Горицвіт
Аналіз. (Якщо можливий логічний аналіз маячні)
Ця стаття в руслі так званого цивілізаційного підходу, суть якого – відкидання цінностей прав людини і демократії як “західних”, властивих тільки “західній цивілізації”. Мовляв, наша православна “цивілізація” має зовсім інші цінності, і не нав’язуйте нам своїх, залиште нас в спокої. Обгрунтування дуже кульгає. Маніпулювання словами “духовність” і “матеріальність”, як опозиція духовності. Я ще не зустрічав логіки в таких побудовах. От і цей автор, на жаль, недалеко пішов.> тепер "європейськість" стала синонімом
технологічного й економічного розвитку, синонімом матеріального
благополуччя, високого стандарту споживання
> вона не є виробником нових духовних змістів, тому вибір її як
цивілізаційний орієнтир, зразок розвитку і для Росії, і для України,
видається дуже сумнівним
Невже ці сусідні абзаци не вступають в явну суперечність? Суперечність знімається, тільки якщо прийняти як цінність “духовні змісти”, про які нічого конкретного не кажеться. Але ясно, що це щось протилежне матеріальному благополуччю і технологічному розвитку.
> Фактично, головні сучасні "європейські демократичні цінності" - "права
людини", "правова держава", "ринкова економіка", "відкрите суспільство" -
не більш ніж симулятори, віртуальні образи без
онтологічного наповнення, позначення без того, що вони
позначають.
> Фактично, "інтеграція в Європу" по західноєвропейському сценарію
означає і для України, і для Росії прийняття визначених етичних,
духовних, соціально-політичних цінностей...
То все-таки є цінності чи нема? Виходить з другого абзаца, що є, бо ми ж їх можемо прийняти, але які саме? Чому б їх не назвати, адже вони напевно погані, раз він відговорює нас їх приймати.
> Спроба насадження цих цінностей у східноєвропейських країнах, що має місце останнім
часом, найбільше схожа на "гуманітарний шантаж"
Яких же все таки цінностей? Нє дайот отвєта ...
> Актуальність подібного, цивілізаційно мотивованого, підходу
особливо зросла в останнє десятиліття, коли розподіл Європейського
континенту по політичній ознаці - на капіталістичний Захід і
соціалістичний Схід -втратив зміст.
Ага. Тут прояснюється мета – розділити Європу. Один розподіл втратив зміст – то давайте збудуємо новий – цивілізаційний.
А далі йде взагалі цирк.
> Так звана Центральна Європа, до якої
доречно віднести Польщу, Чехію, Словаччину, Хорватію, Угорщину,
країни Балтії, - класичний приклад "лімітрофа" (проміжного простору
між самодостатніми цивілізаціями).
> З одного боку, за "духом" ці країни
належать західнохристиянської цивілізації, але, з іншого боку, у
культурно-мовному плані і по характеру соціально-політичних
інститутів і відносин історично вони близькі саме східноєвропейському
світу.
То що ж таке “дух країн”, якщо він не є культурою, мовою, характером соціально-політичних інститутів і відносин? Адже, виходячи з цього фрагменту, “дух країни” – не просто щось інше, ніж всі названі характеристики, а – протилежне.
> В останнє десятиліття "стати Європою",
тобто фактично "стати Західною Європою", намагаються Польща,
Чехія, Угорщина, Хорватія.
> Можливо, почасти в них це вийде. Але навіть у випадку повноцінної
інтеграції в усі західноєвропейські
структури - їхні шанси на одержання "квоти" у горезвісному
"Золотому мільярді" близькі до нуля.
Яка квота? І чому вони її не одержать, навіть коли повноцінно інтегруються – зверніть увагу – в усі західноєвропейські структури? Логіка - супер, особливо коли прочитати наступний абзац:
> Повноцінна інтеграція Росії й України в структури
західноєвропейського співтовариства фактично означала б
прийняття їх до складу т.зв. "Золотого мільярда".
