Зразок агітації за єду (реальний документ!)
03/15/2002 | Архіволог
Сім аргументів на користь Литвина
(штрихи до політичного портрета)
Феномен цієї, однієї з найкрупніших фігур українського політикуму можна кваліфікувати так -- завжди впливовий і не завжди адекватно відмий.
Газета "Дзеркало тижня" рівно чотири роки тому видрукувала орбіти впливу навколо Президента України. За один лише політичний цикл, або за одну парламентську каденцію на чотирьох витках довкруг Глави держави не втримався практично ніхто. Окрім Володимира Литвина, який був тоді і залишаєтжся дотепер найближче до епіцентру.
Чому це сталося і про що це свідчить?
Розпочнемо із другого -- свідчить, перш за все, про політичний вищий пілотаж, який дозволяє витати у владному піднебессі, не обпікаючись, на відміну від інших багатьох, об високі атмосфери безпосередньої близькості до Світла, яким є найвища у державі, верховна влада.
А тепер про складові цієї майстерності у найскладнішому, за визначенням Аристотеля,мистецтві, яким була ще з його часів і залишається донині політика.
Перше -- Володимир Литвин, на відміну від багатьох найактивніших українських діячів, займається політикою не на аматорських, а на науково професійних засадах. Політика для нього -- це практика тої науки, у якій він загальновизнаний авторитет. Він тим займається практично, що глибоко знає теоретично. Він не є стоматолог чи філолог, ветеринар чи сталевар -- і за сумісництвом політик самоучка, з власне кадровий державник. На фоні суцільної профанації, коли у владу рвуться люди, не маючи для цього жодної теоретичної підготовки і що найменшого природного нахилу, його постать виглядає мало неодинокою на мілині професійного безриб'я і аматорського невігластва.
Друге. Політика може мати різні форми прояву та джерела існування -- капітал, родове походження колись і номенклатурні зв'язки тепер, врешті, інтелект.
Сила Литвина -- в останньому. Про очолюваний ним виборчий блок один із його адептів влучно сказав: "У нашого блоку -- голова на своєму місці". Це не так уже й банально, коли в Україні все ще зберігаються старорежимні кадрові підходи, за яких "горе від розуму" є повсюдним прикрим явищем.
Власне, Розуму ніколи не було солодко у політиці, у якій найчастіше править бал посередня, цинічно брутальна нікчемність. Коли в Україні у владу модно приходити, що не прийнято у світі, з нового бізнесу чи зі старого виробництва, професор Литвин прийшов з науки, що дає підстави уже вдруге з приємністю наректи його "білою вороною".
Третє. Масштаб носія влади вимірюється, зрештою, нічим іншим, як кількістю втіленої у ньому політичної волі. Міністри чи губернатори, котрі по службі стикаються із Главою Адміністрації Президента України, можуть дуже переконливо аргументувати цю істину. Світлий розум і твердий кулак -- поєднання рідкісне, але ж ніхто не буде заперечувати, що воно блискуче співіснує в особі розпорядника головного державного будинку України на київській вулиці Банковій, 11.
Четверте. Українську політику зображають як боротьбу кланів за ресурс Президента. До якого з них належить Литвин? До жодного. Так, це правда, -- найближча до Президента України і найвпливовіша біля нього посадова особа -- не олігарх. Литвин не декларує, а попросту вимагає розділити в Україні політику і бізнес, владу і власність. Ви не звернули увагу, що на фоні нескінченних між кланових воєн, судів і арештів, звинувачень і компрометацій, цю людину, яка стабільно перебуває майже десять років на політичному олімпі, ніхто не впіймав -- доказово і переконливо -- на жодному аморальному вчинку. Де його фірми, холдінги, швейцарські рахунки і круті мерседеси? Їх немає і не може бути, бо, щоб вимагати очищення у політиці, треба самому постійно підтримувати чистоту власного службового мундира.
Тай не з того тіста він зліплений, щоб гнатися за маєтками. Він тішиться не ними, а приміром, книгами, власноручно написаними. Нехіть до матеріальних благ -- ще одна рідкість нашого теперішнього суспільного буття, але ж саме така порода людей годиться для ремесла політичного.
П'яте. У розвинутих демократіях, у яких культивується політика публічна, відкрита, жодних шансів на професійний успіх не мають ті шукачі всенародної слави, які страждають "косноязиччям". Це при деспотіях вожді виглядають, як, приміром, Сталін "геніяльними" тому, що мовчить. Не прийнято навіть задумуватися над аксіомою, що демократичний варіант політики -- це поприще златоустів. Адже демократія передбачає перманентні змагальність у риториці.
А юо ми маємо? Навіть володарі всенародних рейтингів, роблячи мудру міну, таке вам видадуть, що й самі збагнути не можуть, а що вже народ бідний має робити, переминаючи цю пологу пустослів'я.
Для нашого політичного бомонду найліпше підходить відома кваліфікація: неначе собаки -- усе розуміють, а сказати не можуть.
