То хто породження "Відродження"?
04/16/2002 | Спостерігач
То хто породження "Відродження"?
Ще раз про передачу куті меду й роль Джорджа Сороса в українській політиці
В Україні небезпечно бути популярним політиком. Що більшою повагою й
довірою в народі користується політичний діяч, то масованішими стають атаки
заздрісників на його авторитет. Яскравий приклад тому - безперервні спроби
закомплексованих конкурентів очорнити в очах виборців Віктора Ющенка. Складно
сказати, наскільки вони досягли своєї мети, адже частіше негативна реклама
спрацювала навіть краще, ніж позитивна, - електорат чудово розібрався, що до
чого, і замість піддати обструкції, навпаки, висловив "Нашій Україні" та її
лідеру свою довіру.
Як виявилося, небезпека потрапити під зливу чорного піару в нашій
державі підстерігає не лише харизматичних лідерів, а й меценатів. Хоча, на
перший погляд, прагнення дискредитувати доброчинців позбавлене будь-якої
логіки, насправді не все так просто. Особливо якщо йдеться про Україну та
американський фонд. Антиамериканські настрої протягом цієї виборчої кампанії
взагалі займали якесь особливе місце в агітації та контрагітації українських
політиків. Раптом виявилося, що бути протеже Росії - це престижно, але не дай
Боже бодай трохи симпатизувати Заходу. Хоча ні, декому теж можна, а от іншим
- зась. Декому - це всім, окрім Ющенка та опозиції. Коли в мас-медіа вперше
промайнув натяк на те, що "Нашу Україну" фінансують американці, більшість
тверезомислячих громадян сприйняли це як невдалий жарт. Коли у
співробітництві зі Сполученими Штатами звинуватили Юлію Тимошенко та
Олександра Мороза (!), сміятися чомусь розхотілось. А після того, як одразу
два канали українського телебачення, що так пишаються демократією та свободою
слова, які нібито панують у їхній програмній політиці, продемонстрували вже
горезвісний фільм "Піар", на зміну посмішці прийшло обурення. Бо центральною
тезою цієї унікальної за упередженістю стрічки було твердження про те, що
українського політика Віктора Ющенка годує й оплачує американський фінансист
Джордж Сорос. Останнього автори фільму звинуватили ледь не в спробі захопити
Україну за допомогою благодійності.
Після таких абсурдних уколів навряд чи когось би здивувало, якби
відомий меценат (який, до речі, допомагає становленню демократії в усьому
світі, а не тільки на теренах колишнього СРСР) образився і свою доброчинну
діяльність в Україні згорнув. Але найчастіше меценатство від спонсорства тим
і відрізняється, що меценат не потребує вдячності за свої вчинки.
Та, власне, до чого тут американські фонди й меценати? А до того, що,
як виявилося, із завершенням виборчої кампанії спроби відщипнути бодай шматок
від рейтингу Ющенка не вщухли. І нещодавно автор однієї з них у черговий раз
реанімував ідею "американської загрози" в особі Віктора Андрійовича. У своїй
статті на російському Інтернет-сайті Ukraine.ru, що, як відомо, створений
відомим російським політтехнологом Глібом Павловським (який, між іншим, в
Україні набув слави палкого друга об'єднаних соціал-демократів), трохи менш
відомий український журналіст Володимир Скачко закидає фондові "Відродження"
надмірні симпатії до "Нашої України" та до її лідера. Причому наводить
воістину "залізні" аргументи на підтвердження своїх припущень, з яких наївний
читач може зробити висновок, що головною метою коштів, виділених благодійним
фондом для сприяння демократичності українських виборів, насправді було
забезпечити безбідне існування Вікторові Ющенку. Судячи з тексту, переконав
автора статті в суб'єктивному ставленні грантодавців до претендентів на
отримання коштів перелік проектів, підтриманих фондом. А може, просто вразила
"викинута на вітер" (мовляв, чи не доцільніше було б профінансувати черговий
журналістський фуршет) сума?
Сума й справді чимала: за твердженням самого автора, на 29
передвиборчих проектів фонд "Відродження" виділив 787 тис. 594 американських
долари. З них 451тис. 659 у.о. було витрачено на організацію теледебатів
кандидатів у депутати, на виготовлення та розміщення відеороликів із
соціальною рекламою "За прозорі вибори" (тією, де потенційним порушникам
виборчого законодавства недвозначно показували місце, в якому вони опиняться,
фальсифікуючи результати голосування) та на розміщення рекламних вставок про
вибори в друкованих ЗМІ. До речі, навіть пан Скачко визнає, що "у пісок" ці
гроші не пішли. Але далі починається найцікавіше (і в логічній послідовності
авторських міркувань, і за твердженням самого журналіста). Куди ж поділися ті
335 тис. 935 доларів, що залишилися?
Як визнає Скачко, 148 253 "умовних одиниці" було витрачено на три
проекти зі створення Всеукраїнського громадського моніторингового комітету
(ВГМК) та проведення Форуму громадських організацій "Суспільство перед
виборами". Здавалося б, ці гроші Ющенкові вже точно ніяк дістатись не могли.
Але не за логікою автора статті. Він-бо "виявив", що керівником усіх цих
чотирьох проектів була одна особа - Ігор Когут. Той факт, що на чолі таких
важливих для суспільства програм за нормами розвинутих держав повинна стояти
компетентна й надійна людина (а в професійних якостях пана Когута як
політичного та громадського діяча ніхто з обізнаних людей не сумнівається),
для Володимира Скачка не є суттєвим. Бо він помітив тільки те, що Ігор Когут
є "активістом партії "Реформи і порядок", що, як відомо, входить до блоку
Віктора Ющенка.
Сам Ігор Когут на прохання "УМ" прокоментував цю ситуацію так:
"Проекти, якими я керував, є операційними проектами фонду "Відродження". Фонд
сам їх ініціює, це цілком нормальна практика. Для функціонування цих
проектів, природно, необхідні кошти. Між іншим, ми ніколи ні від кого не
приховували те, на що вони йдуть. І пан Скачко, якого я, до речі, поважаю як
високопрофесійного журналіста, чудово знає, що ніякого відношення до Ющенка
ці гроші не мали. Цікаво, що мене та інших Володимир називає активістами ПРП.
Але ж він сам разом із нами працював на цю партію під час виборів 1998 року.
Виходить, він теж активіст?"
Але це ще не все. Продовжимо, як пише Скачко, "рахувати чужі гроші".