То чекайте, ми хочемо в той мільярд, - що б він не означав, - чи не хочемо? Автор не вирішив цього питання. Бо з подальшого тексту можна зрозуміти, що ми б і не проти, але нас не приймуть:
> Однак це не
видається можливим як з цивілізаційних міркувань (для Заходу весь
східнохристиянський світ - заблудшие "схизматики", що в черговий
раз підтвердив візит папи Римського в Київ і Львів), так і з причин
етнокультурних (романо-германці й англосакси ніколи не розглядали
слов'ян у якості "рівних"), а також із причин майбутньої кризи
вичерпання природних ресурсів і викликаного ним загострення
конкурентної боротьби.
Вже можна навіть не чіплятися до “дрібниць”, якими аж кишить аргументація в цьому абзаці. Отже, нас таки не приймуть на Захід. Але читаємо далі, а далі знову обгрунтовується, чому ж нам погано буде з Заходом:
> Не викликає ніякого сумніву той факт, що у випадку прийняття в ЄС
України вона остаточно перестане бути суб'єктом якої-небудь
зовнішньополітичної активності, не говорячи вже про
зовнішньоекономічний, - це буде рівнозначно знищенню більшої
частини українського економічного потенціалу, що не відповідає
стандартам Євросоюзу; навряд чи більш радісні перспективи
очікують і українську культуру.
Але чого там прискіпуватися, адже головне -
> необхідно відмовитися від
універсалістського розуміння цінностей, вироблених у контексті
романо-германского протестантско-католицького світу
От і все. І будуть нести брєд. І забивати баки кількістю слів. Заради цього. Відмови від західних, тобто людських, цінностей.
І цікаво, що:
> крім України і Росії сюди (до “східноєвропейської цивілізації” - Горицвіт) також
відносять: Вірменію, Білорусію, Болгарію, Грецію, Грузію, Кіпр,
Македонію, Молдавію, Румунію, Сербію, Чорногорію
Ну, аж так далеко не залізуть, але росіянам і, не дай боже, українцям, ще поп’ють крові.
Добре те, що ця антилюдська концепція дуже хитка з погляду логіки, що я і намагався показати.
2001.09.08 | Augusto
До речі такі теорії є і на Заході.
Про протистояння цивілізацій, конфлікт цивілізацій, тощо. Україна за такими теоріями внесена до Східної цивілізації (протиставленої Західній, Європейській). Таки статті мають своє коло читачів (один з читачiв був Білл Клінтон, до речі, у нього шаман розподілу цивілізацій був майже в штаті). Частково такими теоріями пробують відвести очі від жорстоких прорахунків зроблених Заходом на теренах екс-СССР, частково ці теорії мають глибше підгрунтя.2001.09.08 | Пані
Про логику и ее восприятие народными массами
Мне с раннего детства тыкали фразой: "Опять ты лезешь со своей логикой!" Совковая действительность вступала с формальной (а также предикативной) логикой в жесткое несоответствие, поэтому с целью оправдания существующего положения дел и своего бездействия в этом болоте от логики большинство людей отказывались.Конечно, перемены с тех пор есть, но не радикальные. Большинство (уже не подавляющее) до сих пор считает логическое мышление ВРАЖДЕБНЫМ.
Горицвіт писав(ла):
> Добре те, що ця антилюдська концепція дуже хитка з погляду логіки, що я і намагався показати.
Показал. Так оно и есть. Но это не значит, что такая муть не воспринимается народом. БольшОй его частью - увы, это хавается.
2001.09.09 | Горицвіт
Воно не поширене.
Цей напрямок в різних модифікаціях існує в Росії.А в нас він зовсім маргінальний. Навіть важко згадати, хто б проповідував. Крім комуністів, здається, ніхто. Але місцеві комуністи - це просто філіал російських комуністів.
А, ще в якийсь період касетного скандалу кучмівська пропаганда кричала гасла типу :"Європа нам не указ!", але здається, що то було безсистемно. Крім того, вони вже злякалися власної сміливості і зараз знову кажуть про "європейську інтеграцію".
А для народу подібні гасла далекі і чужі. Для нашого народу. Не знаю, як для російського.
