02/24/2002 | Максим’як

«Суди хочуть підпорядкувати іншій гілці влади»

Галицькі КОНТРАКТИ
№ 07, лютий 2002 © Галицькі контракти, 2002.
Так прокоментував ухвалення Закону «Про судоустрій» Микола Замковенко, колишній голова «найвищого» в Україні Печерського райсуду м. Києва
7 лютого депутати ухвалили базовий норматив вітчизняної судової системи — Закон «Про судоустрій». Тільки тепер, через вісім місяців по тому, як було дано старт малій судовій реформі, законодавча влада спромоглася пояснити, в якому напрямі все має рухатися.
Себто яку систему судочинства збираються розбудовувати в державі. «Контракти» ж зацікавилися, що думають самі учасники процесу про запропоновані нововведення, чи здатні вони викоренити існуючі вади системи і, зрештою, зробити наші суди самостійними і неупередженими. За поясненнями вирішили звернутися до «батька» численних, іноді скандальних судових процесів Миколи Замковенка.
— Законопроект, який розкритикували вщент, вже через дві години з успіхом ухвалили майже одностайно. Що, як на вас, ми отримали — ще один поганий закон чи реальний план проведення судової реформи?
— Судді вже втомилися чекати на прийняття нового закону про судоустрій. Зараз діє закон, ухвалений ще 1981 року, який, попри внесені до нього зміни та доповнення, вочевидь застарів. А новий документ передбачає справді якісно нову і сучасну модель судочинства. Сьогодні ще передчасно говорити про те, яким буде остаточний зміст закону, але я як юрист, який має суддівську практику, передусім не можу не звернути увагу на одну з його принципових вад: процедуру призначення суддів на адміністративні посади, тобто на пости голів судів. Це, за законопроектом, прерогатива Президента. Я розглядаю таку норму як ознаку того, що суди хочуть підпорядкувати іншій гілці влади.
— З іншого боку, закон дає можливість встановити ефективніший контроль за діями судді, за тим, наскільки ті чи інші рішення вписуються в межі правового поля...
— Так, завдяки новому механізму призначення, покарання або звільнення суддів, чим доповнюється закон про статус суддів. І це, безперечно, позитивний момент. Але тут є і зворотній бік. Я маю на увазі норму, що визначає коло осіб, які можуть ініціювати питання про притягнення судів до відповідальності. Мені здається, що в даному випадку це коло надто розширене: і депутат, і міністр юстиції, і уповноважений Верховної Ради з прав людини, і голова Верховного суду, і керівник вищого спеціалізованого суду можуть порушувати питання про, приміром, невідповідність судді займаній посаді. Державні службовці в цьому сенсі є захищенішою категорією. Чи може суддя перейти якомусь депутатові дорогу, не задовольнивши його скаргу чи позов, або якимось іншим чином? Звичайно.
Отже, відразу опиниться під загрозою звільнення. Я це відчув на собі. Взяти хоча б подання групи депутатів і рішення Печерського районного суду, які ухвалювалися під моїм головуванням стосовно звільнення Юлії Тимошенко та інших справ... А як же закріплена в Конституції норма про суд як незалежну гілку влади? Хіба суддя може бути незалежним, якщо питання про його звільнення чи дисциплінарне покарання може ініціюватися представниками не судової, а іншої гілки влади? Я не про себе кажу, а звертаю увагу на пастку, в якій може опинитися судова гілка влади загалом.
— Але в законі про судоустрій є стаття, яка забороняє впливати і тиснути на суддів, ініціювати їх звільнення без достатніх підстав.
— Все правильно. Але хто розбиратиметься у тих підставах, якщо суддя комусь по-справжньому перейде дорогу? Ніхто. Знову ж таки — я відчув це на собі. Тоді ніхто не з’ясував, чи правочинно діяли ті, хто вніс подання. Кваліфікаційна комісія прийняла рішення — і все... Зрозумійте мене правильно. Я не кажу про те, що суддя має діяти, як йому заманеться, він просто має бути незалежним від впливу представників інших гілок влади, інакше може порушитися баланс між гілками влади, закріплений у Конституції. На мій погляд, вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності мають виключно самі суди, люди, які в них працюють. Наприклад, голови судів, колегії місцевих або інших судів, тобто ті, хто знає суть суддівської роботи.
— Зрештою незалежність суду визначає ще один чинник — фінансування. Приміром, із набранням чинності нового закону виконавча влада більше не займатиметься питаннями матеріально-технічного забезпечення господарських судів. Як ви думаєте, чи стануть від того вони незалежними, чи це просто погіршить їхнє фінансування з усіма можливими наслідками?
— Мені важко спрогнозувати, як положення закону про судоустрій відобразяться на господарських судах. Та я хотів би наголосити, що цим документом передбачається чіткий механізм фінансування всієї судової системи. У держбюджетах України на той чи інший рік планується закладати окремою статтею видатки на утримання судів і законодавчо гарантувати повне і своєчасне фінансування судової гілки влади. Хочеться вірити, що це не тільки декларації, а й справді передумови для незалежного судочинства.
— Закон про судоустрій чітко не закріплює за певною категорією суду правочинність розглядати скарги на рішення чи дії чиновників. Чи може, на ваш погляд, виникнути така ситуація, коли представники влади виявляться непідсудними?
— Закон про судоустрій передбачає створення адміністративних судів. І я прибічник того, щоб розгляд скарг на дії вищих посадовців держави покладався не на районні чи місцеві суди, а саме на адміністративні. Чому? Не кожен місцевий суддя, а іноді це зовсім молоді люди, може виявити мужність, розглядаючи справу, яка стосується високих посадових осіб та їхніх рішень. Наприклад, скасувати, хоча точніше буде сказати — вивчити правочинність й дійти певного висновку щодо постанови Кабінету Міністрів або указу Президента.
Всі ж помиляються, від огріхів ніхто не застрахований. У моїй практиці як голови Печерського районного суду, як ви знаєте, були рішення, якими відновлювалися на своїх посадах окремі керівники. Пригадайте рішення стосовно скарг Ігоря Діденка, Олексія Плужнікова і який це мало резонанс. Як так, суддя скасував рішення уряду?.. А оскаржувати справді є що. Було б, як-то кажуть, бажання. Правових недоречностей у діях тих чи інших посадовців не бракує. Головне — грамотно, без шкоди для держави, вирішувати такі питання.