01/09/2002 | Майдан-ІНФОРМ

Прага, 8 січня 2002 ― Генеральна прокуратура України підтвердила те, що минулого тижня було порушено кримінальну справу за фактом нелегальної торгівлі зброєю. Однак, незважаючи на названі у депутатських зверненнях конкретні прізвища відомих політиків, прокуратура розшукала підстави для порушення справи лише за фактом, а не проти цих осіб: Євгена Марчука, Леоніда та Андрія Деркачів. Які шанси того, що правоохоронці зможуть притягнути до відповідальності злочинців? До Вашої уваги розмова на цю тему із Романом Купчинським ― колишнім директором української служби, який тепер готує на радіо “Свобода” спеціальний щотижневий інтернет-вісник, присвячений проблемам злочинності та корупції.

Р.К.:Я думаю, що сам факт порушення кримінальної справи не має великого значення. Вони порушили справу Гонгадзе, але досі не були в силі нічого зробити. Вони не були в силі розслідувати ні один серйозний злочин за десять років.

М.Д.: Що все-таки стало підставою для порушення цієї справи? Ми знаємо, що раніше Генеральна прокуратура нераз виконувала політичні замовлення. Якщо було таке політичне замовлення цього разу, то хто його зробив? Хто в Україні зацікавлений у розвитку цієї справи?

Р.К.:Я думаю, тут є різні аспекти. Перше, що порушено кримінальну спарву в Італії, в Туріні. Я впевенний, що СБУ і Генпрокуратура мали всі деталі про продаж зброї за який зараз судять в Італії людей. Все це було відомо в Україні віддавна. Я думаю, що пан Деркач старший і пан Деркач молодший прекрасно знали про турінські процеси, якщо вони не брали прямої участі в них, що можливо. Я не кажу брали чи не брали, але можливо, що брали і не тільки в процесах продажу зброї в Хорватію, але більше того ― у продажі зброї до Африки, коли Деркач старший був головою СБУ і знав прекрасно, що там відбувається.

М.Д.:На підставі яких даних Ви про це говорите?

Р.К.:Коли приїздив в Україну Леонід Мінін, щоб торгувати зброєю з Африкою (він кримінально відома людина, яка знаходилася у списках СБУ,) коли він замовляв літаки Антонови в Києві для перевезення зброї, це мало бути відомо. Плюс, пан Мінін ще купував зброю в Україні, це також було відомо панові Деркачеві.

М.Д.:Добре. Ви стверджуєте, що все було відомо. Ви що були присутні рід час цих розмов, звідки у Вас така інформація? Ви посилаєтеся на якісь документи чи може маєте власні джерела?

Р.К.:Я маю власні джерела. І думаю, що поки що цього досить.

М.Д.: Газета “Киевский Телеграф” звинувачує Вас у тому, що Ви працюєте на Євгена Марчука. Ваша реакція.

Р.К.: Поки що не працюю на Марчука, але хто знає, що в майбутньому буде (посміхається). Я поки що не збираюся працювати на Марчука, чи на Деркача, чи на когось іншого. Це просто вигадки старого Деркача, що далі проводити лінію, мовляв, нібито Марчук за тим стояв у 1992-1993 році, а тоді він Мельниченка туди приплів цей “Київський Телеграф” і мене, і створив якусь картину зовсім не зрозумілу. Де Мельниченко, а де прожаж зброї до Хорватії в 1993 році? Не можна пов’язувати ці речі. А чому я повинен захищати Марчука?

М.Д: Потрібно пояснити нашим слухачам, що газета “Киевский Телеграф” мала на увазі той факт, що радіо “Свобода” оприлюдило лист Марчука до президента Кравчука. Марчук, який тоді був головою СБУ, вказував на тіньові операції деяких фірм, вже тоді існувала підозра, що вони нелегально торгують зброєю. Ми оприлюднили цей лист і у зв’язку з цим з’явилися закиди, що радіо “Свобода” підтримує Марчука. Яка взагалі історія цього листа, звідки він з’явився?

Р.К.: Одного дня поштою з’явився лист. Радіо “Свобода” десь сім-вісім місяців тому передало його в ефір. Тоді ніхто це не зауважив, не було ніякої реакції. Недавно, десь місяць тому, будучи редактром бюлетеня про корупцію і організовану злочинність, я навів у ньому короткі цитати з цього листа, де Марчук вияснює Кравчукові, що це нелегально і так далі. Якщо це значить, що я захищаю Марчука, то товариші Деркач і Мустафін, коли незаабром з’явиться повний текст листа Марчука, може схаменуться. Треба довести справу до кінця. Якщо Марчук справді був причетний до поставок зброї в Хорватію…

М.Д: Так, саме про це пише газета “Киевский Телеграф,” яка цитує звинувачення італійської прокуратури, але це звинувачення ще не доведено в суді.

Р.К.:В документі італійської прокуратури сказано, що Марчука був організатором продажі зброї для Сташинського і інших. А той лист не є цитований в італійській прокуратурі. Мустафін, який, як відомо, працює на інтереси Деркача-молодшого, таки само як і газета “Київський Телеграф,” веб-сайт “Версії,” вони явно хочуть показати, що їхні спонсори, добродії ні при чому тут.

М.Д.: А в чому, на Вашу думку, суть конфлікту між Деркачами і Марчуком?

Р.К.: Я не знаю, не буду спекулювати. Одне, що я знаю, це те, що “Київський Телеграф” і Деркачі стараються прив’язати Марчука до касетного скандалу. Єдиний, хто до цього причетний, так це пан Деркач. Мельниченко виявив як пан Деркач, нелегально, до речі, підслуховував народних депутатів і давав ці записи президентові. Пан Деркач займався нелегальною діяльністю і повинен за це сидіти в тюрмі. В нормальній державі пан Деркач опинився би в тюрмі вже давно.

М.Д.: Тепер, наперердодні виборів, фігурують у цьому скандалі Марчук і Деркачі, але цей скандал проходить повз головних політичних гравців ―Литвина і Ющенка. Чи це означає, що ближче до виборів ми повинні чекати якогось нового компромату на цих політиків?

Р. К.: Я не знаю, думаю компромат буде на різних. Не від мене звичайно, я не займаюся такими справами. Але я думаю, що в цій брудній боротьбі в українському політичному житті все можливо. Я не виключаю, що будуть такі речі. Деякі будуть правдиві, деякі ні.

М.Д.: Якщо повернутися до кримінальної справи Генпрокуратури щодо нелегальної торгівлі зброєю. Ви не вірите, що Генпрокуратура зможе щось зробити. Хто тоді зможе пролити світло на цю справу? Зараз ведуться розмови про створення тимчасової парламентської комісії, можливо під головуванням Тараса Чорновола.

Р.К.: Я маю велику пошану до пана Чорновола, але я не маю ніякого довір’я до парламенту, який готовий прийняти будь-який закон за гроші. Існувала в парламенті комісія щодо Гонгадзе, яку очолював Лавринович, і ця комісія нічого не зробила. Пан Лавринович став секретарем десь (держсекретарем Міністерства юстиції). Так що будь-яка комісія в парламенті такого складу не має смислу зараз.

М.Д.: Але хто зможе встановити істину?

Р.К.: Я маю надію, що це буде італійський суд.

http://www.radiosvoboda.org