03/26/2002 | Майдан-ІНФОРМ

25 березня 2002 року

(виступ у Вінниці, 14 березня 2002 року)

Шановні виборці! Сьогодні представники Соціалістичної партії України балотуються до різного рівня рад – від міської, районної, обласної до Верховної Ради України. Ми виставили по Україні близько 30 тисяч своїх кандидатів до різних рівнів представницьких органів. Ми маємо на те змогу, бо в партії більше 70 тисяч членів, вона інтенсивно розвивається, середній вік партійців 42 роки. Це люди, які пройшли життєву школу, знають що робити і як робити, не бояться йти проти влади.

Наша партія - опозиційна. Її чисельність за останні чотири роки зросла в п‘ять разів і це є свідченням того, що все більше і більше людей розуміє: так, як сьогодні, жити не можна, треба змінювати життя. А для цього треба змінювати систему влади і вирішувати ті питання, котрі найбільше турбують людей. Саме тому, готуючи свою передвиборну платформу, ми зосередилися на семи зобов‘язаннях, які беремо на себе при вашій підтримці.

Найперше – боротися за скорочення безробіття, за відродження економіки, організацію виробництва. Бо це є сьогодні основною причиною всіх негараздів в Україні. Погляньте, яка склалася ненормальна ситуація. З одного боку мертві підприємства, де не все ще розграбовано, є обладнання, яке могло б давати продукцію. З іншого - вісім мільйонів українських громадян стоять на базарах, торгують імпортною продукцією.

Ми не можемо докоряти цим людям, їх викинула туди держава. Серед них – активні члени суспільства: колишні інженери, конструктори, механізатори, лікарі, вчителі… Вони таким чином рятують свої сім‘ї. І ми повинні уважно подивитися: а яка у них перспектива, що можна мати з цього для держави, для тих же людей, що стоять на базарах?

Треба частину їх повернути до виробництво. Не насильно, а створивши умови, щоб вони самі тим зайнялися. Адже серед них є багато розумних, здібних людей, які можуть дати раду собі й роботу іншим. Решті ж треба забезпечити нормальні умови бізнесу. Які там вони зараз підприємці чи бізнесмени? Вони просто реалізатори, які заробляють по три-п‘ять гривень в холод і спеку, в непогоду, в дощ стоячи на базарі. А подивіться, як їх сьогодні обходжує держава. Близько двадцяти інстанцій, починаючи від санітарної, пожежної, податкової служб, міліції, прокуратури контролюють їх, і так “допомагають”, що кожен з них розуміє, що треба щось давать.

Хабарництво, корупція процвітає по всій Україні, стаючи суспільним явищем, котре несе величезну загрозу економіці, суспільству, ментальності, духовності.

Давайте, звільнимо цих людей від такої “допомоги” держави. Адже там, поруч стоїть і кримінальний рекет в образі стрижених хлопців, яким теж треба платити. А звідки брати, щоб платити? Звичайно, закладаючи в ціну товару. Тобто, з одного боку ви, покупці, утримуєте кримінальний рекет, з іншого – державний.

За ініціативою члена нашої фракції Олексія Шеховцова, у вигляді експерименту в Краматорську, Іллічівську та інших містах зроблено те, що потрібно зробити в усій державі. Там ввели єдиний спецпатент, і відразу почала зростати кількість торговельних точок, збільшилася кількість людей, які займаються виробництвом товарів, потрібних людям, – меблів, одежі, будівельних, продуктових товарів тощо. Значно, до 30%, зросли доходи до місцевого бюджету. Це велика соціальна перспектива, і ми будемо наполягати, щоб вона була реалізована скрізь в Україні.

Ми пропонуємо також створити державний Банк реконструкції і розвитку для основі пільгового кредитування виробництва і підприємництва. Буде оживати економіка, розгортатиметься виробництво. Наші розрахунки показують, що всього за один рік можна створити близько одного мільйона ефективних робочих місць.

Особлива проблема, яка хвилює всіх – це нинішнє перетворення житла у зашморг на шиї у людини.

