Повернення блудного прокурора ч.2
01/23/2002 | IApple
Повернення блудного прокурора
Частина 2 (Частина 1).
Олександр Матюшенко,
"Укрінформбюро"
“Якщо у павіана червона сідниця, це ще не означає, що він революційно налаштований”.
В. Шендерович.
Як не заперечували лідери КПУ, як не відхрещувалися співробітники Генеральної прокуратури України — таємне, нарешті, стало явним. Генеральний прокурор Михайло Потебенько дійсно йде на парламентські вибори-2002 пліч-о-пліч з Петром Симоненком та з іншими видними діячами Комуністичної партії України. У перших лавах (№20 у партійному списку) борців за праве (з точки зору впевненості комуністів у своїй правоті) і ліве (з точки зору політики) діло!
Про те, як Михайло Потебенько, відповідно до Програми КПУ (в редакції II (ХХХ) з'їзду, 12 березня 1995 р.), сприяв "рішучій зміні політичного курсу країни", ви вже читали. Давайте, тепер, звернемо увагу на те, як він бореться за втілення у життя іншого пункту програми партії — "усунення від влади буржуазно-націоналістичних сил".
Схід — справа тонка
"...У липні чи серпні 2001р. у когось (кого саме — не скажу) із співробітників адміністрації президента Леоніда Кучми народилася одна надзвичайна ідея, — розповідає мій співбесідник. — Суть її полягала в тім, як знайти спосіб елегантно і без особливих моральних втрат для президента, "почистити" його оточення... Інакше кажучи, позбавитися тих навколополітичних і просто політичних діячів, які засвітилися у "касетному скандалі", і чия репутація завдавала суттєвої шкоди іміджу Гаранта Конституції, Арбітра Нації та Глави Держави.
Що й казати, задача була непідйомна. Адже самому президенту було б вельми незручно за моральних та інших міркувань сказати, наприклад, тому самому Олександру Волкову: "Ну що, Сашко. Все тече, все змінюється. Учора ти був мені другом, а сьогодні — вибач, ти псуєш мені імідж... Прощавай!"
Тому треба було знайти людину, яка займеться цими вельми делікатними справами, так би мовити "за службовим обов’язком ", але ні в якому разі не від імені президента. Щоб Леонід Данилович міг при нагоді відповісти черговій "слабкій ланці" своєї команди: "Я б, мовляв, і радий за тебе заступитися... Але Схід є Схід, тобто справа тонка... Тьху ти, Закон є Закон, і я повинен його дотримувати". Інакше кажучи, президента треба було "відмазати".
А хто у нас пильнує Закон? СБУ, МВС і прокуратура. Але тут є одна тонкість. Глав СБУ і МВС призначає особисто президент, тому все, що роблять правоохоронці з цих відомств, мовби "освячено" особисто Главою Держави, і тут уже не відкараскаєшся. А от прокурор — справа інша, його зняття або призначення багато в чому залежить від парламенту, над яким президент не владний. Ну, майже не владний, як хочеш...
А що у нас в парламенті? Бардак! Була більшість — немає більшості. Були ліві, були праві, товаришували один проти одного, а тут почали на демонстрації разом ходити і спільно масове безладдя влаштовувати. А вже для того, щоб генерального прокурора з посади зняти, їм об'єднатися і проголосувати "за" — все одно, що два пальці об асфальт! На так званих "центристів" — взагалі надії немає. Це у сесійній залі вони один одному посміхаються і очима прядуть, а у кулуарах та на волі глотки готові перегризти за ласий шматок державної власності. За Харцизський трубний завод, наприклад.
Ну, і хто у нас залишається? Правильно, фракція комуністів. Проти них ніхто не попре, бо з Компартією дуже легко боротися на словах, по телевізору або в газетах. А спробуй, ухвали без попередньої з ними домовленості будь-який закон? Комі прямо у сесійній залі влаштують такі масові заворушення, які хлопчакам із УНА-УНСО та социкам "України без Кучми" навіть у страшному сні не насняться!
