Лазаренко заплатив $850 тис. ... покійнику?
03/01/2002 | Максим’як
Лазаренко заплатив $850 тис. ... покійнику?
Андрій ШЕШЕРА "ГК" 2002-03-01
Деякі подробиці щодо так званого бандугруповання Кушніра, які спливають нині (ще до початку судового процесу), не вкладаються в рамки запропонованої слідством версії
Розмови, викликані заявою Генпрокуратури України про передання до суду справи Щербаня — Гетьмана, точаться головним чином навколо особи головного «злодія на всі випадки життя» Павла Лазаренка, який звинувачується в замовленні кривавих убивств Євгена Щербаня та Вадима Гетьмана. За неписаною вітчизняною традицією, царицею усіх доказів є не щиросерде зізнання, а офіційна версія, висунута Генпрокуратурою. Тим часом заслуговує на увагу безліч неофіційних версій...
Банда Кушніра перестала існувати ще... 1994 року?
Версія пов’язана з протистоянням, яке нібито виникло в середині 90-х між бандитським угрупованням Євгена Кушніра та легендарним донецьким підприємцем, президентом ФК «Шахтар» Ахатєм Брагіним на прізвисько Алік Грек.
Перші спроби замаху на життя Брагіна в регіоні відгонили не просто дилетантством, а й навіть певною театральною штучністю. Судіть самі. 19 березня 1994 р. на дачі останнього міністра вуглепрому СРСР Щадова у Пісках по Брагіну зненацька відкривають хаотичний автоматний вогонь з великої відстані. Гинуть два охоронці. Сам Алік, згідно з легендою, успішно переховується в металевій голуб’ятні.
8 травня 1994 р. по кортежу джипів Брагіна, що виповзає на малій швидкості з двору на бульвар Шахтобудівників, б’ють... з гранатометів та важкого кулемета. Проте всі живі, лише якийсь бідолаха, що вибрався з будинку навпроти викинути сміття, потрапляє під дурну кулю (загиблого Брагін ховає за свій рахунок зі зворушливою щедрістю).
Мабуть, оговтавшись, Брагін робить адекватні кроки у відповідь. У різних кінцях Донбасу серед білого дня гинуть кримінальні «пацани», яких пізніше ідентифікуватимуть як підлеглих Кушніра. Міліції здебільшого лишається складати протоколи та фотографувати понівечені трупи. Пізніше народжується досить зручна офіційна версія, що то, мовляв, самі бандити прибирають кілерів, які «засвітилися».
Правильно спрогнозувавши кінцевий результат кривавої гри, Кушнір та кілька його поплічників того ж 1994 р. терміново емігрують на ПМЖ до Ізраїлю. За рештою його бойовиків смерть ходить буквально по п’ятах, так що за лічені тижні, як визнавав начальник Головного управління УБОЗ МВС України Микола Джига, від банди залишилися хіба що периферійна «філія» в Луганській області та чорна слава. Як можна було за таких умов — та ще керуючи операціями з-за моря — здійснити невдовзі низку зухвалих убивств, від яких здригнулась уся Україна, про те нині знають лише Генпрокуратура та спеціальна група слідчих МВС та СБУ.
Щербаня вбили професіонали. «Пацанам» з донецької Ганзівки це було б не під силу
Згадувати події, пов’язані з Аліком Греком, у контексті справи Щербаня-Гетьмана доречно з трьох причин. По-перше, саме Брагін разом зі Щербанем 1995 р. ініціював створення потужної нині Індустріальної спілки Донбасу (ІСД), народження якої, як свідчать деякі джерела, супроводжувалося серйозними кримінальними розбірками.
По-друге, високі посадові особи, зокрема той самий заступник Генерального прокурора Микола Обіход, неодноразово заявляли про зв’язок справ Щербаня та Брагіна. Тож на судовому процесі незаперечно мусить прозвучати також ім’я першого «директора Донбасу». А головне — варто порівняти рівень виконання «замовлень» до загибелі Брагіна (за офіційною версією, нібито здійсненої людьми Кушніра) і після неї.
Отже, 15 жовтня 1995 р. на центральному донецькому стадіоні гине президент ФК «Шахтар» Ахать Брагін. Нагадаємо — донецького мільйонера, як розповідали слідчі, потім упізнали лише за фрагментом руки з годинником Rolex, прикрашеним дорогоцінним камінням. Однак не постраждав жоден із 30 тисяч уболівальників, які зібралися на трибунах подивитися матч. Виконавці не знайдені досі.
28 березня 1996 р. у Києві перед дверима офісу гине від пострілів з двох пістолетів донеччанин, газовий трейдер Олександр Шведченко. Нікого не затримано. 6 травня 1996 р. у самому центрі Донецька кілери впритул розстрілюють президента АТ «Данко», ще одного засновника Індустріальної спілки Донбасу Олександра Момота. На дворі не темно, повно свідків, та навіть скласти комп’ютерного «робота» злочинців не вдається.
