02/25/2002 | Фарбований Лис

Приїзду Леоніда Кучми до Нижньовартовська ми чекали з особливим відчуттям.
“Нарешті, — здавалося, — Президент згадав і про нас, вихідців з України, якщо в
рамках своєї робочої поїздки по Ханти-Мансийському автономному окрузі вирішив
запланувати зустріч із земляками. А приводів для розмови з Президентом у нас за
останні роки назбиралося чимало! Та, як з’ясувалося, даремними були наші мрії
поділитися з Леонідом Даниловичем наболілими проблемами, які багатотисячна
українська громада вже стільки років намагається вирішувати самостійно, марно
сподіваючись на підтримку з боку української держави. Українському Президентові,
м’яко кажучи, було цього дня не до нас! Чому? Мабуть, про це краще запитати у
представників його оточення, які б мали якщо не контролювати, то принаймні
підказувати своєму шефу, як йому поводитися в громадських місцях, де він офіційно
представляє цілу державу, а не веселу компанію завсідників корчми? У переповненій
залі майже на тисячу місць не лише українська діаспора, а й еліта Ханти-Мансийського
округу, пересічні жителі Нижньовартовська стали свідками дивних “одкровень” з боку
українського президента.

Ви уявляєте собі ситуацію, коли б Володимир Путін, приїхавши з візитом до сусідньої
країни, сказав, що на найвищу державну посаду його несподівано заніс попутний вітер?
Навряд чи російський президент дозволив би собі такий словесний пасаж навіть у стані
емоційної ейфорії. А Леонід Кучма, без тіні сумніву на обличчі, зізнався, що
президентом він став абсолютно випадково. Цитую мовою оригіналу: “Президентом я
стал совершенно случайно. Мои друзья-директора приехали ко мне и говорят: “Леня,
давай! Кравчук уже себя показал, тепер ты”. А вообще-то, я ракетник”. І, ніби
побоюючись, що зала його не так зрозуміє, думку про “випадкового президента” Кучма
повторив кілька разів впродовж сорокахвилинної зустрічі. Цікаво, чи й на третій
президентський термін він також “випадково” мітить? Чи в усьому знову винні друзі, які
дуже настирливо кажуть “надо”, а м’якотілий президент відповідає “есть!”?

“Когда еду на Запад, мне говорять — что это ты все время заигрываешь с Россией?
Приезжаю в Россию, спрашивают — почему заигрываешь с Западом? Куда же мне идти?”
— розводив руками Кучма! Коли президент держави, яка одинадцятий рік існує як
незалежна, не знає, яким шляхом йому рухатися й (відповідно) скеровувати свою країну,
то постає цілком природнє запитання — а навіщо взагалі такий президент потрібен?

“Я выступаю перед вами, как будто тост говорю, тут рюмки на столе нету?” — в черговий
раз шокував присутніх Леонід Данилович. Причина такої вільної поведінки виявилася
простою: на зустріч з нижньовартовцями пан Кучма прибув відразу ж після щедрого
прийняття у компанії “Сургутнафтогаз”, де, як свідчать очевидці банкету, проголошував
тости, не шкодуючи власного здоров’я. А в пориві “тепленького настрою” навіть
заходився сам наповнювати келихи гостей. “Знаєте, чому Богданов роздає діткам на
вулиці цукерки? — це вже у Нижньовартовську Леонід Кучма чомусь вирішив(?!)
“продати” всі особисті “таємниці” генерального директора “Сургутнафтогазу”. — Не
знаєте? Бо думає: а раптом — мої?..” Почесна президія сиділа, потупивши очі. Ховав
погляд від присутніх у залі посол України в Росії Микола Білоблоцький, щось там
“ретельно нотував” український віце-прем’єр Олег Дубина, похмуро мовчав і російський
посол в Україні Віктор Черномирдін! А що вже казати про нас, українців з діаспори? Ми
ладні були від сорому заховатися під крісла. Але куди ж заховаєшся від людини, яку
“понесло”. Від людини, яка, втративши будь-які гальма, раптом “згадала” про своє
“етнічне” походження. “Я обращаюсь к хохлам, — сказав Леонід Кучма. — Росія вам, як
мати, а я — батько!” Те, що український президент був явно “в ударі”, ми зрозуміли
відразу. Але те, що доведеться пережити сорок хвилин ганьби, слухаючи виступ
високого українського гостя, ніхто з нас не припускав. Думали, що хоча б, відповідаючи
на записки із залу, Леонід Данилович скаже, нарешті, щось по суті. І що ми почули? Що
результатами поїздки Ханти-Мансийським краєм український президент задоволений.
“Рыба у вас — во!!! — весело промовив гарант. — А селедочка! Ну ти мені хоч на
дорожку-то дай селедочки”, — повернувся президент до губернатора автономного
округу Олександра Філіпенка, штовхаючи його у плече. (Намагаюся зберігати мову
оригіналу — такого концентрованого суржику, як з уст Леоніда Даниловича, мені давно
не випадало чути).

