Відповіді

• 2002.02.15 | IApple

  Знову в Ілюші припадок, та ще й на рівному місці : )

  Знову замість притягнути бодай щось позитивне про свого улюбленого Мороза свого лайна притяг.
  Таки не доходить до бідняги, що намагаючись когось обісрати сам увесь в гімні вимазався давно.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.02.15 | Смогитель Вадим

    Re:Хіба братальна лайка це аргументи?

    Пан Ілля бачить не ВИКРИВЛЕНО події, а недозволений тон в спілкувані лише доводить правоту саме Іллі.
    
    Вадим Смогитель
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.02.15 | IApple

      Аргументи Ілюша не сприймає взагалі

      Я спочатку думав, що Ілюша Морозом переймається, а потім пересвідчився, що в Ілюші лиш одне завдання - поливати брудом Ющенка.
      Найулюбленіша його теза про "аморальність", ніби не помічаючи, що це пряма дорога до порівнянн Ющенка з Морозом чи Юлєю. В результаті "дискусії", коли Юлі ще й ще раз пригадують і "Громаду", і партнера по бізнесу Пашу, а Морозу вічне сраколизання комуністам - всі троє (Ющенко, Мороз, Тимошенко) виявляються "обісраними".
      
      Саме це і є головною метою Ілюші - обісрати, причому всіх.
      
      Жодного позитивного постингу, який би започатковував тему (чи про Мороза, чи про Тимошенко) від нього намарно чекати. Спочатку здається, що то у нього так проявляється "революційна опозиційність", але з часом переконуєшся, що то у нього просто "работа такая".

  • 2002.02.15 | Смогитель Вадим

    Re:Хіба брутальна лайка це аргументи?

    Пан Ілля бачить не ВИКРИВЛЕНО події, а недозволений тон в спілкувані лише доводить правоту саме Іллі.
    
    Вадим Смогитель

  • 2002.02.15 | andriy

    Теорію-то він задвигає правильну, але висновки з неї

    робить дещо сумнівні.
    
    Бо і Мороз, і Ю.В.Т. - люди також зовсім не бідні. І щось бере мене сумнів, що свої гроші вони чесно заробили непосильною працею. Вони всі, наші "політики", свої три рублі десь таки нацарювали?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.02.15 | Ростислав

      Хтось десь нещодавно розповідав, що теорія

      "диму без вогню не буває" (це стосувалось ліцензії одного з телеканалів) - це сувкова теорія. Не ти часом? ;-)
      
      Якби Юля або Мороз дали б бодай якийсь привід для компрометації - невже ти гадаєш, що це не було б вже сьогодні ввечері обсмоктано зі всіх боків в "Епіцентрі" чи "Свабодє слІва"?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.02.15 | Shooter

        Re: Хтось десь нещодавно розповідав, що теорія

        Ростислав писав(ла):
        > Якби Юля або Мороз дали б бодай якийсь привід для компрометації - невже ти гадаєш, що це не було б вже сьогодні ввечері обсмоктано зі всіх боків в "Епіцентрі" чи "Свабодє слІва"?
        
        Zalezhno shcho rozumity pid "kompromentacijeju".
        
        Mozhna, napryklad, sharaxann'a Juli:
        vid pidtrymky Kuchmy (lystopad-2000, pisl'a opryl'udnenn'a plivok Mel'nychenka),
        shalenoji krytyky Kuchmy + orhanizaciji/ne-orhanizaciji antykuchmivs'koho referendumu (vesna-lito 2001),
        podavann'a "majachkiv" Kuchmi/zajava pro hotovnist' vvijty u vladu (UP, hruden'-2001)
        ani-slova-pro/proty-Kuchmu v prohramnij dopovidi na zjizdi BJU'ti (sichen' 2002)
        
        Shchodo Moroza - to krashche jak vin sam sebe chasten'sko robyt' posmixovyshchem, ne zmozhe nixto. Jul'a, na vidminu vid Moroza, xoch i reaguje "po-pacan'achomu" (vse ta zh vesna-2001), prote i shvydko (a chasom - i tverezo ) myslyt'.
        
        Moroz zhe zh - til'ky "morozyt'".
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.02.15 | ilia25

          Неправда -- Юля не підтримувала Кучму

          Вона натякала можливість співпраці -- за виконання певних своїх умов. Скоріше за все, мова йшла про фактичну передачу всієї повноти влади Ющенку або самій Юлі.
          
          Ця тактика, до речі, повністю співпадала з подальшими діями опозиції -- тобто спробами схилити Кучму до компромісу, в результаті якого він поступився владою в обмін на імунітет від переслідувань.
          
          Shooter писав(ла):
          > Shchodo Moroza - to krashche jak vin sam sebe chasten'sko robyt' posmixovyshchem, ne zmozhe nixto. Jul'a, na vidminu vid Moroza, xoch i reaguje "po-pacan'achomu" (vse ta zh vesna-2001), prote i shvydko (a chasom - i tverezo ) myslyt'.
          
          Сам дурак. Це по-перше, а по-друге, до чого тут чесність та порядність Мороза? А по-третє, для особливо розумних три слова: фонетична довбана клавіатура!..
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.02.15 | Shooter

            Юля xтіла

            ilia25 писав(ла):
            > Вона натякала можливість співпраці -- за виконання певних своїх умов. Скоріше за все, мова йшла про фактичну передачу всієї повноти влади Ющенку або самій Юлі.
            
            ги
            всі умови співпраці були - не чіпай мене, а чмири "братів по цеху". Оскільки ж "братва" могла запропонувати "Даніличу" набагато кращі ґарантії - то папік надав перевагу їм перед Юлею. Крім того, звісно, не останнім арґументом була наявність тандему "ЮЮ", яку папік ліквідував (в своїх же ж інтересах).
            
            
            > Ця тактика, до речі, повністю співпадала з подальшими діями опозиції -- тобто спробами схилити Кучму до компромісу, в результаті якого він поступився владою в обмін на імунітет від переслідувань.
            
            Так-так, мови немає..
            цю ж "тактику" Юля демонструвала вже в грудні-2001 - почитайте уважно її інтерв'ю в УП. Я, імхо, вже проводив експеримент - навів цитати звідти і запитався в публіки, хто автор. Публіка в один голос твердила - Ющенко, Ющенко!!! А виявилося - таки Юля.
            
            + перечитайте собі ще раз виступ Юлі на з'їзді БЮТі.
            
            Виглядає, що під кінець 2001 Юля почала реальніше оцінювати ситуацію. Проте, коли би вона це робила ще навесні 2001, то і провального рехверендуму би не орґанізовувала, і Закон про обов'язковість теледебатів подавала би у ВР ще в вересні, а не за 3 місяці перед виборами...і процентів би, імхо, більше мала... Єдине, що радує, що хоч розуму вистачило не наїзджати тупо на Ющенка, як це робив/робить Мороз.
            
            
            > А по-третє, для особливо розумних три слова: фонетична довбана клавіатура!..
            
            Не люблю я фонетичної. Я надаю перевагу нормальній розкладці
            
            Дай Бог, щоб Юля пройшла в парламент. Як і Мороз. Але це не тому, що я їх ціню як політиків, а виключно за відсутністю нормальних альтернатив в радикальному спектрі.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.02.15 | Shooter

              P.S.

              Нагадаю тільки, що вже після оприлюднення записів Мельниченка Юля заявила, що Президент може покластися на уряд і фракцію "Батьківщини" в парламенті...

            • 2002.02.15 | ilia25

              Я щось не розумію, чи ви згодні зі мною, чи ні

              Shooter писав(ла):
              > ilia25 писав(ла):
              > > Вона натякала можливість співпраці -- за виконання певних своїх умов. Скоріше за все, мова йшла про фактичну передачу всієї повноти влади Ющенку або самій Юлі.
              >
              > ги
              > всі умови співпраці були - не чіпай мене, а чмири "братів по цеху".
              
              Ну і яка різниця з тим, що я написав? "Не чіпати", в юліному випадку, означало дати їй та Ющенку можливість робити те, що такі як ви називають "чмирінням братів по цеху", а нормальні люди -- економічними реформами.
              
              Який сенс було волати "Кучму геть", якщо він не став би на перешкоді фундаментальних соціально-економічних реформ? Інша справа, що в цьому випадку робити з демократією, але є думка, що втрата економічних важелів позбавила б владу можливості і дали штовхати країну до диктатури.
              
              > Так-так, мови немає..
              
              Ну так про що мова? Це ж тільки ви клеїте опозиції ярли ррреволюційно-рррадикальності. Там нормальні люди, як розуміють переваги компромісів. Єдина умова, що ті компроміси повинні наближати нас до мети, тобто обмежувати владу Кучми, та передавати її тим, хто буде захищати інтереси України. Причому це обмеження повинно відбуватись не через роки -- бо то знову буде кидалово -- а зараз.
              
              > місяці перед виборами...і процентів би, імхо, більше мала... Єдине, що радує, що хоч розуму вистачило не наїзджати тупо на Ющенка, як це робив/робить Мороз.
              
              Ющенко заслужив зневагу будь-якої порядної людини.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.02.18 | Shooter

                Ілля, Ви втомлюєте

                ilia25 писав(ла):
                > Shooter писав(ла):
                > Ну і яка різниця з тим, що я написав? "Не чіпати", в юліному випадку, означало дати їй та Ющенку можливість робити те, що такі як ви називають "чмирінням братів по цеху", а нормальні люди -- економічними реформами.
                >
                > Який сенс було волати "Кучму геть", якщо він не став би на перешкоді фундаментальних соціально-економічних реформ? Інша справа, що в цьому випадку робити з демократією, але є думка, що втрата економічних важелів позбавила б владу можливості і дали штовхати країну до диктатури.
                >
                
                А тепер все це аплікуйте на Ющенка. І зауважте суттєву різницю між ним Юлею: 1) ніколи не кидався у крайності 2) читайте все ту ж табличку ЗН і порівняйте список НУ і БЮТі. Звідки і сліпому видно - хто тяжіє до авторитаризиу, а хто - "в натурі" демократ.

          • 2002.02.16 | IApple

            “тільки Леонід Кучма може сьогодні зіграти вирішальну роль у...

            подоланні кризових явищ“ (Юля)
            
            http://www.elitprofi.com.ua/olig/tymoshenko.shtml
            ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО
            
            Кар'єра “газової принцеси” дійсно подібна на казку про Попелюшку. Юлія Тимошенко стала чудовою ілюстрацією до “української мрії” – вона показала, як можна за короткий час завдяки наполегливій праці і добре обдуманим ходам, а у першу чергу – завдяки вдало створеній і підібраній команді – досягти надзвичайних висот у політиці і бізнесі. Нині ім'я Юлії Тимошенко відоме кожному українцеві, а також далеко за межами України. Вона стала символом українських реформ, не будучи реформатором за духом. Вона чудово вписується в уряд Віктора Ющенка і закликає вести нещадну боротьба з олігархами, сама будучи за своєю суттю жінкою-олігархом. Її природня краса обеззброює опонентів. Її тактовність і витримка дають підстави для того, аби нею захоплювалися. Народ ладен пробачити Юлії Володимирівні все – навіть якщо виявиться, що її зарахують до числа “ворогів народу”, як свого часу її колишнього соратника Павла Лазаренка.
            
            Юлія Володимирівна Тимошенко народилася 27 листопада 1960 року у Дніпропетровську і належить до представників третього покоління “дніпропетровського клану” – таких, як, скажімо, Віктор Пінчук, Олександр Турчинов, Геннадій Балашов чи Сергій Тигипко. У дитинстві Юля виховувалася лише мамою – батько залишив сім'ю, коли Юля була ще зовсім малою. Тому про надзвичайні статки чи добробут сім'ї говорити не доводилося. Юля мусила пізнати у своєму житті все і пройти всіма сходинами суспільного буття. Вона неохоче (зі зрозумілих причин) згадує своє дитинство, і навіть для того, аби дізнатися про її дівоче прізвище, мені довелося докласти чимало зусиль.
            
            Після закінчення школи Юлія поступила на економічний факультет Дніпропетровського державного університету. Під час навчання у вузі стався випадок, який згодом змінив усе її життя. Як згадувала сама Юлія Володимирівна, якось увечері задзвенів телефонний дзвінок. Якийсь юнак випадково помилився номером. Але між двома молодими людьми зав'язалася телефонна розмова, юнак запропонував побачення. Так Юля познайомилася з Сашею Тимошенком. Невдовзі 18-річний Сашко і 19-річна Юля поставили батьків перед фактом: вони одружуються. Наступного року (у 1980 році) у подружжя народилася донька Євгенія, яка нині навчається у Великобританії.
            
            Батьки Саші належали до дніпропетровської еліти. Геннадій Панасович Тимошенко свого часу закінчив Львівський державний університет ім.І.Франка, захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата історичних наук, спеціалізувався на нацистських злочинах в Україні у роки війни. Згодом його запросили на партійно-ідеологічну роботу (зокрема у його розпорядженні перебувала мережа кінопрокату Дніпропетровської області, яка наприкінці 80-их років почала приносити чималі прибутки – завдяки відкриттю відеосалонів), а відтак – на роботу у радах. На початку 90-их років він очолював Кіровський райвиконком міста Дніпропетровська.
            
            Після закінчення університету Юлія Тимошенко протягом п'яти років працювала інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі ім.В.І.Леніна. Можливо, вона би так і продовжувала б виробничу кар'єру, живучи з чоловіком у кооперативній квартирі загальною площею 32,1 кв.м по вулиці Карла Маркса, 26 міста Дніпропетровська. Але настала перебудова. Настали зміни. Поступово почала завойовувати нові позиції ринкова економіка. У 1988 році Юлія і Олександр Тимошенки беруть у знайомих позику і створюють кооператив, який займався наданням послуг населенню. Наступного року Юлія Тимошенко очолила молодіжний центр “Термінал”, створений не без підтримки місцевих органів комсомолу (подейкують, що одним з ініціаторів створення подібного центру був давній приятель сім'ї Тимошенків, 25-річний завідувач відділу пропаганди і агітації при Дніпропетровському обкомі комсомолу Олександр Турчинов). “Термінал” став одним із перших великих проектів Юлії Тимошенко, адже на розвиток молодіжних ініціатив у той час виділялися значні кошти.
            
            У травні 1991 році було формально об'єднано капітал двох сімей – Тимошенків-старших і Тимошенків-молодших. Оскільки Юлія виявляла більш активну діяльність у бізнесовій сфері і мала більш міцну “хватку”, то основним рушієм сімейного бізнесу стала саме вона. Геннадій Тимошенко став своєрідним “мозком клану”. Функції Олександра Тимошенка наразі нез'ясовані – принаймні, він перебуває у постійній тіні і про нього згадують переважно тоді, коли мова заходить про сімейний стан Юлії Володимирівни. Відомо, що він – першокласний спортсмен, людина романтичної натури, у вільний час любить малювати. Також відомо, що він очолює корпорацію “Транспорт”, яка входить до складу “Єдиних енергетичних систем України”. “З чоловіком і донькою “бачимося” в основному по телефону”, — говорила Юлія Тимошенко в інтерв'ю журналу “Money Maker”. Цікаво, що своїм основним “іміджмейкером” Юлія Володимирівна вважає свою маму (“Це іміджмейкер, який постійно плаче, бо переживає за мене”).
            
            Об'єднана фірма вирішила зайнятися продуктами нафтопереробки і таким чином утворилася Корпорація “Український бензин” (КУБ), в якій Юлія Тимошенко виконувала роль спочатку комерційного директора, а згодом – генерального директора. Цікаво, що “КУБ” було зареєстровано як українсько-кіпрське спільне підприємство. 85% акцій “КУБ” належали фірмі “Somolli Enterprises Ltd.”, у особі О.Гравця – довголітнього партнера і фінансового “вчителя” Юлії Тимошенко. Нині О.Гравець, за деякими даними, мешкає в Ізраїлі. Юлія Тимошенко у “КУБ” мала 5% акцій. Стільки ж мав і її чоловік. У 1992 році корпорація перетворюється на монополіста у забезпеченні агропромислового комплексу Дніпропетровщини нафтопродуктами.
            
