03/04/2002 | Михайло ЖОЛУБАК

Воронов і Калінін знали, кого вони б'ють
Виступ адвоката потерпілих у справі Ігоря Білозора
ПРОМОВА
Михайло ЖОЛУБАК




Ігор Білозір — другий український композитор після Володимира Івасюка, який загинув у Львові. І якщо загибель першого для багатьох залишається незрозумілою і по сьогоднішній день, то відповідну картину загибелі другого ми маємо. Кривдники Ігоря Білозора – особи, винні у його смерті — знаходяться на лаві підсудних і повинні понести справедливу кару за скроєний ними злочин.

Політика чи хуліганство?

Справа його загибелі набула широкого суспільно-політичного звучання, вона має в першу чергу політичний характер. Такої думки спершу був і прокурор Львівської області...

На превеликий жаль, згодом прокуратура змінила свою думку, не змінивши підсудним такої важливої кваліфікуючої ознаки особливо злісного хуліганства як приниження ними честі, гідності народного артиста України, композитора Ігоря Білозора. В останніх постановах про пред’явлення обвинувачення та в обвинувальному висновку йшлося про те, що злочинні дії з боку підсудних вчинялися ними щодо раніше не відомої їм особи.

Я переконаний і стверджую, що Воронов і Калінін знали, кого вони б’ють. І якщо навіть припустити, що до цього випадку їм не було відомо, хто такий Білозір, то під час інциденту їх про це повідомив у першу чергу потерпілий Гнатовський, який на грубу вимогу Калініна “Прекратите петь, мешаете слушать” відповів, що вони співають пісню народного артиста України І.Білозора, який знаходиться серед них, і вказав на нього.

Про те, що за сусіднім столиком знаходиться також Ігор Білозір, підсудних і їх компанію повідомила офіціантка Х., про це кричав під час нападу на потерпілих за межами літнього майданчика потерпілий Гнатовський.

Про політичний характер даної справи говорили в свій час не тільки прокурор Львівської області, але й вищі посадові особи Львівщини.

“Не можна змиритися з тим, що антидержавні, антиукраїнські елементи намагаються в жорстокий, нелюдський спосіб зводити порахунки з визначними діячами культури, такими, яким був Ігор Білозір,” — говориться у підписаному ними некролозі.

Сама поведінка підсудних під час події 8.05.2000 року свідчить про політичний характер їхніх дій. Калінін у грубій формі російською мовою вимагає припинити співати українську пісню. Воронов уже після того, як стало відомо, чия пісня виконується, і що її автор знаходиться серед співаючих, б’є композитора, який не співав, нікому й нічим не заважав.

І в подальшому саме Білозір потерпає від кривдників. Після того, як він простягнув руку в знак прощення і примирення, чомусь найбільше б’ють саме його. Побивши двічі, ще раз наздоганяють і добивають.

Чим обгрунтована звіряча ненависть росіян Воронова і Калініна до українця Білозора?.. Яка була потреба третій раз наздоганяти? Треба було добити! Чому необхідно було добивати? Відповідь на ці запитання повинна бути. Нам відомо, що обоє підсудних народилися і виросли у Львові. Однак тільки один із них вільно володіє українською мовою. Незважаючи на те, що вони народилися і виросли у Львові, вони залишилися спадкоємцями тієї шовіністичної комуно-більшовицької частини російського населення, яка прийшла на нашу землю нібито під прапором визволення, а фактично з метою її поневолення. Присвоївши собі звання “старшого брата”, вони фактично стали повноправними господарями нашої української землі. Нашим населеним пунктам, вулицям присвоїли рідні їм назви, для них були відкриті середні школи, їм надавалися привілеї при вступі у вузи. Ні самі, ні в своїх дітей та онуків поваги до місцевого українського населення вони не виховували і тому більшість із них, проживаючи у Львові з 1944-1945 років до сьогоднішнього дня, не навчилися самі та не навчили молодших за себе української мови. Не поважаючи українців, не поважаючи їхньої мови, вони об’єктивно стали противниками українства і його державності. Саме в такому середовищі виховувалися підсудні Воронов і Калінін. І цим можна пояснити їхню поведінку стосовно Білозора та інших 8.05.2000 року.

Хто не поважає мови народу, серед якого живе,— це окупант, який на сьогоднішній день від свого привілейованого статусу окупанта відмовитися не може і не хоче. адже як можна пояснити поведінку молодика Калініна, який підходить до столика поважних людей і в грубій формі російською мовою вимагає припинити співати українську пісню. І тут цілком правий потерпілий Гнатовський, який зауважив: чи дозволив би собі хто-небудь вимагати в Москві припинити співати російською мовою, а в Пекіні китайською...

