Манія переслідування більшості
04/16/2002 | Спостерігач
Манія переслідування більшості
Андрій Сек, для УП, 16.04.2002, 12:43
"Закликаю всі політичні сили пройнятися відповідальністю перед волею народу і консолідувати свої зусилля задля її втілення в життя."
З "Офіційної реакції Президента України Леоніда Кучми на парламентські вибори, що відбулися в Україні", 11 квітня 2002
Соплі, слині, лайно, піт і кров 31 березня поступово стираються з пам’яті. Очманіла публіка відплескала в долоні - Кучміністан провів вибори! – і тепер власне очікує, коли "єда" буде переварена й що з того вийде. "Гей, як вам наше багно?" "Цілком нормально, ви наближаєтеся до демократії," – звітують західні спостерігачі. "Вам було цікаво?" "Так, вельми потішно, такого ми ще не бачили!" Отже, перемогла демократія і мажоритарники від "єди". На часі, як сказав би Ющенко, визначення центробіжних параметрів майбутньої парламентської коаліційної більшості, а Кучма б смачно матюкнувся.
І зашурхотіли ЗМІ: вау-у, Тігіпко і Безсмертний про щось там домовилися, Ющенкові Мороз не потрібен, Юлія пропонує співпрацю, СДПУ(о) вичікує, комуністи, з лав яких стирчить потебеньківський чуб (упс-с), шукають однодумців-імічмістів, Вітренко, Кононов, Бродський і Піховшек зализують рани. Словом, торги в розпалі. "Ну, хочеш десять, п’ятнадцять комітетів? Не хочеш комітети, бери мільйонами. Ні? Хочеш сам заробити? Ось тобі урядові посади. На! Нам нічого не шкода!.." Але фактично ніхто не задумується над реальним призначенням більшості. Опозиції вона потрібна для того, щоб зробити Кучму екс-президентом, владі – аби цього не трапилося.
Якщо пересічному пенсіонеру для життя потрібна пенсія в розмірі близько 300 гривень, то Кучмі, аби стати пенсіонером, потрібна більшість. Її роль - під гаслами турботи про країну, про співпрацю гілок влади, боронити свого шефа від, м’яко кажучи, службових неприємностей.
Україні потрібна пропрезидентська більшість, як Кучмі нова пластична операція – не врятує. Більшість не є панацеєю. Пам’ятаєте, як вона народжувалася минулого разу? Не через чрево, а через, даруйте, дупу. І цілком закономірно, що її спіткала доля відомої речовини. Сонце, вітер, дощі й час зробили свою справу. Хто зараз пригадає епохальні закони тієї більшості? Кому потрібні її герої?.. Історія часто стирає межу між подіями та особистостями. Особливо в тих випадках, коли надумані події робляться людьми з порожніми очима.
Парламент потрібен Україні як стримував хижацьких апетитів відомої зграї, очі якої виблискують наміром згвалтувати все, що має запах плоті.
А як вона (зграя) милувалася собою ще півтора роки тому! Їй не було рівних! Вона розтоптала всіх і вся й насолоджувалася своїм перебуванням на троні, голосно чавкаючи кістками ненароджених дітей. По її команді прокидалося сонце, сходили зорі, текли річки, їздили Камази й літали орли. Зграя регулювала народженість й смертність людей, вона владарювала думками в їхніх головах, рівнем адреналіну в крові, контролювала наповненість гаманців й шлунків. У вухах стояв переможний дзвін, а в носі свербіло від запаху солодкої і приємної гнилі. Аж тут якісь хобіти…
Більшість на основі "єди" – це спосіб відтягнути кінець Кучми. Публіка, що витратила на виборах сотні тисяч доларів, горить бажанням якнайшвидше їх повернути, щоб потім частину знову вкласти в писки та кишені електорату. Поки Кучма при владі, "реструктуризація" відбудеться швидко й безболісно. Ніяких тобі податківців і прокурорів. Чи не так панове Азаров і Потебенько?
