02/13/2002 | Спостерігач

Подвійний "гейт"
Під ковпаком американської Феміди не лише Лазаренко й Кучма, а й
їхній колишній патрон і вся Україна

Усі ми колись були наївними. Для когось цей період
закінчився крахом міфу про існування Діда Мороза, хтось не скидає
рожевих окулярів ідеалізму дуже довго, до справді болючих ударів
долі. Людей, котрі до сивини на скронях вірять у фінальне торжество
справедливості, мало, і, слід визнати, страшенно далекі вони від
народу, котрий у своїй масі - реаліст і скептик. Але вони є.
Один із таких невиправних - майор Мельниченко. Волею досі невідомих
зверхників чи все-таки просто долі, він для України вже став
історичною особою. Ще "історичнішим" колишній офіцер Державної служби
охорони може стати, якщо реалізує мету свого життя - довести почуте
своїми вухами до справедливого суду, представивши плівки спочатку як
каталізатор процесу, а затим - як один із доказів. У те, що такі
наміри мають хоч якісь шанси бути реалізованими, не вірить, мабуть,
99,9 відсотка народу-скептика. І так би й залишився майор Микола
Мельниченко майже для всіх диваком аж із трьома
літерами "М", якби не країна, котра понад усе ставить свої інтереси, країна
найбільших прагматиків, країна торжества демократії. Країна, яка дала
політичний притулок невиправному наївнякові, котрий потайки слухав розмови
свого Президента. Чи просто так дала? Версія, що таки неспроста, почала
знаходити масу підтверджень саме останніми днями, коли відносини у
багатокутнику Мельниченко - Кучма - Вашингтон - Лазаренко - Київ набули ще
гостріших форм, а головне - центр ваги цієї конструкції з точки української
політики перемістився на площину американського права. І саме традиції
останнього дають підстави дивитися на перспективу вимріяного Мельниченком та
його однодумцями "страшного суду" як на досить здійсненну штуку. Адже
американським "богам" цілком до снаги, а головне - навіть вигідно зліпити
свої "горщики" до цього "дня народження справедливості".

"Касетні бомби" перейдуть на озброєння Штатів

Ще раз вибач, Гіє, однак "справа Гонгадзе", виконала відведену їй
місію бомби, що вибухнула. Нині її перипетії дещо стерлися з пам'яті, шрами
від осколків уже зажили, чутливість притупилася. Було б найгірше, якби цьому
ніщо не прийшло на зміну. Але ми бачимо, як іде - це вже просто "касетний
скандал", без персоналізації в бік редактора Інтернет-видання "Українська
правда" Георгія Гонгадзе. Українська Генпрокуратура, як їй здавалося, успішно
поховала касети майора Мельниченка, котрі стали супервідомими саме завдяки
згадкам про "грузина, блін". Слідчі й заступники кажуть, що якась експертиза
в Києві досі триває (хоча минуло вже без малого півтора року від часу
оприлюднення компрометуючих плівок), та ми розуміємо, що інших висновків про
записи майора очікувати годі. "Не положено" тому що.

Натомість реанімується справа словами: "Зразки записів Q1 є клонами
записів, у п'яти вказаних відрізках двох файлів формату DMR немає слідів змін
або редагування аудіоінформації. Потік мовлення в п'яти вказаних уривках
свідчить про те, що ані словосполучення, ані речення не складалися за
допомогою окремих фонем, слів чи уривків фраз. Якби хтось намагався здійснити
цифровий монтаж даних, його наслідки неможливо було б визначити на слух,
проте потік мови набув би штучного характеру, який відбив би відмінне
походження звуків. Записана інформація в п'яти вказаних відрізках, а також у
D840100.2.DMR загалом відповідають середовищу, в якому здійснювався запис,
мікрофону і записуючій системі". Це можна вважати "висновком висновків", адже
зроблений він керівником компанії "Bek Tek" - відомим у США і взагалі у світі
Брюсом Кенігом, фахівцем, який протягом 25 років працював у ФБР, із них 20
років - провідним спеціалістом з аналізу аудіо- й відеоматеріалів. Їх привіз
зі США голова Тимчасової слідчої комісії у справі Гонгадзе Олександр Жир, про
що вже "УМ" повідомляла.

