Які рифи чекатимуть на парламентський корабель "Нашої України"?
01/08/2002 | Спостерігач
Які рифи чекатимуть на парламентський корабель "Нашої України"?
Максим Стріха, для УП, 8.01.2002, 17:22
Утворення жодного з блоків не супроводжувалося такою кількістю гучних скандалів, як формування ющенківської "Нашої України". Надбанням широкої публіки стали нескінченні сварки щодо квот у списку й місць у керівництві штабів.
Преса охоче коментувала демарш нардепа Безпалого, який грюкнув дверима у фракції "Реформи-Конгрес", оголосивши, що його 12-те місце в партійному списку ПРП не відповідає реальному обсягові роботи, проведеної ним в стінах парламенту, чи заяву "удовенківця" Василишина, смертельно ображеного тим, що керівництво рівненського штабу "НУ" перейшло до "костенківця" Червонія.
Нарешті, не лишилися таємницею й суперечки щодо партійного наповнення блоку. ЛПУ спершу вступила в "НУ", потім здійснила похід у "ЗаЄдУ", а потім знову повернулася в лоно "нудистів" (кажуть – лише після прямого тиску лідера блоку на своїх молодших партнерів з обох Рухів та ПРП).
Натомість "Єдина родина" Ржавського, не задовольнившись квотними пропозиціями "НУ", вирішила створити власний блок під назвою… "За Ющенка". Що ж, це піарівське "ноу-хау" крутіше від успадкування партією Бойка-Филипчука-Конєва бренду колись потужного Народного Руху України.
Але, так чи інакше, блок "НУ" створено і ні в кого немає жодних сумнівів: завдяки незаперечній харизмі лідера цей блок буде представлено в новому складі парламенту доволі численною фракцією (хоч, очевидно – й значно менш потужною, аніж це могло б бути в разі узгоджених дій Ющенка та Тимошенко). То ж як і куди плистиме корабель "Нашої України" бурхливими парламентськими хвилями? І чи взагалі залишиться цей корабель єдиним цілим? Чи дасть життя меншим корабликам, що або рушать у самостійне плавання, або ж пришвартуються до інших депутатських лінкорів та крейсерів?
Цілком очевидно, що "НУ" є об‘єднанням принаймні двох дуже різнорідних середовищ, кожне з яких так само містить болючі розлами й лінії потенційного поділу.
Отже, з одного боку, це "класичні" націонал-демократи (два Рухи й ПРП, а також низка дрібних партій - КУН, РХП, ХНС, змушених задовольнятися окрушинами чужих квот). І Рухи, й ПРП неодноразово декларували свою волю до об‘єднання після виборів. Однак тягар взаємних кривд і підозр навряд чи зробить цей процес простим.
З іншого боку – це "майже класичні" олігархи, "шоколадний король України", лідер "Солідарності" Порошенко (він же – керівник усієї кампанії "НУ") та сумський губернатор, "головний ліберал" Щербань (до "цілком класичних" вони не дотягують через одне – відсутність в обох потужних загальнонаціональних ЗМІ).
Звичайно, "олігархи" з "НУ" потрапили в "цікаву" ситуацію. З одного боку, вони навряд чи відчувають гарячу симпатію з боку колег – "націонал-демократів". За що, скажімо, рухівцеві Ключковському любити члена "Солідарності" Алєксєєва, "коником" якого є захист "російськомовного населення" від "оскаженілих націоналістів"?
З іншого боку цим "олігархам", намертво прив‘язаним до Банкової, якось незручно сьогодні виступати конкурентами офіційного фаворита – блоку "ЗаЄдУ".
Але немає жодного сумніву – квота "Солідарності" плюс особиста квота Ющенка плюс значно кращі шанси на мажоритарних округах у провінції дадуть "олігархам" якщо не контрольний, то принаймні надійний "блокуючий" пакет у майбутній фракції "НУ".
А відтак ця фракція (якщо вона залишиться єдиним цілим) приречена буде стати "двійником" залізно-пропрезидентської фракції "ЗаЄдУ" (хіба що з трохи більш "українським" забарвленням, як не брати до уваги можливої появи в ній вже згадуваного Алєксєєва).