Зграя готова підпирати плечем Статую їхньої Свободи. Звичайно, поки та платитиме, або триматиме їх за одне місце. Але (відчуваєте?) рука слабішає, лещата, про які колись говорив Анатолій Матвієнко, вже не мають колишньої сили. Чиновництво пригнічено й деморалізовано немов наполеонівська армія. Воно ще не усвідомлює, що заробивши грошенят, забезпечуючи відсоток "єді" та її зубам в мажоритарних округах, воно уповільнило свій розвиток, розвиток своїх дітей та своєї країни.
Імператор всія бабла (грошей) і люмінія може тішитися. У нього все ще вдосталь багнетів. В новому парламенті немає деструктивних Єльяшкевича, Жира, Єрмака, Шишкіна. Замість них прийшли конструктивні Кузьмук, Деркач-ст., Потебенько. Вони носитимуть Кучму на руках, бо єдина якість, що цінується в українській політиці – відданість до гроба. Усі пов’язані білими тапками. "Ти мене в люди вивів – я тебе не зраджу". Здійснилася мрія поліглотів - недоторканість здобуто!
Втім, за винятком Пінчука і Литвина, Кучма вже всіх задовбав. Однак замість того, щоб спокійно відійти в тінь, стати пенсінерами, бавити онуків (діти ж бо в політиці або бізнесі, у них немає часу цим займатися), вони готові оперувати свої фейси й омоложуватися – країно, ми тобі потрібні! Їх не відпускає зграя. Їй потрібні їхні порожні очі й блискучі гудзіки. Вони – матерія, з якої має виникнути щось нове, але до болю відоме старе.
Стосовно ж Пінчука й Литвина то вони просто не мають можливості зрадити батька. Кучма – їхній хрест. Але чому вся країна повинна допомагати їм його нести?
Кінах договорився, що імпічмент відверне від України західних інвесторів. Які в нього ще можуть бути аргументи? Певно Анатолій Кирилович втомився приймати цих інвесторів. Представники влади кивають в бік нестабільності, в якій може захлинутися Україна. Але Україна мусить пройти різні випробування, пережити й такий вселенський катаклізм, як відхід Кучми в минуле, інакше ми як країна не реалізуємо своїх мрій, не дійдемо до певної наріжної точки свого розвитку.
Важко сказати, чи виконає свою місію пропрезидентська більшість, у випадку появи. Багато що від Кучми вже не залежить. Кучма – не гарант стабільності. Він вже давно нікому нічого не може гарантувати. Навіть недоторканість своїм людям. Камази і орли вийшли на полювання на героїв плівок Мельниченка. Дирекція Байкового от-от взапанікує. На всіх не вистачає місця!
Де-факто Кучма - це вже давно минулий етап розвитку України. Але де-юре ми все ще перебуваємо десь в середині дев’яностих, смакуємо роки, про які не хочеться згадувати.
Безвідносно до подій, що мали місце протягом останніх півтора роки, можна сказати, що Кучма не став новим президентом, всупереч обіцянці. Цього не помічають лише сліпці. Скажіть, два роки, що минули від часу "клятви" – термін, аби судити людину за його вчинками?
Кучма – дужа мудра людина, але його очевидний недолік – він не вміє гідно програвати. І він всю свою зграю цьому навчив! Його коробить від того, що якісь хобіти обставили його, мудрого, сильного й завжди впевненого в собі. Всі його дії спрямовані на власний порятунок! Жодного вчинку, яким би ми, як нація, могли пишатися. А минуть роки, і окрім особистих речей нащадкам потрібно буде передати щось суспільнозначиме. Це те що ми називаємо історією.
