04/30/2002 | Лідія Степко

ПОМОЛИМОСЬ ЗА “НОВЫХ РУССКИХ ВЕЛИКОМУЧЕНИКОВ”?

На одній із прес-коференцій, що проходила напередодні виборів у Севастопольській держадміністрації, міський голова запевнив журналістів, що київська мерія продовжуватиме вкладати кошти у відновлення Національної святині- Свято-Володимирського Собору, що у Херсонесі, аж до повної його реставрації. Пам’ятаючи, яких утисків минулого літа зазнавала громада віруючих Київського Патріархату через богослужіння біля стін цієї культової споруди, я поцікавилася, чи й надалі знущатимуться з української громади? Бо того ж минулого літа управління у справах релігії держадміністрації ніби-то брало на себе повноваження регулювати черговість богослужінь віруючих УПЦ Київського Патріархату та УПЦ Московського Патріархату біля стін Собору разовими дозволами. Аби отримати такий дозволяючий папір, віруючі УПЦ КП подавали прохання аж за два місяці до богослужіння, але й за цих умов в день його проведення московські попи справно підвозили топіками фанатично налаштованих росіян, підбурюючи “пустить кровь хохлам”. На запитання, як же буде у подальшому, я отримала досить приголомшливу відповідь. Мовляв, ніяких віруючих УПЦ КП у Севастополі немає і навіть немає їх прихильників.
Щодо громади, то вона, звісно, за зиму нікуди не поділася, а ось прихильників серед можновладців мабуть що так і не набула, бо й досі щонеділі тулиться у неопалюваному вестибюлі напівзруйнованої споруди, так званого Будинку офіцерів ВМС ЗС України. Цю будівлю з провалинами у даху та пліснявілими стінами військовики ЧФ РФ виділили українським морякам під час розподілу по-братерськи Чорноморського флоту, залишивши собі у центрі міста і Будинок офіцерів і Матроський клуб. А позаяк такі величезні площі ЧФ РФ заповнити сьогодні не взмозі, то вони здаються в оренду нашим підприємцям, громадянам України.
Та мова зараз вже не про цю жахливу несправедливість. Минулого тижня місцеві ЗМІ, захлинаючись від захоплення, повідомили, що скоро в Севастополі стане аж “…на три церки больше”. Бо сьомого квітня в місті урочисто закладали каплицю “ на честь новомучеников и исповедников российских, к числу которых отнесено и боголюбивое воинство”. Того ж дня в с.Любимівка (приміська зона) відбулася закладка каменя на місці будівництва майбутнього храму-каплиці “на честь великомучеников и исповедников российских”. Восьмого квітня знову ж таки для віруючих московського Патріархату в районі бухти Ласпі піднімали купол та освячували хрест храму-каплиці на честь Різдва Христового.
А тепер давайте поміркуємо, скільки новомучеників та великомучеників українських зникло в кадебістських застінках та на лісоповалах Росії за роки панування боголюбивого північного брата? А це був цвіт нашої нації. Чи може хтось чув, що у рік України в Росії в Сибіру на честь замучених українців буде збудована бодай одна каплиця? Зате культові споруди московського Патріархату, за якими вшир і вглиб- пріоритети Росії, множаться на нашій землі, як гриби після дощу, з нашої з вами мовчазної згоди та завдячуючи неукраїнській за змістом владі. І кінця цьому ганебному явищу, на жаль, поки-що не видно.

Лідія Степко,
м.Севастополь