З тих 187 тисяч 682 доларів, що залишилися, аж 51 тисяча пішла... знову
"ющенківцям"! Адже "три проекти - з висвітлення виборів в агентстві УНІАН,
прийому польських журналістів і організації телемарафону на "Новому"
телеканалі - здійснили фонд "Відкрите суспільство" Оксани Грязнової,
Українсько-польський форум Вікторії Губської та сам "Новий канал". Як ви вже,
мабуть, здогадалися, усі ці люди так чи інакше пов'язані з "Нашою Україною".
Навіть керівника "Нового" Олександра Ткаченка Скачко зумів "приліпити" до
Ющенка, оскільки за часів його прем'єрства шеф "Нового каналу" був у Віктора
Андрійовича консультантом.
І все це дійсно правда. Дивують тільки висновки автора, який чомусь на
підставі розподілу грантів припускає, що "шановні грантодавці хочуть
нав'язати українцям "месію" Ющенка та модель "панукраїнської демократії", яку
він обстоює". Зрештою, якщо вже на те пішло, то що поганого в "панукраїнській
демократії"? Було б значно гірше, якби хтось із українських політиків надавав
перевагу "панамериканській" або "панросійській". Та це так, до слова. Дивує й
те, що приналежність фахівців своєї справи до партії "Реформи і порядок" чи
до інших близьких "Нашій Україні" сил є в очах декого ледве не злочином.
Насправді ж варто було б замислитися над іншим: якщо у "Нашій Україні"
стільки висококваліфікованих кадрів, то, можливо, іншим політичним силам
варто було б брати з неї приклад?
І нарешті останнє. "Нерозподіленими" в цьому матеріалі залишилося ще
136 тисяч 492 "у.о.". Якою ж була їх доля? А пішли ці гроші, за висловом
Володимира Скачка, "пропрезидентським грантоїдам". Себто симпатикам
провладної "Єди", агентству "Інтерфакс-Україна", до якого має відношення
колишній прес-секретар Леоніда Кучми Олександр Мартиненко тощо. Між іншим, ця
сума дещо більша від 51 тисячі, що дісталася безпосередньо керованим
"ющенківцями" програмам. І це не дивно. Адже Міжнародний фонд "Відродження",
який і справді є частиною мережі фондів Джорджа Сороса, - це, як сказано на
сайті фонду, "благочинна організація, місія якої - фінансово й організаційно
сприяти становленню демократичного, відкритого суспільства у нашій країні
через підтримку значущих для його розвитку громадських ініціатив, зокрема -
ініціатив вітчизняних і міжнародних громадських організацій,
організацій-донорів та їх об'єднань". Стільки, скільки зробив для нашої ще
слабкої й нестабільної в економічному, політичному та соціокультурному плані
держави фонд "Відродження", не зробив, мабуть, ніхто. За його допомогою в
Україні видано безліч примірників корисної літератури, відбулося чимало
культурних імпрез, зрештою, розвиткові політичної культури теж значною мірою
сприяє фонд Сороса. І замість, бризкаючи слиною, звинувачувати його в
експансії, чи не краще було б подякувати за те, що в світі ще не перевелися
меценати, в чиє поле зору поки що потрапляє й багатостраждальна Україна?
Леся ШОВКУН.
"Україна молода" 2002.04.16
Ще раз про передачу куті меду й роль Джорджа Сороса в українській політиці
В Україні небезпечно бути популярним політиком. Що більшою повагою й
довірою в народі користується політичний діяч, то масованішими стають атаки
заздрісників на його авторитет. Яскравий приклад тому - безперервні спроби
закомплексованих конкурентів очорнити в очах виборців Віктора Ющенка. Складно
сказати, наскільки вони досягли своєї мети, адже частіше негативна реклама
спрацювала навіть краще, ніж позитивна, - електорат чудово розібрався, що до
чого, і замість піддати обструкції, навпаки, висловив "Нашій Україні" та її
лідеру свою довіру.
Як виявилося, небезпека потрапити під зливу чорного піару в нашій
державі підстерігає не лише харизматичних лідерів, а й меценатів. Хоча, на
перший погляд, прагнення дискредитувати доброчинців позбавлене будь-якої
логіки, насправді не все так просто. Особливо якщо йдеться про Україну та
американський фонд. Антиамериканські настрої протягом цієї виборчої кампанії
взагалі займали якесь особливе місце в агітації та контрагітації українських
політиків. Раптом виявилося, що бути протеже Росії - це престижно, але не дай
Боже бодай трохи симпатизувати Заходу. Хоча ні, декому теж можна, а от іншим
- зась. Декому - це всім, окрім Ющенка та опозиції. Коли в мас-медіа вперше
промайнув натяк на те, що "Нашу Україну" фінансують американці, більшість
тверезомислячих громадян сприйняли це як невдалий жарт. Коли у
співробітництві зі Сполученими Штатами звинуватили Юлію Тимошенко та
Олександра Мороза (!), сміятися чомусь розхотілось. А після того, як одразу
два канали українського телебачення, що так пишаються демократією та свободою
слова, які нібито панують у їхній програмній політиці, продемонстрували вже
горезвісний фільм "Піар", на зміну посмішці прийшло обурення. Бо центральною
тезою цієї унікальної за упередженістю стрічки було твердження про те, що
українського політика Віктора Ющенка годує й оплачує американський фінансист
Джордж Сорос. Останнього автори фільму звинуватили ледь не в спробі захопити
Україну за допомогою благодійності.
Після таких абсурдних уколів навряд чи когось би здивувало, якби
відомий меценат (який, до речі, допомагає становленню демократії в усьому
світі, а не тільки на теренах колишнього СРСР) образився і свою доброчинну
діяльність в Україні згорнув. Але найчастіше меценатство від спонсорства тим
і відрізняється, що меценат не потребує вдячності за свої вчинки.
