09/08/2001 | Спостерігач

О СИЛА ЧОЛОВІКА, КОТРИЙ НЕ ДАЄТЬСЯ В РУКИ!.

Ольга ДМИТРИЧЕВА




Тривале перебування на посаді лідера народної довіри рано чи пізно може позначитися на характері, світогляді і навіть психіці людини. Ті, хто має досвід безпосереднього спілкування з Віктором Ющенком, відзначають в екс-прем’єрі дуже істотні зміни, які почали коїтися з ним одразу ж після звільнення з прем’єрської посади та які набирають обертів і донині. Завжди відкритий для дискусій і лояльний до будь-якої конструктивної критики в період, що передував відставці, нині Віктор Андрійович демонструє щодалі більшу нетерпимість до думки, яка суперечить його точці зору. Це, у свою чергу, вплинуло на якісний склад ющенківського оточення, колективний портрет якого має все менше спільного з командою прем’єра Ющенка і ще більше не схожий на групу соратників Ющенка часів головування в Нацбанку.



Сильні гравці, які могли продукувати ідеї і мали механізм їх втілення, які тягли таку не милу душі їхнього шефа апаратно-канцелярську роботу, поступово або відійшли на дальні орбіти обертання, або зовсім вийшли із зони тяжіння зірки на ім’я Ющенко. Не видно в ній Олега Рибачука, який потрапив у Кабінет міністрів із крісла директора департаменту міжнародних зв’язків НБУ і успішно поєднував там обов’язки керівника служби прем’єр-міністра з функціями правої руки Віктора Андрійовича. Не помітно й Івана Васюника, який досить-таки вирізнявся рівнем впливовості та рівнем прем’єрської довіри і якого Віктор Андрійович запросив до уряду з посади ректора Львівського інституту менеджменту. Перепрацевлаштувалася навіть Наталя Зарудна, порушивши традицію, відповідно до якої, прес-секретар прем’єр-міністра залишається при ньому і після відставки.

Зате в зоні впливу на Ющенка з’явився відомий у вузьких колах спеціаліст широкого профілю Олександр Новиков, який колись подавав великі надії, спочатку працюючи в адміністрації Президента Леоніда Кучми (главою контрольного управління), потім — у команді Андрія Деркача, пізніше — у штабі партії «Яблуко» і який звідусіль ішов зі скандалом, не справдивши цих самих надій.

Однак пан Новиков значиться, хоч і не в останніх, але й не в найближчих рядах модернізованої ющенківської команди. Найбільшою довірою та авторитетом екс-прем’єра віднедавна наділено Миколу Сидоренка, що виконує головну партію в оркестрі, а іноді бере на себе і диригентські функції. У послужному списку 54-річного президента Української енергетичної компанії (останнє місце роботи, зафіксоване в його офіційній біографії) простежуються дві симптоматичні особливості. І освітою, і основними віхами свого кар’єрного росту Микола Якович тісно пов’язаний з агропромисловою галуззю. Здобувши фах ученого зоотехніка в Полтавському сільгоспінституті, він устиг покерувати колгоспом, попрацювати першим заступником голови облагропрому і навіть побувати на посаді голови Держагропрому УРСР.

Сільська тема завжди переважала в помислах і планах на найближче передвиборне майбутнє Віктора Андрійовича. Патріотичні настрої колишнього сільського жителя, образ рідної країни для якого втілений у натруджених селянських руках, вдало гармоніюють із тим фактом, що село гарантує своєму фавориту забезпечення найбільш масовим, монолітним і дисциплінованим електоратом. Варіантів стати таким собі «першим хлопцем на селі» для Ющенка декілька. На самісінькій поверхні лежить такий — несучою опорою при побудові свого блоку слід використати Аграрну партію України. У калейдоскопі мало не щодня змінюваних конфігурацій передвиборних спілок АПУ, мабуть, один із найменш метушливих об’єктів. Чому сприяє, мабуть, впевненість у власних силах, яку живить успіх на попередніх виборах, що не вилився в попадання у парламент лише через небажання чи невміння лідерів партії відстояти свої кровно зароблені відсотки, віддані при підрахунку більш «потрібним» учасникам змагання.