А ви пслухайте, як говорить Литвин. Заслухаєшся. Не лише в Америці, а і у нас також народ хоче лідерів слухати. Хоче знати, як вони думають і розуміють життя у всіх його хитросплетіннях. Бо коли глибоко розуміє, то може правильно покерує -- то вже гласить та сама народна мудрість.
Шосте. Рузвельт заздрив Черчіллю, який писав сам собі промови, як колишній журналіст, який, до речі, на старості заробив Нобелівську премію аж ніяк не за політику, а якраз за літературу.
Литвин -- політик, який пише. Від державних промов -- до фундаментальних монографій. Ми уже мали такого -- Михайла Грушевського, який не лише творив історію, а й писав її. Професор також історії Володимир Литвин має одне з найвправніши пер в українській науці і публіцистиці.
Пишучий політик -- знову ж таки дивина, навіть у світових масштабах, бо до британського прем'єра можна додати хіба що американців Кеннеді, Рейгана і Гора. Так що спискок, у якому є наш Литвин, вельми престижний, але доволі куций.
Сьоме. Ясна річ, що ми хочемо знати -- хто він -- ліво- чи правоцентрист, до кого дужче тягне, до "бандерівців"-західняків, чи до "москалів"-східняків, куди його дужче хилить -- до Америки чи до Росії? Відповідати на це запитання-дилему треба розпочинати зі згадки про місце народження цього селянського хлопця. Житомирщина -- центр України, у якому у районах західних правлять рухівці, а закілька десятків кілометрів східніше народ делегує до парламенту виключно комуніста-ленінця. Такий виходить дуалізм місцевого масштабу -- віддзеркалення сучасних загальноукраїнських реалій.
Такою є наша теперішня Україна. Немає іншої нині. Іншою вона може бути завтра. Але при одній-однісінькій умові -- якщо буде Україна єдиною. От яка філософія державника-демократа Володимира Литвина, який володіє таким потужнім єднальним потенціалом, що його позицію поділяють як у Донбасі, так і в Галичині. До Вашингтона і Москви ставиться з повагою, але знає, що ще не було такої держави у світі, яка би дбала про національні інтереси держави іншої, тому закликає нас бути націоналістами на міжнародній арені і проводити єдино правильний стратегічний курс -- про український.
Подумалося: якщо замінити прізвище і у цю характеристику підставити когось іншого? Не вийде. Немає ще жодного такого учасника виборів, який би мав отаких сім аргументів на свою користь. На усіх інших попросту звисатиме державний мундир Литвинового розміру -- політика якнайкрупнішого калібру.
Тому я буду голосувати за його і за свою єдину Україну!
(штрихи до політичного портрета)
Феномен цієї, однієї з найкрупніших фігур українського політикуму можна кваліфікувати так -- завжди впливовий і не завжди адекватно відмий.
Газета "Дзеркало тижня" рівно чотири роки тому видрукувала орбіти впливу навколо Президента України. За один лише політичний цикл, або за одну парламентську каденцію на чотирьох витках довкруг Глави держави не втримався практично ніхто. Окрім Володимира Литвина, який був тоді і залишаєтжся дотепер найближче до епіцентру.
Чому це сталося і про що це свідчить?
Розпочнемо із другого -- свідчить, перш за все, про політичний вищий пілотаж, який дозволяє витати у владному піднебессі, не обпікаючись, на відміну від інших багатьох, об високі атмосфери безпосередньої близькості до Світла, яким є найвища у державі, верховна влада.
А тепер про складові цієї майстерності у найскладнішому, за визначенням Аристотеля,мистецтві, яким була ще з його часів і залишається донині політика.
Перше -- Володимир Литвин, на відміну від багатьох найактивніших українських діячів, займається політикою не на аматорських, а на науково професійних засадах. Політика для нього -- це практика тої науки, у якій він загальновизнаний авторитет. Він тим займається практично, що глибоко знає теоретично. Він не є стоматолог чи філолог, ветеринар чи сталевар -- і за сумісництвом політик самоучка, з власне кадровий державник. На фоні суцільної профанації, коли у владу рвуться люди, не маючи для цього жодної теоретичної підготовки і що найменшого природного нахилу, його постать виглядає мало неодинокою на мілині професійного безриб'я і аматорського невігластва.
Друге. Політика може мати різні форми прояву та джерела існування -- капітал, родове походження колись і номенклатурні зв'язки тепер, врешті, інтелект.
Сила Литвина -- в останньому. Про очолюваний ним виборчий блок один із його адептів влучно сказав: "У нашого блоку -- голова на своєму місці". Це не так уже й банально, коли в Україні все ще зберігаються старорежимні кадрові підходи, за яких "горе від розуму" є повсюдним прикрим явищем.
Власне, Розуму ніколи не було солодко у політиці, у якій найчастіше править бал посередня, цинічно брутальна нікчемність. Коли в Україні у владу модно приходити, що не прийнято у світі, з нового бізнесу чи зі старого виробництва, професор Литвин прийшов з науки, що дає підстави уже вдруге з приємністю наректи його "білою вороною".
