05/06/2002 | A.Social

Володимир Шкода
СИЛА. БАГАТСТВО. ЗНАННЯ
“День”, 24 квітня 2002, №76
http://www.day.kiev.ua/2002/76/society/soc2.htm

Рекультивація

Слово «рекультивація» — дивне слово, із оборотним значенням. Ну, справді, «культура» походить від латинського «сolere», що означає «культивувати, обробляти землю». Це слово завжди містило позитивне значення, тобто ось була дика натура, а людина, доклавши благотворних своїх зусиль, облагородила її, одухотворила, перетворила на культуру. Але виявилося, що людина такого може понаобробляти, що їй небезпечно стане жити. Злякається вона і присоромиться. І зрозуміє, що негоже так, що потрібно повернутися до початку: землі повернути первозданну родючість, заваленому пустою породою ландшафту первозданний вигляд тощо. Це покаяння людини перед природою, очищення її, і заодно себе, повернення їй первозданності називають рекультивацією. Отже, зникає відтінок дикості у визначенні натури самої по собі. Навпаки, дикими виглядають дії людини над природою. Але це так, з любові до словес, до розбирання таємничих значень, властивих дивним конструкціям із звуків та букв.

А чому б не застосувати цей екологічний концепт у розмові про людські стосунки? Чому б не назвати рекультивацією зусилля з відновлення цивілізованого стану землі не у значенні грунту, а у значенні простору, на якому міститься, скажімо так, така собі популяція людей.

Проблема мови

Ні, шановний читачу, я про інше… Якось зайшов до установи, яка фінансується урядом Великої Британії та здійснює у нашій країні культурну місію. Не буду говорити про різноманітні наявні технічні досконалості. Вразила мене черга. Я повинен був стати у неї, і я висловився під вибух сміху в тому значенні, що бачив такі черги тільки за часів радянської влади. За чим стояли? За мовою. Молодь — студенти, аспіранти, викладачі — терпляче чекала. З книжками, аудіо- та відеокасетами, хто обмінював, хто брав уперше.

У іншій, уже нашій установі мені розповіли про різні методики та назвали ціни. З усіх пропонованих там послуг особливо привернула увагу одна. Вам дають реального носія, людину, яка не володіє жодною іншою мовою, крім своєї рідної. І ви з нею здійснюєте сonversation. Година такого задоволення коштує десять «зелених». А це дійсно задоволення: отримувати мову, так би мовити, живцем. Носій — це вам не училка-зануда. Не виправляє, посміхається, киває, якщо розуміє. Найефективніший метод. Кажуть, вигадано ще більш чудовий. Ви виписуєте до себе з-за кордону носія тривалого користування. Проживання і все інше, природно, за ваш рахунок. Носій завжди під рукою. Це швидше фантастика, а якщо реальність, то для дуже багатих. Я цікавився, що для бідних? Для них — маса різноманітних закладів, вельми дешевих. Тисячі зайнятих людей, знову-таки молодих, відклавши усі справи, ходять і ходять туди вечорами двічі-тричі на тиждень. А скільки тих, хто запрошує репетиторів додому? Уявляєте, читачу, масштаби цієї мовної індустрії?

Навіщо?

Щоб відкритися інвестиціям. Дорогі добродії виробники, забудьте про інвестиції у ферми та залізо. На заході зрозуміли, що все це як у прірву. Інвестиції йдуть. Вони непомітні, але дієві. Інвестиції прямують у голови, у свідомість. Скільки організацій- посередників цим займається, хто-небудь знає? Міжнародні фонди, всілякі Центри, Асоціації, Бюро і т.д. Гранти, стипендії, стажування, ознайомлювальні поїздки тощо. По-старому кажучи, ідеологічну боротьбу ми повністю програли, і та сторона вільно веде великомасштабну виховну роботу. Людина з відомим світоглядом тут одразу мене підтримає, заговорить про змову та міжнародний підривний центр. Але на рахунок змови я заперечу. Це — тоталітарне марення. На мій погляд, західна громадськість стихійним рухом неспішно сприяє процесу рекультивації. На свій манер, зрозуміло, і для себе, передусім. У результаті розширяється сфера її інформаційного впливу.