І справа не в записах Мельниченка. Прикро усвідомлювати, що ми знову відстаємо від Росії. Путін – не Бог, і не цар. Але він – нова епоха, що різко контрастує зі старими СНДешниками – Алієвим, Назарбаєвим, Лукашенком і, на жаль, з нашим Кучмою. З цієї нової Росії тікають у різній якості Чорномирдін, Кисельов, Березовський, Якубович, Молчанов, Гусинський. Мова не про політичний клімат, що зараз панує в РФ і не про обраний нею шлях. А про те, що співці й блазні горбачовської та єльцинівської епох відригнуті "новим російським порядком". І цих блазнів наймає Україна!
Ющенко, Юля, Медведчук, Мороз, Литвин, або Тігіпко, Кінах, Симоненко – українці мають з кого вибирати. Але права вибору ми позбавлені. Причина – стародурість. Інакше не назвеш. Компартія так не трималася за владу! Кучмі не вдасться відвоювати свої колишні позиції. Це зрозуміло як Божий день. Але він за звичкою вірить у свої сили.
Кажуть, що вже реанімується організаторський талан зі створення більшості Олександра Волкова, рідко який робочий день глави АП Володимира Литвина завершується без зустрічі з Порошенком, десь там маячить тінь бороди Турчинова. Очевидно, якась більшість з’явиться. Люди знають свою роботу. Навчені. Не один рік їхні пальці плуталися в десятках ‘Master card" і "Visa".
Як полюбляють казати соціалісти, режим агонізує, але не здається. Вже підшукано спадкоємців на керівні посади в Генпрокуратурі й Верховному Суді (через кілька місяців нинішній голова ВСУ Віталій Бойко має вийти на пенсію).
Якщо ставленики "єди" займуть ці посади, Ющенко ще довго кататиметься Україною й дивуватиметься: "Оце так безлад! Треба з ним боротися". Але як подивитися в очі Кучми? Ось дилема. Цей іспит ще ніхто не складав. Фактично вся країна очікує, хто першим опустить очі. Чи зуміє Ющенко-син сказати: "Тату, ви старий. Об’єктивно зважте на реалії. Це не боротьба за владу. Озирніться навколо і йдіть спочивати. Люди вам будуть вдячні."
Ющенко не поспішає зустрітися з Кучмою, хоча той вже втомився чекати. Дійсно, важко сьогодні уявити цікаву для обох тему. Їм нічого обговорювати. Але прийти потрібно, так само як потрібно пересісти на переднє сидіння авто. Заради принципу. Вони страшні, допоки їх бояться.
Я цілком припускаю, що історія з плівками Мельниченка – брудна, темна і неоднозначна. Я досі вірю Леоніду Кучмі, вірю в те, що він нікому й ніколи заподіяв зла. Але будь-яка віра – від браку знань. Коли знань достатньо, виникає переконання. Останнього якраз і немає. Державна машина, яку створив Л. Д., протягом останніх півтора роки знищила його як особистість, якій хочеться довіряти, вірити, переконуватися і зрештою підспівувати. Україна як держава переросла громадянина-президента Кучму.
Нединамічне суспільство, яке у нас підмінюють поняттям стабільного, приречено на вимирання. Ви відчуваєте пульс цього суспільства? Його сколихнули вибори, але ще трошки, і йому знову все буде до лампочки. Воно впаде у чергову сплячку, й сопітиме в унісон дикторам УТ-1. США стануть для нас ворогом номер один, Хусейн – другом, Лукашенко – братом. Чи це в інтересах України? Агов, стратеги на кшталт Марчука, Горбуліна, Зленка, Чалого, чи хто там нас представляє в європах?
Україні кров з носа потрібні дострокові президентські вибори. Чесні. І нехай в бере участь Кучма, нехай його хлопці вносять зміни до Конституції. Але якщо він на них переможе, у нього просто не буде країни… Литвинам майбутнього (себто історикам) потрібні вчинки, на яких виховуватимуться майбутні покоління. Лише після дострокових президентських виборів в новому парламенті може виникнути та більшість, якою ось уже котре десятиліття марить суспільство.