Третє. Масштаб носія влади вимірюється, зрештою, нічим іншим, як кількістю втіленої у ньому політичної волі. Міністри чи губернатори, котрі по службі стикаються із Главою Адміністрації Президента України, можуть дуже переконливо аргументувати цю істину. Світлий розум і твердий кулак -- поєднання рідкісне, але ж ніхто не буде заперечувати, що воно блискуче співіснує в особі розпорядника головного державного будинку України на київській вулиці Банковій, 11.
Четверте. Українську політику зображають як боротьбу кланів за ресурс Президента. До якого з них належить Литвин? До жодного. Так, це правда, -- найближча до Президента України і найвпливовіша біля нього посадова особа -- не олігарх. Литвин не декларує, а попросту вимагає розділити в Україні політику і бізнес, владу і власність. Ви не звернули увагу, що на фоні нескінченних між кланових воєн, судів і арештів, звинувачень і компрометацій, цю людину, яка стабільно перебуває майже десять років на політичному олімпі, ніхто не впіймав -- доказово і переконливо -- на жодному аморальному вчинку. Де його фірми, холдінги, швейцарські рахунки і круті мерседеси? Їх немає і не може бути, бо, щоб вимагати очищення у політиці, треба самому постійно підтримувати чистоту власного службового мундира.
Тай не з того тіста він зліплений, щоб гнатися за маєтками. Він тішиться не ними, а приміром, книгами, власноручно написаними. Нехіть до матеріальних благ -- ще одна рідкість нашого теперішнього суспільного буття, але ж саме така порода людей годиться для ремесла політичного.
П'яте. У розвинутих демократіях, у яких культивується політика публічна, відкрита, жодних шансів на професійний успіх не мають ті шукачі всенародної слави, які страждають "косноязиччям". Це при деспотіях вожді виглядають, як, приміром, Сталін "геніяльними" тому, що мовчить. Не прийнято навіть задумуватися над аксіомою, що демократичний варіант політики -- це поприще златоустів. Адже демократія передбачає перманентні змагальність у риториці.
А юо ми маємо? Навіть володарі всенародних рейтингів, роблячи мудру міну, таке вам видадуть, що й самі збагнути не можуть, а що вже народ бідний має робити, переминаючи цю пологу пустослів'я.
Для нашого політичного бомонду найліпше підходить відома кваліфікація: неначе собаки -- усе розуміють, а сказати не можуть.
А ви пслухайте, як говорить Литвин. Заслухаєшся. Не лише в Америці, а і у нас також народ хоче лідерів слухати. Хоче знати, як вони думають і розуміють життя у всіх його хитросплетіннях. Бо коли глибоко розуміє, то може правильно покерує -- то вже гласить та сама народна мудрість.
Шосте. Рузвельт заздрив Черчіллю, який писав сам собі промови, як колишній журналіст, який, до речі, на старості заробив Нобелівську премію аж ніяк не за політику, а якраз за літературу.
Литвин -- політик, який пише. Від державних промов -- до фундаментальних монографій. Ми уже мали такого -- Михайла Грушевського, який не лише творив історію, а й писав її. Професор також історії Володимир Литвин має одне з найвправніши пер в українській науці і публіцистиці.
Пишучий політик -- знову ж таки дивина, навіть у світових масштабах, бо до британського прем'єра можна додати хіба що американців Кеннеді, Рейгана і Гора. Так що спискок, у якому є наш Литвин, вельми престижний, але доволі куций.
Сьоме. Ясна річ, що ми хочемо знати -- хто він -- ліво- чи правоцентрист, до кого дужче тягне, до "бандерівців"-західняків, чи до "москалів"-східняків, куди його дужче хилить -- до Америки чи до Росії? Відповідати на це запитання-дилему треба розпочинати зі згадки про місце народження цього селянського хлопця. Житомирщина -- центр України, у якому у районах західних правлять рухівці, а закілька десятків кілометрів східніше народ делегує до парламенту виключно комуніста-ленінця. Такий виходить дуалізм місцевого масштабу -- віддзеркалення сучасних загальноукраїнських реалій.
Такою є наша теперішня Україна. Немає іншої нині. Іншою вона може бути завтра. Але при одній-однісінькій умові -- якщо буде Україна єдиною. От яка філософія державника-демократа Володимира Литвина, який володіє таким потужнім єднальним потенціалом, що його позицію поділяють як у Донбасі, так і в Галичині. До Вашингтона і Москви ставиться з повагою, але знає, що ще не було такої держави у світі, яка би дбала про національні інтереси держави іншої, тому закликає нас бути націоналістами на міжнародній арені і проводити єдино правильний стратегічний курс -- про український.
Подумалося: якщо замінити прізвище і у цю характеристику підставити когось іншого? Не вийде. Немає ще жодного такого учасника виборів, який би мав отаких сім аргументів на свою користь. На усіх інших попросту звисатиме державний мундир Литвинового розміру -- політика якнайкрупнішого калібру.
Тому я буду голосувати за його і за свою єдину Україну!