Ключовою у цьому сенсі є абревіатура "США". Якщо саме ця
супердержава, що на початку "касетного скандалу" витримувала оціночну паузу,
нині озвалася категоричним вердиктом фактично на офіційному рівні, це варто
сприйняти з усією серйозністю. І Жир, котрий спочатку не вірив, і американці,
які вірили, але хотіли самі перевірити, і багато інших людей переконалися:
записи таки справжні. Звісно, політолог Микола Томенко може казати, що такий
висновок, можливо, призведе до деякого підвищення температури всередині
політичної еліти України і не вплине на середню температуру мислення всього
масиву виборців. (У цьому ракурсі лідер "Нашої України" Віктор Ющенко вчора
виступив чудовим лакмусом, заявивши, що вважає експертизу записів Мельниченка
компанією Bak Tak "одним кроком до того, що ми називаємо правдою", однак
водночас В. Ю. не вважає за доцільне участь фракцій партій-учасниць "Нашої
України" у порушенні процедури імпічменту Президента Кучми, бо "сьогодні
Україні потрібна стабільність")( Між иншим останнього речення у паперовій версії статті в "УМ" немає - Спостерігач). Глава АП Володимир Литвин може вважати
результат експертизи "черговим папірцем, який для українського правосуддя
нічого не означає", і заступник Генпрокурора Олексій Баганець в інтерв'ю
агентству "Інтерфакс-Україна" може твердити, що результати фоноскопічної
експертизи записів майора Мельниченка, отримані у США, не "мають юридичного
значення для українського слідства". "Як раніше неодноразово заявляла
Генеральна прокуратура України, доказами у кримінальній справі можуть бути
тільки ті, які були отримані у встановленому законом порядку", - це також має
право говорити пан Баганець, навіть не враховуючи, що експертиза Bek Tek
стала єдиною, отримала для дослідження ще й обладнання, на якому велося
писання. Говорити так можна, так воно, мабуть, і є, однак потрібно усвідомити
головне: американці проводили експертизу не стільки для нас, скільки для
себе. І ще головніше: йдеться ж не про загальне дослідження звичок і лексики
українського керівництва, не лише про уривок із Георгієм Гонгадзе. Потрібно
враховувати, що в Миколи Мельниченка касето-годин - сотні, і йдеться там про
ВСЕ. А ми ж розуміємо, що не лише Павло Лазаренко міг би зізнатися: "Так, я
не ангел". Ми розуміємо, що ті афери владців, на які ми, твердошкірі
реалісти, дивимося уже крізь пальці (як і рідна прокуратура), для Америки в
разі потреби можуть стати і приводом, і засобом. Стала ж підставою для
розбирань із спецпрокурором Кеннетом Старром пляма імені, тобто сімені Білла
Клінтона, на сукні Моніки Левінськи. Була потреба встановити в тому скандалі
справедливість. А в нас же у центрі уваги - не любов, а навіть кров.

Елементом участі України в світовому процесі глобалізації можна
вважати саме 35-річного сільського хлопця Миколу Мельниченка: тоді як наші
вареники й сало залишаються з нами, екс-майор певним чином впливає на
глобальний процес, зводячи до знаменника свого цифрового диктофона "Тошиба"
наміри Білого дому. Він повертається у політику України бульдозером. Або як
той самий всесвітній "Макдональдз", який, керований потужними умами,
наступає, хочемо ми того чи ні.

Повертатись - погана прикмета?

Про причини й можливі наслідки виступу Америки в ролі верховного
судді у "касетному скандалі" та "Кучмагейті" загалом ітиметься нижче. А поки
- про Мельниченка. Микола, попри свою належність до когорти правдоборців з
американською "пропискою", ризикує стати першою жертвою бойових дій
Вашингтона в цьому напрямі. "Я маю юридичні проблеми на території Сполучених
Штатів Америки", - визнає сам МММ у радіоінтерв'ю українським журналістам.
Тижневик "Дзеркало тижня" має дані, що тиск на Мельниченка змушує його вести,
по суті, кочове життя, тримати свої аудіоматеріали в криївках, змінювати
місця проживання. А все через те, що суд Північного округу штату Каліфорнія
своїм рішенням зобов'язав майора передати всі записи, зроблені ним у кабінеті
Президента України, Міністерству юстиції США. Микола такому рішенню не
підкорився - поки що він намагається грати у власну гру.

