04/17/2002 | Басаврюк

Між іншим, ви помітили, що українська політика вже давно стало “ющенкоцентричною”. Це було особливо видно під час передвиборчої кампанії. Усі ці інтери, плюси і їм подібні піховшеки з юрчуками-івшиними-кисельовими тільки й знали що гидотно нагортати на, як вони люблять висловлюватися, “месію”, самі, в силу своєї природної тупості і безмежної безпринципності і продажності, не розуміючи, що їхній “нищівний вогонь” виявився навіть не пшиком, а навпаки, робив Ющенкові безкоштовну рекламу. Проте духовну нікчемність і пустоту Ющенкових критиків і їхніх хазяїв не заховаєш за красивими словами про державні інтереси. Вони ведуть себе все нахабніше. Цинізм, хамство, вседозволеність – таке враження, що вони не бояться нікого – ні Бога, ні людського осуду. За будь-яку ціну втриматися біля годівниць. За будь-яку ціну! При цьому вони ще й намагаються вішати лапшу, мовляв, усе демократично, чесно, благородно. Але невже ще знаходяться люди, які їм вірять? Невже не бачать люди, чого варті ці колишні компартійні кнурі разом з їхніми більш юними комсюківськими вискочками-послідовниками? Ви подивіться, чи є там нормальні, людські обличчя. Ви подивіться їм зблизька в очі, уважно подивіться: що ви там бачите? Пустка, пустеля, пустота. Вони ніби посходили з картин Гойя.
Навіть візуально, коли тобі з телеекрана якийсь дивакуватий Литвин корчить фотогенічні гримаси, надимається і пускає слину про свою значимість – не вірю! Не вірю його жодному слову! Дивлюся в тигіпкові очі, коли він проникливо-чесно (“Ну чесне комсомольське, повірте мені!”), і, як йому здається, фундаментально-державницьки, щось там розказує про майбутні розклади в парламенті – бачу по очах, що знову дурить, знову тримає мене за лоха останнього, наївного конюха з забитого села. Щось неспокійно на душі мені робиться, коли бачу скляні очі спритника з нібито голівудською зовнішністю Хорошковського. Ого, цей так обдурить, що й не спам”ятаєшся. І не сумнівайся! А від голосу його напарниці мені робиться не по собі: колись у нашому гуртожитку працювала одна дуже противна вахтерша з таким голосом. Ми її просто ненавиділи – лише за факт її існування, вже не кажу про ті паскудства, що вона нам чинила. А що там відомі ющенкофоби Пустовойтенко-Семиноженко? Стосовно них -- реакція на рівні фізіологічних потреб. А дядя Женя? Чомусь навіть не рипається у “велику політику” наш доморощений і нєсостоявшійся генерал де Голь. Що, “утєчка інформації” про касетний скандал присадила апетит, а Турін остаточно обрізав крила?
Два тижні всі чекали, коли повернеться Ющенко, і що він скаже. Чекав якийсь присмирнілий (в очікуванні неминучого?) гарант, чекали його бригадири, нервово-гарячково зганяючи під стяги “продукту пєрвічного” т.зв. регіональну “знать”. Що він зробить, що скаже, коли приїде з відпустки?
Ющенко, як чудовий актор, витримав паузу.
А тоді зробив заяву.
Таких жорстких слів про владу від Ющенка ми досі не чули.
Ні, це не вавине базікання, і не пустопорожні словеса відомого і вже всім обридлого призначеного опозиціонера-губошльопа. Це не комсюче лепетання вічного комсомольця-банкіра, і не силувана псевдорішучість юриста, якому вже – уви! – ніколи не вдасться матеріалізувати свою захмарну ідею-фікс. І це навіть не кострубата – через пень-колоду – “пряма мова” головного нашого соловейка.
Це позиція державного Мужа з великої букви.
Він переважає все це кодло однозначно, поза всякими сумнівами. Вони про це знають. Це все більше усвідомлює народ. Нарешті, слава Богу, знайшовся чоловік, який здатний зробити те, що давно вже треба було зробити з цією шушерою – щоб аж засмерділо за ними. Так думають більшість людей. Навіть на запаскудженому совково-московською бацилою Сході України теж починають це розуміти.
Хоча почистити авгієві стайні нашого Чучмоністану буде дуже тяжко. Майже неможливо. Якщо вони гуртом усе-таки сплетуть лапті Ющенкові, нам ще дуже й дуже довго доведеться чекати другого Ющенка. І змиритися – заслужено змиритися -- з роллю бидла, з роллю лохівського електорату для цих ситих і підлих брехунів.