04/10/2002 | Максим’як

Іван Глінка, Ярослав Грушевський, "Укрінформбюро" (газета «Грані») http://www.grani.kiev.ua/2002/texts/2/Grushevsky19L_ukr.htm

А у алжирського бея — под носом гуля! М. В. Гоголь, "Записки божевільного"

Що може бути спільного між літераторами Миколою Гоголем та Юргеном Роттом? Та майже нічого. Микола Васильович ніколи не писав про олігархів. Вершиною його творчості стали роман про дрібного злодія, який намагався збільшити число своїх кріпаків шляхом приписок, і п’єса про дрібного афериста, якому випадково, пощастило "розвести на бабки" деяку регіональну еліту. У Миколи Васильовича не було свого видавця і спонсора, і, головне, він ніколи не ліпив біографій на замовлення. Та й жили Юрген Ротт та Микола Гоголь у різні часи та у різних державах. Однак з великим українським (або — російським, це вже як кому подобається) письменником німецького белетриста ріднить одне — злісне знищення ними ж написаного. От тільки Гоголь власноруч (і, як говорили злостивці, у "нападі безумства") спалив 2-й том "Мертвих душ", а за Юргена Ротта це зробили інші. Можливо, його спонсор, видавець і головний герой останнього твору — Вадим Рабинович. Великий і жахливий.
Нарешті таки й Україна дочекалася появи цього бестселера. Цього нетлінного твору німецького письменника Юргена Ротта — "Олігарх" ("Der Oligarch"). Щоправда, шум навколо книги вже почав вщухати. Її герої перестали погрожувати судовими позовами. "Сайт МІГньюс" припинив її рекламувати, а "Студія 1+1" — цитувати вибрані місця. У власному перекладі з німецької. Певно, тому, що тепер будь-який громадянин України може прочитати цей літературний шедевр російською. І дізнатися про те, наскільки великий та всемогутній Вадим Рабинович, бо, як мовиться у передмові видавця (німецького): "Біографія Рабиновича відбиває, як мікрокосмос, політичні та економічні сценарії. Він народився понад сорок років тому у Радянському Союзі, коли помер Сталін, і діє сьогодні, при Путіні та Кучмі. Він являє собою історію успіху людини, яка провела багато років у в'язниці, щоб потім перетворитися на свого роду "ікону"... Рабинович — частина Системи, він живе за її рахунок і водночас критикує її". Далі ізраїльський підприємець презентується як "найбагатша" та "наймогутніша" людина в Україні. Загалом, як співали осанну герою фільму "Вогонь, вода та мідні труби": "Наймудрішому, ішому, ішому — слава! Найгарнішому, ішому, ішому — слава!". Тим більше що Вадим Рабинович, дійсно, і у вогні не горить, і у воді не тоне. А випробування мідними трубами проходить чи не щодня.
"Укрінформбюро" вирішило порівняти німецький та російський тексти "Олігарха" (німецькою — "Europa Verlag", Гамбург-Відень, російською — "СN-Столичные новости"). Це виявилося вельми цікавим. Обкладинка західного видання — Рабинович у русі. У легкій демократичній футболочці. Обкладинка української книги — Рабинович у строгому костюмі з краваткою і у позі Наполеона. На тлі ізраїльського та українського державних прапорів.
Але книги відрізняються не лише цим. За детального дослідження виявилося, що деякі фрагменти оригінального витвору пана Ротта з "адаптованим перекладом видавництва "СN-Столичные новости" виявилися дивовижним чином вилучені з російськомовного варіанту. Як мовиться: "Знала, що обрізають. Але, щоб настільки!".
