№ 20
01/22/2002 | Спостерігач
http://www.obkom.net
№ 20
Пара штрихов к портрету Константина Сытника из блока Тимошенко.
Евгений Косячков, Киев [16:02/22.01]
Чуть более недели назад все прогрессивное украинское сообщество шумно отмечало 30-летие начала волны репрессий против "поколения шестидесятников". Звучные имена, старые фото на телеэкранах, интервью-мемуары… В общем, вполне пристойно, а главное – очень смиренно. Как бы подразумевается, что все мы (население зрелого возраста) "родом из совка", а значит, все в чем-то грешны и чем-то "замазаны" (хоть пионерской присягой - "жить, учиться и бороться, как завещал великий Ленин, как учит Коммунистическая партия Советского Союза", - которую пришлось нарушить). Как бы без слов было ясно, что непосредственные участники расправы "живьем" сохранились не в большом количестве, и тоже доживают на пенсии, и тоже зачастую громили диссидентов-патриотов как бы "от безысходности" – "время такое было". В общем, как сказал поэт, "печаль моя светла". Почти стопроцентная консолидация. Почти совдеповское единодушие. Почти христианское всепрощение – правда, не своих личных врагов, а тех, которые тридцать лет назад (или двадцать, или позже) кому-то, уже такому далекому и такому легендарному, сломали судьбу.
И вот уже бывший диссидент, а ныне издатель церковной газеты, руководитель писательской ассоциации, автор наиболее гневных филиппик в адрес Медведчука по поводу процесса над Стусом, - короче говоря, сам Евгений Сверстюк готов прямо на пошлой сцене пошлого партсъезда омыть ноги "новому мессии". "Эх, Марфа, Марфа!" - реагировал на подобные шалости иной Миссия много веков назад. "Христос родился!" - говорит уже в наше время пан Сверстюк, а Виктор Андреевич козырным жестом возлагает ладонь на левый карман пиджака и кланяется: "Спасибо". Впору смеяться, но два фактора сдерживают. Во-первых, если не Ющенко, "то кто?", во-вторых – перечитал гневные строки пана Сверстюка, опубликованные всего-то три года назад.
О ком же эти строки? Да о господине Сытнике, - том самом, который ныне значится "двадцаткой" в списке Б`Юти г-жи Тимошенко. Да, хотел крикнуть "Мародеры у гроба!" академика Зерова Евгений Сверстюк. Но как тогда не крикнул, так и сейчас не получается.
А еще полезно (ввиду все того же 30-летия со дня последнего погрома инакомыслящих) перечитать книгу Ивана Кравченко. Она и издана раньше, и касается судьбы такого человека, как Иван Светличный. Кто же "прессовал" Ивана Алексеевича в те годы, когда до репрессий 1972 года было очень не близко, когда Светличный мог вполне легально работать и на хлеб себе и семье зарабатывать?
Да тот же самый Константин Меркурьевич Сытник, № 20. Чего стоит только одна его фраза, произнесенная в далекие шестидесятые: "I бiля пам'ятника Шевченковi що творилося?" Как современно, как актуально! Совсем не протухло за годы демократии и независимости!
А вот и современные свидетельства о господине Сытнике. И ни где-нибудь - а на сайте уважаемой Юлии Владимировны Тимошенко, в разделе "Партнеры".
И что же за чудесные строки посвящены этому седовласому герою минувшей эпохи? Цитируем полностью, ибо выдержки, как и комментарии, излишни:
"Незважаючи на те, що Костянтин Меркурiйович назагал бiльш вiдомий як вчений, в полiтицi його поважно називають - патрiархом. Бо за що б не бралася ця людина, вона завжди представляє еталон. Еталон честi, совiстi, безкомпромiсностi.
Вiдмовившись вiд ролi «придворного вченого», Костянтин Ситник рiшуче виступив з критикою на адресу кримiнально-олiгархiчного режиму та за кардинальне реформування владної системи. Сьогоднi Костянтин Меркурiйович - народний депутат України, член партiї «Собор». I саме через наявнiсть таких людей в лавах опозицiї, вона здобуває все бiльше й бiльше прихильникiв по всiй Українi.
I ще (факт маловiдомий, але - цiкавий): Костянтин Меркурiйович - батько вiдомого телеведучого Миколи Вересня".