Чим далі, тим більше цей зашморг затягується, і ви бачите самі, що сімейні доходи не дозволяють утримувати житло через ціни і тарифи. Соціалістична партія України впродовж трьох років організовує акції протесту по всій Україні в осінній період від вересня до грудня – в той час, коли формуються бюджети – з метою недопущення зростання цін і тарифів. Ми двічі добивалися прийняття Верховною Радою – один раз постанови, другий раз – закону про мораторій на зростання цін і тарифів. У відповідь Президент наклав вето, навіть звертався до Конституційного суду. Це, бачте, виходить за межі Конституції. Він натякає на те, що ми повинні готуватися до ринкових умов господарювання в Європі. І тому у нас, треба формувати ціни і тарифи, як і в Європі. Я взагалі-то не проти, щоб вони так формувалися, але за однієї умови – щоб так само, як і в Європі формувалися і зарплата, і пенсія у наших людей. Тоді можна відпускати ціни, і тоді можна говорити про ліквідацію субсидій, бо це ганьба для людини і для держави також.

Ми пропонуємо розібратися з тарифами, зменшити їх вартість, бо в нас є колосальні резерви для цього тут, в Україні.

Сьогодні виробництво кілоВатт\години на атомній станції обходиться по собівартості півтори копійки. Ви платите 16 копійок. Виникає питання: а куди йде різниця? Я вам поясню. Якщо врахувати оптову ціну сім копійок, то решту – дев‘ять копійок ви платите в кишеню тим достойникам, які за безцінь прибрали до своїх рук обленерго. Ви своїми злиднями прирощуєте їхні капітали. Це ніякою економікою, ніяким бізнесом не пояснюється. Це називається крадіжкою грошей.

Запам‘ятайте, до речі, ще одну цифру. Орієнтуючись на урядові розрахунки, після першого квітня кілоВатт\год. електроенергії для споживача має коштувати 36 копійок. А ви робіть для себе висновки.

Якщо ви цю владу – у вигляді “За ЄДИ” чи інших пропрезидентських партій і блоків підтримуватимете в парламент, то таким чином ви будете голосувати й за те, щоб за кіловатт\годину платити 36 копійок. На перших порах…

Отже, це лише один приклад того, як нераціонально, не на користь людей використовується тарифна політика.

Візьміть інший приклад. Ми в Україні видобуваємо 17 мільярдів кубометрів власного газу за ціною 20 доларів США за тисячу кубометрів. З вас же беруть 82 долари – вартість російського газу. Це й є потреба комунальної сфери в цілому по Україні. Так не повинно бути. Нехай вони пускають у виробничу сферу газ по високій ціні, а ви повинні платити за тією ціною, яка складається на газ українського виробництва.

Ми наполягаємо – треба, щоби електроенергія атомних станцій, газ українського видобутку йшли в комунальну сферу.

Можна підбити риску під тим, що я сказав, зробити висновок: ми живемо так погано не тому, що ми дурні, або бідні, ми живемо погано тому, що злодії в нашій хаті. Я можу десятками прикладів підтвердити цей висновок.

Так, у Конституції закладена норма – освіта, в тому числі вища, медична допомога в Україні забезпечуються за бюджетний кошт, а не за гроші людей.

Насправді ж вся медицина стала платною, вища освіта сьогодні для 62% студентів здійснюється на так званій контрактній основі, себто за гроші батьків. Ви можете дати вищу освіту своїм дітям, якщо за рік треба віддати за навчання в середньому 700 доларів? Звичайно, ні.

За наполяганням нашої фракції Верховна Рада проголосувала закон “Про освіту”, за яким із осені нинішнього року не менше 50% студентів передбачається вчити за бюджетний кошт з поступовим переходом на норми, передбачені Конституцією. Але виникає питання: є гроші для цього чи немає? Є гроші для безкоштовної медицини, чи немає? Відповідаю – гроші є.

Для прикладу можу привести такі аргументи. У нас два роки тому йшла президентська кампанія. У кожному районі працювали відділення Фонду "Соціальний захист”. В штабі кожного відділення цього фонду працювали сім чоловік. Керівник отримував 400 грн. заплати (по відомості), отримували гроші інші працівники, готівкою йшли колосальні гроші для того, аби найняти армію волонтерів, які ходили по місту і говорили: або голосуйте за нашого президента, або ви завтра втратите роботу чи ваші діти будуть виключені з інституту… Це було чи не було, я вас запитую?

Сьогодні те ж саме здійснюється під маркою захисту інтересів блоку “За єдину Україну!”, простіше кажучи – “За ЄДУ”.

