Позиціонування на порозі парламенту
04/19/2002 | Сидоржевський
Позиціонування на порозі парламенту
Михайло Сидоржевський
“Іноді так: небо ясне, а з стріх вода капле”
(П.Тичина, “Замість сонетів і октав”).
Домінантою тижня стала тема парламентської більшості. Причому як оглядачі, так і політики досить скептично ставляться до можливості її стійкого утворення. Все частіше в коментарях і прогнозах фігурує термін “ситуативна більшість”. Однією з перших оприлюднила свій сумнів Юлія Тимошенко, яка на початку тижня заявила: “Стабільної більшості в цей час у Верховній Раді не буде. Не існує серйозних речей, які б об”єднували різні сили.” На думку Тараса Чорновола, найбільш ймовірним є створення ситуативної парламентської більшості, основою якої стане блок “За єдину Україну!”, котрий блокуватиметься з СДПУ(о) або комуністами. Практично виключив можливість блокування в парламенті “Нашої України” з заєдинщиками Сергій Соболєв (“НУ”), мотивувавши це тим, що обидва найбільших блоки є антагоністами з багатьох питань, і навряд чи якийсь компроміс тут можливий.
Витримавши двотижневу паузу, і чудово розуміючи, якою є вага сказаного ним у ці дні, Віктор Ющенко зробив ряд досить сильних, я б сказав, знакових заяв. По-перше, він чітко і недвозначно підкреслив, що у парламенті буде створена єдина і потужна фракція, а на базі блоку “Наша Україна” -- “партія європейського зразка”. Ющенко підкреслив, що блок, керований ним, є переможцем парламентських виборів, і більшість у Верховній Раді повинна створюватися саме на його основі. У противному разі, за словами лідера блоку, буде створена “коаліція політичних сил”. Ющенко не розшифрував, що він мав на увазі під цим поняттям, але особливих варіантів для фантазії тут небагато: це буде опозиційна сила. По суті, для Ющенка, з огляду на перспективу, є однаково прийнятними обидва шляхи. Перший (малореальний, хоча й можливий, за умови, якщо спрацює кілька внутрішніх і зовнішніх чинників) – це варіант, згідно з яким влада погоджується на його умови, і дозволяє (?) формувати парламентську більшість, дає добро на його прем”єрство і т.ін. Вірогідність такого сценарію, і не лише на мою думку, повторюю, мінімальна. Насамперед тому, що це – прямий шлях до президенства Ющенка. На сьогодні цей політик не має жодного серйозного конкурента, популярність якого в народі могла б рівнятися з його популярністю. Чи, може, хтось таки з”явиться? Когось там Кучма тримає в запасі, під полою, щоб за півроку до виборів “подарувати” всім як свого престолонаслідника? Звичайно що ні. Чечні у нас немає, потенційні “українські Путіни”, схоже, так і не відбудуться, “українські де Голі” перевелися, прямо скажемо, на пси, а час працює якраз на Ющенка. Прем”єрство, поза всякими сумнівами, закріпило б його перевагу. Другий варіант – опозиція. Важчий, складніший, особливо враховуючи те, що на Банковій, схоже, працює цілий штат фахівців з розвалювання, розколів і провокацій. У хід підуть найрізноманітніші методи боротьби з головним противником режиму і його командою – і підкупи, і фіскальні методи, і, враховуючи нашу новітню історію, методи фізичного впливу. Навряд чи всі “Жигулі” і “Камази” були використані дотепер. Протистояння в такому випадку буде надзвичайно важким, драматичним і… з важкопередбачуваним результатом. Не було в нас, у нашій історії, аналогів, коли опозиційний до влади політик, по суті, серйозно претендував на роль загальнонаціонального лідера. Українці – народ надзвичайно консервативний, в силу свої тяглості в основному лояльний до влади. Перемогти в нас може лише представник цієї влади, але – “хороший”, “справедливий” і – обов”язково сильний. Народ має відчути, що цей чоловік – сильніший від того, хто посідає цей чин за статусом. Сворідна ментальність зграї, яка в якийсь із моментів інстинктивно починає розуміти, що ось цей молодий вовк сильніший від старого вожака.
Звичайно, це порівняння, як прийнято казати, “кульгає”, однак тенденція досить чітка. Ющенко, не дивлячись на критику і справа, і зліва, послідовно і вивірено тримався вузенької стежки між двома полями – полем влади і полем опозиції, розуміючи, що це – найоптимальніший шлях до мети.
