РОСІЙСЬКА РУЛЕТКА
05/20/2002 | Микола В.
Цікава стаття - раджу ознайомитися. Можливо, когось зачепить. Врешті-решт.
РОСІЙСЬКА РУЛЕТКА
ЗІ ЩОДЕННИКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА
Вітаємо Вас, дорогі читачі "Слова Просвіти"!
Пропоную розпочати нашу сьогоднішню розмову з... арифметики. Взявши першу-ліпшу газету, що друкує програми всіх популярних телеканалів, підкресліть і порахуйте назви та кількість передач, підготовлених російськими телекомпаніями та російськими тележурналістами, які значаться в українському ефірі в найпривабливіший час. Вийде приблизно ось таке: "Кохання з першого погляду", "Велике прання", "Слабка ланка", "Що хоче жінка", "Світ сім'ї від А до Я", "Поле чудес", "Городок", "Сміхопанорама", "Аншлаг, аншлаг", "Розумники й розумниці", "Російська рулетка", "Недавно" з Леонідом Парфеновим, "Народ проти" з Дмитром Дібровим, "Глобальні новини" від Павла Глоби, "Свобода слова" від Дмитра Кисельова, "Діканька" в авторстві і під орудою Якубовича, "І до, і після" Володимира Молчанова...
Далі рахуйте самі, це ще не кінець. Не маємо на меті рецензувати кожну з цих програм, прискіпливо оцінювати заслуги і вади ведучих та вартісність роботи тележурналістів, хоча така розмова давно назріла, і її варто було б провести на державному рівні, із залученням Держкомінформу, Національної Ради з питань телебачення, експертів та широкої громадськості. Думаю, що висновок високого зібрання не надто б розбігався із моїми враженнями: середній міщанський рівень, уникання болючих проблем сьогодення, зубоскальство, постійна підтримка "совка" у його маленьких прагненнях скуштувати хоч окрайчик від великого солодкого пирога "володарів життя"... А, окрім того, високомайстерна гра з підсвідомістю "маленького українця": все у "Великій Раша" розумніше, талановитіше, дотепніше, аніж тут, на окраїні, на Україні. Подивитися, то нікому розпитати у Богдана Ступки про його життя і творчість, окрім В. Молчанова. І байдуже, що український варіант "І до, і после" набагато слабкіший від молчанівського продукту десятирічної давності на російському ТУ, — а що ж ви хочете, якщо навколо — хохляндія... Лукавлять власники і керівники каналів, твердячи, що на створення українських авторських програм у них не вистачає ні коштів, ні творчих кадрів, — переконана, що кожна наймана російська програма обходиться набагато дорожче, ніж наша авторська. А щодо творчих українських можливостей, то практика студії "1+1" (особливо хочеться відзначити режисера Андрія Дончика) доводить, що вітчизняних свіжих знахідок не бракує. Отож справа значно прозаїчніша: ті, хто володіє телевізійним інформаційним простором, не зацікавлені, аби він був українським і національним. Більше того, — протистоять цьому і знаходять повне розуміння в російському телевізійному господарстві, — не тому, що наші сусіди безкорисливо щедрі, а тому, що це улягає державним інтересам Росії. Ні, це не мої підозріливі вигадки. Досить переглянути бодай одного дня російські газети, аби збагнути, що знаменита і вже анекдотична фраза Бориса Єльцина "Каждое утро спроси себя: что я сделал для Украины?" не така вже й пустопорожня. Журналісти Російської Федерації нині лише вряди-годи впадають в гнівно-саркастичний тон останніх років минулого сторіччя типу "Зти хохлы еще пожалеют...", — натомість з'являється серйозна аналітика: адже уявімо, що Україна дійсно закриває свої кордони (та ще й Білорусія!), і Росія залишається надійно законсервованою на "азійському векторі". Газовий вентиль, який може бути прикритим, закритим чи навпаки, відкритим, — аргумент переконливий, але не аж настільки, аби "стояти перед тим вентилем на колінах", як сказав колись наш колоритний Іван Плющ. Бо й "вентиль", і окупований український інформаційний простір — це серйозні російські ресурси впливу на Україну, на її державність і самостійність. Бо поки що все свідчить про те, що ми — незалежні, але не самостійні, — уподібнені до підлітка, який декларує свою незалежність, але боїться користатися нею вповні і серйозно. Росія інтеграційну політику СНД розуміє як повне повернення свого впливу і влади — економічної та ідеологічної. Окрім газу та нафти, що вже не потребує коментарів, російський бізнес активно створює транснаціональні промислово-фінансові групи, тобто багато наших високотехнологічних виробництв уже, м'яко кажучи, не наші. Російський капітал давно вже — над міждержавними угодами — інтегрує Україну в Росію. Приватизація швидко доконає цю справу, і тисячі українських робітників та інженерів стануть (і вже є!) працівниками російських по суті і духу підприємств.