            Паралельно утворюється ще одна структура – міжнародний концерн “Сіаль”, генеральним директором якого став Геннадій Тимошенко. “Сіаль” мав свої філії у Донецьку та Черкасах і спеціалізувався на видобутку природнього каменю. Враховуючи потребу загалу в облицювальних плитах, мармурових та гранітних блоках, меморіальних пам'ятниках, варто погодитися, що дана справа була також досить прибутковою. За деякими даними, “Сіаль” приватизував кілька кар'єрів. Зокрема сім'я Тимошенків, за інформацією газети “Свобода”, володіють 25% акцій Токовського родовища червоного граніту – єдиного у світі. Продуктивність цього кар'єру – 12 тис. кубометрів щорічно. Вартість одного кубометру граніту сягає 7 тис. дол.
            
            Вахтанг Кіпіані у “Киевских ведомостях” пише, що “в середині 90-х років у Тимошенко і Пінчука (Віктора Михайловича, нині - народного депутата України. - Авт.) був “роман”. Службовий – можна сказати, виробничий. В якийсь момент зусилля керівників кампаній Тимошенко і Пінчука (група “Інтерпайа”) були об'єднані. Дитя назвали корпорацією “Співдружність”. Віктор Михайлович – майстер у винаході нових газових (і не лише) схем і людина, що має високу ділову репутацію. Кажуть, він мусив піти на “взаємовигідну” співпрацю на “прохання” Павла Івановича Лазаренка. Так це чи ні – невідомо. Поінформовані дніпропетровці кажуть, що в ході нетривалої спільної виробничої діяльності Юлія Володимирівна просто вивчила напрацювання Пінчука. Після цього відмовилася від його компанії. В цьому розумінні вона – достойна учениця Лазаренка”. Цю ж версію повторює газета “Свобода”.
            
            У листопаді 1995 року на базі КУБ утворюється закрите акціонерне товариство промислово-фінансова корпорація “Єдині енергетичні системи України”. Щоправда, за місяць до утворення ЄЕСУ, 18 жовтня 1995 року, Тверська філія Московської реєстраційної палати реєструє закрите акціонерне товариство “Об'єднана енергія”, директором якого значиться Тимошенко Ю.В. Не варто забувати, що у Росії саме ставала на ноги компанія “Єдині енергетичні системи Росії”, очолювана А.Чубайсом. Дивним чином піки активності Ю.Тимошенко співпадають з посиленням становища А.Чубайса у Росії. Хоча, цілком можливо, це – лише збіг обставин.
            
            При створенні ЄЕСУ ми бачимо тих же осіб, які творили КУБ. Тобто директора ТОВ “Хімнафт” О.Гравця та директора ЗАТ “Об'єднана енергія” Юлію Тимошенко. А ось закордонний партнер змінюється – тепер вже фігурує нова структура – “United Energy International Ltd.” в особі директора А.Еркюмент. Саме останній структурі належить 85% акцій ЄЕСУ.
            
            Основним напрямом діяльності ЄЕСУ у 1996 – 1997 роках було постачання газу в Донецьку, Дніпропетровську, Черкаську, Сумську, Полтавську, Кіровоградську та Миколаївську області, а також співпраця з РАТ “Газпром” і АТ “Укргазпром” у питаннях здійснення взаєморозрахунків за транспортування газу іноземним споживачам через територію України.
            
            До складу ЄЕСУ увійшли (як говорилося у рекламному буклеті) 20 промислових і комерційних структур, науково-дослідні інститути, венчурні фірми, авіакомпанія “ЄЕС-авіа”, два банки – “Південкомбанк” та “Слов'янський”. У корпорації працювали близько тисячі співробітників, середній вік яких становив 45 років. Геннадій Тимошенко зі сторінок того ж рекламного буклету заявляв: ”Ідеологія ЄЕСУ – це ідеологія прагматиків-патріотів, переконаних прибічників ринкових реформ, що намагаються створити в Україні суспільство забезпечених людей за нормами, прийнятими в усьому цивілізованому світі, що на ділі реалізують головне гасло корпорації – “З енергією і вірою відродимо Україну!”
            
            Генеральним директором ЄЕСУ стала 36-річна Юлія Тимошенко.
            
            “Хресним батьком” нової компанії став Павло Лазаренко – людина, яка у час створення КУБ-у була секретарем Дніпропетровського обкому партії з питань АПК, а згодом – представником Президента України в області. Перейшовши на роботу до Києва, Лазаренко не забув про Юлію Тимошенко і надав новоствореній компанії ЄЕСУ режим найбільшого сприяння. До початку 1997 року (пік владних можливостей Лазаренка) компанія контролювала 25% української економіки. Газета “Известия” вважає ЄЕСУ своєрідною “державою в державі”.
            
            Основні ролі в корпорації відігравали двоє людей – Геннадій Тимошенко та Олександр Гравець. Юлія Тимошенко стала своєрідною “фішкою”, обличчям, символом компанії. Проте дуже скоро тим, хто бажав бачити її у такій ролі, стало зрозуміло: ця жінка далеко піде і на роль “англійської королеви” не погодиться. Природні розум і краса, поєднані з міцною хваткою та з задатками блискучого політика і бізнес-вумен, показували: в Україні з'явився не аналог Єлизавети ІІ, а радше аналог Маргарет Тетчер (якщо вже повністю слідувати англійським паралелям).
            
            Цікавим моментом є те, що до створення ЄЕСУ долучився також і тодішній прем'єр-міністр України Євген Марчук. “До Лазаренка мене підтримував Марчук”, - зізнається згодом Юлія Володимирівна у інтерв'ю газеті “Сегодня”. “Марчук, тоді прем'єр-міністр, таку позицію (щодо регіональних поставок газу – К.Б.) прийняв і схвалив. Прем'єри повинні робити ставки на тих, хто працює чесно і не провалює державну справу”. Більше того, Лазаренко (судячи зі слів Юлії Тимошенко) відігравав у становленні компанії вторинну роль. Мовляв, спочатку компанія зародилася (очевидно, з відома і благословення Євгена Кириловича Марчука), а вже потім інтерес у ній побачив Павло Лазаренко. З цих слів випливає, що ЄЕСУ створювалася і розвивалася у середині 90-х років як проурядова енергетична структура, яка була потрібна будь-якому уряду. І якби не ЄЕСУ, то цю нішу зайняла би будь-яка інша компанія. Тим більше, що вже були прецеденти: попередницею ЄЕСУ у даній економічній ніші була корпорація “Республіка”, очолювана І.Бакаєм та І.Шаровим. ЄЕСУ різко потіснила “Республіку” з ринку газу. Наступна п'ятирічка в енергетичній сфері України пройде під знаком протистояння цих двох кланів – згрубша клану Бакая та клану Тимошенко. Ці дві фігури блокуватимуться у якісь блоки, створюватимуть партії і фракції, відкрито випадатимуть один проти одного. За їхніми спинами стоятимуть впливові політики – часто з-поза меж України. Але про Тимошенко вже не забуватимуть. Вона стане однією з найпопулярніших жінок в Україні.
            
            Виникає запитання: якщо ЄЕСУ розвивалася під теплим крильцем уряду, то чи міг не знати про її існування Президент? Тим більше, що справа йшла про зростання і зміцнення “дніпропетровського клану”, до якого на той час належали і прем'єр-міністр, і Президент, і Міністр Кабінету Міністрів, і Секретар Ради національної безпеки і оборони, і Голова Служби безпеки України, і ще десятки інших чиновників. У бізнесі ж найуспішнішими представниками клану стали Лазаренко, Тимошенко та Тигипко. Нехай третій стояв дещо осторонь основних процесів, але ж Тимошенко і Лазаренко (з “примкнувшим к ним” Турчиновим) – це була неабияка фінансова сила.
            
            Почалася справжня слава Юлії Тимошенко. З'являється злива статтей і відеоматеріалів. З'являється книга, присвячена Юлії Володимирівні. Їй присвячують колекцію одягу “Королева газу”. Бобринецька спортивна команда “Новатор” перейменовується на “Юлія-Новатор”. Водночас Юлія Тимошенко займається благодійною діяльністю та меценатством. Вона виділяє значні кошти на реставрацію храмів (причому не лише православних, а й, скажімо, монастиря оо.Василіан у Галичині). Вона підтримує ансамбль молодих скрипалів “Віоліно” (дійсно чудовий колектив!), спонсорує видання компакт-диску “Ми маємо шанс”, вкладає гроші в проведення фестивалю “Крок назустріч”… Все це сприяє її популярності. Поступово Юлію Володимирівну розрізняють серед числа українських політиків не лише фахівці, а й звичайні бабусі у глухих українських селах. Юлія Тимошенко поступово перетворюється на секс-символ української політики та українського бізнесу. І справжнім апогеєм її слави у цей період стає вручення Юлії Володимирівні ордену Святої Великомучениці Варвари – високої нагороди Української православної церкви. З цим орденом Юлія Тимошенко з'являється на всіх офіційних заходах і на всіх офіційних портретах. Справедливості ради варто зазначити, що УПЦ МП нині штампує ордени і роздає їх надто активно, майже як Брежнєв у пам'ятні всім часи. Нещодавно у Дніпропетровську було нагороджено високими церковними нагородами не лише мера і губернатора, а й, наприклад, директора центрального ринку. Так що нагорода Юлії Володимирівни є радше символічною, хоч її заслуги у справі благодійних акцій на користь Церкви неможливо не помітити..
            
            Наприкінці 1996 року Юлія Тимошенко висуває свою кандидатуру на довиборах по Бобринецькому виборчому округу №229 Кіровоградської області. Попереднім депутатом на цьому окрузі був Василь Васильович Дурдинець – фігура доволі вагома в українському істеблішменті. У 1996 році він перейшов на роботу у виконавчі структури влади. Скористатися вільним округом вирішила “газова принцеса”. Результат виборів виявився більш ніж успішним – Юлія Володимирівна показала один з найкращих результатів і у січні 1997 року отримала депутатський мандат.
            
            Цікавим моментом було те, що Юлія Володимирівна у парламенті увійшла не в пролазаренківську фракцію “Єдність”, а у пропрезидентський “Конституційний Центр”. А.Сек у газеті “Україна молода” вважає, що “там її сприйняли як чужу. Не прийняли. Так посилилися паростки нелюбові до всього, на що розповсюджується вплив Президента”.
            
            Навряд чи саме у цьому криється причина опозиційності Юлії Володимирівни до Президента, що активно проявлялася у 1997 – 1999 роках. Очевидно, що Юлія Тимошенко намагалася закріпитися на загальноукраїнському ринку, але у невигідний час: Леонід Кучма саме вирішив провести розлучення зі своєю дніпропетровською “сім'єю” – на догоду представникам інших регіональних еліт. Поява у Києві ще однієї представниці Дніпропетровська була сприйнята вороже оточенням Президента. Тим більше, що у стосунках із російськими газопостачальниками намітилися також досить цікаві моменти: Леонід Кучма і його оточення були схильними домовлятися радше з “Газпромом”, аніж з тими компаніями, з якими співпрацювала Юлія Тимошенко. Ще один момент: газовий ринок стояв на порозі укрупнення і окремі газотрейдери розгорнули боротьбу між собою за право проковтнути весь пиріг. І у цій боротьбі сили Юлії Володимирівни були не надто вагомими, не зважаючи на потужну імперію за спиною. В українській політиці не діють традиційні правила, згідно з якими той, хто має бульше сил, той має більше прав. В українській політиці більше прав має той, хто ближче стоїть до Президента. А майно – це справа наживна. Сьогодні його більше, скажімо, у Лазаренка; завтра значно більше стане у, припустимо, Волкова.
            
            Варто поглянути на те, з яким захопленням писала преса про ЄЕСУ. Для прикладу, “Киевские ведомости”, 7 липня 1997 року: ”Можна сварити, ненавидіти, заздрити подібним компаніям, але не можна не визнати, що у їх господарів вистачило розуму, компетентності, успіху, зв'язків і зухвальства створити форми і мислення, абсолютно пристосовані до нашої агресивного податкового, фінансового, соціального середовища”. “Рабочая газета”, 30 липня 1997 року: ”Корпорація ЄЕСУ, напевне, єдина в українськійй промисловості структура, яка не на словах, а на ділі не дає стати на коліна вітчизняному товаровиробникові і допомагає йому”. Впливова англомовна “The Wall Street Journal Europe” у той же час писала: ”Менш як за 7 років пані Тимошенко збудувала $11-мільярдну імперію на операціях, які обплутали 13 часових зон. Єдині енергетичні системи України… перетворилися на колоса, що контролює одну п'яту української економіки”.
            
            У квітні 1997 року Тимошенко приїздить до США, де виступає у Школі міжнародних відносин при Університеті Джона Гопкінса. “Я буду настоювати на прийнятті законодавства, яке спрямоване на ринкові реформи, в тому числі і ті, які стосуються приватної власності і залучення інвестицій, які могли б зменшити вплив бюрократії та тіньової економіки на бізнес”, - говорила Юлія Володимирівна під оплески розчулених американців. Захід, переконаний у суцільній корумпованості та у ретроградстві українського істеблішменту, ладен був побачити у цій стрункій, тендітній жінці українську Маргарет Тетчер і Беназір Бхутто у одній особі. 8 квітня 1997 року у газеті “Washington Times” з'являється стаття Юлії Тимошенко, у якій вона намагається прослідкувати плюси і мінуси розвитку України як незалежної держави, її стосунків із Заходом. Стаття засвідчила, що Юлія Тимошенко стоїть на державницьких позиціях і у своєму світобаченні наближається до українських правих. Це вже згодом Тимошенко показала себе блискучим гравцем і довела, що заради стратегічних завдань можна йти на ситуативний блок як з правими, так і з лівими.
            
            Саме після статті Юлії Володимирівни в американському виданні до неї ще більше почали приглядатися політики різного рангу: адже не так і часто українські громадяни мають змогу публікуватися у впливових американських виданнях.
            
            Цікавим є і наступний факт. 31 березня 1997 року журнал “Time” повідомив, що Білл Клінтон напередодні зустрічі з президентом Росії Борисом Єльциним у Гельсінкі, отримав листа від Юлії Тимошенко. У листі Юлія Володимирівна настійливо рекомендувала президентові США у розмові зі своїм російським колегою порушити питання щодо обмеження влади російської компанії “Газпром” – однієї з найбільших у світі енергетичних монополій. Юлія Тимошенко навела чимало аргументів на користь того, що “розукрупнення російської енергетичної монополії є саме матеріалом для самміту”. Газета “День”, коментуючи подію, писала: ”Певно, що ділові інтереси компанії “Єдині енергетичні системи України”, котра постачає на ринок України природний газ саме з Росії, перебувають у певній залежності від доброї чи злої волі РАТ “Газпром”, яке не має конкурентів у своїй країні і монопольно встановлює ціни на газ. Відомо також, що питання, котре ставить Юлія Тимошенко, непокоїть вище керівництво України. Не можна виключати, що український комерсант Ю.Тимошенко звернулася за допомогою до Клінтона за власної ініціативи, захищаючи ділові інтереси компанії. Можна, однак, припустити, що лист отримав санкцію вищих посадових осіб держави. А це, в свою чергу, може бути свідченням того, що перманентні переговори України з керівництвом “Газпрому” розвиваються в украй неприємному для України контексті, що ускладнюється відсутністю особистого контакту між впливовими покровителями двох газових компаній. Лист також можна розцінити як приховане прохання України про втручання третьої сторони – могутніх США – у діалог із “Газпромом”.
            
            Між тим конфлікт із РАТ “Газпром” виявився не по зубам українській “газовій принцесі”. Рем В'яхірєв, голова “Газпрому”, пообіцяв розібратися і вжити заходів (справедливості ради варто відмітити дипломатичний хист Юлії Тимошенко – вона зуміла полагодити конфлікт з всемогутнім В'яхірєвим і навіть, за інформацією “Независимой газеты”, зберегти з ним у подальшому дружні стосунки). Очевидно, що тиск на Юлію Тимошенко розпочався через керівництво України. У часі цей тиск співпав з черговою хвилею чисток у президентському оточенні. Цього разу у немилість до Президента потрапив увесь ”дніпропетровський клан”. Один за одним дніпропетровці позбувалися своїх крісел. Відомий анекдот про те, що історія ділиться на “допетровську, петровську і дніпропетровську”, переставав бути актуальним. Саме у цей час наближений до сімейства Тимошенків народний депутат Олександр Турчинов активізує діяльність створеної ще у 1993 році невеликої і мало кому відомої партії “Громада”. У 1994 році “Громада”, що налічувала трохи більше 1 тис. чоловік, активно підтримала кандидата у Президенти Леоніда Кучму. Згодом партія “залягла на дно”, і про її існування було відомо лише фахівцям-політологам. Юлія Тимошенко у середині 1997 року оформлює членство в “Громаді”, чим суттєво підвищує рейтинг цієї партії. Невдовзі осередки “Громади” з'являються у всіх областях України. На Юлію Тимошенко починають дивитися як на людину, що невдовзі може очолити партію. Привабливий імідж Юлії Володимирівни автоматично переноситься і на її партію.
            