Ну, об "эталоне" – это на "совести" составителей справки и кураторов сайта - люди, кстати, тоже не вполне последние (Юлии Владимировне по молодости лет и ввиду бурной биографии некогда вникать в такие мелочи). Прочитавший "подчиненные материалы" к этой статье в том вполне убедится.
Ну а насчет "малоизвестного, но интересного" факта – откуда такой Мыкола Вересень взялся – так это секрет полишинеля. В конце прошлого года, этот член Комиссии по журналистской этике прибыл в Харьков и рассказывал взахлеб, что его сразу четыре политических партии рвут ну буквально "на фашистский крест"(пардон). С чего бы это подручного Пиховшека по политическому сезону-98 так все захотели? Да очень просто - записывайте рецепт. Летом в уважаемой газете "Бизнес" выходит материал о судьбе рядового харьковского нотариуса. Материал обстоятельный, обширный, страшный до жути – и без всякого "шоумэнства" и гримас перед телекамерой. И как-то до сих пор не слышно, что авторов той статьи "тягали" в компетентные органы, чем-то угрожали, притесняли внутриредакционной цензурой. Ну так это потому, что в руки "профессионала" фактаж еще не попал! Спустя несколько месяцев, некто Вересень ("малоизвестный, но интересный факт" - Сытник) становится фундатором какой-то структуры с претензией на глобальное судилище (Комиссия по журналисткой этике называется, а почему - не по эстетике? гносеологии? онтологии?) В составе комиссии он колесит по провинции, где к месту и не к месту (ну как тут уважаемого Евгения Сверстюка на съезде блока "НУ" не вспомнить!) ссылается на Священное Писание. Его коллегии-комиссары тоже, кстати, не сидят сложа руки, страдают "за мораль", дождавшись, наконец, по-женски адекватного ответа от Татьяны Коробовой.
А "малоизвестный, но интересный" устраивает ремейк из статьи "Бизнеса" (об издевательствах в Харькове над женщиной-нотариусом) у себя в телепрограмме. И тут же бежит рассказывать, что его начали "прессовать", вызывать то ли на допрос, то ли еще куда, - в связи с чем принимается единственно правильное решение: вложить родной телеканал "за цензуру" (этично, ничего не скажешь, сколько лет терпеливо зарплату получал и молчал!) - и податься в политику.
"Известный, но малоинтересный" Сытник (Вересень)-старший, умудренный опытом судьбы Светличного и Зерова, дает единственно верный в данной ситуации совет: сынок, придерживайся "отцовских убеждений"!
Каких! Каких, елы-палы, убеждений!!
Просим считать этот материал официальным отказом на сегодняшнее приглашение Комиссии по журналистской этике принять участие в ее заседании 29 января на тему: "Как сделать Интернет чистым?" Вам Кучма поручил убирать "бруд" из Сети – вам и лопаты в руки.
http://www.obkom.net/const-htm/secondary.php?ar_id=1041
http://www.obkom.net/const-htm/secondary.php?ar_id=1042
№ 20
Пара штрихов к портрету Константина Сытника из блока Тимошенко.
Евгений Косячков, Киев [16:02/22.01]
Чуть более недели назад все прогрессивное украинское сообщество шумно отмечало 30-летие начала волны репрессий против "поколения шестидесятников". Звучные имена, старые фото на телеэкранах, интервью-мемуары… В общем, вполне пристойно, а главное – очень смиренно. Как бы подразумевается, что все мы (население зрелого возраста) "родом из совка", а значит, все в чем-то грешны и чем-то "замазаны" (хоть пионерской присягой - "жить, учиться и бороться, как завещал великий Ленин, как учит Коммунистическая партия Советского Союза", - которую пришлось нарушить). Как бы без слов было ясно, что непосредственные участники расправы "живьем" сохранились не в большом количестве, и тоже доживают на пенсии, и тоже зачастую громили диссидентов-патриотов как бы "от безысходности" – "время такое было". В общем, как сказал поэт, "печаль моя светла". Почти стопроцентная консолидация. Почти совдеповское единодушие. Почти христианское всепрощение – правда, не своих личных врагов, а тех, которые тридцать лет назад (или двадцать, или позже) кому-то, уже такому далекому и такому легендарному, сломали судьбу.