Якщо врахувати й майбутню приватизацію родючих українських чорноземів, то принцип "твоє — також моє" у сусідських стосунках поновиться з подвійною силою. Росія, яка ось уже стільки років перебуває в стані громадянської війни і рахунок жертв серед своїх громадян веде на тисячі, стала поміркованішою і не такою нахабно-рішучою, як деякий час тому (найкраща ілюстрація — Крим).
Створення проросійського інформаційного простору, якщо ширше розплющити очі, — продумана облога України, витворення своєрідного культурно-мовного простору, в якому державна українська мова постійно зазнає втрат, витісняючись мовою Якубовича, Кисельова, Молчанова, Парфенова, Діброва. Всі знають ефект професійного ведучого — він стає своїм у вашому домі. Отож і мова його не чужа, своя, чимдалі зрозуміліша і "своїша"... "Бандитський Петербург" своїший, аніж перемоги шерифа із Монтани.
У Росії вистачить паперу, аби закидати українські прилавки своєю газетною та книжковою продукцією, наповненою проросійським змістом. Теле- і радіоефіри, сповнені російських імен та репертуару, підтримують совковські мізки у їхній зомбованій вірі, що у Москві все краще, значиміше, професійніше... І, скажіть мені, навіщо нашим дітям уроки російської, якщо 24 години на добу вони чують російську?!
Безперечно, наші державці все це знають і бачать. Без сумнівів, їхня інформація про справжній стан речей в інформаційному просторі набагато об'ємніша і глибша, аніж моя. І, звичайно ж, їм відомо, що "російська рулетка" — це не лише гра із симпатичним ведучим Пельшем. Російська рулетка — це наган, приставлений до скроні, з барабаном, в якому гуляє справжня куля, що несе смерть. Смерть ніколи не була грою для цілої держави. Навіть для такої, що дозволяє відчути холодне хекання кулі у скроні 48-ми мільйонам своїх громадян.
Любов ГОЛОТА
Слово Просвіти №20, 2002 р
РОСІЙСЬКА РУЛЕТКА
ЗІ ЩОДЕННИКА ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА
Вітаємо Вас, дорогі читачі "Слова Просвіти"!
Пропоную розпочати нашу сьогоднішню розмову з... арифметики. Взявши першу-ліпшу газету, що друкує програми всіх популярних телеканалів, підкресліть і порахуйте назви та кількість передач, підготовлених російськими телекомпаніями та російськими тележурналістами, які значаться в українському ефірі в найпривабливіший час. Вийде приблизно ось таке: "Кохання з першого погляду", "Велике прання", "Слабка ланка", "Що хоче жінка", "Світ сім'ї від А до Я", "Поле чудес", "Городок", "Сміхопанорама", "Аншлаг, аншлаг", "Розумники й розумниці", "Російська рулетка", "Недавно" з Леонідом Парфеновим, "Народ проти" з Дмитром Дібровим, "Глобальні новини" від Павла Глоби, "Свобода слова" від Дмитра Кисельова, "Діканька" в авторстві і під орудою Якубовича, "І до, і після" Володимира Молчанова...
