Франція рухається вправо. Радикально
04/22/2002 | A.Social
Ле Пен має шанси посісти посаду Президента Франції. Хто би не переміг - Ширак чи Ле Пен одначе маємо фіксацію зсуву вправо, а у випадку Ле Пена - радикально вправо.
В нас звикли рівнятися на Європу. Тоді й перемога обережно-правого Ющенка і поразка необережно-соціалістичного Медведчука є цілком закономірною в руслі загальноєвропейських і світових поцесів (перед тим - Путін у Росії і Буш у ЗСА).
Докладніше про вибори у Франції в наступних повідомленнях:
>>> Повідомлення 1 <<<
http://www.svoboda.org/hotnews/2002/04/22/6.asp
Во второй тур президентских выборов во Франции - по предварительным данным - вышли президент страны, представитель голлистского "Объединения в поддержку республики" Жак Ширак и кандидат крайне правых Жан-Мари Ле Пен. Уже подсчитаны более двух третей бюллетеней. Ширак набрал около 19 с половиной процентов голосов. Это - самый низкий показатель для действующего президента за все 44 года существования во Франции "Пятой республики". У Ле Пэна - чуть более 17 процентов. Впервые в истории Франции кандидату ультраправых удалось пройти во второй тур президентских выборов. Премьер-министр Франции социалист Лионель Жоспен, считавшийся одним из фаворитов на выборах, набрал менее 16 процентов и занял третье место. Он заявил, что уйдет в отставку после второго тура голосования, назначенного на 5 мая.
>>> Повідомлення 2 <<<
Франція вибирає президента
http://ukr.for-ua.com/news/2002/04/21/163812.html
ForUm
Перший тур президентських виборів відбудеться сьогодні у Франції. Серед 16 претендентів на вищий державний пост Франції 12 чоловіків і 4 жінки. Найстаршому - лідеру крайнє правого Народного фронту Жану-Марі Лі Пену - 73 роки, а наймолодшому – Олів‘є Безансено - 27 років. Він висунув кандидатуру від крайнє лівої Революційної комуністичної ліги. Основна боротьба розгорнеться між нинішнім президентом Жаком Шираком і прем’єр-міністром Ліонелем Жоспеном.
Раніше в історії П’ятої республіки жодному з кандидатів не вдавалося набрати в першому турі більше за 50 відсотків голосів виборців. Явного фаворита немає й зараз, передає NTVRU.com. Однак саме сьогоднішнє голосування має закласти основи для перемоги політичного лідера у другому турі, який відбудеться 5 травня. У нього вийдуть два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів виборців.
У Ширака з Жоспеном давні рахунки. На минулих виборах у другому турі колишній мер Парижа Ширак обійшов свого головного конкурента. Тепер лідер соціалістів збирається взяти реванш. За даними останнього опитування, головні суперники йдуть урівень. Чим закінчиться протистояння, може вирішити один голос.
Останнє опитування громадської думки показує, що Ширак і Жоспен мають практично однакову кількість прихильників. У президента - 20 відсотків, у прем’єра - 18.
Одночасно сьогоднішнє голосування має відповісти на одне з головних питань - наскільки політизоване сучасне французьке суспільство і яким буде відсоток тих, хто не прийшов на виборчі дільниці.
Опитування показує, що з 40 млн. виборців майже 17 млн. збираються відмовитися від участі в сьогоднішньому голосуванні.
Попередні результати першого туру будуть відомі в неділю ввечері. А офіційні результати будуть оприлюднені Конституційною Радою Франції опівночі 24 квітня.
Перед виборами в пресі на Жоспена й Ширака з’явився компромат. Французького президента звинувачували в корупції, а прем’єру пригадали його марксистське минуле. Нині респектабельний політик, у 60-х Жоспен конспірувався, ховаючись під псевдонімом Товариш Мішель.
Однак найбільш барвистою виборча кампанія вийшла у лідера крайнє правого Народного Фронту Лі Пена. Цей політик має прихильників практично у всіх країнах. Він захоплюється Хусейном, а Володимира Жириновського називає своїм партнером в Росії. На вибори Лі Пен іде під гаслом: «Ні – американській маскультурі».
За даними французьких політологів, подібне висловлювання користується популярністю. Згідно з опитуванням, кожний четвертий француз «прихильно дивиться на можливу диктатуру крайнє правих або крайнє лівих».
Лі Піну експерти віддають 14 відсотків. На думку оглядачів впливових французьких газет, це говорить про тріумф радикальних ідей в Європі.
В нас звикли рівнятися на Європу. Тоді й перемога обережно-правого Ющенка і поразка необережно-соціалістичного Медведчука є цілком закономірною в руслі загальноєвропейських і світових поцесів (перед тим - Путін у Росії і Буш у ЗСА).
Докладніше про вибори у Франції в наступних повідомленнях:
>>> Повідомлення 1 <<<
http://www.svoboda.org/hotnews/2002/04/22/6.asp
Во второй тур президентских выборов во Франции - по предварительным данным - вышли президент страны, представитель голлистского "Объединения в поддержку республики" Жак Ширак и кандидат крайне правых Жан-Мари Ле Пен. Уже подсчитаны более двух третей бюллетеней. Ширак набрал около 19 с половиной процентов голосов. Это - самый низкий показатель для действующего президента за все 44 года существования во Франции "Пятой республики". У Ле Пэна - чуть более 17 процентов. Впервые в истории Франции кандидату ультраправых удалось пройти во второй тур президентских выборов. Премьер-министр Франции социалист Лионель Жоспен, считавшийся одним из фаворитов на выборах, набрал менее 16 процентов и занял третье место. Он заявил, что уйдет в отставку после второго тура голосования, назначенного на 5 мая.
>>> Повідомлення 2 <<<
Франція вибирає президента
http://ukr.for-ua.com/news/2002/04/21/163812.html
ForUm
Перший тур президентських виборів відбудеться сьогодні у Франції. Серед 16 претендентів на вищий державний пост Франції 12 чоловіків і 4 жінки. Найстаршому - лідеру крайнє правого Народного фронту Жану-Марі Лі Пену - 73 роки, а наймолодшому – Олів‘є Безансено - 27 років. Він висунув кандидатуру від крайнє лівої Революційної комуністичної ліги. Основна боротьба розгорнеться між нинішнім президентом Жаком Шираком і прем’єр-міністром Ліонелем Жоспеном.
Раніше в історії П’ятої республіки жодному з кандидатів не вдавалося набрати в першому турі більше за 50 відсотків голосів виборців. Явного фаворита немає й зараз, передає NTVRU.com. Однак саме сьогоднішнє голосування має закласти основи для перемоги політичного лідера у другому турі, який відбудеться 5 травня. У нього вийдуть два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів виборців.
У Ширака з Жоспеном давні рахунки. На минулих виборах у другому турі колишній мер Парижа Ширак обійшов свого головного конкурента. Тепер лідер соціалістів збирається взяти реванш. За даними останнього опитування, головні суперники йдуть урівень. Чим закінчиться протистояння, може вирішити один голос.
Останнє опитування громадської думки показує, що Ширак і Жоспен мають практично однакову кількість прихильників. У президента - 20 відсотків, у прем’єра - 18.
Одночасно сьогоднішнє голосування має відповісти на одне з головних питань - наскільки політизоване сучасне французьке суспільство і яким буде відсоток тих, хто не прийшов на виборчі дільниці.
Опитування показує, що з 40 млн. виборців майже 17 млн. збираються відмовитися від участі в сьогоднішньому голосуванні.
Попередні результати першого туру будуть відомі в неділю ввечері. А офіційні результати будуть оприлюднені Конституційною Радою Франції опівночі 24 квітня.
Перед виборами в пресі на Жоспена й Ширака з’явився компромат. Французького президента звинувачували в корупції, а прем’єру пригадали його марксистське минуле. Нині респектабельний політик, у 60-х Жоспен конспірувався, ховаючись під псевдонімом Товариш Мішель.
Однак найбільш барвистою виборча кампанія вийшла у лідера крайнє правого Народного Фронту Лі Пена. Цей політик має прихильників практично у всіх країнах. Він захоплюється Хусейном, а Володимира Жириновського називає своїм партнером в Росії. На вибори Лі Пен іде під гаслом: «Ні – американській маскультурі».
За даними французьких політологів, подібне висловлювання користується популярністю. Згідно з опитуванням, кожний четвертий француз «прихильно дивиться на можливу диктатуру крайнє правих або крайнє лівих».
Лі Піну експерти віддають 14 відсотків. На думку оглядачів впливових французьких газет, це говорить про тріумф радикальних ідей в Європі.
Відповіді
2002.04.22 | Englishman
Re: Франція рухається вправо. Радикально
Tobto, po- Vashomu vyhodyt', scho vyhid na druge misce ksenofoba Le Pena e chymos' pozytyvnym i znakovym dlya Ukrajiny? :-)Vzagali, vchora u Franciji duzhe bagato ljudej abo progolosuvaly proty vsih, abo vzagali ne z'yavylysya na vybory. Bagato prybichnykiv Jospina buly nastil'ky vpevneni, scho vin projde u drugij tur, scho vyrishyly ne golosuvaty. Ta j sociology, jaki prognozuvaly same takyj rozklad, pidvely.
Z inshoji storony, shansiv na peremogu v Le Pena ne mae ABOSLJUTNO. I ce ne mozhe ne raduvaty.
2002.04.22 | F
У Августи - жалоба...(-)
2002.04.22 | Augusto
Помрійте! Може допоможе?
Що це перший чи останній раз розгойдування вліво-вправо? Це життя! Але якщо сподіваєтесь що правий президент (а він і був правий, між іншим) признає крадіїв "в законє" в Q-чмоїні за "своїх".... Мрійте і далі солодко!2002.04.22 | Englishman
Vse normal'no. Socialisty vygraly v Ugorschyni :-) (-)
2002.04.22 | Олександр
Соціалісти - пісок у машині життя
До яких би порід вони не відносилися: просто соціалістів, націонал-соціалістів, соціал-демократів, комуністів...2002.04.22 | Englishman
Zdaet'sya, ne til'ky meni jarlyky podobyjet'sya lipyty? (-)
2002.04.22 | Олександр
Класику читати треба! :)
А то Англієць соціалістів любить, а не читає не лише дописи "страшного" Ле Пена, а й творів "великого пролетарського письменника". :) Заголовок мого допису - цитата з нього, рідненького, Альоші Пєшкова. Якщо точніше - з його памфлету "Один з королів республіки". Звісно, цю тезу він вклав в уста американського мільярдера, до якого читачі мали ставитися з огидою, але згодьтеся, що вона є влучною. :)Отже, з приводу Ле Пена. Хіба хтось буде сперечатися, що про нього і його політичні погляди треба судити не за тим, що розповідають про нього (особливо - його вороги), а за його власними промовами і програмою його "Національного фронту" ? Щоб оцінити вибір французів, варто володіти тією інформацією, що володіють вони.
З приводу соціалістів. Ніхто не сперечатиметься, що коньяк, пиво, "Ром-Кола", горілка, вино, шампанське, вермут і самогонка - це дуже різні напої. Але згодьтеся, що у них є дещо, що відрізняє їх всіх від апельсинового соку, молока, чаю і мінеральної води. :-)))
Те саме - і з соціалістами, навіть з їхніми крайніми течіями - націонал-соціалізмом і комунізмом, зокрема, троцькізмом. Звісно, відмінні риси є, проте є дуже багато спільного, що можна вичитати з програм тих же партій.
2002.04.22 | Augusto
Так тут пан-теоретик виступає!
А добре, запитаннь немає! Читайте тов. Горького! Читайте краще, читайте вище, читайте глибше і більше! Ось і тов. Сталін його любив!2002.04.22 | Олександр
А заклик справді актуальний :)
>Читайте тов. Горького! Читайте краще, читайте вище, читайте глибше і >більше! Ось і тов. Сталін його любив!Дарма "йорнічаєте". :) Читати справді потрібно. Хоча би для того, щоб скласти свою, не позичену думку. Коли треба - то не те що Горького, а й самого Сталіна. Коли треба - то й "Майн Кампф". Вже не кажучи про документи...
2002.04.22 | Augusto
Якщо читання Горького доводить до Сталіна та МайнКампфа, я пас!