Та, власне, до чого тут американські фонди й меценати? А до того, що,
як виявилося, із завершенням виборчої кампанії спроби відщипнути бодай шматок
від рейтингу Ющенка не вщухли. І нещодавно автор однієї з них у черговий раз
реанімував ідею "американської загрози" в особі Віктора Андрійовича. У своїй
статті на російському Інтернет-сайті Ukraine.ru, що, як відомо, створений
відомим російським політтехнологом Глібом Павловським (який, між іншим, в
Україні набув слави палкого друга об'єднаних соціал-демократів), трохи менш
відомий український журналіст Володимир Скачко закидає фондові "Відродження"
надмірні симпатії до "Нашої України" та до її лідера. Причому наводить
воістину "залізні" аргументи на підтвердження своїх припущень, з яких наївний
читач може зробити висновок, що головною метою коштів, виділених благодійним
фондом для сприяння демократичності українських виборів, насправді було
забезпечити безбідне існування Вікторові Ющенку. Судячи з тексту, переконав
автора статті в суб'єктивному ставленні грантодавців до претендентів на
отримання коштів перелік проектів, підтриманих фондом. А може, просто вразила
"викинута на вітер" (мовляв, чи не доцільніше було б профінансувати черговий
журналістський фуршет) сума?
Сума й справді чимала: за твердженням самого автора, на 29
передвиборчих проектів фонд "Відродження" виділив 787 тис. 594 американських
долари. З них 451тис. 659 у.о. було витрачено на організацію теледебатів
кандидатів у депутати, на виготовлення та розміщення відеороликів із
соціальною рекламою "За прозорі вибори" (тією, де потенційним порушникам
виборчого законодавства недвозначно показували місце, в якому вони опиняться,
фальсифікуючи результати голосування) та на розміщення рекламних вставок про
вибори в друкованих ЗМІ. До речі, навіть пан Скачко визнає, що "у пісок" ці
гроші не пішли. Але далі починається найцікавіше (і в логічній послідовності
авторських міркувань, і за твердженням самого журналіста). Куди ж поділися ті
335 тис. 935 доларів, що залишилися?
Як визнає Скачко, 148 253 "умовних одиниці" було витрачено на три
проекти зі створення Всеукраїнського громадського моніторингового комітету
(ВГМК) та проведення Форуму громадських організацій "Суспільство перед
виборами". Здавалося б, ці гроші Ющенкові вже точно ніяк дістатись не могли.
Але не за логікою автора статті. Він-бо "виявив", що керівником усіх цих
чотирьох проектів була одна особа - Ігор Когут. Той факт, що на чолі таких
важливих для суспільства програм за нормами розвинутих держав повинна стояти
компетентна й надійна людина (а в професійних якостях пана Когута як
політичного та громадського діяча ніхто з обізнаних людей не сумнівається),
для Володимира Скачка не є суттєвим. Бо він помітив тільки те, що Ігор Когут
є "активістом партії "Реформи і порядок", що, як відомо, входить до блоку
Віктора Ющенка.
Сам Ігор Когут на прохання "УМ" прокоментував цю ситуацію так:
"Проекти, якими я керував, є операційними проектами фонду "Відродження". Фонд
сам їх ініціює, це цілком нормальна практика. Для функціонування цих
проектів, природно, необхідні кошти. Між іншим, ми ніколи ні від кого не
приховували те, на що вони йдуть. І пан Скачко, якого я, до речі, поважаю як
високопрофесійного журналіста, чудово знає, що ніякого відношення до Ющенка
ці гроші не мали. Цікаво, що мене та інших Володимир називає активістами ПРП.
Але ж він сам разом із нами працював на цю партію під час виборів 1998 року.
Виходить, він теж активіст?"
Але це ще не все. Продовжимо, як пише Скачко, "рахувати чужі гроші".
З тих 187 тисяч 682 доларів, що залишилися, аж 51 тисяча пішла... знову
"ющенківцям"! Адже "три проекти - з висвітлення виборів в агентстві УНІАН,
прийому польських журналістів і організації телемарафону на "Новому"
телеканалі - здійснили фонд "Відкрите суспільство" Оксани Грязнової,
Українсько-польський форум Вікторії Губської та сам "Новий канал". Як ви вже,
мабуть, здогадалися, усі ці люди так чи інакше пов'язані з "Нашою Україною".
Навіть керівника "Нового" Олександра Ткаченка Скачко зумів "приліпити" до
Ющенка, оскільки за часів його прем'єрства шеф "Нового каналу" був у Віктора
Андрійовича консультантом.
І все це дійсно правда. Дивують тільки висновки автора, який чомусь на
підставі розподілу грантів припускає, що "шановні грантодавці хочуть
нав'язати українцям "месію" Ющенка та модель "панукраїнської демократії", яку
він обстоює". Зрештою, якщо вже на те пішло, то що поганого в "панукраїнській
демократії"? Було б значно гірше, якби хтось із українських політиків надавав
перевагу "панамериканській" або "панросійській". Та це так, до слова. Дивує й
те, що приналежність фахівців своєї справи до партії "Реформи і порядок" чи
до інших близьких "Нашій Україні" сил є в очах декого ледве не злочином.
Насправді ж варто було б замислитися над іншим: якщо у "Нашій Україні"
стільки висококваліфікованих кадрів, то, можливо, іншим політичним силам
варто було б брати з неї приклад?
І нарешті останнє. "Нерозподіленими" в цьому матеріалі залишилося ще
136 тисяч 492 "у.о.". Якою ж була їх доля? А пішли ці гроші, за висловом
Володимира Скачка, "пропрезидентським грантоїдам". Себто симпатикам
провладної "Єди", агентству "Інтерфакс-Україна", до якого має відношення
колишній прес-секретар Леоніда Кучми Олександр Мартиненко тощо. Між іншим, ця
сума дещо більша від 51 тисячі, що дісталася безпосередньо керованим
"ющенківцями" програмам. І це не дивно. Адже Міжнародний фонд "Відродження",
який і справді є частиною мережі фондів Джорджа Сороса, - це, як сказано на
сайті фонду, "благочинна організація, місія якої - фінансово й організаційно
сприяти становленню демократичного, відкритого суспільства у нашій країні
через підтримку значущих для його розвитку громадських ініціатив, зокрема -
ініціатив вітчизняних і міжнародних громадських організацій,
організацій-донорів та їх об'єднань". Стільки, скільки зробив для нашої ще
слабкої й нестабільної в економічному, політичному та соціокультурному плані
держави фонд "Відродження", не зробив, мабуть, ніхто. За його допомогою в
Україні видано безліч примірників корисної літератури, відбулося чимало
культурних імпрез, зрештою, розвиткові політичної культури теж значною мірою
сприяє фонд Сороса. І замість, бризкаючи слиною, звинувачувати його в
експансії, чи не краще було б подякувати за те, що в світі ще не перевелися
меценати, в чиє поле зору поки що потрапляє й багатостраждальна Україна?