Однак будь-яка стежка рано чи пізно закінчується. Починається більш складніша гра. Цього тижня лідер “Нашої України”, по суті, вперше так голосно і жорстко заявив про свої серйозні претензії на владу, звинувативши чинні верхи у беззаконні під час виборів. “Влада фактично виступила проти суспільства” – погодьтеся, що ці слова були адресовані з тим, щоб їх почули, насамперед, на Банковій. “Глава держави задовго до виборів призначив парламентську більшість, дозволивши керівнику свої адміністрації заяви відносно політичної приналежності Президента” – це цитата не з вуст Григорія Омельченка чи Сергія Головатого, а – “слабохарактерного” Віктора Ющенка. Президент Кучма, за його словами, “замість того, щоб гарантувати дотримання виборчого законодавства, став активним учасником виборів, відверто підтримав блок “За єдину Україну!”.
Жорстко, чи не так? Показово, що головний суб”єкт Ющенкової критики досі ніяк не відреагував, хоча, можна не сумніватися, що це буде зроблено трохи згодом. Натомість оперативно відгукнулися чільні заєдинщики Тигіпко і Семиноженко. Причому, представляючи, по суті, два різних угруповання в блокові “За єду”, вони зробили фактично аналогічні заяви, допустивши вірогідність формування в майбутньому парламенті лівоцентристської більшості. Лідер “Трудової України” під час свого спічу навіть трохи використав елемент погано завуальованого шантажу. За його словами, у випадку, якщо не буде сформована більшість, то він хотів би зробити все можливе для того, щоб законним шляхом розпустити цей парламент(!). Семиноженко в числі потенційних партнерів у першу чергу назвав СДПУ(о). Між іншим, речник “об”днаних” Л.Кравчук в унісон йому заявив, що у нього нема аргументів проти співпраці з блоком “За єдину Україну!”.
Однак чи є реальною і дієздатною, навіть хоча б до осені, більшість за участю цих двох політичних сил? Навіть якщо пропрезидентський блок і нашкребе 180 “штиків”, то 35 (названих Зінченком) депутатів від соціал-демократів все одно не забезпечать ніякої парламентської більшості. Таким чином, участь комуністів у цій більшості є більш ніж вірогідною, хоча обмежуватися вона буде, яе справедливо вважають деякі оглядачі, тими чи іншими ситуативними рішеннями. І хоча Г.Крючков категорично заперечив можливість блокування комуністів з блоком “За єду” (“День”, 9.04.2002), а П.Симоненко на початку цього тижня повідомив, що фракція КПУ в парламенті не буде вступати “ні в яку більшість”, проте є великий сумнів, що надалі комуністи залишатимуться такими ж принциповими. Принаймні, Д.Табачник, якого важко запідозрити у політичній наївності, не виключив у парламенті можливості “співпраці з комуністами” блоку “За єдину Україну!”. А той же С.Тигіпко, за його словами, у випадку, якщо не вдасться домовитися з правоцентристами, “пішов би на те, щоб говорити про програму спільних дій з лівими”.
А думку М.Томенка, “За єду” і комуністи можуть досягти ситуативної домовленості про формування нового керівництва парламенту, залишивши при цьому без змін нинішній склад уряду.
До речі, урядова тема є не менш важливою і не менш болючою і для новообраної Верховної Ради, і – що особливо – для Президента. Сторони у цім позиціонуванні зробили кілька показових заяв. Логічним є те, що блок “Наша Україна” спільно з тимошенківцями і, вірогідно, морозівцями, ініціюватимуть відставку уряду Кінаха. Не менш логічним є і те, що Президент триматиметься за Кінаха до останнього. Будь-який інший його реноме навряд чи отримає "добро" в парламенті. Міркування тут можуть бути такими: хоч нинішній прем”єр і не тягне на роль наступника, однак і загальної картини особливо не псує. Хай поки прем”єрствує, а там видно буде.
Це – як з репертуару про Ходжу Насреддіна. Пам”ятаєте притчу про те, як він купував віслюка?
Навряд чи до травневих “вакацій” відбудуться в нас якісь важливі політичні події. Кожна сила, що претендує на роль серйозного гравця у майбутній великій грі під назвою “боротьба за владу”, виславши на передову дозори і снайперів, тим часом риє окопи і бліндажі, десантує розвідників, робить ретельний “осмотр” своїх сил. У штабах денно і нощно кипить робота – у розпалі процес “домашньої підготовки”.