Тепер давайте подивимося, а де ж бралися гроші, щоб цю армію якимось чином проплачувати, аби послати людину, щоб вона займалася по суті непотрібною справою – здирала зі стовбів плакати конкурентів, залишаючи тільки образ “світлого і ясного” тощо. Мабуть, для цього треба платити людям?

Так, от за довідкою НБУ, на рахунках Фонду “Соціальний захист” за два місяці до виборчої президентської кампанії було накопичено півтора мільярда гривень. Для безкоштовної освіти не вистачало чотириста мільйонів гривень, для безкоштовної медицини – шістсот мільйонів до бюджету. А тут у півтора раза більше, ніж потрібно було на ці потреби разом! Знаючи про це, я вніс проект закону про вилучення коштів Фонду “Соціальний захист” до бюджету, Верховна Рада підтримала, проголосувала цей закон. Президент наклав на нього вето. На чолі цього Фонду стояв і нині стоїть Олександр Волков, права фінансова рука президента. Тож і не дивує нікого, мабуть, чому саме такою була реакція президента.

Тому на запитання президента: “Чому вони, соціалісти, пропонують якісь, знаєте, популістські програми, хай краще скажуть, де гроші взяти”, - я відповідаю: перестаньте красти, гроші є.

На повернення заощаджень громадян, на підтримку підприємництва, на розвиток аграрного сектору, на потреби молодої сім‘ї – є гроші. Навіть при сьогоднішньому розвалі виробництва.

Клановики сьогодні при владі. Вони формували цю владу, державними інструментами, податковою службою, міліцією, прокуратурою захищають свої корпоративні, меркантильні інтереси. Їм суспільні інтереси ні до чого. Вони – монополісти.

Вони не пускають сюди зарубіжного інвестора – щоб не ділитися ні з ким суперприбутками, вони жиріють сьогодні, пухнуть, розуміють, що при таких, як нині, умовах вони будуть і далі процвітати. Але за таких умов гинутиме суспільство, яке сьогодні скоротилося вже майже на чотири мільйони чоловік. Нам треба всім задуматися, як врятувати суспільство, державу.

До вас на вибори сьогодні йде великий загін кандидатів-мажоритарників, кандидатів до місцевих органів влади і до Верховної Ради. Я хотів би висловити кілька порад.

Звісно, вибір ви будете робити самі. Але я хотів би, щоб ви прислухалися до того, що я скажу. Підтримайте кандидатів нашої партії до місцевих органів влади. Це надзвичайно важливо. Чим далі, тим більше посилюються функції влади внизу, на місцевому рівні. Тому надзвичайно великою стає роль місцевого представницького органу. Розпорядження комунальним майном, фінансовими ресурсами, вирішення кадрових питань, встановлення цін і тарифів – це все буде вирішуватися тут, на місці.

Кого туди пошлете, такими будуть і результати. Якщо ви пошлете того, хто залежний від влади і гнутиме голову, розуміючи, що робить непотрібну справу, але голосуватиме так, як сказав йому начальник, то таким буде результат і у вас. Тому я прошу вас: голосуйте за соціалістів, вони не дадуть спати жирним карасям, добиватимуться змін на користь виборців.

Давайте розберемося з партіями. У вас у бюлетені буде 33 суб‘єкти виборчого процесу. Спокійно на те все дивіться, бо приблизно 20 з них не існує в природі. Це одноденки, які випливли на час виборів. Такі, як “Нова сила”, “Нова генерація” і т.п. Все це для антуражу, аби тільки розтягнути голоси.

А щодо інших, давайте, порадимося. От, наприклад, є така Партія зелених. На минулих виборах вона взяла 6% голосів. Я об‘їздив всю Україну, знаю політичну структуру, знаю активістів на місцях і знаю, що немає такої партії. Є подекуди певні “зелені” острівці, десь люди намагаються берегти природу, десь щось там заявляють. А ці… Немає партії такої!

Звідки, у людей приязнь до невідомої партії? На телебаченні постійно показують, як у Європі зелені борються за охорону довкілля, як проводять антиглобалістські акції і тому подібне. Так ті ж зелені – ліві за політичним спектром! А наші зелені – це власники найбільших металургійних компаній, хімічних заводів, засобів комунікацій, всього того, що найбільше забруднює навколишнє середовище.