И вот уже бывший диссидент, а ныне издатель церковной газеты, руководитель писательской ассоциации, автор наиболее гневных филиппик в адрес Медведчука по поводу процесса над Стусом, - короче говоря, сам Евгений Сверстюк готов прямо на пошлой сцене пошлого партсъезда омыть ноги "новому мессии". "Эх, Марфа, Марфа!" - реагировал на подобные шалости иной Миссия много веков назад. "Христос родился!" - говорит уже в наше время пан Сверстюк, а Виктор Андреевич козырным жестом возлагает ладонь на левый карман пиджака и кланяется: "Спасибо". Впору смеяться, но два фактора сдерживают. Во-первых, если не Ющенко, "то кто?", во-вторых – перечитал гневные строки пана Сверстюка, опубликованные всего-то три года назад.
О ком же эти строки? Да о господине Сытнике, - том самом, который ныне значится "двадцаткой" в списке Б`Юти г-жи Тимошенко. Да, хотел крикнуть "Мародеры у гроба!" академика Зерова Евгений Сверстюк. Но как тогда не крикнул, так и сейчас не получается.
А еще полезно (ввиду все того же 30-летия со дня последнего погрома инакомыслящих) перечитать книгу Ивана Кравченко. Она и издана раньше, и касается судьбы такого человека, как Иван Светличный. Кто же "прессовал" Ивана Алексеевича в те годы, когда до репрессий 1972 года было очень не близко, когда Светличный мог вполне легально работать и на хлеб себе и семье зарабатывать?
Да тот же самый Константин Меркурьевич Сытник, № 20. Чего стоит только одна его фраза, произнесенная в далекие шестидесятые: "I бiля пам'ятника Шевченковi що творилося?" Как современно, как актуально! Совсем не протухло за годы демократии и независимости!
А вот и современные свидетельства о господине Сытнике. И ни где-нибудь - а на сайте уважаемой Юлии Владимировны Тимошенко, в разделе "Партнеры".
И что же за чудесные строки посвящены этому седовласому герою минувшей эпохи? Цитируем полностью, ибо выдержки, как и комментарии, излишни:
"Незважаючи на те, що Костянтин Меркурiйович назагал бiльш вiдомий як вчений, в полiтицi його поважно називають - патрiархом. Бо за що б не бралася ця людина, вона завжди представляє еталон. Еталон честi, совiстi, безкомпромiсностi.
Вiдмовившись вiд ролi «придворного вченого», Костянтин Ситник рiшуче виступив з критикою на адресу кримiнально-олiгархiчного режиму та за кардинальне реформування владної системи. Сьогоднi Костянтин Меркурiйович - народний депутат України, член партiї «Собор». I саме через наявнiсть таких людей в лавах опозицiї, вона здобуває все бiльше й бiльше прихильникiв по всiй Українi.
I ще (факт маловiдомий, але - цiкавий): Костянтин Меркурiйович - батько вiдомого телеведучого Миколи Вересня".
Ну, об "эталоне" – это на "совести" составителей справки и кураторов сайта - люди, кстати, тоже не вполне последние (Юлии Владимировне по молодости лет и ввиду бурной биографии некогда вникать в такие мелочи). Прочитавший "подчиненные материалы" к этой статье в том вполне убедится.
Ну а насчет "малоизвестного, но интересного" факта – откуда такой Мыкола Вересень взялся – так это секрет полишинеля. В конце прошлого года, этот член Комиссии по журналистской этике прибыл в Харьков и рассказывал взахлеб, что его сразу четыре политических партии рвут ну буквально "на фашистский крест"(пардон). С чего бы это подручного Пиховшека по политическому сезону-98 так все захотели? Да очень просто - записывайте рецепт. Летом в уважаемой газете "Бизнес" выходит материал о судьбе рядового харьковского нотариуса. Материал обстоятельный, обширный, страшный до жути – и без всякого "шоумэнства" и гримас перед телекамерой. И как-то до сих пор не слышно, что авторов той статьи "тягали" в компетентные органы, чем-то угрожали, притесняли внутриредакционной цензурой. Ну так это потому, что в руки "профессионала" фактаж еще не попал! Спустя несколько месяцев, некто Вересень ("малоизвестный, но интересный факт" - Сытник) становится фундатором какой-то структуры с претензией на глобальное судилище (Комиссия по журналисткой этике называется, а почему - не по эстетике? гносеологии? онтологии?) В составе комиссии он колесит по провинции, где к месту и не к месту (ну как тут уважаемого Евгения Сверстюка на съезде блока "НУ" не вспомнить!) ссылается на Священное Писание. Его коллегии-комиссары тоже, кстати, не сидят сложа руки, страдают "за мораль", дождавшись, наконец, по-женски адекватного ответа от Татьяны Коробовой.