            Для того, аби зрозуміти – навіщо Юлії Тимошенко була “Громада”, варто згадати і події, що склалися довкола корпорації ЄЕСУ. Отже, з коротким проміжком у часі відбуваються гучні відставки патрона Юлії Володимирівни, прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, генерального прокурора Геннадія Ворсінова, міністра енергетики та електрифікації Юрія Бочкарьова. На колишнього першого зама Павла Лазаренко по Дніпропетровській області Едуарда Дубініна заводять кримінальну справу. “Єдиним енергетичним системам України” повертають заставу за пакет акцій Харцизького трубного заводу. Розглядалося питання про позбавлення корпорації прав на приватизовані на пільгових умовах підприємства – численні заводи і фабрики планувалося розпродати, і на отримані гроші провести розрахунки з Росією за газ по контрактах, підписаних ЄЕСУ. На довершення всього проти Юлії Тимошенко було порушено кримінальну справу – за фактом приховування великої суми валюти під час перетину кордону (нібито Юлія Володимирівна, проходячи митний догляд у аеропорту, “забула” вказати у декларації $23 тис.).
            
            Цілком зрозуміло, що в таких умовах Юлія Тимошенко вирішила діяти не лише в економічній, а й у політичні площині. Як слушно зауважив тодішній голова Адміністрації Президента України Євген Кушнарьов, корпорація зайнялася створенням політичного “даху” і під ним мали об'єднатися не лише ті, хто мав відношення до цієї бізнес-структури, а й ті, хто співчували Павлові Лазаренку.
            
            “Громада” була побудована на трьох складових – популізмі, значних фінансових вливаннях та опозиційній риториці. Своїми моральними попередниками партія вважала численні дореволюційні “Громади”, біля витоків яких стояли Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Михайло Старицький. Головну мету своєї діяльності оновлена “Громада” вбачала у тому, аби стати “на заваді тоталітарній політиці Президента Кучми, запобігти розвиткові подій в Україні за білоруським сценарієм”. Партія заявляла, що активно співпрацюватиме з усіма колишніми прем'єрами України (насправді тісні стосунки склалися лише з П.Лазаренком). Деякий час “Громада” входила до передвиборчого блоку “Вперед, Україно!”.
            
            Юлія Тимошенко вирішила взяти на озброєння наступальну тактику. Саме тому невдовзі об'єктами її критики стали і Президент (для якого вона вимагала імпічменту), і прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко (Тимошенко вважала, що відправляти Пустовойтенка у відставку лише на підставі справи про палац “Україна” – надто дрібно; необхідно було акцентувати на значно більших гріхах), і “партія влади” НДП (якій “газова принцеса” обіцяла “шизофренію у гострій формі”) і навіть політиків-чоловіків (у інтерв'ю “Киевским ведомостям” Ю.В. заявила: ”Проблема не в тому, що у нас мало жінок політиків, а у тому, що немає політиків-чоловіків”). Юлія Володимирівна намагалася епатувати загал, причарувати його “наївним” популізмом. Загалу це подобалося.
            
            Проте всупереч загальному переконанню, Юлія Тимошенко на з'їзді партії у жовтні 1997 року не очолила “Громаду” – вона поступилася місцем голови партії Павлові Лазаренку. Лазаренко, навіть втративши владу в державі, мав абсолютний авторитет на Дніпропетровщині – базовій області для “Громади”. У нього був стійкий імідж господарника. Тим більше, він його намагався підкріплювати конкретними справами, нехай також з популістським присмаком. Скажімо, він виплатив коштом “Громади” пенсії пенсіонерам Дніпропетровської області, а також пообіцяв підвищити пенсії, стипендії і зарплати у рідній області. Міф про “доброго Лазаренка”, який намагався протистояти “поганому Кучмі”, мав відгук у серцях тисяч знедолених.
            
            Юлія Тимошенко очолила тіньовий Кабінет Міністрів, створений за ініціативою “Громади”. У цьому Кабінеті працювало чимало яскравих політиків, таких, як Лариса Скорик, Олег Білорус, Леонід Косаківський, Іван Салій та інші. Реально тіньовий Кабмін мав нульову віддачу. Проте його діяльність мала величезне пропагандивне значення. “Ми працюватимемо так, аби кожного тижня у парламенті з'являвся резонансний законопроект, поданий тіньовим Кабінетом Міністрів”, - заявляв у Львові один із лідерів “Громади” Сергій Лилик.
            
            Під час виборів 1998 року Юлія Тимошенко висунула свою кандидатуру по 99-му виборчому округу у Кіровоградській області. Тут їй протистояли такі серйозні суперники, як член КПУ, голова правління ВАТ “Новоукраїнка-агротехсервіс” В.Круценко; член НДП, директор Кіровоградського представництва банку “Аваль” О.Спінко та один із лідерів Руху А.Ніцой. Водночас Юлія Тимошенко обіймала шосту сходинку у виборчому списку партії “Громада”. Результат виборів показав, що Юлія Володимирівна користується авторитетом: за неї віддали 38,5% голосів (за її найближчого конкурента – Круценка – 24,6%). Цей результат був результатом саме Юлії Володимирівни, а не партії: за “Громаду” у цьому окрузі віддали свої голоси вдвічі менша кількість виборців, аніж за Юлію Тимошенко (19,4%).
            
            Юлія Тимошенко на виборах-98 апробувала свій маневр, який згодом стане її коронним ударом. Вона з легкістю поступилася місцем лідера Павлові Лазаренкові, аби дозволити йому виснажитися у боротьбі – виснажитися політично, морально, фінансово. Сама ж Юлія Володимирівна зберегла сили і, завдяки перемозі у одномандатному окрузі, навіть дещо унезалежнилася від “Громади”.
            
            У новому парламенті вона очолила Комітет з питань бюджету. У своєрідному звіті про пророблену роботу на сторінках газети ”Днепровская правда” у вересні 1998 року Юлія Тимошенко писала: “Аналізуючи документи, можна побачити в концентрованому фінансовому вигляді все життя нашої країни. Я можу зробити висновок, що за відсутності програми дій уряду в кінцевому підсумку в Україні все-таки втілюється конкретна програма. Це програма переродження нашої держави в поліцейську. Із перших днів перебування Леоніда Даниловича Кучми біля влади у нас стали змінюватися статті видатків на соціальні сфери, охорону здоров'я, освіту, культуру. У нас незмінно скорочуються видатки на виробництво інвестиційних проектів. Але у нас з якоюсь впертістю збільшуються витрати на утримання всіх силових структур, зокрема Міністерства внутрішніх справ… Документи Кабміну і Міністерства фінансів, подані в Комітет з питань бюджету, вимагали від Верховної Ради скоротити практично всі життєво важливі статті бюджету-98. Я відхилила ці проекти. Але, доки Верховна Рада перебувала на канікулах, Президент своїм указом все-таки прийняв секвестр бюджету. По суті справи, він затвердив новий бюджет держави, порушивши при цьому 6 статтей Конституції України”.
            
            Поступово в оточенні Юлії Володимирівни з'являлися нові люди. Скажімо, молодий банкір Олександр Єльяшкевич, депутат Верховноїх Ради України та член “Громади” або підприємець Микола Сивульський. Водночас Юлія Володимирівна не відштовхувала від себе старих друзів, зокрема Олександра Турчинова (останній, маючи тісні контакти з протестантськими колами, зробив шалену рекламу Юлії Тимошенко на Заході).
            
            Вистачало і ворогів. Опозиційність Юлії Володимирівни не могла пройти повз увагу Президента. І ось у тому таки 1998 році Леонід Данилович вирішує провести перерозподіл газового ринку в Україні. В результаті утворюється потужна структура “Нафтогаз України”, яка усунула від посередницьких функцій на ринку газу такі комерційні структури, як, скажімо, ЄЕСУ чи “ОЛГаз”. Юлія Тимошенко опинилася, здавалося б, біля розбитого корита, оскільки, за словами голови “Нафтогазу” Ігора Бакая, “всі заможні люди в Україні зробили свій капітал на російському газі”. У інтерв'ю російській “Независимой газете” Юлія Тимошенко плакалася, що ЄЕСУ усунули від прибуткового бізнесу, у той час, як корпорація змогла “створити нетривку рівновагу у взаємних інтересах Росії та України по взаємозаліках за газ”. На довершення всього Податкова адміністрація висунула позов щодо ЄЕСУ на суму 1,4 млрд. грн. (Юлія Вололдимирівна, щоправда, заявила, що виплатить суму, яку вимагала ДПА). Антипрезидентська риторика не могла зарадити у цій справі. Як кажуть араби, “якби за допомогою крику можна було би збудувати будинок, то осел побудував би ціле місто”. Тому Юлія Тимошенко вирішує піти на примирення з Кучмою
            
            І зроблено це було восени 1998 року. На початку листопада Юлія Володимирівна дала зрозуміти, що у ряді питань вона може піти на поступки нині діючій владі. Влада миттєво відреагувала, і Президент запросив Юлію Тимошенко на горнятко чаю. Бесіда закінчилася несподіванкою: Юлія Тимошенко увійшла у кабінет Кучми ворогом, вийшла з нього – союзником. Як там у Редьярда Кіплінга? “Я за воргом гнався сьогодні всю ніч – повернувся із другом назад”. Важливо, що у Леоніда Кучми у цей час був надзвичайно низький рейтинг. Суспільно-політична та економічна ситуація в державі призвели до того, що народ озлобився стосовно нинішнього режиму. Багато хто покинув табір друзів Кучми, вважаючи, що при рейтингу в менш, аніж 8% сподіватися на перемогу неможливо. Юлія Тимошенко прийшла до Кучми у ту хвилину, коли йому були потрібні друзі. І у такий час можна пробачити навіть найбільш лютого ворога.
            
            Саме у цей час, 10 листопада 1998 року, Юлія Володимирівна виступила на прес-конференції (широко трансльованій офіційними ЗМІ), де заявила, що, оскільки не вдається провести питання імпічменту Президента і відставки уряду, то потрібно цю владу використовувати, йти з нею на зближення і на співпрацю. “Юля спеклася” – з різними інтонаціями, які віддзеркалюють різне ставлення до факту, оцінили парламентські кулуари метаморфозу яскравої опозиціонерки, котра спочатку кинула рукавичку Президенту, а згодом заявила, що “тільки Леонід Кучма може сьогодні зіграти вирішальну роль у подоланні кризових явищ”, - писала на сторінках газети “День” відома журналістка Тетяна Коробова. “Не братимемо до уваги колись нищівну критику Юлією Тимошенко уряду і Президента – ця нелюбов завжди була ситуативною, а не ідеологічною, тим більше – класовою”, - відверто заявляв “ПіК”.
            
            Цілком можливо, що посередником у справі примирення Юлії Тимошенко з Президентом став відомий політолог Дмитро Видрін. Свого часу Дмитро Гнатович досить тісно співпрацював із Президентом (був радником із питань внутрішньої політики). Згодом через конфлікт із Дмитром Табачником покинув президентську Адміністрацію і гучно грюкнув дверима (разом із Олександром Разумковим). Тоді ж почали говорити про те, ніби Видрін і Разумков себе ще покажуть і що нібито обидвоє готуються до запуску нових “надпроектів” у сфері політики. Петро Василів у журналі “ПіК” припустив, що Дмитро Видрін координує діяльність групи іміджмейкерів Юлії Тимошенко (журналіста Віталія Чепиноги, соціолога Віктора Небоженка, психолога Олега Покальчука та поліграфіста Петра Якобчука). Тимошенко і Видрін часто разом з'являлися на прийомах і банкетах, скажімо на урочистостях з нагоди ювілею газети “Зеркало недели” (тоді це викликало справжній фурор і купу пліток). В'ячеслав Піховшек був куди відвертішим, заявивши, що Видрін настільки захоплений Юлією Володимирівною, що “готовий пити з її черевичка – вино? горілку? віскі? боржомі?”
            
            Тимошенко пішла й далі – практично, завдяки чітко розіграному спектаклю у стінах парламенту було прийнято той проект Держбюджету, який був вигідний саме Президенту і Пустовойтенку. Окремі депутати потім у своїх коментарях висловлювали впевненість, що без Юлії Тимошенко цей проект бюджету не пройшов би. Як результат – Кучма мав усі підстави заявити, що “опозиції в Україні немає”. Основна опозиційна сила – “Громада” – через дії Юлії Тимошенко виявилася розбалансованою.
            
            Така ситуація призводить до конфлікту всередині “Громади”. Було зрозуміло, що карта Павла Лазаренка – бита. Його було заарештовано в Швейцарії. Цьому передував замах на його життя – другий за рахунком – на самий Новий рік (коли автомобіль екс-прем'єра перевернувся на рівній дорозі). Потім розголосу набула історія з панамським паспортом та дачею Лазаренка… І все ж Лазаренко на січневій конференції “Громади” у Дніпропетровську заявив про необхідність розпуску опозиційного кабінету міністрів. Політрада “Громади” вважала, що опозиційний Кабмін ставить під удар цілу партію: ”Весь репресивний аппарат влади був кинутий проти партії “Громада”, а керівники опозиційного уряду використовували ситуацію для сепаратних переговорів з владою”. На знак протесту Юлія Тимошенко подала заяву про звільнення з поста першого заступника голови партії. Олександр Турчинов також вийшов із керівництва партії. Хоча ще пару місяців перед цими подіями в інтерв'ю Ю.Тимошенко заявляла: ”Мені здається, що “Громада” буде жити і розвиватися. Вона мені дуже дорога. Я ніколи її не покину, але не відмовлюся від боротьби за нормальний демократичний розвиток партії, навіть якщо з цього приводу виникнуть суперечності з лідером партії”.
            
            У іншому інтерв'ю, вже після виходу з керівних структур “Громади”, Юлія Тимошенко знову наголосила: “Я ніколи не буду виступати в ролі розкольника партії. Якби я ставила перед собою таке завдання, то діяла б сьогодні за іншим сценарієм. Ініціювала б створення паралельних первинних організацій, організовувала б паралельні з'їзди… А я цього не ролю і робити не буду”.
            
            Водночас Юлія Тимошенко робить заяву, яка охолодила тих, хто бачив у цій жінці кандидата на пост Президента України. На самому початку 1999 року Юлія Володимирівна заявила, що не збирається балотуватися на найвищу державну посаду в Україні. Майже одночасно з нею подібні заяви роблять ще двоє людей – Віктор Ющенко та Олександр Ткаченко. Проте перед самими виборами останній зрадить своїй обіцянці. Тимошенко ж і Ющенко продемонструють, що вони можуть дотримуватися взятих на себе обіцянок. Газета “Україна молода” з приводу заяви Тимошенко зітхнула, що, на жаль, розвіюється значна частина ореолу інтриги. “Принцеса з претензіями стала простішою, скромнішою бізнес-леді”, - констатувала газета.
            
            Проте у березні 1999 року Юлія Тимошенко продемонструвала справедливість тези про те, що коли жінка каже “Ні”, це означає “Може бути”. Всі розмови про те, що вона ніколи не покине “Громаду”, закінчилися виходом Юлії Володимирівни з фракції “Громади” у Верховній Раді. Натомість було заявлено про створення нової фракції під гучною назвою “Батьківщина”. Разом із Тимошенко в нову фракцію пішли близько 20 старих “громадівців”, серед них – Олександр Тучинов, Олег Білорус, Олег Блохін, Олександр Пухкал, Микола Габер та інші. До нової фракції приєдналася також доволі потужна фінансова група Валерія Бабича, що досі займала нейтралітет і не підтримувала у парламенті жодну політичну силу (очевидно, Валерію Георгієвичу була також потрібна підтримка і на виборах мера столиці, у яких він вирішив взяти участь). Поговорювали і про можливість подальшого блокування з костенківським Рухом. Нова фракція нараховувала 23 депутати і в парламенті Юлія Володимирівна вміло розіграла правило “золотої акції”, дістаючи найбільше вигоди при голосуванні. Без “Батьківщини” і її голосів, як правило, будь-яке питання могло бути приречене на провал у сесійній залі. “В “Батьківщину” прийшли реалісти, а романтики залишилися у “Громаді”, — сказала згодом Юлія Тимошенко в інтерв'ю газеті “Сегодня”. Серед “романтиків” залишився і давній соратник Юлії Тимошенко Олександр Єльяшкевич (“Напевне, Олександрові Сергійовичу приємно безрезультатно доводити те, в що сам він мало вірить”, —стверджувала Тимошенко).
            