Хронічні розбіжності між формальним лідером аграріїв Михайлом Гладієм і неформальним — Катериною Ващук, останнє загострення яких відбувалося під час марних спроб створити в парламенті фракцію АПУ, знову даються взнаки й сьогодні, коли мова заходить про попутників партії на виборах. Однак, судячи з того, що аграрії таки вирішили йти з Ющенком і навіть заявили про це Президенту, взяла гору лінія львівського губернатора. Крім Михайла Васильовича, який ніколи не приховував своїх симпатій до Віктора Андрійовича, у найближчих соратниках екс-прем’єра сьогодні значаться ще два помітних представники АПУ — колишній віце-прем’єр із питань агропромислового комплексу Михайло Зубець і екс-міністр агропрому Юрій Карасик. Однак на випадок, якщо союзницькі плани Аграрної партії та Віктора Андрійовича не зможуть бути реалізовані, то наявність у списку Ющенка вищезгаданих знатних аграріїв разом із ще кількома регіональними сільськогосподарськими авторитетами, на думку екс-прем’єра, дозволить йому зібрати непоганий електоральний врожай на селі.

До речі, взяти на озброєння саме поіменний списковий, а не блоковий варіант побудови передвиборного об’єднання імені Ющенка настійливо рекомендують йому вітчизняні й не тільки політтехнологи. Один із залучених для вирішення дилеми «список—блок» досить авторитетний і супервисокооплачуваний фахівець у галузі виборчих технологій, що працював на останніх американських президентських виборах у команді Буша, докладно вивчивши наші місцеві політреалії, дійшов однозначного висновку: успіх Віктору Андрійовичу (а будь-який результат нижче сорока відсотків пан Ющенко вважає поразкою) гарантований тільки в тому разі, якщо він віддасть перевагу спискові. Підтверджують цю думку й доморощені дослідники. Список із людей, котрі не асоціюються в електорату з якимись політичними партіями та владними структурами, очевидно, зможе повторити феномен Партії зелених на попередніх виборах, яка використовувала креатив «ми не політики, ми йдемо робити конкретну справу». Важко, щоправда, в цьому списку уявити розкручені брендові імена, чиї власники не побояться гніву глави держави, який останнім часом не дуже поблажливий до Віктора Андрійовича. Але бренда Ющенка має з горою вистачити на весь список — зрештою, як свідчить досвід тих-таки зелених, країні зовсім не обов’язково знати своїх героїв в обличчя.

Однак аргументація заморського світила так і не спонукала світило українське на рішення, оголошення якого було ним же обіцяно на 29 серпня. Болісно-хитливий стан перебування на роздоріжжі, як і раніше, не полишає Віктора Ющенка, даючи простір для творчості вітчизняним майстрам політичного конструювання. Так, відомий як автор прогнозів, що стабільно не збуваються, Микола Томенко, до речі, також помічений у частих відвідуваннях штабу Ющенка, найоптимальнішим бачить блок Віктора Андрійовича з Форумом національного порятунку на чолі з Юлією Тимошенко та блоком Олександра Мороза. За великим рахунком, така конфігурація цілком життєздатна й функціональна. По-перше, тому, що її учасникам не потрібно було б вирішувати таку серйозну проблему, як узгодження своєї участі в ющенківському блоці з Президентом. По-друге, при такому розкладі сил цілком виключається можливість дезорієнтації електорату. Для народу, що не відчуває симпатій до комуністів, нарешті стає ясно: хто в нас, крім червоних, справжня опозиція владі. Цілком імовірно, у цьому блоці опиниться і Віктор Пинзеник зі своєю партією «Реформи і порядок», оскільки через дедалі глибші розбіжності з Рухами він просто може не знайти іншого притулку. Ну і, по-третє, явлення світові блоку Ющенка в такому складі здатне посіяти смуту в серцях і умах тих, хто безпосередньо пускає в хід горезвісний адміністративний ресурс. З одного боку, відповідно до нагальних кон’юнктурних міркувань, їм доведеться включати механізми опору цьому об’єднанню, а з другого — настільки потужний блок обіцяє захопити контрольний пакет акцій у новому парламенті, термін дії якого триватиме як мінімум на рік довше часу, що залишився для президентства Леоніду Даниловичу.

