03/04/2002 | Максим’як

Катерина Чумаченко: „Як жінка я не хочу, щоб Віктор займався політикою. Але як патріотка відчуваю, що в цьому є потреба”
03.03.2002 // 15:13 Автор: Юля Лимар, журналістка

Я відчуваю, що Віктор у небезпеці. Боюся, що певні політичні сили прагнуть, щоб його взагалі не було. Вони хочуть далі обкрадати У країну, панувати у ній, знищити її остаточно.

Вітальня дому, де ця привітна жінка є господинею, затишна і патріархальна. Багато речей тут старовинні, кожна з них має свою довгу історію. В такт рухаються маятники кількох годинників. Час тут не минає, а впевненим ритмом повідомляє про свій плин. Спокій. Він і в очах господині. Дещо втомлені, пильно дивляться на мене. Вивчають. Я розумію, що вона знала мало ласки від журналістів. Її часто ображали і майже ніколи не намагалися зрозуміти.

Катерина Чумаченко – українська жінка, котра народилася в родині емігрантів. Зробила блискучу за стандартами західного суспільства кар’єру. Працювала у найповажніших фінансових та державних установах Сполучених Штатів, поки одного дня не зустріла вродливого чоловіка середніх років на їм’я Віктор Ющенко. За кілька років вони стали подружжям. Тепер пані Катерина щаслива дружина і мати. Власне, стала реальністю її справжня мрія – мати гарну родину та жити на рідній землі. Разом зі щастям у життя коханої жінки найпопулярнішого вітчизняного політика прийшли відчуття небезпеки та бруд скандалів. І багато нових сподівань.

„Із журналістом Леонтьєвим я вирішила позиватися сама”

Катерино Михайлівно, ви фаховий економіст, Віктор Андрійович - один з п’ятьох найкращих фінансистів світу за міжнародним рейтингом. Ваша родина може спокійно та заможно жити, подорожувати. Навіщо вам політика?

Це правильне формулювання – „навіщо”? Політика не є зручна, не є приємна, але вона потрібна. Як жінка і мати я б не хотіла, щоб мій чоловік займався політикою. Але як українка і патріотка відчуваю, що в цьому є потреба. Тому я всіляко підтримую Віктора у його прагненні щось змінити. Доля покликала його зараз, у цей час, бо є потреба об’єднати всіх небайдужих людей і зробити країну іншою. Ми всі хочемо, щоб Україна була багатою державою зі справедливими законами. Мій чоловік може вплинути на ці процеси, бо він розумний, професійний та чесний. Я поділяю його ідеї. Ми обоє розуміємо, що іншого шляху для нас немає.

Чоловік радиться з вами щодо своєї політичної кар’єри?

На жаль, ні. Сам приймає рішення і несе за них відповідальність. У політичних питаннях він взагалі тільки інформує нас. Про його справи зазвичай дізнаємося з преси.

Хто приймав рішення судитися з журналістом Леонтьєвим?

Ця історія шокувала мене. Я жінка, яка виховує двох маленьких дітей, раптом опинилася у центрі міжнародного скандалу. Я вирішила судитися, але сказала про це чоловікові. Він відповів: ”Роби все чесно”.

Пані Катерино, вашому чоловікові часто дорікають, що він занадто м’який для політики, вихований, галантний. Це правда?

Я вважаю, що є політики, котрі дуже захоплюються самим процесом і всілякими махінаціями. Він не така людина. Але в політиці є державні люди – я вважаю, що мій чоловік - державна людина і лідер, яка поза всілякими іграми. У Віктора є мудрість і здатність передбачати. Одні тільки думають, як зреагувати на сьогоднішні подію, а він уже знає, що буде через півроку. Тому його рішення більш виважені. І головне, за що я його найбільше поважаю, -- усі його рішення на користь України, а не на власну користь. А коли Віктору потрібно бути рішучим, він таким є.

А чи не легше бути популістом?

Популістські гасла вже не спрацьовують, українцям занадто багато всього обіцяли. Віктор чимало зробив. У цьому його сила.

Вам хочеться бути першою леді?

Я про це не думаю і не мрію. Мрія знайти гарного чоловіка і жити з ним в Україні була. Вона здійснилася.

„На щастя, мене не пізнають на вулицях”

Катерино Михайлівно, ми розмовляємо напередодні 8 березня. Це свято є для вас особливим?

Ні, бо я не виростала з ним. Але мені приємно, що є спеціальний день, коли всі вітають жінку, визнаючи її роль у житті. Сподіваюсь, що жінок вітатимуть не раз на рік, і всім щиро зичу, аби у їхніх родинах саме так і було. Мені приємно також, що з роками свято перестає асоціюватися з ідеологією, яка його породила.

Ви деякий час жили у Сполучених Штатах, тепер в Україні. Де легше бути жінкою?

По цілому світі бути жінкою нелегко. Очевидно, у тих країнах Європи та Америки, де економічна ситуація краща, легше реалізуватися у професійній чи громадській діяльності. Там не мусиш щодня думати про виживання. В Україні я знайшла найголовніше для мене – родину. З’явилися нові захоплення – театр, мистецтво. Я -- українка, виростала українкою. Згадую про свій американський досвід здебільшого, коли в Україні відбуваються несумісні зі стандартами західного відкритого суспільства речі. Звісно, я скучаю за мамою та сестрою, які живуть у США. Ще хочеться самій водити автомобіль, раніше я постійно була за кермом, а в Україні їздити боюся. Тому користуюся або машиною чоловікового брата, або транспортом, або таксі...