            У розпалі політичних баталій Юлія Тимошенко не забувала і про наукову роботу. Зокрема, вона у 1999 році захистила кандидатську дисертацію на тему “Державне керівництво податковою системою”. “Це, в той же час, і концепція Податкового кодексу, який ми збираємося внести на розгляд Верховної Ради”, - хвалилася Юлія Володимирівна. Податкова реформа, на думку Ю.Тимошенко, мала стати основним елементом запропонованої нею ж системи “семи економічних кроків”, що мали лягти в основу “українського економічного дива”. Поруч з іміджем політика, бізнесмена, державника, за Юлією Тимошенко стійко закріпився імідж реформатора. А з легкої руки журналіста Ореста Сохара (“ПіК”) за нею закріпилося нове прізвисько – “Леді Ю.” (за аналогією з принцесою Діаною – “Леді Ді”).
            
            У розпал президентської кампанії раптом виникли припущення, що оточення Юлії Володимирівни причетне до фінансування виборів Олександра Мороза. Тим більше, що й сама Тимошенко давала приводи для таких чуток: всупереч офіційній пропаганді, яка намагалася переконати загал у надзвичайно низькому рейтингу Мороза, Тимошенко дозволяла собі заявляти, ніби Мороз поруч із Кучмою є одним з найвірогідніших кандидатів на пост Президента. Наслідки не забарилися. Леді Ю. натякнули, що, незважаючи на зміну історичних епох і держав, у нас і надалі “Родина слишит, Родина видит”. Під час поїздки в Хмельницьку область влітку 1999 року Леонід Кучма заявив, що про прем'єрство Юлії Тимошенко не може бути і мови, адже її руками проводив усі свої операції Павло Лазаренко (який на цей час вже перебував під арештом у США). Для підсилення слів свого патрона люди, що дуже близько стоять до Леоніда Кучми, почали кампанію переслідувань керівника секретаріату фракції “Батьківщина”, відомого фінансиста з оточення Юлії Тимошенко Микола Сивульського та вжили санкції до контрольованого Юлією Тимошенко банку “Слов'янський”.
            
            Але Юлія Володимирівна відреагувала спокійно: мовляв, надходять тривожні чутки про похолодання наших з Президентом стосунків. Але це не завадить нам сформувати стійкий коаліційний уряд. Тобто, напрям вектору амбіцій Юлії Тимошенко став чітким і зрозумілим – уряд. При цьому навіть, якщо не на пост прем'єр-міністра, то вже точно не нижче міністра палива і енергетики. Хоча ще у квітні того ж року Юлія Володимирівна в інтерв'ю “Україні молодій” на запитання головного редактора Юрія Дорошенка “Якщо б Вам запропонували увійти до уряду, звичайно, на певних умовах, ви б погодилися?”, відповіла: ”Зовсім безперспективна справа. Як я вже говорила, треба ставити цілі, яких можна досягати. Цілі, які ми ставимо, переходячи від одного складу уряду до іншого, досягати не можна”.
            
            Але факт залишається фактом: коли у грудні 1999 року новопризначений прем'єр-міністр Віктор Ющенко запропонував Юлії Тимошенко посаду віце-прем'єра з паливно-енергетичних питань, то до цього кроку були готові і Юлія Володимирівна, і весь український народ. Політологи говорили про те, що Юлія Тимошенко – це чи не найцінніше надбання Уряду. Хоча у цей же час пророкували: вороги Тимошенко (а їх було надто багато) автоматично стануть ворогами Ющенка (майже за середньовічним принципом – “Ворог мого друга – мій ворог”).
            
            Початок урядової діяльності Юлії Тимошенко почався з її візиту до Москви на початку 2000 року. “Независимая газета” повідомляла у дні візиту, що “ у нового вице-прем'єра добрі особисті стосунки з багатьма першими особами “Газпрому”, з мером Москви Юрієм Лужковим”. (Варто зауважити, що у 1987 році Юлія Тимошенко надіслала у Москву шість мармурових панно, які нині прикрашають входи в метро станцій “Пушкинская”, “Тверская”, “Чеховская” з надписами “К 850-летию Москві от ЕЭС Украины”. З цього широкого жесту, нібито, почалася дружба Юлії Тимошенко з московським мером). І хоча до складу урядової делегації окрім Ю.Тимошенко, входили міністр палива і енергетики Сергій Тулуб та заступник голови правління “Нафтогазу України” Ігор Діденко, переговори з Ремом В'яхірєвим велися тет-а-тет. Як наслідок – Юлія Тимошенко визнала незаконний відбір російського газу українськими споживачами, рівно ж як і визнала борг українських споживачів за газ перед Росією у розмірі $ 2,8 млрд. Російська преса у ті дні зі злою іронією писала, що таким чином “Юлія Тимошенко не лише метафорично висікла себе і свою державу, але й отримала можливість нарешті розрахуватися і за борги ЄЕСУ перед Міністерством оборони РФ, які становлять 235 млн. дол.”
            
            В Україні піднялася хвиля невдоволення. Виправдовуватися почав голова “Нафтогазу” Ігор Бакай. Олександр Волков звинуватив Юлію Тимошенко у непатріотизмі. Вкрай вороже сприйняли інформацію, що надійшла з Москвви, у СДПУ(о). Однак Юлія Тимошенко заявила, що борг за газ – це не борг держави, а борг “Нафтогазу України”. В умовах, коли президент Росії Володимир Путін у особистому листі на ім'я Леоніда Кучми пригрозив, що розвалить український ринок газу, а міністр енергетики Росії Віктор Калюжний заявляв про припинення надходжень російського газу в Україну, Юлія Тимошенко вирішила пожертвувати “Нафтогазом” – однією структурою. Тим більше, що у неї були свої порахунки з Ігорем Бакаєм, який свого часу витіснив “клан” Тимошенків з газового ринку України.
            
            Більше того, свій візит в Москві Юлія Тимошенко вважала перемогою української дипломатії. На прес-конференції за результатами візиту вона заявила: ”Досі діяла міжурядова угода між Україною і Росією від 1994 року, у відповідності до якої ціна газу на кордоні становить 80 дол. за 1000 куб.м. Я вважаю, що моя поїздка в росію дала можливість Україні отримати газ за принципово новою ціною – 40 дол. за 1000 куб. м.”. На запитання ж, що Україна має дати за це Росії (оскільки журналісти розуміли, що за “гарні очі” ціна вдвічі не зменшується), тим більше таким прагматичним партнером, як Росія), Юлія Тимошенко відповіла: “Взамін – гроші. Нормальні, чисто грошові стосунки”. І осяяла всіх присутніх чарівною посмішкою – тією посмішкою, яка обоззброювала найбільших ворогів.
            
            Після повернення з Москви Юлія Тимошенко запропонувала Президентові дві програми виходу з енергетичної кризи. Перша з них стосувалася боротьби з корупцією на енергоринку і називалася “Чиста енергія”. Вона покликана перенаправити фінансові потоки від посередників до виробників і постачальників енергоресурсів. Друга передбачала запровадження в Україні на 3 місяці “надзвичайного стану в галузі електроенергетики”.
            
            Забігаючи наперед, варто зауважити, що обидві програми залишилися далекими від втілення. Однак проект “Чиста енергія” і його схвалення прем'єр-міністром та Президентом розв'язав руки Юлії Тимошенко у боротьбі з її колишніми кривдниками.
            
            Першим не втримав Ігор Бакай. У протистоянні з тендітною жінкою він програв і у березні 2000 року добровільно подав у відставку з поста голови “Нафтогазу України”. Наступним став міністр палива і енергетики Сергій Тулуб, який розглядався, як особа, наближена до Григорія Суркіса – запеклого опонента Юлії Тимошенко. У травні 2000 він також іде у відставку. Так само йде у відставку, залишаючи пост міністра економіки, Сергій Тигипко – людина, що на початках розглядалася як союзник Юлії Тимошенко по “блоку реформаторів”. Однак згодом Сергій Тигипко висловив невдоволення пропонованими віце-прем'єром схемами виходу з енергетичної кризи. Нарешті, у червні 2000 року з посади голови НАК “Нафтогаз України” йде Ігор Діденко), згідно з розповсюдженою думкою ,“людина Бакая”.
            
            У результаті, перефразовуючи Маркса і Енгельса, “всі сили старого світу повстали проти неї”. Секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук написав доповідну на ім'я Леоніда Кучми, з якої випливає, ніби перебування Юлії Тимошенко на посту віце-прем'єре шкодить національним інтересам України. Продовжували критикувати енергетичну політику уряду Волков, Суркіс, Медведчук. Зрештою, й сам Президент демонстрував, що він – не в захваті від Юлії Тимошенко.
            
            Відчуваючи слабкість своїх позицій, Юлія Володимирівна спробували здійснити хитрий маневр і розпустила чутки про бажання повторно балотуватися у своєму ж 99-му окрузі на Кіровоградщині. Як результат – на округ було кинуто масу “чорного PR-у”. Скажімо, у окрузі було зареєстровано двох кандидаток з прізвищем Тимошенко – заступника начальника управління статистики м.Кіровограда Аллу Тимошенко та бригадира будівельної бригади “Акме-плюс” Галину Тимошенко. Очевидно, такі “витончені” технології вимагали від недоброзичливців Юлії Володимирівни додаткових матеріальних та інтелектуальних вливань. Але Юлія Тимошенко врешті-решт заявила, що балотуватися не буде.
            
            Очевидно, їй самій стала зрозумілою та роль, яку вона зайняла у оточенні Леоніда Кучми. “Зеркало недели” так охарактеризувало цю роль: “Глава держави свідомо тягне зі звільненням Тимошенко, щоб якомога довше протримати в напрузі лідерів фінансово-політичних груповань, які для нього сьогоні становлять значно більшу небезпеку, ніж, по суті, загнана в “прострілюваний простір” екс-голова ЄЕСУ. Активність і амбіційність Віктора Медведчука, альянс Григорія Суркіса і Євгена Марчука, що намітився, повільне, але впевнене зростання чисельності (і відповідно зростання впливів) фракції “трударів” імені Віктора Пінчука, Ігора Шарова і Андрія Деркача – все це, безумовно, не залишається поза увагою гаранта реформ. Єдина реальна противага могутнім центрам кулуарних впливів – Тимошенко”. І далі наводяться слова одного з “сильних світу цього”: “Я не боюся перспективи мати у ворогах п'ятьох Ющенків – за умови, що поруч не буде Тимошенко”.
            
            18 червня 2000 року сталася подія, яка не залишила байдужим жодного громадянина України. У популярній програмі “Епіцентр” на каналі “1+1” журналіст В'ячеслав Піховшек ризикнув у прямому ефірі зіштовхнути лоб-в-лоб Юлію Тимошенко та Григорія Суркіса – двох давніх опонентів. Гостра і запекла дискусія, у якій обидває учасників вдалися до взаємних звинувачень у незаконних діях, як не дивно принесла чимало додаткових плюсів саме Юліїї Тимошенко (хоча існує думка, скажімо, озвучена екс-президентом Леонідом Кравчуком, що “краще на екрані виглядав Григорій Михайлович”). Георгій Гонгадзе пояснював перемогу Юлії Тимошенко тим, що “багатомісячне цькування Тимошенко через ЗМІ зробило свою справу. Перед ошалілим Піховшеком сиділа не дівчинка для биття, яку йому довелося на одному з “Епіцентрів” “монтувати” і вирізати наші неприємні запитання, а загартований боєць, якому вже нічого губити, окрім власної посади. Стримуючи острах і сльози, вона не дала втягнути себе в “бабську” свару і своєю поведінкою нічого, окрім поваги, не викликала”.
            
            Одразу ж після перемоги на публічних теледебатах Юлія Тимошенко робить ще один крок – і проводить через парламент закон, що регулює процеси в енергетичній галузі, насамперед в галузі обленерго. Найбільш боляче цей закон бив по людям, які тримали у своїх руках акції обленерго. Згодом один із народних депутатів – власників пакету акцій одного з обленерго, бідкався у кулуарах Верховної Ради, що “Юля нас взула на нашому ж полі, зробивши наш бізнес невигідним”.
            
            Протягом перших 7 місяців роботи Юлії Тимошенко на посту віце-прем'єра мінімум 17 разів (!) з'являлася інформація про можливість її близької відставки. “Ходи по лінії найбільшого опору – і ти пізнаєш світ”, - писав Іван Багряний. Юлія Володимирівна вирішала ходити саме по лінії найбільшого опору. І навіть у день, коли вона мала відзначати семиріччя свого перебування у Кабміні, газета “Киевские ведомости” написала, що “деякі експерти прогнозують, що Віктор Ющенко в найближчому майбутньому для зменшення системного ризику всього проекту цілком може відмовитися від послуг ультра-амбітної Юлії Тимошенко, так як має їй достойну заміну в особі голови Мінпаливенерго Сергія Єрмілова”.
            
            Свого часу Юлія Тимошенко запропонувала використовувати як символ партії “Громада” птаха Фенікса, що постає з попелу і продовжує жити. Очевидно, Юлія Тимошенко стане живим уособленням Фенікса, якого неможливо вбити. Як сказав один мій знайомий: “Навіть якби мені завтра на суді довели, що ця жінка пограбувала мене, мою сім'ю і пів-України, я би їй пробачив”.
            
            Ось такий феномен української жінки-політика Юлії Тимошенко. Ось такий феномен українського суспільства.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.02.16 | ilia25

              Ключове слово тут -- "сьогодні"

              Цю фразу вона сказала в 98-му, і тоді вона була справедливою. Вона була визнанням того, що спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму зазнали невдачі, тож Юля вперше спробувала іншу тактику. Мета при цьому залишилась тою ж самою -- соціально-економічні реформи. Звісно їх було б легше проводити без Кучми, але якщо цей варіант на даний момент нереальний, то чому б не спробувати їх проводити через співпрацю з Президентом?
              
              Зараз ми знаємо, що навіть обіцяючи цю співпрацю, Кучма не мав наміру виконувати свої обіцянки -- але ж тоді Юля цього не знала.
              
              А взагалі -- Юля завжди відкрита до компромісів з Кучмою, як і інші опозиціонери. Але ці компроміси протрібні наближувати опозицію до її мети, а не віддаляти. Говорячи більш конкретно, такі компроміси повинні приносити негайні позитивні результати, а не надію отримати їх невідомо коли, невідомо як.
              
              Останній варіант має всім відому назву -- кидалово. І це якраз те, чим займаєтеься Ющенко.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.02.16 | IApple

                А чим сьогоднішнє "сьогодні" інакше?

                ilia25 писав(ла):
                > Цю фразу вона сказала в 98-му, і тоді вона була справедливою. Вона була визнанням того, що спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму зазнали невдачі, тож Юля вперше спробувала іншу тактику. Мета при цьому залишилась тою ж самою -- соціально-економічні реформи. Звісно їх було б легше проводити без Кучми, але якщо цей варіант на даний момент нереальний, то чому б не спробувати їх проводити через співпрацю з Президентом?
                