Я вже наводив, здається смішні цитати з Шопенгауера відносно бездумного читання?"Якщо ми читаєм, хтось інший думає для нас; ми лише відновлюєм його ментальний процес. Це схоже на зайняття шкoлярів, які обводять чорнилами обриси літер, намальованих олівцем вчителя. Тому при читанні роботу думки в нас забирають". "Під час читання наша голова є фактично поле розваг для забави чужих думок." "Багато хто з вчених дочитався до того, що вони поставали дурнями і не можуть більше думати самостійно, це як хтось, хто завжди і всюди їздить, забуває як ходити пішки".
Arthur Schopenhauer: Parerga und Paralipomena (маленькі філософські нариси).
2002.04.22 | Олександр
Знову заголовок з пальця висосаний :)
Augusto писав(ла):>Я вже наводив, здається смішні цитати з Шопенгауера відносно >бездумного читання?
Звідки Ви взяли висновок, що я читав бездумно ? :)
Самі придумали ? :-)))
Бездумно як правило дивляться телевізор - і на це всерйоз розраховували на цих українських виборах СДПУ(о) і КОПняки...
Книги читають думаючи...
2002.04.22 | Augusto
Ну брехав Шопенгауер і я брешу.
Все, спіймали мене на гарячому, я здаюся, читайте Горького.2002.04.22 | Englishman
tobto, Vy hochete skazaty,
scho Jospin z jogo socialistychnoju partiju e lyzhchym do nacional-socialistiv, nizh Le Pen? :-)))A chy vidomo Vam, jak zasluzhenomu ekspertu Ukrajiny z pytan' francuzs'koji pravoradykkal'noji polityky (ce zvannya Vam bezumovno nalezhyt' pislya chytannya (sic) "koroten'koji statejki Le Pena paru rokiv tomu"), scho na kerivnyh posadah u Nacional'nomu Fronti, jakyj Le Pen zasnuvav u 1972-mu roci, buly zasudzheni vijs'kovi zlochynci Bousquet ta Brigneau, gitlerivs'ki kolaboracionisty ta chlen SS Castrillo? Ja vzhe ne kazhu pro jogo vidomi "zharty" stosovno Aushwics'kyh pechej ta sumnivy schodo roli Gitlera u drugij Svitovij.
2002.04.22 | Олександр
Re: tobto, Vy hochete skazaty,
Englishman писав(ла):>scho Jospin z jogo socialistychnoju partiju e lyzhchym do nacional->socialistiv, nizh Le Pen? :-)))
Я не хочу нічого казати, бо я докладно не читав ні програми Національного фронту, ні програми Французської соціалістичної партії, ні програми НСДАП. :-) Я не роблю висновки, не володіючи потрібною інформацією...
>A chy vidomo Vam, jak zasluzhenomu ekspertu Ukrajiny z pytan' >francuzs'koji pravoradykkal'noji polityky (ce zvannya Vam bezumovno >nalezhyt' pislya chytannya (sic) "koroten'koji statejki Le Pena paru >rokiv tomu"), scho na kerivnyh posadah u Nacional'nomu Fronti, jakyj >Le Pen zasnuvav u 1972-mu roci, buly zasudzheni vijs'kovi zlochynci >Bousquet ta Brigneau, gitlerivs'ki kolaboracionisty ta chlen SS >Castrillo? Ja vzhe ne kazhu pro jogo vidomi "zharty" stosovno >Aushwics'kyh pechej ta sumnivy schodo roli Gitlera u drugij Svitovij.
Це мені не відомо. А звідки це відомо Вам, ась ? :) Хтось не полінувався впорскнути Вам у мозок відповідним чином препаровану інформацію ? :) І все - готовий стереотип...
Та й які сумніви щодо ролі Гітлера у Другій світовій війні Ви маєте на увазі ? Що він не був жалюгідною маріонеткою Сталіна ? :) Все ж відомо і підтверджено сотнями і документів, і фактів...
Щодо якихось двох дідів. Ну, співпрацювали з німцями, ну за це свого часу відсиділи... В будь-якому випадку - це справа самих французів.
А тепер повернемося до України. Як Ви ставитеся до того, що й досі в керівництві багатьох українських партій і в органах державної влади сидить немало людей (значно більше, ніж двоє), які свого часу мали відношення до тих організації, що влаштували в Україні геноцид ? І були там не останніми людьми, ще й самі свою руку до того паскудства приклали ?
2002.04.22 | Englishman
Vidpovid' na pytannya et cetera:
Олександр писав(ла):> Я не хочу нічого казати, бо я докладно не читав ні програми Національного фронту, ні програми Французської соціалістичної партії, ні програми НСДАП. :-) Я не роблю висновки, не володіючи потрібною інформацією...
Meni ne duzhe vazhko pokazaty na ochevydnu nelogichnist' hodu Vashyh dumok. V cij same gilci Vy robyte nu DUZHE kategorychni vysnovky:
Соціалісти - пісок у машині життя. До яких би порід вони не відносилися: просто соціалістів, націонал-соціалістів, соціал-демократів, комуністів... [] З приводу соціалістів. Ніхто не сперечатиметься, що коньяк, пиво, "Ром-Кола", горілка, вино, шампанське, вермут і самогонка - це дуже різні напої. Але згодьтеся, що у них є дещо, що відрізняє їх всіх від апельсинового соку, молока, чаю і мінеральної води. :-))) Те саме - і з соціалістами, навіть з їхніми крайніми течіями - націонал-соціалізмом і комунізмом, зокрема, троцькізмом. Звісно, відмінні риси є, проте є дуже багато спільного, що можна вичитати з програм тих же партій.
Scho ce, polemichnyj zapal?..
А звідки це відомо Вам, ась ? :) Хтось не полінувався впорскнути Вам у мозок відповідним чином препаровану інформацію ? :) І все - готовий стереотип...
te, scho Vy kazhete, e bezgluzdym. Majzhe VSYA informacija ne e pervynnoju. Zvychajno, v mene nema ni chasu, ni mozhlyvostej na provedennya personal'nyh interview z Le Penom. Ale meni dostatn'o bulo podyvytysya na reakciju mojih znajomyh studentiv- francuziv. Nerozuminnya togo, scho stalosya, ta sorom za svoju krajinu- os' bula jih reakcija (ta j ne til'ky jih). Dokaz nepryjnyattya ekstrymismu Vy pobachyte na nastupnomu etapi, koly LePen z TRISKOM prograe.
> А тепер повернемося до України. Як Ви ставитеся до того, що й досі в керівництві багатьох українських партій і в органах державної влади сидить немало людей (значно більше, ніж двоє), які свого часу мали відношення до тих організації, що влаштували в Україні геноцид ? І були там не останніми людьми, ще й самі свою руку до того паскудства приклали ?
Ja do c'ogo vidnoshusya negatyvno. Til'ky ja ne zrozumiv, navischo Vy mene ce zapyatly?
2002.04.22 | Олександр
Re: Vidpovid' na pytannya et cetera:
Englishman писав(ла):> Олександр писав(ла):
>Meni ne duzhe vazhko pokazaty na ochevydnu nelogichnist' hodu Vashyh >dumok. V cij same gilci Vy robyte nu DUZHE kategorychni vysnovky:
>>Соціалісти - пісок у машині життя. До яких би порід вони не >>відносилися: просто соціалістів, націонал-соціалістів, соціал->>демократів, комуністів... [] З приводу соціалістів. Ніхто не >>сперечатиметься, що коньяк, пиво, "Ром-Кола", горілка, вино, >>шампанське, вермут і самогонка - це дуже різні напої. Але >>згодьтеся, що у них є дещо, що відрізняє їх всіх від апельсинового >>соку, молока, чаю і мінеральної води. :-))) Те саме - і з >>соціалістами, навіть з їхніми крайніми течіями - націонал->>соціалізмом і комунізмом, зокрема, троцькізмом. Звісно, відмінні >>риси є, проте є дуже багато спільного, що можна вичитати з програм >>тих же партій.
> Scho ce, polemichnyj zapal?..
А з чим Ви незгодні ? З тим, що молоко і шампанське відносяться до різних груп товарів ? :) Доведіть протилежне будь-якому продавцеві... :) Звісно, і у них є спільне, я не сперечаюся.
Чи Вам не сподобалося, що я в компанію до цілком пристойного коньяку (французські соціалісти) дописав сивуху (НСДАП) і денатурат (КПСС) ? :) Ну так для цього є підстави...
>>А звідки це відомо Вам, ась ? :) Хтось не полінувався впорскнути >>Вам у мозок відповідним чином препаровану інформацію ? :) І все - >>готовий стереотип...
>te, scho Vy kazhete, e bezgluzdym. Majzhe VSYA informacija ne e >pervynnoju. Zvychajno, v mene nema ni chasu, ni mozhlyvostej na >provedennya personal'nyh interview z Le Penom.
Я не веду мову про інтерв'ю, але згодьтеся, що Ви робили висновок, не володіючи необхідною інформацією... Бо ні виступів, ні інтерв'ю, ні програми того ж Ле Пена не читали.
>Ale meni dostatn'o bulo podyvytysya na reakciju mojih znajomyh >studentiv- francuziv. Nerozuminnya togo, scho stalosya, ta sorom za >svoju krajinu- os' bula jih reakcija (ta j ne til'ky jih).
Соромно їм... А за виправдання французським судом Шварцбарда (за яким явно стирчали вуха ОГПУ) їм не соромно ? А за Едуарда Еріо не соромно ? А за лівацькі вибрики 1968 року ? (Невже Де Голь теж був нацистом ?) А за візит до них Путіна в той час, коли Росія мордувала Чечню ? А свого часу була навіть така ганьба, що Де Голь мусив скасувати Четверту Республіку, щоб до влади там не прийшли комуністи...
>Dokaz nepryjnyattya ekstrymismu Vy pobachyte na nastupnomu etapi, >koly LePen z TRISKOM prograe.
Я і не сумніваюся, що Ле Пен програє. А соціалісти там програли
вже. :)
>Ja do c'ogo vidnoshusya negatyvno. Til'ky ja ne zrozumiv, navischo >Vy mene ce zapyatly?
Заради об'єктивності. Нацизм і комунізм однакові за огидністю. Але в Україні останній нагадив більше, як не крути. Тому на мою думку, варто копирсатися не в брудній білизні французів, а робити висновки тут в Україні. Щодо своїх екстремістів...
2002.04.22 | Augusto
А де ти, Сашко-мудрий взагалі бачив соціалістів?
Тим більше хрянцузьких? Бо швидкий ти в засудженні наприклад Інглішмена в тому що він "не читав, але засуджує", а чим краща позиція "не читав, але підтримую"???? Нагадую, що всі "емігранти" в Франції насправді є або фрацузами, або мешканцями країн, які французи героїчно приєднали до Франції і все майно вивезли до себе (бувшими французами, бо мешканці колоній теж були хрянцузи, не па?). Спільного між Україною та Францією є лише Анна Ярославна, далі Україна була весь час підневолена і ніякі країни не підкоряла, що за "бажання бути хрянцузом" раптове?Хоча звичайно якби Україні трохи б французького "спаду"!! Але то я мрію. Соціалісти в Франції не тільки залишаться, але і ще матимуть досить роботи, Лі Пен програє другий тур і знов стане на своє звичне місце на крайне правому фланзі маргінального життя. Він насправді вже програв другий тур, бо невже сторонники Йоспіна голосуватимуть "за" Лі Пена? Попрокидаються "банлю", бо де Йоспін з Шіраком бігали та цілували арабських немовлят Лі Пен побоїться і з'являтися.
2002.04.22 | Олександр
Тю, заголовок - про соціалістів, а допис - про французів...
Augusto писав(ла):>...а чим краща позиція "не читав, але підтримую"????
Я дещо таки читав. Я визнаю, що читав менше, ніж треба для прийняття рішення, але я власне і веду про це мову: оригінальної інформації нема, а замість неї - лише препарована. Чому так ?
Та й не писав я про підтримку. Про розуміння - так, писав, але, виходячи з тієї інформації, яка є у моєму розпорядженні, я, коли був би громадянином Франції, на цих виборах підтримав би Ширака. :)
>Нагадую, що всі "емігранти" в Франції насправді є або фрацузами, або >мешканцями країн, які французи героїчно приєднали до Франції і все >майно вивезли до себе (бувшими французами, бо мешканці колоній теж >були хрянцузи, не па?).
Я не встановлюю шкалу "французометра". :) Я просто зауважив, що точка зору Ле Пена - "менше іммігрантів!" - має під собою певні підстави...