Навіщо Вашингтону весь компромат, здогадатися неважко, але непросто й
уявити наслідки використання такого атомного заряду американським
правосуддям. Буде це знаряддям шантажу чи бомбою? У будь-якому випадку,
навряд чи мирною електростанцією. Намагаючись дещо унезалежнитися від своїх
заокеанських благодійників, Мельниченко й намагався повернутися в Україну. Це
можливо було тільки за допомогою мандата народного депутата.

Чи було висунення Мельниченка кандидатом у нардепи за списком
Соцпартії піарівським ходом, щоб привернути увагу до СПУ? Ні, відповів на це
запитання "УМ" один із лідерів соціалістів, провідник минулих акцій "Україна
без Кучми" Юрій Луценко. "Колись навіть запитували, чи ми розуміємо, що так
зменшимо свій електорат, і я тоді відповідав, що не знаю, зменшуємо чи
збільшуємо, - просто ми відчували свій обов'язок на прохання Мельниченка дати
йому можливість стати депутатом, аби довести до логічного кінця справу
"Кучмагейту", - каже Луценко.

В Америці, за визначенням третього номера зі списку Соцпартії, у
Миколи Мельниченка було три виходи - сісти в американську тюрму, виконати
рішення американського суду або повернутися в Україну (звісно, кандидатом у
депутати). Однак Київ рішенням Верховного Суду відсік третій варіант. Як
аргумент відмови від реєстрації Центрвиборчкомом було приведено те, що Микола
не проживав останні п'ять років за вказаною в анкеті адресою (у Києві по
вулиці Беретті, 8, кв. 128), і до того ж, що порушив закони "Про в'їзд і
виїзд з України" та "Про державну таємницю України". Абсолютно не зваживши на
те, що Мельниченко ніде не підписувався, нібито він обізнаний із
держтаємницями, що перебування МММ за кордоном обумовлено не тільки рішенням
Міністерства юстиції США, а й рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи,
яка звернулася до урядів країн Ради Європи надати притулок Мельниченку. Не
було взято до уваги, що за "головною" підставою відмови Мельниченку -
непостійним проживанням на одному місці - можна було б "зарізати" балотування
ледь не половини нинішнього депутатського та міністерського корпусу. Чого
варті лише стаціонарні вілли на Кіпрі керівників об'єднаних есдеків! Та й
Юхим Звягільський на минулих виборах за майже аналогічних умов "осідлості"
був успішно зареєстрований кандидатом і став депутатом, не викликавши
нарікань ЦВК. Суддя Андрій Гнатенко таки увійшов в історію, однак Микола
Мельниченко з неї все одно не вийшов. Рішенням Верховного Суду, яке в Україні
неможливо оскаржити ніде, можливість повернення в Україну у Мельниченка
забрали. З двох перших - американська в'язниця й здача всіх компрометуючих
аудіозаписів мін'юсту США - він, очевидно, обере таки не тюрму...

Учора "УМ" уже повідомляла про ще одну спробу МММ достукатися до
України - петицію, покладену до дверей українського посольства у Вашингтоні.
На тверде переконання однодумців-соціалістів, Микола чудово усвідомлює, що
Кучма - окремо, а державні інтереси та реноме України загалом - окремо. Юрій
Луценко з цього приводу говорить: "Якби йому допомогли звідси хоч чимось,
було б значно легше. Скажімо, дуже проста річ: Генпрокурор відправляє
елементарний лист Мін'юсту США, замість чергових гучних вимог про
екстрадицію, такого змісту: "На Миколу Мельниченка заведено кримінальну
справу щодо розголошення державних таємниць, у звязку з чим просимо не
вимагати плівки в повному обсязі, а лише в тому, який може цікавити
американське судочинсво з певних питань. Крапка". І питання держтаємниць буде
збережено. А в нас ситуація складається інакше".

