04/26/2002 | Спостерігач

Medvedchuk kommander. System error

Юрій Бутусов для УП, 26.04.2002, 17:25

"Марнославство - моя найулюбленіша вада!.. Адже іноді доводиться і поступатися. Врахуй, синок, не можна вигравати всі ці справи, - ось тобі класна цитата на неділю".

Фільм "Адвокат диявола"

У суботу політична рада СДПУ(О) збереться на перший після 31 березня "розбір польотів". Ситуація аж ніяк не безхмарна для лідера партії Віктора Медведчука і голови виборчого штабу Григорія Суркіса, оскільки результат кампанії не виправдав очікування ряду їх колег. Зараз відбувся перший тур президентських виборів, і СДПУ(О) - аутсайдер цієї гонки. Партійні бізнес-кола вимагають відвертої роботи над помилками.

Переполох у мурашнику

"Одні люди нарікають на те, що все відбувається не так, як повинно відбуватися, а інші намагаються діяти в існуючій ситуації і робити справу, вливаючись в особливості того, що відбувається. Виграють звичайно останні. Вони не вдають, що все прекрасно, що країна проходить черговий закономірний історичний етап... Ви бачили коли-небудь мурашник? А тепер уявіть, що замість мурашника є одна велика мурашка. Розміром з цілий мурашник. У кого більше шансів вижити? Звичайно, у мурашника".

Олександр Зінченко, один з лідерів СДПУ(О), книга "Український технологічний ренесанс".

До парламентських виборів партія СДПУ(О) вважалася одним з фаворитів кампанії. Однак авторитет СДПУ(О) базувався переважно на визнанні великих ресурсних можливостей, про політичну популярність мова не йде (особливо враховуючи якість гри київського "Динамо"). Популярність на виборах повинні були забезпечити модні московські технологи на чолі з Маратом Гельманом, яких залучив до роботи голова виборчого штабу Суркіс.

Партія з самого початку кампанії 2002 року була заражена вірусом високої переоцінки власних можливостей і перспектив. Партія мала у своєму розпорядженні солідний адміністративний ресурс, і велике число чиновників у більшості регіонів країни. Асигнування "есдеків" на проведення виборів в абсолютних цифрах перевищують витрати будь-яких конкурентів. Точних оцінок не існує, але джерела, близькі до керівництва партії, вважають, що бюджет кампанії з вересня 2001-го по березень 2002-го складає не менше тридцяти мільйонів доларів! Викликає повагу, що "есдеки" на свою розкрутку грошей не шкодували, не економили на собі.

Фінансові хвилі і грамотні фахівці зробили дуже переконливим екранний образ СДПУ(О). Провідні телеканали різними способами подавали масований інформаційний потік позитивної іміджевої інформації про партію. Медведчук з трояндами був помітний у кожному телевізорі у кожній оселі. Без сумніву, якби результат виборів вирішувався якістю телереклами, "есдеки" б залишили позаду всіх конкурентів.

Ще одним плюсом стала підтримка регіональних структур. Агітаційні матеріали були зроблені також на дуже високому поліграфічному і дизайнерському рівні. Тиражі "роздавальної" продукції і партійних газет повністю забезпечували запити місцевих організацій. СДПУ(О) дозволила собі найбагатішу гамму агітаційних матеріалів. Населення забезпечували навіть книжками партійних лідерів, між іншим, дуже добре написаними і виданими. Кандидати в одномандатних округах могли дозволити собі не дешевенькі чорно-білі листівки, а солідні якісні брошури.

Дуже важливо зазначити, що СДПУ(О) стала єдиною партією, яка надавала фінансову підтримку своїм кандидатам, які йдуть в одномандатних округах. Є дані, що розміри бонусів складали до ста тисяч доларів. Ця унікальна особливість також показує комплексний підхід до ведення кампанії.

Важливо зазначити, що "есдеки" не просто намагалися придавити всіх противників у всій країні, але концентрували свої зусилля на перспективних регіонах. Розуміючи, що Захід піде за Ющенком, а Схід - за блоком влади і комуністами, "есдеки" зосередили свої зусилля передусім на центральній і південній Україні.

Про ступінь уваги до цих пріоритетних областей говорить створення спеціального інформаційного поля. Не задовольняючись контролем над "Інтером" і "1+1", у центральному регіоні партія перед виборами розвернула телеканал "Тет", побудувавши власну мережу ретрансляторів. Основні організаційні ресурси були спрямовані до центру. Саме у центральних областях працювали лідери партії Медведчук і Кравчук.