                Ющенко на своїм досвіді переконався, що перешкодою для "соціально-економічні реформ" є не тільки (й можливо не стільки) президент, скільки комуністи й інші ліві сотоваріщі в компанії з "бандюками".
                Для проведення тих "соціально-економічних реформ" потрібні не так укази президента (хоча й вони в могли в дечому допомогти чи перешкодити), як закони від ВР, які можливо приймати, тільки маючи в ВР більшість, яка буде ті реформи законодавчо підтримувати.
                Уявімо, що прямо завтра Кучму взяв припадок білої гарячки, й він помер. Післязавтра почнуться реформи? Жодних шансів з такою ВР на це нема. Не було й в 98-му тим більше. Тому Ющенко й не грався в "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" ні в 98, не стає на ті граблі й сьогодні.
                Він вважає, що для проведення реформ потрібно мати нерозпорошену неліву більшість в ВР - Ющенко цим і зайнявся.
                Юля ж стає на "опозиційні" граблі вдруге. Вдруге "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" вже тривають більше року. Скільки їй залишилось, щоб вдруге спробувати "іншу тактику"? Та ніскільки - вже пробує, знову "маячки" пускає. З тої ж таки ЗН-івської таблички виходить, що не надто й цікавлять Юлю реформи в плані зміни президентських повноважень. Кучму скинути - так! А повноваження й самій згодяться вразі чого. А де та "реформаторська більшість", що має підтримувати Юліні реформи? В куцих, невідомо чи взагалі прохідних відсотках її прихильників? Чи може Мороз зі своїм СПУ та дружнім КПУ буде реформи підтримувати? Щось такого не спостерігалось раніше. То де ж ті "прореформаторські" депутати візьмуться?
                Та більше нема звідки їм узятись, як з Ющенківського НУ, він формує "більшість" - фундамент для реформ. А Юля на пісочку в 3% хоче будувати.
                То хто ж про реформи думає, а хто про щось інше?
                
                > Зараз ми знаємо, що навіть обіцяючи цю співпрацю, Кучма не мав наміру виконувати свої обіцянки -- але ж тоді Юля цього не знала.
                
                А Ющенко мав знати? Втім Кучма дав шанс на реформи. Дуже ВР підтримала ті реформи законами?
                
                > А взагалі -- Юля завжди відкрита до компромісів з Кучмою, як і інші опозиціонери. Але ці компроміси протрібні наближувати опозицію до її мети, а не віддаляти. Говорячи більш конкретно, такі компроміси повинні приносити негайні позитивні результати, а не надію отримати їх невідомо коли, невідомо як.
                
                Хіба рік уряду Ющенка не дав ніякого результату? Та рейтинг Ющенка серед кураїнців, якраз й показує, що вони відчули на власній кишені (і не тільки) той результат. Чи рік не підпадає під категорію "негайно"? За який термін має бути відчутно "результат" - день, тиждень, місяць?
                
                > Останній варіант має всім відому назву -- кидалово. І це якраз те, чим займаєтеься Ющенко.
                
                Це тим, чим займається Мороз на пару з КПУ й ПСПУ - "ми за народне добро", але так щоб ніц не міняти, хіба що в сторону ідилії часів Брежнєвського застою. "Відмінити Президента! Вся влада Радам!" Такі старі лозунги. І ні тоді, ні тепер ані мур за те, що десь буде ще й політбюро.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2002.02.16 | ilia25

                  Ющенка зняв Кучма, а НЕ Мороз

                  Якщо ви відмовляєтесь визнавати загальновідомі факти, то який сенс має ця дискуссія?
                  
                  IApple писав(ла):
                  > Ющенко на своїм досвіді переконався, що перешкодою для "соціально-економічні реформ" є не тільки (й можливо не стільки) президент, скільки комуністи й інші ліві сотоваріщі в компанії з "бандюками".
                  
                  Оті "бандюки", якщо ви не в курсі, були пропрезидентськими фракціями, які й складали неліву більшість в ВР. Вони й дали більшість голосів, необхідних для відставки Ющенка. Соціалісти ж за цю відставку не голосували.
                  
                  > Для проведення тих "соціально-економічних реформ" потрібні не так укази президента (хоча й вони в могли в дечому допомогти чи перешкодити), як закони від ВР, які можливо приймати, тільки маючи в ВР більшість, яка буде ті реформи законодавчо підтримувати.
                  
                  Брехня. Юлі не потрібна була законодавча підтримка, щоб поширити реформи в енергетиці на донецьке вугілля. Тому її й звільнили, бо це був єдиний засіб її зупинити.
                  
                  > Уявімо, що прямо завтра Кучму взяв припадок білої гарячки, й він помер. Післязавтра почнуться реформи? Жодних шансів з такою ВР на це нема. Не було й в 98-му тим більше. Тому Ющенко й не грався в "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" ні в 98, не стає на ті граблі й сьогодні.
                  
                  Приїхали. А що Ющенко, точніше Юля робили в уряді, якщо не реформи? І чиїм указом була звілнена Тимошенко? З чиєї згоди був відправлений у відставку Ющенко?
                  
                  > Він вважає, що для проведення реформ потрібно мати нерозпорошену неліву більшість в ВР - Ющенко цим і зайнявся.
                  
                  Неліва більшість в ВР існувала з часів "оксамитового перевороту" в ВР. Де ви були всі ці роки -- з запоїв не виходили?
                  
                  > Юля ж стає на "опозиційні" граблі вдруге. Вдруге "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" вже тривають більше року. Скільки їй залишилось, щоб вдруге спробувати "іншу тактику"? Та ніскільки - вже пробує, знову "маячки" пускає.
                  
                  Повторюю для особливо тупих: Юля, та опозиція взагалі, ЗАВЖДМ готові на компроміси з Кучмою. Вони ті "маячки" вже задовбались пускати. Перебування в опозиції -- це вимушена міра, бо на прийнятні компроміси Кучма йти не хоче.
                  
                  > З тої ж таки ЗН-івської таблички виходить, що не надто й цікавлять Юлю реформи в плані зміни президентських повноважень. Кучму скинути - так! А повноваження й самій згодяться вразі чого.
                  
                  Я вважаю це тактичною помилкою. Але хіба це робить Тимошенко в чомусь непорядною, чи нечесною? Мова то про те, що голосувати треба за чесних та принципових, а не за тих, хто перетворюють українську політику на суцільнй бруд.
                  
                  > А де та "реформаторська більшість", що має підтримувати Юліні реформи? В куцих, невідомо чи взагалі прохідних відсотках її прихильників? Чи може Мороз зі своїм СПУ та дружнім КПУ буде реформи підтримувати? Щось такого не спостерігалось раніше. То де ж ті "прореформаторські" депутати візьмуться?
                  
                  Нізвідки. Звідки їм взятись, якщо ви, та такі ж придурки як ви, біжите аж впристрибку, щоб голосувати за запроданців, що їх вам Кучма підсовує на всі смаки?
                  
                  > Та більше нема звідки їм узятись, як з Ющенківського НУ, він формує "більшість" - фундамент для реформ. А Юля на пісочку в 3% хоче будувати.
                  
                  Це ви про Стояна з Щербанем?
                  
                  > А Ющенко мав знати? Втім Кучма дав шанс на реформи. Дуже ВР підтримала ті реформи законами?
                  
                  Достатньо, щоб вони були успішними настільки, наскільки це дозволяв Кучма.
                  
                  > Хіба рік уряду Ющенка не дав ніякого результату?
                  
                  Дав -- тому це був добрий компроміс. А от все, що робив Ющенко після касетного скандалу -- відмова очолити опозицію, заява трьох, Кучма-батько, знову відмова перейти в опозицію, але вже після відставки -- все це навіть компромісами назвати неможна, бо від них вигравав тільки Кучма.
                  
                  Тепер, в результаті, Кучма нахабно забороняє місцевим станціям давати ефір з Ющенком, а той не те, що не може публічно цим обуритись, а ще й мусить вигороджувати цього урода.
                  
                  Ну що ж, хоч тут Кучма справедливий -- з розмазнею поводиться так, як вона того заслуговує.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2002.02.16 | andriy

                    Re: Ющенка зняв Кучма, а НЕ Мороз

                    ilia25 писав(ла):
                    > Оті "бандюки", якщо ви не в курсі, були пропрезидентськими фракціями, які й складали неліву більшість в ВР. Вони й дали більшість голосів, необхідних для відставки Ющенка. Соціалісти ж за цю відставку не голосували.
                    
                    Це ще одне підтвердження тези про те, що при авторитарно-корпоративному устрої держави поняття "лівий" та "правий" - лише пустий звук. Ідеологія там і близько не ночувала.
                    
                    > Брехня. Юлі не потрібна була законодавча підтримка, щоб поширити реформи в енергетиці на донецьке вугілля. Тому її й звільнили, бо це був єдиний засіб її зупинити.
                    
                    Звільнили її тому, що її дії заважали іншому, більш потужному корпоративному інтересу.
                    
                    Ідеологія тут ні при чому.
                    
                    > Повторюю для особливо тупих: Юля, та опозиція взагалі, ЗАВЖДМ готові на компроміси з Кучмою. Вони ті "маячки" вже задовбались пускати. Перебування в опозиції -- це вимушена міра, бо на прийнятні компроміси Кучма йти не хоче.
                    
                    Ось він, момент істини! Ото і вся ціна отій "апазіційонності". Варто Папіку схотіти - прибіжать як зайчики на уклін.
                    
                    > > З тої ж таки ЗН-івської таблички виходить, що не надто й цікавлять Юлю реформи в плані зміни президентських повноважень. Кучму скинути - так! А повноваження й самій згодяться вразі чого.
                    >
                    > Я вважаю це тактичною помилкою. Але хіба це робить Тимошенко в чомусь непорядною, чи нечесною? Мова то про те, що голосувати треба за чесних та принципових, а не за тих, хто перетворюють українську політику на суцільнй бруд.
                    
                    А Холокост - то лише тактична помилка Гітлєра. А Голодомор та ГУЛАГ - то лише тактична помилка Сталіна.
                    
                    Це ми все вже чули.
                    
                    > Нізвідки. Звідки їм взятись, якщо ви, та такі ж придурки як ви, біжите аж впристрибку, щоб голосувати за запроданців, що їх вам Кучма підсовує на всі смаки?
                    
                    А, то треба голосувати за тих запроданців, що їх Ви нам підсовуєте?
                    
                    Тобто основа електорального вибору полягає в тому, хто саме підсовує, а не кого саме. То чим Ви кращі за Кучму? Він нам Литвина підсовує.
                    
                    > > А Ющенко мав знати? Втім Кучма дав шанс на реформи. Дуже ВР підтримала ті реформи законами?
                    >
                    > Достатньо, щоб вони були успішними настільки, наскільки це дозволяв Кучма.
                    
                    Таки авторитарно-корпоративний устрій. Кучма як центр балансу корпоративних інтересів. Дозволяв настільки, щоб друга сторона корпоративного інтересу його не прибила, як муху.
                    
                    А знаходитись у центрі корпоративних інтересів і вижити - можна тільки шлахом авторитарності. Тобто Кучма (а точніше - сам інститут Президента) - є лиш "авторитет" в центрі зграї. То ж він не може поводитись інакше, бо і його розірвуть, і самі перегризуться вщент. А того ніхто не хоче - годі, вже настрілялися.
                    
                    Ото і вся відповідь.
                    
                    > Ну що ж, хоч тут Кучма справедливий -- з розмазнею поводиться так, як вона того заслуговує.
                    
                    Ющенко сам по собі - не гравець. Слід розглядати його (як і Леді Ю., як і Мороза, і Симоненка, і Суркіса, і Медведчука) лише як уособлення певного корпоративного інтересу.
                    
                    В залежності від того, як коливаються важелі балансів тих корпоративних інтересів - таке й відношення авторитарного "центру" до носіїв (уособлень) цих інтересів.
                    
                    А ідеологія, "правизна-лівизна" - то все пусте. Ніхто про те й не думав, вони самі своїх програм не читали. А те, що в програмах понаписували - то суцільні "тактичні помилки".

                  • 2002.02.17 | IApple

                    Реформи Ю+Ю підтримував НЕ Мороз НЕ Симоненко НЕ Вітренко

                    Я тащуся від Ілюшиного стилю "спілкування", що демонструє "чесних та принципових", хто не перетворюють спілкування на суцільнй бруд:
                    
                    > Якщо ви відмовляєтесь визнавати загальновідомі факти
                    > якщо ви не в курсі
                    > Брехня
                    > Приїхали
                    > Де ви були всі ці роки -- з запоїв не виходили?
                    > Повторюю для особливо тупих
                    > якщо ви, та такі ж придурки як ви, біжите аж впристрибку
                    
                    IApple писав(ла):
                    > > Ющенко на своїм досвіді переконався, що перешкодою для "соціально-економічні реформ" є не тільки (й можливо не стільки) президент, скільки комуністи й інші ліві сотоваріщі в компанії з "бандюками".
                    > Оті "бандюки", якщо ви не в курсі, були пропрезидентськими фракціями, які й складали неліву більшість в ВР. Вони й дали більшість голосів, необхідних для відставки Ющенка. Соціалісти ж за цю відставку не голосували.
                    
                    Брехня. Це відколи НДП, СДПУ(0), Трудова Україна і т.д. так круто "поправіли"? Якщо ви не в курсі котрі "ліві", а котрі "праві", то вийдіть із запою, розберіть пунктуальніше склад тої більшості, а не ляпайте дурниці про "неліву більшість". Вона така ж "неліва", як і "неправа". Дивина якась виходить. Можна сказати "баньдюки", а можна - ЛІВОцентристи. А фізіономії - одні й ті ж.
                    
                    "Ми, народні депутати України, члени депутатських фракцій і
                    груп - фракції "Батьківщина", групи "Відродження регіонів",
                    фракції "Громада", фракції Народнодемократичної партії, фракції
                    Народного руху України, фракції Народного руху першого, групи
                    "Незалежні", фракції Партії зелених України, фракції партії
                    "Реформи і порядок" "Реформи-Конгрес", фракції Соціалдемократичної
                    партії України (об'єднаної), фракції Трудової партії України - а
                    також позафракційні депутати (всього 237 чоловік), усвідомлюючи
                    свою відповідальність перед виборцями за нинішній стан суспільства
                    і прагнучи своєю діяльністю змінити ситуацію на краще, заявляємо
                    про утворення у Верховній Раді України чотирнадцятого скликання
                    парламентської більшості..."
                    
                    > > Для проведення тих "соціально-економічних реформ" потрібні не так укази президента (хоча й вони в могли в дечому допомогти чи перешкодити), як закони від ВР, які можливо приймати, тільки маючи в ВР більшість, яка буде ті реформи законодавчо підтримувати.
                    > Брехня. Юлі не потрібна була законодавча підтримка, щоб поширити реформи в енергетиці на донецьке вугілля. Тому її й звільнили, бо це був єдиний засіб її зупинити.
                    
                    Повторюю для особливо тупих - справжні реформи потребують змін в законодавстві, а не лише заміни керівників по вугіллю, чи по газу, чи по якійсь трубі чи заводу. Якщо ви, та такі ж придурки як ви, біжите аж впристрибку кричучи, що звільнення Бакая - це реформи!!! то це підтверджує лише ваш діагноз.
                    Юля часом не в ВР мала звітуватися про діяльність ТЕК? Чия підтримка їй там потрібна була? Комп"ютерна, прокуроська, забастовочно-шахтарська чи депутатська?
                    
                    А де тут пресловута "більшість", що має підтримувати курс реформ кабміну поділася? Куди пропала? Та не було саме РЕФОРМАТОРСЬКОЇ більшості. Ющенка з його реформами і Тимошенко підтримували якраз лише оті "праві" з тої різношерстної більшості. Вони й зараз або в блоці Юлі, або в НУ. Може наведете цитатку, як Мороз, Симоненко, Вітренко, Ткаченко в ВР став на захист Юліних реформ чи її самої, коли вона громила "буржуїв"?
                    
                    > > Уявімо, що прямо завтра Кучму взяв припадок білої гарячки, й він помер. Післязавтра почнуться реформи? Жодних шансів з такою ВР на це нема. Не було й в 98-му тим більше. Тому Ющенко й не грався в "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" ні в 98, не стає на ті граблі й сьогодні.
                    > Приїхали. А що Ющенко, точніше Юля робили в уряді, якщо не реформи? І чиїм указом була звілнена Тимошенко? З чиєї згоди був відправлений у відставку Ющенко?
                    > Неліва більшість в ВР існувала з часів "оксамитового перевороту" в ВР. Де ви були всі ці роки -- з запоїв не виходили?
                    
                    Якраз Ющенка Кучма не наважився зняти указом. Голосування ВР підтвердило ще раз, що "оксамитова більшість" у ВР далеко не вся саме реформаторська, далеко не вся неліва, далеко не вся небандитська.
                    Повторюю для особливо тупих - для проведення реформ потрібно мати НЕРОЗПОРОШЕНУ більшість в ВР, а не ходити під сокирою зговору червоних бандитів з бувшими червоними бандитами - Ющенко цим і зайнявся.
                    