> ... що за "бажання бути хрянцузом" раптове?
Ви хоч мій допис читали ? :) Де Ви взяли такі дурниці, що я, мовляв, бажаю бути французом ? Повірте, я такого не писав...
>Лі Пен програє другий тур і знов стане на своє звичне місце на >крайне правому фланзі маргінального життя.
Я не маю найменших сумнівів в тому, що він програє. :) А про маргінала - це Ви загнули. Участь у фіналі президентських виборів - це не маргінес...
P.S. До речі, не так давно теж вся європейська "суспільна думка" вищала і репетувала, що у Австрії до уряду включили члена ультраправої партії Йорга Гайдера. Дійшло навіть до безпардонного втручання у внутрішні справи суверенної держави... Особливо гидко було спостерігати на тлі спокійного споглядання тими ж європейськими політиками різанини, яку і тоді робила Росія у Чечні, і зараз продовжує. От пройшов рік. І багато стало в Австрії концтаборів ? :)
А в Росії вони активно діють. А великі "гуманісти" мовчать...
А про події 70-річної давнини, коли за повного потурання соціалістів європейських соціалісти російські влаштували геноцид в Україні, я взагалі мовчу. Ці справи ще чекають на свій Нюрнберг, на якому серед інших питань має стати питання співробітництва Заходу з соціалістичним режимом в СРСР.
2002.04.22 | Augusto
Нє вєрю!© Станіславській
Олександр писав(ла):*I: я, коли був би громадянином Франції, на цих виборах підтримав би Ширака. :)
*II: Де Ви взяли такі дурниці, що я, мовляв, бажаю бути французом ? Повірте, я такого не писав...
Ячнева каша це все. Не ображайтеся. Ніколи ніякі соціалісти не підтримували ні голодомор, ні інши злочини Леніна-Сталіна. Французькі соціалісти не винні в голодоморі.
2002.04.22 | Олександр
Доведеться повірити...
Augusto писав(ла):>Ячнева каша це все. Не ображайтеся.
Я не ображаюся.
Звісно, коли нема як сперечатися, то треба оголосити аргументи опонента нісенітницею. :)
>Ніколи ніякі соціалісти не підтримували ні голодомор, ні інши >злочини Леніна-Сталіна. Французькі соціалісти не винні в голодоморі.
Я не стверджую, що вони в Голодоморі винні. Але вони тоді (і не лише вони) ПРОМОВЧАЛИ. І потихеньку робили бізнес разом з товаришем Сталіним, продаючи йому воєнну технологію.
Звісно, коли потім червоний монстр піднявся на ноги, то Захід потрохи перелякався, споглядаючи того, кого ж сам і вигодував. Але й пізніше ПРАВІ диктатори завжди отримували куди більший осуд "світової громадської думки", ніж ЛІВІ. Приклад Піночета і Фіделя Кастро може бути хрестоматійним. :-) Чому так було ? Я не знаю і стверджую, що в цій ганьбі має розбиратися новий Нюрнберг...
Підозрюю, що вони купилися на риторику комуністів. Мовляв, мільйони українських чи камбоджійських селян мучаться і конають заради прогресу...
2002.04.22 | Augusto
Re:Я ще скажу:
Мусоліні теж мав, як бачите (в розробках) докази голодомору і замість розвінчувати невтомно жахи комуністичного режиму взяв і підписав угоду про дружбу з СССР. А звіти консулів знайшов в архівах під час підготовки "Чорної книги злочинів комунізму" лівий за поглядами історик.Мені цікаво ще: хто з світових лідерів в 1933 році був на Вашу високорозумну думку "соціалістом", чи "лівим"? Президент США був? І хто взгалі лівий чи правий в той час НЕ мовчав і рішуче засудив злочини Сталіна на окупованій території УНР? Заздалегідь дякую за відповідь.
2002.04.22 | Олександр
А чим Англійцю Ле-Пен заважає ?
Englishman писав(ла):>Tobto, po- Vashomu vyhodyt', scho vyhid na druge misce ksenofoba Le >Pena e chymos' pozytyvnym i znakovym dlya Ukrajiny? :-)
Ось бачите, вже ярлик "ксенофоб" начепили. :) А взагалі, що Ви знаєте про того ж Ле Пена ? Лише страшилки у переказі тамтешніх його супротивників ? :) Ось так - "нє чітал, но осуждаю"...
Я десь пару років тому прочитав якусь коротеньку статейку Ле Пена. Не було в ній ксенофобії, а лише звичайний консерватизм. Він вів мову про збереження французської національної і культурної ідентичності, про жорсткіші міграційні закони, які б зменшили соціальні проблеми, які приносять із собою іммігранти, про загрозу французському суверенітету з боку ЄС... Хіба ці проблеми не потрібно піднімати ?
Різні космополітичні соціалісти ігнорували, ось і догралися.
>Vzagali, vchora u Franciji duzhe bagato ljudej abo progolosuvaly >proty vsih, abo vzagali ne z'yavylysya na vybory. Bagato >prybichnykiv Jospina buly nastil'ky vpevneni, scho vin projde u >drugij tur, scho vyrishyly ne golosuvaty. Ta j sociology, jaki >prognozuvaly same takyj rozklad, pidvely.
А то вже їхні проблеми. Он російські політтехнологи також писали, що СДПУ(о) не набрала того результату, який їй вони обіцяли, через те, що її виборці полінувалися стояти в чергах. :) А виборці "НУ", блоку Тимошенко і СПУ не полінувалися. Бо не були ідіотами (здається, в Давній Греції ідіотами називалися громадяни, що свідомо уникають участі у громадському житті) :-).
>Z inshoji storony, shansiv na peremogu v Le Pena ne mae ABOSLJUTNO. >I ce ne mozhe ne raduvaty.
Це зрозуміло. Але на те і щука, щоб карась не дрімав. :) Тепер Ширак змушений буде рахуватися із думкою тих виборців, що голосували за Ле Пена, і проводити куди правішу і жорсткішу політику. А це не може не радувати. :) Vive la France! :-)
2002.04.24 | Andrij
Можна додати,
що СоцІнтерн вперто відмовляється згадувати "червоність" Гітлера, обзиваючи його прихильників "брунатними". Тим панам не завадило б краще роздивитись кольорові знімки з Третього Рейху, де Гітлер скрізь стовбичить на тлі величезних червоних прапорів.2002.04.22 | Shooter
Та нікуди вона не рухаєтьсґ
В сенсі - певні зміни відбуваються, але вони зовсім не є вирішальними.Перше - втратили популярність комуністи. Їх кандидат на цих виборах набрав заледва 3,5%. І, хоч це і виглядає парадоксальним, значна частина люмпенізованого виборця перейшла від популістських комуністів до популістського же Ле Пена.
Друге - 3 тиждні перед виборами у Франції аж занадто активно обговорювались питання безпеки. А безпека сьогодні - це "полоса на межі" між ґлобалізацією і утворенням геоґрафічно-економічно-соціально-цивілізаційних суперутворень, терористами, іміґрацією етс. "Взаємопроникненням і взаємовідторгненням", якщо хочете. Тому, скажімо, Ле Пен популярний на південному-сході Франції - де багато еміґрантів з бувших французькиї колоній.
Третє - низька явка "традиціних" виборців.
Одним словом, успіх Ле Пена - це все-одно, що перемого Жіріка в 1992(?) році. Котра, як відомо, закінчилася пшиком.
2002.04.24 | A.Social
І все ж Вона рухається. Вправо
Shooter писав(ла):> В сенсі - певні зміни відбуваються, але вони зовсім не є вирішальними.
>
> Перше - втратили популярність комуністи. Їх кандидат на цих виборах набрав заледва 3,5%. І, хоч це і виглядає парадоксальним, значна частина люмпенізованого виборця перейшла від популістських комуністів до популістського же Ле Пена.
Оці фактори, що називаються - занепад комуністів-соціалістів (французької Лівиці), розслабленість у лівому й середньому (ліберальному) таборах при активності в крайньоправому і є свідченнями зсуву балансу в праву частину спектру. В другому колі конкуренція буде не між правим і лівим, а між правим і крайньо-правим. І хто знає, якщо збудження-політизація призведе до значно вищої явки в другому колі. Виповзе "болото" і проголосує за героя вулиці й простих французів Ле Пена. Я гадаю, що середнього француза давно вже дістали як мусульмани так і євро-інтегратори та з"ясування єврейсько-арабських стосунків на території Франції. Той середній француз притиснутий євро-політ-коректністю поки що мовчить, але прорив Ле Пена підриває психологічні обмеження. Що як вирветься усе що накопичилося?
Тепер на червневих парламентських виборах прогнозують успіх Національному Фронту Ле Пена. Оце і буде фіксація просування вправо чи крайньо право.
2002.04.24 | Shooter
Галілей був гарний дядько :)
Нічого не змінилося між розподілом лівиці і правиці на цих виборах в порівнянні з минулими. На днях бачив діаграму, де при підрахунку голосів відданих на цих і на минулих виборах за всіх правих/лівих кандидатів, відсотки співпадають з точністю до 1-2.Інша річ, що європейські правителі неадекватно реаґують на проблеми глобалізації, національної безпеки і реформи Європи.
Щодо ж "простих французів", то серед моїх 5-7 знайомих, котрих бачу чи не кожен день, всі, як один, голосуватимуть за Шірака. Правда, вони - далеко не люмпени.
2002.04.25 | Englishman
bidnyj "serednij francuz"!
Jakyj shans "vykazaty vse, scho nakopycheno"! I ce v krajini, jaka maje odni z najkraschyh social'nyh ta ekonomichnyh pokaznykiv v Evropi (ta j v sviti).Dobre pro takyh kazhut': z zhyru bisyat'sya...
Я гадаю, що середнього француза давно вже дістали як мусульмани так і євро-інтегратори та з"ясування єврейсько-арабських стосунків на території Франції. Той середній француз притиснутий євро-політ-коректністю поки що мовчить, але прорив Ле Пена підриває психологічні обмеження. Що як вирветься усе що накопичилося?
2002.04.24 | Верник Олег
Re: Поступово перемагають ТРОЦЬКИСТИ!!!!!!!!!!!!
Краще підрахуйте голоси всіх трьох кандидатів троцькистів!!!!!!!! А потім вже робить висновки...2002.04.25 | Ja
Ле Пен! Ну жaх, та й годі!
Неймовірно, цього не може бути, це – шок! Так відреагувала більшість європейських мас-медіа на вихід лідера французького Національного фронту Жан-Марі Ле Пена у другий тур президентських виборів. Але насправді що тут шокуючого? Чим він кращий чи гірший за решту претендентів стати господарем у Єлисейському палаці – ультралівих троцькістів, бюрократів, хамелеонів-популістів?L’etat – c’est moi! – має право викрикнути Ле Пен перед натовпом своїх шанувальників. Бо й справді: держава – це він, зрештою, так само, як і Ширак, Жоспен, Ведрін... Кожен із них у своїх виборчих відсотках більш-менш точно відображає суть, прагнення, болі й сподівання французів.
Так, Ле Пенові симпатизують далеко не всі, але все ж він входить у десятку найвідоміших політиків світу. Дарма сперечатися: він таки популярний у Франції та за її межами, він – такий, як усі. “Я – син селянки і рибака, тому мені відомі турботи і прагнення простого народу”, – любить підкреслювати лідер Нацфронту своє низове коріння. Використовуючи пролетарський досвід він, вибиваючи соціальний козир у комуністів, будує власну ідеологію модерного націоналізму.
“Комуністам не можна пробачати!” – такою фразою розпочав він свій виступ на сцені театру ім. М.Заньковецької, коли два роки тому відвідав наше місто, – треба здерти з них маску псевдо-демократії й показати, що вони вкриті кров’ю та ганьбою”. Емоційно, з юначим запалом, він розповідав про те, як нещадно бив комуністів ще в 50-х роках в Індокитаї, коли воював у складі спеціального десантного загону.
Бідні французькі комуністи, що вас очікує, якщо Ле Пен виграє і другий тур виборів? Навіть важко собі уявити, певно, щось на зразок Варфоломіївської ночі: ріки крові, крики; палають багаття зі стосів L’Humanite... А може, все буде значно простіше й ефективніше? Може, Ле Пен гонорово проігнорує всіх лівих, залишивши їх, переляканих, у спокої, зокрема й для того, аби не перетворювати у мучеників.