Ну, припустимо, зникнення фотографії Вадима Рабиновича з Леонідом Кучмою на тому самому диванчику ім. майора Мельниченка — ясна річ. Це на Заході заведено у такий спосіб підкреслювати свою близькість до сильних світу цього. А у нас з президентом фотографувалися всі. Навіть підозрюваний у вбивствах Ігор Шагін ( "Ой "Топ-сервіс", ой "Топ-сервіс", люди тут хороші!"). Тому нас фотографією не проймеш! Тим більше що завжди можна сказати — фотомонтаж і "хвальсифікація". Тим більше що в архіві Рабиновича є аналогічна фотографія з Біллом Клінтоном (О, "найвпливовіший"!). Але навіщо Рабиновичу треба було вилучати з книги фото, де він зображений у компанії з якимось статечним негром? Пояснення просте — з німецького оригіналу було вирізано цілу главу "Діаманти, чорна нафта та Леонід Юхимович" (стор. 209-216).
Інформація для "непосвячених". Ось вже кілька років Вадим Рабинович веде інформаційну війну з одним із власників "Студії 1+1" Борисом Фуксманом. І, зокрема, звинувачує його в дружбі з деяким Мініним. Фуксман, в свою чергу, ставить за провину Рабиновичу його справи з деяким Вульфом. Про це пишуть впливові газети, віщають популярні телеканали, розміщують інформацію відомі Інтернет-сайти. Громадськість, на думку дуелянтів, затамувавши подих, стежить за їхнім двобоєм. Щоправда, на мільйон чоловік в Україні навряд чи віднайдеться бодай з десяток таких, що знають, хто такі Мінін і Вульф, не кажучи вже про самих "стариків-розбійників" Фуксмана та Рабиновича. Але тут, як відомо, головне — скандал. Яка різниця — хто з ким б'ється? "По ночам моя жена ходит через лес. Ей — не важен результат. Нравится — процесс!"
Так от, "Леонід Юхимович", через якого, певно, й було вилучено зазначену главу, і є той самий Мінін (не плутати з "корешем" Пожарського та адміністратором кримського президента Мешкова). Звісно, західний читач сприймає його по-батькові "Юхимович", як прізвище. Що з них візьмеш? Та й кому цікавий цей емігрант з СРСР, що промишляв торгівлею іконами? Тому, для гостроти сюжету, Мінін згадується у книзі у зв'язку з оборудками з торгівлі "кривавими" алмазами зі Сьєрра-Леоне та Ліберії, з наркотиками і з перекиданням нафти до Югославії. А, крім того, особливо зазначається те, що Мінін "жив з удовою одного відомого російського мафіозо у Римі" і причетний до деяких убивств. Навіщо у полемічному завзятті Вадим Рабинович розказав про це Юргену Ротту? Навіщо схвалив публікацію цього тексту у Німеччині, але в російськомовному варіанті піддав обряду брітмули, тобто — обрізанню?
Довідка Укрінформбюро. Мінін Леонід Юхимович. Народився в Одесі у 1947 році. У середині 70-х покинув СРСР. Займався торгівлею антикваріатом та творами мистецтва. У 1978 році затримувався у ФРН за контрабанду. З розпадом СРСР перетворився на мультимільйонера. У 1999 році умовно осуджений у Ніцці за зберігання наркотиків. Проживав на іспанському острові Ібіца. 3 серпня 2000 року був затриманий у Мілані. Під час арешту у нього вилучені алмази і 20 грамів кокаїну. Нині відбуває дворічний термін в одній з італійських в’язниць. На волю має вийти наступного року. Має широкими зв'язки у світовій злочинній спільноті. Близько знайомий з низкою українських політиків. Підозрюється Інтерполом у торгівлі зброєю та "конфліктними" алмазами.
Довідка Рабиновича. "Леонід Юхимович та я познайомилися у Києві у 1993 році. Він багато розповідав про свою діяльність, про свої справи в Африці та Китаї... Я дійсно полетів з ним до Ліберії, до зруйнованої, але водночас — фантастичної країни... Ми провели переговори з міністрами і з Президентом Чарльзом Тейлором". Ось це й є той самий статечний негр з вилученої фотографії. А ось, напевно, головне — те, через що дану главку довелося терміново вилучати. "Хочу зазначити, що я приїхав до Ліберії з цілою делегацією українських чиновників, яким я хотів показати, що, незважаючи на громадянську війну, Ліберія має багато можливостей для хорошого бізнесу.