Але це – якщо фракція залишиться єдиним цілим. Ющенко добре усвідомлює небезпеку розпаду створеного під його ім‘я неоднорідного конгломерату. Тому й робляться жорсткі заяви про те, що всі кандидати в депутати повинні "кров‘ю" підписатися під обіцянкою не порушувати майбутню єдність. Але після перетворення кандидатів на депутатів ці обіцянки, не підкріплені відповідним законом, що забороняв би міграцію між фракціями (а в його ухвалення цим парламентом вже мало хто вірить) – не означатимуть рівно нічого.
Отже, за яким сценарієм можуть розвиватися події у фракції "НУ" надалі?
Варіант перший, "націонал-демократичний". Тертя між різнорідними суб‘єктами призводять до розриву фракції за найочевиднішою лінією поділу. Ющенко очолює об‘єднаний Рух (можливо – з організаційним влиттям туди ж ПРП чи низки інших дрібніших названих вище партій).
"Олігархи" відколюються від "НУ" і або існують автономно, або вливаються в "ЗаЄдУ" (чи в якийсь із уламків цієї фракції в разі її розпаду).
Годі казати – саме такий варіант найбажаніший для "поміркованих націонал-демократів". Він дозволяє створити політичний проект, за силою рівний (чи навіть трохи потужніший) від чорноволівського єдиного Руху зразка початку 1998 року. Така партія з впливовою парламентською фракцією перебувала б у зручній "конструктивній опозиції" до влади, і водночас ефективно задовольняла б лобістські інтереси своїх "спонсорів".
Але це суттєво підрізало б президентські шанси Ющенка, остаточно повісивши на нього тавро "галичанина". І тому колишній прем‘єр, провідною рисою характеру якого є обережність, навряд чи наважиться на щось подібне.
Значно імовірнішим, виходячи з логіки дотеперішньої поведінки лідера "НУ", виглядає другий, "інерційний" варіант: Ющенко намагається зробити ставку саме на наділених реальним ресурсом "олігархів", водночас не пориваючи з "конструктивними" націонал-демократами. При цьому можна прогнозувати відкол від "НУ" низки опозиційних до Кучми депутатів з середовища Руху й ПРП, які сьогодні майже демонстративно йдуть на вибори за мажоритарними округами.
Сама більшість "НУ" ще лишатиметься певний (може – досить тривалий) час нестійким, але формально єдиним конгломератом з невиразним політичним обличчям.
Теоретично можливий і третій варіант, під умовною назвою: "знищення Ющенка". Надходить команда з Банкової – і "надія України" публічно оголошує, що миліші для нього саме "центристи". І очолює щось, що виникає на уламках "НУ" (з її "олігархічної" частини) та "ЗаЄдУ" (якщо проектові дозволять розколотися).
"Націонал-демократи" з "НУ" рушають у вільне плавання (але цього разу без харизматичного вождя), остаточно розсварюються і розколюються. Частина їх продовжує мляве існування на рівні маловпливової дрібної фракції. Частина дрейфує в бік інших політичних проектів.
Який з цих сценаріїв реалізується на практиці, залежить від декількох чинників. По-перше від готовності лідерів НРУ, УНР та ПРП виявити бодай якусь політичну принциповість і вимогливість, коли йдеться не про квоти, а про національні інтереси. По-друге, від того, наскільки потужний опозиційний проект виникне праворуч на основі партій блоку Юлії Тимошенко ("Собор" та УРП належать до національно-демократичного спектру, а відтак є логічним "прихистком" для можливих утікачів-опозиціонерів з Рухів та "Ріпки").
І, нарешті, від того, чи Литвин створюватиме й надалі єдиний потужний пропрезидентський "центр" (з шансами переростання в самодостатню "партію влади"), чи "ЗаЄдУ" буде наказано розколотися після виборів на низку дрібніших суб‘єктів.
В кожному разі, ці процеси відбуватимуться в рамках великих перегонів на приз "Наступник-2004". І найголовнішим фактором розвитку подій у "НУ" мусили б стати вольові якості самого Ющенка. Але поки лідер "НУ" помітно програвав своїм найреальнішим опонентам саме у визначеності й волі до перемоги.