Нарешті 3 листопада 1996 р. — убивство Євгена Щербаня. Авторитетні експерти з регіону (які, зі зрозумілих причин, воліють залишитися неназваними) стверджують, що в убивстві простежується почерк професіоналів, яких свого часу у відповідних підрозділах спеціальних служб СРСР налічувалося, може, десять—двадцять. Головний висновок: «пацанам» з донецької Ганзівки (аналог столичної Шулявки), на думку незалежних спостерігачів, здійснити всі ці акції було б просто не сила. Як і їхньому ватажку, на той час уже громадянину далекого Їзраїлю, Євгенові Кушніру...
Кушнір отримав гроші «за Гетьмана» після... своєї смерті
Щодо керівника банди донецьких убивць Кушніра — тут багато дивовижних деталей. Отже, навесні 1998 р. сорокарічний Євген Кушнір тихо приїжджає з Ізраїлю на рідний Донбас (можливо, вирішивши, що його в краї призабули і можна потроху поновлювати «бізнес»). Проте 25 березня на безлюдному березі Карлівського водосховища поблизу Донецька закордонний гість за нез’ясованих обставин отримує важке вогнепальне поранення. Спочатку Кушнір під посиленою охороною перебуває в реанімації, потім йому пред’являють звинувачення у здирстві. Пораненого перевозять до медичної частини донецького СІЗО № 1, де 2 травня він помирає — за однією версією, від серцевого нападу, за іншою — від несподіваної алергічної реакції на широковживані ліки.
Саме в цей проміжок часу, 21 квітня 1998 р., у Києві вбито керівника Української міжбанківської валютної біржі Вадима Гетьмана. Теоретично можна припустити, що саме з метою організації замаху на Гетьмана ризикнув прибути на батьківщину добре відомий міліції Кушнір. Однак з усього виходить, що керував він бригадою із сімох кілерів (версія Генпрокуратури)... з ліжка реанімації. А названий Обіходом гонорар за злочин ($850 тис.) отримав від Павла Лазаренка взагалі на тому світі.
Так само сумнівною, на думку деяких джерел, є участь практично всіх арештованних по справі донеччан (а це люди переважно з луганської «філії») у вбивствах Щербаня та Гетьмана та інших гучних убивствах: не той рівень «професійної» підготовки...
«Золото партії» чи все-таки «вугілля — метал — труби — газ»?
Цікавими можуть видатися й інші альтернативні версії загибелі низки провідних бізнесменів у середині 90-х років.
За однією з них (треба визнати, доволі екзотичною) Євгена Щербаня покарали нащадки КДБ за розтринькування славнозвісного «золота партії». Мовляв, на початку 90-х років КПРС, відчувши свій близький скін, перевела на індустріальний (та російськомовний) Донбас значні суми у валюті, «запомпувавши» їх у низку конспіративних фірм. Однією з них нібито була транснаціональна компанія «Атон», яку Щербань успадкував від партнера по бізнесу та по Ліберальній партії Ігоря Маркулова (цей останній одного прекрасного дня подався за кордон і заблукав у світах). Не знаючи — чи не бажаючи знати — чиїми грошима господарює, Щербань нібито порушив неписані правила гри, за що й поплатився.
Однак набагато реалістичнішою все-таки виглядає версія бізнесового протистояння донеччан з конкурентами на внутрішніх ринках. Як уже припускали «Контракти» (див. № 6), навряд чи був конфлікт зі структурами Лазаренка. 1995—1997 рр. Індустріальна спілка Донбасу лише спиналася на ноги, тож до певного часу охоче виступала регіональним газовим трейдером лазаренківських Єдиних енергетичних систем України, сплачуючи за рахунками стільки, скільки загадував продавець. Свій зиск спілка мала з іншого: за неофіційною інформацією, «не чужа на фірмі людина», тодішній губернатор області Володимир Щербань примушував донецьких промисловців брати паливо виключно в ІСД.
Гостре протистояння могло статися й за іншою лінією. Безперечним ноу-хау Індустріальної спілки Донбасу є побудова бартерного ланцюжка «вугілля — метал — труби — газ». Причому найгострішим дефіцитом (і, відповідно, найдорожчою ланкою у тому замкненому колі) були газові труби великого діаметру, що їх охоче брав в оплату російський «Газпром». Можна припустити, що саме за контроль над металургійними та трубними потужностями регіону розгорнулася кримінальна війна (про це відкритим текстом свого часу казав, зокрема, директор «Азовсталі» Олександр Булянда). Якщо так, то розмір винагород цілком дозволяв задіяти в кримінальних акціях найдорожчих фахівців-убивць, імена яких ми навряд чи дізнаємося. Так само як імена справжніх замовників...
