02/26/2002 | Остап

Георгій Крючков - комуніст від Бога

--------------------------------------------------------------------------------
Один з лідерів Компартії України Георгій Крючков — комуніст не зовсім типовий: від однопартійців його відрізняє певний демократизм, відсутність догм і фанатизму, а також зважене сприйняття неминучих політичних процесів.
У минулому секретар ЦК КПУ, зміг пережити нелегкі для нього часи посткомунізму і, даруйте, адаптуватися до сьогодення. Про Крючкова можна сказати, що він — сучасний комуніст. і не лише тому, що не поважає Кравчука чи Плюща, — він не вдається до популізму, не звертається без потреби до догматиків з числа класиків марксизму-ленінізму, а також не відкидає поняття «приватна власність» і «підприємництво».

Торік він став депутатом ВР і одразу ж обійняв посаду голови Комітету з питань національної безпеки та оборони України.


--------------------------------------------------------------------------------

"ГК": Як сьогодні почувається людина, яка колись входила до правлячої касти, згодом втратила владу і розпочала кар'єру з самого початку? Що Вас найбільше турбує?
Г.К.: Нас, комуністів, часто звинувачують, що ми тягнемо Україну в Росію, хоча це не так. Ми - за союз суверенних держав. Але зовсім не так, як Україну деякі сили хочуть покласти під НАТО, під МВФ. Нещодавно Володимир Лановий запросив мене до дискусійного клубу "Екопол": обговорювалась проблема Балкан і позиція України щодо відомих подій. Після дискусії Геннадій Удовенко сказав, що моя позиція щодо цієї проблеми абсолютно державницька. Але ж вона й не може бути іншою. Яке б питання ми не розглядали, я завжди думаю про те, як це позначиться на моїй Україні.

А у вас, напевно, склалась про мене думка за тими байками, які про мене розповідають. Мене називають "головним ідеологом" і "сірим кардиналом"... Насправді ж це не так. Я був і є в партії, ніколи не складав свої вітрила. Я такий і іншим вже не буду, але до керівництва КПУ не належу. Як би я різко не виступав проти політики правлячого режиму, ви ніколи не зможете звинуватити мене в тому, що я займаю недержавницьку позицію.

Я - людина, яка зберегла свої погляди, вірність принципам, людина незациклена і незадогматизована, яка прагне враховувати зміни, що відбуваються у світі. Звичайно, мені дуже боляче від того, що сталося. Від зруйнування Радянського Союзу ми втратили чи не найбільше. Втратив весь світ. Якби світ був двополюсний, то такого розбою, як зараз в Югославії, не було б. А тепер одна країна - США - показує всьому світові свою силу: нам, Західній Європі, Китаю, Японії, Південній Америці.

Для США сьогодні авторитетів не існує, навіть ООН для них - ніщо. Це і є однополюсний світ. Але це лише початок. Важко сказати, що буде далі. У Резолюції Конгресу США №120 від вересня 1996 року "На захист незалежності України" чітко сказано, що потрібно робити українським президенту, уряду, парламенту, і все це виконується, знаходить реалізацію в меморандумах економічної політики уряду. У стратегічному плані розвал Союзу (який потребував докорінної реконструкції і мав перетворитися на конфедерацію) призвів до величезних втрат.

Потім ми себе обеззброїли. У Біловезькій Пущі посиділи три "зубри", випили, закусили - і ні про що не думали. А вже тоді потрібно було міркувати, що робити з Чорноморським флотом, як його розділити. Цього не зробили, і ми вже понад 7 років змушені шукати виходу з цієї непростої ситуації. Україна - єдина з усіх пострадянських республік, яка вже 9 років зазнає падіння виробництва.

"ГК": А що у Вашому особистому житті змінилося з тих часів?

Г.К.: Змінилось дуже багато. На час заборони партії і того перевороту, який відбувся, я вже був на пенсії, але працював радником у ЦК. Для мене особисто це була трагедія. Потім опинився на соціальному дні, бо не зміг влаштуватися на жодну роботу, а пенсія - мізерна. Була така організація - "Укрелектро" в системі колишнього Держпостачу, там потрібен був інспектор з кадрів.