Ви користуєтеся громадським транспортом?!

Так, звичайно. На щастя, мене не пізнають на вулицях, як Віктора. Була проблема, коли чоловік працював прем’єр-міністром, охоронці хотіли скрізь за мною ходити. Це неприємно, коли тебе повсякчас супроводжують. Я завжди намагалася від них утекти.

Катерино Михайлівно, ви працювали на поважних посадах в Америці. Деякі заангажовані медіа будують на цих фактах неймовірні припущення про шпигунство...

Мене шокувало виникнення цієї теми! Я сприймає це лише як спосіб політичної боротьби з моїм чоловіком. Але тільки люди з архаїчним мисленням можуть вірити, що кожна людина з Заходу є шпигуном. Більшість людей повернулися сюди з діаспори, бо мріяли про Україну. Вони зростали з величезною любов’ю до своєї землі.
Мені прикро, що про мене вигадують такі нісенітниці... А досить успішну кар’єру я зробила тому, що гарно вчилася. Вивчала фінанси у найкращих університетах.

„Діти частіше бачать батька по телевізору”

Ви коли-небудь ревнуєте чоловіка? Нещодавно в Полтаві Віктор Андрійович на дискотеці з дівчатами танцював...

Я в цей час саме йому телефонувала, а він каже: „Я танцюю з дуже гарною молодою дівчиною”. Я запитала: „Чи ти їй сказав, що зі мною востаннє танцював шість років тому?” Ми сміялися разом. Ні, я не ревнива. Мені дуже приємно, що чоловік спілкується з жінками, має популярність. Віктор у мене такий, що я відчуваю велику впевненість у ньому. Ще я знаю: людину не можна змусити бути з тобою, вона має робити це з власної волі.

Чи робить Віктор Андрійович вам приємні сюрпризи? Скажімо, може, освідчитися в коханні?..

Так. Він дуже романтичний. Не робить цього щохвилини, але часом щось таке вигадує... Він часто приносить мені квіти, на всі свята робить дарунки. Вони всі дуже витончені. Я ж більш практична, і купую те, що людині потрібно.

Ви дорікаєте йому, що він мало часу проводить з родиною, дітьми?

Я його розумію. Він сам дуже переживає. Діти частіше бачать свого тата по телевізору і на фото, ніж дома. Якось Віктор прийшов раніше, ми лежали, дивилися телевізор. Прийшла Софійка сказати добраніч. Я їй кажу: „Дай мамі цьом”. Вона мене поцілувала. Кажу: „А дай татові цьом”. Маленька переповзла через Віктора, підбігла до фото, схопила його і розцілувала. Віктор так переживав! Певно, відтоді в нього з’явилася звичка будити дітей, коли повертається з роботи. Зазвичай це буває досить пізно, вони вже засинають. Іноді я кілька годин їх вкладаю, змучена, хочу відпочити. Він забігає в хату, бігом до малих, всіх їх розцілує, розпитає і йде своїм займатися. А я знову розказую їм казки.

Як ви ставитеся до захоплень Віктора Андрійовича?

Я радію його захопленням. Він отримує від них якусь хлопчачу радість. До чого б не доторкнулася його рука, воно оживає. Віктор любить майструвати, колекціонувати. Хоче залишити щось своїм дітям. Часто згадує, що в Англії один чоловік показував йому збудований прадідом дім. Для нього все давнє означає зв’язок поколінь. Бачили б ви, як він годинами, думаючи, перебирає мотузок свого діда, як дбає про ліжко батька.

Який Ющенко у гніві?

Коли він справді гнівається, то мовчить днями. Це мені неприємно, а для дітей – це найгірше з усього, що може статися.

А з мамою Віктора Андрійовича лагодите? Вона для вас свекруха чи мама?

Я її дуже люблю. Коли про неї говорю, завжди кажу „мама”. Але коли зустрічаємося, називаю її „Варвара Тимофіївна”. Вона дуже добра людина. Часом відчуваю, що вона мене краще розуміє, ніж чоловік. Бо мама водночас проста і розумна, дуже сильна і мудра.

Зізнайтеся чесно, Віктор Андрійович справді добре куховарить?

Так. Є страви, які готує тільки він, і нікого до них не допускає, окрім дітей.

Які родинні традиції ви найбільше любите і цінуєте?

На жаль, ми рідко вечеряємо разом. Я завжди вважала, що сім’я має разом сідати за стіл, обговорювати справи. У нас не виходить. Але щотижня Віктор їде на антикварний базар, і любить, коли з ним їде Андрійко таі Софійка. Старша має свою родину, найменша -- замала, а ці двоє раді їхати з татом. Він любить, коли на дачі біля нього всі діти. Тому наша найбільша традиція -- бути біля батька. Також усі свята відзначаємо всією родиною.

Чи маєте якісь подружні традиції?

Ми завжди відпочиваємо чи в Карпатах, чи в Криму, і завжди родиною. А ще - хотілося б хоч іноді вечеряти з чоловіком удвох.

Пані Катерино, скажіть відверто, ви боїтеся за нього?

Завжди... Я відчуваю, що Віктор у небезпеці. Я боюся, що певні політичні сили прагнуть, щоб його в нас взагалі не було.

Хто ці найбільші вороги?

Ті, що хочуть обікрасти цю країну, панувати в ній, знищити остаточно.

А хто тоді друзі?

Усі, хто хоче, щоб ця країна стала кращою.