Виникає одразу два питання. Якщо ти вперше приїхав до цієї африканської країни, то невже знав зазделегідь про неосяжні перспективи цього регіону? Настільки, що вирішив притягнути з собою "цілу делегацію українських чиновників"! І друге питання: судячи з хронології, і знакове знайомство з Леонідом Мініним, і значна делегація українських чинуш співпадають (звісно — випадково!) з періодом прем’єрства людини, фотографію якої з українського варіанту також вилучили! Ім'я її — теж Леонід. Але ось прізвище її — Кучма. До речі, на одній з фотографій, опублікованій у російському варіанті "Олігарха" Леонід Данилович чудом уцілів. Фото підписане: "Тель-Авів. Україно-ізраїльська торгова палата". На чолі довгого стола засідає Вадим Рабинович. А у самому кутку притулився український президент. Леонід Данилович скромно сперся ліктем на ліву руку і слухає Рабиновича, тримаючи правою рукою келих з соком. Просто картина "Президент на прийомі у "олігарха". Заради неї навіть варто було викинути подвійний портрет на диванчику. Щоправда, ця фотографія викликає певні сумніви. Справа не в тім, що пан Кучма НЕ МОЖЕ посідати таке скромне місце в кінці стола. Справа в тіні над його головою. Надто вже на справжній фотомонтаж схоже. Однак — з якою метою саме це фото з'явилося на сторінках книги Ротта? І чому ж главу про Леоніда Мініна було вилучено?
Десь у тексті міститься бомба, яку недоглядів головний персонаж. Рабинович на попередніх сторінках зізнається у контактах з не менш одіозними Григорієм Лучанським, Борисом Бірштейном, Семеном Могілевичем та Сергієм Михайловим — "Міхасем". Він нарешті таки зізнається у тому, що завжди, коли не заперечував, то завжди старався обійти мовчанням — у своїй безпосередній роботі у "Нордексі". А от про африканську співпрацю з Мініним українцям знати не треба, і задля того, щоб прочитати про це, треба вчити німецьку. Адже ж епізод — вартий уваги. Коли вірити панам Ротту та Рабиновичу, після проведення україно-ліберійських переговорів Мінін вирішив дізнатися, скільки він отримає за посередництво: "Вже коли всі ділові питання були вирішені, несподівано Леонід Юхимович спитав мене, яку суму я готовий перерахувати на рахунок його фірми у Монровії для бізнесу, який я хотів робити у Ліберії? Він натякнув мені, що коли я відмовлюся, ніхто у Ліберії не матиме зі мною справи. У нього були найкращі зв'язки з президентом Тейлором та урядом, інакше я не мав жодних шансів. Я поставив йому зустрічне питання: "Що ти маєш на увазі щодо грошей? Ти хочеш бути моїм партнером чи ні?" Це було схоже на справжній шантаж. Я відхилив його пропозицію. Але Леонід Юхимович стримав своє слово. Цього ж дня президент Тейлор та його уряд перервали з нами всі стосунки і жодного разу не відповіли на наші інвестиційні пропозиції. Вони навіть не захотіли дати нам заправити літак. Сьогодні я можу сказати, що нам повезло".
Звичайно — повезло. Діло ж бо було у 1993 році. В Україні — найбільш серйозна економічна криза з часів громадянської війни. У Києві прилавки магазинів заповнені банками з морською капустою і мороженими щупальцями кальмарів. Які там "українські інвестиції у Ліберію"! А тут Рабинович привозить у Монровію українську урядову делегацію. Супер! Переговори — тріумфальні! І тут несподівано власті не дають навіть керосину, щоб заправити літак... А через вісім років Рабинович пояснює українським чиновникам, що їм тоді крупно повезло!