Посада була вакантною, і мене хотіли туди взяти, але потім відмовили - високі начальники "не порадили". Просив знайомих директорів інститутів, які мене добре знали, але й вони не могли допомогти, бо їм казали: "Цього не брати". Хоча мене всі знали - знали, що я можу робити. А в мене діти, онуки, хвора дружина. Я міг просто не вижити як людина. Але не пропав. Знайшлися хлопці, які дали мені можливість заробляти 100 гривень і 100 доларів. Якийсь час я працював консультантом у фірмі Сергія Пащенка, хорошої людини, не те що сьогоднішні "нові українці". На жаль, він загинув в автокатастрофі.

Оскільки бізнесмени - люди зайняті, газети їм читати ніколи, то потрібен був хтось, хто готував би огляд новин. Це я вмів. До речі, після того як ми зареєстрували нову Комуністичну партію, почав писати огляди для газети "Комуніст". І вже протягом трьох років раз на тиждень це роблю. Пізніше став помічником народного депутата України, а в квітні 1998 року і сам був обраний депутатом. Так що я не пропав, хоча, дійсно, було дуже важко. Якби була пристойна пенсія, то, можливо, нікуди й не прагнув би. Сьогодні мрію написати книжку під назвою "Важкі уроки.

Роздуми колишнього партійного працівника". Маю дуже багато що сказати, і це мій обов'язок, мій хрест, який я повинен донести до кінця. Але поки що немає часу, та й те, що роблю для моєї справи, для партії, мабуть, сьогодні корисніше, аніж книжка. Та я її все-таки напишу.

"ГК": Ви багато в чому відрізняєтесь від колег Симоненка, Мойсеєнка. Ви не такий радикал і своїми поглядами видаєтеся ближчим до демократів. Чи відчуваєте цю різницю?

Г.К.: Немає людей однакових. Я - людина абсолютно не мітингова. Людина не крайніх вчинків і поглядів, хоча досить емоційна. Можу "розійтись" і сказати те, що думаю, не зважаючи на чини і ранги. Я легко говорю те, що думаю, кожному - включаючи Президента. Коли у нас з Леонідом Даниловичем бувають розмови, то я відверто говорю йому все, що в мене на душі.

Я - відвертий і емоційний, але якщо йдеться про якісь рішення чи вчинки, то перш ніж їх здійснити, дуже багато думаю. Може, цим і вирізняюсь. У мене більше ідеологічної підготовки, у Петра Симоненка - практичної, організаційної. У цьому плані ми доповнюємо один одного. Як би я не виступав, що б не писав, намагаюся так викласти думку, щоб вона своєю логікою переконувала.

Зігнулись, але ідею не полишили
"ГК": Яким Ви бачите місце комуністів у сучасній незалежній українській державі? Спробуйте мене аргументовано загітувати в КПУ.
Г.К.: Почнімо з того, що комуністи і Kомпартія на парламентських виборах набрали 6-6,5 млн голосів. Це досить істотно, бо жодна політична сила не набрала такої кількості голосів виборців. Попри всі утиски, антикомуністичну пропаганду і психоз, багато людей все-таки довіряють комуністам.

Друге: нова Компартія (що виникла після заборони КПРС-КПУ), на відміну від усіх інших, має чітку і розгорнуту структуру.

Третій момент: в Україні до заборони КП було близько 3 млн комуністів, з яких потім перереєструвалися 140 - 150 тис. осіб. Але не тільки цим потрібно вимірювати масштаби комуністичної організації і її вплив, бо досить велика кількість людей, які не перереєструвались, все ж залишаються відданими ідеям соціалізму і комуністичним ідеалам.

Я знаю, що й сьогодні є багато досить "високих" людей як в оточенні Президента, так і в уряді, які кажуть: "Я ж свій партійний квиток не спалив. Він лежить у мене в сейфі". Про всяк випадок. Частина колишніх комуністів зігнулась перед обставинами, але ідею вони не полишили і в душі хотіли б, аби щось з тих часів повернулось. Звичайно, не все.

