05/22/2002 | Спостерігач

Чому Ющенка знову "кинуть"

[22.05.2002 14:23]

Останні дні, протягом яких в принципі непогана ідея блоку «Наша Україна» створити коаліцію прихильників змін системи влади в парламенті перетворилася на свою протилежність, свідчать: автори якщо не самого проекту, то принаймні його подальшої дискредитації, поспішають. І раніше виникало відчуття, що ідея парламентської республіки, яка раптом осяяла Віктора Ющенка, має якусь іншу мету, ніж офіційно вказано в тексті угоди. Коли ж лідер «Нашої України» запропонував угоду про коаліцію колегам по ВР одразу по поверненні із кабінета президента, важко було не запідозрити, що саме там вона й народилася. А відтак, очевидно, ідея перетворення України на парламентсько-президентську республіку обернеться знищенням самої думки про можливість подібних змін раз і назавжди. Разом із самими носіями ідеї...

Справа не лише в тім, що Ющенко, який ніби-то рухається до президентства, не сіло – не впало, вирішив вкоротити повноважень собі або своїм конкурентам в цій гонитві. Справа в іншому: під політично-правову концепцію конституційних змін вирішено негайно підверстати суто технологічний процес розподілу парламентських, а як згодом з`ясувалося – і урядових посад, плюс цілу низку інших привабливих крісел в різноманітних поважних структурах. Але хоча автори проекту і його прибічники твердять, що розподіл портфелів – це всього-навсього механізм реалізації глобальної конституційно-реформаторської угоди, насправді все навпаки: саме посади є метою для більшості з тих осіб, яких хочуть зацікавити в підписанні угоди. Тобто, сама угода фактично стає лише знаряддям для вирішення одного-єдиного кадрового питання: отримання посади спікера для Володимира Литвина.

Прозорість цієї «операції», що в разі обрання Литвина негайно розтане, як снігова куля навесні, - не стала важкою загадкою ані для політологів, ані тим більше – для політиків, особливо опозиційних, які вже здогадуються, хто з них стане черговим «марчуком» у «канівській четвірці–2». Хоча, насправді ситуація більш смішна, бо за «почесну» посаду «марчука» тепер наче сперечаються і блок Ющенка, і КПУ Симоненка.

Крім того, залишаються питання мотивації головних учасників процесу. Хоча мотиви «Єди» наразі досить очевидні: заради Литвина на посаді, як і прогнозувалося, вони згодні заплатити, точніше – пообіцяти, будь-яку ціну, і підписати хоч би й антипрезидентську угоду (якщо це освячено самим Леонідом Кучмою) – їм нічого не варто. З КПУ теж більш-менш все зрозуміло: Москва, Кремль, Путін, власні кон`юнктурні інтереси... А от із Ющенком не все так елементарно.

Доводиться визнати, що оскільки він не зміг або не побажав зупинити Миколу Томенка, який вже вимагає для свого лідера посаду прем`єра в обмін на голосування за Литвина-спікера, Ющенко таки прагне стати главою уряду якомога швидше. В контексті ж конституційних змін, що пропонуються ним та його прибічниками, саме посада глави уряду мусить перетворитися на першу, а не другу або третю-четверту, як нині, посаду в Україні. А це – вже дещо більше, ніж просто «стартовий майданчик» для президентських виборів. Відтак, можна вбачати в прагненні Ющенка цієї мети більший прагматизм, ніж омріяне президентство. Тим більше, що діюча система президентсько-узурпаторської влади в Україні скомпроментована до такої межі, що принаймні для співпраці із західними партнерами, до яких прихильний сам Ющенко та його фракція, вона аж ніяк не придатна.

А поспішають ющенківці вимагати цієї посади, очевидно, намагаючись витиснути максимум з кон`юнктури моменту: допоки ціна Литвина зростає... Проект угоди складено ними з врахуванням програмних економічних та соціальних положень, але явно з ілюзорними сподіваннями на те, що коли цю угоду підпишуть представиники великого бізнесу із «Єди», - то вони і уряд Ющенка підтримають, і його реформи в майбутньому. Чому ці ілюзії легко буде розбити?

Сьогодні "Єді" та Президенту куди краще домовитись з Ющенком, аніж з комуністами, тому обіцяти можна багато. Ситуація засвідчила, що фіксувати свій альянс із комуністами президентські сили не дуже бажають, бо сподіваються, зокрема, продовжити «двовекторну» політику на зовнішній арені. Адже свою доповідь «Європейський вибір» Л.Кучма навіть після зустрічі з Р.Проді так і не відмінив, - не інакше, пообіцяв тому, що принаймні з урядом все буде о’кей. Та й з умов, перелічених Й.Лінном, віце-президентом Світового банку, прозоро випливає, що уряд там хочуть бачити виключно ющенківський...

Після того ж, як Ющенко виконає свої зобов`язання, можна буде зманеврувати, абсолютно переінакшивши конкретні положення угоди в процесі їхнього опрацювання в законодавчі норми. І замість парламентсько-президентської республіки Україна раптом, наприклад... здибає, створення умов для третього терміну Кучми з посиленням його повноважень. Знаючи високу моральність нашої влади та твердість у дотриманні нею своїх обіцянок, цілком реально передбачити, що саме так станеться, коли внаслідок створення «широкої коаліції» вона складатиметься всього із двох фракцій: в такому випадку «Наша Україна» просто заручницею зобов`язань перед «Єдою». Але при цьому у Ющенка вже не буде підтримки з боку опозиції. Сьогодні його продовжують відривати від опозиції, і, здається, куди успішніше, ніж під час виборів. А розділи про соціально-економічні реформи Ющенка парламентські олігархи поховають ще раніше, - якщо ними і далі керуватиме президент.

Виходячи із наведених міркувань, можна передбачити, що в разі глибшого втягування Ющенка в «коаліційну» тяганину ближчими днями, одразу вирішиться і питання його подальшої перспективи. Навіть не варто нагадувати, що усунення його як потенційного національного лідера з політичної арени України було, є й залишається головним завданням Леоніда Кучми, Володимира Литвина та тих, хто їх оточує. Хто і як допомагає їм всередині «Нашої України», - з`ясує історія. Але час було б знайти відповідь на це питання і самому Ющенкові. Якщо він встигне, звичайно. Бо його теперішні партнери по переговорах з «Єди» дуже поспішають, аби він не отямився...

Ірина ПОГОРЄЛОВА