Андрій Сек, для УП, 16.04.2002, 12:43
"Закликаю всі політичні сили пройнятися відповідальністю перед волею народу і консолідувати свої зусилля задля її втілення в життя."
З "Офіційної реакції Президента України Леоніда Кучми на парламентські вибори, що відбулися в Україні", 11 квітня 2002
Соплі, слині, лайно, піт і кров 31 березня поступово стираються з пам’яті. Очманіла публіка відплескала в долоні - Кучміністан провів вибори! – і тепер власне очікує, коли "єда" буде переварена й що з того вийде. "Гей, як вам наше багно?" "Цілком нормально, ви наближаєтеся до демократії," – звітують західні спостерігачі. "Вам було цікаво?" "Так, вельми потішно, такого ми ще не бачили!" Отже, перемогла демократія і мажоритарники від "єди". На часі, як сказав би Ющенко, визначення центробіжних параметрів майбутньої парламентської коаліційної більшості, а Кучма б смачно матюкнувся.
І зашурхотіли ЗМІ: вау-у, Тігіпко і Безсмертний про щось там домовилися, Ющенкові Мороз не потрібен, Юлія пропонує співпрацю, СДПУ(о) вичікує, комуністи, з лав яких стирчить потебеньківський чуб (упс-с), шукають однодумців-імічмістів, Вітренко, Кононов, Бродський і Піховшек зализують рани. Словом, торги в розпалі. "Ну, хочеш десять, п’ятнадцять комітетів? Не хочеш комітети, бери мільйонами. Ні? Хочеш сам заробити? Ось тобі урядові посади. На! Нам нічого не шкода!.." Але фактично ніхто не задумується над реальним призначенням більшості. Опозиції вона потрібна для того, щоб зробити Кучму екс-президентом, владі – аби цього не трапилося.
Якщо пересічному пенсіонеру для життя потрібна пенсія в розмірі близько 300 гривень, то Кучмі, аби стати пенсіонером, потрібна більшість. Її роль - під гаслами турботи про країну, про співпрацю гілок влади, боронити свого шефа від, м’яко кажучи, службових неприємностей.
Україні потрібна пропрезидентська більшість, як Кучмі нова пластична операція – не врятує. Більшість не є панацеєю. Пам’ятаєте, як вона народжувалася минулого разу? Не через чрево, а через, даруйте, дупу. І цілком закономірно, що її спіткала доля відомої речовини. Сонце, вітер, дощі й час зробили свою справу. Хто зараз пригадає епохальні закони тієї більшості? Кому потрібні її герої?.. Історія часто стирає межу між подіями та особистостями. Особливо в тих випадках, коли надумані події робляться людьми з порожніми очима.
Парламент потрібен Україні як стримував хижацьких апетитів відомої зграї, очі якої виблискують наміром згвалтувати все, що має запах плоті.
А як вона (зграя) милувалася собою ще півтора роки тому! Їй не було рівних! Вона розтоптала всіх і вся й насолоджувалася своїм перебуванням на троні, голосно чавкаючи кістками ненароджених дітей. По її команді прокидалося сонце, сходили зорі, текли річки, їздили Камази й літали орли. Зграя регулювала народженість й смертність людей, вона владарювала думками в їхніх головах, рівнем адреналіну в крові, контролювала наповненість гаманців й шлунків. У вухах стояв переможний дзвін, а в носі свербіло від запаху солодкої і приємної гнилі. Аж тут якісь хобіти…
Більшість на основі "єди" – це спосіб відтягнути кінець Кучми. Публіка, що витратила на виборах сотні тисяч доларів, горить бажанням якнайшвидше їх повернути, щоб потім частину знову вкласти в писки та кишені електорату. Поки Кучма при владі, "реструктуризація" відбудеться швидко й безболісно. Ніяких тобі податківців і прокурорів. Чи не так панове Азаров і Потебенько?
