05/24/2002 | Спостерігач

Львівська громадськість закликае “захистити Європу в собі”

ForUm

Львівська громадськість, об’єднана навколо незалежного журналу Ї звернулася з заявою “Захистимо Європу в собі!” з приводу подій навколо відкриття польських військових поховань на Личаківському цвинтарі
“Рішення Львівської міської ради від 16 травня 2002 року щодо елементів польських військових поховань на Личаківському цвинтарі у Львові, відмова польського Президента Алєксандра Кваснєвскі від візиту в Україну 21 травня 2002 року та галаслива медіальна кампанія, яка супроводжувала ці події, показали усю крихкість польсько-українського зближення, яке окреслилося було упродовж останнього десятиліття. Демони шовінізму і не збиралися складати зброю.
Ціна проевропейської риторики польських еліт виявилася рівновартісною позиції гуманіста В.Гавела, який з кон’юнктурних мотивів схвалив етнічні чистки у повоєнній Европі та відмовився навіть дискутувати проблему "декретів Бенеша". Польським каменем дотикання, випробуванням на шовінізм стало питання про реконструкцію військових і цивільних поховань на Личакові з часів польсько-української та польсько-більшовицької воєн 1918-1920 років. Довоєнна польська гіперпатріотична пропаганда називала цей меморіал "Кладовищем Орлят", особливо наголошуючи той факт, що на війну з українським регулярним військом піднялося цивільне населення, в тому числі жінки й діти, частина яких загинула у вуличних боях. Мілітаристські міти підхопила сучасна польська преса і громадська думка, навіть та, яка зараховує себе до проевропейської та ліберальної.
Спритно маніпулюючи глибоко укоріненими шовіністичними стереотипами та користуючись тим, що величезна більшість поляків ніколи не бували у сучасному Львові й не бачили на власні очі стану польських військових поховань, суспільству спритно накидують моральне виправдання побудови нового Берлінського муру, створення на україно-польському кордоні безглуздого і безсенсового візового бар’єру – дітища модерного європейського расизму і ксенофобії.
У Польщі, звичайно ж, є добрі фахівці – історики, журналісти, громадські діячі – які чудово усвідомлюють всю складність україно-польських стосунків і способи їх покращення. Але їхня точка зору не переважає у суспільній свідомості, а адекватне знання про Україну чи позитивна настанова до неї мізерні у порівнянні з аналогічним потенціалом щодо США, Німеччини, чи навіть путінської Росії. Ще гірше із знаннями про Польщу в Україні. Пересічний мешканець України донині живе у просторі мітів і стереотипів про найближчих европейських сусідів.
Рішення львівських депутатів стало також зручною нагодою для Президента Л.Кучми узятися до згортання европейського вектору української політики. Упродовж усіх років перебування при владі наш Президент робив усе можливе, аби не вирішити існуючої у Львові "цвинтарної" проблеми: не проводилися регулярні консультації з органами місцевого самоуправління, ніхто не вивчав громадської думки і не впливав на неї, рішення приймалися нездарно, а фінансування української частини меморіалу і близько не можна порівняти із обсягом і темпами фінансування потворних споруд на майдані Незалежності у Києві. Водночас, питання, яке зачіпало зовнішньополітичні стосунки України, стало заручником внутрішньополітичного зведення порахунків – між владою і опозицією, між центром і регіонами, між різними рівнями адміністративних структур.
Новообрані львівські депутати знехтували українськими національними інтересами заради своїх дрібномістечкових інтересів і святого спокою від натиску демагогічного плебсу. Вони публічно зневажили прохання лідера національно-демократичних сил В.Ющенка, вони не прислухалися до ієрархів Церкви. Ця обмеженість і недалекоглядність неминуче зашкодить їхнім виборцям, левова частка яких користується плодами польсько-української прикордонної економічної співпраці. Нова каденція депутатів, як і низка попередніх, виявилася не готовою боронити реальні, а не віртуальні інтереси тисячолітнього Львова.
Ситуація, яка склалася, є ситуацією поразки для усіх середовищ третього сектора – і в Україні, і в Польщі, – налаштованих на діалог, на співпрацю, на подолання історичного розбрату і співжиття в добре облаштованій та безпечній спільній Европі. Ми покликані ще і ще раз проаналізувати причини цієї поразки у різних сферах суспільного життя, поміркувати над способами покращення становища і подолати цю ганебну і принизливу кризу.
Середовище журналу "Ї" звертається до всіх, кому дорогі европейські вартості, хто оцінює ці події подібно до нас, із закликом приєднатися до цього звернення”.