03/22/2002 | штабіст

Олесь Доній: Замість того, щоб прославляти себе і свій час, влада повинна нагодувати народ

Лідер студентського голодування 1990 року нині будує політичні "барикади",щоб змінити владу еволюційним шляхом

Досьє "УМ"

Олесь Доній народився у 1969 році, закінчив історичний факультет
Київського державного університету. Засновник та перший голова Української
студентської спілки. Очолював студентське голодування у Києві в 1990 році. У
199...-19... роках був заступником голови Народного руху України, лідером
партії "Молода Україна". Автор серії політологічних книжок та праць. Зараз -
голова ТОВ "Остання барикада". Кандидат у народні депутати по київському в/о
N 214.

- Олесю, минув рік після закінчення виступів, пов'язаних із "касетним
скандалом", коли ти знову вийшов у лідери молодіжного руху, очолив протестну
активність. Чи можна робити висновок, що за своїми настроями нинішня
парламентська виборча кампанія - 2002 року - стала логічним продовженням
минулорічних акцій, які сколихнули Україну?

- Загалом молодіжний рух "За правду!", одним із лідерів якого рік
тому виступав і я, був набагато ширшим, аніж ті зусилля, що є у виборчій
боротьбі зараз. Тоді справді значною була і його масовість, ідейність за
оновлення, очищення суспільства. І дуже шкода, що багато ідей виявилося тоді
"невчасними". Зокрема, у своїх аналітичних статтях я рік і понад рік тому
писав про потребу об'єднання різних невладних сил - Віктора Ющенка, Юлії
Тимошенко, Олександра Мороза... Сьогодні очевидно, що до цього тріумвірату
міг би долучитися й Олександр Омельченко. Але, як ми бачимо, на цих виборах,
на жаль, не відбулося ані об'єднання, ані узгодження кандидатів по
мажоритарних округах. Відповідно, у вищої влади є всі можливості "розвести"
кандидатів від опозиції, радикальної, поміркованої чи м'якої, примусити їх
конкурувати між собою, і, відповідно, існуюча влада залишиться на коні й
надалі.

Отже, я бачу як ширше, аніж просто вибори до парламенту, питання
координації зусиль і взаємодії всіх невладних сил. Бо ця кампанія з виборів
до ВР показала, що в нас таки не все гаразд. І через це знову є високою
ймовірність того, що владі вдасться ошукати суспільство. У хід іде
найбрудніша дезінформація; антипропаганда, коли це не спрацьовує - чиниться
жорсткий тиск, аж до погромів, побиття опозиційних кандидатів, зняття їх із
реєстрації...

- З якими випадками спротиву зіткнулися у ході цієї виборчої кампанії
особисто ти і твоя команда? Як це виглядає в демократичній і спокійній зовні
столиці, де ближче до гласності і ще не все узурповано владною політичною
силою?

- Прикладів більш ніж достатньо. Як тільки стартувала виборча
кампанія, одразу почався силовий тиск на наших агітаторів на вулицях.
Виштовхували, виривали листівки, перевертали щити, були й спроби побиття і
фізичні розправи. Викликали міліцію, складали акти. Адже як це так, що,
скажімо, навколо станції метро "Лісова" можуть бути агітаційні матеріали не
лише кандидата від Деснянської райдержадміністрації - пана Лаги? З іншого
боку силовий тиск намагався чинити й помічник діючого депутата від "Єди"
Балашова, котрий теж балотується тут, на Лівобережжі. Крім того, значно
дієвішим був нічний наліт на нашу виборчу штаб-квартиру - винесли всю
комп'ютерну техніку, реєстри виборців, списки тих, хто нас підтримує. Що це
була політична акція, підтверджує хоча б той факт, що погромники залишили
незайманою мікрохвильову піч, яка виборчої боротьби не стосувалася. А загін
міліціонерів, яких ми викликали наступного дня, замість того, щоб питати,
кого ми підозрюємо в пограбуванні, можливо, це справа рук конкурентів, почали
допитуватися, де ми друкуємо листівки, хто працює в нашій команді, хто в
районі нас підтримує. Після цього міліцію ми не бачили - "слідство"
зупинилося. Складається таке враження, що якась сила однією рукою наслала
бандитів, а іншою - правоохоронців.

