01/27/2002 | Максим’як

26-27 СІЧНЯ 2002 року | "Postup"
Таємнича смерть фалангіста
Сліди ведуть до різанини в таборах біженців Сабра і Шатила
ЛІВАН
Любко ПЕТРЕНКО



По масакрі в таборі біженців. Світлина Reuters


Унаслідок бомбового замаху в передмісті Бейрута загинув “герой” масакри в Сабрі та Шатилі – Еліас Хобейка, а також три його соратники. Міжнародні аналітики не заперечують, що замовником убивства міг бути прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон.

У вересні 1982 року Еліас Хобейка очолював розвідку так званих “Ліванських сил”, сформованих “Фалангою” – партією маронітів (ліванських християн). Події тоді розвивалися дуже інтенсивно. 14 вересня ісламські бойовики вчинили вдалий бомбовий атентат на новообраного президента Лівану Башира Жмаєля. Головою він поплатився за те, що вирішив будувати свою політику на добросусідських взаєминах з Ізраїлем. Тель-Авів блискавично зреагував на вбивство Жмаєля й без зволікань розпочав операцію захоплення Бейруту під кодовою назвою “Сталевий мозок”. Вів війська в атаку тодішній міністр оборони Аріель Шарон.

Унаслідок масованого наступу й за підтримки “Ліванських сил” ізраїльтянам швидко вдалося встановити контроль над містом. Утім, поодинокі терористичні акти ще допікали ізраїльським воякам. Шарон був певен, що “кубло тероризму” міститься в таборах палестинських біженців Сабра та Шатила. Вчинити там “зачистку” самому не надто випадало, бо ж потім треба було б перед цілим світом (передусім – Вашингтоном) виправдовуватися за винищення мирних мешканців. І він вирішив використати для цієї брудної роботи фалангістів, які вже давно жадали помститися палестинцям за вбивство свого президента, а ще – за теракти бойовиків Ясира Арафата “Загін-17” і “Саїка”, унаслідок яких загинули десятки християн-палестинців.

Саме звідти йдуть тісні зв’язки Хобейки та Шарона. Хоча вони, радше за все, контактували й до того, адже з 1976 року Хобейка був зв’язковим між “Ліванськими силами” й ізраїльською службою розвідки “Моссад”.

16 вересня загони фалангістів, сформовані Хобейкою та шефом поліції ліванських християн Дібом Анастасом, увійшли до Сабри і Шатили. Табори були оточені ізраїльськими військами, тому про те, що творилося всередині, Шарон просто не міг не знати. Не вдалося б і загонам “месників-християн” потрапити туди без його згоди. Фалангісти дали волю своїм почуттям: відстрілювали, різали, кололи всіх, хто потрапляв під гарячу руку. У масакрі тоді загинуло понад 3 тисячі осіб, три чверті з яких були палестинськими біженцями, решта – ліванцями.

Чому нині, через 20 років, ця жахлива історія знову випливає на світ Божий? Тому, що наступного тижня суд у Брюсселі має продовжити процес у справі цієї масакри, який ініціювали палестинці, котрим тоді вдалося вижити. Головний підсудний (хоч і заочно) – Аріель Шарон, якого звинувачують у злочинах проти людяності. Зрозуміло, що свідчення Еліаса Хобейки мали б стати центральними в цій справі, вирок за якою повинні винести 6 березня цього року.

У бельгійській пресі з’явилися повідомлення, що кілька днів тому Хобейка, який тепер є ліванським депутатом, зустрічався в Бейруті з брюссельськими дипломатами й надав їм деяку інформацію у справі різанини в таборах біженців. Він також повідомив, що йому вже неодноразово погрожували смертю, якщо таки відкриє таємницю побоїща в Сабрі та Шатилі