                    > > Юля ж стає на "опозиційні" граблі вдруге. Вдруге "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" вже тривають більше року. Скільки їй залишилось, щоб вдруге спробувати "іншу тактику"? Та ніскільки - вже пробує, знову "маячки" пускає.
                    > Повторюю для особливо тупих: Юля, та опозиція взагалі, ЗАВЖДМ готові на компроміси з Кучмою. Вони ті "маячки" вже задовбались пускати. Перебування в опозиції -- це вимушена міра, бо на прийнятні компроміси Кучма йти не хоче.
                    
                    Приїхали.
                    "Юля, та опозиція взагалі (очевидно мається на увазі Мороз - IApple), ЗАВЖДМ готові на компроміси з Кучмою", хоча повсюдно свою бескомпромісність в боротьбі за народне щастя вихваляють - але це "не робить Тимошенко в чомусь непорядною, чи нечесною" й Мороза теж.
                    А Ющенко, що йде на компроміси з Кучмою, хоча й ніде не казав про свою яру опозиційність - виявляється найнепорядніший і найнечесніший!
                    Де ви були всі ці роки -- з запоїв не виходили?
                    Мова то про те, що голосувати треба за чесних та принципових, а не за тих, хто перетворюють українську політику на суцільнй бруд, брехливо декларують опозиційність, а насправді тільки й чекають на "прийнятні компроміси".
                    
                    > > З тої ж таки ЗН-івської таблички виходить, що не надто й цікавлять Юлю реформи в плані зміни президентських повноважень. Кучму скинути - так! А повноваження й самій згодяться вразі чого.
                    > Я вважаю це тактичною помилкою. Але хіба це робить Тимошенко в чомусь непорядною, чи нечесною? Мова то про те, що голосувати треба за чесних та принципових, а не за тих, хто перетворюють українську політику на суцільнй бруд.
                    
                    > > А де та "реформаторська більшість", що має підтримувати Юліні реформи? В куцих, невідомо чи взагалі прохідних відсотках її прихильників? Чи може Мороз зі своїм СПУ та дружнім КПУ буде реформи підтримувати? Щось такого не спостерігалось раніше. То де ж ті "прореформаторські" депутати візьмуться?
                    > Нізвідки. Звідки їм взятись, якщо ви, та такі ж придурки як ви, біжите аж впристрибку, щоб голосувати за запроданців, що їх вам Кучма підсовує на всі смаки?
                    
                    Повторюю для особливо тупих: я не про червоних запроданців, морозівських найближчих друзів питався, а про реформаторів.
                    
                    > > Та більше нема звідки їм узятись, як з Ющенківського НУ, він формує "більшість" - фундамент для реформ. А Юля на пісочку в 3% хоче будувати.
                    > Це ви про Стояна з Щербанем?
                    
                    А вони хіба складають більшість списку в НУ?
                    Може НУ базує свою реформаторську програму на 90% на базі теоретичних і практичних напрацюваннь, рейтингах Стояна й Щербаня?
                    Чи ви маєте на увазі що рейтинг блоків Юлі чи Мороза в їх повному складі співставимий з рейтингом такої "огромєнної" і "дуже значимої" частинки НУ, як Стоян+Щербань. Вітаю.
                    
                    > > А Ющенко мав знати? Втім Кучма дав шанс на реформи. Дуже ВР підтримала ті реформи законами?
                    > Достатньо, щоб вони були успішними настільки, наскільки це дозволяв Кучма.
                    > > Хіба рік уряду Ющенка не дав ніякого результату?
                    > Дав -- тому це був добрий компроміс. А от все, що робив Ющенко після касетного скандалу -- відмова очолити опозицію, заява трьох, Кучма-батько, знову відмова перейти в опозицію, але вже після відставки -- все це навіть компромісами назвати неможна, бо від них вигравав тільки Кучма.
                    
                    Яку опозицію? Ту що "ЗАВЖДМ готові на компроміси з Кучмою"?
                    Чи ту Марчукову, що з під-дивана писала? Чи ту Морозову, що оприлюднила в надії на лівий реванш в спілці з комуністичними "реформаторами"?
                    
                    > Тепер, в результаті, Кучма нахабно забороняє місцевим станціям давати ефір з Ющенком, а той не те, що не може публічно цим обуритись, а ще й мусить вигороджувати цього урода.
                    > Ну що ж, хоч тут Кучма справедливий -- з розмазнею поводиться так, як вона того заслуговує.
                    
                    Тепер в результаті поменшало ілюзій про "опозицію" та її справжні цілі, та вилізла ваша брехня про "Ющенківських кучмістів".

                • 2002.02.16 | andriy

                  Не можу не погодитись.

                  IApple писав(ла):
                  > Уявімо, що прямо завтра Кучму взяв припадок білої гарячки, й він помер. Післязавтра почнуться реформи? Жодних шансів з такою ВР на це нема. Не було й в 98-му тим більше. Тому Ющенко й не грався в "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" ні в 98, не стає на ті граблі й сьогодні.
                  
                  Продовжуючи цю теорію, з якою я повністю згоден, можу зауважити: щоб "неліва більшість" в ВР сформувалась, треба було всі чотири роки на це працювати. Чого не робилось, поки не припекло.
                  
                  > Юля ж стає на "опозиційні" граблі вдруге. Вдруге "спроби імпічменту та інші лобові атаки на Кучму" вже тривають більше року. Скільки їй залишилось, щоб вдруге спробувати "іншу тактику"? Та ніскільки - вже пробує, знову "маячки" пускає. З тої ж таки ЗН-івської таблички виходить, що не надто й цікавлять Юлю реформи в плані зміни президентських повноважень. Кучму скинути - так! А повноваження й самій згодяться вразі чого.
                  
                  Саме так. І Павла Іванича амністірувать.
                  
                  > А де та "реформаторська більшість", що має підтримувати Юліні реформи? В куцих, невідомо чи взагалі прохідних відсотках її прихильників? Чи може Мороз зі своїм СПУ та дружнім КПУ буде реформи підтримувати?
                  
                  А то певне Морозу не до вподоби саме такі повноваження президента? Типа він би відмовився від цих повноважень, якби його президентом обрали? Ню-ню... він би ще гірш за Кучму гайки позакрутював.
                  
                  > Та більше нема звідки їм узятись, як з Ющенківського НУ, він формує "більшість" - фундамент для реформ. А Юля на пісочку в 3% хоче будувати.
                  > То хто ж про реформи думає, а хто про щось інше?
                  
                  Ризикну спрогнозувати, що про реформи не думає ніхто. Хоча... побачимо.
                  
                  > А Ющенко мав знати? Втім Кучма дав шанс на реформи. Дуже ВР підтримала ті реформи законами?
                  
                  А нахрєна депутатам ті рехворми? Вони не з того живуть і багатіють. Нинішня система самим депутатам якраз дуже вигідна.
                  
                  Покажіть мені мотивацію, яка спонукала б депутатів ВР стати реформаторами?
                  
                  > Це тим, чим займається Мороз на пару з КПУ й ПСПУ - "ми за народне добро", але так щоб ніц не міняти, хіба що в сторону ідилії часів Брежнєвського застою. "Відмінити Президента! Вся влада Радам!" Такі старі лозунги. І ні тоді, ні тепер ані мур за те, що десь буде ще й політбюро.
                  
                  Не можу не погодитись з цим фінальним аналізом.

      • 2002.02.15 | andriy

        Палєміки хочеш? ща будіть ;)

        Ростислав писав(ла):
        > "диму без вогню не буває" (це стосувалось ліцензії одного з телеканалів) - це сувкова теорія. Не ти часом? ;-)
        
        Не пригадую, щоб особисто я таке писав. Бо то дурниця - таке писати, апріорі. І так їжаку ясно, що, починаючи з певного рівня, випадковостей практично(!) не буває.
        
        Все має свої причини. Але видимі причини і справжні причини - різні речі.
        
        І про "сувкову теорію" я не пригадую, щоб то я таке писав. Може ти мене з кимось сплутав? Якщо ні, то нагадай, будь ласка.
        
        
        > Якби Юля або Мороз дали б бодай якийсь привід для компрометації - невже ти гадаєш, що це не було б вже сьогодні ввечері обсмоктано зі всіх боків в "Епіцентрі" чи "Свабодє слІва"?
        
        Ну давай згадаємо їх життєписи.
        
        Звідки взялася Ю.Т., у чийому кільватері "піднімалася", як взагалі потрапила в політику?
        
        А життепис Мороза? Нумо детальніше? Якомога детальніше?
        
        Самий факт, що в даний конкретний момент часу вони опинилися в опозиції - є наслідок аж ніяк не їх особистої принциповості та ідейності. Просто обидва, граючи за свої "тодішні" команди (в яких не вони були лідерами), в якийсь момент опинилися на боці сторони, яка програла черговий раунд та втратила шанси на виграш у подальшій боротьбі.
        
        І ось тільки з цього момента починається їх опозиційність. В момент розвалу команди, що програла, коли лідер(и) пішов фактично за грати, частина "гравців" перекинулася на бік переможця, швидко побігла запевняти в своїй лояльності і розчинилася у таборі переможців.
        
        Але невелика частина, а саме "лідери другого ешелону", обрали самостійне продовження гри. Ну і прекрасно. Я, до речі, за Ю.Т. певне і проголосую, якщо вона з її "командою" якоїсь уже зовсім дурниці не вчинить. Просто якщо вона не пройде - я особисто просто нудьгуватиму, спостерігаючи замість політики в Україні рівне плоске поле :)
        
        Щодо моїх слів про теорію, нагадую (цитую) з чого почалась розмова:
        
        > Кучма ставить перед кожним політиком вибір: або ти йдеш в опозицію, з усіма наслідками, або кожен день занурюєшся в багно, на підтвердження своєї лояльності. Ющенку, наприклад, доводиться постійно брехати, вигороджуючи "папіка". І той факт, що в даному випадку від знущань "гаранта" над демокртією постраждав сам "надія нації", робить його брехню ще більш огидною.
        
        Важко не погодитися з автором тексту. Але які висновки з того можна зробити?
        
        В політологічному плані - те, що в Україні ТАКИ ЗБУДОВАНО авторитарно-корпоративну державу. Ну все, годі сперечатися - вже ж збудовано.
        
        І крики про "заміну папіка" як самоціль - це все пусте, і виглядає не більш як спробою самому стати "папіком" (або "маміком").
        
        Справа в тім (і зліва також), що сам-один "папік" авторитарно-корпоративну державу не збудував би. Теж мені Чінгіс-хан. А її вибудова - це результат суспільної "творчості". Так, все як завжди - дієздатна меншість побудувала те, що хотіла, при мовчазному непротивленні недієздатної більшості.
        
        Тобто - яке суспільство, така й держава. До речі, це - прямий і очевидний наслідок прямого впровадження демократії в феодальному суспільстві - бидло, якому не було часу стати народом, слухняно проголосувало за колишніх же хазяїв. В результаті хазяї залишились на місцях, а вивіска змінилась на "демократію". Див. також Середню Азію.
        
        З цього невідворотно випливають такі висновки:
        
        1. революції не буде, і не чекайте, і не пропонуйте
        2. не потрапивши до нині чинної еліти, суспільство не зміниш - хай проголосують і за тебе, але бачитимуть в тобі все такого ж феодала, просто симпатичнішого.
        
        Див. також "Вбити дракона" за п'єсою Шварца - і фільм прекрасний.
        
        > Втім, тут засмучує інше -- що багато українців настільки впевнені, що політика, то "брудна справа", що на оте занурювання, та на інші подібні вчинки, уваги вже не звертають.
        
        Насправді тут не в "брудна" діло, а в тому, що ЧУЖА справа. І тому є просте й зрозуміле пояснення - не звикли.
        
        Опускаючи частину "теоретичного" тексту, зверну твою увагу на головну теоретичну тезу:
        
        > Насправді політика зовсім не має бути брудною. Політика та й, взагалі, життя, є такими, якими ми самі їх робимо.
        
        Абсолютно вірно! Вся справа в тому, що то є "ми".
        
        При феодалізмі "ми" - це владна еліта. При демократії - це маси народу.
        
        Якщо маси згодні з феодалізмом - буде феодалізм, з усіма його наслідками.
        
        P.S. Термін "феодалізм" я тут вживаю не в науково-історичному сенсі, де феодал виникав як наслідок а) успадкування роду і б) наявності своєї території зі своїм населенням. А в сенсі скоріше теорії еліт та схеми прийняття рішень. Такий дещо умовний "феодалізм".
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.02.16 | ilia25

          Re: Палєміки хочеш? ща будіть ;)

          andriy писав(ла):
          > Звідки взялася Ю.Т., у чийому кільватері "піднімалася", як взагалі потрапила в політику?
          
          Про це прекрасну статтю запостив IApple (і яка його муха вкусила?). Почитайте, там все написано -- і що "підіймалась" вона сама, і що в політику прийшла сама. І не для того, щоб там гроші заробляти -- навпаки, вона там весь свій багатомільярдний бізнес втратила.
          
          >
          > А життепис Мороза? Нумо детальніше? Якомога детальніше?
          
          Які деталі -- як він гроші крав? Шукайте самі :)
          
          > Самий факт, що в даний конкретний момент часу вони опинилися в опозиції - є наслідок аж ніяк не їх особистої принциповості та ідейності.
          
          А в наслідок чого? Щоб таким чином грошиків підзаробити? Чи може Юля гострих почуттів в СИЗО шукала? :)
          
          Ідеологічні розбіжності тут дійсно ні до чого -- бо в Кучмі ніякої ідеології немає, він звичайний внеідеологічний бандит. Саме тому, до речі, лівий Мороз та права Тимошенко опинились по одну сторону барикади.
          
          > > Кучма ставить перед кожним політиком вибір: або ти йдеш в опозицію, з усіма наслідками, або кожен день занурюєшся в багно, на підтвердження своєї лояльності. Ющенку, наприклад, доводиться постійно брехати, вигороджуючи "папіка". І той факт, що в даному випадку від знущань "гаранта" над демокртією постраждав сам "надія нації", робить його брехню ще більш огидною.
          >
          > Важко не погодитися з автором тексту. Але які висновки з того можна зробити?
          >
          > В політологічному плані - те, що в Україні ТАКИ ЗБУДОВАНО авторитарно-корпоративну державу. Ну все, годі сперечатися - вже ж збудовано.
          
          Чому ж годі? Якщо це вже факт, то що ми тут робимо? І навіщо, взагалі, на вибори тоді ходити? Може все-таки ще залишились якісь деморкатичні інститути та процедури, що можна використати в боротьбі?
          
          > І крики про "заміну папіка" як самоціль - це все пусте, і виглядає не більш як спробою самому стати "папіком" (або "маміком").
          
          А ніхто й не кричав, що зміна папіка -- то самоціль. Це вас хтось ввів в оману. УБК -- то лише засіб добитись кращого життя для українців.
          
          > Справа в тім (і зліва також), що сам-один "папік" авторитарно-корпоративну державу не збудував би. Теж мені Чінгіс-хан. А її вибудова - це результат суспільної "творчості". Так, все як завжди - дієздатна меншість побудувала те, що хотіла, при мовчазному непротивленні недієздатної більшості.
          
          Ну Чінгіс-хан теж не один пів-світу завоював. Питання про роль особистості в історії, взагалі, не просте. Але в мене є підозра, що якби Президентом став Чорновіл, або той же Мороз, то ми б зараз не плакали по втраченій демократії.
          
          > Тобто - яке суспільство, така й держава. До речі, це - прямий і очевидний наслідок прямого впровадження демократії в феодальному суспільстві - бидло, якому не було часу стати народом, слухняно проголосувало за колишніх же хазяїв. В результаті хазяї залишились на місцях, а вивіска змінилась на "демократію". Див. також Середню Азію.
          
          Теж все не так однозначно. В Україні не тільки суспільство без демократичних традицій, але й Конституція цілком авторитарна. Я не думаю, що в тій же Молдавії суспільство набагато краще, але, завдяки кращій конституції, опозиція на демократичних виборах там перемогти може -- і перемагає.
          