Ні-ні, ставши французьким президентом, він обов’язково візьметься за негрів. “Біла раса вже опинилася перед загрозою винищення з боку емігрантів з країн Третього світу, – застерігав Ле Пен. – Нас заледве мільярд, а їх – у кілька разів більше”. Невже станемо свідками жахливих сцен лінчування? Заплющую очі – й бачу: озвірілі гурти в білих куклукскланівських балахонах ганяються за чорно- і жовтошкірими, цькують їх собаками, громлять іммігрантські квартали... Французький варіант “Міссісіпі у вогні”, та й годі... Правда, і цього не станеться: Ле Пен більше любить агітувати французьких парубків не гаяти часу, а займатися репродукуванням європеоїдів.
Зрештою, що там комуністи та негри, вони вже не страшні. На переконання Ле Пена, не менш небезпечним є новий світовий порядок, принесений американцями. “Одну руку вони кладуть на серце, а другою хапаються за кольт”, – щиро ділиться своїм досвідом старий політик. Лідер Національного фронту наголошував також на шкідливості розвитку європейської інтеграції, яка, за його словами, знищує національні традиції...
Але все це – пусті балачки. Нині не треба бути й видатним аналітиком-пророком, аби впевнено стверджувати: Ле Пен президентом не стане, Жак Ширак залишиться на своїй посаді. Бо ж тепер в антилепенівський фронт об’єднаються і ті ж комуністи, і негри, і прихильники інтеграційних процесів у Європі – зрештою, всі, хто боїться надмірних політичних пертурбацій. Як і шираківські неоголістами, всі вони стануть на захист донедавна ненависного чинного президента, який тепер може розпружитися – і без страху чекати на другий тур виборів. Перемогу йому забезпечено.
(c) Любко ПЕТРЕНКО
original: http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=1960
2002.04.25 | A.Social
Президент Франції занепокоєний за долю країни
Президент Франции Жак Ширак заявил, что обеспокоен за судьбу Франции - в связи с успехом крайне правого политика Жан-Мари Ле Пэна в первом туре выборов главы государства. Выступая в среду поздно вечером по французскому телевидению, Ширак подчеркнул, что, как свидетельствует история, приход к власти представителя ультраправых - пусть даже и законным путем - всегда приводит к самым плачевным результатам. Ширак призвал избирателей - защитить демократию и поддержать во втором туре 5 мая его кандидатуру - в противовес Ле Пэну. В среду во время визита в Брюссель Ле Пэн был вынужден отказаться от участия в пресс-конференции - после того, как его освистали демонстранты и члены Европейского парламента. Лидер французских крайне правых обещает в случае победы на выборах добиться выхода Франции из Европейского Союза и ограничить иммиграцию."Свобода" 25-04-2002 05:37
http://www.svoboda.org/hotnews/2002/04/25/6.asp
2002.04.25 | A.Social
Ле Пен обіцяє вивести Францію з ЄС в разі обрання президентом
Ле Пена освистали депутати ЄвропарламентуForUm
http://ukr.for-ua.com/news/2002/04/25/091308.html
У Брюсселі члени Європарламенту освистали лідера Національного фронту Франції Жан-Марі Ле Пена, коли він піднявся на трибуну, щоб виступити перед парламентаріями. Внаслідок такого прохолодного прийому він навіть відмінив заплановану прес-конференцію. На знак протесту в залі були розгорнені плакати з написом "Ні".
Ле Пен, член Європарламенту з 1984 року, виступив з промовою про Близький Схід. Він звинуватив ЄС і Францію в тому, що вони забули про цей регіон і дозволили Америці зайняти провідну роль на Близькому Сході.
Його прибуття змусило комісара ЄС з міжнародних відносин Кріса Паттена зробити заяву з приводу успіху Ле Пена. В ній Паттен назвав французького політика "одним із явищ європейської цивілізації, з яким менше всього можна змиритися". У будівлі Європарламенту пройшла численна студентська демонстрація. За прибуттям Ле Пена стежили десятки телекамер, передає Бі-Бі-Сі.
Лідер Національного фронту, який шокував країну успіхом у першому турі виборів, дав обіцянку вивести Францію зі складу ЄС у випадку, якщо 5 травня його оберуть президентом
2002.04.25 | A.Social
Паралелі Україна-Франція
Давайте порівняємо. В Україні програє провладний блок ЗаЄдУ, очолюваний двома прем"єрами - офіційним і адміністративним. Хтось із них заявив, що бере всю відповідальність на себе і йде з усіх посад? У Франції саме так вчинив прем"єр Ліонель Жоспен. Один із показників еліти-аристократії - наявність честі і відповідальності.Принаймні на питання яке мають задати собі Литвин+Кінах+Азаров+інші - Тварь я Коритная чи Честі Людина - відповідь ми маємо.
---
УНР: Уряд Кінаха повинен піти у відставку
Прем'єр-міністр Анатолій Кінах повинен власноручно написати заяву про звільнення. А якщо Кінах залишиться главою Кабінету Міністрів, тоді Україну чекає економічна катастрофа. Так вважає народний депутат від блоку "Наша Україна", член Українського народного Руху Валерій Асадчев.
Кореспондент.net
Квітень 24, 17:19
http://www.korespondent.net/main.php?arid=20532
На думку Асадчева, "парламент нового скликання після обрання керівництва Верховної Ради повинен ініціювати відставку уряду Кінаха".
Говорячи про програму діяльності нинішнього уряду, Валерій Асадчев назвав цей документ "черговим папірцем", а не реальною програмою дій, повідомляє прес-служба УНР.
Представник "Нашої України" вважає, що заява про розгляд програми діяльності уряду робиться для того, щоб одержати від парламенту нового скликання карт-бланш довіри.
Зазначимо, що напередодні прем'єр-міністр України заявив, що 15 травня на засіданні уряду розглядатиметься проект діяльності уряду.
2002.05.06 | Олександр
Re: Паралелі Україна-Франція
A.Social писав(ла):>Давайте порівняємо. В Україні програє провладний блок ЗаЄдУ, >очолюваний двома прем"єрами - офіційним і адміністративним. Хтось із >них заявив, що бере всю відповідальність на себе і йде з усіх посад?
А "єдуни" зовсім не вважають, що вони програли. Ось планують зварганити з мажоритарного болота "вундерваффе"... :)
Нічого, дочекаються, що Кінаха з ганьбою попруть з прем'єра - за те, що не зміг втримати економіку. (І не лише Кінаха - от що справді важливо!) Цікаво, сліьки народу прийде під ВР протестувати проти відставки ? :)
>У Франції саме так вчинив прем"єр Ліонель Жоспен. Один із показників >еліти-аристократії - наявність честі і відповідальності.
Еліта, аристократія, честь, відповідальність - і пики Литвина, Кучми, Семиноженка, Кінаха, Дубини, Тігіпка... Вам не смішно від такого порівняння ? :)
>Тварь я Коритная чи Честі Людина - відповідь ми маємо.
Звісно, коритна тварюка. Навіщо задавати питання, відповідь на яке вже відома ? :)
2002.04.28 | A.Social
Ле Пен предлагает выход из зоны евро
Ле Пен предлагает выход из зоны евроВ случае победы на выборах лидер крайне правых Жан-Мари Ле Пен намерен пересмотреть Маастрихтский договор и членство Франции в ЕС. Об этом он заявил в пятницу на пресс-конференции в своем предвыборном штабе в парижском пригороде Сен-Клу.
Корреспондент.net
27 Апреля 2002, 17:04
http://www.korrespondent.net/main/45495/
"Необходимо отказаться от Шенгенских соглашений, которые ослабляют внутреннюю и внешнюю безопасность Франции, и восстановить пограничный контроль, - заявил, в частности, Ле Пен. - Также необходимо восстановить приоритет для французских товаров, услуг и рабочих мест.
В том числе заново ввести отдельные таможенные сборы, чтобы противостоять нечестной конкуренции стран "третьего мира". Их продукция не включает ни социальных затрат, ни расходов на зарплату, - подчеркнул лидер ультраправых.
Об общеевропейской валюте он высказался так: "Нужно отбросить евро как единую валюту и сохранить франк - залог французского суверенитета, независимости и стабильности. Евро может остаться общей с Европой валютой, но не должно быть для Франции единственной".
Отвечая на обвинения в расизме, брошенные ему английским премьер-министром Тони Блэром, Ле Пен заявил, что "он не больший расист, чем британский премьер".
Последний не хочет принять у себя иммигрантов, сосредоточенных в лагере Французского Красного Креста "СанГатт" близ Па-де-Кале. "Надо отдать Цезарю цезарево, а англичанам - то, что им принадлежит, - заявил лидер "Национального фронта", - имея в виду то, что именно эта страна - цель иммигрантов, сообщает "Евроньюс".
2002.04.28 | Смогитель Вадим
Re: думки дипломата США ...(котрий подав у відставку)
Корреспонденту «КАВКАЗ-ЦЕНТРА» удалось познакомиться с интереснейшим человеком, бывшим сотрудником Госдепартамента США, потомственным ирландским военным дипломатом, кстати, работавшим в посольстве США в Москве в начале 90-х годов прошлого века. Наш новый знакомый оказался высококлассным экспертом по российским (советским) вооруженным силам, прекрасно изъясняющимся на русском языке. Он бывал в Афганистане в период его оккупации советскими войсками, где научился говорить на пушту, а также во многих местах мира, где в последние годы русские или советские войска вели себя агрессивно или представляли угрозу для безопасности США. Оказалось, что ему приходилось много раз посещать Чечню, как до первой военной кампании, так и вовремя ее. Но что удивительно, американец самостоятельно изучил чеченский язык и сносно на нем изъясняется. Это второй человек в Америке после известной ученой, профессора Дайяны Розен, который им владеет.Безусловно, что редакции было очень интересно узнать мнение такого эксперта по русской военной проблематике относительно русско-чеченской войны. Поэтому мы обратились к нему с просьбой представить свои видения, обрисовав тему постановкой ряда вопросов, и он любезно согласился на тех условиях, что его имя пока не будет упоминаться. Мы обещали это, и вот недавно редакция получила следующий материал, который в нашем переводе с английского и в нашей стилистической обработке публикуется ниже.
Хотим предупредить, что мнение редакции в ряде случаев расходится с некоторыми положениями или высказывания американского эксперта, но считаем, что читателям нашего сайта будет весьма интересно ознакомиться и с такой точкой зрения.
«Люди как отдельные личности, а также группы, состоящие из них, общества и государства всегда различались, различаются и будут различаться между собой по таким критериям как «СИЛА» и «СЛАБОСТЬ». И такова аксиома человеческой природы, что Сильный всегда старается подчинить себе Слабого. Основная цель Сильного заключается в том, чтобы эксплуатировать последнего в своих интересах. Для этого Сильный использует свою Силу, которая может быть самой разнообразной, например: физической, военной, психологической, интеллектуальной, финансовой или другой. В реальности Сила всегда состоит из всех этих компонент одновременно, но они, эти составляющие, могут быть выражены явно или не явно, то есть иметь различную амплитуду.
Помимо подчинения себе Слабого, Сильному необходимы еще и строгие правила процесса подчинения, поскольку от этого зависит эффективность закабаления и эксплуатации Слабого. Кроме того, Слабому еще нужно знать, что конкретно хочет от него Сильный, и как себя нужно вести Слабому, чтобы удовлетворить Сильного.
Таким образом, я хочу акцентировать внимание на присутствующей везде и во всем перманентной Системе «Сильный-Слабый». В мире существовали и существуют самые разнообразные Системы, в которых используются самые различные правила. В воровском мире, например, существуют воровские порядки, в гражданском обществе – общественные или государственные законы, в родо-племенном обществе действуют свои установки и традиции и т.д.
Человеческие законы, права и правила, в отличие от природных, есть всегда продукт условности или согласия между людьми. В Системе Сильный-Слабый (в дальнейшем ССС) это согласие наступает, в подавляющем числе случаев, принудительно по воле Сильного и очень редко по желанию Слабого. У Слабого в этой системе нет и не может быть никаких прав, кроме одного, - беспрекословной покорности правилам Сильного. Все «права» у Сильного: обвинять, наказывать, учить и т.д., в общем распоряжаться судьбой Слабого.