2001.09.07 | Ростислав
Ті хто хотіли - прочитали ще вдень, Спостерігач був надіслав :-)
http://www.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=999860537&first=999881922&last=9998458682001.09.07 | Shooter
досить погана стаття
Навіть копати неохота.Тема стара, як світ, заїзджена і погано смердить: богобоязлівий Третій Рім (новая Візантія) vs нєґумнанная і нєбожая Європа.
В реалі: тоталітарна і антигромадянська царська Росія і її "нова форма" - СССР, зростання церкви (віри, сфери духовної) з державою і жорсткий контроль над духовністю держави, неефективна економіка.
Захід: все з точністю до навпаки.
А подібні патякання мають на меті (справжній) одну річ: недопущення загальнолюдських ліберальних цінностей (як от: в ліфіті не пісяється, начальник - то не Бог, держслужбовець - служдовець для народу, а не для своєї мошни) на постсовіцькі терени. Бо наслідком може бути втрата привілейованого становища і незаконним чином награбованих багатств вузькою купкою постсовіцьких номенклатурників і бандюків.
Хочеться москалям в черговий раз бути черговою Візантією - будь-ласка. Але до чого тут Україна?
Україна таки все-більше стає європейською. Помало, але впевнено.
Що не може не тішити.
2001.09.08 | ilia25
Привет обитателям Марса!
Shooter писав(ла):> Україна таки все-більше стає європейською. Помало, але впевнено.
>
> Що не може не тішити.
Не, ну тады ясно... Ясно почему Кучма может быить вполне приемлемым Президентом -- ведь под его руководством Украина все больше стает европейской. Ясно почему за опозицию голосовать нельзя -- эти крикуны только и могут, что раскачивать лодку и нарушать стабильность движения к демократии. Ясно почему Ющенко нужно поддерживать -- уж он-то точно стабильность не нарушит, разве только чуть подтолкнет -- туда же ж, у Европу.
А я то думал, что ж мы с ним договориться ниочем не можем? Просто нам тут видно, что Украина уверенно сползает к авторитаризму, к диктатуре. А у них на Марсе это выглядит с точностью наоборот -- как мерная поступь в Европу.
Тогда в самом деле все с вами, Шутер, ясно..
2001.09.08 | АВ
Re: Европа - это стандарты...
Стандарты на всё, включая инфраструктуры и потребление, связь и сантехнику.Возьмут кого угодно, если стандарты унифицированы с европейскими, а остальные - запрещены.
А пока что госстандарт берёт деньги за "сертификацию по национальным стандартам"...
Словакия, например, просто отменила свои ГОСТ и перешла на стандарты ЕЭС.
Вот и вся "Европа", если реально...
2001.09.08 | Горицвіт
Точно. Хто проти руху в Європу, той проти нормальних стандартів.
І всі розмови про культурну своєрідність, про різні цивілізації - прикриття.2001.09.09 | АВ
Re: Орёл или яйцо... :)
Подобно заимствованию в своё время католицизма, как обязательного условия "европейского выбора" - стандарты, безусловно работающие в Европе, как частный случай Системы Единиц (СИ) - могут не работать в Украине, работающий на 80% по российским стандартам РСТ на экспорт...Я полагаю, что без решения этой диллемы- переход на стандарты Европы и НАТО могут вызвать шок и бардак.
И вправе ли мы это решать "идеологически", без законодательного процесса?
А готовиться - желательно, вот США уже перебираются от "миль в час" на километры в час. И сантехника "в дюймах" тоже может быть переведена на европейские нормативы. И потребительская корзина может исчисляться не в гривнях, а в калориях и витаминах...И т.д. и т.п.
Кстати - простые люди так и думают, со стандартами каждый сталкивается, как и с мерами - весами.
В общем - нужен ПЛАН перехода на:
1. Европейские юридические стандарты.
2. Европейские технические стандарты.
...
....
.....
Переход без плана - авантюра, так и будем стоять у дверей Европы, заколотив свои...
2001.09.09 | Горицвіт
І суспільні стандарти взагалі
Не треба дуже багато мучитися. Є проблема - дивимося, як на Заході розв'язують - робимо так само.Що роблять на Заході, коли поганий президент, і не дається, щоб його законно зняти?
АВ писав(ла):
>В общем - нужен ПЛАН перехода на:
>1. Европейские юридические стандарты.