На протязі 10 років нашої державності проводиться така політика, щоб усім неукраїнцям на нашій землі жилося краще, ніж на їхніх етнічних землях, і не проводиться політика, щоб етнічні українці почували себе повноправними господарями на своїй землі і щоб їм жилося не гірше, ніж неукраїнцям. Це стосується і мовної політики в нашій державі.

Шановний суде! Загибель Ігоря Білозора пробудила трохи приспану свідомість українського населення нашого міста та і не тільки його. Це пробудження відбулося в різних формах... Не можна схвально ставитися до закликів “бий москалів”. З давніх-давен Львів був і є багатонаціональним містом, де мирно співіснували народи різних національностей. Так повинно бути й тепер.

Поряд з тим вважаю, що держава як на місцевому, так і на загальнодержавному рівнях реально повинна забезпечити українцеві не тільки всебічний розвиток і функціонування його рідної української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, але і його безпеку та повагу до нього. Якщо цього не буде, то немає гарантій, що не буде наступної жертви.

Питання моралі

На мою думку, надзвичайно актуальною є дана справа в питанні моральності нашого суспільства. До конфлікту, який мав місце 8.05.2000 і призвів до загибелі н.а. України, композитора Ігоря Білозора, дотичні два типи моралі, або мораль і аморальнісь.

Я більш ніж переконаний і намагатимуся це довести, що Ігор Білозір був глибоко моральною людиною, він був насамперед християнином і керувався принципами християнської моралі. Саме цими принципами він керувався, коли 8.05.2000 року на літньому майданчику кафе “Цісарська кава” до столика, за яким сидів він і його товариші, підійшов підсудний Воронов і безпричинно та безпідставно вдарив його в обличчя, після чого пішов далі. Необхідно погодитися з тим, що ця ганебна поведінка Воронова мусила принизити честь і гідність композитора... Після цього Ігор Білозір підходить до столика своїх кривдників , а їх вже на той час було двоє, і замість висловити свої претензії, протягує в знак примирення і прощення руку зі словами: “Ти ще молодий, я тебе прощаю”.

Це свідчить про велику християнську мораль композитора, говорить про те, що він, маючи міцний фундамент християнської віри, закладений батьками, його зберіг і поступив саме так, як поступив, хоч цей вчинок багатьма трактується як приниження.

І після того в грубій і нахабній формі проявляється антимораль. Другий раз Білозір був побитий після того, як в знак примирення простягнув руку своїм кривдникам.

Другого побиття для контррозвідника Збройних Сил України з вищою військовою освітою Воронова та його товариша Калініна виявилося замало і вони, керуючись єдиним умислом скоєння тяжчого злочину, ніж той, який вже був скоєний ними двічі, обганяють Ігоря Білозора та Богдана Гнатовського і знову ж таки несподівано для них і підступно нападають біля будинку обласної прокуратури на пр. Шевченка у Львові. Які наслідки наступили після цього, всім відомо.

Ось вона — моральність підсудних, яка свідчить про їхню підвищену суспільну небезпеку для українського суспільства, за що повинна наступити відповідна кара.

Шановний суде! До питань моральності і одночасно законності належить і питання знаходження на літньому майданчику “Цісарської кави” відеокамер, з допомогою яких, як пояснила в суді працівниця цього закладу свідок К., простежується весь літній майданчик і прилегла до нього територія. Фактично проводиться несанкціоноване таємне стеження за відвідувачами кафе-бару “Цісарська кава”...

Міліція

Трагічної загибелі Ігоря Білозора могло б і не бути, а у зв’язку з її настанням, кримінальна справа могла б розслідуватися набагато оперативніше й ефективніше, якби відповідно до покладених на неї обов’язків, спрацювала львівська, так би мовити, українська міліція...

Керівники та слідчо-оперативні працівники органів внутрішніх справ Львівської області не вжили передбачених законом заходів для охорони громадського порядку та затримання осіб, що скоїли злочин, не провели своєчасну перевірку очевидних фактів злочинної діяльності Воронова й Калініна, не забезпечили належного розслідування кримінальної справи...

Унаслідок бездіяльності працівника міліції Л., а я додав би, й Б. Воронов та Калінін продовжили свої злочинні дії за межами кафе і, наздогнавши Білозора й Гнатовського, коли останні йшли додому, нанесли їм ряд ударів, у результаті яких Білозору було завдано тяжких тілесних ушкодження, що стали причиною його смерті.

Таким чином, Л. та Б. є не тільки співучасниками нанесення Білозіру тяжких тілесних ушкоджень, за що повинні нести кримінальну відповідальність, але й допустилися злочинної халатності при виконанні своїх посадових обов’язків — і за це повинні також відповідати.

Шановний суде! Безпосереднє відношення до розслідування справи Ігоря Білозіра мають міліціонери автопатруля О., К. та П.

Попередньому слідству довелося прикласти дуже багато зусиль для того, щоб довести, що міліціонери автопатруля затримали саме тих осіб, які били Білозіра та Гнатовського.