Були виділені також пріоритетні соціальні групи. Особливий наголос був зроблений на роботу з молоддю. Дуже багато було докладено зусиль для створення широкої мережі молодіжних організацій, для надання молодіжним ініціативам СДПУ(О) ефекту масовості. Тут не можна не відзначити крім цікавих технологічних ходів, і велику особисту заслугу Суркіса, його системну роботу у федерації футболу, поїздки регіонами.

Виборча стратегія коректувалася на основі соціологічних досліджень, які проводилися регулярно, як загалом по країні, так і по окремих регіонах. Дані відображали досить об'єктивну картину.

Особливо потрібно відзначити систему контрпропаганди. Вона також працювала комплексно. Опозиція зазнавала прямої відкритої критики у підконтрольних ЗМІ. Причому атаки робилися досить винахідливо, з різних напрямів. Головний рецепт дискредитації - максимальна зрозумілість. Центральні телеканали "мочили" не тільки партії-конкуренти, але навіть окремих опонентів на мажоритарних округах. Цікавий приклад - тиск на кандидата від "Нашої України" Романа Зварича у 90-му окрузі.

Кампанія на "Інтері" і "1+1" проти Романа Михайловича була розгорнута за два тижні до виборів. Немов з програм Шендеровича на екрани "1+1" вийшов сюжет, де якісь ветерани афганської війни заявили, що колишній американський громадянин Зварич вербував у США найманців для боротьби проти радянських військ! Після вбивства кандидата СДПУ(О) у 90-му окрузі обидва телеканали негайно фактично звинуватили у злочині кандидата "Нашої України", хоч слідчі органи ні тоді, ні зараз жодних претензій Зваричу не пред'являли.

Для інформаційної війни проти влади "есдеки" використали партію Михайла Бродського "Яблуко". Чи розумів Бродський, що він крутиться у рамках заданої схеми, чи ні, не так важливо. За інформацією джерел, близьких до керівництва СДПУ(О), саме Медведчук виступав головним спонсором Бродського. Лідер "Яблука" - надзвичайно талановитий пропагандист, і працювала його команда натхненно. Основним противником став блок влади, з яким самі "есдеки" підтримували нейтралітет.

Михайло Юрійович розгорнув чотиримільйонним накладом випуск газети "Яблуко" у всіх регіонах країни. Газета критикувала владу значно різкіше і винахідливіше, ніж навіть опозиційна преса. Мішенню номер один став лідер блоку "За єдину Україну!" Володимир Литвин. Сам Литвин заявив у ході кампанії, що він готовий дискутувати з будь-якими політичними силами, навіть з Морозом і Тимошенко…Але тільки не з головним ворогом - Бродським! Після поразки "Яблука" Михайло Юрійович змінив партійні апартаменти на офіс Жидячівського целюлозно-паперового комбінату, основний пакет акцій якого контролюють Суркіс і Медведчук.

Навряд чи ми помилимося, зазначивши, що кампанія СДПУ(О) була найцікавішою кампанією команди Гельмана. Автор успіху Союзу правих сил Росії на виборах 2000 року у Держдуму застосував в Україні майже повний комплекс технологічних прийомів, які вже пройшли бойове хрещення. Причому умови для розкрутки СДПУ(О) були просто тепличні, і жодних ресурсних обмежень не існувало.

І не дивно, що аналізуючи хід кампанії, лідери СДПУ(О) розраховували набрати приблизно 10 процентів голосів. За тиждень до виборів соцопитування з урахуванням погрішностей показували майже 9 процентів. Також абсолютно реально очікувалося проведення приблизно 20-25 кандидатів в одномандатних округах. Медведчук заявив, що створить партійну фракцію з 50 депутатів.

Помилка операційної системи

"Я не заперечую, що Донецьк - важкий регіон. Але наші позиції там досить міцні. Останні соціологічні дослідження засвідчують, що СДПУ(О) після комуністів у Донецькій області - на другому місці. Звичайно, там серйозні позиції має Партія регіонів. Але і ми не маємо намір здавати свої... Я вам хочу сказати, що партія абсолютно нормально відчуває себе у західних областях - Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській і т.п.. Я впевнений, що там у нас будуть перемоги і у мажоритарних округах, і у змаганні партійних списків ми однозначно будемо у трійці лідерів".
Віктор Медведчук, газета "День".

