02/15/2002 | Максим’як

Бектурсунов-Окара "за Тимошенко", Гельман "за Ющенка"
Мирон Палермо, для УП, 14.02.2002, 16:19

Політжитуха, що і говорити, саме до виборів стає все веселішою і цікавішою - як на "видимому", політичному фронті, що на "невидимому", політтехнологічному. На останньому, здавалося б, все розставлено по своїм місцям: на нацдемів працюють тільки "свої" або американські політологи, а на олігархів знову ж тільки "свої" та російські. Але, як з'ясувалося, Залізна Юля каменя на камені не залишила від цього висновку, найнявши на роботу як політтехнологів казахського інтелектуала Казбека Бектурсунова і московського "імперіаліста-українознавця" Андрія Окару.
Що за хлопці такі і що роблять в офісі дівчини "з очима стиглого каштана"?
Казбек Бектурсунов. Що нам про нього відомо?
Син безкрайніх казахських степів, "космополіт" і громадянин Росії Бектурсунов став відомим у другій половині 90-х тим, що переклав конспекти лекцій відомого німецького філософа Мартіна Хайдеггера на тему: "Феноменологія і трансцендентальна філософія цінності" (Київ: "Cartel", 1996, 116 з.), які вміщені в 56/57 т.т. Зібрання творів Хайдеггера німецькою мовою.

Очевидно, відчуваючи, що його переклад не витримує критики (див. негативну рецензію на нього Михайлова у "Логосі" (М., 1997, С.152-153)), Бектурсунов пішов на наукову фальсифікацію. Він вирішив приховати своє авторство перекладу й опублікувати його (чи безкоштовно? ) з посиланням на ще невідомі науці конспекти лекцій Хайдеггера, записаних неіснуючою студенткою Хайдеггера зі Львова, такою собі Мандельбаум.

Під ім'ям відповідального редактора Е.П.Шестак Бектурсунов забезпечив свій переклад передмовою "Від редакції", де ввів наукову громадськість в оману відомостями з неіснуючої біографії Мандельбаум, посиланнями на неіснуючі матеріали наукової конференції Київського університету, ніби присвячену науковій діяльності Мандельбаум, і на її архів, звідки ніби взятий переклад, що публікується ним.

У самій книзі прізвище Бектурсунова не згадується, тому довести наукову фальсифікацію Бектурсунова можуть тільки ті люди, які працювали у видавництві "Cartel". Очевидно, ім'я відповідального редактора Е.П.Шестак - вигадане. Казбек є "родичем" відомого київського журналіста і політолога Дмитра Джангірова: його рідна сестра Аїда одружена з останнім. Під час дебатів на Радіо Свобода шефиня Бектурсунова дорікала своєму візаві Медведчуку за образливі мультяшки ("Великі перегони") про Віктора Андрійовича, які крутяться на підконтрольному "мужику" каналі "1+1".

Автором сценарія мультиків є саме Джангіров, який "вірою і правдою" служив Тимошенко близько трьох років і залишив її офіс на площі Лесі Українки зовсім нещодавно (чи то наприкінці весни, чи то на початку літа 2001 року) через, як то кажуть, перманентні конфлікти з "націонал-демократичним крилом" "Батьківщини". Його місце і посів наш казахський інтелектуал, що працював у той час в українському виданні російського "Комерсанта".

Саме у "відомстві" Бектурсунова зародилася ідея написання "чогось такого для народу" про тернистий шлях Юлі Тимошенко, що вилилася у презентовану москвичем Андрієм Окарою ганебну, абсолютно дику, тупу і пустопорожню книжку "Невыполненный заказ". Але це для плебеїв.

Для "інтелігентів" на даний момент "групою філософів" під керівництвом Бектурсунова створюється невеликий политіко-економіко-гендерно-культурологічний трактат сторінок так зо двісті, який вийде незабаром вже під ім'ям самої Юлії Тимошенко. "Буржуй" Ю.Р. участі у цьому проекті не бере. Це точно. Але все одно сміятися будемо до сказу. Принаймні, люди, які читали чернетки майбутнього шедевра, це гарантують.