Однако, само наличие правил подчинения хотя и является необходимым, но оно еще недостаточно для установления господства Сильного над Слабым. Последнему надо обязательно знать, почему и ради чего он должен подчиняться Сильному. Что он, Слабый, выиграет от подчинения и, что может проиграть в случае отказа. Поэтому Сильный вырабатывает свою специальную привлекательную идеологию подчинения или применяет готовую, в зависимости от конкретных условий для Слабого. Это может быть и Конституцией, и Библией, и Кораном, и Кодексом, вплоть до уголовных «понятий». Кстати, все религии мира наряду со всеми идеологиями, (что, по сути, тождественно религиям), всегда использовались для захвата власти и ее удержания.
Власть, как известно, есть, как раз, процесс повиновения Слабых Сильному. Слабый, в зависимости от своего менталитета и оценки собственного потенциала, либо принимает окончательное решение о своем смирении, которое может быть временным или постоянным, либо сопротивляется. Интересно, что когда наступает Власть, тогда наступает и Гармония во взаимоотношениях между Сильным и Слабым. И, наоборот, неподчинение Слабого ведет к нарушению сложившейся стабильности. Любая ССС становится тем более устойчивее, чем более различий в силе у системообразующих сторон. И, напротив, чем ближе они по силовому уровню друг к другу, тем менее она стабильна.
Естественно, что отступник от правил, навязанных Сильным Слабому, наказывается Сильным, либо путем повторного насильственного возвращения Слабого в рамки правил подчинения, либо выведением его вообще за рамки ССС, то есть, как правило, ликвидировав последнего. Для отступника при этом придумываются специальные негативные ярлыки в соответствии с действующей на данный момент идеологией-религией: верующий фундаменталист или воинствующий атеист, коммунист или антисоветчик, бандит или террорист, абрек или партизан, жидомасон или кулак и многое другое.
И если мы рассмотрим российско-чеченское противостояние через призму такого аналитического инструментария, то налицо имеется полная картина вышеупомянутых взаимоотношений в рамках ССС. Есть здесь и Сильный – это Российская Империя. И есть Слабый, которого она хочет покорить, - Чечения. Россия устанавливает для нее свои правила подчинения. Чечения не желает им подчиняться. В чем заключаются основные имперские требования российского руководства? Естественно, - эксплуатация чеченского народа и природных богатств населяемой им территории. Это оброк или яссак, если хотите, с чеченских ресурсов. На протяжении нескольких сотен лет чеченцы всячески сопротивлялись этому.
Периодически, чеченское общество уставало от борьбы с метрополией и ему было нужно снова набраться сил. Тогда оно временно шло на унизительные с точки зрения чеченского менталитета «отступные», но ровно до тех пор, пока общество в очередной раз не взращивало новых лидеров и бойцов сопротивления. В целом, как я понимаю, это была борьба за выход из Системы и она продолжалась постоянно. Правда, у чеченцев было два исторических шанса взломать саму Систему, трансформировавшись путем эволюции и инволюции за счет развития различных присущих именно им компонент Силы, которая, в принципе, у Слабого тоже присутствует в том или ином виде. Например, высокий удельный вес индивидуумов-лидеров в чеченском обществе, чрезвычайная способность к выживанию, развитые природные умственные данные, мужество и другое. Сначала это было перед первой мировой войной в период столыпинских реформ и становления российской Государственной Думы. Чеченцы, ведомые господином Чермоевым, как ни странно, тогда могли придти к власти в России, являясь серьезными конкурентами еврейского клана так называемых революционеров. Но война и затем октябрьский переворот 17-го года «обнулили» эту возможность. Вторично судьба дала шанс чеченскому народу в эпоху Президента Горбачева. Резкий взлет чеченцев на вершину государственной власти в конце 90-х годов прошлого века испугал традиционных правителей России и они, забыв обо всех своих насущных проблемах, бросились срочно решать «чеченскую проблему».
Госдеп США (особенно после ГКЧП) очень сильно интересовался ситуацией в Чечении и поэтому посольство США в Москве неоднократно командировало меня туда, как специалиста по этно-военным конфликтам. При этом, я еще тогда курировал вопросы ядерной безопасности и сам лично инспектировал в Бамуте (небольшое село в южных предгорьях Ичкерии) бывшую военную базу с ракетами СС-4.
Когда ровно 10 лет назад весной 1992 года, будучи в Грозном (столица Чечении), я поинтересовался у Президента Дудаева о причинах противостояния его администрации с новым российским руководством, то из его объяснений я понял твердо одно. Москва требует отступных. Чечения же платить оброк Москве более не собирается. И это одна из главных, на мой взгляд, причина конфликта. Такой отступник Москве, конечно же, не нужен...
Вообще-то, период правления Президента Дудаева, я тому очевидец - это резкий экономический взлет Чеченской Республики Ичкерия. Это сравнительно высокий уровень жизни, нежели в России и СНГ в целом, это челночные полеты чеченцев во многие страны мира и караваны автобусов из соседних российских регионов за товарами в Ичкерию, это самые передовые технологии по нефтедобыче, купленные у нас в США, и высококлассная германская автодорожная техника «Виртген», которой в то время не было даже в Москве. Конечно, иметь такие богатства и не платить дань Москве, - это было выше терпения Кремля.
Однако, на что же рассчитывал Президент Дудаев или чеченский народ в этот раз. Что империя смирится с создавшимся положением? Вряд ли. И он об этом четко заявлял. Тогда что же, чеченское общество на сей раз достаточно окрепло, чтобы вновь сразиться за выход из ССС? Если так, то на какие свои «сильные компоненты» полагались сейчас чеченцы? Ведь ни численностью, ни военным снаряжением, ни зарубежными крепкими тылами, ничем таким, что обычно приходит в голову, не отличалась Ичкерия-Давид при сравнении с голиафовским Российским потенциалом. Понятного мне ответа я тогда не получил, а, может быть, не разобрался. Не ясно было также следующее. То ли Президент Дудаев выстроил свою ССС по отношению к собственному народу и говорит и действует от его имени, не советуясь с ним, может даже вопреки, навязывая собственную волю, или же он все-таки выражает волю чеченского народа? Затем все же я решил, что чеченцы сами знают, на что идут, и что, видимо, это их очередной этап в очередной попытке выйти из ССС Россия-Чечения. И весной 1993 года из посольства США в Москве в Госдепартамент ушло сразу два сообщения с двумя противоположными мнениями о возможном развитии ситуции в конфликте Россия-Чечения. Я предсказал военные действия (в конце 1993 года), а господин Филипп Рэмлер, второй секретарь посольства, ныне исполняющий обязанности Посла США в Республике Грузия, - что Чечения «прогнется» перед Москвой наряду с не подписавшими тогда федеральный договор Татарстаном и Башкирией. Как показала жизнь, к моему сожалению, прав оказался я, хотя и ошибся на год, но Госдеп тогда принял точку зрения господина Рэмлера.
В октябре 1992 года по заданию Госдепа я прилетел в Техас, где в то время находился Президент Дудаев, которому его американские друзья готовили встречу с кандидатом в президенты, господином Клинтоном. Республиканцы этого очень не хотели и мне было поручено отговорить Президента Дудаева от этой встречи. Он был очень огорчен этим обстоятельством, и чтобы поднять ему настроение, мы организовали для него экскурсию в Центр Управления Полетами НАСА в Хьюстоне. Генерал Дудаев, кстати, был одним из первых советских генералов, посетивших этот ранее закрытый для СССР объект. Сидя в кабине пилотов «Шаттла», господин Джохар воодушевлено рассказывал мне о том, что он задумал сломать ССС Россия-Чечения навсегда путем крушения сильной России, даже ценой больших потерь. Он уверял меня, что это историческая миссия чеченского народа. «Бравада», - подумалось мне – «или фанатик». Тем не менее, впоследствии я не поленился потратить время на изучение истории и культуры чеченского народа, чтобы лучше ориентироваться при анализе ситуационного развития и чтобы иметь прогностичную картину на будущее. А еще у меня появилось желание овладеть чеченским языком после того, когда, однажды, интересуясь, как будет по чеченски традиционные: здравствуйте, как дела, до свидания, спасибо, пожалуйста..., я неожиданно для себя узнал, что в чеченском языке напрочь отсутствует слово «пожалуйста».
Сегодня, через десятилетнюю ретроспективу я, наконец-то, понял о какой сильной компоненте чеченского народа говорил тогда лидер Ичкерии. Оказалось, что это чрезвычайная стойкость чеченцев, превосходящая все, что я когда-либо видел в 63 странах мира, в которых мне удалось побывать. В начале декабря 1994 года Президент Клинтон «дал» Президенту Ельцину 10 дней на усмирение Чечении, и последний лег в больницу «с перегородкой носа». Те 10 дней продолжаются по сей день. Судите сами, продолжительность двух последних российско-чеченских войн по своей сумме уже превзошла длительность войны СССР-Германия и скоро перевалит через рубеж всей второй мировой войны 1939-1945 годов. Отсюда нетрудно представить себе воочию многолетние российско-чеченские баталии прошлых веков и понять, как они происходили.
Да, это однозначно, что основную массу чеченцев всегда не устраивали унизительные для них правила подчинения, навязываемые им Москвой в рамках ССС. Они просто убеждены, что будучи независимыми они будут жить намного лучше, чем в составе российской империи. Возможно, что и так, будущего никто не знает. Можно согласиться с тем, что Россия Президентов Путина-Ельцина не могла и не может дать им большего в силу своей экономической бедности и скудности российского имперского менталитета.
Однако, то, что сегодня устроило бы чеченцев, в максимальной степени могут предложить им только США. Но здесь есть одна дилемма. Для тех американских правил, которыми они руководствуются при установлении своей ССС с любым народом на земле, пока что не соответствуют нынешние поведенческая политика и приоритеты чеченского руководства... С другой стороны, мне кажется, что чеченцы, по крайней мере, те, кто является выразителем политики, проводимой Масхадовым, и которые могли бы пойти на американские условия, не разбираются в сути этих правил. В силу этого пока и не происходит «магнитного притяжения» этих двух потенциальных субъектов в возможной ССС США-Чечения. Абсолютно уверен в том, что, как только с чеченской стороны будет «правильный посыл информации» в сторону США о том, что Ичкерия желала бы поменять «системный протекторат» с российского на американский и что она готова признать правила и условия американской ССС, то даже медленная и неповоротливая бюрократическая американская политическая машина среагирует моментально. Для этого потребуется, правда, некоторая коррекция в идеологии чеченского сопротивления и замена некоторых про арабских приоритетов на западные стандарты. Ни один современный арабский лидер не следует строго заповедям ислама. Они все в Системе С-С, в основном американской. И ни один из них не отважится заявить о своей поддержке Чечении. Если это произойдет, то дни его сочтены. Будь по другому, то 21 арабское государство признало бы суверенитет и независимость палестинского народа. Разве не ясно?
Последнюю справку по Чечении готовили в Госдепе при мне в октябре 2001 года, как раз накануне визита Президента Путина в США. На сей раз она сильно отличалась от всех предыдущих своим лейтмотивом: «Чеченцы будут сопротивляться и бороться с сильной Россией до тех пор пока их собственная сильная компонента «ресурс стойкости» не исчерпается». Для американской администрации это знаковый подход в оценке русско-чеченской войны. Правда, ничего не сказано о том, когда это произойдет? Но полагаю, исходя из исторических параллелей, - десятки лет. В войне проигрывает тот, чьи ресурсы истощаются быстрее. Ресурсы чеченского народа кажутся неисчерпаемыми.
Вот о чем, наверное, знал и на что рассчитывал Дудаев. В пользу этого говорит, хотя бы тот факт, что сегодня чеченцы проживают во многих странах мира. Они жадно познают и частично впитывают в себя западную культуру, успешно внедряются в западный бизнес, наращивают потенциал связей с сильными мира сего. В целом можно сказать набираются дополнительной Силой. Суммарный вектор их скоординированных усилий в политическом, экономическом и моральном отношении уже сейчас позволяет чеченскому народу на своей родине подпитываться этой дополнительной зарубежной энергией. И все же, повторяю, на мой взгляд, более продуктивно было бы для Ичкерии, все-таки, стремиться перейти в другую ССС, а не просто пытаться выйти из существующей. Чеченцы должны понимать, что на данном этапе своего исторического развития они просто не могут остаться вне мировых ССС. Чтобы создать свою собственную ССС, где чеченцы будут уже сами выступать в роли Сильного, пусть даже, например, в рамках Кавказа, для этого нет пока достаточных условий, да и наши «американские интересы» не дадут им этого сделать без учета интересов США. И хотя, Америка ведь тоже далеко не Ангел, но смею заверить, что американские правила ССС намного предпочтительнее российских.