>2. Европейские технические стандарты.
...
2001.09.12 | АВ
Re: І суспільні стандарти взагалі
УБК роблять... :)Та дещо круче, та не терминово ж...
Думаешь русскоязычные Кучмой довольны? Подожди немного, просто мы народ северный, суровый, долго запрягаем, на словах экономим энергию...
А касательно Евростандартов ISO - Минєкономики поручили быть "министерством европейской интеграции", хотя если бы решили реально интегрироваться - то задействовали бы прежде всего Госстандарт и МИД... Вот так.
2001.09.08 | Спостережливий Shooter
:)
Ілля, я не писав, що Україна - це взірець для Європи.Проте те, що Україна - ближче до Європи, ніж Росія, свідчать, як мінімум, дві речі:
1) наявність в Україні демокртаичної опозиції "знизу"
2) "феномен Ющенка".
2001.09.08 | ilia25
Re: :)
Спостережливий Shooter писав(ла):> Ілля, я не писав, що Україна - це взірець для Європи.
Так, ви писали що Україні впевнено рухається до Європи. В той час, коли вона рухається в прямо протилежному напряму -- до авторитаризму та диктатури.
2001.09.08 | Спостережливий Shooter
Re: :)
Складається враження, що Ви - виключно "пісатєль".
2001.09.08 | ЭлГор
Re: досить погана стаття
> Україна таки все-більше стає європейською. Помало, але впевнено.>
> Що не може не тішити.
Я недавно побывал в Казахстане. Так вот, там я видел больше "европейскости" чем у нас в Украине. Я не шучу!
2001.09.08 | Спостережливий Shooter
Re: досить погана стаття
ЭлГор писав(ла):> > Україна таки все-більше стає європейською. Помало, але впевнено.
> Я недавно побывал в Казахстане. Так вот, там я видел больше "европейскости" чем у нас в Украине. Я не шучу!
2001.09.09 | ЭлГор
Например,
1) Как ни странно, новости там делаются профессиональнее, чем у нас. Например я не видел жлобского заискивания перед их президентом (у нас же этого хватает почти на любом канале).3) В Казахстан было вложено намного больше инвестиций и как результат - присутствие большого количества западных компаний. Поэтому там зарплаты для кваливицированных специалистов ближе к польскому уровню при меньших ценах почти на все чем у нас.
3) Наконец люди там спокойнее и доброжелательнее чем у нас. Важный момент: там почти не пьют (за 2 недели я видел одного (!) пьяного (и то это был русский)
Должен однако заметить, что впечатления были только по Алмате (хотя не думаю, что это существено, так как в нашей глубинке люди ведут в основном натуральное хозяйство)
2001.09.09 | Shooter
Re: Например,
> 1) Как ни странно, новости там делаются профессиональнее, чем у нас. Например я не видел жлобского заискивания перед их президентом (у нас же этого хватает почти на любом канале).Cуб'єктивне враження. Як крнтрарґумент - Назарбаев контролює набагато більшу частку національного багатства Казахстану, ніж наш "дараґой Лєонід" в Україні...
> 3) В Казахстан было вложено намного больше инвестиций и как результат - присутствие большого количества западных компаний. Поэтому там зарплаты для кваливицированных специалистов ближе к польскому уровню при меньших ценах почти на все чем у нас.
Я би не був таким однозначним. Є міста, де 3-х квартира - 30 000 дол., а є - 2 000 дол. Щодо інвестицій - можливо, Ви і праві на рахунок кількісної сторінки. Нарахунок якості - нафтодобування і кольорові метали. Вирішують подібного роду інвестиції щось в перспективі? Зовсім.
> 3) Наконец люди там спокойнее и доброжелательнее чем у нас. Важный момент: там почти не пьют (за 2 недели я видел одного (!) пьяного (и то это был русский)
Це чистий суб'єктивізм - не буду коментувати.
Знову ж таки для "прямування до об'єктивності": не доводилось Вам чути про національну дискримінацію в Казахстані?
Ну і повторюсь "о главном": в Україні є зачатки громадянського суспільства (опозиція "знизу"). І, здається. вже підносить голову проєвропейська (за ментальністю) еліта - Ющенко.
