Фонди неефективної політики
02/10/2002 | Максим’як
Фонди неефективної політики Дарина ВАЛЕР’ЯНОВА „GK“ № 05, лютий 2002
Російських технологів в Україні чимало. Мало результатів їхньої діяльності
Україною бродить привид — привид російських піарників, які, згідно з легендою, можуть усе. А за «все» треба платити. Що насправді можуть російські технологи, і чому їх так багато понаїхало до України — тема дослідження «Контрактів».
Хто українців перетворює на негідників?
«Я вважаю, що Дмитро є негідником, який узяв гроші і відпрацьовує їх. А вони його до нас спочатку втулили, він спочатку до нас пішов. Це нормальна схема, задумана, яка вже працює десь три місяці», — сказав Богдан Бойко, лідер блоку «НРУ», відхрещуючись від так званого «касетного скандалу-2», затіяного давнім його соратником Дмитром Понамарчуком. «Хто вони»? — запитує у Бойка журналіст, на що той відповідає просто і звучно: «Москалі!» І далі називає ще одне прізвище: «Гельман, Марат Гельман».
Марат Гельман є одним з керівникiв сумнозвісного московського Фонду ефективної політики, очолюваного Глібом Павловським. А Павловський до недавнього був першим піарником Кремля, але наприкінці 2001-го року через конфлікт з петербурзькою командою Путіна був «комісований».
Версію про ФЕП як організатора скандалу охоче підтримали українські політики та медіа. Характерно, що після цих відкриттів на печерських пагорбах ще більше почали поважати «росіян», мовляв, вони справді всесильні та всеїдні. Можливості російських політичних консультантів в Україні буквально міфологізовано. Відтак вони можуть сподіватися і на великий ринок замовлень в Україні, і на високі гонорари.
І не тільки сподіватися. Сьогодні практично всі більш-менш знані політичні партії та блоки працюють з російськими консультантами. Вже є медичним фактом співпраця Фонду ефективної політики з об’єднаними соціал-демократами і, очевидно, з блоком «НРУ» як паралельним проектом. З Трудовою партією та паралельно з так званою Командою озимого покоління працює ГОСТ — «Група Островського», де провідну роль відіграють Юхим Островський і Петро Щедровицький (він ще очолює Школу культурної політики). Вовки-одинаки також консультують Партію регіонів, бачили росіян у блоці Юлії Тимошенко, у Соцпартії Олександра Мороза і, звісно, у «Нашій Україні». За деякими даними, НУ консультує такий собі «Імідж-контакт», який разом з ФЕПом і ГОСТом входить до першої п’ятірки найрейтинговіших консалтингових фірм.
Росіяни — професіонали. Та можуть далеко не все
За загальним визнанням, частина російських технологів сильна в розробленні стратегії: тобто у визначенні, «що робити і кому це адресовано». «Стратегія — це може бути текст на половину сторінки чи на сторінку, але від нього залежатиме все. Хоч би якою грамотною була тактика, але якщо під неї від самого початку закладено помилкову стратегію, то очікуйте провалу», — каже один з українських політиків, який ось уже вдруге поспіль винаймає собі «росіян» на «мажорний» округ.
Для технологів консультування — це найлегший спосіб заробляння грошей у сфері політичного піару. Бо можна понадавати красивих рекомендацій, а там хоч потоп. Якщо результати будуть сумними, то, підбиваючи підсумки кампанії, завжди можна сказати, що «ваші люди неправильно втілили наші рекомендації». Українські замовники, економлячи гроші, найчастіше потрапляють на такий гачок, і в результаті нічого дивуватися, що міф про росіян не збігається з реальними результатами їхньої роботи. Треба зазначити, що кілька заможних партій і блоків замовили кампанію–2002 технологам як роботу під ключ, тобто на управління усієї кампанією. Це, наприклад, «озимі», СДПУ (О), «Наша Україна».
ФЕП і «рєбята»
Росіяни не можуть не давати собі звіту, в якій країні, з яким політичним режимом вони працюють. Адже ще досі на слуху події 1999 року, коли представникові компанії «Нікколо М», який почав співпрацювати з кандидатом із «канівської четвірки», СБУ заборонила в’їзд до України. Тому на парламентських виборах технологи намагаються враховувати всі тонкощі спілкування з Банковою. Усі вони борються за клієнтів і серед фаворитів влади і, крім того, їм цікаво зав’язати із замовником тривалий контакт — з прицілом, наприклад, на президентські вибори.