А "малоизвестный, но интересный" устраивает ремейк из статьи "Бизнеса" (об издевательствах в Харькове над женщиной-нотариусом) у себя в телепрограмме. И тут же бежит рассказывать, что его начали "прессовать", вызывать то ли на допрос, то ли еще куда, - в связи с чем принимается единственно правильное решение: вложить родной телеканал "за цензуру" (этично, ничего не скажешь, сколько лет терпеливо зарплату получал и молчал!) - и податься в политику.
"Известный, но малоинтересный" Сытник (Вересень)-старший, умудренный опытом судьбы Светличного и Зерова, дает единственно верный в данной ситуации совет: сынок, придерживайся "отцовских убеждений"!
Каких! Каких, елы-палы, убеждений!!
Просим считать этот материал официальным отказом на сегодняшнее приглашение Комиссии по журналистской этике принять участие в ее заседании 29 января на тему: "Как сделать Интернет чистым?" Вам Кучма поручил убирать "бруд" из Сети – вам и лопаты в руки.
http://www.obkom.net/const-htm/secondary.php?ar_id=1041
http://www.obkom.net/const-htm/secondary.php?ar_id=1042
Відповіді
2002.01.22 | Serhiy Hrysch
Який маразм!
Типу, знайшди компромат:"Чего стоит только одна его фраза, произнесенная в далекие шестидесятые: "I бiля пам'ятника Шевченковi що творилося?""
2002.01.22 | Майдан
Віртуозний маразм!
Жодного факту не наведено , але який могутній летмотив - "Ситники-суки"!Це ж так треба вміти...
2002.01.22 | Спостерігач
Декому треба бути уважніше - я навів внизу лінки
http://www.obkom.net/const-htm/secondary.php?ar_id=1041Євген Сверстюк. "На святi надiй". (К., 1999)
"Менi пощастило шiсть рокiв працювати i спiлкуватися з академiком Дмитром Зеровим -гiдним репрезентантом славетної родини. У ботанiчному Iнститутi, ним органiзованому, вiн був релiктом старого порядного свiту вiдповiдальностi i честi. Релiктом, звiдусiль глушеним гiнким бур`яном. На моїх очах вiн був зацькований i доведений до iнсульту партiйним представником "радянської ботанiчної науки" Костянтином Меркурiйовичем Ситником. Це був класичний приклад партiйної нетерпимостi до справжньої iнтелiгенцiї, бiля якої, звiсно, гуртуються дисиденти.
На столi в слiдчих у КГБ лежав мiй щоденник, який обривався датою 20 грудня 1971 року: "Убито академiка Дмитра Зерова" - i далi ляпка вiд зламаного пера... Я був смертельно втомлений, щоб писати далi. Десь у закордонних виданнях писалось, що мене звiльнено з роботи за виступ над могилою Дмитра Зерова. Я був, звичайно, на похоронi. Пригадую, розгублена до вiдчаю дружина Дмитра Костьовича мене питала: "Чи будемо ховати за тим ритуалом, що у них в Академiї наук, чи взагалi вiдмовимося вiд послуг убивцi?" Але, по сутi, вибору не було - у нас не було другого варiанту, другого кола, другого ритуалу.
Ховали офiцiйно.
А у гроба стали мародеры
И несут почетный караул.
Виступити менi не дали. Я напружено думав, чи зрозумiють, чи вистачить духу зрозумiти, коли прямо скажу те, що всi знають: Ситник убивав академiка Зерова останнi пiвроку систематично, i ось - iнсульт на засiданнi вченої ради на очах у всiх. ... вiн заважав як величезний авторитет, який стояв нездоланною стiною перед партiйним карликом iз титулом академiка".