Схрестити шпаги по-справжньому суперникам вдасться не раніше ніж через місяць.
Михайло Сидоржевський
“Іноді так: небо ясне, а з стріх вода капле”
(П.Тичина, “Замість сонетів і октав”).
Домінантою тижня стала тема парламентської більшості. Причому як оглядачі, так і політики досить скептично ставляться до можливості її стійкого утворення. Все частіше в коментарях і прогнозах фігурує термін “ситуативна більшість”. Однією з перших оприлюднила свій сумнів Юлія Тимошенко, яка на початку тижня заявила: “Стабільної більшості в цей час у Верховній Раді не буде. Не існує серйозних речей, які б об”єднували різні сили.” На думку Тараса Чорновола, найбільш ймовірним є створення ситуативної парламентської більшості, основою якої стане блок “За єдину Україну!”, котрий блокуватиметься з СДПУ(о) або комуністами. Практично виключив можливість блокування в парламенті “Нашої України” з заєдинщиками Сергій Соболєв (“НУ”), мотивувавши це тим, що обидва найбільших блоки є антагоністами з багатьох питань, і навряд чи якийсь компроміс тут можливий.
Витримавши двотижневу паузу, і чудово розуміючи, якою є вага сказаного ним у ці дні, Віктор Ющенко зробив ряд досить сильних, я б сказав, знакових заяв. По-перше, він чітко і недвозначно підкреслив, що у парламенті буде створена єдина і потужна фракція, а на базі блоку “Наша Україна” -- “партія європейського зразка”. Ющенко підкреслив, що блок, керований ним, є переможцем парламентських виборів, і більшість у Верховній Раді повинна створюватися саме на його основі. У противному разі, за словами лідера блоку, буде створена “коаліція політичних сил”. Ющенко не розшифрував, що він мав на увазі під цим поняттям, але особливих варіантів для фантазії тут небагато: це буде опозиційна сила. По суті, для Ющенка, з огляду на перспективу, є однаково прийнятними обидва шляхи. Перший (малореальний, хоча й можливий, за умови, якщо спрацює кілька внутрішніх і зовнішніх чинників) – це варіант, згідно з яким влада погоджується на його умови, і дозволяє (?) формувати парламентську більшість, дає добро на його прем”єрство і т.ін. Вірогідність такого сценарію, і не лише на мою думку, повторюю, мінімальна. Насамперед тому, що це – прямий шлях до президенства Ющенка. На сьогодні цей політик не має жодного серйозного конкурента, популярність якого в народі могла б рівнятися з його популярністю. Чи, може, хтось таки з”явиться? Когось там Кучма тримає в запасі, під полою, щоб за півроку до виборів “подарувати” всім як свого престолонаслідника? Звичайно що ні. Чечні у нас немає, потенційні “українські Путіни”, схоже, так і не відбудуться, “українські де Голі” перевелися, прямо скажемо, на пси, а час працює якраз на Ющенка. Прем”єрство, поза всякими сумнівами, закріпило б його перевагу. Другий варіант – опозиція. Важчий, складніший, особливо враховуючи те, що на Банковій, схоже, працює цілий штат фахівців з розвалювання, розколів і провокацій. У хід підуть найрізноманітніші методи боротьби з головним противником режиму і його командою – і підкупи, і фіскальні методи, і, враховуючи нашу новітню історію, методи фізичного впливу. Навряд чи всі “Жигулі” і “Камази” були використані дотепер. Протистояння в такому випадку буде надзвичайно важким, драматичним і… з важкопередбачуваним результатом. Не було в нас, у нашій історії, аналогів, коли опозиційний до влади політик, по суті, серйозно претендував на роль загальнонаціонального лідера. Українці – народ надзвичайно консервативний, в силу свої тяглості в основному лояльний до влади. Перемогти в нас може лише представник цієї влади, але – “хороший”, “справедливий” і – обов”язково сильний. Народ має відчути, що цей чоловік – сильніший від того, хто посідає цей чин за статусом. Сворідна ментальність зграї, яка в якийсь із моментів інстинктивно починає розуміти, що ось цей молодий вовк сильніший від старого вожака.
Звичайно, це порівняння, як прийнято казати, “кульгає”, однак тенденція досить чітка. Ющенко, не дивлячись на критику і справа, і зліва, послідовно і вивірено тримався вузенької стежки між двома полями – полем влади і полем опозиції, розуміючи, що це – найоптимальніший шлях до мети.