Автор: Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, член партії "Собор" – учаснику БЮТи
Максим Стріха, для УП, 8.01.2002, 17:22
Утворення жодного з блоків не супроводжувалося такою кількістю гучних скандалів, як формування ющенківської "Нашої України". Надбанням широкої публіки стали нескінченні сварки щодо квот у списку й місць у керівництві штабів.
Преса охоче коментувала демарш нардепа Безпалого, який грюкнув дверима у фракції "Реформи-Конгрес", оголосивши, що його 12-те місце в партійному списку ПРП не відповідає реальному обсягові роботи, проведеної ним в стінах парламенту, чи заяву "удовенківця" Василишина, смертельно ображеного тим, що керівництво рівненського штабу "НУ" перейшло до "костенківця" Червонія.
Нарешті, не лишилися таємницею й суперечки щодо партійного наповнення блоку. ЛПУ спершу вступила в "НУ", потім здійснила похід у "ЗаЄдУ", а потім знову повернулася в лоно "нудистів" (кажуть – лише після прямого тиску лідера блоку на своїх молодших партнерів з обох Рухів та ПРП).
Натомість "Єдина родина" Ржавського, не задовольнившись квотними пропозиціями "НУ", вирішила створити власний блок під назвою… "За Ющенка". Що ж, це піарівське "ноу-хау" крутіше від успадкування партією Бойка-Филипчука-Конєва бренду колись потужного Народного Руху України.
Але, так чи інакше, блок "НУ" створено і ні в кого немає жодних сумнівів: завдяки незаперечній харизмі лідера цей блок буде представлено в новому складі парламенту доволі численною фракцією (хоч, очевидно – й значно менш потужною, аніж це могло б бути в разі узгоджених дій Ющенка та Тимошенко). То ж як і куди плистиме корабель "Нашої України" бурхливими парламентськими хвилями? І чи взагалі залишиться цей корабель єдиним цілим? Чи дасть життя меншим корабликам, що або рушать у самостійне плавання, або ж пришвартуються до інших депутатських лінкорів та крейсерів?
Цілком очевидно, що "НУ" є об‘єднанням принаймні двох дуже різнорідних середовищ, кожне з яких так само містить болючі розлами й лінії потенційного поділу.
Отже, з одного боку, це "класичні" націонал-демократи (два Рухи й ПРП, а також низка дрібних партій - КУН, РХП, ХНС, змушених задовольнятися окрушинами чужих квот). І Рухи, й ПРП неодноразово декларували свою волю до об‘єднання після виборів. Однак тягар взаємних кривд і підозр навряд чи зробить цей процес простим.
З іншого боку – це "майже класичні" олігархи, "шоколадний король України", лідер "Солідарності" Порошенко (він же – керівник усієї кампанії "НУ") та сумський губернатор, "головний ліберал" Щербань (до "цілком класичних" вони не дотягують через одне – відсутність в обох потужних загальнонаціональних ЗМІ).
Звичайно, "олігархи" з "НУ" потрапили в "цікаву" ситуацію. З одного боку, вони навряд чи відчувають гарячу симпатію з боку колег – "націонал-демократів". За що, скажімо, рухівцеві Ключковському любити члена "Солідарності" Алєксєєва, "коником" якого є захист "російськомовного населення" від "оскаженілих націоналістів"?
З іншого боку цим "олігархам", намертво прив‘язаним до Банкової, якось незручно сьогодні виступати конкурентами офіційного фаворита – блоку "ЗаЄдУ".
Але немає жодного сумніву – квота "Солідарності" плюс особиста квота Ющенка плюс значно кращі шанси на мажоритарних округах у провінції дадуть "олігархам" якщо не контрольний, то принаймні надійний "блокуючий" пакет у майбутній фракції "НУ".
А відтак ця фракція (якщо вона залишиться єдиним цілим) приречена буде стати "двійником" залізно-пропрезидентської фракції "ЗаЄдУ" (хіба що з трохи більш "українським" забарвленням, як не брати до уваги можливої появи в ній вже згадуваного Алєксєєва).