Соединенные Штаты сами образуют множество ССС. И внешних и внутренних. Ими охвачен почти весь мир. А сейчас постепенно выстраивается новая ССС – это США-Россия.
В глобальном плане на мировой арене всегда бывают две и более взаимно независимых ССС, образованных самыми сильными на земле и строящих свою собственную политику. До недавнего времени основными игроками были СССР и США. Тогда говорили о двуполярном мире. К настоящему моменту, после распада СССР, число игроков начинает увеличиваться. К традиционной России теперь добавляются Китай и Индия. Эти три колосса являются для США проблемой №1. Опасность усиления этих стран для США усугубляется тем, что основной и перспективный мировой запас энергетических ресурсов находится как раз вблизи этой тройки.
Но 11-ое сентября показало, что в мире появляются еще и другие сильные игроки, вовсе не оформленные в государственную оболочку, а представляющие собою наднациональные картели или транснациональные союзы по экономическим интересам. Как их назвать и распознавать? Смотрите, капитал арабских нефтяных магнатов сращивается с капиталом американских нефтяных компаний и достигает в долевом участии от 20% до 40%!
В 1990 году в американских (еврейских) банках находилось 213 и 18 мрд долларов США соответственно саудовских и кувейтских денег. «Буря в пустыне» разом проглотила эти деньги. С тех пор арабы не доверяют не только Израилю, но и всем таким банкам. Поэтому королевские семьи арабского полуострова «подружились» с американскими англо-саксонцами и нефтяными южанами. Есть прогноз, что в ближайшие несколько лет капитализация американских компаний арабскими деньгами перевалит за 50% -ный рубеж. А вообще в Америке уже есть такие крупные отрасли промышленности, где доля иностранного, в основном, азиатского капитала достигает 90%?! Если мне не изменяет память, то данные за прошлый год говорят, что новые арабские вложение в американские транснациональные компании в сумме приближаются к триллиону долларов США. Такие супер организации сегодня полностью выходят из под контроля каких-либо, даже самых мощных в мире, государственных структур.
Естественно, что именно такому монстру может быть очень выгодно завалить здания МТЦ в Нью-Йорке, особенно, если нужно шантажировать правительство или направлять его действия в заданном направлении. И именно таким картелям могут сойти с рук такого рода преступления. А Бен Ладен с «вольным» Афганистаном, прямо, как ком в горле, то бишь шлагбаум на пути к богатейшему региону Каспийского бассейна. Особенно после того, как в 1997 году на севере Афганистана были разведаны богатейшие запасы природного газа. Вот и вывели стрелки на «талибанского друга», поскольку «у сильного всегда бессильный виноват». От этого, ведь, всем хорошо. Бесхозный Афганистан пристегивается к ССС. Американским военным - военная практика, а ВПК - дополнительные субсидии. Известным нефтяным картелям - доступ к заветным богатствам, а разработчикам американских интересов – достижение нового уровня безопасности, за счет присутствия в этом регионе американских вооруженных сил. Да и Президенту Бушу как политику надо набирать политический вес для следующих выборов. Вот и проводит он в жизнь идею о замещении «Дуги нестабильности», введенной в обиход господином Збигневым Бржезинским, на так называемую «Дугу стабильной защиты». При этом президент Буш опирается на опыт своего отца, который использовал одну присущую арабским, да и некоторым другим азиатским лидерам характерную черту.
При всей своей образованности, эрудиции и природной смекалке, практически все эти лидеры поддаются провокациям через восхваление. Яркий пример тому Саддам Хусейн, поверивший американцам, что если он заберет Кувейт, то они (США) это будут приветствовать. Естественно, что тогда, после всеарабского саммита весной 1990 года в Багдаде он становился самым сильным игроком в регионе и мешал саудовским, израильским, да и американским интересам тоже.
Аналогичным образом, на мой взгляд, попались и саудиты, которых американцы «убедили» использовать Бен Ладена со своей безвестной до 11-го сентября «Аль-Кайедой» против «еврейской экспансии». Ведь именно саудиты финансировали ими же созданную организацию «Аль-Кайеда». Кому надо знают, что деньги Бен Ладена это миф. Афганистан подпитывали саудовские и объединенно-эмиратские деньги. Поэтому и бомбить было бы вроде нужно Саудовскую Аравию, причем здесь Афганистан? А при том, что Президент Буш-младший, по настоянию огромной американской государственной бюрократической машины, хочет восстановить ослабевающий государственный контроль, то есть укрепить существующие ССС, где в роли Силы всегда выступало американское правительство.
Кстати, феномен господина Бен Ладена, с которым я дважды встречался в Афганистане, как раз наглядно отражает борьбу в Системе Сильный-Слабый.
Конечно же, никакой он не организатор террактов 11-го сентября, это точно. Но и абсолютно точно и то, что он был противник распространения американского влияния на Афганистан и тем более строительство трубопроводов от Каспия до Арабского залива (Имеется ввиду Персидский заливю Прим. ред.). Бен Ладен и Мулло Омар хотели сами стать сильными, выстроить свою ССС и стали очень мешать американо-саудовскому нефтяному бизнесу. Вот почему еще несколько лет назад администрация Президента Клинтона очень сильно подвергалась лоббистским наездам республиканцев-нефтяников. Мол, русские уже ушли из Афганистана, а мы еще туда не пришли. Давай, мол, действуй. Президент Клинтон всячески сопротивлялся, но сломался, когда ему поставили ультиматум, либо импичмент через мадам Левински, либо господин Бен Ладен враг номер Один. Для этого как раз и «терракты» подоспели: 7-го августа 1998 года прогремели взрывы в Кении и в Танзании. И вот 20-го августа 1998 года по указу Клинтона были пущены томагавки по Афганистану. То была первая проба сил и сигнал господину Бен Ладену. Чтобы он прогнулся. Он не прогнулся ни тогда, ни через год после взрыва 23 августа 1999 года в Кандагаре, когда он чудом остался жив, не прогибается пока и сейчас. Президент Клинтон «отмазался» и ушел, не желая быть вовлеченным в конфликт, подобный тому, который возник сейчас.
Что ж, если демократы не смогли (или не захотели) добиться цели, то это сумеет сделать молодой энергичный техасский ковбой господин Буш, приход которого к власти спонсировала англо-саксонская элита США. Кстати помните, какая развернулась борьба за президентское кресло между кандидатами господином Бушем и господином Гором? Это было свидетельство того, что впервые за двухсотлетнюю историю США американская еврейская элита стала претендовать как Сила на самого сильного в Штатах. Помню, господин Чейни в сердцах даже выкрикнул тогда, когда сторонники господина Гора наседали на него: «В конце-то концов, это страна англо-саксонцев!» Мол, сидите в бизнесе и не рыпайтесь. Это было очень непростое время. Во внутриамериканской ССС наступил критический момент. Сумеет ли прежняя Сила удержать власть или она рухнет, уступив свое место..? И вот Президент Буш достойный ученик двух бывших руководителей спецслужб своих стран – Президента Буша старшего и президента Путина - идет на повторение российского сценария «чеченского Гляйвица», и 11-го сентября гибнут тысячи людей, вся вина которых в том, что они оказались в эпицентре борьбы за триггерный переворот во внутриамериканской ССС. Именно через призму таких взаимоотношений нужно рассматривать и американскую политику в отношении СССР-России.
США начали «прогибать» СССР еще в период Президента Горбачева. Когда 17 января 1991 года по приказу отца нынешнего президента США начали бомбить Багдад, Госдепартамент уже знал от господина Бессмертных, тогдашнего министра иностранных дел СССР, что Президент Горбачев не будет «выступать». Правда, советские военные очень сильно бурчали, но против «хозяина» не пошли. Помню только, как господин Ахромеев напугал американцев, заявив, что ради уничтожения США он готов пойти и на уничтожение СССР, взорвав все ядерные запасы. Мы, американцы, народ в общем-то пугливый, до сих пор еще не пришли в себя от этого. То был очень ответственный «момент истины» для США, когда мы поняли: «Все! Эпоха сильных (г.Сталин) и непредсказуемых (г.Хрущев) руководителей России прошла. Наступило время мягких и податливых (г.Горбачев, г.Ельцин).
В период президента Клинтона Соединенные Штаты продолжали процесс «прогибания». Да, США (при Президенте Буше-старшем) сделали очень многое, особенно сразу после ГКЧП, чтобы к власти пришел Ельцин. 900 миллионов долларов в целом субсидировали Штаты на обработку общественного мнения в СССР, на подготовку и финансирование демократических организаций и многое другое. В том числе и в Белоруссии и на Украине. Результат известен. Беловежские соглашения от 8-го декабря 1991 года и распад Большой Российской Империи. Это был триумф республиканцев. Впервые за многие годы появилась возможность жесткого присмирения России.
А уже окончательно Россию «поставили в строй» при Президенте Путине. Россия уже исправно платит оброк Западу. Как это происходит? Нефть, газ и другие стратегические ресурсы продаются неким посредникам по заниженным внутрироссийским ценам, а затем эти ресурсы перепродаются конечным покупателям по западным рыночным ценам, а основные деньги, полученные на такой разнице, оседают, в конце концов, в финансовых структурах США. Запад это более чем устраивает.
Я был в числе тех, кто готовил приезд Президента Путина в середине ноября прошлого года на семейное ранчо Президента Буша вблизи городка Кроуфорд в Техасе. И там мне довелось узнать следующее.
В ноябре 1999 года и в начале февраля 2000 года спецслужбы США получили свидетельства из российских источников, указывающие о прямой причастности Президента Путина к взрывам в Москве. Благо, что сегодня американцам стало работать намного легче. В ФСБ большой контингент сотрудников, не брезгующих денежными подачками. Они выбалтывают за определенное вознаграждение практически все важнейшие секреты этой российской некогда недоступной спецслужбы. В черновом протоколе встречи данный вопрос готовился в специальном блоке, предназначенном для «прогибания» Президента Путина в рамках ССС.
Расскажу немного о том, что можно рассказать.
Если помните весной 1999 года «закипела» Карачаево-Черкессия. Замена послушного, но «вышедшего в тираж» Президента Хубиева, 20 лет исправно платившего Москве оброк, на господина Дерева или даже на господина Семенова поначалу никак не устраивала Президента Ельцина. Москва опасалась развития здесь «второй Чечни» и претензий адыгов (черкесов, кабардинцев и адыгейцев) Северного Кавказа на «Великий Адыгстан» от моря до моря. Мы внимательно отслеживали тогда развитие ситуации и знали, что в целом это были процессы, во многом инспирированные самой федеральной властью, и понимали, что Москва срочно готовила военную акцию по усмирению этой автономии.
Операции по типу «Гляйвиц» готовятся в ФСБ обычно по полгода и более. Эта операция по взрыву домов в различных городах России вначале предназначалась именно для достижения федеральных интересов в Карачаево-Черкессии. Заодно в ФСБ хотели избавиться и от своего главного конкурента в реванше за власть, господина Березовского, тогдашнего «разводящего» в Карачаево-Черкессии и своей активностью мешавшего планам Кремля, обвинив его в подкупе тамошних «ваххабитов» на проведение террактов в России. В этом должны были потом на суде признаться обвиняемые... Заодно должно было достаться и чеченцам. Однако, в последствии, после «прогиба» господина Семенова, операцию отменили. Но о ней вновь вспомнили когда перед Президентом Ельциным, в который раз, встал вопрос о преемнике. Очередной Премьер Степашин ему показался больно уж мягким, интеллигентным, и «незапачканным». И вот господин Березовский, решивший навести мосты с ФСБ, превратив эту спецслужбу из своего врага в соратника, с одной стороны, и партия чекистов, пошедшая на временный сговор с господином Березовским, с другой стороны, находят другую, теперь уже очень выгодную кандидатуру, которая ради президентства готова идти на любые действия. Выбор пал на господина Путина, который и сам сделал многое, чтобы этот выбор пал именно на него. В том числе и проведение взрывов. Лихой карьерист морской контрразведки господин Угрюмов и абсолютно послушный директор ФСБ господин Патрушев провели вновь востребованную операцию на скорую руку, впопыхах, без должной тщательной подготовки. Первый прокол произошел с карачаево-черкесскими фигурантами, поскольку в чеченской диаспоре в Москве не успели в срочном порядке подобрать нужные кандидатуры. Но это не такая беда. Основной провал всей операции произошел в Рязани, (город в 150 км от Москвы), когда сотрудники господина Угрюмова засветились на закладке бомбы. Если бы эфэсбэшники смогли благополучно уйти из города, тогда бы господин Рушайло и господин Патрушев приписали бы себе предотвращение взрыва, устроенного чеченцами, а так, после задержания этих «подрывников», пришлось придумать версию «об учениях». Кстати несколько причастных к этому делу чекистов во главе с господином Угрюмовым скоропостижно скончались менее чем за два последних года.