Леся ШОВКУН.
"Україна молода" 2002.04.16
Відповіді
2002.04.16 | Augusto
Кучма сам і є породженням Сороса.
Ось вам і стаття досить стара на цю тему, як Сорос допомогав Q-чмa сісти на голову українців, як Гаврилишин хутко розбогатів при тому та ін. Не дарма ж Сорос тоді розмовляв наодинці з Q-чмом: в таких хлопців швиденько паморочиться в голові, вони думають що можуть все, а не так сталося: Q-чмо свому "батечку" тицнув дулю під ніс і все!Last May [1994], Leonid Kuchma came to the United States and paid Soros a visit. He was at that time a candidate for President. Soros was so excited by his conversation with Kuchma that he called Hawrylyshyn, in Bucharest, and put Kuchma on the phone to relay the outcome of their meeting. Kuchma was rated an outsider in a large field of candidates, but in early July he won an upset victory. Soros says that he had nothing to do with it. However, Evelyn Herfkens, of the World Bank, says, "The Bank cannot support election campaigns of reformers; in the Ukraine, Soros did." There was, at the least, a massive effort to level the playing field: the April, 1994, bulletin of the Soros foundation lists twelve grants, in the areas of civil society, education, economics, and mass media, eleven of them for amounts ranging from five thousand dollars to thirty-one thousand eight hundred dollars, with most in the lower range. But the twelfth — to support independent television stations' coverage of the Ukrainian elections — was for $363,100, an extraordinary infusion of capital in Ukraine, and one that would be spent in a three month period.
В травні прошлого (1994) року Леонід Кучма приїхав до США і відвідав Сороса. Він (Кучма) тоді був кандидатом в президенти. Сорос був настільки збуджений визитом Кучми, що зателефонував Гаврилишину до Бухареста і дав слухавку Кучмі, щоб той сам розповів про результати їхньої зустрічи. Кучма вважався нейтральним серед всіх кандидатів, але саме він переконливо виграв в червні. Сорос каже, що нічого не зробив для цóго, але ось що каже Евелин Херфкенс зі Світового Банк":"Банк не може фінансувати виборчі кампанії реформаторів, в Україні Сорос зробив це"
Одною з спроб впливу на гравців в Україні було наступне: в квітні 1994 року бюлетень фундації Сороса включав перелік з дванадцяти грантів для цивільного суспільства, освіти, економики та масмедіа, одинадцять в межах від пяти тисяч до тридцятиодной тисячи вісми сотень доларів, більшість в меншій стороні, але дванадцятий - на підтримку независного телебачення для освітлення виборів в Україні, був $$ 363.100 (триста шісдесят три тисячи сто доларів), видатний влив капіталу в Україну, та ще і витрачений за три місяця.
-Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 68.
Connie Bruck The New Yorker 23-Jan-1995 George Soros buys Ukraine
Soros makes no bones about the interventionist nature of his role in Ukraine. At one point, he remarked, jocularly, "If this isn't meddling in the affairs of a foreign nation, I don't know what is!" — Connie Bruck
I quote from two sources. Below, I present excerpts, in the order in which they appear, with my own green headings, from Connie Bruck's The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995. Below that, I present two excerpts from a Bohdan Hawrylyshyn article in the Ukrainian Weekly of 28-Feb-1999 which throw additional light on the phenomenon of George Soros.
Ukraine's own Mother Theresa. Of course it is always a bit of mystery to see someone like George Soros behaving philanthropically, giving away vast sums of money merely to do good to others. To Ukraine, George Soros appears in the guise of a selfless Mother Theresa — and yet selflessness is such a rare trait that when it makes its appearance, some observers can only stand and stare at it in wonder, and sometimes even in disbelief.
Part time philanthropist, part time plunderer? How to avoid noticing that this particular philanthropist's career consists in getting rich by taking money away from others in a vast, international poker game, in which no goods or services trade hands, and in which the only goal is to pauperize all opponents by outwitting them? How does a poker player who thrives under the guidance of this motivation find room in his personality for selfless philanthropy? How can such a philanthropist manage to avoid viewing the very people that he is giving money to as sheep that he will be able to shear tomorrow just like the sheep that he sheared yesterday? Had it been the case that subsequent to George Soros's intervention in Ukraine, the nation had prospered, then we would be obligated to consider thanking him. But as, instead, Ukraine has instead been plundered, what thanks are owed George Soros? — Perhaps that without his intervention, Ukraine would have been plundered even worse?
Or full time plunderer? More cynical observers might tend to quite a different view — that George Soros disburses his funds primarily to buy a controlling interest in the government of the nation that he purports to help, even while scattering beads and mirrors to the natives in the streets. Their turn to top up George Soros's coffers will not be long in arriving.
Or maybe just a Zionist? The most cynical of all observers might note that George Soros is a member of a group that has demonstrated itself to be hostile to the success of the Ukrainian state, and that in fact has an overriding interest in a Ukrainian economic collapse.
Any harm in George Soros? Is there evidence that George Soros works to injure Ukraine? The Ukrainian Archive lacks the resources to systematically gather such evidence. This is a job for the Ukrainian press, which, however, Leonid Kuchma has made giant strides toward intimidating and suppressing what he has been unable to buy up. Not likely, therefore, that the Ukrainian press will ever discover that Leonid Kuchma first strode upon the world stage as a George Soros flunkey. Curious that George "Mother Theresa" Soros is unable to prevail upon his protégé, Leonid Kuchma, to allow a free press — one might have imagined that in his selfless efforts to modernize Ukraine, a free press would have been among Soros's most urgent goals. But instead, despite all of George Soros's efforts, somehow Ukraine has ended up with the press of a police state, in which journalists are sued, harassed, beaten, and assassinated. Despite such daunting obstacles to arriving at a clear view of what is happening, suggestive clues that George Soros works to injure Ukraine do emerge.
Don't invest in terminal cases. For example, George Soros does invest in Russia, but does not invest in Ukraine — a discrepancy whose explanation might be that Soros is aware that the plan for Ukraine, but not for Russia, is economic collapse. If anyone can think of any other explanation for the combination of George Soros holding particular sway over Ukraine, and yet for George Soros designating Ukraine as the only country that is nurtured by his philanthropy and yet that he refuses to invest in, I would like to hear what that alternative explanation is. As investment may be considered to be one of the most efficient forms of philanthropy, we are faced here with a major incongruity.