Зграя готова підпирати плечем Статую їхньої Свободи. Звичайно, поки та платитиме, або триматиме їх за одне місце. Але (відчуваєте?) рука слабішає, лещата, про які колись говорив Анатолій Матвієнко, вже не мають колишньої сили. Чиновництво пригнічено й деморалізовано немов наполеонівська армія. Воно ще не усвідомлює, що заробивши грошенят, забезпечуючи відсоток "єді" та її зубам в мажоритарних округах, воно уповільнило свій розвиток, розвиток своїх дітей та своєї країни.
Імператор всія бабла (грошей) і люмінія може тішитися. У нього все ще вдосталь багнетів. В новому парламенті немає деструктивних Єльяшкевича, Жира, Єрмака, Шишкіна. Замість них прийшли конструктивні Кузьмук, Деркач-ст., Потебенько. Вони носитимуть Кучму на руках, бо єдина якість, що цінується в українській політиці – відданість до гроба. Усі пов’язані білими тапками. "Ти мене в люди вивів – я тебе не зраджу". Здійснилася мрія поліглотів - недоторканість здобуто!
Втім, за винятком Пінчука і Литвина, Кучма вже всіх задовбав. Однак замість того, щоб спокійно відійти в тінь, стати пенсінерами, бавити онуків (діти ж бо в політиці або бізнесі, у них немає часу цим займатися), вони готові оперувати свої фейси й омоложуватися – країно, ми тобі потрібні! Їх не відпускає зграя. Їй потрібні їхні порожні очі й блискучі гудзіки. Вони – матерія, з якої має виникнути щось нове, але до болю відоме старе.
Стосовно ж Пінчука й Литвина то вони просто не мають можливості зрадити батька. Кучма – їхній хрест. Але чому вся країна повинна допомагати їм його нести?
Кінах договорився, що імпічмент відверне від України західних інвесторів. Які в нього ще можуть бути аргументи? Певно Анатолій Кирилович втомився приймати цих інвесторів. Представники влади кивають в бік нестабільності, в якій може захлинутися Україна. Але Україна мусить пройти різні випробування, пережити й такий вселенський катаклізм, як відхід Кучми в минуле, інакше ми як країна не реалізуємо своїх мрій, не дійдемо до певної наріжної точки свого розвитку.
Важко сказати, чи виконає свою місію пропрезидентська більшість, у випадку появи. Багато що від Кучми вже не залежить. Кучма – не гарант стабільності. Він вже давно нікому нічого не може гарантувати. Навіть недоторканість своїм людям. Камази і орли вийшли на полювання на героїв плівок Мельниченка. Дирекція Байкового от-от взапанікує. На всіх не вистачає місця!
Де-факто Кучма - це вже давно минулий етап розвитку України. Але де-юре ми все ще перебуваємо десь в середині дев’яностих, смакуємо роки, про які не хочеться згадувати.
Безвідносно до подій, що мали місце протягом останніх півтора роки, можна сказати, що Кучма не став новим президентом, всупереч обіцянці. Цього не помічають лише сліпці. Скажіть, два роки, що минули від часу "клятви" – термін, аби судити людину за його вчинками?
Кучма – дужа мудра людина, але його очевидний недолік – він не вміє гідно програвати. І він всю свою зграю цьому навчив! Його коробить від того, що якісь хобіти обставили його, мудрого, сильного й завжди впевненого в собі. Всі його дії спрямовані на власний порятунок! Жодного вчинку, яким би ми, як нація, могли пишатися. А минуть роки, і окрім особистих речей нащадкам потрібно буде передати щось суспільнозначиме. Це те що ми називаємо історією.