Однак будь-яка стежка рано чи пізно закінчується. Починається більш складніша гра. Цього тижня лідер “Нашої України”, по суті, вперше так голосно і жорстко заявив про свої серйозні претензії на владу, звинувативши чинні верхи у беззаконні під час виборів. “Влада фактично виступила проти суспільства” – погодьтеся, що ці слова були адресовані з тим, щоб їх почули, насамперед, на Банковій. “Глава держави задовго до виборів призначив парламентську більшість, дозволивши керівнику свої адміністрації заяви відносно політичної приналежності Президента” – це цитата не з вуст Григорія Омельченка чи Сергія Головатого, а – “слабохарактерного” Віктора Ющенка. Президент Кучма, за його словами, “замість того, щоб гарантувати дотримання виборчого законодавства, став активним учасником виборів, відверто підтримав блок “За єдину Україну!”.
Жорстко, чи не так? Показово, що головний суб”єкт Ющенкової критики досі ніяк не відреагував, хоча, можна не сумніватися, що це буде зроблено трохи згодом. Натомість оперативно відгукнулися чільні заєдинщики Тигіпко і Семиноженко. Причому, представляючи, по суті, два різних угруповання в блокові “За єду”, вони зробили фактично аналогічні заяви, допустивши вірогідність формування в майбутньому парламенті лівоцентристської більшості. Лідер “Трудової України” під час свого спічу навіть трохи використав елемент погано завуальованого шантажу. За його словами, у випадку, якщо не буде сформована більшість, то він хотів би зробити все можливе для того, щоб законним шляхом розпустити цей парламент(!). Семиноженко в числі потенційних партнерів у першу чергу назвав СДПУ(о). Між іншим, речник “об”днаних” Л.Кравчук в унісон йому заявив, що у нього нема аргументів проти співпраці з блоком “За єдину Україну!”.
Однак чи є реальною і дієздатною, навіть хоча б до осені, більшість за участю цих двох політичних сил? Навіть якщо пропрезидентський блок і нашкребе 180 “штиків”, то 35 (названих Зінченком) депутатів від соціал-демократів все одно не забезпечать ніякої парламентської більшості. Таким чином, участь комуністів у цій більшості є більш ніж вірогідною, хоча обмежуватися вона буде, яе справедливо вважають деякі оглядачі, тими чи іншими ситуативними рішеннями. І хоча Г.Крючков категорично заперечив можливість блокування комуністів з блоком “За єду” (“День”, 9.04.2002), а П.Симоненко на початку цього тижня повідомив, що фракція КПУ в парламенті не буде вступати “ні в яку більшість”, проте є великий сумнів, що надалі комуністи залишатимуться такими ж принциповими. Принаймні, Д.Табачник, якого важко запідозрити у політичній наївності, не виключив у парламенті можливості “співпраці з комуністами” блоку “За єдину Україну!”. А той же С.Тигіпко, за його словами, у випадку, якщо не вдасться домовитися з правоцентристами, “пішов би на те, щоб говорити про програму спільних дій з лівими”.
А думку М.Томенка, “За єду” і комуністи можуть досягти ситуативної домовленості про формування нового керівництва парламенту, залишивши при цьому без змін нинішній склад уряду.
До речі, урядова тема є не менш важливою і не менш болючою і для новообраної Верховної Ради, і – що особливо – для Президента. Сторони у цім позиціонуванні зробили кілька показових заяв. Логічним є те, що блок “Наша Україна” спільно з тимошенківцями і, вірогідно, морозівцями, ініціюватимуть відставку уряду Кінаха. Не менш логічним є і те, що Президент триматиметься за Кінаха до останнього. Будь-який інший його реноме навряд чи отримає "добро" в парламенті. Міркування тут можуть бути такими: хоч нинішній прем”єр і не тягне на роль наступника, однак і загальної картини особливо не псує. Хай поки прем”єрствує, а там видно буде.
Це – як з репертуару про Ходжу Насреддіна. Пам”ятаєте притчу про те, як він купував віслюка?
Навряд чи до травневих “вакацій” відбудуться в нас якісь важливі політичні події. Кожна сила, що претендує на роль серйозного гравця у майбутній великій грі під назвою “боротьба за владу”, виславши на передову дозори і снайперів, тим часом риє окопи і бліндажі, десантує розвідників, робить ретельний “осмотр” своїх сил. У штабах денно і нощно кипить робота – у розпалі процес “домашньої підготовки”.
Схрестити шпаги по-справжньому суперникам вдасться не раніше ніж через місяць.