Stealing Ukrainian brains for Russia? For another example, Net-Moscow Times-14Oct97 reports that George Soros donated $100 million to promote Internet access in Russian universities, but mentions no corresponding figure for Ukraine. If the figure for Ukraine is zero, or disproportionately less than for Russia, then the effect will be to draw Ukrainian brains to Russia, than which there could be no more devastating injury to Ukraine.
Saving a country by giving travel grants to its scientists. On top of that, evidence bearing on the possibility of a long-standing Soros policy to drain Ukraine of its brains may be found in the UKAR discussion — What's George Soros up to? — that travel grants may have as their chief goal the emigration or Ukrainian brains out of Ukraine.
He who pays the piper calls the tune. Another thought that the following quotations are capable of eliciting in some restless minds. That one way of guessing the likelihood that an individual will work toward the success of the Ukrainian State is to count the number of internal y's in his surname, or to see if it has some such ending as iuk or iak or yshyn or enko. Quite a different way, which does not always give the same answer as the first way, is to notice whose payroll he is on.
--------------------------------------------------------------------------------
The World According to
George Soros
George Soros is offended by insufficient subservience:
He [Soros] is portrayed as someone ... who can be offended if a leader of a country where he is involved philanthropically is insufficiently subservient; who will consort with an autocratic regime in order to see his programs carried out; and who is intent on imposing his influence generally on an ever-expanding area of the world.
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 57.
George Soros is George Schwartz:
He [Soros] confirmed what someone had told me — that his family name had long ago been changed from Schwartz.
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 58.
George Soros buys Bohdan Hawrylyshyn:
Of all the countries where Soros has placed his philanthropic bets since the fall of the Berlin Wall, Ukraine seems on the verge of producing the greatest payoff. There, more than anywhere else, Soros has been able to exert influence at the highest levels of the government to see his ideas implemented. Indeed, if President Leonid Kuchma succeeds in bringing about the economic reforms he has recently promised, that over-all scenario will have been scripted, to a notable degree, by Soros.
It began back in the fall of 1991, when Ukraine declared its independence, and Soros had what he calls a "seminal meeting" with Dr. Bohdan Hawrylyshyn, and internationally known Ukrainian economist, who, after living abroad for many years, had decided to return to Ukraine in 1988, to help steer its course, and in 1990 had become chairman of the new Soros foundation there.
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 67.
George Soros buys Bohdan Krawchenko:
Bohdan Krawchenko, a Ukrainian-Canadian historian ... returned to Ukraine in 1991 and was recruited by Hawrylyshyn and Soros to work for the foundation....
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 68.
George Soros buys Olech Havrylyshyn and George Yurchyshyn:
Contrasting the Soros foundation in Ukraine with its counterparts in other countries, Krawchenko told me, "There is no other place where the Soros foundation is so plugged in at the top. We were here when there was nothing.... The deputy minister of finance sat with George and me in a basement almost four years ago and we tried to figure out what to do about monetary reform." That deputy minister of finance, Olech Havrylyshyn (a nephew of Bohdan), was on the payroll of the Soros foundation — as was the deputy governor of the National Bank (George Yurchyshyn, a Ukrainian-American who had previously been a vice-president at the Bank of Boston).
Despite the fact that Soros had placed his own agents in key positions, he was still not able to move Ukraine according to his own design.
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 68.
George Soros buys Leonid Kuchma the presidency:
Last May [1994], Leonid Kuchma came to the United States and paid Soros a visit. He was at that time a candidate for President. Soros was so excited by his conversation with Kuchma that he called Hawrylyshyn, in Bucharest, and put Kuchma on the phone to relay the outcome of their meeting. Kuchma was rated an outsider in a large field of candidates, but in early July he won an upset victory. Soros says that he had nothing to do with it. However, Evelyn Herfkens, of the World Bank, says, "The Bank cannot support election campaigns of reformers; in the Ukraine, Soros did." There was, at the least, a massive effort to level the playing field: the April, 1994, bulletin of the Soros foundation lists twelve grants, in the areas of civil society, education, economics, and mass media, eleven of them for amounts ranging from five thousand dollars to thirty-one thousand eight hundred dollars, with most in the lower range. But the twelfth — to support independent television stations' coverage of the Ukrainian elections — was for $363,100, an extraordinary infusion of capital in Ukraine, and one that would be spent in a three month period.
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 68.
Leonid Kuchma relies on George Soros memos:
That he, a foreigner, has been able to stride so purposefully across the political landscape of this country [Ukraine] is probably due to a number of factors, among them his having arrived so early in its independence, and stayed; his partnership with Hawrylyshyn, who is widely admired, and trusted for his patriotism.... Still, it was not until his man became President that Soros was able to begin effectively mobilizing for the kind of change that he and others in the West had long envisioned. ... But Kuchma respects Soros, and Kuchma needs to be convinced by memos prepared by Soros."
Soros makes no bones about the interventionist nature of his role in Ukraine. At one point, he remarked, jocularly, "If this isn't meddling in the affairs of a foreign nation, I don't know what is!" ... Soros commented, "I look at Ukraine with the same frame of mind as I look at REITs.... By my intervention, I make it happen!"
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 70.
George Soros runs Ukraine:
That he has installed his own paid representatives in the government of Ukraine — and, in the words of a longtime associate, believes that you "buy" governments to get things done — might also, conceivably, be viewed as a minor indiscretion of an idiosyncratic but beneficent individual.
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 73.
The chauffeur takes charge:
As for the political role that Soros has created for himself in countries like Ukraine, de Botton continued, "There is such a vacuum, isn't there? And in a time of crisis someone can emerge. As when a family is in crisis, and suddenly the chauffeur takes charge!"
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 75.
The chauffeur keeps a low profile:
Certainly in a country like Ukraine, his foundation is engaging in plainly political activities, although a reading of the foundation's annual report — which lists, as its major areas of support, education and research; civil-society programs; and culture, environment, and health — gives no such suggestion.
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 76.
George Soros makes all the decisions:
Some of Soros's offshore foundations therefore — such as the one in Ukraine — are constituted as legally non-controlled entities, each with its own board of directors. But the idea that it is these local boards which have control — and not Soros — is as much a chimera as any notion that the Quantum board has control. Doubtless, the foundation boards have made decisions; but, as many people within the organization told me, there was no decision that Soros could not overturn, and in many instances the decisions emanated solely from him. Soros himself had told me, "I made all the decisions."
