Укробіти
02/24/2002 | zinc
Казка про укробітів.
Жили-були в Середземеллі (географічному центрі Земель) укробіти, маленький народ їх ще називали. Але нехай ця назва не введе вас в оману: було їх і числом багато, і на зріст вони були вище середнього серед людей, та й на ногах хутро в них не росло. А звали їх маленьким народом за те, що не любили вони великий бурхливий світ і все хотіли сховатись від нього, сіяти просо і гречку, косити жито й пшеницю, їсти пироги з сиром і маком, палити люльки з коноплею біля своїх затишних, чепурних наче писанка хат, серед солов'їних гаїв і вишневих садочків, над якими хрущі гудуть. Та світ про них не забував, ловив їх і часто таки вловлював. І тоді прийшов до них великий і мудрий чарівник Сарукучман Білий, поселевся у вежі Банкханк у Ізкиївграді, і почав берегти маленький народ і мудро ним правити. Захищав він свій народ і від високого народу і від червоних привидів і від іншої напасті.
А в той час на північ від Укробітанії було велике королівство високого народу Норосонор і правив ним старий повелитель, який ще був другом амерельфів. А правою рукою в нього був Сапутірон. Сапутірон дуже не любив амерельфів і звинувачував їх у тому, що вони живуть собі щасливо у далекій країні за морем на заході сонця, і повчають всіх як треба бути добрими і хорошими, а насправді вони злі і заздрісні, і хочуть людям лише зла. Що вони відбирають і мудрість і багатсва людей, і хочуть лише правити ними вічно. І в своїй злості до амерельфів копив Сапутірон знання з темної мангії і бажання помсти, і після смерті старого правителя став сам правити Норосонором. І сила його росла.
А в той Сарукучман, який хотів берегти маленький народ все краще і краще, почав сумніватися і в своїй силі, і в своїй мудрості. І неІ без підствно, як виявилося потім. Отже почав він все частіше вдаватися до чародійництва, а головним чином зазирати у палантир Банкханку. І бачив він у палантирі всі дії своїх ворогів, і задуми їх розкривалися перед ним, і влада його росла. Не знав пощади він до ворогів тоді.
Та забув він тоді, що палантир його був лише частиною системи палантирів створених останнім Світлим Союзом, і що не всі вони були втрачені, а був ще могутніший один в столиці Норосонору, Москводорі. І як дивились двоє одночасно в свої палантири, то міг той, хто має більшу силу і волю, приховати свої дії й думки, і побачити думки другого, і змінити те, що він бачить. Почав тоді Сарукучман бачити, як амерельфи роблять проти нього, і побачив він власну слабкість і нікчемність, і силу і велич Москводора. І розчарувався він у Добрі, і захотів поклонінням Злу здобути власну велич. Тремтячим голосом вирік Сарукучман: "Укробітанська ідея не спрацювала", і почав виводити раклів, гібрідів людей і орків, і почав шукати союзу з Сапутіроном. І була то доба зла.
І кінчала ця казка писатися, то Гендальф був ще Сірим, амерельфи були зайняті власними справами і не цікавились справми людей, Арагорн, син Араторана, блукав десь Диким Краєм, ракли заправляли Укробітанією, Зло росло, а Добро намагалося збагнути, що сталося.
Жили-були в Середземеллі (географічному центрі Земель) укробіти, маленький народ їх ще називали. Але нехай ця назва не введе вас в оману: було їх і числом багато, і на зріст вони були вище середнього серед людей, та й на ногах хутро в них не росло. А звали їх маленьким народом за те, що не любили вони великий бурхливий світ і все хотіли сховатись від нього, сіяти просо і гречку, косити жито й пшеницю, їсти пироги з сиром і маком, палити люльки з коноплею біля своїх затишних, чепурних наче писанка хат, серед солов'їних гаїв і вишневих садочків, над якими хрущі гудуть. Та світ про них не забував, ловив їх і часто таки вловлював. І тоді прийшов до них великий і мудрий чарівник Сарукучман Білий, поселевся у вежі Банкханк у Ізкиївграді, і почав берегти маленький народ і мудро ним правити. Захищав він свій народ і від високого народу і від червоних привидів і від іншої напасті.
А в той час на північ від Укробітанії було велике королівство високого народу Норосонор і правив ним старий повелитель, який ще був другом амерельфів. А правою рукою в нього був Сапутірон. Сапутірон дуже не любив амерельфів і звинувачував їх у тому, що вони живуть собі щасливо у далекій країні за морем на заході сонця, і повчають всіх як треба бути добрими і хорошими, а насправді вони злі і заздрісні, і хочуть людям лише зла. Що вони відбирають і мудрість і багатсва людей, і хочуть лише правити ними вічно. І в своїй злості до амерельфів копив Сапутірон знання з темної мангії і бажання помсти, і після смерті старого правителя став сам правити Норосонором. І сила його росла.
А в той Сарукучман, який хотів берегти маленький народ все краще і краще, почав сумніватися і в своїй силі, і в своїй мудрості. І неІ без підствно, як виявилося потім. Отже почав він все частіше вдаватися до чародійництва, а головним чином зазирати у палантир Банкханку. І бачив він у палантирі всі дії своїх ворогів, і задуми їх розкривалися перед ним, і влада його росла. Не знав пощади він до ворогів тоді.
Та забув він тоді, що палантир його був лише частиною системи палантирів створених останнім Світлим Союзом, і що не всі вони були втрачені, а був ще могутніший один в столиці Норосонору, Москводорі. І як дивились двоє одночасно в свої палантири, то міг той, хто має більшу силу і волю, приховати свої дії й думки, і побачити думки другого, і змінити те, що він бачить. Почав тоді Сарукучман бачити, як амерельфи роблять проти нього, і побачив він власну слабкість і нікчемність, і силу і велич Москводора. І розчарувався він у Добрі, і захотів поклонінням Злу здобути власну велич. Тремтячим голосом вирік Сарукучман: "Укробітанська ідея не спрацювала", і почав виводити раклів, гібрідів людей і орків, і почав шукати союзу з Сапутіроном. І була то доба зла.
І кінчала ця казка писатися, то Гендальф був ще Сірим, амерельфи були зайняті власними справами і не цікавились справми людей, Арагорн, син Араторана, блукав десь Диким Краєм, ракли заправляли Укробітанією, Зло росло, а Добро намагалося збагнути, що сталося.