«Метаморфози влади»

Так називається книга відомого американського футуролога Елвіна Тоффлера. Це — останній том трилогії, яку він писав двадцять п’ять років, і в якій спробував осмислити «дивні зміни, що ведуть нас у ХХI століття». Книга про владу, про трансформації влади. Але спочатку один чотиривірш:

«Все мое», — сказало злато;
«Все мое», — сказал булат.
«Все куплю», — сказало злато;
«Все возьму», — сказал булат.

Його приписують Пушкіну. Це так, але потрібно додати, що Олександр Сергійович тільки переклав анонімну французьку епіграму. Висміюється тут влада грошей. Самовпевненість тих, хто за допомогою багатства сподівається розповсюдити свою волю на все. Опонент злато простий і зрозумілий, він з’явився на світ набагато раніше. Це — сила, насильство. Гроші — дітище цивілізації, купівля-продаж, цивілізований обмін, що передбачає договір чи згоду добрих воль. Насильство — йде корінням у біологію. Зауважте, за булатом залишилося останнє слово. Дискусія закінчується, злато заперечити не може. Бо протипоставити силі можна тільки іншу, більшу силу. Крім того, злато враховує іншого, зважає на нього, і, отже, у принципі не може забезпечити володіння всім. Обміном за іншою стороною визнається свобода і, отже, певна сфера дії. Булат цією умовою не обмежений.

Так чи інакше, а ці два джерела влади старі як світ. Проте поруч із ними споконвічно непомітно було присутнє третє джерело — знання. Непомітно тому, що саме по собі, без союзу з силою та багатством, знання ніколи не діяло. Воно малося на увазі як природна умова дії сили і багатства. Зрозуміло, обидва ці чинники — ніщо без уміння та знання, як їх застосовувати. Знання завжди зливалося з ними. Сьогодні воно відділилося, виділилося у самостійний чинник, персоніфікувалося в особливу групу людей, для якої ще не знайдено імені. Що об’єднує вчених, менеджерів, консультантів, журналістів, політтехнологів, рекламних агентів, викладачів і інших, і інших. Те, що вони працюють з інформацією. А наскільки більше людей забезпечує суто технічну сторону їхньої роботи? Виходить, що життя сучасного суспільства — це тотальний КОНСАЛТИНГ. Е.Тоффлер зауважує: в еру «фабричних труб» список найбагатших людей планети очолювали автомобільні магнати, залізничні барони та нафтові королі. Тепер, в еру «софтекономіки» на перших місцях ті, чий успіх створюють засоби масової інформації, комунікації і комп’ютери, тобто «програмне забезпечення і обслуговування, а не апаратне забезпечення виробництва».

Це не означає, що люди перестали виробляти речі і продукти, обходяться однією інформацією. Навпаки, речей стало більше, їхня різноманітність безбережна. Але змінився спосіб їхнього виробництва або система створення матеріальних цінностей. Кількість людей, зайнятих у виробництві, неухильно зменшується. Образно кажучи, у кожному новому товарі все менше сили та речовини, і все більше знання. І так у всьому. Ось чудовий, на мій погляд, приклад для порівняння двох економік — «залізної» та інформаційної. Величезна Росія за всю свою експортовану нафту отримує на рік 18 мільярдів доларів. Маленька Англія за навчання іноземців отримує 12 мільярдів. Життя загалом набуває комунікативного характеру. А тому влада знання стає владою номер один. Афоризм Френсіса Бекона «знання — сила» знаходить нове значення.

Що таке влада?

Не будемо, читачу, лізти до філософського словника. Кожному зрозуміло, що влада — це коли ви робите те, що я хочу, щоб ви робили. Але панувати можна тільки над тією істотою, яка сама що-небудь хоче (чи не хоче). (Пригадаємо про владу жінки над чоловіком). Раб на плантації хотів їсти і не хотів бути битим. Тому він робив те, що наказував йому господар. Банальне, примітивне насильство чи загроза насильства діють і сьогодні. Нікуди це джерело влади не зникло. Його привласнила держава, і для приватних осіб застосування сили, крім необхідної оборони, перемістилося до кримінальної сфери. Але насильство неефективне як постійний і єдиний чинник управління. Страх паралізує думку, керований перетворюється у знаряддя, яке говорить. Коротше, влада, побудована на насильстві, низькоякісна.

Ефективніше багатство, конкретніше — гроші. Товстий гаманець — інструмент влади більш високої якості. Всі хочуть грошей, за гроші багато хто готовий на все. Тут не вдаються до насильства чи примушення, а делікатно пропонують. І їм підкоряються із завзяттям та задоволенням. Чим більше ціна, що призначається вами, тим більше завзяття.

