01/22/2002 | Максим’як

Як що не він, так хто? Віктор Ющенко – практичне втілення злуки!

Скоро час пробіг – дванадцять років тому року стояв я в живому ланцюгу десь між Тернопільською і Хмельницькою областями, змінилася доля і моїх сусідів – маленьких ланок . Сусідство особливо не планувалося, але ми всі були знайомі, хоч з різних кутків міста чи установ. Маю фотографію. Не вдаюся в конкретні особи, тільки про Євгенію Балторович можу сказати – вона померла, встигши ще видати книжечку “Рецепти народної медицини” (чи так звалася?). Один став директором академічного інституту, інший був депутатом ВР минулого скликання, ще один пише докторську. Цікаво згадати... Кілька сотень тисяч людей, свідомо, в сніг з дощем, за сотні кілометрів від дому. В цій події є багато відповідей на сьогоднішні питання.

Тоді, 21 січня 1990, відбулася одна із найпотужніших в світі мирних декларацій намірів – відродити свою незалежну державу Україну.


Слава богам нашим!
Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви.
...
Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших –
просо, молоко, а також тук.
То бо покропимо ягням на коляди і на русалії
в день веснянний і на честь Красної Гори.
Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські;
в той час називався рід наш карпини.
А стали жити в лісах, то мали назву древичі,
а в полі були, то й звалися полянами.
(Велесова Книга, 7а)


Борися, земле Руська, і борони себе,
Щоб не була на тому корчі,
Щоб ворогами не була захомутана і до воза прив’язана,
Аби тягла його туди, куди захоче володар чужий, а не ти хочеш іти сама.
Жаль великий із плачем тому, хто недорозуміє слів цих,
І грім йому небесний,
Аби повернувся додолу і не піднявся вище.
(Велесова Книга, 8)