У партії - більшість людей солідного віку, які стоять на міцних ортодоксальних позиціях, і саме вони багато в чому визначають ситуацію. У партії є також чимало людей, які розуміють, що наша політика повинна бути реалістичнішою, щоб враховувати нові явища в суспільному житті і робити певні висновки. Людей, які критично оцінюють те, що було раніше, ставляться до життя реальніше.

У тому, що було, багато що себе не виправдало. Скажімо, навіщо державі було звалювати на себе всю торгівлю, систему побутового обслуговування тощо. Держава має тримати в руках те, що визначає стратегію, що забезпечує її могутність, розвиток усіх сфер життя, оборону. І все це мала тримати і визначати закони розвитку суспільства.

"ГК": Чим ще сьогоднішня компартія відрізняється від тієї, яка була, скажімо, 10 років тому? Що ви тоді робили не так?

Г.К.: Нам тоді не потрібно було так відгороджуватись від усього світу. Бо коли відбулося послаблення, і люди поїхали на Захід, побачили вітрини капіталізму, то багатьох це відштовхнуло від соціалізму. Хоча тоді бачили лише вітрину і не замислювались над тим, що найбагатша частина населення кількох десятків розвинутих країн живе за рахунок інших.

У травні 1985 року я був у Франції. Вже тоді Франція могла собі дозволити вивести вугільну промисловість, металургію, хімію і решту шкідливих виробництв у Африку. Їм це всередині країни не потрібно - дешевше завезти ззовні, а у себе розвивати електроніку тощо. Хіба ми можемо собі таке дозволити? Та й чи дозволять нам таке зробити?

Догматизм у теорії, формалізм, поява так званого інакомислення призвели до того, що коли почалась відкрита політична боротьба, то партія і її кадри не були готові до цього.

Пам'ятаю, як у ті часи В. В. Щербицький часто на засіданнях Політбюро ЦК казав міністрам і завідуючим відділами ЦК: "Ви йдіть на телебачення, на радіо. Розказуйте. На Заході платять великі гроші за те, щоб дали ефір. У нас це безкоштовно.

Користуйтесь". Коли ж стали проводити бурхливі мітинги, більшість партпрацівників до цього виявилися не готовими. З цього потрібно робити висновки? Звичайно. У нас же й зараз дехто говорить: "А ось Ленін у 1913 році сказав ось так...". Якщо ми весь час на Леніна будемо посилатись і шукати в його працях відповіді на всі питання, то далеко не підемо. Насправді він дав нам лише метод, підхід... Адже він сам жив в умовах, коли різко змінювалась політика: міг змінювати політичні гасла тричі на місяць.

Загалом наша партія, залишившись вірною марксизму-ленінізму, прагне позбутись догматичних підходів, повніше враховувати реалії життя і відповідно до цього вибудовувати програму, стратегію і тактику. Комуністів часто критикують, звинувачують у всіляких гріхах, хоча ніхто з критиків не читав програму комуністів, не знає їхньої передвиборної платформи. Одне слово "комуніст" багатьох відштовхує, а оскільки більшість ЗМІ належать не лівим, то нам дуже непросто донести до людей наше бачення суспільних проблем, шляхів виходу з глибокої кризи.

Про "зозуль", пристосуванців та інших "колоритів"
"ГК": Сьогоднішній світ часто називають світом грошей і бізнесу. Я розумію, що комуністам від цього теж нікуди не подітися. Якщо подивитись на теперішню парламентську фракцію комуністів, то там теж можна помітити кількох осіб, які мають відношення до підприємництва. Ці поняття - комуніст і бізнесмен - нормально між собою уживаються?
Г.К.: Та які ж у нашій партії підприємці? Хіба є підприємцем у тому розумінні, як це тлумачать, директор Вуглегірської районної теплоелектростанції Панасовський? Таких, як Волков чи Суркіс, у партії немає.

Записали у підприємці Гуренка. Станіслав Іванович після заборони Компартії взагалі ніде не міг влаштуватися на роботу. Так, як і я. Потім знайшлась якась фірма, в яку його взяли. Пізніше фірмі порадили: "Або виганяйте його, або закривайтеся". Він змушений був піти. Відтак запропонували роботу в якомусь банку, - він погодився, бо потрібно було якось існувати. Між нами кажучи, Гуренку доводилось продавати домашні речі, аби вижити.