І, нарешті, найбільший удар - це закриття організованого мною
арт-клубу "Остання барикада". Цю акцію я сприймаю, безумовно, як політичну.
Адже, скажімо, протягом дня виконавці цього доручення "згори" тричі змінювали
версію, чому вони повісили замок на дверях нашої "Барикади". Перше пояснення
було найвідвертішим - наш клуб перетворився на "кубло політичної опозиції".
Це справді була трибуна для українських національно свідомих сил, тут
проводилися як мистецькі, так і політичні акції, зустрічі з опозиційними
лідерами... До того ж команда "Останньої барикади" становила собою фактично
весь організаційний ресурс моєї виборчої кампанії, окрім того, виручка
"Барикади" давала й матеріальне підкріплення для виборів. Зрозуміло, що
надійшла вказівка цей клуб "мочити". І це сильний удар. Відтак у мене
зміцніло переконання, що в Україні склався симбіоз трьох сил - влада, бандити
й грошові мішки. Вони настільки переплелися, що незрозуміло навіть, хто саме
й кому віддає вказівки. Дуже багато дивних речей тут є. Скажімо, мені стало
відомо, що підписи за закриття "Останньої барикади" збирав один із керівників
банку "Аваль" пан Горовенко, який іде в депутати Київради по Печерську, де
знаходиться наш клуб.

Я впевнений, що ми зможемо відкрити "барикаду", якщо не на Суворова, 4, то в
якомусь іншому місці. Крім того, на перспективу є ідея створити по всій
Україні мережу таких принципово українських клубів - вогнищ національної
свідомості, культури, вільної думки.

- Як доводить перебіг подій виборчої кампанії, шалений спротив
чиниться не лише щодо опозиції, а й навіть щодо тих політичних сил і блоків,
які ставляться до влади помірковано. Йдеться передусім про справжню
адміністративну війну, розгорнуту проти блоку Віктора Ющенка "Наша Україна".
Тобто ми бачимо, що стати ворогом влади можна навіть через те, що хоча б
трохи намагався відрізнятися, дистанціюватися від цієї влади.

- До речі, Ющенко був першим політичним діячем, який зустрівся з
молоддю в нашому клубі "Остання барикада". Дійсно, Віктор Ющенко підійшов до
виборів досить толерантно, об'єднавши навколо себе конструктивні
націонал-демократичні сили, але видно, що логіка подій штовхає його до
опозиції, - без такої координації є ризик того, що "Нашу Україну" просто
розтягнуть на шматки. Це може бути широке об'єднання - з претензією на
парламентську більшість - і з блоком Тимошенко, і з депутатами з кола
київського мера Омельченка, і з іншими мажоритарниками. Для справжньої
перемоги потрібна більшість у ВР, потрібні союзники. Влада бачить такого
Ющенка ворогом свого стабільного становища. І те, яких обрисів набула ця
антиющенківська пропаганда, зокрема в пресі й на телебаченні, настільки
брудно, що виникає питання про наявність у організаторів цієї "м'ясорубки"
хоча б якихось морально-етичних норм. Усе це аж надто дисонує з тим високим
рейтингом, який Віктор Ющенко має в масах. Я думаю, що люди, попри хвилю
бруду, зможуть розібратися і пропрезидентські блоки зазнають приголомшливої
поразки. Ми ж уже зараз бачимо, наскільки жалюгідний ступінь довіри до діючих
Президента, блоку "За ЄдУ!", інших провладних партій.

- Ти, ще починаючи зі студентського голодування 1990 року, завжди
розкручував тему потреби приходи до влади нового покоління політиків. На цих
виборах її фактично узурпували інші сили - явно залежні від вулиці Банкової.
Чи вигідно їм підігрувати?

- Я думаю, час усе розставить на свої місця і люди розберуться, хто є
хто, як і навіщо він бреше про свою "правоту", "нову генерацію", "озимість"
тощо. Можу знову повторити свою ідею про "покоління оксамитової революції",
"покоління жовтня 90-го". Тобто про нас, "дев'ятдесятників", котрі мають
замінити заскорузлих "шістдесятників". Якщо перші були поколінням запізнілого
непослуху, запізнілою реакцією на сталінізм, то нам якраз пощастило з
моментом виходу на поверхню. У 1990 році акція жменьки політизованого
молодняка була підтримана практично всіма однолітками - страйкував увесь
студентський Київ, система впала, і потім настала відома стагнація. Але в
жовтні 90-го прийшло усвідомлення, що наше покоління виступає окремою
історично-соціальною групою. "Дев'ятдесятникам" знадобився не один рік, аби
зрозуміти власну окремішність і силу "заднім числом". На даному етапі
представники нашої групи хоч і молоді, але вже професіонали. Далеко не
аутсайдери. І я вважаю, що ніхто, окрім нашого покоління, не здатний закласти
підвалини для виховання вільної людини. В інших на це просто не вистачить
часу, вже не кажучи про бажання.