Так от, ідея мого знайомого якраз в тому і полягала, щоб, так би мовити, "ввести" Потебенька до комуністів. На користь такого рішення було кілька аргументів. По-перше, боротьба з організованою олігархічною злочинністю комуністами завжди віталася. По-друге, тільки КПУ здатна відбити у Верховній Раді будь-який політичний наїзд на генерального прокурора. По-третє, Потебенько непогано проявив себе і за старих часів, у 1991 р. — під час ДКНС... І за нових, коли у березні 2000 р. без будь-якої поблажливості заарештував хуліганів із "Самостійної України", що розгромили офіс ЦК КПУ у Києві. І, нарешті, у лютому 2002 р. Потебенько має виповнитися 65 років. А у цьому віці, як показують статистичні дані, добре засідати у парламенті, а не горіти на роботі у Генеральній прокуратурі. Ну і останнє. Стати депутатом Верховної Ради Потебенько, знову ж, може тільки разом з комуністами! Все. Ось і вся ідея перетворення генерального прокурора на "караючий меч партії!"
Караючий меч партії
Словам мого співрозмовника, який донедавна працював на Банковій, можна вірити, а можна не вірити. Наприклад, теза про те, що проект "Потебенько + КПУ" був задуманий влітку 2001 р. перевірки явно не витримує, оскільки ще 11 січня 2001 р. агенція УНІАН з посиланням на анонімне джерело у фракції КПУ повідомила, що Петро Симоненко пообіцяв Михайлу Потебеньку "не голосувати фракцією з питання про недовіру" генеральному прокуророві. Натомість, нібито, КПУ були обіцяні підтримка на парламентських виборах у 2002 р. і статус "єдиної опозиційної партії".
З іншого боку, дійсно, у серпні 2001 р. в українських ЗМІ (MIGnews.com.ua) з'явилися перші повідомлення про те, що "у партійному списку Компартії України на парламентських виборах 2002 р. четверте або п'яте місце" посяде генеральний прокурор України Михайло Потебенько.
І комуністи, і сам Потебенько неодноразово спростовували ці, за їхніми висловлюваннями, чутки, але чотири місяці по тому все ж таки з'ясувалося, що "анонімні джерела" мали рацію на всі сто відсотків. Хоча, ні, в одному вони помилилися, у передвиборному списку КПУ Михайло Потебенько посів не четверте, не п'яте, а двадцяте місце, також цілком почесне, тобто прохідне.
Але не це головне. Головне в тому, що повернення генерального прокурора Михайла Потебенька у лоно Компартії України практично співпало за часом зі сплеском небувалої активності генпрокуратури!
Дивіться самі. 5 січня 2002 р. лідер КПУ Петро Симоненко оголошує про включення Михайла Потебенька до передвиборного списку компартії. Тобто, переговори про те, бути чи не бути генеральному прокурору разом із комуністами, активно велися щонайменеше весь грудень 2001 р.
А 4 грудня 2001 р. генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом використання банківського рахунку, оформленого у швейцарському банку на ім'я сина екс-президента України Леоніда Кравчука — Олександра. Повідомив про це нації заступник генпрокурора Микола Обіход, а депутатський запит у генпрокуратуру направив... Правильно, комуніст Георгій Крючков. А чим у нас займається нині Леонід Макарович Кравчук? Правильно, представляє у парламенті Соціал-демократичну партію України (о) — на попередніх парламентських виборах пан Кравчук очолював список СДПУ(о).
У грудні 2001 р., ще не знаючи про альянс, що стався, між комуністами та Потебеньком, Леонід Кравчук так оцінив дії генпрокуратури: "Це політичне замовлення комуністів, які ніколи не пробачать мені заборони у 1991 р. Компартії України. Це замовлення і інших посадових осіб, в тому числі і Григорія Омельченка..."
Народного депутата Г. Омельченка можна, звісно, назвати і "посадовою особою", але зазвичай в Україні під "посадовими особами" розуміють якраз не депутатів, а... Кого, Леоніде Макаровичу?