Андрій ШЕШЕРА
Андрій ШЕШЕРА "ГК" 2002-03-01
Деякі подробиці щодо так званого бандугруповання Кушніра, які спливають нині (ще до початку судового процесу), не вкладаються в рамки запропонованої слідством версії
Розмови, викликані заявою Генпрокуратури України про передання до суду справи Щербаня — Гетьмана, точаться головним чином навколо особи головного «злодія на всі випадки життя» Павла Лазаренка, який звинувачується в замовленні кривавих убивств Євгена Щербаня та Вадима Гетьмана. За неписаною вітчизняною традицією, царицею усіх доказів є не щиросерде зізнання, а офіційна версія, висунута Генпрокуратурою. Тим часом заслуговує на увагу безліч неофіційних версій...
Банда Кушніра перестала існувати ще... 1994 року?
Версія пов’язана з протистоянням, яке нібито виникло в середині 90-х між бандитським угрупованням Євгена Кушніра та легендарним донецьким підприємцем, президентом ФК «Шахтар» Ахатєм Брагіним на прізвисько Алік Грек.
Перші спроби замаху на життя Брагіна в регіоні відгонили не просто дилетантством, а й навіть певною театральною штучністю. Судіть самі. 19 березня 1994 р. на дачі останнього міністра вуглепрому СРСР Щадова у Пісках по Брагіну зненацька відкривають хаотичний автоматний вогонь з великої відстані. Гинуть два охоронці. Сам Алік, згідно з легендою, успішно переховується в металевій голуб’ятні.
8 травня 1994 р. по кортежу джипів Брагіна, що виповзає на малій швидкості з двору на бульвар Шахтобудівників, б’ють... з гранатометів та важкого кулемета. Проте всі живі, лише якийсь бідолаха, що вибрався з будинку навпроти викинути сміття, потрапляє під дурну кулю (загиблого Брагін ховає за свій рахунок зі зворушливою щедрістю).
Мабуть, оговтавшись, Брагін робить адекватні кроки у відповідь. У різних кінцях Донбасу серед білого дня гинуть кримінальні «пацани», яких пізніше ідентифікуватимуть як підлеглих Кушніра. Міліції здебільшого лишається складати протоколи та фотографувати понівечені трупи. Пізніше народжується досить зручна офіційна версія, що то, мовляв, самі бандити прибирають кілерів, які «засвітилися».
Правильно спрогнозувавши кінцевий результат кривавої гри, Кушнір та кілька його поплічників того ж 1994 р. терміново емігрують на ПМЖ до Ізраїлю. За рештою його бойовиків смерть ходить буквально по п’ятах, так що за лічені тижні, як визнавав начальник Головного управління УБОЗ МВС України Микола Джига, від банди залишилися хіба що периферійна «філія» в Луганській області та чорна слава. Як можна було за таких умов — та ще керуючи операціями з-за моря — здійснити невдовзі низку зухвалих убивств, від яких здригнулась уся Україна, про те нині знають лише Генпрокуратура та спеціальна група слідчих МВС та СБУ.
Щербаня вбили професіонали. «Пацанам» з донецької Ганзівки це було б не під силу
Згадувати події, пов’язані з Аліком Греком, у контексті справи Щербаня-Гетьмана доречно з трьох причин. По-перше, саме Брагін разом зі Щербанем 1995 р. ініціював створення потужної нині Індустріальної спілки Донбасу (ІСД), народження якої, як свідчать деякі джерела, супроводжувалося серйозними кримінальними розбірками.
По-друге, високі посадові особи, зокрема той самий заступник Генерального прокурора Микола Обіход, неодноразово заявляли про зв’язок справ Щербаня та Брагіна. Тож на судовому процесі незаперечно мусить прозвучати також ім’я першого «директора Донбасу». А головне — варто порівняти рівень виконання «замовлень» до загибелі Брагіна (за офіційною версією, нібито здійсненої людьми Кушніра) і після неї.
Отже, 15 жовтня 1995 р. на центральному донецькому стадіоні гине президент ФК «Шахтар» Ахать Брагін. Нагадаємо — донецького мільйонера, як розповідали слідчі, потім упізнали лише за фрагментом руки з годинником Rolex, прикрашеним дорогоцінним камінням. Однак не постраждав жоден із 30 тисяч уболівальників, які зібралися на трибунах подивитися матч. Виконавці не знайдені досі.
28 березня 1996 р. у Києві перед дверима офісу гине від пострілів з двох пістолетів донеччанин, газовий трейдер Олександр Шведченко. Нікого не затримано. 6 травня 1996 р. у самому центрі Донецька кілери впритул розстрілюють президента АТ «Данко», ще одного засновника Індустріальної спілки Донбасу Олександра Момота. На дворі не темно, повно свідків, та навіть скласти комп’ютерного «робота» злочинців не вдається.