В тех же сообщениях из России говорится о том, что один из участников намеченного взрыва в Волгодонске, пытаясь предотвратить эту акцию, постарался озвучить информацию о ней через российский парламент за несколько дней до взрыва, рассчитывая таким образом отменить взрыв. Но он все же произошел.
Тем не менее, администрация Президента Буша не намерена «раскачивать русскую лодку». Политика США в отношении России всегда была такой, чтобы постараться ублажить любого действующего руководителя. Поэтому сговорчивый и податливый Президент Путин устраивает Штаты как никто другой. И компромат на него будет надежно сохранен до поры до времени.
Вообще-то говоря, новый Президент России начал круто, опираясь на традиционный русский менталитет, в основе которого, лежит один особый компонент, в наибольшей степени присущий сугубо русским.
Когда я работал в Москве, я ездил на «Форд-Скорпио» и меня часто останавливали тамошние «гаишники». Так вот надменно-хамское поведение этих, с позволения сказать, уличных российских чиновников, не блещущих ясностью ума, в Системе С-С, возникающей для конкретных дорожных условий, когда Он – Сильный, а Я – Слабый, дало мне ясную картину для понимания менталитета простого русского человека из глубинки. Помню, я дал ему даже название «Синдром гаишного умодефицита», что очень и очень характерно практически для любого закабаленного россиянина, не обязательно даже этнически русского. Это может быть и татарин и бурят и кто-то другой, но обязательно плебей. И вот, когда такой россиянин получает в свои руки оружие: кол, нож, пистолет, пушку, танк, бомбардировщик и т.д., он мгновенно становится агрессивным, что следует из его патологической рабской сущности Слабого в Системе координат Российское Государство-Российский Народ. Синдром стать Сильным, хотя бы в малюсенькой, хотя бы во временной системе координат, давит у него остатки разума, (особенно под воздействием привычного алкоголя), напрочь отметая понятие о необходимости использования оружия в сугубо оборонительных целях. Русскому солдату, замученному «дедовщиной» внутри своей российской ССС, постоянно хочется посадить, кого-то на кол, зарезать, застрелить, разбомбить... Даже если этот кто-то такой же Слабый как и он. Не имея возможности вырваться из одной ССС в рамках российской государственности, вооруженный русский всегда стремиться создать другую правовую систему координат, где он уже мог бы выступать в роли Сильного. Это свойство российского мужика прекрасно знал Сталин и эффективно использовал в своих интересах.
Этим же воспользовался и Путин, давая карт-бланш: «Мочить в сортире...» Вооруженная русская армия опасна именно своей агрессивностью против Слабого. Что интересно, эта армия никогда не пыталась сломать саму Систему. Да, были отдельные бунты, было и выступление декабристов 1825 года на сенатской площади. Но все это было просто желание выйти Слабому из Системы или заменить ослабевшего Сильного. И никогда русский народ не поднимался против самой Имперской Системы, что уже принципиально само по себе. Октябрьский переворот 1917 года был пьяным бунтом матросов против Слабой власти Керенского на обломках рухнувшей царской Системы Сильный-Слабый. Ленин, используя Силу денег, данных ему германским правительством, также как и Ельцин, легко стал Сильным в обедневшей России. Заметьте, не демократия победила, а на трон вознесся другой Царь, хотя и с новой идеологией. Главное, чтобы осталась Империя. Русскому мужику, оказывается, глубоко наплевать будет ли он атеистом, коммунистом, ваххабистом или чекистом. Лишь бы было вдоволь водки и сосед не стал Сильным. Вот и все требования русского народа, которому еще греет душу, что он живет в «великой стране».
Гитлер, планируя военный блицкриг против СССР (России), рассчитывал на то, что с началом военных действий русские поднимутся против своей Системы, что не пройдет и двух месяцев, как русский мужик свергнет сталинскую тиранию. И в этом оказался его главный просчет. Русские не представляют себе другой иной жизни, кроме как рабской. Как это так: «жить без Сильного, без сильной руки»? А из двух господ Гитлера или Сталина выбрали своего, проверенного, который обещал им «Земшарную Республику»...
Воистину, западным умом Россию не понять. За что любят господина Жириновского русские? Да за то, что он обещает русскому солдату порабощение азиатских и некоторых других стран. Наше ведомство в Госдепе имеет с 1996 года специальную службу, которая отслеживает палитру дискуссионных мнений россиян на различных форумах в Интернете. Американские социологи считают, что высказывания посетителя Интернета, чувствующего себя анонимно, имеют наиболее откровенный характер. Я постоянно следил за такими раскладками-отчетами и всегда поражался той огромной, неуемной отрицательной энергии, выплескиваемой русскими в Интернет. Во-первых, стиль. Это достойный лучших порножурналов сочный русский мат, в котором одно цензурное слово на 99 бранных. Практически не встречаются эрудированные, логично изъясняющиеся личности. Во-вторых, специфичный эмоциональный настрой, лишенный трезвой аргументации. Я подозреваю и думаю, недалек от истины, что российский мужик испытывает оргазм не столько от нормальных человеческих сексуальных отношений, сколь от возможности вот так высказываться, от опьянения возможностью кого-то обругать, оскорбить, унизить, размазать... Удивительное патологическое желание стать Сильным, хотя бы в виртуальном пространстве. Свое преимущество над оппонентами такой образчик российского общества видит исключительно в готовности вступить в виртуальные сношения с их матерями, а заодно и со всеми их родственниками!? Вот такой убогий критерий самооценки.
Откуда такая агрессивность? Видимо, все таки, от воспитания или отсутствия такового, от низкой семейно-бытовой культуры, от нищенского образа жизни, от нигилистических и «халявных» жизненных приоритетов российского общества... Даром, что-ли по количеству «Чикатил» Россия занимает прочное лидирующее место в мире.
Когда нормальный человек заболевает, он чувствует болезнь и воспринимает ее и борется с ней. Так и в сообществе нормальных цивилизованных государств Запада, где, если заболевает какой-то государственный механизм, то четко ставится диагноз и также четко лечится болезнь. Пример оперативной хирургии имеем с режимом Мелошевича.
Когда же человек ненормальный, психически неполноценный, то он не способен к адекватному восприятию и своего состояния и окружающей действительности.
К сожалению, это же самое происходит с Россией. К ее генной исторической ненормальности добавляется патологическая человекофобия. Вся история российской государственности залита кровью ее граждан. Особенно наглядно это продемонстрировали большевики в 20-ом веке, когда вирус кровожадности поразил весь народ. Естественно, что духовно больные россияне не могут адекватно реагировать на принятую в мире человеческую шкалу ценностей. У них свои, отличные от мировых, критерии и понятия. Потому «халява» и «мочиловка» занимают в умах россиян ненормальное приоритетное место. При этом россияне искренне верят в то, что именно они нормальные, а все вокруг ненормальные. В этом как раз заключается парадокс душевнобольного человека, когда ему кажется, что именно его восприятия и ощущения «правильные», а у всех – «неправильные». Присутствуют здесь стандартные симптомы сумасшедшего: и «имперские замашки» и «беспричинные рыданья».
Кстати, болезненная «ненормальность» россиян – это одна из главных сильных компонент в Силе России?! Поэтому Запад не борется с душевно больными, прекрасно понимая, что это бесполезно. Запад лишь пытается поддержать существующий уровень слабоумия россиян, стараясь не дать ему прогрессировать. А Чечения – типичная жертва душевно больной России. При этом степень заболевания российского общества определяется очень просто. Когда Президент Путин «мочит» чеченцев, то его рейтинг возрастает до 70-80%. Это абсолютно адекватный процент заболеваемости.
Но Западу лечить Россию, себе дороже, да и опсно. Хоть и психбольной, но еще не в смирительной рубашке. Ее только-только примеряют. А вдруг перекроет газ в Европу? Да через месяц все европейцы будут «на ушах стоять» и их спокойной размеренной жизни конец. А ну нефтяные задвижки еще там закрутит? Про ядерные боеголовки и вовсе не будем говорить. Так что никаких там резких движений, чтобы ни ботинком не постучали, ни самолет над Атлантикой не развернули, ни корейский самолет в горячке не сбили... С русскими США и Запад в целом будут придерживаться политики «медленного удушения». Россия пока им нужна еле живая и сырьевая, как Африка. До Чечении дела нет. Вот если только чеченская проблема встанет на пути к достижению этих запасов, вот тогда и будет нечто серьезное.
Нельзя сказать, что с чеченской стороны не было попыток «навести мосты» со Штатами. Были и очень много. Однако, «заинтересованного» разговора до сих пор не получилось. При этом чеченцы ставят американцам в вину, что мы не знаем ситуацию и не владеем оперативной информацией. Нет, смею вас уверить, что знаем очень многое. К слову сказать, для Совета Национальной Безопасности США создан специальный суперкомпьютер на 16-ти тысячах процессорах, который моделирует оперативную ситуацию в самой России и вокруг нее. Это самая лучшая диагностическая машина, которая буквальным образом держит руку на пульсе больной России.
Другое дело, что американская политическая кухня очень инертная, медленная, бюрократическая, если хотите. И потом не всё всегда одноходовки. Политические действия просчитываются далеко вперед. Чеченцам, понятное дело, нужны срочные, моментальные реакции, и, конечно же, в их пользу, но следует помнить, что США всегда ведут долговременные планирования и долгосрочные операции. Даже краткосрочные военные операции разрабатываются достаточно долго.
Поэтому сейчас, на мой взгляд, у чеченцев есть один эффектный ход. Нужно показать России, что чеченский народ хочет поменять Систему С-С с русской на американскую, проведя для этого соответствующую работу. Как и что – тема отдельного разговора. Но, исходя из типологии личности Путина и нынешних кремлевских интересов, с 99%-ой вероятностью могу предсказать, что Москва пойдет на «замирение» с Чеченией, даже предоставив ей «вольную». Правда, в этом случае Россия потребует от Чечении некоторых гарантий, в общем-то, не обременительных для чеченского народа. Не озвучивая пока конкретно, скажу, что это будут такие условия, которые усиливают Россию на Кавказе за счет проведения уже независимой Чеченией пророссийской политики. Игра, как выражаются русские, может стоить свеч.
15-го ноября 2001 года по дороге в Кроуфорд Президент Путин тоже сказал Президенту Бушу, что и у русских есть кое-что про 11-ое сентября, мол, у американцев самих рыльце в пушку, так что мы квиты. А насчет того, кто ведущий, кто ведомый, то я, Президент Путин, готов на роль ведомого, естественно на определенных условиях. Пусть США не трогают его правление и он ответит им признательностью. Это был момент, когда в машине был только один переводчик, американский. Ах, если бы он не поделился со мной услышанным... За свою жизнь я видел многое, бывал в различных переплетах и считал, что хорошо знаю и подноготную политических кухонь сильных мира сего. Но, оказывается, что знал далеко не все. В этот, помню, дождливый холодный день я принял окончательное решение уйти с госслужбы и через три недели, в декабре 2001 года я получил досрочную отставку.
«Кавказ-Центр»
2002-04-25 00:44:58
версия для печати | послать на email
Также в этом разделе
Амир Хаттаб стал шахидом (подробности)
Установить мир оружием
Победа «бравых» русских солдат
Хаттаба показали, но официального заявления еще нет
«Красная молодежь» готова скинуть Путина
«Бульдозер» уничтожает еврейского государство
Амир Хаттаб возможно уже под Воронежем
Россия «либеральная» и путинская
Путин не контролирует даже свой аппарат
Ичкерия – Россия. Мнение американского эксперта
Свидетели обвиняют русизм
Христиане Египта поддерживают шахидов
«Свобода» будоражит Дагестан
Борьба за будущее Ингушетии ужесточается
Баку обеспокоен экстремизмом?
