01/20/2002 | Бєлочка

Надання урядовцям статусу політиків як крок до формування президентської влади в Україні

[УНІАН: 19.01.2002 18:17] http://www.unian.net/ukr/news/news-6314.html

Парламент ухвалив закон «Про Кабінет міністрів», відповідно до якого урядовцям надано статус державних політичних діячів. Відтепер посади членів Кабміну не відноситимуться до посад державних службовців, а, значить, прем’єр-міністр та міністри отримають більше можливостей для власних маневрів та дій. Зокрема, не виключено, що статус політичних діячів дозволятиме урядовцям одночасно бути і народними депутатами. Якщо Президент Леонід Кучма завізує закон «Про Кабінет міністрів», це означатиме, що в Україні залишиться лише конституційне розмежування гілок влади, а де-факто сформується одна гілка влади - президентська...

Сім років тому, коли у парламенті вперше розглядався проект закону «Про Кабінет міністрів» необхідність надання міністрам статусу політичних діячів пояснювалось бажанням зробити їх незалежними від президента. Останньому ця ідея, звісно ж, тоді не сподобалася, свідченням чому стали численні вето глави держави на перший варіант закону про Кабмін, а за тим - внесення до парламенту іншого за змістом - урядового проекту.

Але навесні 2001 року Леонід Кучма вже за власною ініціативою зробив перший крок до створення умов, за яких урядовці де-факто перетворилися на політичних діячів. Ним було запроваджено інститут державних секретарів при міністерствах, на яких покладено виконання низки обов’язків – від вирішення деяких кадрових питань до управління господарством. І хоча деякі функції держсекретарів президентським указом від 15 січня цього року все ж таки було і обмежено, це ще не означає, що з них знято право бути дублерами перших осіб міністерств. Останні, схоже, ініціативу запровадити інститут держсекретарів і сприйняли як крок глави держави до надання їм статусу політичних діячів. Принаймні, влітку минулого року міністр довкілля Сергій Курикін відмовлявся складати із себе депутатські повноваження, посилаючись на те, що він вважає себе політичним діячем. Тоді заява одного із лідерів «зелених» була сприйнята сесійним залом Верховної Ради скептично. Але тепер, після законодавчого закріплення за членами уряду статусу державних політичних діячів, стає більш-менш зрозумілим, що мав на увазі Сергій Курикін: робота в уряді – не завада для того, щоб бути народним депутатом України.

Спостерігаючи за тим, як представники кабінету Кінаха дружно кинулися у вир парламентської передвиборчої боротьби, можна зробити висновок, що вони знають куди слід рухатись. Тобто, депутатський мандат стає обов’язковим атрибутом члена уряду.

Звісно, виникають певні юридичні колізії у поєднанні статусу члена уряду та народного депутата. У чинній Конституції, як відомо, передбачено, що парламентарі здійснюють свої повноваження у Верховній Раді на постійно діючій основі. До того ж, депутатську діяльність заборонено поєднувати з будь-якою, окрім творчої. Але хто сказав, що політична діяльність це не творчість? Тим паче, у Основному законі нічого про це не сказано. А відтак, можна припустити, що ті члени уряду, які здобудуть депутатський мандат і де-юре оформлять свої трудові відносини із Верховною Радою, продовжуватимуть і далі керувати міністерствами у статусі державних політичних діячів.

Звісно, про таку можливість сьогодні можна говорити лише гіпотетично. Але все більше свідчень на користь того, що така перспектива цілком виглядає реальною. Варто нагадати, що 6 грудня 2001 року Конституційний Суд України визнав неконституційним заборону на суміщення осад голів державних адміністрацій, їхніх заступників, керівників структурних підрозділів з мандатом депутата місцевої ради. Пізніше – 25 грудня КС ухвалив аналогічне рішення і щодо кримських міністрів - депутатів Верховної Ради автономії. На цьому тлі дозвіл членам Кабінету міністрів України, як державним політичним діячам, поєднувати свою діяльність із роботою у парламенті виглядав би цілком логічним. Якщо ж КС відмовиться це робити, то наступний склад цілком може вдатися і до зміни чинного Основного закону.

Загалом же, і згадані рішення Конституційного Суду, і масове балотування до парламенту членів нинішнього Кабінету міністрів дозволяє припустити, що у державі почала формуватись єдина владна вертикаль – президентська. За нинішніх умов законодавча гілка влади та органи місцевого самоврядування «розчиняються» численною когортою представників виконавчої влади. Можливо, саме цей процес і спонукав київського міського голову Олександра Омельченка 17 січня заявити про необхідність обрання, а не призначення голів облдержадміністрацій. Для експерименту столичний мер запропонував запровадити виборні посади губернаторів спочатку у п’яти найбільших областях держави. Утім, ця ініціатива Омельченка навряд чи буде реалізованою. А відтак, скидається, що нинішні вибори і до Верховної Ради, і до місцевих органів самоврядування це – чудовий шанс Леоніда Кучми сформувати єдину, підвладну лише йому єдину владну вертикаль – президентську.
Сергій Руденко