Зондування грунту на предмет сприйнятливості ідеї про відверто опозиційний характер блоку Ющенка зробив Володимир Стретович. Як і в інших випадках оголошення чергового варіанта складу ющенківської коаліції потенційними соратниками Віктора Андрійовича, лідер Християнсько-демократичного союзу не уточнив: санкціонував пан Ющенко його заяву чи це чистої води самодіяльність пана Стретовича. Однак заява про входження ХДС разом з іще дванадцятьма партіями (їх пан Стретович не назвав) до блоку «Наша Україна» дає привід запідозрити об’єднання в опозиційному ухильництві. Володимир Стретович, будучи народним депутатом, нерідко дозволяв собі критичні висловлювання на адресу гаранта. В останні президентські вибори він співпрацював із Євгеном Марчуком, а під час касетного скандалу не приховував, що підтримує Олександра Мороза. Та хай там як, але зондування дало різко негативний результат: перебуваючи у Варшаві, Віктор Ющенко поспішив голосно й чітко заявити про свою беззастережну лояльність до Президента.

Не настільки категоричний Віктор Андрійович, коли заходить мова про варіант блокування з «тундристами». З низки його заяв стосовно цього, які часто суперечать одна одній, можна, взявши на себе сміливість тлумача ющенківських промов, дійти висновку: якщо лідер гіпотетичного блоку і не проти присутності в ньому когось із «олігархічних» партій, то передусім це стосується Партії регіонів. Тут саме час пригадати про другу особливість росту кар’єри Миколи Сидоренка, нинішньої правої руки пана Ющенка. У географічному плані майже вся його біографія пов’язана з Донецькою областю, де Микола Якович обіймав такі далеко не останні посади, як голова обласної ради агропромислових формувань, перший заступник голови обласного виконкому.

Не треба мати видатні аналітичні здібності, щоб зрозуміти: найбільш відданий Валерій Пустовойтенко ніколи не піде під дах відлученого від «батьківського» дому екс-прем’єра. Навряд чи наважаться на такий антипрезидентський демарш і «трудовики». Що ж до Регіонів, то хазяї цієї партії давно зрозуміли, що вона цілком здатна на самостійну гру. Перспектива повторення подвигу «Громади», яка «зробила» минулі вибори лише на Дніпропетровській області, для донеччан, звичайно, малоприваблива, проте й не смертельна. Набравши мінімально необхідний відсоток голосів, вони отримують 17 депутатських мандатів. Ще стільки ж можна придбати шляхом проведення у ВР своїх мажоритарників і осіб 20 з допомогою дійових технологій «завербовувати» вже на місці. Таким чином вимальовується далеко не малочисельний депутатський загін. Та ще й свій, власний, права на який ПР ні з ким не доведеться ділити.

