Повернення блудного прокурора
01/19/2002 | IApple
Повернення блудного прокурора
Олександр Матюшенко,"Укрінформбюро"
"Якщо століття накаже "збреши!" — збреши.
Якщо скаже "убий!" — убий".
Як не заперечували лідери КПУ, як не відхрещувалися співробітники Генеральної прокуратури України — таємне, нарешті, стало явним. Генеральний прокурор Михайло Потебенько дійсно йде на парламентські вибори-2002 пліч-о-пліч з Петром Симоненком та з іншими видними діячами Комуністичної партії України. У перших лавах (№20 у партійному списку) борців за праве (з точки зору впевненості комуністів у своїй правоті) і ліве (з точки зору політики) діло!
За яке саме? Спитаймо про це у самих комуністів. Отже (цитується за Програмою КПУ, ухваленою II (ХХХ) з'їздом 12 березня 1995 р.):
"Головні цілі Компартії на нинішньому етапі:
— усунення від влади буржуазно-націоналістичних, антисоціалістичних сил та перехід усієї повноти влади у державі до Рад депутатів трудящих;
— рішуча зміна політичного курсу країни, відновлення державного регулювання економічних та соціальних процесів в інтересах народу і припинення капіталізації суспільства..."
Вірний син Комуністичної партії
Українець Мишко Потебенько народився 16 лютого 1937 р. у селі Голінка Чернігівської області у селянській родині. 1955 р. поступив, а 1960 р. закінчив Львівський держуніверситет ім. Івана Франка, був направлений на роботу слідчим прокуратури у Новотроїцький район Херсонської області. 1963 р. вже не Мишка — Михайла Миколайовича, талановитого і грамотного юриста — перевели у Генічеськ, а ще вісім місяців по тому — у прокуратуру Херсонської області, де він на різних посадах пропрацював до грудня 1969 р. А потім...
А потім сталося те, що за радянських часів назвали б "Дивом"! У грудні 1969 р., у віці 32 років Потебенько переходить на партійну роботу і не в якийсь занепалий сільський райком, а відразу у Херсонський обком КПУ — інструктором відділу адміністративних та торгово-фінансових органів! Далі все пішло, як по маслу: начальник обласного відділу юстиції, заввідділом адміністративних органів обкому партії, прокурор області, заступник прокурора республіки, перший заступник і, нарешті, Прокурор УРСР (з лютого 1990 по вересень 1991)!
От цікаво, а коли ж саме Михайло Потебенько вступив до лав КПУ? Відповідь на це питання дуже важлива для розуміння всіх подальших метаморфоз, які сталися з нашим героєм упродовж останніх десяти років.
Метаморфози
1988 р. Перебудова у самому розпалі. Відділ культури ЦК КПУ обережно зондує грунт на предмет реабілітації поета Василя Стуса. Хоча би у вигляді перепоховання його праху на Батьківщині, у Києві. 22 вересня 1988 р. член КПУ, перший заступник прокурора УРСР Михайло Потебенько відповідає: "Прокуратурою УРСР кримінальні справи щодо Стуса перевірялися. Визнано, що у 1972 та 1980 роках він був осуджений законно і обгрунтовано. Підстав до опротестування у порядку нагляду судових рішень за цими справами не вбачається".
1990 р. КПРС — "ведуча та направляюча сила" радянського суспільства — поступається позиціями і поступово втрачає владу. Компартія України йде у кільватері. Відповідно міняється і позиція члена КПУ, але тепер вже Генерального прокурора України М.Потебенька. У липні 1990 р. він знаходить у матеріалах кримінальних справ з обвинувачення Стуса те, чого впритул не бачив ніколи раніше — підстави для перегляду справи: "Оскільки у творах Стуса відсутні заклики до підриву, насильного повалення або зміни, ослаблення радянського державного та громадського порядку, а також наклеп на радянську дійсність, вважаю, що у діях Стуса В.С. відсутній склад злочину, за який він був осуджений".
Ага, може зрадіти наївний читач, залишилися ще в душі у Потебенька любов до своєї Батьківщини і до Народу! Не вдалося комуністичним пропагандистам створити з вірного сина України свого наймита! Не вбити в серці справжнього українця пам'ять про тих, хто віддав своє життя за Незалежність Вітчизни!
