02/14/2002 | Augusto

http://www.pravda.com.ua/forum/read.php?f=1&i=79044&t=79044

Автор: Тарас
Дата: 14 Лют 2002 09:56

Стараюсь уважно стежити за статтями в газетах, які розповідають про специфіку нашої еліти і нашої ментальності. Більшість аналітиків концентрують свою увагу на економічних, мовних, історичних, геополітичних факторах. Але чомусь ніхто не розглядає того, що лежить на поверхні - сімейно-виховних і фолькльорних факторів. Адже сім'я - основа нації. А пісня - душа народу. В міру можливостей, не претендуючи на науковість, спробую висвітлити даний аспект нашої ментальності.
Що відрізняє нашу еліту від еліт інших народів? Навіть побіжного погляду достатньо щоб помітити майже повну відсутність філософів, юристів, військових, дипломатів, бізнесменів. Зате журналістів, поетів, літераторів та інших спеціалістів з болтології - хоч греблю гати. І якщо замінити відсутніх філософів їм ще якось вдається, то в інших галузях - справи кепські. Вискочки з літератури очолюють уряди і дипломатичні місії. Ведуть за собою армії і займаються господаркою. З відповідним результатом.
Власне тому нашу історію треба читати з бромом. Так писав геніальний письменник і бездарний урядовець, один з творців цієї "бромної" історії.
Для того щоб зрозуміти причини такого стану речей, потрібно заглибитись в специфіку праці літератора.
Перша особливість - її "натхненний", імпульсивний характер, де періоди сверх-активності супроводжуються смугами застою, ліні і депресії. Це суттєво суперечить характеру роботи урядовця, де потрібна щоденна копітка праця.
Друга особливість. Не буде великим відкриттям, якщо сказати, що на літературну ниву переважно потрапляють після поразок на любовному фронті. Тільки на літературній ниві можна здобути славу, популярність і гроші "за один день" і швидко довести своїй коханій що вона помилилась. Достатньо подивитись на текст посвяти першої книжки і можна дізнатися якій красотці ми завдячуємо появі нового літературного генія.

У всіх наших "лідерів нації" був літературний талант і ... дуже суттєві проблеми з жінками, які часто дуже сильно впливали на їх політичну діяльність.
Хмельницький, Мазепа, Шевченко, Франко, Петлюра, Винниченко.
Отже типову карєру нашого "лідера нації на зламі епох" можна описати так:
Вихована на стервозному фолькльорі і легендах про "сильних жінок", дівчина "посилає" героя на ... літературну ниву. Там він присвячує своїй коханій декілька історично-мазохістських або романтично-стерильних творів в яких завжди фігурують ідеальні "тургєнєвські дівчата", такі про яких він мріяв але яких так і не зустрів.
Одержавши скороспілу славу на літературній ниві, герой перескакує в політику (дипломатію, військову справу), розштовхуючи язиком і ліктями тих небаготьох професіоналів, які ризикнули впрягтися в українську справу. І дорозвалює там все, що ще не встигли розвалити вискочки-літератори з попередніх поколінь. Адже крім ляпання язиком новоспечений "лідер" нічого не вміє.
В результаті такої діяльності, літератори наступних поколінь одержують щедрий історичний матеріал для чергових мазохістських опусів. Круг замкнувся. Як і де розімкнути його?