Нарешті, знання. Воно дає владу вищої якості. На ньому будуються м’які владні технології, що дозволяють досягати цілей таким чином, що підвладний і не підозрює, що він підвладний і керований.

У принципі Е.Тоффлер нічого нового не вигадав. Ці джерела влади описано ще у «Державі» Платона. Досконалу, справедливу державу становлять три класи — філософи, воїни та ділки, тобто люди, зайняті виробництвом товарів і послугами. Правлять філософи. Вони осягли благо саме по собі, знайшли мудрість, і вони встановлюють у державі справедливі закони. Сила зосереджена у воїнів, але вони розпоряджаються нею не за свавіллям, а у відповідності із законами. Багатство, як це не дивно, — у низах, у ділків. Філософи і воїни ведуть аскетичний спосіб життя.

Олігархи й олігофрени

Держава Платона, в якій мудрість і знання — ресурс вищої цінності, а правлячі філософи — вищий клас, ця держава справедлива і розумна. На землі вона неможлива, на землі існують тільки перекручені, так би мовити, відпалі від досконалого, державні пристрої. Платон вибудовує їх у список у міру збоченості, а ця міра визначається тим, у чиїх руках виявляється державна влада після філософів. Адже усього три класи — філософи, воїни і ділки, тобто ділові люди. Псування досконалої держави починається з того, що мудрість і знання перестають бути домінуючою цінністю. На зміну приходять цінності воїнів, передусім, честолюбство. Філософи поступаються їм владою. Таку державу Платон називає тімократією. Сповзаючи далі, держава стає олігархією.

Тут потрібно звернути увагу на одну термінологічну деталь. Усі знають, що олігархія — влада багатих. Але в древньогрецькому слові «олігархія» (олігос = малий, архе = влада) значення багатства нема. Якщо буквально, то олігархія — влада небагатьох. Як олігофренія означає недоумкуватість. А річ у тому, що після воїнів (у міру погіршення держави, віддалення її від досконалості) на сцену вийде нижчий клас — ділки або весь народ. У народу ж, згідно з Платоном, ціниться не мудрість і не честолюбство, а майнове благополуччя. Тімократичній людині властиве прагнення висунутися і отримати почесті. При олігархії «розвивається схильність до користолюбства і наживи, отримують схвалення багатії — ними захоплюються, їх призначають на державні посади» (Платон). І у досконалій державі, і у тімократії — влада належить небагатьом, бо у державі небагато філософів і небагато воїнів. Тому немає сенсу виражати це у назві держави. Народу ж багато, а багатих у її складі, в чиїх руках влада, мало. Звідси і «олігархія». Цей поділ народу на багатих і бідних лежить в основі того, що з народом пов’язується два типи держави — олігархія (влада багатих) та на зміну їй — демократія (влада бідних) чи влада більшості. Демократія «здійснюється тоді, коли бідняки, перемігши, деяких із своїх противників знищать, інших виженуть, а інших зрівняють у громадянських правах» (щось це нагадує, чи не так?). При демократії поширюється ненаситне прагнення до свободи, держава п’яниться свободою.

Що ж далі? Тиранія, зрозуміло, що ж іще. Це природно: «із крайньої свободи виникає найбільше і найжорстокіше рабство». Після встановлення влади тирана, держава сповзає на самісіньке дно, досягає межі соціального захворювання. Далі нікуди. Тиранія — повна протилежність досконалій державі, яку мислено сконструював Платон. Як бачимо, типи земних держав чітко розкладаються у Платона за трьома джерелами влади — мудрістю (знанню), силою, і багатством.

Закінчуючи, не можна промовчати про демократії. Демократія у Платона карикатурна. Схоплено істотні її риси — свобода і влада більшості, але ці риси овульгаризовані спочатку приписаною народу нездатністю встановлювати у державі розумні закони. Без філософів, здатних витягувати ці закони з Розуму, досконала держава, — вважає Платон, — неможлива. Так ось справжня демократія наступає при приватизації Розуму. Коли отримує загальне визнання принцип: розум дано кожному, і немає інстанції більш компетентної у справах окремої людини, ніж вона сама. Тоді й затверджується на землі демократія як government of the people, by the people, for the people (А. Лінкольн).