2002.01.22 | Спостерігач
Декому треба бути уважніше - II
http://www.obkom.net/const-htm/secondary.php?ar_id=1042Iван КРАВЧЕНКО ("Доброокий. Спогади про Iвана Свiтличного"), Київ, "Видавництво "ЧАС", 1998.
РИСОЧКА ДО ПОРТРЕТА I.О.СВIТЛИЧНОГО
Був вiн у видавництвi "Наукова думка" недовго. Здається, це була друга половина 60-х рокiв*. Так якось тихо i непомiтно з'явився новий завiдувач редакцiєю мовознавства. На сходовiй клiтцi, де ми курили й спiлкувалися, вiн майже не з'являвся. На оперативних нарадах сидiв тихо, "не висовувався". Але не похмуро, не зачаєно. Просто - скромно. Його цiлком поглинула робота, весь - у рукописах. Нiби поставив завдання весь редпортфель особисто якнайглибше вивчити. Всi жiнки редакцiї мовознавства, - а там споконвiчне i донинi завжди були самi жiнки, - мало не з першого дня були захопленi своїм завом. Не те що закохалися в молоду iнтелiгентну особу, хоч може й не без того, але iдеалiзували свого Iвана Олексiйовича вiдверто й публiчно. Взагалi та редакцiя традицiйно була тиха, мирна i досить дружна.
Було лiто, пора вiдпусток. Хто тiльки мiг, уже зник з Києва, серед них i директор видавництва Микола Леонiдович Карпенко. За старшого залишився головний редактор Олександр Великохатько, молодий економiст, свiжоспечений кандидат наук.
Якось викликає вiн мене i каже:
- Керiвникiв видавництва викликають на партком до Президiї АН. Оскiльки ж нiкого немає, то пiдемо вдвох.
- З якого питання?
- Там скажуть, сам нiчого не знаю.
Прийшли, це недалечке, на сусiднiй вулицi. Позаглядали в дверi, здибали в кабiнетi секретаря парткому Ситника й запитали, де буде засiдання парткому. Каже: тут, заходьте! Зайшли, сiли та й лупаємо очима - мовляв, десь в iншому мiсцi почекаємо. Де ж той партком, людей нема?
Кость Меркурiйович владним тоном заспокоїв, що партком - це вiн i засiдання вже почалося. Розмова пiшла круто по-партiйному звичайно ж, росiйською.
- Ви кого взяли на роботу зав. редакцiєю мовознавства?
- Свiтличного, - каже Сашко.
- А ви знаєте, хто то такий?
- Знаємо. Прекрасний лiтератор. У фiлологiї кохається. Ми такого давно шукали.
- А ви погодили кандидатуру в парткомi?
- Нi, ми питалися в райкомi, заперечень не було.
- Та це ж махровий буржуазний нацiоналiст. Вiн виробив програму антирадянської органiзацiї, вiн душа тiєї органiзацiї...
- Чули ми подiбнi патякання, - каже Сашко, все ще не здаючись. - Але ж нiчого не доведено. Жодного доказу проти Iвана Олексiйовича немає.
- Як-то немає? А ви чули, що в Комсомольському парку на перехрестi молодь збиралася, i що там читали, i якi виступи були?
- Чули, але ж Свiтличного там не було.
- Не має значення. Дух його там був. I бiля пам'ятника Шевченковi що творилося?
- Але Свiтличного i там не було.
- Дух його там був...
I т.д. i т.п. - в такому дусi дедалi бiльше громадилися "факти" "злочинних" вчинкiв Свiтличного.
Сашко вже перестав опиратися. Слухали мовчки. Нарештi висновок: негайно звiльнити. Як? А як приймали, так i звiльняйте. Тут уже нарештi я подав голос як голова мiсцевкому профспiлки: мовляв, не маємо права безпiдставно звiльняти, порушуємо КЗОТ, суд негайно вiдновить. Ситник був невблаганний: я вам i суд, i закон. Якщо хочете i ви обидва працювати, - звiльнити, i негайно. Та так, щоб i кiнцi в воду. Спробували вiдмовитися, аби зачекати, поки директор повернеться з вiдпустки, не ми ж приймали -жодної поступки: негайно, сьогоднi ж!
На прощання елементарно пояснив: "Ви що - слiпi чи недоумкуватi? Як ото у вишиванцi та вуса донизу, - так i нацiоналiст, бери i запаковуй".