Основою нації є сім'я. Мабуть і причини національних проблем слід шукати в специфіці української сім'ї і специфіці українського виховання.
Ні для кого не секрет, що в українській сім'ї домінує жінка.
-"чоловік-голова, а жінка-шия."
-"на жінці тримаються три кути в хаті..."
-"як тато скаже так по маминому і вийде".
-"я - в хаті господар - де хочу там і сиджу",- каже чоловік, якого жінка загнала під стіл.
Чи є подібні слогани в ментальності інших народів? Не знаю. Але такої кількості чоловіків-підкаблучників нема в жодній іншій нації.
Всюди природній відбір рухається в бік сильніших, агресивніших мужчин. Українка навпаки, з двох мужчин завжди вибере більш спокійного, покладистого, керованого. Можливо тому в нас так мало "буйних", які можуть стати справжніми "вожаками". І тому найбільшим мужчиною в українській політиці є Юлія Тимошенко.
Внаслідок порушення природнього порядку речей, страждають всі. І в першу чергу - самі жінки стають жертвами власної тяги до лідерства. Вони змушені і народжувати і виховувати дітей і утримувати сім'ю. Задля цього вони їздять на заробітки, поневіряються по закордонних борделях і стараються вискочити замуж за іноземця, який зможе "забезпечити". Перегружені іншими справами, жінки "не встигоють" народжувати дітей. Тому Україна - лідер за темпами вимирання в Європі. За прогнозами ООН, населення України скоротиться на 40 відсотків до 2050 року. "Святе місце пустим не буває", поменшає власне українців...
Засилля жіночого начала і жіночого виховання дітей як в сім'ї так і в школі просто катастрофічне. І власне тут причина всіх наших бід. Бо всі ми родом з дитинства. І в ранньому дитинстві і в школі хлопці звикають слухатись, підпорядковуватись і... боятись жінки.
Жіноча система виховання, розповсюджується як на дівчаток так і на хлопців. Ця система виховує хлопців "слухняних, безініціативних і спокійних", тобто майбутніх лінивих підкаблучників.
Українці є найбільш жіночою нацією в світі. І в той же час в нас не прижився феминізм. Парадокс? Ні! Феминізм для наших жінок є великим кроком НАЗАД. Феминістки борються за рівність, а українки хочуть бути безроздільно ВИЩИМИ за мужчин. Відчуйте різницю.

Щоб зрозуміти наскільки небезпечні наслідки цієї всезагольної жіночості українців, розглянем специфіку жіночої психології.
-жіночий колектив не може виділити з свого середовища лідера.
-жіночий колектив завжди переобтяжений внутрішніми чварами.
-жіночим колективом може ефективно керувати тільки мужчина.
-легше примирити два народи, ніж двох жінок.

Чи не звідси походять наші ментальні слогани:
-де два українці, там три гетьмани.
-українці обєднуються тільки за 5 хвилин до розстрілу.
-нам треба німця, тільки він наведе порядок.

Специфічною також є жіноча реакція на напад: спочатку сильний буйний опір, а потім - здатися на милість сильнішого, розслабитись і одержати задоволення. Жінка опирається тільки до моменту сильної загрози її життю, далі спрацьовує інстинкт самозбереження, підсилений інстинктом материнства.
Власне по такій схемі і відбувалися в нас всі війни з чужинцями - сильний спалах опору спочатку і "пораженческі настрої" після перших невдач.
Мазохізм закладений в жіночій природі, тому нема нічого дивного в тому, що:
-ми не виграли жодної війни.
-наші військові пісні переобтяжені мазохістським смакувінням поразок, НАШОЮ кровю і НАШИМИ трупами.
-ми вміємо красиво хоронити.
-ми радо відзначаємо роковини наших поразок (Берестечко, Крути, Базар, Голодомор).
-такої кількості "днів скорботи" нема більше в жодної нації.
Життя створювало пісні, пісні впливали на настрій солдат і визначали результати війни. Замкнутий круг. Культ смерті замість культу перемоги. Мазохізм в чистому вигляді.

Що ще можна сказати про нас?
-ми гостинні.
-ми добре одягаємся.
-моя хата скраю.
-хай в сусіда корова здохне.
-в наших фільмах "відьма на відьмі сидить і відьмою поганяє"
-за рівнем побутового відьмацтва, ми - найперші в світі.
Всі ці риси: гостинність, тяга до гарного одягу, зависть, відьмацтво, невтручання в конфлікти є чисто - жіночим стилем поведінки.
Не варто також забувати і таких народних слоганів:
-"Де чорт не зможе, там жінку пошле".
-"Кіт, жінка і диявол - одно і то саме".
-"Вплив диявола на світ відбувається через жінку".
Жодних аналогічних фраз про чоловіків в нашому фолькльорі нема.
Цілком розумію що мене можуть звинуватити в чоловічому шовінізмі, але я люблю жінок і бачу що вони є не тільки джерелом, але і основними жертвами такого стану речей.