Далі рахуйте самі, це ще не кінець. Не маємо на меті рецензувати кожну з цих програм, прискіпливо оцінювати заслуги і вади ведучих та вартісність роботи тележурналістів, хоча така розмова давно назріла, і її варто було б провести на державному рівні, із залученням Держкомінформу, Національної Ради з питань телебачення, експертів та широкої громадськості. Думаю, що висновок високого зібрання не надто б розбігався із моїми враженнями: середній міщанський рівень, уникання болючих проблем сьогодення, зубоскальство, постійна підтримка "совка" у його маленьких прагненнях скуштувати хоч окрайчик від великого солодкого пирога "володарів життя"... А, окрім того, високомайстерна гра з підсвідомістю "маленького українця": все у "Великій Раша" розумніше, талановитіше, дотепніше, аніж тут, на окраїні, на Україні. Подивитися, то нікому розпитати у Богдана Ступки про його життя і творчість, окрім В. Молчанова. І байдуже, що український варіант "І до, і после" набагато слабкіший від молчанівського продукту десятирічної давності на російському ТУ, — а що ж ви хочете, якщо навколо — хохляндія... Лукавлять власники і керівники каналів, твердячи, що на створення українських авторських програм у них не вистачає ні коштів, ні творчих кадрів, — переконана, що кожна наймана російська програма обходиться набагато дорожче, ніж наша авторська. А щодо творчих українських можливостей, то практика студії "1+1" (особливо хочеться відзначити режисера Андрія Дончика) доводить, що вітчизняних свіжих знахідок не бракує. Отож справа значно прозаїчніша: ті, хто володіє телевізійним інформаційним простором, не зацікавлені, аби він був українським і національним. Більше того, — протистоять цьому і знаходять повне розуміння в російському телевізійному господарстві, — не тому, що наші сусіди безкорисливо щедрі, а тому, що це улягає державним інтересам Росії. Ні, це не мої підозріливі вигадки. Досить переглянути бодай одного дня російські газети, аби збагнути, що знаменита і вже анекдотична фраза Бориса Єльцина "Каждое утро спроси себя: что я сделал для Украины?" не така вже й пустопорожня. Журналісти Російської Федерації нині лише вряди-годи впадають в гнівно-саркастичний тон останніх років минулого сторіччя типу "Зти хохлы еще пожалеют...", — натомість з'являється серйозна аналітика: адже уявімо, що Україна дійсно закриває свої кордони (та ще й Білорусія!), і Росія залишається надійно законсервованою на "азійському векторі". Газовий вентиль, який може бути прикритим, закритим чи навпаки, відкритим, — аргумент переконливий, але не аж настільки, аби "стояти перед тим вентилем на колінах", як сказав колись наш колоритний Іван Плющ. Бо й "вентиль", і окупований український інформаційний простір — це серйозні російські ресурси впливу на Україну, на її державність і самостійність. Бо поки що все свідчить про те, що ми — незалежні, але не самостійні, — уподібнені до підлітка, який декларує свою незалежність, але боїться користатися нею вповні і серйозно. Росія інтеграційну політику СНД розуміє як повне повернення свого впливу і влади — економічної та ідеологічної. Окрім газу та нафти, що вже не потребує коментарів, російський бізнес активно створює транснаціональні промислово-фінансові групи, тобто багато наших високотехнологічних виробництв уже, м'яко кажучи, не наші. Російський капітал давно вже — над міждержавними угодами — інтегрує Україну в Росію. Приватизація швидко доконає цю справу, і тисячі українських робітників та інженерів стануть (і вже є!) працівниками російських по суті і духу підприємств.
Якщо врахувати й майбутню приватизацію родючих українських чорноземів, то принцип "твоє — також моє" у сусідських стосунках поновиться з подвійною силою. Росія, яка ось уже стільки років перебуває в стані громадянської війни і рахунок жертв серед своїх громадян веде на тисячі, стала поміркованішою і не такою нахабно-рішучою, як деякий час тому (найкраща ілюстрація — Крим).
Створення проросійського інформаційного простору, якщо ширше розплющити очі, — продумана облога України, витворення своєрідного культурно-мовного простору, в якому державна українська мова постійно зазнає втрат, витісняючись мовою Якубовича, Кисельова, Молчанова, Парфенова, Діброва. Всі знають ефект професійного ведучого — він стає своїм у вашому домі. Отож і мова його не чужа, своя, чимдалі зрозуміліша і "своїша"... "Бандитський Петербург" своїший, аніж перемоги шерифа із Монтани.
У Росії вистачить паперу, аби закидати українські прилавки своєю газетною та книжковою продукцією, наповненою проросійським змістом. Теле- і радіоефіри, сповнені російських імен та репертуару, підтримують совковські мізки у їхній зомбованій вірі, що у Москві все краще, значиміше, професійніше... І, скажіть мені, навіщо нашим дітям уроки російської, якщо 24 години на добу вони чують російську?!
Безперечно, наші державці все це знають і бачать. Без сумнівів, їхня інформація про справжній стан речей в інформаційному просторі набагато об'ємніша і глибша, аніж моя. І, звичайно ж, їм відомо, що "російська рулетка" — це не лише гра із симпатичним ведучим Пельшем. Російська рулетка — це наган, приставлений до скроні, з барабаном, в якому гуляє справжня куля, що несе смерть. Смерть ніколи не була грою для цілої держави. Навіть для такої, що дозволяє відчути холодне хекання кулі у скроні 48-ми мільйонам своїх громадян.
Любов ГОЛОТА
Слово Просвіти №20, 2002 р