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 76.
George Soros overstaffs with Jews:
"So I asked for recommendations [for people to staff his Moscow foundation, says Soros], and I invited people, took them on a trip, and it turned out that they were all too old and too Jewish!" He chuckled. "And not acceptable. I mean, you can't be that Jewish in Russia. So I told them, 'You can't have more than one-third Jews on board.'"
--------------------------------------------------------------------------------
Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 77.
--------------------------------------------------------------------------------
Details of How George Soros
Bought Bohdan Hawrylyshyn Before Breakfast
Bohdon Hawrylyshyn bares all. The following two excerpts are from an article by Bohdan Hawrylyshyn in The Ukrainian Weekly of 28Feb99. The first excerpt describes a meeting between Bohdan Hawrylyshyn and George Soros in the course of a November 1990 convention in Washington, DC.
Winning a grant, or selling out? Readers acquainted with the laborious and cumbersome process of a typical grant application, and acquainted with the stringent review that is likely to be required so as to ensure that the grant will be used efficiently and for worthwhile purposes, and acquainted with how niggardly available grants tend to be, must be struck by the generosity of the grant offered to Bohdan Hawrylyshyn, and by the brevity and casualness of the review. In fact, so generous is the sum dangled before Bohdan Hawrylyshyn's eyes, and so irregular is the manner in which the money is handed over, that one cannot help wondering whether the event would not be most accurately described as George Soros retaining Bohdan Hawrylyshyn to act as his front man in Ukraine.
The spigot-opening concept paper. It would be instructive to read Bohdan Hawrylyshyn's "concept paper" which served in lieu of a grant application — was its writing meritorious enough to plausibly win the handing over of millions of dollars, or did it consist of vague platitudes which would have been laughed at by any real granting agency? As this concept paper of Hawrylyshyn's is today a historical document of some interest, perhaps Bohdan Hawrylyshyn, or the Karl Popper Foundation, might someday publish it. Or perhaps the Ukrainian Weekly, which published the Hawrylyshyn account quoted from below, might think to ask Hawrylyshyn for a copy of this concept paper, and for permission to publish it. And it would be instructive to learn also exactly how many millions of dollars did end up flowing through Bohdan Hawrylyshyn's hands over the years, and exactly what this money was used for.
How well does George Soros pay? Also useful to understanding these events would be to learn precisely what increment or decrement in Bohdan Hawrylyshyn's standard of living was produced by his teaming up with George Soros. Bohdan Hawrylyshyn's title for his Ukrainian Weekly article, Ten years of work on behalf of Ukraine, makes it sound like his labors in the pay of George Soros entailed privation. But was the office that Soros enabled Hawrylyshyn to set up in Geneva humbler than the one Hawrylyshyn had occupied previously, or more posh, and by how much? Did Hawrylyshyn's pay go up or down, and by how much? I know, to consider a related case, that Bohdan Krawchenko, also a George Soros employee as mentioned above, drives a Mercedes in Kyiv — and wonder whether it is likely that he would have been able to drive a car of the same quality if he had remained in Canada as a history professor instead of joining the George Soros philanthropy team.
A George Soros democracy comes with a police state press. Was George Soros's goal really as stated below, "to help firm up democratic processes in Ukraine"? Anyone who believes that a free press is a cornerstone without which democracy is impossible, and who notices that Ukraine from independence in 1991 until today has had the harassed and suppressed press of a police state, a press increasingly beleaguered under the presidency of Soros protégé Leonid Kuchma, would have to say that either Soros has little understanding of what democracy is and how it should be implemented, or else that his talk of democracy is merely the cover story he uses to hide his real work, which is taking money away from whomever he can, and wherever and whenever he can, dispensing no goods or services in return.
The Swiss again. The suggestion that the Swiss Karl Popper foundation is merely a George Soros front, or at least is under his influence, does not help to quell twinges of paranoia that the following account might elicit:
The next morning before breakfast, Mr. Soros came to see me at my hotel. He said that if what I had described the previous evening was possible, I could have a few million dollars to try and help firm up the democratic processes in Ukraine. The funds would be forthcoming from the Karl Popper Foundation in Switzerland, financed by a relative of Mr. Soros.
Upon my return to Geneva, I wrote a concept paper, a plan, prepared a budget and discussed it with the board of the Karl Popper Foundation. It was approved without any changes. I set up an office in Geneva to manage the Karl Popper Program for Ukraine.
--------------------------------------------------------------------------------
Bohdan Hawrylyshyn, Ten years of work on behalf of Ukraine: notable highlights, Part II, A Washington dinner, The Ukrainian Weekly, 28-Feb-1999, pp. 10-11, p. 10. /td>
Leonid Kravchuk Smells the Cooking, But Finds the George Soros Kitchen Door Locked
Kingmaker Bohdan Hawrylyshyn snubs Leonid Kravchuk. The further excerpt below from the Hawrylyshyn Ukrainian Weekly article paints a picture of Bohdan Hawrylyshyn set up in his new Geneva office, with millions of dollars to dispense, and thus able to play the role of kingmaker — but when Leonid Kravchuk comes calling in January 1991, Hawrylyshyn judges him to not meet employer George Soros's criteria of viable claimant to the throne, and brushes him off.
Kingbreaker Bohdan Hawrylyshyn deposes Leonid Kravchuk. Upon Ukraine's declaration of independence later in 1991, Leonid Kravchuk did become president of Ukraine, but in the presidential elections of 1994, was narrowly defeated by Leonid Kuchma through George Soros intervention. Thus, George Soros appeared not to like Leonid Kravchuk when Kravchuk asked Soros employee Bohdan Hawrylyshyn for support in 1991, and continued disliking him enough to have him defeated in 1994. Why this Soros dislike for Kravchuk?
One wonders why. Perhaps because Leonid Kravchuk spoke fluent Ukrainian, whereas George Soros protégé Leonid Kuchma spoke only Russian. Perhaps because Kravchuk was highly intelligent, and a mesmerizing public speaker, with Kuchma unable to reach the same level in either category. Perhaps, by 1994, because under Kravchuk's effective leadership, Ukraine had been saved from following the path of ethnic strife and disintegration, to which Eastern Europe is so prone. Perhaps because Kravchuk did not spend his years as president transforming Ukraine into the Sicily of Europe (with apologies to Sicily for the invidious comparison) — which oversight Kuchma has demonstrated himself ready and able to remedy. Perhaps because Kravchuk fought for a strong Ukraine, which was not in George Soros's interests, or in the interests of those whom George Soros represents:
Leonid Kravchuk, then chairman of the Verkhovna Rada, attended the World Economic Forum in Davos in January 1991. [...]