"Зато в нас пісні хороші". Про що вони? Який стиль поведінки рекламують? Адже пісня - душа народу.
-"не дала, не взяла", "дай води напиться" - "не дам - приходь в садок". "скільки не вертався - ти не шанувала". Навіть викопана (за одну ніч!!!) криниченька не є для "дівчиноньки" достатнім аргументом, вона хоче чогось більшого. І таких пісень, в яких формується культ "дівчиноньки" і навязується стервозний стиль поведінки - греблю гати. Жінки в нас затісуються навіть в героїчні пісні, в яких їм, здавалось би, робити нічого: "Ой на горі там женці жнуть: Повернися, візьми жінку". А судячи з стрілецьких пісень, складається враження, що війна відбувалася в перерві між ходінням по дівчатах.
Бог нагородив українську літературу виключно письменниками - чистоплюями. В нас майже нема детективу, "низького бульварного чтива", сороміцької літератури. Тільки високий моралізаторський стиль. Про деякі причини такого стану речей я вже згадував, описуючи нашу наскрізь-письменницьку еліту.
В найбільш популярних творах української літератури обовязково фігурує "сильна жінка", яка завжди зробить так, як вважає за потрібне: "Наталка-Полтавка", "Микола Джеря", "Сватання на Гончарівці", "Вечори на хуторі біля Диканьки", "Весілля в Малинівці", "Запорожець за Дунаєм", "Шельменко-денщик". Дуже часто в комплекті до "сильної жінки" подається слабовольний мужчина. Але вершиною культу жінки (власне "жінки" а не "матері" як в інших народів) є фігура легендарної Роксолани. Такого персонажу нема в жодного іншого народу. Жінка, яка здобула славу не на полі бою, не в державному будівництві, не на ниві науки чи мистецтва. Вона здобула собі славу за рахунок підступності, інтриг і своїх сексуальних здібностей. І стала символом українського народу.
Такого маразму не міг би дозволити собі жоден інший народ.
Де тут причина а де наслідок? Де курка а де яйце? Літературно-фолькльорні образи зумовлюють нездорові стосунки в сім'ї, де жінка є альфою і омегою, а чоловік - ніким? Чи навпаки - приклади реального життя заставляють письменників писати про такі відносини і створювати такі стандарти поведінки?
Ці дві проблеми взаємозумовлюють і взаємодоповнюють одна одну і ведуть наш народ до прірви економічної і демографічної катастрофи.
Брак національних лідерів, зумовлений жіночою системою виховання, заставляє нас імпортувати лідерів-чужинців. Як і 1500 років назад, коли словянські князі не змогли вибрати з-поміж себе владику і покликали варягів: Кия, Щека , Хорива і сестру їх Либідь.
Чи можна вирішити таку вічну для українців проблему? Чи ми завжди будемо працювати на "варягів", які вивчають нашу мову тільки напередодні виборів?
Нам треба припинити обирати літераторів у політику.
Нам треба перестати святкувати дні наших поразок і покінчити з писанням і читанням мазохістської історичної літератури.
Нам треба ставитись до жінок по-джентельменськи. В ліжку, в сім'ї, на вулиці, в трамваї. Але бізнес, службова драбина, професійна кар'єра - НЕ МІСЦЕ для джентельменства. Тут конкурувати треба по-справжньому, з використанням всіх засобів, включно з некоректними. Інакше одержим плеяду бізнес-леді, які зможуть витримувати конкуренцію тільки на нашому джентельменсько-тепличному грунті. Жінки навчились робити кар'єру, але чоловіки так і не навчились народжувати дітей. Наші жінки часто забувають про такий "нюанс".
Нам треба ліквідувати культ "дівчиноньки" і повернутися до культу МАТЕРІ.
Ми маємо змінити наші сімейні стандарти і поставити все з голови на ноги. "І сказав Бог до Жінки: "Помножуючи помножу муки вагітності твоєї, ... і до мужа твого пожадання твоє і він буде панувати над тобою". Наші далекі предки ще в дохристиянські часи порушили цей Божий припис, і це стало причиною проблем країни "У" на довгі віки. Ми можемо виправити цю помилку. Для початку потрібно відновити чоловічу складову в вихованні дітей. Особливо хлопців.
Адже всім відомо, що справжні мужчини не йдуть вчителювати через малу зарплату. Тих небагатьох вчителів-чоловіків, яких не відлякала від школи мізерна зарплата, можна сміливо зарахувати або до фанатиків своєї справи, або до жінкоподібних ловелосів-педофілів, жадібних до свіжих дівчаток. Власне по таких типажах наші дівчатка-школярки і формують собі уявлення про мужчин взагалі і про інтелігентів зокрема.
Для того щоб в школу прийшов вчитель-справжній-мужчина, йому потрібно платити зарплату вдвічі більшу ніж вчителю-жінці. Цього буде достатно для відновлення паритету в вихованні дітей. І можливо вже через десять років ми відчуємо результати. В нас, в українців, зявляться лідери здатні відтіснити з національного п'ядесталу сумнівну славу Роксолани.