04/14/2002 | Олександр ПОКИДЬКО

ЯКІ ТВОЇ ЖАРТИ
Мутації

Не секрет, що ідею телепередачі "Прихована камера", що нині демонструється на каналі "1+1", українські виробники розважальної телепродукції запозичили в колег із Заходу. (Хоча, які вони українські - передача російськомовна, а отже ллє водичку на кількасотлітній млин русифікаторів українського народу).
Наскільки далеко заходять у своїх жартах родоначальники "Прихованої камери" - судити тамтешнім телеглядачам, а ось їхні послідовники, які пригрілися на популярному телеканалі, іноді виходять за межі людяності. (А можливо, то є такий собі експеримент на терпимість і покірливість перед обставинами пересічного українця?..).

Один із жартів, наприклад, був такий. Уже немолодого віку чоловік (молодий, напевно, дав би й по писку таким жартівникам) поставив свого легкового автомобіля на зупинці, передбаченій правилами вуличного руху, а сам пішов до магазину. Повернувшись через хвилинку-другу на автостоянку, піддослідний очам своїм не повірив - авто зникло...

Нормальній людині неважко уявити, що думав і як хвилювався той чоловік, коли бігав і розпитував перехожих, чи не бачили вони, куди подівся його автомобіль. Людина була доведена до розпачу, охоплена відчаєм, а "приховані камерники" розраховують нате, що їхній аудиторії буде дуже смішно.

Або ось ще такий "жарт", за яким його автору та організатору відповідний спеціаліст визначив би діагноз. Уявіть собі, хто не бачив того "гумору": як би ви себе почували і що відчували б, якби пілот спортивного літачка, до якого вас запросили політати з метою прогулянки, на висоті пташиного польоту сказав вам, що йому потрібно вийти за вимогою, вибачте, природних потреб і, скориставшись парашутом, вистрибнув із літального апарату. Літак, ніким некерований, продовжує політ... Так триває декілька хвилин, аж поки інший пасажир, точніше пасажирка, не починає пояснювати переляканому насмерть любителю піднебесних прогулянок, що це лише жарт, а вона є запасним пілотом.

Важко уявити, що хто-небудь хотів би опинитися в епіцентрі такої "жартівливої" ситуації. Це не просто злий жарт, а людиноненависницький. Треба ще пошукати та пошукати слова, щоб, спостерігаючи за тією людиною в літаку, описати, що вона пережила за хвилини некерованого польоту.

Чим би могли закінчитися вищезгадані "жарти", якби його головні персонажі мали серцево-судинні або нервові захворювання? Утім, якщо і не мали, то після "забави", учасниками якої вони стали поза своєю волею, цілком можливо, що матимуть. Стрес, як пояснює медицина, має не останнє значення для виникнення різноманітних захворювань.

За такий садистський, експеримент над собою піддослідні отримали від його організаторів сякі-такі сувенірчики, в подарунок і напам'ять, і, напевно, як компенсацію за пережитий відчай, страх і жах. Хоча, якби потерпілі (а хіба ні?) звернулися до суду із позовною заявою про відшкодування їм моральних збитків (адже все те дійство відбувалося без їхньої згоди), то компенсація була б значно більшою, аніж вартість подарунків від передачі. Але ми все терпимо, ще й посміхаємося, ще й руку тиснемо своїм знущальникам.

Олександр ПОКИДЬКО
"Українське Слово"