2002.04.29 | A.Social
Ле Пен розраховує на 30-40% голосів у другому колі виборів
Ле Пен розраховує на 30-40% голосів у другому турі президентських виборів у ФранціїForUm
http://ukr.for-ua.com/news/2002/04/29/150737.html
Кандидат у президенти Франції, лідер радикального "національного Фронту" Жан-Марі Ле Пен упевнений, що в другому турі виборів, намічених на 5 травня, за нього проголосує від 30 до 40 відсотків виборців. Про це, як передає кореспондент РІА «Новини», Ле Пен заявив у понеділок, виступаючи на радіостанції "Європа 1".
При цьому він зазначив, що буде вимагати в судовому порядку з керівника Інституту опитування громадської думки (Ipsos) 10 тис. євро за кожний набраний їм відсоток голосів зверху тієї цифри, яку оприлюднив у понеділок інститут. Згідно з його прогнозом Ле Пен отримає не більше 22% голосів, а діючий президент Франції Жан Ширак – 78%.
До речі, за результатами першого туру виборів, жоден із прогнозів так і не збувся. Ніхто не міг передбачити, що Ле Пен обійде в передвиборній гонці явного фаворита - нинішнього прем’єр-міністра Франції соціаліста Ліонеля Жоспена.
2002.05.05 | A.Social
Французькі вибори і криза ідеї єдиної Європи
Сьогодні у Франції друге коло виборів президента. Розподіл відсотків прогнозується на рівні 78:22, але не виключають несподіванки й збільшення частки Ле Пена до 35%. Оскільки на опитуваннях під тиском політкоректності частина виборців приховує свої симпатії до Ле Пена. Очікується значне збільшення явки на дільниці - яким чином вплине додаткова порівняно з першим колом кількість виборців?Набір Ле Пеном відсотків понад 25% свідчитиме про наявність тенденції правішання, а не про випадковий збіг обставин.
Нижче пропонується стаття, яка пов"язує французькі вибори та проблеми Європи.
=======
КРИЗА ІДЕЇ ЄДИНОЇ ЄВРОПИ
Французькі вибори: реформи і розширення ЄС будуть більш складними, ніж очікувалося
Іан Девідсон
«День», 25.04.2002, №77
http://www.day.kiev.ua/2002/77/1-page/1p4.htm
Перший тур президентських виборів у Франції, що запам’ятався несподіваним другим місцем лідера праворадикального Національного фронту Ле Пена, констатував, що Франція стала черговим малоприємним прикладом загальної (і не тільки європейської) тенденції. Виявилося, що населення не довіряє своїм лідерам (у цьому випадку — суперникам на виборах президенту Шираку та прем’єр-міністру Жоспену), що традиційні «старі» партії переживають гостру кризу, що їм нічого запропонувати нації ні у питаннях подальшого розвитку суспільства, ні у проблемі європейської інтеграції, ні у тому, як бути з глобалізацією, на чому негайно успішно зіграв популізм. Для України це означає те, що серед виборців країн ЄС не спостерігається бажання поділитися радощами єдиної Європи з «прибульцями». Й уряди змушені будуть на це зважати. Очевидний дефіцит і ідей, і лідерів, здатних уже не просто об’єднати нації, а привести до створення унікального Європейського Союзу. Відповідь на запитання — чому так склалося? —шукатимуть ще довго. Автор статті дає підказки.
Прорив Жан-Марі Ле Пена на президентських виборах у Франції — це ляпас для провідних французьких партій, як і суворе попередження про недоліки конституції П’ятої Французької Республіки. Але уроки підйому Ле Пена виходять за рамки специфіки французької політики, оскільки ультраправі партії вже давно «крокують» у багатьох європейських країнах, від Австрії до Португалії та від Італії до Данії.
Запитання, які ми повинні поставити, полягають у наступному. По-перше, чи є цей сплеск ультраправих антиіммігрантських партій «строгого правопорядку» частиною початку кризи у традиційній європейській моделі парламентської демократії? По-друге, чи є це передвісником великої кризи, що ставить під питання майбутнє Євросоюзу? Я думаю, що відповіддю на обидва запитання буде — так.
На перший погляд, криза у Франції може виглядати короткочасною. Всі провідні партії згуртуються навколо Жака Ширака, щоб не допустити до влади пана Ле Пена. У другому турі виборів Ширак, безсумнівно, переможе Ле Пена, і можливо, з великою перевагою.
Але дані голосування у першому турі свідчать і про інше. Ширак набрав менше 20% голосів. Ширак, Ле Пен і прем’єр-міністр соціаліст Леонель Жоспен разом набрали трохи більше 50% голосів виборців і надзвичайно велика кількість виборців залишилася вдома. Коротко кажучи, Франція не хоче президентом нікого з цих людей, і можлива велика перемога Ширака не означатиме велику міру легітимності.
Більше того, президентські вибори не будуть останнім словом, оскільки після них відбудуться парламентські вибори. Якщо соціалісти зможуть об’єднатися навколо нового лідера, то президент Ширак, незважаючи на своє повторне обрання, може знову отримати ліву більшість у парламенті.
Із результатів недільного голосування, мабуть, зрозуміло, що французькі провідні партії переживають кризу легітимності. Частина проблеми зводиться до того, що більшість французьких провідних політиків до болю знайомі та нецікаві. Це не означає, що Ширак корумпований, або що Жоспен дурний, але вони на очах уже декілька десятків років.
Але більш складна проблема полягає у тому, що на противагу популістській простоті екстремістів типу Ле Пена, у французьких провідних партій відсутні чіткі політичні погляди. Коли політик виходить до своїх виборців, він повинен бути здатним сказати, чого він хоче і чому, а у партії повинна бути програма, з якою всі її члени більш-менш згодні.
Крах комунізму підірвав довіру до традиційних ідеологій лівого напрямку, а політичні проблеми національних політичних партій ускладнилися через бурхливу хвилю глобалізації. У ході президентської кампанії у Франції всі знали, за що виступав Ле Пен. Але ні у Ширака, ні у Жоспена не було чіткої програми, яку вони могли б запропонувати, а тільки туманні абстрактні заяви загального характеру. Ширак отримав більше голосів переважно тому, що йому краще вдавалося радісно вітати виборців.
Французька соціалістична партія може все ще, ймовірно, покладатися на лояльність виборців унаслідок їхніх атавістичних переконань чи сімейних традицій, але вона не пропонує ввести соціалізм. Навпаки, всі знають, що уряд Леонеля Жоспена проводив повзучий, прихований процес приватизації і лібералізації, оскільки такий процес неминучий у сьогоднішній глобальній економіці.
Перед схожою дилемою стоять усі європейські парламентські демократії, які еволюціонували, для того щоб висловити деяку версію ліво-правого вибору, та які у даний момент задихаються від нестачі кисню. У Великій Британії уряд Тоні Блера робив заяви про те, що вони будуть «новими лейбористами». Але за перші п’ять років перебування при владі він своєю риторикою про «третій шлях» не зміг приховати, що рухався ультраліберальним правоцентристським політичним курсом. Тільки нещодавно, після того як пообіцяли виділяти більше грошей на національну охорону здоров’я, він, нарешті, зробив заяву про повернення до свого соціал-демократичного коріння.
Немає жодних сумнівів, що основним чинником, що стоїть за спиною прориву Ле Пена, є неспокій серед населення, особливо серед старих, безробітних і низькокваліфікованих робітників, щодо глобалізації та прийдешнього разом із нею натиску змін. Ці страхи провокують гнів і ксенофобію, незважаючи на те, що всі розуміють, що глобалізацію не можна перемогти, вигнавши геть іноземців.
Найбільш страшним у президентській кампанії у Франції є те, як мало обидва лідери могли сказати про єдину Європу. Адже Євросоюз займається цим на практиці, і весь цей процес наприкінці наступного року дійде до найвищої точки свого розвитку, коли підпишуть конституційний договір для Європи. І незабаром після цього Євросоюз збільшиться на десять чи більше членів із числа країн Східної Європи.
Нова конституція поведе Європу у бік більшого федералізму. Якщо Союз повинен функціонувати з 25 чи 30 членами — це має на увазі серйозні коректування в понятті національного суверенітету. Розширення, прихід великої кількості бідних країн справлять сейсмічний вплив на політичний курс Союзу, неминучі втрати багатих країн. Наступний президент Франції не зможе контролювати чи стримувати сили глобалізації, але він може значним чином впливати на розвиток Євросоюзу. Отже, що Ширак і Жоспен сказали з цього питання? Жодного слова. Чому? Тому що вони бояться майбутньої кризи.
Проект Синдикат для «Дня» Брюссель
Іан ДЕВІДСОН, радник і оглядач Європейського центру політики
2002.05.06 | Augusto
Полетів як фанера над Парижем!
Шірак близько 80%, Лє Пен - 17,9%, прийшло близько 80% виборців. Все ж Майдан французи читають.Після ще на виборах до парламенту переможуть ліві і знов "кохабітасьон" правого Шірака з лівим прем'єром... Різкий спазматичний рух вправо з вибачанням: "Екскьюзі муа!"
2002.05.07 | Gitler
Re: Полетів як фанера над Парижем!
Радикальні сили наберають обертів по всьому світі, прийде пора і комуняк та псевдодемократів(Кучмістів) поставимо до стінки - ПІФ-ПАФ!!!зарано радієш Аугусто!
2002.05.07 | Augusto
Без смердючих нацистів впораємось.
Або ставай сам поруч під "стінку", будь-ласка!2002.05.07 | Gitler
а ти ж хто??? ПІНОЧЕТ...
Augusto писав(ла):> Або ставай сам поруч під "стінку", будь-ласка!
я поступлюся місцем лише... кучмі а не тобі, ти ще будеш його довбати після смерті
2002.05.06 | A.Social
Отримали відповідь: радикальні праві мають стійкі 18%
A.Social писав(ла):> Сьогодні у Франції друге коло виборів президента. Розподіл відсотків прогнозується на рівні 78:22, але не виключають несподіванки й збільшення частки Ле Пена до 35%. Оскільки на опитуваннях під тиском політкоректності частина виборців приховує свої симпатії до Ле Пена. Очікується значне збільшення явки на дільниці - яким чином вплине додаткова порівняно з першим колом кількість виборців?
>
> Набір Ле Пеном відсотків понад 25% свідчитиме про наявність тенденції правішання, а не про випадковий збіг обставин.
Вчорашні вибори дали результат 82:18, менше ніж очікувалося у Ле Пена. Гіпотеза про правішання не підтвердилася. Повторення результату першого кола підтвердило наявність стійких 18% прихильників ідей та курсу виголошуваних Ле Пеном.
Проте успіх Ле Пена виявився корисним як деяка шокова терапія, струс суспільства, Європи й світу, інформаційний привід для аналізу й переосмислень.
Індекс нашого євро-скептицизму також підвищився. Напередодні проголошення Кучмою у В.Раді чергового "консолідовуючого європейського вибору".
---
Ширак переобраний президентом Франції - офіційні дані
ForUm, http://ukr.for-ua.com/news/2002/05/06/165224.html
У Франції опубліковані остаточні дані другого туру президентських виборів, що відбулися у неділю. Діючий глава держави неоголіст Жак Ширак переобраний на другий термін 82,06% голосів.
Його суперника, лідера ультраправого Національного фронту Жана-Марі Ле Пена підтримали 17,94% голосуючих.
Ці дані не враховують результати голосування в заморських департаментах і територіях Франції, а також голоси французів, що проживають за кордоном.
Така переконлива перемога Ж. Ширака, що не має прецедентів у П’ятій республіці, стала можливою завдяки підтримці не тільки правих виборців, але і лівих і навіть ультралівих. Вони проголосували за нього, щоб не допустити до влади представника ультраправих.
У понеділок протягом дня, прем’єр-міністр Франції соціаліст Ліонель Жоспен, як очікується, подасть президенту прохання про відставку. Глава держави повинен досить швидко призначити нового прем’єр-міністра, який займеться підготовкою майбутніх виборів в Національні збори, що пройдуть через місяць. Найбільш вірогідними кандидатами на пост голови уряду вважаються Нікола Саркозі, Жан-П’єр Раффарен і Пилип Дуст-Блазі.