Доводилось ще десь працювати, але ж він жодних капіталів, активів і акцій не має. На такій же підставі можна і мене вважати бізнесменом, бо я свого часу був радником приватної фірми. Такі звинувачення - безпідставні. Скільки нам "клеїли" Павла Лазаренка, чекали, щоб ми хоча б утримались від голосування про позбавлення його депутатської недоторканності. Нічого не вдалося.

"ГК": Як Ви спілкуєтесь зі своїми ідеологічними опонентами: правими та грошовими "акулами"?

Г.К.: Для мене байдуже, з ким спілкуватись, - хай то буде Танюк, Волков чи ще хтось. Я навіть із Хмарою, який колись говорив про необхідність мене посадити, нормально спілкуюсь. І з Суркісом, Медведчуком.

"ГК": Що Ви можете сказати про них як про політиків?

Г.К.: Суркіс, мені здається, більше зайнятий бізнесом, ніж політикою. У Медведчука дедалі більше пробивається амбіцій. Я з ним познайомився в ті часи, коли була утворена робоча група з підготовки роботи ВР нинішнього скликання. Пізніше з'ясувалось, що Віктор Медведчук навчався разом з моїм сином в університеті.

Деякі люди, добре мені відомі, говорили, що йому треба дати "путівку в життя". На що я самому Медведчуку відповідав: "Вікторе Володимировичу, у вас усе попереду. Ви не повинні поспішати". Адже вже тоді його рекламували як можливого Голову ВР. Чи не переоцінює він себе? Керована ним Соціал-демократична партія (об'єднана) першою оголосила, що висуває Л. Кучму в кандидати на посаду Президента. Гадаю, така партія майбутнього не має.

Крім того, ці молоді хлопці, які прийшли в партію, діють за методом зозулі. Ця птаха, як відомо, виштовхує з гнізда інших: спочатку вони викинули фундаторів партії - В. Онопенка, Є. Марчука. Передбачаю, що потім викинуть Л. Кравчука. Його вони вже фактично відсунули: рекомендували на посаду Голови ВР, і він провалився. А пам'ятаєте, як незручно було Марчуку сидіти в президії партії, коли голосували за те, щоб висунути Кучму кандидатом на посаду Президента.

Впевнений, що дії керівництва СДПУ(о) не є свідченням стратегічного мислення. Якби на виборах вони в свою "колоду" взяли лише Марчука і не брали Кравчука, то отримали б відсотків 8. А тепер підтримують Кучму - людину, яка доробляє те, що не встиг Кравчук, - розвалює країну. Також хочуть із Закарпаття зробити еталон того, що, мовляв, може дати соціал-демократія. Але вони себе дуже переоцінюють.

"ГК": Це лише один із так званих холдингів. Але ж є ще й інші фракції, скажімо, "Відродження регіонів"...

Г.К.: Я до них негативно ставлюсь. Волкова взагалі не сприймаю. Я ж володію інформацією про те, що він робив, коли його обирали депутатом у Чернігівській області. Це теж показник невисокої політичної культури.

"ГК": Чому Ви так агресивно ставитесь до Кравчука?

Г.К.: Кравчук - це людина, у якої немає нічого святого. Якби в 1991 році путч повернувся по-іншому, то він би залишився на коні як один з лідерів компартії. Ну який він демократ? Він заявляє, що якби залишився Президентом, то розігнав би цей парламент. Хіба це демократично? Це - пристосуванець, у якого - нічого святого. Я з ним колись працював і пам'ятаю, як він вичитував професорам: "Треба Леніна читати. Я Леніна двічі від початку до кінця читав. Там у такому-то томі на такій-то сторінці все написано".

Його сьогоднішня поведінка продиктована одним: тваринним жахом за те, що потрібно буде за все відповідати - за розвал економіки, за пограбування людей, за знецінення трудових заощаджень, за те, що роззброєння по-дурному зроблено. Кравчук не міг стати демократом, бо він - самозакоханий Нарцис, людина, яка зневажає інших. Він, як Фігаро, одночасно скрізь: піде і на єврейський конгрес, посидить і у президії на з'їзді у Балашова, він і в "Порозумінні", і в "Злагоді".