А дзуськи! Не мине й двох місяців з моменту заяви Потебенька про готовність Генпрокуратури реабілітувати Василя Стуса, як маятник гойднеться в інший бік. І разом з КПРС-КПУ, що вирішили з перебудовою покінчити, наш герой вчергове круто змінить курс. Він зажадає від Верховної Ради УРСР санкції на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата Степана Хмари і заарештує його прямо у сесійній залі. За що? За причетність до дивного інциденту, що стався у переддень святкування Дня Великої Жовтневої Соціалістичної Революції 6 листопада 1990 р. Хто і кого тоді побив у підземному переході на Майдані Незалежності — чи депутат полковника міліції чи навпаки — так і залишиться таємницею слідства. Але Степан Хмара проведе у камері слідчого ізолятора на Лукьянівці майже рік.
Звісно, що таке для Хмари зайвий рік у камері, коли у 1980 р. він був осуджений на сім років таборів суворо режиму і п'ять років заслання за свою національно-патріотичну, а за оцінкою КДБ УРСР та Генеральної прокуратури УРСР — за антирадянську діяльність? А що таке для Потебенька зайвий рік на посаді Генпрокурора, коли комуністи почали готуватися до перевороту та введення "режиму надзвичайного стану"?
Серпень 1991 р. і безславний кінець ДКНС звільнили обох. Хмару з-під варти. А Генпрокурора — з посади. Сам Михайло Потебенько сім років опісля згадував ці події так. Стінограма засідання Верховної Ради, яка 16 липня 1998 р. розглядала питання про затвердження Потебенька на посаді генерального прокурора України (а ще кажуть, що не можна два рази увійти в одну й ту саму воду! — авт.), свідчить:
Михайло Потебенько: "Дозвольте висловити вам своє задоволення від зустрічі з вами [з депутатами], оскільки з багатьма із присутніх мені доводилося працювати разом у Верховній Раді дванадцятого скликання, яка майже одноголосно прийняла історичну Декларацію про державний суверенітет України!" Запам'ятайте ці слова Генпрокурора, ми до них ще повернемося.
У період з 1991 р. по 1998 р. Михайло Потебенько практично повторив свою радянську кар'єру. Доки Верховна Рада і нове керівництво України розбиралося з наслідками ДКНС (вересень-жовтень 1991 р.), наш герой відсиджувався у кріслі начальника управління кадрів Генпрокуратури, а потім, мабуть, вирішив, що політично складний період становлення української державності краще пережити у провінції, подалі від Києва. Наприклад, у добре знайомому Херсоні, де залишилося так багато приятелів по партійній та радянській роботі...
Заступником прокурора Херсонської області Потебенько пропрацював трохи менше року, з жовтня 1991 р. до червня 1992 р. Потім повернувся до Києва, де працював на постійній основі у парламентській комісії з питань законодавства та законності. А після закінчення терміну депутатських повноважень почалося його нове сходження до вершин влади: 1994-1996 р.р. — заступник Центрально-Українського транспортного прокурора; 1996-1997 р.р. — прокурор Київської області; 1997-1998 р.р. — прокурор Києва, і, нарешті, знову він стає Генеральним прокурором України.
І знову Потебенько залишається вірним собі. Але тепер він коливається не разом з лінією КПУ, а услід за владою.
1998 р., липень. Виступаючи перед депутатами, кандидат на посаду Генерального прокурора України говорить, що не допустить порушення кримінальних справ за політичними мотивами, а ті, що були ініційовані його попередниками, уважно перегляне.
1998 р., вересень. Генеральна прокуратура дає санкцію на арешт Миколи Сивульського, міністра "тіньового уряду", створеного партією "Громада". Починається "Велике полювання" на Павла Лазаренка...
1999 р., лютий. Генпрокурор звертається до Верховної Ради з вимогою дати згоду на притягнення депутата Лазаренка до кримінальної відповідальності.
1999 р., грудень. Потебенько на посаді Генпрокурора вже півтора року. Першу публічну оцінку його діям дає президент Леонід Кучма: "Протидія злочинності не адекватна її масштабам. Ми говоримо тільки про наслідки, недостатньо прогнозуємо, не працюємо на випередження... Криміналізовані буквально всі сфери економіки, доводиться говорити про фактичну втрату керованості економічними процесами".