Та це синиця в жмені. Хочеться більшого, що викликає нав’язливі думки про журавля. Далі асоціативний ряд веде до власника найвищого й непохитного рейтингу. Задля справедливості слід зазначити, що серйозні наміри стати складовою і якомога вагомішою частиною блоку Ющенка (а для цього планується прийти в ющенківський «монастир» зі своїм статутом, за яким місця в загальному списку розподіляються в суворій відповідності з розмірами фінансового, мас-медійного та адміністративно-організаційних внесків учасників) виявляються в ПР на рівні неформальних лідерів. Ні Микола Азаров, ні Віктор Янукович у суїцидальних схильностях досі помічені не були. А не розуміти того, що «порочний» зв’язок на виборах з опальним екс-прем’єром коштуватиме їм посад, вони не можуть. Проте реальні хазяї Регіонів уже прикинули, яким може бути вихід зі становища. Принаймні їх вагомість і незалежність від регіональної влади навряд чи здатні викликати сьогодні сумніви, і без Віктора Януковича як губернатора Донецької області вони можуть цілком обійтися. Тим паче що у високих владних кабінетах із певного часу зріє задум перекинути Віктора Федоровича на сусідню область, чий губернатор занадто вже глибоко перейнявся ідеями об’єднаної соціал-демократії. Для нього, щоправда, теж знайдеться непогана ділянка роботи, а симпатії соціал-демократичним поглядам — не завада. Йдеться про заміну Миколою Швецом Володимира Горбуліна на посту глави Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу. На звільнене ж унаслідок такої комбінації місце донецького губернатора пророчать Юрія Федоровича Кравченка, який сьогодні практично вільний. Екс-міністр внутрішніх справ, за окремими даними, розглядається як найреальніша кандидатура для заміни у разі чого глави Державної податкової адміністрації Миколи Азарова. Кажуть, що регіонали готові обміняти дві посади на незалежність у діях.

Керівництво Індустріального союзу Донбасу у своїх намірах зробити ставку на Віктора Андрійовича зайшло настільки далеко, що навіть, кажуть, пригрозило позбавити Партію регіонів фінансування, якщо та здійснить свій план іти в новий парламент із «Трудовою Україною» та НДП. Не довести своїх стосунків з Президентом до крайнього загострення донеччани, слід гадати, сподіваються, переконавши Леоніда Даниловича, що об’єднуються з Віктором Андрійовичем виключно задля його ж (глави держави) і своєї користі. Якщо пропрезидентські сили щодо рейтингу не в змозі конкурувати з екс-прем’єром, то єдиний вихід — цим рейтингом скористатися як своїм. Тим паче, що реально, а не на словах, загнати чи то в блок, чи в одну партію союзників по ТУНДРі здатний лише президентський неймовірний тиск. Свята наївність, Валерій Павлович Пустовойтенко, як і раніше, непохитний у своїй залізобетонній впевненості в тому, що НДП — мало не єдина фаворитка адміністративного ресурсу, володарка неймовірної популярності в народних масах і взагалі улюблениця Фортуни. Більше бізнесмен, ніж політик, Віктор Пінчук не особливо стурбований сьогодні долею своєї «Трудової України», оскільки вже залагодив усі конфліктні моменти з лідерами СДПУ(о), і його набагато більше хвилює власне політичне майбутнє, мало пов’язане з партійним будівництвом.

Різношерстий і багатоликий, немов карнавальна процесія, блок «Наша Україна», який об’єднав усі три Рухи (гріх відмовляти Віктору Андрійовичу в здійсненні мрії виступити об’єднувачем Руху), Партію регіонів, аграріїв, «Солідарність» Порошенка, профспілки Стояна, безліч інших малих організацій, потрапивши до Верховної Ради, напевно, підпаде під вплив відцентрових сил, які у мирний післявиборний час неминуче почнуть діяти в цьому складному утворенні. Одна справа з усім цим «добром» злетіти й зовсім інша — приземлитися. Магічний вплив імені Віктора Ющенка, повністю витрачений на виборців у ході парламентської кампанії, до початку кампанії президентської втратить свою чарівну силу. Знадобляться додаткові резерви у вигляді організаційних здібностей і політичної волі, відсутність чи виявлення яких у недостатніх кількостях виллється в те, що зоряним часом політичної кар’єри Віктора Андрійовича так і залишаться нинішні парламентські вибори.










--------------------------------------------------------------------------------




--------------------------------------------------------------------------------
© 2001 Дзеркало Тижня