Якщо пригадати бадьорі прогнози партійного керівництва, то кампанія обернулася серйозною поразкою. Так, у Донецькій області партія показала результат 4,6 процента, тоді як "За єдУ!" - 36, а КПУ - 29. В умовах донецького "свавілля" це все ж втішливий результат. А ось в Івано-Франківській, Тернопільській і Львівській областях партія не те, що не потрапила у трійку лідерів, її взагалі не видно! Оскільки там тотальну перемогу отримали опоненти - Ющенко і Тимошенко. У всіх цих трьох регіонах "есдеки" набрали приблизно по одному проценту голосів! Тільки один кандидат від СДПУ(О) отримав мандат в областях, згаданих Медведчуком.

На диво слабенький результат отримали "есдеки" у пріоритетних центральних районах. У Вінницькій, Полтавській, Сумській і Чернігівській областях партія взагалі не подолала чотирипроцентного бар'єру! У Київській, Черкаській і Кіровоградській областях зайняла шосте місце, у Житомирській області і у Києві - п'яте. Хоч "есдеки" закріпилися на другому місці у своїй "вотчині" Закарпатській і Чернівецькій областях, вони програли Ющенку з великим відривом. Відповідно, 36 проти 14 процентів, і 45 проти 10. (Єдиним радісним моментом стали несподівано високі результати партії у південних регіонах, - Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, у Криму).

Результат у мажоритарних округах виявився на порядок слабшим, ніж передбачалося. Незважаючи на широке застосування у підконтрольних регіонах технологій голосування і підрахунку, які, м'яко кажучи, не передбачені виборчим законодавством, багато хто з кандидатів "есдеків" сенсаційно програвали. Така доля спіткала, наприклад, досить відомого діяча партії Нестора Шуфрича на 70-му окрузі у Закарпатті.

Всю кампанію партійні "піарщики" позиціонували Медведчука на рівні Ющенка, але розрив між двома лідерами у результаті виявився дуже великий. Виходить, правильно Віктор Андрійович вважав за краще не світитися зайвий раз у дебатах з Медведчуком, а поїхав на зустріч з виборцями. Але найбільше приниження кампанії - це, звичайно, не результат Ющенка. Це результат незрівнянної Юлії Тимошенко, чий "жіночий інтерес" Медведчук "задовольняв" (на жаль, безуспішно) на радіо "Свобода" і в інших місцях всю кампанію.

Як пережити двом справжнім мужикам Віктору і Григорію, що ця … Юля зуміла їх чисто конкретно "сдєлать"?! Без сумнівів, якби "есдеки" набрали хоч на один голос більше, ніж блок Тимошенко, багато б похмурих облич у партії прояснилося.

Практика показала невиправданість масованої й агресивної пропаганди, яку вели партійні ЗМІ. Телеканали "Інтер" і "1+1" за засягом зубодробильних компроматів не поступалися маргінальному державному УТ-1. А партійні газети у політичному плані взагалі далекі від елементарної пристойності. Причому в есдеківській пропаганді була відмінність,- немає хоч якої-небудь помітної політичної сили, яка б не потрапила під обстріл. Рубай їх всіх! - очевидно, це і є домінуючий системний підхід.

Разом з тим, навіть на прикладі Росії помітно, що епоха інформаційних тайфунів і тотального тиску на психіку минула. Виборча кампанія не повинна оглушити виборця ні пропагандою, ні контрпропагандою. Під час тижневих курсів підготовки активістів-агітаторів для демократичної партії США, ці прості принципи агітації пояснюють на перших же лекціях. СДПУ(О) провела кампанію швидше віртуальну, ніж реальну.

У той час як опозиція зробила удар на прямий маркетинг і розширення агітаційної мережі. Ющенко, Мороз, Симоненко, Тимошенко проводили час не стільки на телеекранах, скільки на зустрічах з виборцями. Стіна найбезглуздіших обвинувачень електронних ЗМІ грала їм на руку, оскільки привертала до них інтерес. Цей інтерес успішно використовувався для прямої агітації.

Сам же Медведчук був мало активний у поїздках регіонами. І взагалі організаційна структура "есдеків" на виборах не отримала якісного розвитку, оскільки не стала основним виглядом комунікації.

Керівництво партії важко сприйняло підсумок виборів. Лідер до цього тижня взагалі не з'являвся на публіці. Гельман перші два дні після виборів відключив телефон і не показувався на очі своїм замовникам. (Треба віддати належне Віктору Володимировичу - перш ніж відправити москвичів додому, він перевірив виконання перед ними фінансових зобов'язань. До речі, "есдеки" намагаються розрахуватися не тільки з гастролерами, але і зі своїми кадрами. Протягом травня вони збираються погасити борги перед регіональними структурами).

Чому ж провалилася така налагоджена і виборча машина, яка дуже дорого коштує? Це основне питання, на яке повинна відповісти політрада.