На перше засідання Верховної Ради в 1998 році ПЗУ всією фракцією приїхали на велосипедах, щоб показати, наскільки дбайливо вони ставляться до природи. Сьогодні на велосипеді до Верховної Ради під‘їхати не можна, бо всі під‘їзди забиті “Мерседесами” зелених. Я вас прошу, не голосуйте – це не та зелень.

Щодня на екрані “Інтера” ви бачите, як сонце сходить то в одній, то в іншій країні і з екрану рефреном звучить: “2002 рік – рік соціал-демократії”. Весь час йде натяк, що це наші соціал-демократи, об‘єднані, такі ж самі. Наші соціал-демократи об‘єднані мають таке ж відношення до соціал-демократії в Європі, як наш президент до філології.

Якщо говорити про Європу, то ми – Соціалістична партія України - співпрацюємо з соціалістами, з соціал-демократами в 15 країнах Європи, де вони при владі. Зараз розглядається питання про вступ Соціалістичної партії України до Соцінтерну. Нашу молодіжну організацію вже прийняли до молодіжної організації Соцінтерну. А з СДПУ(о) вони не співпрацюють. Тож робіть для себе висновки.

Є таке об‘єднання “Жінки за майбутнє”, точніше буде сказати “Жінки за майбутнє Кучми”. Воно розраховане на тих наївних, хто не може голосувати за тих, других, третіх. А сьогодні приблизно 30% виборців не визначилися і, може, думають: давайте, голосувати за жінок, так воно буде краще. Але ж це специфічні жінки. Подивіться, хто вони такі, подивіться, скільки серед них “кавалерствених дам”. Є така масонська ложа “Орден святого Станіслава”. А жінка, яка туди йде, стає “кавалерствена дама”. І перша леді в тому числі. В цей орден попхалося вище керівництво України, бо воно після того, ніби стає дворянством. Всі міністри, державні секретарі, віце-прем‘єри там. Вони хочуть бути політичною елітою. В “Честь имею пригласить” Яна Табачника ви бачили їхні “згорьовані”, “нещасні” обличчя. Ви не знаєте, що це таке? Сидять там і все думають, чи є тут у вас робота, як у вас із пенсіями? Вони йдуть туди, пробиваються в парламент, щоб боротися за третій строк і довічне президентство Кучми, щоб своє привілейоване становище захищати. Тому ці жінки – не за ваше майбутнє!

“Наша Україна” Віктора Ющенка і список за ним – найдискусійніша сьогодні тема в Україні. У нас, якщо Бога немає, то його вигадають. І кожен шукає Мойсея, який приведе нас до землі праведної. Те, що Віктор Андрійович, буває, говорить так, що не завжди можна зрозуміти, що він говорить, це вже деталі. Згадайте генерального секретаря КПРС Горбачова. Спочатку раділи, що він може говорити просто, потім – що до кінця, без зупинки, потім – розібралися, що він говорить одне й те ж саме. Нарешті, пізно, але розібралися, що він взагалі нічого не говорить, лише струшує повітря.

Я стримано ставлюся до Віктора Андрійовича, хоча можна говорити про нього, як про зміну еліт при владі, але… Він багато разів говорив, що він син свого батька - президента, а ті хлопці й дівчата, котрі мерзли на граніті київського Майдану Незалежності – фашисти. Це він під цим підписався. Що тут скажеш? Я не один раз казав, що краще бути сиротою, ніж мати такого батька.

Давайте подивимося список “Нашої України”. Там ті ж самі люди, перевірені адімінстрацією президента в Києві. Той же сумський губернатор Щербань, той же екс-керівник Держрезерву Червоненко. Тому думайте, вибирайте.

Далі – “За єдину Україну!”. Її рекламою обклеєно все в містах, в селах, влада скрізь дивиться, чи часом хто не зірвав плаката. До речі, за законом влада не має права втручатися у виборчий процес, хоча робиться це повсюдно. Влада захищає свій інтерес у цій справі. Вона не думає, як же люди житимуть далі. Мене інколи дивує, що навіть голови районних рад, влада яких закінчується через кілька тижнів, теж ходять слідом і підносять заєдистам патрони. Ти краще до людей зараз іди – якщо ти порядна людина тебе знову оберуть. Але якщо ти зараз будеш шісткою у цієї влади, то люди ж від тебе відвернуться! Про що ти думаєш? Чи забули, що Литвин обіцяє після виборів об‘єднання 3-4 областей. Що це означає для адміністраторів – півбіди, але ж це перспектива занепаду районних містечок, позбавлених райвідділів освіти, медицини… Дивує така позиція окремих представників представницької влади.