Вийшли ми пригнiченi з будинку президiї, помовчали, а Сашко й каже:
- Iване, а менi ж дружина аж двi сорочки вишила, та такi гарнi! Сьогоднi ж порубаю i спалю, у мене ж двоє дiтей.
Я, правда, не похвалився, що в мене теж двi, хоч, може, й не такi гарнi. Але палити не буду, краще заховаю.
Прийшли до видавництва, Сашко одразу повiв до свого кабiнету й аж тепер заговорили про справу. Що робити, як звiльнити, з яким формулюванням... Про те, що дуже шкода чудового спецiалiста, й не говоримо. Зiйшлися на думцi, що справа не в нацiоналiзмi, не тi вже часи. Це помста Бiлодiда, який був у той час вiце-президентом АН УРСР i головою нашої редакцiйно-видавничої ради - нашим безпосереднiм начальством. Незадовго перед тим Свiтличний опублiкував у якомусь журналi критичну статтю, в якiй делiкатно, але доказово прорецензував книгу акад. Бiлодiда. Не читав я тiєї книги, анi статтi, але пам'ятаю, що те Бiлодiдове "вiдкриття" в царинi мовознавства називалося щось на зразок "Українсько-росiйськi мовнi зв'язки", i йшлося там про нерозривнi мовнi зв'язки українського народу зi старшим братом. Знаю, як Бiлодiд бурчав, що то на нього брудний наклеп, що i в ЦК такої самої думки, i вiн як науковець ще не раз доведе неспроможнiсть випадiв проти нього.
Нiчого не придумавши, Сашко попросив покликати Свiтличного. Iван зайшов, чемно привiтався, присiв. З нашого вигляду зрозумiв, що розмова не буде легкою. Сашко вирiшив бути вiдвертим: "Iване Олексiйовичу, на превеликий жаль, обставини набагато сильнiшi за нас. Виходить так, що Вам не можна в нас працювати". Всi помовчали. Сашко продовжував: "Iване Олексiйовичу, чи не могли б Ви написати заяву?" - "Яку?" - "Ну, що Ви, мовляв, помилилися, що Ви - людина творча, а тут робота майже виключно технiчна, марудна, що це Вам не пiдходить i Ви просите звiльнити".
I ось тут я вперше зустрiвся з безкомпромiснiстю Свiтличного, почув, що таке справжня чеснiсть: "Хлопцi, нащо ж Ви мене примушуєте брехати? Це ж неправда. Робота менi подобається, вона менi й за фахом пiдходить, як же я можу на себе i на мовознавство клепати? Ви тiльки, якщо можна, скажiть, iз якого рiвня це йде?" - "Схоже, з самої гори, принаймнi нам так здається", - вiдповiв головред.
Iван Олексiйович мовчки кивнув головою, а тодi каже: "Хлопцi, як мене звiльнити - то вже ваша проблема. Тiльки, прошу, не паплюжте мого чесного iмени, на це я вам згоди не дам". Уклонився й вийшов.
Мене також було вiдпущено як непотрiбного. А години через пiвтори Великохатько знову покликав нас i прочитав чудернацький наказ: звiльнити нiбито за час iспитового термiну. Знаючи, що жодного термiну нiхто не визначав, а якби вiн i був, то час уже минув, я хотiв щось заперечити, але Iван Олексiйович зупинив мене жестом. Спитав, де розписатися, i мовчки вийшов.
Того самого дня вiн залишив "Наукову думку" назавжди. Назавжди втратив i я його з поля зору. I вже бiльше не бачив Тiльки чув... Те, що й усi чули...
...У редакцiї мовознавства був траур. Жiнки ридма ридали, хто потай, а хто й вiдверто, не приховуючи свого горя. Сумно було i в усьому видавництвi.
Вiчна пам'ять свiтлому образовi чудової людини - Iвана Олексiйовича Свiтличного! Нехай земля буде йому, мучениковi, пухом!
* Липень 1965 р.
2002.01.22 | Augusto
Архіви КГБ пішли! Ура!
Погані справи у Єбена(КГБ)Марчука?!Медведчука давай! З хоботом!
Коростєля-Дєркача давай (дві штуки)! ТіГиГипка давай!