А ви друзі, як не сідаєте, лише у "перші віце" потрапляєте…

"…Розумний, але його зайва спритність змахує на маніпулювання. Він чудово вихований, але зарозумілий. Він той, кому посміхнулася Фортуна, але кого не вдається полюбити. Він елегантний, витончений, але відірваний від народу. Графіки і розрахунки тримають його на відстані від повсякденної реальності".

Ви не вгадали, ця характеристика дана аж ніяк не Віктору Медведчуку. Такою оцінкою у 1981 році нагородив президента Франції Валері Жіскар д'Естена відомий французький рекламіст Жак Сегела, коли планував кампанію Франсуа Міттерана. Виграє той кандидат, який відповідає очікуванням більшості виборців, який близький народу. Той, хто будує свій образ як віртуальну картинку, програє, як програв тоді Жіскар д'Естен.

Серед керівників різного рангу СДПУ(О) визрівають думки, що головною проблемою партії є проблема лідера. Безперечно, Медведчук - політик неординарної величини. Не можна піддавати сумнівам інтелект і масштаб мислення Віктора Володимировича. Але лідерські якості Медведчука, які зробили його успішним менеджером і досвідченим юристом, неадекватні вимогам, яким повинен відповідати публічний політик. Зокрема, образ Віктора Володимировича важко "олюднити".

Стали вже легендарними розповіді, як офісних працівників, так і великих партійних функціонерів, що лідер партії може пройти повз і навіть не повернути голови, не привітатися. Найуспішніші лідери парламентської кампанії - Ющенко, Симоненко, Мороз, Тимошенко, широко відомі своїми людськими історіями. Вони популяризували себе самі. І не жаліють витрачати харизму на молодших за званням.

У їх партіях є люди, які щиро і захлинаючись вихваляють лідерів. Добре слово, усмішка, потиск руки кумира - це величезна моральна стимуляція, це ентузіазм, який не купується за гроші. У СДПУ(О) працюють люди без сантиментів. Бути може, це правильно з ділової точки зору. Але політика не будується без емоцій, адже голосують не за "бренд", а за цікаву особистість. Всю кампанію піар-машина посилено намагалася зробити Медведчука ближчим до людей, але заміна краватки на гольф не допомогла.

Цікаво, що сам Медведчук анітрохи не обмежений рамками свого образу. "Влітку минулого року Київський міжнародний інститут соціології проводив опитування суспільної думки на тему: хто такі олігархи, і кого ви бачите серед них. Юлія Володимирівна займає там друге місце. На першому місці - Павло Іванович Лазаренко. Я, здається, займаю одинадцяте місце". Це ще одна цитата Віктора Володимировича з газети "День". У даному інтерв'ю він не здивувався, чому це його записали в олігархи, а ось, наприклад, Ющенко, Порошенко, Червоненко у рейтинг олігархів не потрапили. Медведчук задоволений, що він як олігарх аж десять позицій поступається Лазаренкові, і дев'ять - Тимошенко.

Віктор Володимирович сам замикає себе у вузькій політичній ніші. Це вигідно багатьом. Ну, наприклад, президенту Леоніду Кучмі, який постійно потребує допомоги хорошого адвоката. Медведчук потрібен Леоніду Даниловичу не як кандидат у президенти, - для цього він дуже розумний, а як суто функціональна фігура. Вічний перший віце-спікер, якого зручно підставляти під амбразуру у ході всіляких імпічментів, слідчих комісій, земельних кодексів і т.п. У цьому плані з Медведчуком реально рахуватися. Наприклад, у вівторок, будучи у близькосхідному турне, президент удостоїв його своїм дзвінком. Медведчук особливо потрібний Банковій під час криз. А під час голосування за відставку з поста першого віце-спікера, Кучма не захотів набрати знайомий номер…

"Наш мета - 200?"

Проте, проблема лідера впирається не тільки в іміджеві прорахунки. СДПУ (О) перед виборами, як СРСР перед Другою світовою війною, - виявилася без серйозних політичних союзників. І найголовніше - в абсолютно ворожому оточенні. Сам Медведчук підкреслив цю унікальну особливість в інтерв'ю "Українській правді", де пожалівся, що "вся країна воює з есдеками". Це дуже точно відображає політичні розклади.

Дивно, що лідер партії швидше бравував цим протистоянням, а реально не робив кроків до зміни становища. Принцип "переможець отримує все" хороший при грі на скачках. Але природа політики полягає у постійному пошуку ситуативних союзників. Перед виборами СДПУ(О) демонстративно відмовилася від будь-яких форм блокування з будь-якими партіями.