- Може скластися враження, що йдеться більше про мітингову політику,
а не про бачення реальних антикризових рішень...

- Нове покоління є просто необхідним для оновлення влади, оскільки,
як ми бачимо, армія старих управлінців, котра мало змінилася з радянських
часів, засвідчила свою нездатність кардинально переламати економічну кризу.
Йдеться про моральність, свіжі погляди, нові рішення на всіх напрямах,
звісно, не лише в політиці. Приміром, основною проблемою, яку я вирізнив для
себе, зустрічаючись із тисячами простих людей в окрузі, є те, як дати людям
пристойні зарплати й пенсії. Можна скільки завгодно говорити про демократію й
бити себе в груди (а ті, хто при владі, вже навчилися говорити про це краще
за нас), але без підвищення життєвого рівня не буде й демократії. Існуюча ж
влада зацікавлена в тому, щоб люди були бідними. Адже бідні люди - це
слухняні люди, вони не думають про високі матерії, а лише про те, як після
роботи поторгувати на базарчику чи обробити свої 6 соток на дачі. Як можна
жити на пенсію 80 чи 100 гривень, коли квартплата - 90? Чи на 160 гривень
учительської зарплати матері-одиночки? Я, коли був малий, жив удвох із мамою,
вона, звичайний інженер, мала зарплату 220 рублів, і цього цілком вистачало й
на неї, й на мене, й оплачувати кооперативну квартиру. Зараз ми маємо зовсім
протилежну ситуацію. Тому зараз основне завдання, яке я бачу, - знайти в
бюджеті кошти й підвищити зарплати та пенсії. Це цілком можливо за чесного
фахового підходу до управління економікою. У цьому напрямі в нас є варіанти і
зі збільшенням субсидій тим малозабезпеченим, хто має найбільшу скруту з
квартплатою, - просто необхідно використати перерахування зі старих
радянських ощадних книжок, гроші з яких украла держава. Тобто найперше - саме
такі першочергові проблеми, а решта вирішується вже у ході, була б чесна
влада, кваліфіковані кадри.

Ми бачимо, скільки коштів спливає на виборах, які заходи в нас
фінансуються, які будови, - а на людей не вистачає. Як за рабовласницького
ладу, коли народ жив украй убого, а держава будувала піраміди, щоб
прославляти вождів. У Європі вже давно прийшли до того, що не потрібно
прославляти час - потрібно нагодувати народ. Нам, як і в Європі, потрібно
прийти до консенсусу між владою, бізнесом, інтелектуалами й суспільством.
Поки що в нас ті, хто доривається до влади й до грошей, не вважає за потрібне
збагачувати й суспільство. Влада й нувориші зариваються, і в історії
достатньо прикладів, коли це закінчувалося революціями. Та нам усе ж потрібно
підійти до проблеми еволюційно - зараз ми маємо шанс змінити скомпрометовану
владу на виборах. Саме зараз ми маємо шанс позбутися корости, хоча це й дуже
непросто, адже сила тріумвірату, що зараз править Україною, - гроші, влада,
кримінал - просто несказанна.

- І наостанок: чи пов'язане закриття арт-клубу "Остання барикада" з
відкриттям телепрограми під такою назвою на "Студії "1+1"?

- Програма "Остання барикада", яка виходить в ефір пізно ввечері на
каналі "1+1", має відношення до нашого клубу. Я є власником торгової марки
"Остання барикада", і вихід цієї передачі (де я також є частим гостем, хоча,
схоже, й дуже незручним) узгоджений між мною та генеральним продюсером
"плюсів" Олександром Роднянським. Ідея цієї програми дуже класна. Адже існує
стереотип, ніби українці - це такі хитруваті, але не дуже інтелектуальні
люди, стереотип "салоїдів". А ця програма за допомогою дискусій відомих людей
на різні теми покликана показати, що в Україні є великий інтелект, у різних
сферах є розумні люди, спроможні мислити, вести за собою суспільство.

Розмовляв Дмитро ЛИХОВІЙ.

"Україна молода" 2002.03.22