"ГК": Ви можете сказати, що думаєте про таких людей, як Мороз, Ткаченко, Кучма?

Г.К.: Вважаю, що обрання Кучми (за якого теж, на жаль, голосував) - трагедія для України. Якщо він залишиться на посаді Президента на другий строк, то Україні кінець. Чи випадково, що коли Кучма був депутатом Верховної Ради, то не вимовив жодного слова? Він -амбітний, але дуже часто не має своєї думки.

Мороз - людина високого інтелекту і високої культури, порядності, чесності і відданості. До нього ставлюсь з повагою. Мені здається лише, що в нього недостатньо досвіду господарської роботи, який дуже потрібен у масштабах України.

Ткаченка теж поважаю. Це людина масштабна, вольова; людина, яка може втілювати рішення, яка має досить чітко сформовані погляди, демонструє свої переконання. Ця колоритна фігура може зробити багато корисного для України. Якщо порівняти інтелект Ткаченка і Плюща - це день і ніч. Плющ міг лише сказати Зайцю, щоб той не "стрибав по залу", а Ткаченко має непогане почуття гумору.

Ткаченко - це людина, яка завжди була на землі. Він може балотуватися на посаду Президента. Але зробить це, лише коли бачитиме, що переможе. Загалом він підкориться тим рішенням, які будуть прийняті у лівому фланзі: Симоненко - то Симоненко, Мороз - то Мороз, він - то він. Але президентських амбіцій я в ньому не бачу. Хоча підстави для цього є. Ткаченко авторитарніший, ніж Мороз.

"ГК": Ви сьогодні згадали людину, з якою завжди були по різні сторони барикади. Як ставитеся до життя і роботи В'ячеслава Чорновола? Чи увійде він, по-Вашому, в історію незалежної України?

Г.К.: Передусім скажу, що звістка про трагічну загибель В'ячеслава Максимовича приголомшила. З життя пішла непересічна людина. Ми з ним стояли на різних позиціях, але в даному разі це не має жодного значення. Бо загинула людина, яка, безумовно, залишила слід в історії України. Його можна поважати за переконаність, за служіння ідеї, яку він поділяв. Правильна це ідея чи ні - це вже справа історії, але це була людина-воїн.

"ГК": Кого з правого табору Ви поважаєте?

Г.К.: З повагою ставлюсь до Марчука. Вважаю, що це людина великого ресурсу, але на сьогодні перспективи може й не мати. Вона з'явиться у нього за умови, якщо ліві не знайдуть спільної мови, і він вийде у другий тур разом з Кучмою. У такому разі він Кучму, найімовірніше, переможе. До того ж його газета "День" дуже примітивно веде пропаганду.

Він же не та людина, за яку можна так примітивно агітувати. Сильною фігурою вважаю Лавриновича, але в Русі він, на жаль, не знайшов собі і своєму інтелекту належного застосування. Він зійшов зі сцени. Семиноженко, здається, - непогана людина. Впевнений, що Кінах - цікава особистість, стримана, хоча теж з амбіціями. Перспективною фігурою, на мій погляд, є Роман Безсмертний. Шкода тільки, що часто йому доводиться відстоювати неправильні речі.

"ГК": Це все депутати, а з виконавчих структур когось назвете?

Г.К.: В оточенні Президента - чимало розумних людей. На жаль, вони не задають тон при виробленні стратегії і тактики.

Знову живемо за Марксом
"ГК": Кожен політичний рух бореться за виживання: фінансове, політичне. За яке виживання сьогодні боретесь ви? Така проблема перед вами стоїть?
Г.К.: Ні, перед нами такої проблеми немає. Партія існує і розуміє, що можуть бути різні повороти. Не виключаю, що Леонід Кучма залишиться на другий строк, тоді може бути заборонена компартія і розігнана ВР. Але про виживання не йдеться, бо в нас дуже солідне коріння. Народ хоч і вимирає, але ж думає про те, що ми втратили. Тоді всі мали по "120 ре", що на нинішні гроші становить 200 доларів. А що сьогодні?