Гаразд, йдемо далі. Хто кому Деркач, хто кому Рабинович, а хто кому Марчук — хай розбираються інші. І хто із них був причетний до торгівлі українською зброєю за часів президента Кравчука і після — питання не для цієї публікації. Але подивіться, скільки років цей скандал тримали "під сукном"! А з новою силою він спалахнув тільки зараз, останніми кількома місяцями. Як поводиться генеральна прокуратура, яка зазвичай "не помічає", як журналісти займаються своїми розслідуваннями? Генеральна прокуратура порушує кримінальну справу.
А ось ще приклад. Не встигла у пресі з'явитися інформація про арешт швейцарською поліцією банківських рахунків, які нібито належать деяким "українським політикам", як підлеглі Михайла Потебенька тут таки реагують — порушують кримінальну справу. Давайте, подивимося на прізвищі тих, ким цікавиться слідство. Народний депутат Павло Рябікін. Перебував у фракції "Демократичний союз" (раніше — "Відродження регіонів"). Народний депутат Олександр Волков — глава фракції "Демократичний союз", з 1994 по 2000 р. р. — помічник, потім позаштатний помічник президента України Леоніда Кучми. Народний депутат Ігор Бакай, фракція "Демократичний союз", з 1997 по 2000 р.р. — позаштатний помічник президента Кучми. Народний депутат Костянтин Жеваго, входив до фракції "Відродження регіонів", потім перейшов у "Реформи", нині — соратник одного з лідерів блоку "Наша Україна" Петра Порошенка по фракції "Солідарність". Народний депутат Олексій Кучеренко, колишній запорізький губернатор, нині член фракції "Єдність".
І жодного прізвища з блоку "За ЄдУ", жодного чинного члена фракцій, які у нас звикли називати "пропрезидентськими"!
Що тут можна сказати! Тільки те, що мій співрозмовник, який вчасно покинув Банкову, мав рацію. Компартія знайшла "караючий меч", Михайло Потебенько — надійний політичний притулок, президент Кучма — можливість "зачистити" своє оточення чужими руками. Всі задоволені, всі сміються...
Частина 2 (Частина 1).
Олександр Матюшенко,
"Укрінформбюро"
“Якщо у павіана червона сідниця, це ще не означає, що він революційно налаштований”.
В. Шендерович.
Як не заперечували лідери КПУ, як не відхрещувалися співробітники Генеральної прокуратури України — таємне, нарешті, стало явним. Генеральний прокурор Михайло Потебенько дійсно йде на парламентські вибори-2002 пліч-о-пліч з Петром Симоненком та з іншими видними діячами Комуністичної партії України. У перших лавах (№20 у партійному списку) борців за праве (з точки зору впевненості комуністів у своїй правоті) і ліве (з точки зору політики) діло!
Про те, як Михайло Потебенько, відповідно до Програми КПУ (в редакції II (ХХХ) з'їзду, 12 березня 1995 р.), сприяв "рішучій зміні політичного курсу країни", ви вже читали. Давайте, тепер, звернемо увагу на те, як він бореться за втілення у життя іншого пункту програми партії — "усунення від влади буржуазно-націоналістичних сил".
Схід — справа тонка
"...У липні чи серпні 2001р. у когось (кого саме — не скажу) із співробітників адміністрації президента Леоніда Кучми народилася одна надзвичайна ідея, — розповідає мій співбесідник. — Суть її полягала в тім, як знайти спосіб елегантно і без особливих моральних втрат для президента, "почистити" його оточення... Інакше кажучи, позбавитися тих навколополітичних і просто політичних діячів, які засвітилися у "касетному скандалі", і чия репутація завдавала суттєвої шкоди іміджу Гаранта Конституції, Арбітра Нації та Глави Держави.
Що й казати, задача була непідйомна. Адже самому президенту було б вельми незручно за моральних та інших міркувань сказати, наприклад, тому самому Олександру Волкову: "Ну що, Сашко. Все тече, все змінюється. Учора ти був мені другом, а сьогодні — вибач, ти псуєш мені імідж... Прощавай!"