Показовою в цьому сенсі є діяльність ФЕПу. Фонд може переслідувати три цілі в Україні: перша мета — вибори 2002 року, після яких настане пауза у два з половиною роки на шляху до виборів президентських. Відомо, що Віктор Медведчук уже давно плекає амбіції на участь у президентській кампанії. ФЕПові важливо на цих амбіціях зіграти. Та передусім потрібно, аби есдеки набрали на парламентських виборах не 4,01%, а 8–10%. Тільки тоді можна говорити про якийсь старт для президентської гонки. Але є ще й третя мета: ФЕП виступає підрядником з проведення року України в Російській Федерації. І цілком імовірно, що ФЕП почне відстоювати інтереси Медведчука в РФ.
Тому не дивно, що фонд розгортає нині в Україні свої структури, провадить моніторинг усього мас-медійного простору, а також намагається утвердитися в українських ресурсах інтернету.
Міфи нині коштують дорого
З погляду виборця, наразі відчутних ознак присутності росіян на українському ринку не помічено. Якщо не зважати на пародію касетного скандалу і створення блоку так званих «відморозків» — Команди озимого покоління (КОП). «Контракти» вже писали, що КОП, а перед тим НЛО («Нове ліберальне об’єднання») — сателіт «За єдУ», точніше «Трудової України». Щедровицький та Островський, які свого часу вичленили з російського номенклатурного «Ведмедя» праволіберальний Союз правих сил, струсили пил зі свого сценарію і реалізували його в Україні. Навіть так званий «кадровий конкурс» не забули запропонувати. Усе вийшло гарно, як книжка пише, але надто вже далеко та недоступно для українського електорату. Досить намудровано було з НЛО, а після перейменування його на «Команду озимого покоління» блок став таким самим зрозумілим українцям, як і твори Гегеля.
До речі, і ФЕП не лінується витягувати з архівів відпрацьовані в Росії заготовки. Попередження об’єднаних есдеків про кризу 2005 року — ніщо інше, як реалізована позаторік у Росії страшилка за назвою «проблема-2003». А проект «Кадровий резерв — нова сила України» ФЕП реалізує одразу у двох країнах. Та більше, згенерована Віктором Медведчуком «нова російська політика» суголосна з «новою українською політикою» Путіна.
Маючи непоганий досвід стратегічного планування, а також «польових робіт», росіяни не сприймають особливо серйозно вибори в Україні. Для них — це радше якесь сафарі, де вони можуть не тільки порозважатися, а й заробити непогані гроші. Єдине, що є серйозним, — це ставлення до них українських замовників і багатомільйонні рахунки. Щоправда, у тіні росіян визрівають українські агенції політичного консалтингу, які намагаються працювати з російськими колегами — якщо не на рівних, то бодай у тандемі. А це означає, що ринок трішки змінюється.
Російських технологів в Україні чимало. Мало результатів їхньої діяльності
Україною бродить привид — привид російських піарників, які, згідно з легендою, можуть усе. А за «все» треба платити. Що насправді можуть російські технологи, і чому їх так багато понаїхало до України — тема дослідження «Контрактів».
Хто українців перетворює на негідників?
«Я вважаю, що Дмитро є негідником, який узяв гроші і відпрацьовує їх. А вони його до нас спочатку втулили, він спочатку до нас пішов. Це нормальна схема, задумана, яка вже працює десь три місяці», — сказав Богдан Бойко, лідер блоку «НРУ», відхрещуючись від так званого «касетного скандалу-2», затіяного давнім його соратником Дмитром Понамарчуком. «Хто вони»? — запитує у Бойка журналіст, на що той відповідає просто і звучно: «Москалі!» І далі називає ще одне прізвище: «Гельман, Марат Гельман».
Марат Гельман є одним з керівникiв сумнозвісного московського Фонду ефективної політики, очолюваного Глібом Павловським. А Павловський до недавнього був першим піарником Кремля, але наприкінці 2001-го року через конфлікт з петербурзькою командою Путіна був «комісований».
Версію про ФЕП як організатора скандалу охоче підтримали українські політики та медіа. Характерно, що після цих відкриттів на печерських пагорбах ще більше почали поважати «росіян», мовляв, вони справді всесильні та всеїдні. Можливості російських політичних консультантів в Україні буквально міфологізовано. Відтак вони можуть сподіватися і на великий ринок замовлень в Україні, і на високі гонорари.
І не тільки сподіватися. Сьогодні практично всі більш-менш знані політичні партії та блоки працюють з російськими консультантами. Вже є медичним фактом співпраця Фонду ефективної політики з об’єднаними соціал-демократами і, очевидно, з блоком «НРУ» як паралельним проектом. З Трудовою партією та паралельно з так званою Командою озимого покоління працює ГОСТ — «Група Островського», де провідну роль відіграють Юхим Островський і Петро Щедровицький (він ще очолює Школу культурної політики). Вовки-одинаки також консультують Партію регіонів, бачили росіян у блоці Юлії Тимошенко, у Соцпартії Олександра Мороза і, звісно, у «Нашій Україні». За деякими даними, НУ консультує такий собі «Імідж-контакт», який разом з ФЕПом і ГОСТом входить до першої п’ятірки найрейтинговіших консалтингових фірм.