Мельниченко виходив із таким зверненням уже кілька місяців тому,
потім цю його позицію продублював у зверненні до Генерального прокурора
народний депутат Григорій Омельченко, згодом - інші депутати зі слідчої
комісії, яку очолює Олександр Жир. Глухо. Ще одну ілюстрацію до розуміння в
цьому сенсі високими чиновниками інтересів держави Юрій Луценко наводить із
власної "компроматної практики": "Коли для нас відкрилася картина торгівлі
так званими "товарами подвійного використання" і я говорив із представником
Адміністрації Президента, мовляв, давайте шукати якийсь компроміс, щоб не
розголошувати такі речі, відповідь із того боку була для мене просто
вражаюча: "Хай розголошують. Доб'ємо таким чином Деркача". Ось як думають у
тому павучому гнізді..."

Тож яка ймовірність того, що Микола змушений буде підкоритися Америці
й передати всі плівки у Вашингтон? "Злочинці при владі, захищаючи власні
шкурні інтереси, знехтували можливістю безпечно впустити Мельниченка як
свідка. "Продавивши" рішення Верховного Суду про нереєстрацію його кандидатом
у депутати, вони, ясна річ, не залишили Мельниченкові нічого іншого, як
виконати рішення США", - такий висновок робить секретар політради СПУ
Луценко. Так, імовірність зриву "банку компромату" Штатами - величезна. Не
пустивши Миколу з села Крічки Васильківського району додому, до хворої
матері, тещі, українська влада таки перенесла правову колізію на поле Нового
Світу.

Там уже триває одне, розягнуте в часі, велике розбирання - "справа
Лазаренка". Схоже, що правосуддя США не просто так зволікає з переведенням
цього процесу у завершальну стадію". Триває пошук "останніх героїв", усіх
крадених грошей, що мали відношення до "Паші-Америки". А тут - "безгоспний"
Микола Іванович зі своїм архівом Судячи з тієї наполегливості, з того, що від
Мельниченка Вашингтон вимагає не якийсь епізод, пов'язаний суто з Лазаренком,
а весь обсяг плівок, суд Сполучених Штатів таки має твердий намір розглядати
долю Лазаренка без відриву від його компаньйонів, які лишилися в Україні.

Найслабша ланка сидить найвище?

Наївно було б гадати, що американці, отримавши у своє розпорядження
Павла Лазаренка, розглядали його "грішки" як щось абсолютно самодостатнє.
Тепер плівки Мельниченка "навушно" (паралель до наочно) доводять, що кожен,
хто працює нагорі в Україні, має платити за "дах". Була така "покрівля",
певно, і в Павла Івановича, якщо експерти оцінюють обсяг украдених і
"відмитих" ним грошей у 2 мільярди доларів. Не могли ж такі гроші
випаруватися з держбюджету непомітно для недремного ока людини, котра бачить
і контролює тут усе. Ланцюг замикається, і каліфорнійський суд, схоже, був би
не проти визначити не одну слабку ланку. Об'єднавчим елементом для всіх них і
виступає "фонотека" екс-майора СБУ.

- Рішення суду Північного округу Каліфорнії по плівках Мельниченка
фактично фігурує у контексті справи Лазаренка. Чи справді це може послужити
зміні координат у розбиранні США із Павлом Івановичем і з Україною загалом? -
із таким питанням автор цих рядків звернувся до відомого борця з мафією,
народного депутата Григорія Омельченка, перше звернення якого до Президента,
пов'язане зі звинуваченнями на адресу Павла Лазаренка, побачило світ ще в
грудні 1994 року. Григорій Омелянович нагадав, що бив у дзвони неодноразово,
однак Леонід Кучма все просував і просував Павла Лазаренка владними щаблями:
у липні 1995-го П.І. став главою Дніпропетровської облдержадміністрації, у
вересні 1995-го - першим віце-прем'єр-міністром України, у травні 1996-го -
Прем'єр-міністром. Маючи всі сигнали від Омельченка та його "Антимафії",
Кучма продовжував утримувати Лазаренка в своїй команді, нагородивши в грудні
1995 року навіть Орденом Ярослава Мудрого V ступеня "за видатні заслуги перед
Українською державою..."