2000 р., лютий. У розпалі парламентська "оксамитова революція", всі керівники Верховної Ради усунуті зі своїх постів. А Генпрокуратура "повертається" до розгляду кримінальної справи про неповернення асоціацією "Земля і люди" кредитів на $70 млн. При цьому Михайло Потебенько заявляє, що таке рішення прийняте "не тому, що спікер Олександр Ткаченко пішов у відставку", а виходячи "з необхідності розібратися в обгрунтованості прийнятого раніше рішення". Але варто нагадати, що кримінальну справу раніше було припинено все тією самою Генпрокуратурою "за відсутністю складу злочину".
2000 р., травень. Вищий арбітражний суд України на вимогу генерального прокурора скасовує раніше прийняте рішення про скасування стягнення з корпорації "Єдині енергетичні системи України" заборгованості до бюджету у сумі 1433 млн. гривень. Почалося "Велике полювання" на Юлію Тимошенко...
Про роль Генеральної прокуратури і особисто Михайла Потебенька в розслідуванні вбивств Георгія Гонгадзе та Ігоря Александрова писати зайво.
Генеральний прокурор і ДКНС
Але повернемося у липень 1998 р. Кандидат у генпрокурори виступає перед депутатами: "Дозвольте висловити вам своє задоволення від зустрічі з вами [з депутатами], оскільки з багатьма із присутніх мені доводилося працювати разом у Верховній Раді дванадцятого скликання, яка майже одноголосно прийняла історичну Декларацію про державний суверенітет України!"
Однак 24 серпня 1991 р. у сесійній залі панував зовсім інший настрій. Депутат В. Колінець: " Шановні депутати! Тепер, як ніколи, пролилося світло на те, що було справжньою причиною арешту народного депутата Хмари! Він став жертвою комуністичних правоохоронних органів... Вимагаємо від Голови Верховної Ради негайного повернення народного депутата Хмари у сесійну залу".
Відповідь Потебенька (мовою оригіналу): "Сегодня следствие закончилось, судебный процесс закончился, прения сторон тоже практически подходят к концу. То есть примерно где-то уже в понедельник планируется вынесение приговора. Будет он оправдательным или обвинительным — дело суда. Мы сегодня не вправе вмешиваться в прерогативу судебных органов, это будет нарушением закона…". (Шум у залі.)
Депутат Ігор Юхновський: "Особливо курйозну ситуацію маємо з прокурором Потебеньком. На засіданні Президії Верховної Ради він не визнав переворот (ДКНС) незаконним. А це ж основне завдання Прокурора республіки… Але найбільш курйозну справу маємо із судовими засіданнями над Хмарою. Переворот і судове засідання пішло по сталінському рецепту. Вирішено далі ні свідків, ні адвокатів не заслуховувати, а винести вирок.
Суд за всяку ціну намагався вчора засудити Хмару та його товаришів і закінчити справу. Тільки страшний писк жінок як в залі суду, так і за його стінами не дав змоги судді дочитати до кінця вирок, і засідання було відкладено. Процес Хмари сфабрикований КПУ і КДБ. Так само, як і цей державний переворот в Союзі — злочинними силами тієї самої категорії, його потрібно відмінити. Ми повинні це зробити сьогодні. "
На жаль, благі наміри депутата Юхновського не запали депутатам у пам'ять, і у 1998 р. прокурор Потебенько, що довів свою беззавітну відданість комуністичній ідеї, повернувся у владу. А ще три роки по тому він знову влився до лав Комуністичної партії України. 5 січня 2002 р. на позачерговому з'їзді КПУ лідер партії Петро Симоненко оголосив про включення Генерального прокурора України у передвиборний список комуністів під номером 20.
Дуже б хотілося поставити питання товаришеві Потебеньку — навіщо? Чому він раптом вирішив вчергове змінити свої політичні переконання? Невже він знову знає щось таке, чого наразі не знаємо ми?
P.S.
Юрій Смірнов, міністр внутрішніх справ України: "Якщо я дізнаюся, що хтось з нашого апарату встав на будь-яку політичну платформу, то попереджаю — поїзд з цієї платформи піде без нього!"