Після доставки Воронова й Калініна в Галицький РВ помічник начальника чергової частини оперативний черговий Галицького РВ майор міліції Д. злочинно, недбало і халатно віднісся до виконання свої прямих посадових обов’язків. Рапорт міліціонерів автопатруля в КоЗП не зареєстрував, не організував виїзду на місце скоєння злочину та в лікарню слідчо-оперативної групи.

Більше того, не зібравши ніяких доказів вини чи невинності затриманих Воронова й Калініна, буквально через півгодини після їх доставки в РВ Д. самостійно приймає рішення про їх звільнення.
Будучи допитаними в якості свідка в суді, Д. був нещирим, відверто викручувався, удавав простачка, ніби він не міліцейський майор, а новоприйнятий на службу в міліцію міліціонер, не зміг пояснити, звідки йому було відомо, що затримані характеризуються позитивно.

На наш погляд Д., як і інші, повинен за свої злочинні дії чи бездіяльність нести кримінальну відповідальність.

Вважаємо, що суд повинен поставити питання перед вищим керівництвом ОВС про можливість подальшого перебування на службі в органах полковника міліції О. Ф. Воронова, який, не маючи жодного відношення до попереднього слідства в справі свого сина, втручався в його хід. З цього приводу слід врахувати покази підсудного Калініна та свідка Пуценко.

За дії свого сина Воронов-старший несе в першу чергу моральну відповідальність (інша відповідальність нібито не доведена), і тому виглядає дивною поведінка МВС з приводу його переводу з м. Львова на більш відповідальну посаду в Херсонську область.

Ніякого серйозного покарання вищі чини як Галицького РВ, так і інших вищих міліцейських інстанцій не понесли. Вони як працювали в міліції, так і далі працюють. Підводячи підсумок цій темі, необхідно констатувати, що народний артист України, композитор Ігор Білозір зараз лежить у могилі, а ті, хто винен у недбалому, злочинно-халатному розслідуванні його справи як працювали, так і працюють в органах міліції.

До цивільного позову

Потерпілими, матір’ю загиблого композитора, його дружиною та сестрою цивільний позов до підсудних про відшкодування наголошую матеріальної шкоди не пред’являвся. Та що в цьому випадку матеріальна шкода в порівнянні з тими переживаннями, душевними та моральними стражданнями, які були завдані матері, дружині та сестрі загиблого Ігоря Білозора?! Тому й був заявлений цивільний позов про відшкодування підсудними моральної (немайнової) шкоди, яка потерпілими визначена в один мільйон гривень. Чому саме така сума пропонується для стягнення з підсудних, я постараюся обгрунтувати.

Ми виходимо з того, що злочинним діями підсудних моральна шкода спричинена не тільки родині загиблих, але й українській державі, яка втратила свого народного артиста. Непоправні втрати зазнала українська культура, яка через злочинців утратила визначного композитора, багатогранно обдаровану людину, патріота, яскравого носія національної ідеї, усім серцем відданого Україні, творця музики, яка полонила світ, лицаря української пісні. Разом із Володимиром Івасюком він був основоположником новітньої української естрадної пісні, яка виховала цілі покоління сучасників.

Ігор Білозір міг би ще жити й творити, про його творчі плани говорила в суді його дружина Ольга Білозір. Він був гордістю родини Білозорів і не тільки родини. Історія Львова не бачила такого велелюдного похорону, яким був похорон Ігоря Білозіра. Його похорон був яскравим свідченням шани, любові та поваги до композитора. Моральна шкода у зв’язку з його загибеллю була завдана не тільки родині загиблого, але й усім нам.

І останнє, на чому повинен грунтуватися цивільний позов на суму в один мільйон гривень. Хто, шановний суде, приносить радість рідним і близьким? Живий чи мертвий? Звичайно, живий. Жива людина своєю діяльністю, творчістю приносить гордість, щастя та радість оточуючим її людям. Мертва — біль і скорботу. Ось один із основних критеріїв, яким, на мою думку, повинен керуватися суд при вирішенні питання задоволення цивільного позову.

Висновки

Підводячи підсумки, прошу обрати для підсудних міру покарання, адекватну скоєним ними злочинам.

Вважаю, що для них немає пом’якшуючих обставин. Пом’якшуючою обставиною не може вважатися часткове визнання ними вини, чим вони фактично своєї вини не визнали, а тільки намагалися заплутати судове слідство. Не повинні прийматися судом до уваги їхні характеристики, оскільки їхня життєва поведінка не відповідає тому, що вказано в характеристиках.

На час скоєння злочину підсудний Воронов Д.О. був військовослужбовцем, мав військове звання старшого лейтенанта Збройних Сил України. Ним скоєні тяжкі злочини і тому до нього повинна бути застосована ст. 37 КК України про позбавлення його офіцерського звання. Українофобам не місце в українській армії...

POSTUP - ПОСТУП