Росіяни — професіонали. Та можуть далеко не все
За загальним визнанням, частина російських технологів сильна в розробленні стратегії: тобто у визначенні, «що робити і кому це адресовано». «Стратегія — це може бути текст на половину сторінки чи на сторінку, але від нього залежатиме все. Хоч би якою грамотною була тактика, але якщо під неї від самого початку закладено помилкову стратегію, то очікуйте провалу», — каже один з українських політиків, який ось уже вдруге поспіль винаймає собі «росіян» на «мажорний» округ.
Для технологів консультування — це найлегший спосіб заробляння грошей у сфері політичного піару. Бо можна понадавати красивих рекомендацій, а там хоч потоп. Якщо результати будуть сумними, то, підбиваючи підсумки кампанії, завжди можна сказати, що «ваші люди неправильно втілили наші рекомендації». Українські замовники, економлячи гроші, найчастіше потрапляють на такий гачок, і в результаті нічого дивуватися, що міф про росіян не збігається з реальними результатами їхньої роботи. Треба зазначити, що кілька заможних партій і блоків замовили кампанію–2002 технологам як роботу під ключ, тобто на управління усієї кампанією. Це, наприклад, «озимі», СДПУ (О), «Наша Україна».
ФЕП і «рєбята»
Росіяни не можуть не давати собі звіту, в якій країні, з яким політичним режимом вони працюють. Адже ще досі на слуху події 1999 року, коли представникові компанії «Нікколо М», який почав співпрацювати з кандидатом із «канівської четвірки», СБУ заборонила в’їзд до України. Тому на парламентських виборах технологи намагаються враховувати всі тонкощі спілкування з Банковою. Усі вони борються за клієнтів і серед фаворитів влади і, крім того, їм цікаво зав’язати із замовником тривалий контакт — з прицілом, наприклад, на президентські вибори.
Показовою в цьому сенсі є діяльність ФЕПу. Фонд може переслідувати три цілі в Україні: перша мета — вибори 2002 року, після яких настане пауза у два з половиною роки на шляху до виборів президентських. Відомо, що Віктор Медведчук уже давно плекає амбіції на участь у президентській кампанії. ФЕПові важливо на цих амбіціях зіграти. Та передусім потрібно, аби есдеки набрали на парламентських виборах не 4,01%, а 8–10%. Тільки тоді можна говорити про якийсь старт для президентської гонки. Але є ще й третя мета: ФЕП виступає підрядником з проведення року України в Російській Федерації. І цілком імовірно, що ФЕП почне відстоювати інтереси Медведчука в РФ.
Тому не дивно, що фонд розгортає нині в Україні свої структури, провадить моніторинг усього мас-медійного простору, а також намагається утвердитися в українських ресурсах інтернету.
Міфи нині коштують дорого
З погляду виборця, наразі відчутних ознак присутності росіян на українському ринку не помічено. Якщо не зважати на пародію касетного скандалу і створення блоку так званих «відморозків» — Команди озимого покоління (КОП). «Контракти» вже писали, що КОП, а перед тим НЛО («Нове ліберальне об’єднання») — сателіт «За єдУ», точніше «Трудової України». Щедровицький та Островський, які свого часу вичленили з російського номенклатурного «Ведмедя» праволіберальний Союз правих сил, струсили пил зі свого сценарію і реалізували його в Україні. Навіть так званий «кадровий конкурс» не забули запропонувати. Усе вийшло гарно, як книжка пише, але надто вже далеко та недоступно для українського електорату. Досить намудровано було з НЛО, а після перейменування його на «Команду озимого покоління» блок став таким самим зрозумілим українцям, як і твори Гегеля.
До речі, і ФЕП не лінується витягувати з архівів відпрацьовані в Росії заготовки. Попередження об’єднаних есдеків про кризу 2005 року — ніщо інше, як реалізована позаторік у Росії страшилка за назвою «проблема-2003». А проект «Кадровий резерв — нова сила України» ФЕП реалізує одразу у двох країнах. Та більше, згенерована Віктором Медведчуком «нова російська політика» суголосна з «новою українською політикою» Путіна.
Маючи непоганий досвід стратегічного планування, а також «польових робіт», росіяни не сприймають особливо серйозно вибори в Україні. Для них — це радше якесь сафарі, де вони можуть не тільки порозважатися, а й заробити непогані гроші. Єдине, що є серйозним, — це ставлення до них українських замовників і багатомільйонні рахунки. Щоправда, у тіні росіян визрівають українські агенції політичного консалтингу, які намагаються працювати з російськими колегами — якщо не на рівних, то бодай у тандемі. А це означає, що ринок трішки змінюється.