Тому треба було знайти людину, яка займеться цими вельми делікатними справами, так би мовити "за службовим обов’язком ", але ні в якому разі не від імені президента. Щоб Леонід Данилович міг при нагоді відповісти черговій "слабкій ланці" своєї команди: "Я б, мовляв, і радий за тебе заступитися... Але Схід є Схід, тобто справа тонка... Тьху ти, Закон є Закон, і я повинен його дотримувати". Інакше кажучи, президента треба було "відмазати".
А хто у нас пильнує Закон? СБУ, МВС і прокуратура. Але тут є одна тонкість. Глав СБУ і МВС призначає особисто президент, тому все, що роблять правоохоронці з цих відомств, мовби "освячено" особисто Главою Держави, і тут уже не відкараскаєшся. А от прокурор — справа інша, його зняття або призначення багато в чому залежить від парламенту, над яким президент не владний. Ну, майже не владний, як хочеш...
А що у нас в парламенті? Бардак! Була більшість — немає більшості. Були ліві, були праві, товаришували один проти одного, а тут почали на демонстрації разом ходити і спільно масове безладдя влаштовувати. А вже для того, щоб генерального прокурора з посади зняти, їм об'єднатися і проголосувати "за" — все одно, що два пальці об асфальт! На так званих "центристів" — взагалі надії немає. Це у сесійній залі вони один одному посміхаються і очима прядуть, а у кулуарах та на волі глотки готові перегризти за ласий шматок державної власності. За Харцизський трубний завод, наприклад.
Ну, і хто у нас залишається? Правильно, фракція комуністів. Проти них ніхто не попре, бо з Компартією дуже легко боротися на словах, по телевізору або в газетах. А спробуй, ухвали без попередньої з ними домовленості будь-який закон? Комі прямо у сесійній залі влаштують такі масові заворушення, які хлопчакам із УНА-УНСО та социкам "України без Кучми" навіть у страшному сні не насняться!
Так от, ідея мого знайомого якраз в тому і полягала, щоб, так би мовити, "ввести" Потебенька до комуністів. На користь такого рішення було кілька аргументів. По-перше, боротьба з організованою олігархічною злочинністю комуністами завжди віталася. По-друге, тільки КПУ здатна відбити у Верховній Раді будь-який політичний наїзд на генерального прокурора. По-третє, Потебенько непогано проявив себе і за старих часів, у 1991 р. — під час ДКНС... І за нових, коли у березні 2000 р. без будь-якої поблажливості заарештував хуліганів із "Самостійної України", що розгромили офіс ЦК КПУ у Києві. І, нарешті, у лютому 2002 р. Потебенько має виповнитися 65 років. А у цьому віці, як показують статистичні дані, добре засідати у парламенті, а не горіти на роботі у Генеральній прокуратурі. Ну і останнє. Стати депутатом Верховної Ради Потебенько, знову ж, може тільки разом з комуністами! Все. Ось і вся ідея перетворення генерального прокурора на "караючий меч партії!"
Караючий меч партії
Словам мого співрозмовника, який донедавна працював на Банковій, можна вірити, а можна не вірити. Наприклад, теза про те, що проект "Потебенько + КПУ" був задуманий влітку 2001 р. перевірки явно не витримує, оскільки ще 11 січня 2001 р. агенція УНІАН з посиланням на анонімне джерело у фракції КПУ повідомила, що Петро Симоненко пообіцяв Михайлу Потебеньку "не голосувати фракцією з питання про недовіру" генеральному прокуророві. Натомість, нібито, КПУ були обіцяні підтримка на парламентських виборах у 2002 р. і статус "єдиної опозиційної партії".
З іншого боку, дійсно, у серпні 2001 р. в українських ЗМІ (MIGnews.com.ua) з'явилися перші повідомлення про те, що "у партійному списку Компартії України на парламентських виборах 2002 р. четверте або п'яте місце" посяде генеральний прокурор України Михайло Потебенько.