2002.01.22 | Augusto
Тєчьйот вода Бла-бла рєкі куда вєлят бальшевікі!
Націоналісти працюють на КГБ і після смерті!2002.01.22 | Serhiy Hrysch
Агіт
Спостерігачу, навіщо сюди копіювати по п"ять агітаційних статей з ФорУА? І так відомо, звідки там ноги ростуть, так би мовити.2002.01.22 | Спостерігач
Re: Агіт
Serhiy Hrysch писав(ла):> Спостерігачу, навіщо сюди копіювати по п"ять агітаційних статей з ФорУА?
Взагалі то з Обкому, але то таке.
> І так відомо, звідки там ноги ростуть, так би мовити.
Не певен що така уважна людина як Ви дійсно знає звідки ростуть ноги, але дуже прошу - розкажіть.
2002.01.22 | Augusto
Я знаю! Я знаю!
Спостерігач писав(ла):> Не певен що така уважна людина як Ви дійсно знає звідки ростуть ноги, але дуже прошу - розкажіть.
З сраки, правда?!
2002.01.22 | Горицвіт
Гидотний стиль
Нічого взагалі не сказано, якісь туманні натяки. Якісь шифровані формули. Так пишуть, якщо хочуть герою статті про щось натякнути, або просто написати негатив з нічого.2002.01.22 | ilia25
Згоден -- щодо стилю
Але факти в статті викладені -- і вже саме це робить її корисною. Як я вже писав -- забагато правди не буває.Інша справа, що тепер не зрозуміло, що як Ситник такий падлюка, то що він робить у Тимошенко?
2002.01.22 | Горицвіт
Re: Згоден -- щодо стилю
ilia25 писав(ла):> Але факти в статті викладені
Може я неуважно читав. Мені здалося, що факти були в зносках, які навів Спостерігач, але не в статті.
> Інша справа, що тепер не зрозуміло, що як Ситник такий падлюка, то що він робить у Тимошенко?
Даю прогноз: ще не таке дізнаєтесь.
Підстави:
1. Ангелів серед людей дуже мало. Не вистачить навіть на один партійний список.
2. Блок Тимошенко має свою ідеологію, і Ситник туди якраз лягає.
3. Спецслужби роздують що завгодно. Зруйнувати головну складову іміджу Тимошенко - "чесність" - головна тактична задача її противників. Те саме стосується блоку Ющенка. Там теж не всі ангели, тому матеріал для роботи є.
2002.01.22 | Спостерігач
Які спецслужби?!
Горицвіт писав(ла):[..]
> 3. Спецслужби роздують що завгодно.
Які спецслужби?! "Обком", судячи з усього, фінансується якщо не Юлєю, то її бізнес-партнерами - 100%.
Тому поява цієї статті сильно дивує...
2002.01.22 | AST
Пояснення просте
За сумою загально-людських якостей М.Ситник (Вересень) є особою надзвичайно низького гатунку.Дуже м`яко кажучи. І це вже давно не секрет в журналістському середовищі.
Але є одне "но".
Син за батька, як відомо, не відповідає. Те ж саме, у випадку, "батько за сина".
Про академика Ситника я нічого не знаю і нічого не буду стверджувати.
2002.01.23 | Остап
Хто стоїть за ОБКОМ.NET ? (-)
2002.01.23 | AST
Re: Хто стоїть за ОБКОМ.NET ? (-)
Остап. Ви запитуєте мене точнісінько так, як Кучма запитував
Деркача про "Українську Правду". :-))
Але ж Ви не Кучма, а я не Деркач.
Тому чесно кажу - не знаю. Мабуть, москалі.
2002.01.22 | IApple
Re: Які спецслужби?!
> Які спецслужби?! "Обком", судячи з усього, фінансується якщо не Юлєю, то її бізнес-партнерами - 100%.> Тому поява цієї статті сильно дивує...
Які такі "усі" підстави вважати той "обком" Юліним???
2002.01.22 | ilia25
Ну і в яку таку ідеологію БЮТі "лягає" Ситник???
Горицвіт писав(ла):> 1. Ангелів серед людей дуже мало. Не вистачить навіть на один партійний список.
Ангели були потрібні для побудови комунізму. Зараз потрібні опозиціонери.