Дозвольте запитати, Вадиме Зіновійовичу, кому повезло? Чи не скажете ви, хто саме представляв Україну у Ліберії у 1993 р.?
Гаразд, йдемо далі: "Леоніда Юхимовича я більше не бачив. Він справив на мене враження хворого, якому потрібне психіатричне лікування. Я не розумію, чому поліція не покладе край його діяльності. Для цього їм треба лише обшукати його літак з номером VR-CIL. Вони там напевно знайдуть багато кокаїну, який дуже потрібен йому щодня".
А ось це — дійсно більше схоже на донос агента КДБ під кличкою "Пілот". Рабинович, до речі, ухитрився на сторінках "Олігарха" зізнатися у давньому вербуванні, яке він подав, як "табірний жарт". З його ж слів, після цього розиграшу оперативник приніс йому новий папір, в якому Комітет державної безпеки СРСР зобов'язав його відмовитися від співпраці. Ось це — дійсно ноу-хау! Крім Вадима Зіновійовича такої честі у Радянському Союзі не удостоювався ніхто!
Повертаючись до злощасної глави, так і хочеться спитати, чому ж, Вадиме Зіновійовичу, ви прибрали цю главу!? Може, не варто шукати між рядків? Може, справа не в тих прізвищах, які Ви назвали, а в тих, які Ви не пригадали? А ці персоналії, побачивши, як близько ви пройшлися, висловили своє незадоволення? Наприклад, на Заході неодноразово зазначалося, що алмази, здобуті в обмін на російську зброю, Мінін збував людині на прізвище Калманович. А власник знаменитого каунаського баскетбольного клубу "Жальгіріс" Шабтай Генріхович Калманович — людина чудова і знаменита з усіх боків. Навіть знаменитий Марат Балагула, який відбуває нині термін ув’язнення в американській в'язниці США (з/к № 35664066), що став вже легендарною особистістю завдяки книзі Юргена Ротта "Російська мафія", відгукується про Калмановича з найбільшою повагою:
— У судових документах згадувалося про Сьєрра-Леоне. Вас підозрювали у зв'язках з Шабтаєм Калмановичем, якого потім заарештували в Ізраїлі як радянського шпигуна.
— Так, ми були пов'язані. Я поїхав до Сьєрра-Леоне, де у нього був бізнес. За 2-3 місяці я зрозумів, що він всіх обманює, і поїхав геть. Я з Калмановичем зустрічався три рази у житті. Він дуже розумна, грамотна і здібна людина, але від таких людей треба триматися подалі.
Однак Калмановича, що спеціалізувався на алмазах Сьєрра-Леоне, ви на сторінках книги "Олігарх" не знайдете. Як і багатьох інших.
Є й ще один нюанс, що не стосується авторських відступів у книзі про братовбивчу війну у Сьєрра-Леоне, під час якої "чоловіків жорстоко спотворюють, дівчат утримують бунтівники як сексуальних рабинь", а дітей бридко "використовують для видобутку алмазів". Газета El Mundo цитувала досьє Інтерполу на Мініна у наступному вигляді: "Цей мільйонер контролює найбільш важливі мережі контрабанди так званих "кривавих алмазів" — алмазів, що закуповуються в Африці в обмін на зброю, яка надходить через Ліберію повстанським арміям Сьєрра-Леоне. Український мафіозі тісно співробітничає з європейськими країнами — у сфері його впливу перебувають Бельгія, Швейцарія, Франція, Монако, Італія, Росія, Німеччина, — а також Китай та Гвінея". Назва останньої країни особливо тішить слух тим, хто знає, під поставки чиїх бокситів будувався Миколаївський глиноземний завод...
Тільки це — зовсім інша історія. Можливо, вона починатиметься таким чином: "На початку президентства Кучми, коли Рабинович ухитрявся публічно стверджувати у газеті "Новое русское слово", що він призупинив операцію з продажу Україною ядерної зброї у країни Близького Сходу"... В’ячеслав Піховшек, "День", 25 червня 1999 р.