After attending the symposium, Mr. Kravchuk came to our home in Geneva for dinner. After dinner he took me aside and asked if I would become his advisor. I reflected for a minute and told him that I did not think this was a good idea. He asked if this was because I did not want to be an advisor to a Communist, if I was afraid of what people would say about that. I replied that it might be more awkward for him vis-à-vis the Central Committee of the Communist Party to have a person known as a Ukrainian patriot as his advisor. Instead I suggested to create a group of advisors, to be called the Council of Advisors, consisting of well-known personalities from different countries, who would advise the Presidium of the Parliament, in which different political currents were represented, rather than just the chairman. Mr. Kravchuk immediately agreed.
--------------------------------------------------------------------------------
Bohdan Hawrylyshyn, Ten years of work on behalf of Ukraine: notable highlights, Part II, A Washington dinner, The Ukrainian Weekly, 28-Feb-1999, pp. 10-11, p. 10
2002.04.16 | юрко
Re: дивні люди - українці
То лають багатих, що не дають нічого, позажиралися, а як ті починають давати, то зразу стають підозрілими, що дають - яка ж "нормальна" людина буде за "так" віддавати своє. Ні, має прихований злий умисел.До речі фраза "There was, at the least, a massive effort to level the playing field:", яку Ви переклали як "Одною з спроб впливу на гравців в Україні було наступне:". На мою думку, " massive effort to level the playing field" означає "велике зусилля створити рівні умови для всіх учасників", бо ключове слово "to level" означає "зрівнювати". Тому, в такому мойому перекладі фраза набуває зовсім іншого сенсу - не спробою вплинути на гравців, а створити для них однакові, рівні, умови, що і було метою такого великого внеску грошей у підтримку висвітлення подій незалежними телевізійними станціями. Очевидно, це також можна трактувати, як "купив їх всіх гамузом"". Кому, яка версія більше подобається.
Наступна стаття, в якій є сугестія (не факти), що його діялністю є плюндруючою, на мою думку є повний нонсенс. Очевидно, що будь-яка діяльність може привести до неочікуваних результатів. Наприклад, в других президентських виборах Західна Україна сильно підтримувала Кучму. Можна зробити з того дуже логічних висновок - западенці є кучмісти і продажна сволота. Як добре поритися, то можна знайти масу прикладів, що підтверджують це.
Як на мене, то будь-яка діяльність може мати побічний ефект, без злого умислу на самому початку. Тому, можна зробити висновок - краще взагалі нічого не робити, тоді не буде помилок.
Помітьте, не має доказів, що Сорос сіоніст. Є лише сугестія
"Or maybe just a Zionist? The most cynical of all observers might note that George Soros is a member of a group that has demonstrated itself to be hostile to the success of the Ukrainian state, and that in fact has an overriding interest in a Ukrainian economic collapse."
"Чи може просто сіоніст? Найбільш цинічні з усіх спостерігачів можливо помітять, що Джордж Сорос є член групи, котра вже виявила себе ворожою до успіху української держави, і фактично має переважаючий інтерес у коллапсі української економіки". Ви добре розумієте, що слово maybe є ознакою припущення, навіть не можливості."
Зі свого боку, я бачив кілька статтей, де описувалося, неприязне відношення Ізраїлю до Сороса, який, хоч і єврей, відмовлявся давати гроші на ізраїльську справу, чим викликав критику з їх сторони.
І хоча спочатку є сугестія, що Сорос спричинився до приходу до влади Кучми, чомусь нижче таки визнано, що він не зумів добитися від Кучми вільної преси:
"Curious that George "Mother Theresa" Soros is unable to prevail upon his protégé, Leonid Kuchma, to allow a free press — one might have imagined that in his selfless efforts to modernize Ukraine, a free press would have been among Soros's most urgent goals. But instead, despite all of George Soros's efforts, somehow Ukraine has ended up with the press of a police state, in which journalists are sued, harassed, beaten, and assassinated. Despite such daunting obstacles to arriving at a clear view of what is happening, suggestive clues that George Soros works to injure Ukraine do emerge.
"Дивно, що Джордж "Мати Тереза" Сорос є нездатним переважити над своїм протеже Леонідом Кучмою, щоб той дозволив вільну пресу - хтось може уявити собі, що ці самовідкидаючі спроби мали б бути серед соросівських найнагальніших цілей. Але замість того, незважаючи на всі соросівські спроби, якось Україна опинилася з пресою поліційної держави, в яких журналістів судять, залякують, б'ють та вбивають. Незважаючи на перешкоди на шляху до ясного бачення, що сталося, сугестивні натяки, що праця Джорджа Сороса спрямована на шкоду Україні, справді з'являються".
Чомусь його інвестиційна діяльність пов'язується з благодійницькою, вказуючи, що він інвестує в Росію, але не інвестує в Україну. Я бачив думки, що кажуть, що він недаремно інвестує в Росію, бо хоче прибрати її до своїх рук. Може автор з такою версією незнайомий?
До речі, сам Сорос не раз публічно заявляв, що ні в якому разі не змішує ці дві свої діяльності. Мало того, віддав керування своїм фінансовим бізнесом іншим людям, хоча й сам робить нагляд за ними. Якщо хтось думає, що можна обертати мільярдами і бути в постійний роз'їздах, як це він останніми роками робить, то глибоко помиляється - гроші потребують постійної щоденної багатогодинної праці.
Навіть його внесок 100 мільйонів для розвитку інтернету російських університетів закидається, як перетягнення українських мозків до Росії, бо він не зробив адекватного внеску в український інтернет.
Всі подані статті є звичайнісіньким зливом помиїв. Якщо комусь цікаво, то можу описати механізм, яким Сорос заробляв і кілька разів у великій кількості втрачав гроші на ринках. Ця інформація є вільно доступна в спеціалізованій літературі по arbitrage, а специфічно currecy arbitrage, який є підставою для розуміння, чому протягом дня фінансові ринки коливаються.
2002.04.17 | Mary
Та,порівняно із підлим Соросом, жидомасонська змова-то байка(:-)
2002.04.17 | Augusto
Думки це добре.
юрко писав(ла):> На мою думку, " massive effort to level the playing field" означає "велике зусилля створити рівні умови для всіх учасників", бо ключове слово "to level" означає "зрівнювати".