І комуністи, і сам Потебенько неодноразово спростовували ці, за їхніми висловлюваннями, чутки, але чотири місяці по тому все ж таки з'ясувалося, що "анонімні джерела" мали рацію на всі сто відсотків. Хоча, ні, в одному вони помилилися, у передвиборному списку КПУ Михайло Потебенько посів не четверте, не п'яте, а двадцяте місце, також цілком почесне, тобто прохідне.
Але не це головне. Головне в тому, що повернення генерального прокурора Михайла Потебенька у лоно Компартії України практично співпало за часом зі сплеском небувалої активності генпрокуратури!
Дивіться самі. 5 січня 2002 р. лідер КПУ Петро Симоненко оголошує про включення Михайла Потебенька до передвиборного списку компартії. Тобто, переговори про те, бути чи не бути генеральному прокурору разом із комуністами, активно велися щонайменеше весь грудень 2001 р.
А 4 грудня 2001 р. генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом використання банківського рахунку, оформленого у швейцарському банку на ім'я сина екс-президента України Леоніда Кравчука — Олександра. Повідомив про це нації заступник генпрокурора Микола Обіход, а депутатський запит у генпрокуратуру направив... Правильно, комуніст Георгій Крючков. А чим у нас займається нині Леонід Макарович Кравчук? Правильно, представляє у парламенті Соціал-демократичну партію України (о) — на попередніх парламентських виборах пан Кравчук очолював список СДПУ(о).
У грудні 2001 р., ще не знаючи про альянс, що стався, між комуністами та Потебеньком, Леонід Кравчук так оцінив дії генпрокуратури: "Це політичне замовлення комуністів, які ніколи не пробачать мені заборони у 1991 р. Компартії України. Це замовлення і інших посадових осіб, в тому числі і Григорія Омельченка..."
Народного депутата Г. Омельченка можна, звісно, назвати і "посадовою особою", але зазвичай в Україні під "посадовими особами" розуміють якраз не депутатів, а... Кого, Леоніде Макаровичу?
Гаразд, йдемо далі. Хто кому Деркач, хто кому Рабинович, а хто кому Марчук — хай розбираються інші. І хто із них був причетний до торгівлі українською зброєю за часів президента Кравчука і після — питання не для цієї публікації. Але подивіться, скільки років цей скандал тримали "під сукном"! А з новою силою він спалахнув тільки зараз, останніми кількома місяцями. Як поводиться генеральна прокуратура, яка зазвичай "не помічає", як журналісти займаються своїми розслідуваннями? Генеральна прокуратура порушує кримінальну справу.
А ось ще приклад. Не встигла у пресі з'явитися інформація про арешт швейцарською поліцією банківських рахунків, які нібито належать деяким "українським політикам", як підлеглі Михайла Потебенька тут таки реагують — порушують кримінальну справу. Давайте, подивимося на прізвищі тих, ким цікавиться слідство. Народний депутат Павло Рябікін. Перебував у фракції "Демократичний союз" (раніше — "Відродження регіонів"). Народний депутат Олександр Волков — глава фракції "Демократичний союз", з 1994 по 2000 р. р. — помічник, потім позаштатний помічник президента України Леоніда Кучми. Народний депутат Ігор Бакай, фракція "Демократичний союз", з 1997 по 2000 р.р. — позаштатний помічник президента Кучми. Народний депутат Костянтин Жеваго, входив до фракції "Відродження регіонів", потім перейшов у "Реформи", нині — соратник одного з лідерів блоку "Наша Україна" Петра Порошенка по фракції "Солідарність". Народний депутат Олексій Кучеренко, колишній запорізький губернатор, нині член фракції "Єдність".
І жодного прізвища з блоку "За ЄдУ", жодного чинного члена фракцій, які у нас звикли називати "пропрезидентськими"!
Що тут можна сказати! Тільки те, що мій співрозмовник, який вчасно покинув Банкову, мав рацію. Компартія знайшла "караючий меч", Михайло Потебенько — надійний політичний притулок, президент Кучма — можливість "зачистити" своє оточення чужими руками. Всі задоволені, всі сміються...