          > 1. революції не буде, і не чекайте, і не пропонуйте
          
          Хто вам розповів всі ці дурниці про революцію, самоціль і таке інше? Антикучмівська опозиція завжди діяла в рамках закону та конституції, демократичними методами. Власне й у вимогах відставки Кучми нема нічого неконституційного.
          
          > 2. не потрапивши до нині чинної еліти, суспільство не зміниш - хай проголосують і за тебе, але бачитимуть в тобі все такого ж феодала, просто симпатичнішого.
          
          Облиште хвилюватись про суспільство!.. Ви ж самі якось дійшли до висновку, що голосувати варто все ж за Тимошенко. Якщо кожен вчинить таким же чином, то справу буде зроблено, і проблема з "зміною" суспільства відпаде сама собою.
          
          > Якщо маси згодні з феодалізмом - буде феодалізм, з усіма його наслідками.
          
          Я не думаю, що маси згодні з "феодалізмом". Навпаки, більшість українців розуміють, що вони можуть жити набагато краще, і не вдоволені станом речей. Проблема в тому, що завдяки поромивці мізків більшість не розуміє хто і що є причиною всіх бід, та як ним дати раду. І починається ця промивка з дискредитації демократії, демократичних інститутів та, взагалі, політики як такої. Бо то все, якраз, і є засоби, які можуть "дати раду".
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.02.16 | andriy

            Цікавий віраж ;)

            ilia25 писав(ла):
            > Про це прекрасну статтю запостив IApple (і яка його муха вкусила?). Почитайте, там все написано -- і що "підіймалась" вона сама, і що в політику прийшла сама. І не для того, щоб там гроші заробляти -- навпаки, вона там весь свій багатомільярдний бізнес втратила.
            
            Дивно, я там чомусь прочитав зовсім інше: що "підіймалась" вона завдяки родинним зв'язкам з попередньою комсомольсько-партійною елітою, і ЄЕСУ "розбагатіло" через монополію, штучно створену за допомогою Лазаренка та ще Де-Кого, а також "Газпрому" ;) Згадайте епізод з легким перетворенням боргів ЄЕСУ перед "Газпромом" - на національний борг України перед "Газпромом", причому вдесятеро більший за сумою.
            
            > > А життепис Мороза? Нумо детальніше? Якомога детальніше?
            >
            > Які деталі -- як він гроші крав? Шукайте самі :)
            
            Воно не варто час гаяти. Колись про це і так доволі писали.
            
            > > Самий факт, що в даний конкретний момент часу вони опинилися в опозиції - є наслідок аж ніяк не їх особистої принциповості та ідейності.
            >
            > А в наслідок чого? Щоб таким чином грошиків підзаробити? Чи може Юля гострих почуттів в СИЗО шукала? :)
            
            А я ж написав: і Юля, і Мороз опинились в ситуації, коли в них назад дороги немає. Тільки боротися до останнього. Так вони і стали із ситих конформістів напівголодними опозиціонерами.
            
            Ключовий підтекст - стали із ситих напівголодними. Бо спочатку в них економічну базу повідбирали, залишили якісь копійки - щоб тільки на новий мерседес вистачало раз у рік, це ж така дрібниця за українськими мірками.
            
            > Ідеологічні розбіжності тут дійсно ні до чого -- бо в Кучмі ніякої ідеології немає, він звичайний внеідеологічний бандит. Саме тому, до речі, лівий Мороз та права Тимошенко опинились по одну сторону барикади.
            
            О, про "ідеології" Тимошенко та Мороза - це окремий анєкдот. Ой які "ідєологі"... Я ж кажу - не полінився попрочитувати всі програми отих, з дозволу сказати, "партій" та "блоків". Так щодо "блоків" то дуже правильно - воно на рівні бетонного фундаментного блоку шістдесятки все - таке недолуге...
            
            З нетерпінням чекаю, щоб коли вони усі почнуть одне одного в телевізорі дебати, то попитали про програми. На спір - всі вони - і Литвин, і Ющ, і Леді Ю., і Мороз, і Медведчук, і Рух(и), ну всі-всі - своїх власних "програм" напам'ять не знають і будуть нести дурниці, які суперечать їх же власним опублікованим програмам.
            
            Що й недивно: ті програми - тільки "на відчіпного", для реєстрації. Справжньої ідеології немає ні в одного з них, і отих липових "програм" вони самі не читали. Фактично всі вони по ідеології - соціал-демократи. Ситуація точно як на російських виборах 1999 року.
            
            > > В політологічному плані - те, що в Україні ТАКИ ЗБУДОВАНО авторитарно-корпоративну державу. Ну все, годі сперечатися - вже ж збудовано.
            >
            > Чому ж годі? Якщо це вже факт, то що ми тут робимо?
            
            Живемо ми тут.
            
            > І навіщо, взагалі, на вибори тоді ходити?
            
            Ну як не хочте - то не йдіть. Я піду.
            
            > Може все-таки ще залишились якісь деморкатичні інститути та процедури, що можна використати в боротьбі?
            
            Інститути та процедури? Канєшно ось вони єсть.
            
            А от боротьби я щось не бачу. Бачу боротьбу особистостей і кланів всередині авторитарно-корпоративної схеми; боротьби ж ідеологій - не спостерігаю.
            
            Бо всі без винятку - а) "державники", б) сіцілісти, в) демократи.
            
            І це не дивно - бо ніяка інша ідеологія, окрім різновиду есдекії, населенням (елєкторатом) сприйнята НЕ БУДЕ. Це народ жде "доброго царя" і "щоб держава про нас турбувалася за наші гроші", і щоб багатих не було.
            
            Ви будете сміятися, але найчесніша та найвідвертіша програма - в "ЖЗМ". Там в кожному пункті слово "держава" іде першим. Читаєш - і так підряд: "держава те, держава се, держава і те і се...".
            
            > > І крики про "заміну папіка" як самоціль - це все пусте, і виглядає не більш як спробою самому стати "папіком" (або "маміком").
            >
            > А ніхто й не кричав, що зміна папіка -- то самоціль. Це вас хтось ввів в оману. УБК -- то лише засіб добитись кращого життя для українців.
            
            Засіб добитись кращого життя? Не вірю. В програмі "Батьківщини" про моє краще життя нічого не написано. Втім і у всіх інших програмах - також не написано. Там у всіх все - про державу, а про мене - забули. Нахрєн я їм нужний, а шо ж.
            
            > Але в мене є підозра, що якби Президентом став Чорновіл, або той же Мороз, то ми б зараз не плакали по втраченій демократії.
            
            Демократію не втрачено! Що ви!
            
            Демократія тут у нас просто в розквіті. По скільки там кандидатів на мандат прийшлося - по 15? 20? 50?
            
            Щодо В'ячеслава Чороновола - згоден, все могло б бути інакше. Але - загинув Чорновіл, царство йому небесне; і загинув через що?
            
            Через те, що навіть водія компетентного собі взяти не зумів. То що б було, якби він керувати країною понабирав би таких же йолопів (вибачте на недоброму слові, але не можу втриматися), як той, що його "тойотою" тоді керував?
            
            Мороз? комуняка був, комунякою й зостався, і веде себе відповідно. Ну хіба назвався сіцілістом, але чим то від комунізму відрізняється ідеологічно? а нічим. Читайте програму СПУ.
            
            > Теж все не так однозначно. В Україні не тільки суспільство без демократичних традицій, але й Конституція цілком авторитарна.
            
            Будь ласка, дайте посилання на детальний порівняльний аналіз?
            
            У фахівців-правознавців є інша думка. Приблизно така:
            
            в Германії часів Гітлера, в совку часів Сталіна-Брєжнева конституції були найдемократичніші в світі! І що з того?
            
            А причина, на думку фахівців, полягає ось в чому. В країнах "континентального права" (тобто в країнах з правничою системою Старого Світу) Конституція - то лише вивіска, декорація.
            
            І тільки самі люди можуть або зробити на основі прекрасної Конституції прекрасне законодавство та прекрасну країну - або НЕ зробити.
            
            > Я не думаю, що в тій же Молдавії суспільство набагато краще, але, завдяки кращій конституції, опозиція на демократичних виборах там перемогти може -- і перемагає.
            
            Не завдяки Конституції як такій, а завдяки більш виваженому виборному законодавству, напевне ж? Тобто не завдяки Конституції як такій, а завдяки певному її тлумаченню, яке є загальноприйнятим в певному суспільстві.
            
            > Хто вам розповів всі ці дурниці про революцію, самоціль і таке інше? Антикучмівська опозиція завжди діяла в рамках закону та конституції, демократичними методами. Власне й у вимогах відставки Кучми нема нічого неконституційного.
            
            Згоден.
            
            > > 2. не потрапивши до нині чинної еліти, суспільство не зміниш - хай проголосують і за тебе, але бачитимуть в тобі все такого ж феодала, просто симпатичнішого.
            >
            > Облиште хвилюватись про суспільство!.. Ви ж самі якось дійшли до висновку, що голосувати варто все ж за Тимошенко. Якщо кожен вчинить таким же чином, то справу буде зроблено, і проблема з "зміною" суспільства відпаде сама собою.
            
            Ну от числа другого квітня ми й побачимо, що то воно буде.
            
            Мій прогноз - "Батьківщина" якщо й переповзе через 4%, то доволі важко, з зусиллям.
            
            > Я не думаю, що маси згодні з "феодалізмом". Навпаки, більшість українців розуміють, що вони можуть жити набагато краще, і не вдоволені станом речей.
            
            Неводоволення станом речей абсолютно не означає того, що вони бачать шлях покращення цього стану саме в зміні правлячої еліти на іншу таку ж саму. А про зміну схеми ні в кого не йдеться реально. Тому здоровий консерватизм публіки і переможе. Тому що до цієї влади вже звикли, а нова влада - знову переділ, знову пертурбації...
            
            > Проблема в тому, що завдяки поромивці мізків більшість не розуміє хто і що є причиною всіх бід, та як ним дати раду.
            
            Що то є "промивка мізків"?
            
            Чому Леді Ю. з її прибічниками самі не займалися отою "промивкою мізків" всі ці чотири роки? Що їм заважало? Аааа, вони ж "апазіціонєрами" стали тільки років півтора тому як...
            
            Чому про агітацію "апазіціанєри" згадали лише за півтора місяці до виборів? Де вони були всі ці роки?
            
            Ну хай Мороз вчепився в "касєтний скандал" - добре, хоч щось таки робив, але він йшов тут від заперечення Кучми; але ж і не запропонував нічого кращого, окрім себе самого любимого.
            
            І Леді Ю. так само.
            
            ЩО ВОНИ МЕНІ ЗАПРОПОНУВАЛИ? А нічого - якусь жуйку й маячню замість роботи на протязі всіх цих років та замість передвиборних програм.
            
            Взагалі "касєтний скандал" у виконанні Мороза - це просто шедевр некомпетентності. Мати такий матеріал - і не мати тями з нього бодай чогось добитися! Безтолоч ганебна ваш Мороз, найняв би тобі ще собі в команду не кумів і сватів, а фахівців - то і спрацював би ефективно, і одержав би результат. А так воно все реально зійшло на гівно - з трагедії Гії Гонгадзе вийшов лише фарс Морозового самопіару. Та й то Морозу не допомогло. Тьху.
            
            > І починається ця промивка з дискредитації демократії, демократичних інститутів та, взагалі, політики як такої. Бо то все, якраз, і є засоби, які можуть "дати раду".
            
            Справа в тім, що "апазіціонєри" самі поводяться так, що ніякої і "промивки" не треба. І ще по черзі Кучмі ... лижуть і на вірність присягають.
            
            Так, не політика, а мавп'ячий цирк.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.02.16 | ilia25

              Re: Цікавий віраж ;)

              andriy писав(ла):
              > Дивно, я там чомусь прочитав зовсім інше: що "підіймалась" вона завдяки родинним зв'язкам з попередньою комсомольсько-партійною
              
              Бізнесмен завди використовує найбільш ефективні засоби для розвитку свого бізнесу. Інакше він швидко стає банкрутом. А в "попередній комсомольсько-партійній єліті" якраз і було багато таких, хто мав всі людьські якості, необхідні для успішного ведення бізнесу.
              
              В будь-якому випадку, Тимошенко не була аморальною більше, аніж є аморальним заняття бізнесом взагалі.
              
              >
              > > > А життепис Мороза? Нумо детальніше? Якомога детальніше?
              > >
              > > Які деталі -- як він гроші крав? Шукайте самі :)
              >
              > Воно не варто час гаяти. Колись про це і так доволі писали.
              
              Ви знаєте, це для мене цілковита новина.
              
              > А я ж написав: і Юля, і Мороз опинились в ситуації, коли в них назад дороги немає. Тільки боротися до останнього. Так вони і стали із ситих конформістів напівголодними опозиціонерами.
              
              Ага -- "опинилися". Тобто жили собі не тужили, і так якось непомітно для себе та невідомо як "опинилися". Тобто опозиційність не була їх свідомим вибором, а просто Кучма всіх в шеренгу вистроїв по зросту, "на кожний п'ятий рассщітайсь, шаг вперед, напра-ву, в опозицію шагом руш!".
              
              > Ключовий підтекст - стали із ситих напівголодними. Бо спочатку в них економічну базу повідбирали, залишили якісь копійки - щоб тільки на новий мерседес вистачало раз у рік, це ж така дрібниця за українськими мірками.
              
              А чому саме у них відібрали, а не у інших?
              
              > Що й недивно: ті програми - тільки "на відчіпного", для реєстрації. Справжньої ідеології немає ні в одного з них, і отих липових "програм" вони самі не читали. Фактично всі вони по ідеології - соціал-демократи. Ситуація точно як на російських виборах 1999 року.
              
              Ну а ви чого чекали? Хто ж себе гівном назове, на словах вони всі білі, та пухнасті. А от на ділі -- то вже в кожного свої очі є, і своя голова на плечах.
              
              > Інститути та процедури? Канєшно ось вони єсть.
              >
              > А от боротьби я щось не бачу. Бачу боротьбу особистостей і кланів всередині авторитарно-корпоративної схеми; боротьби ж ідеологій - не спостерігаю.
              
              Про які ідеології може йти мова, коли країною правлять злочинці? Яка в грабіжника ідеологія?
              
              І якщо не бачите різниці -- то чому все ж за Тимошенко хочете голосувати? Може все таки вони не всі "всередині", а деякі вже не є частиною "авторитарно-корпоративної схеми" та боряться з нею?
              
              >
              > Бо всі без винятку - а) "державники", б) сіцілісти, в) демократи.
              
              Не всі, і ви це знаєте. Вони говорять, що всі, але діють по різному. Для того й потрібні моральні критерії, щоб їх розрізняти.
              
              > Будь ласка, дайте посилання на детальний порівняльний аналіз?
              >
              > У фахівців-правознавців є інша думка. Приблизно така:
              >
              > в Германії часів Гітлера, в совку часів Сталіна-Брєжнева конституції були найдемократичніші в світі! І що з того?
              
              Неправда ваша. Ті конституції не відповідали ніяким крітеріям демократичності, так що про фахівців ви загнули.
              
              Фахівці ж говорять про те, що сильний президент є загрозою для демократії, тому кращим варіантом є парламентська республіка, в якій голова виконавчої влади призначається та звільняється парламентською більшістю, а проезидент, якщо є, має суто представницькі функції.
              
              Ця тема тут багато разів обговорювалась, в архіві все є, разом з силками на думки фахівців.
              
              > І тільки самі люди можуть або зробити на основі прекрасної Конституції прекрасне законодавство та прекрасну країну - або НЕ зробити.
              
              Якщо б у Кучма не було тих повноважень, що йому надає конституція, він не змін би блокувати розслідування своїх злочинів. Власне ві не зміг би їх вчинити. Мова йде про підпорядкування йому силовиків та відсутність реальних механізмів контролю фактичного голови виконавчої влади з боку ВР.
              
              > Не завдяки Конституції як такій, а завдяки більш виваженому виборному законодавству, напевне ж? Тобто не завдяки Конституції як такій, а завдяки певному її тлумаченню, яке є загальноприйнятим в певному суспільстві.
              
              Яке ще тулмачення? Просто там Президент призначається парламентом.
              
              > Чому Леді Ю. з її прибічниками самі не займалися отою "промивкою мізків" всі ці чотири роки? Що їм заважало? Аааа, вони ж "апазіціонєрами" стали тільки років півтора тому як...
              