>
> 2. Блок Тимошенко має свою ідеологію, і Ситник туди якраз лягає.
От саме такі слизькі натяки і є тим самим гидотним стилем, що
нас обох так засмучує :)
А взагалі, в цьому компроматі обнадіюють дві речі. По-перше його давність -- значить нічого свіжого, що легко перевірити, на пана Ситника нема. А по-друге суб'єктивність -- ми ж почули версію лише однієї сторони. Що в купі дає підстави задаватись питанням -- а чи був хлопчик?
> 3. Спецслужби роздують що завгодно.
Так, але хто ж їм повірить? Їм компромат не потрібен, вони просто брехню можуть вигадати.
2002.01.22 | Горицвіт
Re: Ну і в яку таку ідеологію БЮТі "лягає" Ситник???
ilia25 писав(ла):> >
> > 2. Блок Тимошенко має свою ідеологію, і Ситник туди якраз лягає.
>
> От саме такі слизькі натяки і є тим самим гидотним стилем, що
> нас обох так засмучує :)
Так, ця фраза - не найкраща з моєї творчості :) Мався на увазі соціалістичний дух їхньої програми. Див. мій коментар:
http://maidan.org.ua/n/arch/1010357547
А взагалі я не наполягаю на зв'язку Ситника з цим духом. Тому що мало знаю Ситника. Він уявляється мені таким старим комуністом без моральних принципів.
Готовий вибачитися, якщо хтось, хто більше знає на цю тему, буде наполягати.
2002.01.22 | ГРЕЦЬ, КОЛИШНІЙ БОТАНІК
ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВіД СВіДКА
ЗАЯВА.Я, такий-то, що сховався під ніком "Грець", на межі сімдесятих-вісімдесятих працював у Інституті ботаніки ім.М.Г.Холодного АН УРСР і підтверджую, що в інституті ходили однозначні розмови, що Ситник довів Зерова до смерті - саме так, як написав Сверстюк. Також ходили розмови про портфель, який належав чи то Сверстюку чи то Петрові Олексійовичу (забув прізвище)і в ньому якесь падло знайшло буцімто листівки і доповіло Ситнику і той вигнав Сверстюка з роботи. Петро ж покаявся й лишився (це балачки). Про те, як Ситник став академікоам, теж говорили - все через адміністративну роботу в Президії АН, а не через науку. Ситник писався першим автором у всіх більш-менш толкових статтях - від систематики нижчих рослин до генної інженерії і вирощування ізольованих протопластів (от діапазон наукової компетеннтности!)А як він поводився на інститутських зборах! О! Як бай походжав по залу, по хамському обривав доповідачів... Мова - тільки російська, хоч по радіо любив "сюсюкнуть ямбом" українською. загальне емоційне враження - от падлюка. І спогад такий про нього - падлюка. Загалом про Ситника можна цілу книжку написати - "Авантюристи в науці". А фактів попитайте в будь-кого з колишніх праівників Інституту ботаніки.
2002.01.23 | Augusto
Класична "анонімка"! Очі мені розплющила!
Тому що пан X. поганий - всі його нащадки підлягають знищенню?2002.01.23 | ГРЕЦЬ
ПРО НАЩАДКІВ НЕ ЗНАЮ
Але й досі пам'ятаю той жах, з яким розбігалися працівники - і кандидати наук і лаборанти, коли в Інститут заходив його директор. "Ситні-і-і-к, Ситні-і-ік" - луною шелестіло по коридорах і всі ховалися ледь чи не під столи. І те кодло пам'ятаю, яке його оточувало, оті парторги різного калібру, мерзотники рідкісні. І лаковані "барскіє" нігті... Звісно, може таке бути, що людина після 60 різко змінює погляди й мораль, але... Дуже мене здивувало, що К.М. став членом такої круто опозиційної партії, як "Собор". Чому?2002.01.23 | Максим’як
Re: Я взагалі в Україні знав лише два академічні
інститути (не гуманітарного профілю) де семінари лише на 70% проводилися українською. Старий Ситник, коли бував у ЗНЦ взагалі балакав тільки українською.При тій адміністративній системі всі академіки були адміністраторами і номенклатурниками, один Юхновський був виняток, але він і не мав інституту тоді. Рівень ж, як в армії - генеральський, а при комі дисципліна в науці була, як в армії.