І справа не в записах Мельниченка. Прикро усвідомлювати, що ми знову відстаємо від Росії. Путін – не Бог, і не цар. Але він – нова епоха, що різко контрастує зі старими СНДешниками – Алієвим, Назарбаєвим, Лукашенком і, на жаль, з нашим Кучмою. З цієї нової Росії тікають у різній якості Чорномирдін, Кисельов, Березовський, Якубович, Молчанов, Гусинський. Мова не про політичний клімат, що зараз панує в РФ і не про обраний нею шлях. А про те, що співці й блазні горбачовської та єльцинівської епох відригнуті "новим російським порядком". І цих блазнів наймає Україна!
Ющенко, Юля, Медведчук, Мороз, Литвин, або Тігіпко, Кінах, Симоненко – українці мають з кого вибирати. Але права вибору ми позбавлені. Причина – стародурість. Інакше не назвеш. Компартія так не трималася за владу! Кучмі не вдасться відвоювати свої колишні позиції. Це зрозуміло як Божий день. Але він за звичкою вірить у свої сили.
Кажуть, що вже реанімується організаторський талан зі створення більшості Олександра Волкова, рідко який робочий день глави АП Володимира Литвина завершується без зустрічі з Порошенком, десь там маячить тінь бороди Турчинова. Очевидно, якась більшість з’явиться. Люди знають свою роботу. Навчені. Не один рік їхні пальці плуталися в десятках ‘Master card" і "Visa".
Як полюбляють казати соціалісти, режим агонізує, але не здається. Вже підшукано спадкоємців на керівні посади в Генпрокуратурі й Верховному Суді (через кілька місяців нинішній голова ВСУ Віталій Бойко має вийти на пенсію).
Якщо ставленики "єди" займуть ці посади, Ющенко ще довго кататиметься Україною й дивуватиметься: "Оце так безлад! Треба з ним боротися". Але як подивитися в очі Кучми? Ось дилема. Цей іспит ще ніхто не складав. Фактично вся країна очікує, хто першим опустить очі. Чи зуміє Ющенко-син сказати: "Тату, ви старий. Об’єктивно зважте на реалії. Це не боротьба за владу. Озирніться навколо і йдіть спочивати. Люди вам будуть вдячні."
Ющенко не поспішає зустрітися з Кучмою, хоча той вже втомився чекати. Дійсно, важко сьогодні уявити цікаву для обох тему. Їм нічого обговорювати. Але прийти потрібно, так само як потрібно пересісти на переднє сидіння авто. Заради принципу. Вони страшні, допоки їх бояться.
Я цілком припускаю, що історія з плівками Мельниченка – брудна, темна і неоднозначна. Я досі вірю Леоніду Кучмі, вірю в те, що він нікому й ніколи заподіяв зла. Але будь-яка віра – від браку знань. Коли знань достатньо, виникає переконання. Останнього якраз і немає. Державна машина, яку створив Л. Д., протягом останніх півтора роки знищила його як особистість, якій хочеться довіряти, вірити, переконуватися і зрештою підспівувати. Україна як держава переросла громадянина-президента Кучму.
Нединамічне суспільство, яке у нас підмінюють поняттям стабільного, приречено на вимирання. Ви відчуваєте пульс цього суспільства? Його сколихнули вибори, але ще трошки, і йому знову все буде до лампочки. Воно впаде у чергову сплячку, й сопітиме в унісон дикторам УТ-1. США стануть для нас ворогом номер один, Хусейн – другом, Лукашенко – братом. Чи це в інтересах України? Агов, стратеги на кшталт Марчука, Горбуліна, Зленка, Чалого, чи хто там нас представляє в європах?
Україні кров з носа потрібні дострокові президентські вибори. Чесні. І нехай в бере участь Кучма, нехай його хлопці вносять зміни до Конституції. Але якщо він на них переможе, у нього просто не буде країни… Литвинам майбутнього (себто історикам) потрібні вчинки, на яких виховуватимуться майбутні покоління. Лише після дострокових президентських виборів в новому парламенті може виникнути та більшість, якою ось уже котре десятиліття марить суспільство.