"ГК": Чи змінились Ваші економічні погляди з 1986 року і які економічні реформи Ви вітали б?

Г.К.: Багато змінилось, адже змінилась ситуація. Для комуністів виявилось великою проблемою: як поєднати прагнення до колективістських форм життя з приватними інтересами. Ми переживаємо період первинного накопичення капіталу. Розумію, що це кривава і брудна справа. Спочатку ми про це читали у Маркса, а сьогодні бачимо, як це відбувається на практиці.

Переваги колективного ведення господарства відомі, але є великі ресурси і в приватній формі виробництва. Потрібно чітко вичленити коло галузей, які мають залишатися в державній власності. Надати колективній власності максимальних можливостей для розвитку. Чітко визначити правові гарантії функціонування середнього і малого бізнесу. Потрібно також розробити концепцію співпраці з іноземним капіталом.

Гуренко - товариш. Мазепа - зрадник
"ГК": З ким Ви товаришуєте і як проводите вільний час?
Г.К.: Спільно проводити час, на жаль, не доводиться. Хіба що хтось запросить чи когось покличеш на день народження. Є люди, з якими я приятелюю з часів навчання у вузі, з перших днів роботи - комсомольської, а потім і з партійної. Для мене це - найцінніше. Ці люди до мене по-доброму ставляться, і я - до них. Робота завантажує так, що вільного часу взагалі немає. Найбільше спілкуюсь зі Станіславом Гуренком.

"ГК": Що Ви, як правило, даруєте жінкам на день народження?

Г.К.: Обов'язково квіти. По-друге, прагну купити парфуми. Але й пам'ятаю, чого бракує дружині з гардероба. Намагаюсь на день народження принести ту річ, яка їй найбільше потрібна. Звичайно, з урахуванням моїх можливостей. Бо не маю дачі, автомобіля, заощаджень. До речі, на ті часи мав заощадження нормальні: на книжці лежало тисяч 12. Ми вважали, що цього всього нам на життя вистачить, тим більше, що й пенсія мала бути гарною.

"ГК": Чим займаються Ваші діти?

Г.К.: Син живе з сім'єю в Москві. З ними ж і онук. Донька з чоловіком живе поруч з нами. Сину їхньому щойно виповнилось 17. Він захоплюється інформатикою, комп'ютерами. Потрапив на республіканський конкурс від Малої академії наук. Якщо займе там достойне місце, то йому відкриється шлях до будь-якого вузу. Тому ми хвилюємося за нього.

"ГК": Ви з ними розмовляєте про комуністичну ідеологію?

Г.К.: Конкретно про комуністичну ідеологію не говоримо. Дружина поділяє мої думки, бо вона теж комуніст. Діти мої менш політизовані. Сталося так, що мої діти якийсь час були за кордоном (зять - фізик і потрапив туди без моєї допомоги), ми довго не спілкувались. І на якомусь етапі в їхнього сина я побачив інтерес до політичних подій. Він ніколи не буде політиком - радше вченим, але в його запитаннях я бачу бажання розібратись у чомусь. Це для мене дуже важливо. Загалом донька мене підтримує і хвилюється лише, щоб зі мною нічого не сталося. Адже час у нас важкий.

"ГК": Як Ви ставитесь до Мазепи і Бандери?

Г.К.: Це не одновимірні фігури. Мазепа дуже багато зробив у культурному плані, але для мене він - людина, яку я не можу поважати. Я не сприймаю людей, які зраджують. Вичитав у Грушевського, скільки десятків тисяч рублів Мазепа заплатив у Москві за те, що його обрали гетьманом. На його совісті Кочубей, Іскра. Скільки життів він занапастив... Робити з нього героя не можу. Бандеру теж не сприймаю як героя. Ще з 12-ти років запам'ятав українського поліцая, який ходив з жовто-блакитною пов'язкою і тризубом і вбивав людей. Це залишилось для мене на все життя. Якби і хотів це зрозуміти, то вже не можу.

"ГК": А чому Ви, як і всі комуністи, не носите червоний значок?

Г.К.: Тому що взагалі не люблю носити жодні значки. Я - комуніст. Це моя сутність. Це як віра в Бога.

Руслан ПОЛІЩУК