Шкодує президент Кучма і за ядерною зброєю, від якої Україна відмовилася
добровільно. “Украина была третьей страной по ядерному потенциалу, но от избытка ума
отказалась. Бо Россия, видите ли, не хотела, чтобы Украина имела этот потенциал. Но
мы должны были подумать, что даст нам отказ от ядерного оружия. Вот что нам это
дало”, — і як унаочнення власних слів, президент продемонстрував присутнім
комбінацію з трьох пальців. “Но мы ума понемножку набираемся — я обещаю”, —
продовжував клоунаду Кучма. Зал реагував адекватно... Взагалі, навіщо ті гумористи,
якщо є український президент? Нам же було не до сміху. Адже Леонід Кучма не лише
добровільно обливав себе брудом — він усіх нас виставив на посміховисько. Бо хіба
може людина з тверезим розумом дозволити собі таку репліку: “Вот вы, девушка в
черном платье (яка ставила питання президенту — О.Л.), подойдите потом ко мне, мы с
вами обо всем (?!) договоримся!”

Записок-запитань із залу було багато, але всіх їх ретельно фільтрувала “відповідальна
особа” біля сцени. Хоча президент запевнив, що може відповісти на будь-яке, навіть
“капосне”, запитання: “Питайте, що хочете, навіть про касетний скандал”. Очевидно,
банкет у Богданова добрим чином стимулював сміливість керівника української держави.
Запитання про “касетну справу” до президента “не дійшли”, але думку Леоніда
Даниловича про можливий союз Росії, Білорусії й України нижньовартовці почули. “Ну
скажите, разве может Россия взять Украину на абордаж? (Що він мав на увазі, ми так і
не зрозуміли. — О.Л.) Та вона й Білорусію не зможе взять!” — оптимістично
розмірковував пан Кучма і наголосив, що взагалі-то він проти будь-яких союзів. Один з
аргументів прозвучав так: “А чего Америка не схавала Канаду? А? Так вот, и не надо
есть Украину. К тому же, России это не нужно”.

Не влаштовує керівника української держави і рівень торгівельних взаємин Росії з
Україною. “Давайте думать мозгами, — закликав він російських колег. — Почему
украинский сахар не пускают на российский рынок?” Сам же пан Кучма вирішив подати
власний приклад боротьби з експортною проблемою і привіз до Росії, за його словами,
15 кілограмів сала і два ящики горілки...

А ще ми почули від українського президента, що він у добрій фізичній формі. “Ну я не
могу тут раздеться перед вами”, — пожалкував Кучма. (А що, власне, заважало? Закони
жанру якраз дозволяли!) І сказав, що п’ять разів на тиждень після роботи займається
спортом. “Знаете, сколько в Украине на меня всякой грязи выливают, особенно эти, ну
как их?! Как?.. СМИ! Так что я бы сошел с ума, если бы не занимался спортом”. Та,
очевидно, якість фізичних вправ президентові давно час вдосконалювати, бо “коронна”
фраза Леоніда Кучми під час зустрічі з жителями Нижньовартовська нас остаточно
“доконала”. “Мы, украинцы, немножко с придурью!” Не варто так узагальнювати, Леоніде
Даниловичу! Навіть 16 мільйонів голосів підтримки, на які ви весь час посилаєтеся у
своїх промовах, ще не дають вам підстави так ображати свій народ.

Не знаю, скільки ще тривав би цей незапланований “цирк”, якби президентові не
нагадали про останнє запитання. “Послідня в попа жінка!” — пожартував, як йому
здалося, Леонід Кучма і попрямував у хол будинку культури, де народний колектив
“Веселка” нашої громади співав українських пісень. Умовно бадьорим кроком керівник
української держави підійшов до артистів й заходився диригувати хором, а тоді не
втримався і…(!) заспівав. Охорона спершу, як могла, рятувала “неповторне видовище”
від відеокамер і фотоспалахів, а тоді, зібравши мужність у кулак, підхопила веселого
президента під руки і попрямувала до виходу!

Мабуть, ви погодитеся зі мною, що будь-які коментарі тут зайві?