Це вже точно, що дозволено Юпітеру, то не дозволено бику.
Олександр Матюшенко,"Укрінформбюро"
"Якщо століття накаже "збреши!" — збреши.
Якщо скаже "убий!" — убий".
Як не заперечували лідери КПУ, як не відхрещувалися співробітники Генеральної прокуратури України — таємне, нарешті, стало явним. Генеральний прокурор Михайло Потебенько дійсно йде на парламентські вибори-2002 пліч-о-пліч з Петром Симоненком та з іншими видними діячами Комуністичної партії України. У перших лавах (№20 у партійному списку) борців за праве (з точки зору впевненості комуністів у своїй правоті) і ліве (з точки зору політики) діло!
За яке саме? Спитаймо про це у самих комуністів. Отже (цитується за Програмою КПУ, ухваленою II (ХХХ) з'їздом 12 березня 1995 р.):
"Головні цілі Компартії на нинішньому етапі:
— усунення від влади буржуазно-націоналістичних, антисоціалістичних сил та перехід усієї повноти влади у державі до Рад депутатів трудящих;
— рішуча зміна політичного курсу країни, відновлення державного регулювання економічних та соціальних процесів в інтересах народу і припинення капіталізації суспільства..."
Вірний син Комуністичної партії
Українець Мишко Потебенько народився 16 лютого 1937 р. у селі Голінка Чернігівської області у селянській родині. 1955 р. поступив, а 1960 р. закінчив Львівський держуніверситет ім. Івана Франка, був направлений на роботу слідчим прокуратури у Новотроїцький район Херсонської області. 1963 р. вже не Мишка — Михайла Миколайовича, талановитого і грамотного юриста — перевели у Генічеськ, а ще вісім місяців по тому — у прокуратуру Херсонської області, де він на різних посадах пропрацював до грудня 1969 р. А потім...
А потім сталося те, що за радянських часів назвали б "Дивом"! У грудні 1969 р., у віці 32 років Потебенько переходить на партійну роботу і не в якийсь занепалий сільський райком, а відразу у Херсонський обком КПУ — інструктором відділу адміністративних та торгово-фінансових органів! Далі все пішло, як по маслу: начальник обласного відділу юстиції, заввідділом адміністративних органів обкому партії, прокурор області, заступник прокурора республіки, перший заступник і, нарешті, Прокурор УРСР (з лютого 1990 по вересень 1991)!
От цікаво, а коли ж саме Михайло Потебенько вступив до лав КПУ? Відповідь на це питання дуже важлива для розуміння всіх подальших метаморфоз, які сталися з нашим героєм упродовж останніх десяти років.
Метаморфози
1988 р. Перебудова у самому розпалі. Відділ культури ЦК КПУ обережно зондує грунт на предмет реабілітації поета Василя Стуса. Хоча би у вигляді перепоховання його праху на Батьківщині, у Києві. 22 вересня 1988 р. член КПУ, перший заступник прокурора УРСР Михайло Потебенько відповідає: "Прокуратурою УРСР кримінальні справи щодо Стуса перевірялися. Визнано, що у 1972 та 1980 роках він був осуджений законно і обгрунтовано. Підстав до опротестування у порядку нагляду судових рішень за цими справами не вбачається".
1990 р. КПРС — "ведуча та направляюча сила" радянського суспільства — поступається позиціями і поступово втрачає владу. Компартія України йде у кільватері. Відповідно міняється і позиція члена КПУ, але тепер вже Генерального прокурора України М.Потебенька. У липні 1990 р. він знаходить у матеріалах кримінальних справ з обвинувачення Стуса те, чого впритул не бачив ніколи раніше — підстави для перегляду справи: "Оскільки у творах Стуса відсутні заклики до підриву, насильного повалення або зміни, ослаблення радянського державного та громадського порядку, а також наклеп на радянську дійсність, вважаю, що у діях Стуса В.С. відсутній склад злочину, за який він був осуджений".
Ага, може зрадіти наївний читач, залишилися ще в душі у Потебенька любов до своєї Батьківщини і до Народу! Не вдалося комуністичним пропагандистам створити з вірного сина України свого наймита! Не вбити в серці справжнього українця пам'ять про тих, хто віддав своє життя за Незалежність Вітчизни!