              Тому що в кучмаїні опозицію вже роки чотири не пускають на телебачення. А після касетного скандалу, взагалі, робляить все, що не дати Тимошенко бути почутою.
              
              > Ну хай Мороз вчепився в "касєтний скандал" - добре, хоч щось таки робив, але він йшов тут від заперечення Кучми; але ж і не запропонував нічого кращого, окрім себе самого любимого.
              
              Чому ж -- він гворив про демократизацію системи влади, про ту ж парламентську республіку. Власне й заперечення Кучми не було, опозиція була готова надати йому імунітет, якщо він не буде перешкоджати реформам.
              
              > > І починається ця промивка з дискредитації демократії, демократичних інститутів та, взагалі, політики як такої. Бо то все, якраз, і є засоби, які можуть "дати раду".
              >
              > Справа в тім, що "апазіціонєри" самі поводяться так, що ніякої і "промивки" не треба. І ще по черзі Кучмі ... лижуть і на вірність присягають.
              
              Це не правда. Опозиція робить те, що можна зробити в цих умовах. І Кучмі "..." ніколи не лизала, та лизати не збирається.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.02.17 | andriy

                Показова підміна понять Іллією25 має місце.

                ilia25 писав(ла):
                > Бізнесмен завди використовує найбільш ефективні засоби для розвитку свого бізнесу. Інакше він швидко стає банкрутом. А в "попередній комсомольсько-партійній єліті" якраз і було багато таких, хто мав всі людьські якості, необхідні для успішного ведення бізнесу.
                
                То Ви, шановний, хочете мене впевнити, що багатство місцевих нафтогазових магнатів було надбане в результаті чесного бізнесу. За Вашою логікою, Лазаренко - успішний бізнесмен, наприклад. Литвин також, з його патентами. Хто там ще... оте кодло, що навколо "сезонних кредитів для потреб АПК" понаїдалося - тожє бізнєсмєни!
                
                Ось вона, класична логіка нових руських - підміна змісту слів.
                
                Бізнес - це задоволення суспільної потреби на комерційних засадах, з розумним прибутком та в умовах конкуренції.
                
                На перший погляд, все збігається. Суспільна потреба в паливі і газі існує. Вона задоволена, за гроші. Бізнес, так?
                
                Тонка різниця між бізнесом та тою діяльністю, внаслідок якої розбагатіла українська "еліта", полягає в тому, що фінансові потоки оплати палива та енергії були спрямовані до певних рук примусово.
                
                Це, шановний, називається не "бізнес". Це називається "рекет".
                
                > В будь-якому випадку, Тимошенко не була аморальною більше, аніж є аморальним заняття бізнесом взагалі.
                
                Ще одна підміна понять... Згадайте Шварца "Вбити дракона", той прекрасний діалог: "... Нас всіх так вчили..." - "А хто змусив тебе бути кращим учнем?" В нашому випадку - старанно нагрібати більше всіх? Що - "якщо не грестиму я, то все загребе хтось інший" - це мотивація?
                
                "Всі, всі багатії свій перший мільйон баксів неодмінно накрали" - це не аргумент. Хай кожний буде відповідати сам за себе, добре?
                
                > > А я ж написав: і Юля, і Мороз опинились в ситуації, коли в них назад дороги немає. Тільки боротися до останнього. Так вони і стали із ситих конформістів напівголодними опозиціонерами.
                >
                > Ага -- "опинилися". Тобто жили собі не тужили, і так якось непомітно для себе та невідомо як "опинилися". Тобто опозиційність не була їх свідомим вибором, а просто Кучма всіх в шеренгу вистроїв по зросту, "на кожний п'ятий рассщітайсь, шаг вперед, напра-ву, в опозицію шагом руш!".
                
                "Кроком руш!", пане українцю.
                ...
                > А чому саме у них відібрали, а не у інших?
                
                Майже так. Тобто Кучма, як центр балансу корпоративних інтересів, відреагував на дисбаланс, який виник на користь особливо "успішних бізнесменів". Зокрема Лазаренка. От хто більше всіх висунувся - того першим і з'їли. А хто з ним був - уже кого родичі та друзі як "отмазали", так і випливав.
                
                > > Що й недивно: ті програми - тільки "на відчіпного", для реєстрації. Справжньої ідеології немає ні в одного з них, і отих липових "програм" вони самі не читали. Фактично всі вони по ідеології - соціал-демократи. Ситуація точно як на російських виборах 1999 року.
                >
                > Ну а ви чого чекали? Хто ж себе гівном назове, на словах вони всі білі, та пухнасті. А от на ділі -- то вже в кожного свої очі є, і своя голова на плечах.
                
                Тобто і Ви не можете не визнати, що не в партійній програмі "Батьківщини" її політична сила ...
                
                > Про які ідеології може йти мова, коли країною правлять злочинці? Яка в грабіжника ідеологія?
                
                ... і не в ідеології. А просто це одні, менш вдалі злочинці борються за місце під сонцем з більш вдалими. Повністю з Вами згоден.
                
                > І якщо не бачите різниці -- то чому все ж за Тимошенко хочете голосувати? Може все таки вони не всі "всередині", а деякі вже не є частиною "авторитарно-корпоративної схеми" та боряться з нею?
                
                "Хочу" ще не означає, що я вже визначився остаточно і таки проголосую. В жодному разі мої симпатії до Леді Ю. не викликані таким переліком її якостей, як начебто наявні в неї бізнесові здібності та політична платформа - вибачте, я не вірю ні в те ні в друге.
                
                Я їй симпатизую з зовсім інших, загальнолюдських мотивів. І головний тут мотив - чисто естетичний.
                
                Мені насто...гидло, що обличчя української політики виглядає як товсті пики типажів "голови колгоспу" чи то "крєпкого хазяйствєнніка", або як миршава постать заводського парткомівського стукача.
                
                Леді Ю. має одухотворене обличчя - майже Жанна Д'Арк, але водночас жіночна.
                
                Тож якщо суть у всіх "падлітіков" однакова, то нехай це хоча б виглядає привабливо.
                
                > > Бо всі без винятку - а) "державники", б) сіцілісти, в) демократи.
                >
                > Не всі, і ви це знаєте. Вони говорять, що всі, але діють по різному. Для того й потрібні моральні критерії, щоб їх розрізняти.
                
                Хе, знову - підміна понять. Фактично Ви мені кажете: "Брешуть усі, але деякі при цьому ще й роблять гарну міну". З цим я згоден (див. вище). Але ось про моральні критерії пташенят гнізда Лазаренкова, будь ласка, не варто.
                
                > > Будь ласка, дайте посилання на детальний порівняльний аналіз?
                > >
                > > У фахівців-правознавців є інша думка. Приблизно така:
                > >
                > > в Германії часів Гітлера, в совку часів Сталіна-Брєжнева конституції були найдемократичніші в світі! І що з того?
                >
                > Неправда ваша. Ті конституції не відповідали ніяким крітеріям демократичності, так що про фахівців ви загнули.
                
                Повторюю: прошу надати посилання на детальний порівняльний аналіз. На слово я Вам не вірю.
                
                > Якщо б у Кучма не було тих повноважень, що йому надає конституція, він не змін би блокувати розслідування своїх злочинів. Власне ві не зміг би їх вчинити. Мова йде про підпорядкування йому силовиків та відсутність реальних механізмів контролю фактичного голови виконавчої влади з боку ВР.
                
                Так то ж саме ВР винна, яка чинне законодавство прийняла. Депутати з цим погодились! Це саме ВР прийняла чинну Конституцію та всі інші закони, на основі яких Президент має такі, а не інші повноваження. І Тимошенко буда депутатом ВР, і також голосувала.
                
                Тобто я хочу сказати, що нинішній стан речей - це результат згоди. Чи хай навіть змови - не принципово. І Кучма не сам це збудував, а разом з депутатами ВР. Сперечатися будемо?
                
                > > Не завдяки Конституції як такій, а завдяки більш виваженому виборному законодавству, напевне ж? Тобто не завдяки Конституції як такій, а завдяки певному її тлумаченню, яке є загальноприйнятим в певному суспільстві.
                >
                > Яке ще тулмачення? Просто там Президент призначається парламентом.
                
                А мені прямі вибори Президента більше подобаються, ніж двоступеневі. Весь "елєкторат" можна купити лише реальними змінами на краще життя в країні; більшість же в Верховній Зраді можна "купити", а можна шантажувати.
                
                > > Чому Леді Ю. з її прибічниками самі не займалися отою "промивкою мізків" всі ці чотири роки? Що їм заважало? Аааа, вони ж "апазіціонєрами" стали тільки років півтора тому як...
                >
                > Тому що в кучмаїні опозицію вже роки чотири не пускають на телебачення. А після касетного скандалу, взагалі, робляить все, що не дати Тимошенко бути почутою.
                
                О, це все телебачення винне. А з мерседеса іноді до людей на вулицю виходити? А мітинги влаштовувати і на трибуну іти і без телевізора з людьми говорити? Що - то не панська справа, з бидлом на рівних розмовляти? Канєшно, в мерседесі до телестудії під'їхати - тільки оце і буде "па-пацанскі".
                
                А, ну іще "рассійскіх паліттєхнологов" понаймати - Андрія Окару, наприклад (сам по собі цікавий персонаж), та "самаму казирному пісатєлю" Юрію Рогозі книжку про себе замовити за скажені гроші - "тожє па-пацанскі". Про це писали, здається, в про-морозівській "УП" - мабуть, брешуть, падлюки? "апазіціонєр апазіціанєру - волк"?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2002.02.17 | ilia25

                  Ви просто приписуєте мені те, чого я не говорив

                  andriy писав(ла):
                  > То Ви, шановний, хочете мене впевнити, що багатство місцевих нафтогазових магнатів було надбане в результаті чесного бізнесу. За
                  
                  Я хочу сказати, що Тимошенко була настільки чесним бізнесменом, наскільки це було можливо в тих умовах. На ваш смак достаньо чесним тоді неможливо було бути. Я з вам згоден. І ви знаеєте -- Тимошенко теж з вами була згодна.
                  
                  Саме тому вона пішла в політику -- щоб змінити умови, які робили будь який великий бізнес нечесним. Хоча розуміла з самого початку, що це, скоріш за все, коштуватиме їй її власного бізнесу.
                  
                  Цей її вчинок має тільки одну назву -- то була жертва власними інтересами заради суспільних.
                  
                  > > Ага -- "опинилися". Тобто жили собі не тужили, і так якось непомітно для себе та невідомо як "опинилися". Тобто опозиційність не була їх свідомим вибором, а просто Кучма всіх в шеренгу вистроїв по зросту, "на кожний п'ятий рассщітайсь, шаг вперед, напра-ву, в опозицію шагом руш!".
                  > "Кроком руш!", пане українцю.
                  
                  Дорогий мії, якщо б я не знав української, я б написав "кроком марш" :) Може ви мені ще обережно натякнете, що "рассщітайсь", то не українське слово?
                  
                  > ...
                  > > А чому саме у них відібрали, а не у інших?
                  >
                  > Майже так. Тобто Кучма, як центр балансу корпоративних інтересів, відреагував на дисбаланс, який виник на користь особливо "успішних бізнесменів". Зокрема Лазаренка. От хто більше всіх висунувся - того першим і з'їли. А хто з ним був - уже кого родичі та друзі як "отмазали", так і випливав.
                  
                  Це дуже непереконливо. Якщо б Кучма просто хотів би виправити дисбаланс, він би не намагався остаточно знищити "особливо успішних", та їх бізнес -- бо це б невиправдано підсилило б їх конкурентів. В обмін на свою лояльність Кучмі, Тимошенко цілком могла б зберегти значну частину свого бізнесу. Ну хай би з 11 мільярдів обігу залишилось би 3-4.
                  
                  Ні, її свідомий перехід в опозицію не міг бути викликаний інтересами бізнесу -- зовсім навпаки, він ім протирічив.
                  
                  > Тобто і Ви не можете не визнати, що не в партійній програмі "Батьківщини" її політична сила ...
                  
                  Сила, взагалі, не в програмах, то лише декларації. Справа в тому, що за ними стоіть.
                  
                  > ... і не в ідеології. А просто це одні, менш вдалі злочинці борються за місце під сонцем з більш вдалими. Повністю з Вами згоден.
                  
                  "Злочин" Тимошенко, полягав в тому, що у свій час вона грала по існуючим правилам. Вона його давно загладила своєю боротьбою за зміну тих правил, та тим, що свідомо принесла все, що заробила своїми "злочинами" в жертву цій боротьбі.
                  
                  Кучма ж не просто грає за тими правилами -- він є тим, хто їх встановлював, та тим, хто їх тепер захищає.
                  
                  Все одно не бачите різниці?
                  
                  > Тож якщо суть у всіх "падлітіков" однакова, то нехай це хоча б виглядає привабливо.
                  
                  Will do.
                  
                  > > Не всі, і ви це знаєте. Вони говорять, що всі, але діють по різному. Для того й потрібні моральні критерії, щоб їх розрізняти.
                  >
                  > Хе, знову - підміна понять. Фактично Ви мені кажете: "Брешуть усі, але деякі при цьому ще й роблять гарну міну". З цим я згоден (див. вище). Але ось про моральні критерії пташенят гнізда Лазаренкова, будь ласка, не варто.
                  
                  О ні, це ви мені приписуєте те, що я не казав. Я писав, що вони всі проголошують одне й теж саме. Але Тимошенко та Мороз, на відміну від всіх інших, НЕ БРЕШУТЬ.
                  
                  > > > Будь ласка, дайте посилання на детальний порівняльний аналіз?
                  > > >
                  > > > У фахівців-правознавців є інша думка. Приблизно така:
                  > > >
                  > > > в Германії часів Гітлера, в совку часів Сталіна-Брєжнева конституції були найдемократичніші в світі! І що з того?
                  > >
                  > > Неправда ваша. Ті конституції не відповідали ніяким крітеріям демократичності, так що про фахівців ви загнули.
                  >
                  > Повторюю: прошу надати посилання на детальний порівняльний аналіз. На слово я Вам не вірю.
                  
                  Ну тоді підіть почитайте 6-ту статтю Конституції СРСР. Або знайдіть у гітлерівській конституції розподіл влад.
                  
                  > Так то ж саме ВР винна, яка чинне законодавство прийняла. Депутати з цим погодились! Це саме ВР прийняла чинну Конституцію та всі інші закони, на основі яких Президент має такі, а не інші повноваження. І Тимошенко буда депутатом ВР, і також голосувала.
                  
                  Мова не про те, хто винен, а про те, що конституція авторитарна.
                  
                  > А мені прямі вибори Президента більше подобаються, ніж двоступеневі. Весь "елєкторат" можна купити лише реальними змінами на краще життя в країні; більшість же в Верховній Зраді можна "купити", а можна шантажувати.
                  
                  Насправді все навпаки. Купити, шантажувати, обдурювати легше саме "електорат". І більшість в ВР, що її моржна купити, потрапляє в ВР саме завдяки маніпулюванню електоратом. Згадайте, знову ж таки, імплементацію. Змусити "електорат" проголосувати як треба виявилось набагато легше, ніж ВР.
                  
                  > О, це все телебачення винне. А з мерседеса іноді до людей на вулицю виходити? А мітинги влаштовувати і на трибуну іти і без телевізора з людьми говорити?
                  
                  Влаштовувала, доки вйшла на пару тижднів з підписки про невиїзд. Але ж вона не могла розірватись, а зараз її взагалі з Києва не випускають.
                  
                  І в будь якому разі, мітинги навіть близбко не можуть замінити доступ до ЗМІ, ви це прекрасно розумієте.

  • 2002.02.15 | Максим’як

    Re:Це антисеміцький припадок Іллі, проти Ющенка, як проєврейсько

    проєврейського політика в Україні - єдиного чесного і демократичного.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.02.16 | ilia25

      Шуту гороховому -- "проєврейський", то ще гірше, аніж антисеміт

      Якщо вас на старості вчити треба: "проєврейським" політикам місце в Ізраілі. Україні потрібні проукраїнські політики. До яких кучмовський прихвостень Ющенко не відноситься. На відміну від Юлі чи Мороза.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.02.16 | Максим’як

        Re: Щоб так ненавидіти євреїв, як Ілля, я ще не бачив!(-)!