Андрій Окара. А що про нього?

Обізнані люди стверджують, що Окару часто помічали у товаристві московських євразійців, зокрема, відомого Олександра Дугіна, одного з фундаторів Націонал-більшовистської партії, чий фюрер Едічка Лімонов зараз сидить у Лефортово, і руху "Євразія".

Якщо набрати у пошуку словосполучення "Андрій Окара", то можна ознайомитися з творчістю нинішнього співробітника Юлії Тимошенко. Пише він багато і часто. В основному тексти стосуються двох тем - України і російського імперського відродження (разом з Україною). Очевидно, українську мову він знає, оскільки рецензує книги Оксани Забужко і номери львівського альманаха "Ї" (захоплюється галицьким діалектом, виступає проти русифікації і т.д.), та й на сайті "Україна-Росія" є його стаття українською мовою про російсько-українські культурні зв'язки 17 століття.

За освітою юрист, принаймні, кандидат юридичних наук і доцент Російської академії держслужби. Судячи зі статей можна зрозуміти, що за переконаннями він - євразієць, імперіаліст, антизахідник (Америку, м'яко кажучи, просто не переносить), послідовник філософії традиціоналізму Рене Генона (один француз якось написав, перефразовуючи Леніна, що "Фашизм - це генонізм плюс танкові дивізії"), терпіти не може лібералів, прихильник УПЦ МП (саме МП, а не КП). В результаті не зрозуміло, що він робить у штабі Тимошенко разом з Хмарою, Матвієнком і Лук'яненком?

P.S.

Здається, місяць тому підконтрольне ФЕПу Інтернет-видання "Україна.ru" передрукувало з російської газети "Иностранец" розлогу статтю туриста-москвича Микити Алексеєва про його перебування у столиці України. У якості ліду при публікації статті на фепівському сайті було винесене коротке повідомлення автора про те, що Гельман працює на "Нашу Україну".

У великій статті Алексеєва йшлося про Київ, сучасне українське мистецтво і художні галереї. Десь у кінці статті журналіст повідомляє про те, що син радянського драматурга відкрив у матері міст руських філіал своєї галереї і, між іншим, ще консультує "НУдистів". Цей рядок і був причиною, через яку дана стаття і з'явилася на "Украине.ru". Мовляв, бачите, що пишуть знаючі люди, Гельман насправді працює на Ющенка, а не на соціал-демократів-"обрізанців".

Зрозуміло, що редакція сайту опублікувала статтю у себе спеціально. До цього часу певні українські ЗМІ згадували ім'я Марата Олександровича тільки лише у прив'язці з СДПУ(О). Треба було цю "прив'язку" якось рвати. Ось цей передрук і повинен був у цьому допомогти. Безумовно, Гельману вона не допомогла. Хто ж повірить у ці байки - Гельман і Ющенко разом.

Але, як стало нам відомо, контакти між "месією" і московським галеристом-політтехнологом були. Свого часу (десь півтора роки тому), віце-прем'єр ющенківського уряду Юрій Єхануров через бізнесмена Ігоря Піковського звернувся до Гельмана з проханням створити партію "під Ющенка". Але Гельман тоді відмовився попрацювати на Віктора Андрійовича під приводом того, що витівка ця безглузда, оскільки популярність Ющенка буде більшою, ніж популярність партії і таке інше. Насправді, напевно, гінці "надії нації" мало йому запропонували - ось і всі причини.

Висновки зі всього вищепереліченого випливають наступні: уявлення про те, що на націонал-демократів працюють або можуть працювати лише місцеві політтехнологи-патріоти або американці, а на олігархів - російські специ, неправильні або не зовсім правильні. Тут справа не у переконаннях, геополітичних перевагах, патріотизмі, чесності та іншій мішурі, а у біс його знає у чому. Як говориться, шляхи "ворожих" одне одному політиків, партій і політтехнологів, звичайно ж, "неісповідимі", але іноді перетинаються.