А дзуськи! Не мине й двох місяців з моменту заяви Потебенька про готовність Генпрокуратури реабілітувати Василя Стуса, як маятник гойднеться в інший бік. І разом з КПРС-КПУ, що вирішили з перебудовою покінчити, наш герой вчергове круто змінить курс. Він зажадає від Верховної Ради УРСР санкції на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата Степана Хмари і заарештує його прямо у сесійній залі. За що? За причетність до дивного інциденту, що стався у переддень святкування Дня Великої Жовтневої Соціалістичної Революції 6 листопада 1990 р. Хто і кого тоді побив у підземному переході на Майдані Незалежності — чи депутат полковника міліції чи навпаки — так і залишиться таємницею слідства. Але Степан Хмара проведе у камері слідчого ізолятора на Лукьянівці майже рік.
Звісно, що таке для Хмари зайвий рік у камері, коли у 1980 р. він був осуджений на сім років таборів суворо режиму і п'ять років заслання за свою національно-патріотичну, а за оцінкою КДБ УРСР та Генеральної прокуратури УРСР — за антирадянську діяльність? А що таке для Потебенька зайвий рік на посаді Генпрокурора, коли комуністи почали готуватися до перевороту та введення "режиму надзвичайного стану"?
Серпень 1991 р. і безславний кінець ДКНС звільнили обох. Хмару з-під варти. А Генпрокурора — з посади. Сам Михайло Потебенько сім років опісля згадував ці події так. Стінограма засідання Верховної Ради, яка 16 липня 1998 р. розглядала питання про затвердження Потебенька на посаді генерального прокурора України (а ще кажуть, що не можна два рази увійти в одну й ту саму воду! — авт.), свідчить:
Михайло Потебенько: "Дозвольте висловити вам своє задоволення від зустрічі з вами [з депутатами], оскільки з багатьма із присутніх мені доводилося працювати разом у Верховній Раді дванадцятого скликання, яка майже одноголосно прийняла історичну Декларацію про державний суверенітет України!" Запам'ятайте ці слова Генпрокурора, ми до них ще повернемося.
У період з 1991 р. по 1998 р. Михайло Потебенько практично повторив свою радянську кар'єру. Доки Верховна Рада і нове керівництво України розбиралося з наслідками ДКНС (вересень-жовтень 1991 р.), наш герой відсиджувався у кріслі начальника управління кадрів Генпрокуратури, а потім, мабуть, вирішив, що політично складний період становлення української державності краще пережити у провінції, подалі від Києва. Наприклад, у добре знайомому Херсоні, де залишилося так багато приятелів по партійній та радянській роботі...
Заступником прокурора Херсонської області Потебенько пропрацював трохи менше року, з жовтня 1991 р. до червня 1992 р. Потім повернувся до Києва, де працював на постійній основі у парламентській комісії з питань законодавства та законності. А після закінчення терміну депутатських повноважень почалося його нове сходження до вершин влади: 1994-1996 р.р. — заступник Центрально-Українського транспортного прокурора; 1996-1997 р.р. — прокурор Київської області; 1997-1998 р.р. — прокурор Києва, і, нарешті, знову він стає Генеральним прокурором України.
І знову Потебенько залишається вірним собі. Але тепер він коливається не разом з лінією КПУ, а услід за владою.
1998 р., липень. Виступаючи перед депутатами, кандидат на посаду Генерального прокурора України говорить, що не допустить порушення кримінальних справ за політичними мотивами, а ті, що були ініційовані його попередниками, уважно перегляне.
1998 р., вересень. Генеральна прокуратура дає санкцію на арешт Миколи Сивульського, міністра "тіньового уряду", створеного партією "Громада". Починається "Велике полювання" на Павла Лазаренка...
1999 р., лютий. Генпрокурор звертається до Верховної Ради з вимогою дати згоду на притягнення депутата Лазаренка до кримінальної відповідальності.
1999 р., грудень. Потебенько на посаді Генпрокурора вже півтора року. Першу публічну оцінку його діям дає президент Леонід Кучма: "Протидія злочинності не адекватна її масштабам. Ми говоримо тільки про наслідки, недостатньо прогнозуємо, не працюємо на випередження... Криміналізовані буквально всі сфери економіки, доводиться говорити про фактичну втрату керованості економічними процесами".