- 11 вересня 2000 року у ВР було зареєстровано мої матеріали про
початок процедури імпічменту. Там уже було викладено факти й обставини, що
разом із Павлом Лазаренком до кримінальної відповідальності потрібно
притягувати і Президента. Мною і Анатолієм Єрмаком було викладено: співучасть
у формі пособництва з Павлом Лазаренком у розкраданні коштів у особливо
великих розмірах, відмивання за кордоном грошових коштів, здобутих злочинним
шляхом, незаконне відкриття валютних рахунків, службова недбалість,
неодноразове отримання хабарів від Лазаренка в особливо великих розмірах. Ці
матеріали було надано у міністерство юстиції Сполучених Штатів і направлено в
прокуратуру Сан-Франциско, яка займається справою Павла Івановича. І ці мої
матеріали спричинили те, що справа Лазаренка була відкладена для розгляду по
суті, тому що американські правоохоронні органи почали перевіряти всі ці
обставини з матеріалів про імпічмент.

Ми з Єрмаком, нагадаю, в 1999 році були авторами проекту звернення ВР
України до Сенату й Конгресу США, де також були викладені факти, які
вказували на те, що в діях Президента України є ознаки злочинів у співучасті
з Павлом Лазаренком. Тоді виявилося, до речі, що це звернення в американський
парламент не потрапило, хоча було направлене у встановленому порядку через
МЗС. Я не виключаю, що наше МЗС свідомо не передало тоді це звернення, тож я
змушений був зробити це повторно, передавши його і в Мін'юст США.

Ще одне: чому американці вимагають плівки майора Мельниченка? Там справді є
багато записів, які стосуються спільної діяльності Президента і Павла
Лазаренка. Так, 5 червня 2000 року в суді Сан-Франциско адвокати Лазаренка
розповсюдили прес-реліз, навівши документи, копії платіжок, які вказують на
те, що участь у відмиванні грошей, яке інкримінується Лазаренку,
розповсюджується і на Президента України. Більше того, адвокати Павла
Лазаренка стверджують, що з 1995 по 1998 рік Президент регулярно отримував
відрахування від комерційних підприємств, які контролював Павло Лазаренко.
Така заява адвокатів вийшла 5 червня 2000 року, а (і це дуже цікаво) 8
червням 2000 року датовано запис майора Мельниченка, де розмовляють Президент
України і Генеральний прокурор Потебенько: йдеться якраз про заяви адвокатів
Лазаренка 5 червня, у день приїзду Клінтона в Україну. Йшлося про те, що
"вона ніде не пройшла".

Плівки Мельниченка (а я з них прослухав значно більше, ніж відомо
досі у пресі) цікавлять правосуддя США ще й тим, що там дуже багато записано
моментів, де йдеться про безпосередні факти фінансових афер, відмивання
грошей за кордоном високими посадовими особами з близького оточення
Президента, де чути конкретні вказівки конкретним людям. Тобто відомо, які
особи, які суми й куди перераховували, що дуже полегшує роботу слідства. І
якщо розслідувати в повному обсязі справу, яка стосується Павла Лазаренка, то
мін'юст США з його управліннями з боротьби з відмиванням грошей і з боротьби
з організованою злочинністю, за такі факти, як подібні плівки, чіпляються як
бульдог. Паралельно над цим можуть працювати, змагаючись, місцева поліція чи
прокуратура, генпрокуратура, ФБР, - ролі не грає. При цьому фактично
неможливо поховати чи засунути під сукно подібні факти. Тож у цьому є велика
зацікавленість США.