Чи є щось подібне в Казахстані?
2001.09.10 | ЭлГор
Re: Например,
Shooter писав(ла):> > 1) Как ни странно, новости там делаются профессиональнее, чем у нас. Например я не видел жлобского заискивания перед их президентом (у нас же этого хватает почти на любом канале).
>
> Cуб'єктивне враження. Як крнтрарґумент - Назарбаев контролює набагато більшу частку національного багатства Казахстану, ніж наш "дараґой Лєонід" в Україні...
Может, и субъективные. Я написал о том, что сразу бросилось в глаза. Что до контроля национального багатства Назарбаевым- может оно и к лучшему %-) Он может и не philosopher King, но патриотизма явно побольше чем у нашего "дарагого" (чего стоит перенос столицы из процветающей, но "казахской" Алматы в угрюмый русский Целиноград-Астану). Еще как пример заботы о будущем- государственая программа обучения местных студентов в западных университетах по таким специальностям как экономика, гос. управление, бизнес управление (едут учиться не только блатные!)
>
> > 3) В Казахстан было вложено намного больше инвестиций и как результат - присутствие большого количества западных компаний. Поэтому там зарплаты для кваливицированных специалистов ближе к польскому уровню при меньших ценах почти на все чем у нас.
>
> Я би не був таким однозначним. Є міста, де 3-х квартира - 30 000 дол., а є - 2 000 дол.
Ну и что? У нас в Украине разве не так же?
Щодо інвестицій - можливо, Ви і праві на рахунок кількісної сторінки. Нарахунок якості - нафтодобування і кольорові метали. Вирішують подібного роду інвестиції щось в перспективі? Зовсім.
>
Не совсем так. У них также крупное присутствие западных банков (их банковская система, кстати, недавно была признана самой эффективной в СНГ), разнообразных консалтинговых фирм. Насчет инвестиций в нефть- no comment.
> > 3) Наконец люди там спокойнее и доброжелательнее чем у нас. Важный момент: там почти не пьют (за 2 недели я видел одного ....
Знову ж таки для "прямування до об'єктивності": не доводилось Вам чути про національну дискримінацію в Казахстані?
Гм... как вам сказать, не больше, чем про национальную дискриминацию в Украине Ж-) О нацдискриминации говорят в основном североказахстанские "покорители целины" (при том, что там этнических казахов почти нет). Есть ли похожие примеры у нас- думайте сами. В Алмате я общался с "русскими", коими себя считают все "европеоиды", они на притеснения мне не жаловались (были, кстати, вполне довольны работой в западных "неперспективных" компаниях).
Я к чему это все написал? У нас в Украине принято почему-то принято упиваться нашей "европейскостью". Это уже как мантра получается: "у нас все плохо, но зато мы- Европа", забывая при этом, что кроме географии хвалиться, к сожалению, особо нечем.
P.S.
>>здається. вже підносить голову проєвропейська (за ментальністю) еліта - Ющенко.
Вот будет смешно (и грустно), если права окажется вчерашняя интеровская "аналитическая" программа, говорившая о возможном союзе Ющенко с олигархами (как то, например, демсоюзом)
2001.09.10 | Ростислав
Re: Например,
ЭлГор писав(ла):> Shooter писав(ла):
P.S.
>>здається. вже підносить голову проєвропейська (за ментальністю) еліта - Ющенко.
>Вот будет смешно (и грустно), если права окажется вчерашняя интеровская "аналитическая" программа, говорившая о возможном союзе Ющенко с олигархами (как то, например, демсоюзом)
Так зараз Шутер Вам швиденько пояснить, що це правильно. Головне - взяти білше місць в Парламенті і не роздратувати Папу. І мочити опозицію - теж правильно, бо можливо тоді Папа повірить, що Ющенко його не зрадить. А те що це не дуже по європейські, а навіть дуже по-азійські, так не користі ж заради, а лише задля "європейського майбутнього України".
Одним словом чекайте на класичну Шутерівську демагогію :-)
2001.09.10 | Shooter
Класична демагогія
Мій милий Ростиславе, я "мочу опозицію" в 10 разів менше, ніж Ви Ющенка.IMHO...