2000 р., лютий. У розпалі парламентська "оксамитова революція", всі керівники Верховної Ради усунуті зі своїх постів. А Генпрокуратура "повертається" до розгляду кримінальної справи про неповернення асоціацією "Земля і люди" кредитів на $70 млн. При цьому Михайло Потебенько заявляє, що таке рішення прийняте "не тому, що спікер Олександр Ткаченко пішов у відставку", а виходячи "з необхідності розібратися в обгрунтованості прийнятого раніше рішення". Але варто нагадати, що кримінальну справу раніше було припинено все тією самою Генпрокуратурою "за відсутністю складу злочину".
2000 р., травень. Вищий арбітражний суд України на вимогу генерального прокурора скасовує раніше прийняте рішення про скасування стягнення з корпорації "Єдині енергетичні системи України" заборгованості до бюджету у сумі 1433 млн. гривень. Почалося "Велике полювання" на Юлію Тимошенко...
Про роль Генеральної прокуратури і особисто Михайла Потебенька в розслідуванні вбивств Георгія Гонгадзе та Ігоря Александрова писати зайво.
Генеральний прокурор і ДКНС
Але повернемося у липень 1998 р. Кандидат у генпрокурори виступає перед депутатами: "Дозвольте висловити вам своє задоволення від зустрічі з вами [з депутатами], оскільки з багатьма із присутніх мені доводилося працювати разом у Верховній Раді дванадцятого скликання, яка майже одноголосно прийняла історичну Декларацію про державний суверенітет України!"
Однак 24 серпня 1991 р. у сесійній залі панував зовсім інший настрій. Депутат В. Колінець: " Шановні депутати! Тепер, як ніколи, пролилося світло на те, що було справжньою причиною арешту народного депутата Хмари! Він став жертвою комуністичних правоохоронних органів... Вимагаємо від Голови Верховної Ради негайного повернення народного депутата Хмари у сесійну залу".
Відповідь Потебенька (мовою оригіналу): "Сегодня следствие закончилось, судебный процесс закончился, прения сторон тоже практически подходят к концу. То есть примерно где-то уже в понедельник планируется вынесение приговора. Будет он оправдательным или обвинительным — дело суда. Мы сегодня не вправе вмешиваться в прерогативу судебных органов, это будет нарушением закона…". (Шум у залі.)
Депутат Ігор Юхновський: "Особливо курйозну ситуацію маємо з прокурором Потебеньком. На засіданні Президії Верховної Ради він не визнав переворот (ДКНС) незаконним. А це ж основне завдання Прокурора республіки… Але найбільш курйозну справу маємо із судовими засіданнями над Хмарою. Переворот і судове засідання пішло по сталінському рецепту. Вирішено далі ні свідків, ні адвокатів не заслуховувати, а винести вирок.
Суд за всяку ціну намагався вчора засудити Хмару та його товаришів і закінчити справу. Тільки страшний писк жінок як в залі суду, так і за його стінами не дав змоги судді дочитати до кінця вирок, і засідання було відкладено. Процес Хмари сфабрикований КПУ і КДБ. Так само, як і цей державний переворот в Союзі — злочинними силами тієї самої категорії, його потрібно відмінити. Ми повинні це зробити сьогодні. "
На жаль, благі наміри депутата Юхновського не запали депутатам у пам'ять, і у 1998 р. прокурор Потебенько, що довів свою беззавітну відданість комуністичній ідеї, повернувся у владу. А ще три роки по тому він знову влився до лав Комуністичної партії України. 5 січня 2002 р. на позачерговому з'їзді КПУ лідер партії Петро Симоненко оголосив про включення Генерального прокурора України у передвиборний список комуністів під номером 20.
Дуже б хотілося поставити питання товаришеві Потебеньку — навіщо? Чому він раптом вирішив вчергове змінити свої політичні переконання? Невже він знову знає щось таке, чого наразі не знаємо ми?
P.S.
Юрій Смірнов, міністр внутрішніх справ України: "Якщо я дізнаюся, що хтось з нашого апарату встав на будь-яку політичну платформу, то попереджаю — поїзд з цієї платформи піде без нього!"
Це вже точно, що дозволено Юпітеру, то не дозволено бику.