Адвокати Павла Лазаренка можуть узагалі перевернути всю справу догори
дном: якщо він навіть відмивав ці гроші, але робив це під тиском вищої
посадової особи (тобто Президента), і Лазаренко підтвердить перерахування на
контрольовані "покровителем" рахунки різні суми хабарів, починаючи з відкату
за призначення главою облдержадміністрації, Павло Іванович може потрапити під
так звану Програму захисту свідків. Він буде випущений на волю, його ніколи в
Україну не видадуть, і навіть не тому, що немає договору про екстрадицію, а
саме через цю Програму захисту свідків. І тоді американське правосуддя цілком
обгрунтовано може висунути звинувачення проти Леоніда Даниловича Кучми.

Ще одна дуже важлива сторона проблеми - це те, що пов'язано зі сприйняттям в
Америці подій 11 вересня. На плівках Мельниченка є записи про торгівлю
зброєю, записи дуже й дуже серйозні. Йдеться про продаж зброї, що викликає
великий інтерес США у контексті боротьби з міжнародним тероризмом. Я не можу
про це говорити конкретно - матеріали знаходяться в тимчасовій слідчій
комісії, їх опрацьовують. Але, скажімо, я можу звернути увагу на збиття двох
літаків-розвідників США близько півроку тому над Іраком. Тут є цікавий
момент...

Про єдність двох високих вихідців із дніпропетровського регіону
Омельченко розповідає дуже довго, з подробицями, документами, без натяків -
прямо. Прямий і доведений факт, приміром, - перерахування Лазаренком 3 млн.
790 тис. доларів "з копійками" одній із фірм, яка є співзасновником компанії
мобільного зв'язку "Київстар GSM" - як частки статутного капіталу. "А всім
відомо, що серед керівників цієї фірми є дочка Президента Олена і брат його
дружини Юрій Туманов. Гроші були перераховані з банку в Антигуа, який
належить Павлові Лазаренку, через фірму, яка також належить йому й Петрові
Кириченку. І цей факт підтверджено нам навіть у відповіді з Генеральної
прокуратури України", - заявляє Григорій Омельченко. За його словами,
"адвокати П.І. отримали ще один козир - висновок американського експерта, що
плівки Мельниченка автентичні; тепер вони наполягатимуть на отриманні цих
плівок і долученні їх до справи".

І саме в цей час, паралельно із "касетним скандалом" Мельниченка,
Генеральна прокуратура України видає інший "залп" - по Лазаренку. ГП вустами
Олексія Баганця днями повідомила, що нею висунуто офіційне обвинувачення
Павлу Лазаренку в організації вбивств народних депутатів Щербаня й Гетьмана.
Ці моменти виділено в окреме провадження у справі Лазаренка, а кримінальну
справу направлено в суд за звинуваченням групи виконавців-кілерів. Чи не
притягнуті ці звинувачення за вуха? На це запитання Григорій Омельченко
відповідає також не сумніваючись:

- Як колишній слідчий я не можу шукати тут політичний підтекст.
Звинувачення це з категорії особливо тяжких, адже пов'язане з убивством двох
людей, народних депутатів. Щодо цього Генпрокуратура повинна мати дуже вагомі
докази, бо інакше це може вдарити дуже сильним бумерангом по тих, хто
звинувачує. Тому, довіряючи в сенсі доказів у цій справі прокуратурі, я роблю
висновок: колишній Прем'єр-міністр України визнаний винним у відмиванні 880
мільйонів доларів і в корупції швейцарським судом, цей вирок вступив у
законну силу. У США йому висунуто звинувачення у відмиванні 114 мільйонів
доларів. Генеральна прокуратура України порушує кримінальну справу проти
Павла Івановича за фактами, які я направляв Президентові ще починаючи з
грудня 1994-го. Тепер прокуратура також підтверджує факти відмивання грошей і
додає до цього звинувачення в замовленні убивств вартістю 2 млн. (за Євгена
Щербаня) і 850 тис. доларів (за Вадима Гетьмана). Ці гроші були перераховані
з рахунків фірм Лазаренка на рахунки виконавців убивств. Перераховував він
кошти не лише кілерам. Тож на що ми виходимо? Країною керували кримінальні
злочинці. І керують?".