Нарешті 3 листопада 1996 р. — убивство Євгена Щербаня. Авторитетні експерти з регіону (які, зі зрозумілих причин, воліють залишитися неназваними) стверджують, що в убивстві простежується почерк професіоналів, яких свого часу у відповідних підрозділах спеціальних служб СРСР налічувалося, може, десять—двадцять. Головний висновок: «пацанам» з донецької Ганзівки (аналог столичної Шулявки), на думку незалежних спостерігачів, здійснити всі ці акції було б просто не сила. Як і їхньому ватажку, на той час уже громадянину далекого Їзраїлю, Євгенові Кушніру...
Кушнір отримав гроші «за Гетьмана» після... своєї смерті
Щодо керівника банди донецьких убивць Кушніра — тут багато дивовижних деталей. Отже, навесні 1998 р. сорокарічний Євген Кушнір тихо приїжджає з Ізраїлю на рідний Донбас (можливо, вирішивши, що його в краї призабули і можна потроху поновлювати «бізнес»). Проте 25 березня на безлюдному березі Карлівського водосховища поблизу Донецька закордонний гість за нез’ясованих обставин отримує важке вогнепальне поранення. Спочатку Кушнір під посиленою охороною перебуває в реанімації, потім йому пред’являють звинувачення у здирстві. Пораненого перевозять до медичної частини донецького СІЗО № 1, де 2 травня він помирає — за однією версією, від серцевого нападу, за іншою — від несподіваної алергічної реакції на широковживані ліки.
Саме в цей проміжок часу, 21 квітня 1998 р., у Києві вбито керівника Української міжбанківської валютної біржі Вадима Гетьмана. Теоретично можна припустити, що саме з метою організації замаху на Гетьмана ризикнув прибути на батьківщину добре відомий міліції Кушнір. Однак з усього виходить, що керував він бригадою із сімох кілерів (версія Генпрокуратури)... з ліжка реанімації. А названий Обіходом гонорар за злочин ($850 тис.) отримав від Павла Лазаренка взагалі на тому світі.
Так само сумнівною, на думку деяких джерел, є участь практично всіх арештованних по справі донеччан (а це люди переважно з луганської «філії») у вбивствах Щербаня та Гетьмана та інших гучних убивствах: не той рівень «професійної» підготовки...
«Золото партії» чи все-таки «вугілля — метал — труби — газ»?
Цікавими можуть видатися й інші альтернативні версії загибелі низки провідних бізнесменів у середині 90-х років.
За однією з них (треба визнати, доволі екзотичною) Євгена Щербаня покарали нащадки КДБ за розтринькування славнозвісного «золота партії». Мовляв, на початку 90-х років КПРС, відчувши свій близький скін, перевела на індустріальний (та російськомовний) Донбас значні суми у валюті, «запомпувавши» їх у низку конспіративних фірм. Однією з них нібито була транснаціональна компанія «Атон», яку Щербань успадкував від партнера по бізнесу та по Ліберальній партії Ігоря Маркулова (цей останній одного прекрасного дня подався за кордон і заблукав у світах). Не знаючи — чи не бажаючи знати — чиїми грошима господарює, Щербань нібито порушив неписані правила гри, за що й поплатився.
Однак набагато реалістичнішою все-таки виглядає версія бізнесового протистояння донеччан з конкурентами на внутрішніх ринках. Як уже припускали «Контракти» (див. № 6), навряд чи був конфлікт зі структурами Лазаренка. 1995—1997 рр. Індустріальна спілка Донбасу лише спиналася на ноги, тож до певного часу охоче виступала регіональним газовим трейдером лазаренківських Єдиних енергетичних систем України, сплачуючи за рахунками стільки, скільки загадував продавець. Свій зиск спілка мала з іншого: за неофіційною інформацією, «не чужа на фірмі людина», тодішній губернатор області Володимир Щербань примушував донецьких промисловців брати паливо виключно в ІСД.
Гостре протистояння могло статися й за іншою лінією. Безперечним ноу-хау Індустріальної спілки Донбасу є побудова бартерного ланцюжка «вугілля — метал — труби — газ». Причому найгострішим дефіцитом (і, відповідно, найдорожчою ланкою у тому замкненому колі) були газові труби великого діаметру, що їх охоче брав в оплату російський «Газпром». Можна припустити, що саме за контроль над металургійними та трубними потужностями регіону розгорнулася кримінальна війна (про це відкритим текстом свого часу казав, зокрема, директор «Азовсталі» Олександр Булянда). Якщо так, то розмір винагород цілком дозволяв задіяти в кримінальних акціях найдорожчих фахівців-убивць, імена яких ми навряд чи дізнаємося. Так само як імена справжніх замовників...
Андрій ШЕШЕРА