Але це – якщо фракція залишиться єдиним цілим. Ющенко добре усвідомлює небезпеку розпаду створеного під його ім‘я неоднорідного конгломерату. Тому й робляться жорсткі заяви про те, що всі кандидати в депутати повинні "кров‘ю" підписатися під обіцянкою не порушувати майбутню єдність. Але після перетворення кандидатів на депутатів ці обіцянки, не підкріплені відповідним законом, що забороняв би міграцію між фракціями (а в його ухвалення цим парламентом вже мало хто вірить) – не означатимуть рівно нічого.
Отже, за яким сценарієм можуть розвиватися події у фракції "НУ" надалі?
Варіант перший, "націонал-демократичний". Тертя між різнорідними суб‘єктами призводять до розриву фракції за найочевиднішою лінією поділу. Ющенко очолює об‘єднаний Рух (можливо – з організаційним влиттям туди ж ПРП чи низки інших дрібніших названих вище партій).
"Олігархи" відколюються від "НУ" і або існують автономно, або вливаються в "ЗаЄдУ" (чи в якийсь із уламків цієї фракції в разі її розпаду).
Годі казати – саме такий варіант найбажаніший для "поміркованих націонал-демократів". Він дозволяє створити політичний проект, за силою рівний (чи навіть трохи потужніший) від чорноволівського єдиного Руху зразка початку 1998 року. Така партія з впливовою парламентською фракцією перебувала б у зручній "конструктивній опозиції" до влади, і водночас ефективно задовольняла б лобістські інтереси своїх "спонсорів".
Але це суттєво підрізало б президентські шанси Ющенка, остаточно повісивши на нього тавро "галичанина". І тому колишній прем‘єр, провідною рисою характеру якого є обережність, навряд чи наважиться на щось подібне.
Значно імовірнішим, виходячи з логіки дотеперішньої поведінки лідера "НУ", виглядає другий, "інерційний" варіант: Ющенко намагається зробити ставку саме на наділених реальним ресурсом "олігархів", водночас не пориваючи з "конструктивними" націонал-демократами. При цьому можна прогнозувати відкол від "НУ" низки опозиційних до Кучми депутатів з середовища Руху й ПРП, які сьогодні майже демонстративно йдуть на вибори за мажоритарними округами.
Сама більшість "НУ" ще лишатиметься певний (може – досить тривалий) час нестійким, але формально єдиним конгломератом з невиразним політичним обличчям.
Теоретично можливий і третій варіант, під умовною назвою: "знищення Ющенка". Надходить команда з Банкової – і "надія України" публічно оголошує, що миліші для нього саме "центристи". І очолює щось, що виникає на уламках "НУ" (з її "олігархічної" частини) та "ЗаЄдУ" (якщо проектові дозволять розколотися).
"Націонал-демократи" з "НУ" рушають у вільне плавання (але цього разу без харизматичного вождя), остаточно розсварюються і розколюються. Частина їх продовжує мляве існування на рівні маловпливової дрібної фракції. Частина дрейфує в бік інших політичних проектів.
Який з цих сценаріїв реалізується на практиці, залежить від декількох чинників. По-перше від готовності лідерів НРУ, УНР та ПРП виявити бодай якусь політичну принциповість і вимогливість, коли йдеться не про квоти, а про національні інтереси. По-друге, від того, наскільки потужний опозиційний проект виникне праворуч на основі партій блоку Юлії Тимошенко ("Собор" та УРП належать до національно-демократичного спектру, а відтак є логічним "прихистком" для можливих утікачів-опозиціонерів з Рухів та "Ріпки").
І, нарешті, від того, чи Литвин створюватиме й надалі єдиний потужний пропрезидентський "центр" (з шансами переростання в самодостатню "партію влади"), чи "ЗаЄдУ" буде наказано розколотися після виборів на низку дрібніших суб‘єктів.
В кожному разі, ці процеси відбуватимуться в рамках великих перегонів на приз "Наступник-2004". І найголовнішим фактором розвитку подій у "НУ" мусили б стати вольові якості самого Ющенка. Але поки лідер "НУ" помітно програвав своїм найреальнішим опонентам саме у визначеності й волі до перемоги.
Автор: Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, член партії "Собор" – учаснику БЮТи