За склом, або під ковпаком

Тут може бути замішана велика міжнародна політика, підсумовує
Григорій Омельченко. Володіючи матеріалами про те, що високі посадові особи
скоїли злочини, можна вирішувати національні інтереси США чи Росії,
використовуючи Україну як предмет торгу між двома супердержавами, а
розмінними монетами робити політиків, які висять на гачку злочинного
компромату. І цього також не потрібно виключати.

Багато хто не виключає, що Омельченко подібні заяви робить задля
власної розкрутки - мовляв, це його політичне амплуа. Однак Григорій
Омелянович стверджує все це настільки безапеляційно й так віддавна, що питань
залишається небагато: якщо йому за це "нічого немає", то... Усе це
Омельченко, Єрмак та група їхніх колег по парламенту подають під соусом уже
згаданого імпічменту, про який знову згадали у депутатському зверненні до
Президента 4 лютого цього року, запропонувавши Леонідові Даниловичу в його ж
інтересах погодитися на цю процедуру, щоб довести свою чесність. Відповіді
знову ніякої, що й не дивно: механізм імпічменту, записаний у нашій
Конституції, фактично нездійсненний. А за умов контролю над судами,
Конституційним і Верховним, нездійсненний на всі сто відсотків.

Але яка справа до цих процедур Америці? У них суд незалежний, а нинішній
керівник ФБР Роберт Мюллер, до речі, свого часу був головним прокурором
Каліфорнії і починав "справу Лазаренка". Все переплетено ще більше, ніж
здається спочатку.

Голова парламентської комісії у резонансних справах Олександр Жир,
який "просто хоче встановлення справедливості", впевнений, що в Україні
судове з'ясування усіх обставин "касет і до касет" неможливе, але "готовий
уже найближчим часом ініціювати порушення цивільних і кримінальних справ за
кордоном". "Я хотів би всіх відіслати до міжнародної Конвенції 1984 року, яка
ратифікована в тому числі й Україною, де визначено, хто і в яких випадках
може вирішувати питання, пов'язані в тому числі і з ситуацією, що склалася в
Україні, - каже про це Жир в інтерв'ю на радіо "Свобода". - Такі випадки у
світі є. Один із останніх - затримання чилійського диктатора Піночета, а до
речі, у нас є багато тотожного - у Піночета і в ситуації, що склалался в
Україні. Це й розгляд світовою спільнотою справи Мілошевича. Тобто ми маємо
всі юридичні підстави діяти у відповідності до міжнародних норм".

Ще одним, і дуже важливим, фігурантом у можливому "страшному суді" в
США може й обіцяє виступити дружина Георгія Гонгадзе Мирослава, котра
сприймає висновки Bek Tek як юридичний доказ причетності вищих керівників
держави до загибелі Гії. "Я однозначно маю намір захищати свої права в суді.
Зараз я проводжу юридичну оцінку можливості подання цивільного позову до суду
на території Сполучених Штатів, і найближчим часом ці можливості будуть
з'ясовані. Благо, міжнародне право містить багато можливостей захисту
порушених прав людини. Цей позов стосуватиметься як порушень прав людини у
зв'язку з убивством мого чоловіка, так і порушень прав потерпілої сторони в
результаті недолугого розслідування цього злочину", - заявляє Мирослава в
інтерв'ю на "Свободі".

А прохолодність у ставленні Америки до офіційного Києва очевидна. І
йдеться не лише про порушення в ході виборів - усе значно більш "запущено". І
спробуйте згадати, коли гарант української Конституції останній раз виїжджав
далі на захід Європи (про США краще й не згадувати). Отож-бо. А відповіддю на
все викладене вище мені чомусь бачиться пікетування більш ніж лояльним до
Президента "Народним рухом за єдність" (це той, що Бойка) американського
посольства в дні приїзду до Києва заступника держсекретаря США Поли
Добрянськи. Гасло було - щось на кшталт "Американці, не втручайтеся в
українські справи та українські вибори". Сигнал ставлення прозвучав з інших
вуст. Хотілося б, утім, помилятися...

Дмитро ЛИХОВІЙ.

"Україна молода" 2002.02.13