Розірвали єдиний протокол у намірах об'єднатися, який "есдеки" раніше підписали з Демократичним союзом. Всі конкуренти чітко розуміють, що у разі перемоги Медведчука, іншим стане мало місця. І Віктор Володимирович навіть не намагався розвіяти ці ілюзії, навіть не намагався домовитися про ненапад.

Спеціально проти СДПУ(О) на цих виборах активно діяли більшість учасників кампанії. "За єдину Україну!", "Єдність", "Наша Україна", блок Тимошенко, соціалісти, комуністи. Крім політичних опонентів проти "есдеків" виступили і багато місцевих начальників, які стурбовані спробами людей Медведчука ввійти у структури влади на різних рівнях. Динаміка екстенсивного розвитку партії викликала протидію місцевих еліт. Фінансово-політичне "Динамо" Медведчука-Суркіса побудувало таку схему дій, яка передбачає постійний конфлікт на різних рівнях.

Прекрасний перфекціонізм Медведчука виявляється і у всіх деталях формування партійної політики. Дуже багато партійців ще до початку кампанії висловлювали сумніви, що керівництво виборчим штабом потрібно передавати Суркісу. Але лідер наполіг на кандидатурі Григорія Михайловича.

Незважаючи на внутрішню енергетику голови федерації футболу, зараз очевидно, що виборчі технології - цей не його фішка. У штабі, який був створений досить поспішно, з миру по нитці, а не на основі партійних кадрів, все кипіло, все бігали, все працювало. Але ККД цієї махіни був таким же, як і у нинішньої збірної України з футболу. Така команда не може вийти у фінал.

Причому супутним моментом розбору діяльності штабу, де знаходилося дуже багато начальників, або просто маловідомих у партії людей з певними повноваженнями, стане фінансова звітність. На думку всіх фахівців, причетних до деталей фінансування кампанії, нецільове використання або банальне зникнення, скажімо делікатно, партійних грошей було масовим явищем. Очікується, що політрада ухвалить рішення про ретельний аудит як легальної, так і "тіньової" каси. Учасники кампанії розповідають приголомшуючі приклади, коли з траншу з чотирма нулями до низових виконавців доходило процентів двадцять. І встановити, на якому етапі і хто саме "полегшив" заповітну валізку було абсолютно неможливо.

Маса непослідовних дій виявилася і при формуванні виборчої стратегії. "Есдеки" так і не розібралися, яку дозу опозиційності їм можна взяти на озброєння. І швидше асоціювалися з блоком влади. Влада ж не має ніякого авторитету серед електорату. Ділити адмінресурс з блоком "За єдУ!" виявилося неможливо. Все-таки ресурс фальсифікації не безмежний. Ставка на молодь також не виправдалася. Молодь і аполітичні громадяни були мішенню дуже багатьох віртуальних політичних проектів.

На руках були всі козирі, а головне - лідер, справжній мужик, справжній кандидат у президенти 2004 року. Лідерські якості Віктора Медведчука дістали оцінку 6,27. Віктор Володимирович - сильна людина, яка не кланяється поразкам. Але для тих, хто пов'язує своє майбутнє з підтримкою "динамо"-машини - це невдача, яка змушую протверезіти. Стратегія керівництва партії на виборах була неадекватна ситуації.

І мова може йти не тільки про позиції Олександра Зінченка й Ігоря Плужникова, але і про погляди багатьох регіональних лідерів організації. Перспектива розпаду СДПУ(О) отримала реальні передумови. Могутня фінансово-політична група повинна зробити правильну ставку у президентській кампанії. Ціна помилки дуже висока - це і пости у парламенті, і концерн "Славутич", і федерація футболу, й Ощадбанк, і телеканал "Інтер", і багато чого іншого.

Деякі радники Медведчука рекомендують лідеру зосередитися на позитиві. Мовляв, ці вибори були кращими за минулі, "а на наступних парламентських виборах у 2006-му ми ще додамо". Але будь-який об'єктивний аналіз показує, - 2006-го для СДПУ(О) може і не бути. Якщо буде втрачена перспектива через два роки. Якщо лідер і голова штабу не проведуть чесної роботи над помилками, партія не зможе їх виправити. Якщо президентом стане інший Віктор, Медведчук і Суркіс назавжди залишать списки і рейтинги олігархів. Політрада СДПУ(О) повинна пройти під лозунгом "Наша мета - 2004!"

P.S. Дай Бог хлопці хоч на чемпіонат Європи потраплять…