2001.09.12 | АВ
Re: Например ?
3) Наконец люди там спокойнее и доброжелательнее чем у нас. Важный момент: там почти не пьют (за 2 недели я видел одного (!) пьяного (и то это был русский)Ты хотел сказать, что они "тохтаган"? (тормоза)? Увы, это там развито, многие живут ещё в кибитках...
Пьяного? Да они там не пьют, они "траву" курят из Чуйской долины. Наркомания - повальная, по масштабам сравнима с курением сигарет в Украине.
И где ты был, кстати? В Астане? Новой столице? Да ей пять лет и там каждый второй стучит на каждого первого.
А как тебе в Алма - Ате? Домой не потянуло на второй день?
2001.09.08 | Ростислав
І знову про патякання
Shooter писав(ла):> Хочеться москалям в черговий раз бути черговою Візантією - будь-ласка. Але до чого тут Україна?
Москалям? Андрій Окара - це журналіст "НГ" з України, що зробив для захисту українських інтересів в Москві вже точно більше ніж Ви. Так що краще думайте перед тим, як ляпнути чергову дурницю.
2001.09.08 | Isoлятор
З власного досвіду
Этот самый Андрей Окара - личность на самом деле действительно занимательная, не без умных мыслей, но... у меня такое чуйство - слегка со слишком мистическим уклоном. Я сам, понимаете ли, некоторое время чем-то похожим страдал, но переболел, и с некоторых пор меня слегка мутит от людей, зацикленных на православии (вариант: Боге "вообще")и идеях типа "от полюса до полюса" (неважно чего!).А пан Мартинюк мені колись дуже популярно пояснив, що занадто захоплюватись конспірольоґією теж не варто... хоч тут хтось на форумі і зауважив цілком доречно: "Якщо Ви не параноїк, це ще не означає, що за Вами не слідкують!"
2001.09.08 | Спостережливий Shooter
Re: І знову про патякання
Ростислав писав(ла):> Shooter писав(ла):
> > Хочеться москалям в черговий раз бути черговою Візантією - будь-ласка. Але до чого тут Україна?
>
> Москалям? Андрій Окара - це журналіст "НГ" з України, що зробив для захисту українських інтересів в Москві вже точно більше ніж Ви. Так що краще думайте перед тим, як ляпнути чергову дурницю.
Дурниць же ж в своїй статті Окара написав неміряно - відчувається, що занадто довго його "флюїдить" Москва.
2001.09.08 | AST
Про флюїди
Я просто так, до слова...Спостережливий Shooter писав(ла):
> Дурниць же ж в своїй статті Окара написав неміряно - відчувається, що занадто довго його "флюїдить" Москва.
Шутер.
Прийміть не як образу, а як конструктивну критику.
Нема нічого гіршого ніж "флюїди" забитого і провінційного Львова.
2001.09.09 | Спостережливий Shooter
:)
:)2001.09.09 | Shooter
Вірніше
..я би, звичайно, міг спитатися у Вас, що Ви вкладаєте в поняття "забитий і провінційний" Львів. Але зачєм? при вашій категоричності...Щодо флюїдів, то мої власні гуляють по просторах слов'янської ЦЄ - десь між Братиславою, Прагою, Варшавою, Львовом і Києвом
2001.09.09 | AST
:-)
Точніше: забитий, провінційний і самозакоханий.2001.09.09 | Shooter
:-)
Ви знаєте, колись я навіть почув фразу, що Прага - село проти Києва.
Все від кута погляду залежить.
2001.09.09 | AST
Re: :-)
Шутер, мова йде за Львів, а не за Прагу чи Київ. :-)Львів - село!
2001.09.09 | Shooter
Re: :-)
То Ваша точка зору. Доречі, так і не проарґументована.
2001.09.09 | AST
Re: :-)
Я вмію аргументувати. :-)2001.09.10 | Shooter
Re: :-)
СпробуйтеБо "Ви вмієте арґументувати" - то не арґумент.
2001.09.08 | Спостережливий Shooter
P.S.
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=999897689&first=&last=