Хоча не треба заважке думати спочатку, Шопенгауер забороняє, каже треба поступово. Ця стаття з такого журналу "Нью-Йоркер" (Connie Bruck, The World According to Soros, The New Yorker, 23-Jan-1995, p. 68.)і написана НЕ українцями/цем/кою, пан. Л.Притуляк це інша справа, я переклав кусник саме з гамериканського видання.
Ту левел, це не зовсім "зрівняти", скоріше зовсім не "зрівняти", це скоріше "підняти", але Ви ніколи не помічали, що при перекладі кожного слова результат якийсь гнусавий виходить? Схожий на російськомовний переклад відеофільмів - неякісний? Там таки описаний вплив Дж. Сороса на користь саме одного гравця - Q-чма, зверніться просто тупо до орігиналу, там перекласти статтю інакше зможе лише талановитий геніальний Литвин. А хвакти залишаються і без переробки в інформацію: злісний антимурлюканець Q-чмо їздив до перших виборів на поклон до Сороса як "нейтральний реформатор і страшний демократ", Сорос не тільки радо підтримав сьогодняшнього злісного антиамериканця Q-чмо (а тоді "нейтрального реформатора і стрaшного демократа") а і дав йому на допомогу такого персонажа як Гаврилишин, який в свій час відмовив жахливо червоному комуністу Кравчуку і в Qчмоїні зробив "великий стрибок вперед" в своїх прибутках.
2002.04.17 | Shooter
Re: Думки це добре.
Augusto писав(ла):>Сорос не тільки радо підтримав сьогодняшнього злісного антиамериканця Q-чмо (а тоді "нейтрального реформатора і стрaшного демократа") а і дав йому на допомогу такого персонажа як Гаврилишин, який в свій час відмовив жахливо червоному комуністу Кравчуку і в Qчмоїні зробив "великий стрибок вперед" в своїх прибутках.
ІМГО, чим Вам не подобається пан Гаврилишин?
Сорос же ж вибирав між "червоним директором" і "секретарем ЦК КПУ". З тієї ж простої причини, що тільки вони були реальними варіантами. Чи Ви вважаєье, що в 1994 Сорос мав підтримувати Мороза - тоді ще щирого комуняку?
Як тільки ж з'явився реальний варіант заміни Кучма, Сорос закликав останнього піти у відставку.
Що Вам не подобається - не можу зрозуміти.
2002.04.17 | Augusto
Що не подобається мені.
Перше: сам Q-чмо і є породженням саме того фонду, який сьогодні його шостки звинувачують в усіх гріхах.Друге: втручання Дж. Сороса на стороні Q-чма нанесло велику шкоду Україні, щоб виправити її зараз .....
Третє: Сорос ІМХО сам жахнувся коли взнав про походеньки свого Буратіна, це і підштовхнуло його приїхати провідати свого дубовенького синочка, а не якись курвоїдні мотиви:
Shooter писав(ла): Як тільки ж з'явився реальний варіант заміни Кучма, Сорос закликав останнього піти у відставку.
2002.04.17 | Shooter
Що мені.
Augusto писав(ла):> Перше: сам Q-чмо і є породженням саме того фонду, який сьогодні його шостки звинувачують в усіх гріхах.
?? Кучмо є прямим породженням совіцької системи. Крапка.
> Друге: втручання Дж. Сороса на стороні Q-чма нанесло велику шкоду Україні, щоб виправити її зараз .....
Я Вам вже писав - спробуйте розглянути реальні альтернативи 1994 року. Знайдете кращий варіант - повідомте, будь-ласка.
2002.04.17 | юрко
Re: от взяв і послухався
поради заважко не думати спочатку і звернувся до кількох людей в роботі як вони розуміють подану фразу, і котрі ніякої іншої мови, крім канадської англійської, що близька до американської англійської, котрою написана стаття в The New Yorker, не знають. Це для того, щоб уникнути, так би мовити, інтерпретації. Запитав кількох. Всі сказали одне й те саме - "створити рівні справедливі умови". Я їм вірю.А я і не казав, що українець писав, лише, що дивні люди українці, бо радо приймають за правдиву писанину, що обгаджує того, що дає. Видно, легше повірити у злі наміри, ніж у добрі.
Чим Вам не подобається Гаврилишин? Мав добрий намір змінити щось, з стилем Кравчука вже був знайомий, тому й не підтримував. Кучма був свіжий, ну, то була надія, як зараз - на Ющенка. А що з того вийде - ніхто не знає. Справді, дурні ті, з Заходу. Лізуть зі своїми грішми, плутаються під ногами. Думають, що можна щось в Україні змінити тими грішми, проектами, фондами. Не тільки не змінять, ще й обмажуться гівном по дорозі. Самі того хотіли...
2002.04.17 | ilia25
Сорос щиро хотів допомогти Україні. Кучма його просто кинув. (-)
2002.04.17 | Augusto
Сорос щиро допоміг Україні Qчмом.
Нехай зараз допомогає відновити справедливість.2002.04.17 | ilia25
Віе був не першим, та не останнім, кого Кучма кинув
Augusto писав(ла):> Нехай зараз допомогає відновити справедливість.
А він допомагає. Згадай його саттю в ФТ під час касетного скандалу.
2002.04.17 | Рoман ShaRP
4 бали.
Стаття залишає по собі присмак шкільного твору-переказу, написаного з висунутим язичком дівчинкою з бантиками."Руки геть від нашого дядечка Ющенка та дядечка Сороса, запроданці!".
Я б таке навіть на Майдан би не тягнув -- не той просто рівень. Чи то "затравка" була, аби розпочати тему про Сороса?
Тоді слово аксакалам, бо я ним мало цікавився.
2002.04.17 | Остап Сулейман Ібрагім Берта Марія ібн-Бендер бей . .
я не аксакал
але оскільки маю враження - хочу ними поділитисьв 96-му мені довелось порозмовляти з гаврилишином.
я справив на нього враження, а був ще зелений як ябко
звідси висновок - він не дуже розбирається в людях :(
а він давав основні поради соросу
...
стосовно чучми - ця падла так навчилась залазити в душу,
що не дивно, що він купив своїм "задушев ям" і сороса і гаврилишина
однак слід визнати, що сорос все-таки спробував переконати чучму
піти геть
а про те як вони гроші ділять...
то не мої гроші...