01/14/2002 | Ігор Пилипчук

Листи подібного змісту доволі часто потрапляють до редакцій українських газет.
Ситуація в Україні справді нестабільна. У державі повне зубожіння і влада у нас далеко не українська.
Але звідки Вам, пане Заник, знати, що депутати в Україні нічого не роблять для свого народу? Ви що берете участь у політичних процесах, які відбуваються в Україні? Чи може родичі ваші долучаються до акцій протесту, які ширяться по усій Україні впродовж останніх двох років? Якщо б ви цікавилися політичним життям України, то знали б, що б‘ються у Верховній Раді не тільки за теплі місця, а й за правду. Верховна Рада – це не “тепле місце”, а безперервна робота над законами, які потрібні нам з вами. Депутати – народні обранці. А вже які вони, то наш з вами клопіт, яких обрали таких і маємо. Ось тут і мав би проявлятися патріотизм пересічних українців, які не хочуть долучатися до політики. Не критики вашої ми потребуємо, а допомоги. І не для себе особисто, а для усіх нас. Любити Україну це не тільки любити пісню і мову?
У Верховній Раді є багато депутатів, які так само люблять Україну як і ви. Це дуже патріотичні люди і добрі знавці своєї справи, та, на жаль, вони у ВР у меншості. Тому і не вдається змінити ситуацію на краще.
Не дивно, що ви не чули про їхню діяльність, адже нинішня влада не зацікавлена у популяризації таких народних обранців.
А знаєте, що Левко Лук‘яненко покинув, як ви називаєте, “теплу” посаду посла України в Канаді через незгоду з діяльністю тодішнього президента України?
Щиро вірю, що сім‘я ваша бідувала, але таких сімей в Україні чимало. Звісно, багато хто хотів би заробляти стільки, щоб забезпечити своїм дітям і онукам достойне життя в Україні. Але процвітаючої України нам ніхто не подарує.
Не засуджую тих, хто виїхав на заробітки. Лиш хочу запитати вас і інших новоприбулих у чужі світи емігрантів. Чи долучаєтеся, шановні українці, до української справи? Може підтримуєте якусь українську патріотичну газету чи українську партію. Знаю відповідь: “Не вірю нікому, усі злодії”. Тоді підтримайте українську організацію, яка опікується дітьми, не хочете організацію –підтримайте окрему родину, не хочете родину – підтримайте окрему дитину. В Україні не тільки ваші діти не бачать ковбаси і цукерок. Проте нас, матерів, турбує не тільки ковбаса. Українські діти сьогодні потребують доброї освіти, хорошого культурного дозвілля. Ми хочемо доброго здоров‘я своїм дітям, а екологічна ситуація в Україні не зовсім придатна для виховання здорової нації. Наші діти хочуть відвідувати басейни, театри, спортивно-патріотичні літні і зимові табори, льдові майданчики (багато хто з них і ковзанів не бачив). Але не всім українським родинам це по кишені.
Тримаємося на плаву завдяки величезному патріотизму і одержимості людей, які не спостерігають мовчки як нівечиться і руйнується Україна, а готуються до парламентських виборів, організовують акції протесту. Якщо влада в Україні хоч трохи почала рахуватися з своїми громадянами, то це перемога наша і тих, хто у різний сосіб допомагав нам у цьому.
Розумію, що не всім до вподоби революція, хтось хотів би долучитися до української справи по-іншому.
То ж долучайтеся, шановні чоловіки-емігранти. Не можете безпосередньо своєю присутністю, передплатіть газету своїм рідним, зверніться до уряду країни в якій тимчасово проживаєте про підтримку на виборах демократичної опозиції, просіть своїх родичів в Україні нехай йдуть спостерігачами на виборчі дільниці, поширюйте правду. Не мовчіть! Бо своїм мовчазним спогляданням ви допомагаєте злочинній владі нищити Україну. Пам‘ятайте, збудувавши рай в окремо взятій хаті, України вам не бачити.
Не чекайте від нас співчуття.
Ми працюємо по 12 годин на добу. І не плачемо.
Мабуть лист мій доволі гострий, проте, справедливий. Мені важко жаліти вас, коли бачу навколо себе доволі сміливих і відчайдушних молодих людей, які в різний час прийшли в політику, і справді роблять для України все, що у їх силах.

Голова Секретаріату УРП, головний редактор газети “Самостійна Україна” Любов Стасів