Так от, “За єдину Україну!”. Вони привласнили зараз собі й Шевченка, й Грушевського, й Лесю Українку. Я говорив у Каневі – якби Тарас Григорович піднявся і подивився на плакат “За ЄДИ”, де він зображений, він би пішки знов пішов на Чернечу гору, до сокири закликав би проти тих, хто сьогодні входить до керівництва “За єдину Україну!”. Подивимося, хто там є: зять президента, сват президента, хрещеник президента, гаманець президента, міністр президента, прем‘єр президента. Вони всі сьогодні при владі, вони привели до такого стану, який ми бачимо тепер. Вони між собою мають різні бізнесові інтереси? Щоб не гризлися, як павуки в банці, у вигляді кришки їм поставлено главу адміністрації Литвина.

Тепер подивимося на мораль цього об”єднання. Уявіть собі, що б сьогодні телебачення робило, аби, не дай Боже, я допустив дорожньо-транспортну пригоду і при тому загинув чоловік. А тут все в порядку. Подумаєш, вбили якогось там полковника у відставці. Пам‘ятаєте, як президент говорив: подумаєш збили там один літак, не треба робити трагедії, у світі ще й не таке робиться. Вбили чоловіка… А він собі служив на Байконурі все життя, вийшов на пенсію, приїхав у Київ, мав “Жигуля” 17-річного віку, їхав у Кагарлик, де за 40 км від Києва у нього город і погріб, щоб картоплі взяти перед Новим роком. Там є траса, розділена двома суцільними лініями. Як натякають засоби масової інформації, їдучи туди на своєму допотопному “Жигулі”, він бачить, що назустріч їде кавалькада – броньований джип, а за ним – мигалка. Як пишуть газети, зі швидкістю 80 км на годину. Я там буваю, а тому знаю, що ближче до істини не 80, а 180 км на годину. Раптом пенсіонер б‘є в джип, правда не на своїй смузі… Не вдався йому подвиг камікадзе, сам загинув. Це “дрібниці”, але ж поранив голову адімінстрації. І щоб ви не сумнівалися в тому, Володимир Литвин наклеїв наклейку на лоба, їздить Україною і всім розказує, як він страждає за прозорі вибори, що ніде немає у нас адмінресурсу. Правда, зустрічається не так з виборцями, як з адмінапаратниками, дає їм завдання “до двору”.

Тетяна Коробова, блискучий журналіст, у газеті “Грані” написала: “…ведь каждый здравомыслящий человек понимает, что под пластырем рана не заживает…” Він прочитав, здер наклейку з лоба, і всі побачили, що там нічого немає.

Я це розповідаю не для жартів, я кажу про мораль влади. Ми підписали подання до прокуратури і до президента, що ці достойники - історик Литвин і випускник кооперативного технікуму Ігор Бакай ще й видатні винахідники! І вони викачали з держави 500 мільйонів доларів. Це купа грошей, яка більша, ніж річні витрати на освіту й охорону здоров”я. Винаходи ці були в радянські часи зроблені харківськими вченими, а потім присвоєні нашими пройдисвітами у вигляді патентів. А прокурор, який входить до списку КПУ, твердить своє: “лож” і “хвальш”. Тоді виникає питання: ці люди дбатимуть про порядок у державі? Вони боротимуться про краще життя? Про тарифи? Про роботу для вас? Про майбутнє ваших дітей?

Вони дбають про свою власну кишеню і тільки. Тому ні в якому разі за цю “За єдину Україну” голосувати не можна.

Ви спитаєте, а за кого ж треба голосувати? Тринадцятий номер у бюлетені – Соціалістична партія України. Тринадцяте число – нещасливе. Для влади. Для нас це число щасливе. На минулих виборах виборах ми мали дві тринадцятки – двадцять шостий номер і набрали тринадцять відсотків. Чотири з них вкрала влада, ми знаємо, як це робилося.

Тринадцятий номер, Соціалістична партія України. Прошу, підтримайте. Не нам це потрібно, це потрібно вам. Ми боремося, ми йдемося проти зла, ми говоримо про це відкрито, ми інколи ризикуємо життям своїм, ми йдемо так, бо це потрібно суспільству, це співпадає з нашими переконаннями і з перспективою для суспільства.

За чесну владу!

За краще життя!