05/31/2002 | Добра Фея

Відповідь провокаторам-ворогам України
КТО ВИНОВАТ?
Витяги з Історії України О. Субтельного
" Серед найчисельніших меншостей України «найстаршою» були євреї.
Вони жили тут ще за Київської доби, а у XVI і XVII ст. під покровительством польської шляхти стали масово переселятися на Україну. Ці давні мешканці України були, проте, відносно новими підданими царів. Правобережжя, де проживали майже всі
українські євреї, стало частиною Російської імперії лише в 1795 р. Царський уряд проводив УНІКАЛЬНУ ПОЛІТИКУ ЩОДО ВЕЛИКОЇ КІЛЬКОСТІ СВОЇХ НОВИХ ЄВРЕЙСЬКИХ ПІДДАНИХ: аби захистити російських купців від конкуренції з їхнього боку, він заборонив євреям проживати на території власне Росії. Зона розселення євреїв, так звана
«смуга осілості», обмежувалася місцями їхнього первинного проживання в таких недавно захоплених західних землях, як Литва, Білорусія й більша частина Правобережної України. Попри всі модифікації ця смуга по суті проіснувала до 1917 р.

Протягом усього XIX ст., особливо у другій його половині, чисельність єврейського населення дуже зросла

Традиційно євреї були міськими жителями. ЦАРСЬКА ЗАБОРОНА переселятися на село закріплювала це становище. Тому не дивно, що 33% міського населення
України складали євреї, а в містечках Правобережжя їхня частка сягала 70—80 %.
Компактні, замкнуті традиціоналістські громади єврейських містечок були окремим
світом. Тут панували ортодоксальна єврейська релігія, культура і мова (ідиш).
Типовими були убозтво й перенаселеність містечок, оскільки чисельність єврейських громад просто перевищувала їхню економічну спроможність. Щоб вижити в багатолюдних провінційних містечках з їхніми обмеженими можливостями заробітку та інтенсивною
конкуренцією, потрібні були працьовитість, майстерність і кмітливість.

Близько 3/4 українських євреїв заробляли на життя дрібною торгівлею та ремеслом. Ці зовсім не багаті крамарі, шинкарі, кравці, шевці та ювеліри становили
єврейський «середній клас». Некваліфіковані робітники, багато з яких ледве могли
прогодувати себе випадковими заробітками чи милостинею, складали близько
20 °о єврейської робочої сили. Верхівка поділялася на дві підгрупи: з одного боку,
рабинів та інших вельмишановних «книжників», які справляли на громаду великий
вплив, а з іншого—багатих капіталістів. У 1872 р. багатим євреям на Україні
належало близько 90 % винокурень, 56 % лісопилень, 48 % виробництва тютюну й
33 °о цукроварень. Із розширенням можливостей здобути освіту багато євреїв улилося до середовища світської русифікованої інтелігенції, особливо в таких галузях, як
право та медицина. А з розвитком промисловості велика кількість євреїв (за деякими
підрахунками —38%) знайшли собі роботу на заводах.

Але соціально-економічні зміни спричинялися й до певних труднощів для євреїв
імперії. Із швидким зростанням єврейського населення загострювалася його економічна конкуренція з неєвреями. Експлуататорська діяльність деяких єврейських підприємців та лихварів і, що дуже важливо, все більш АНТИСЕМІТСЬКА ПОЛІТИКА УРЯДУ,
агітація реакційних угруповань — все це посилювало ворожість до євреїв наприкінці XIX ст. У 1881 р. і повторно у 1903—1905 рр. її кульмінацією став ряд погромів
єврейських громад та їхнього майна, що призвело до загибелі десятків людей і мільйонних збитків. Багато погромів організовували такі ультраправі групи російських
націоналістів, як «Союз русского народа» і сумнозвісні «чорні сотні» при потуранні
чи, принаймні, невтручанні уряду. Але чи не найдалекосяжнішим наслідком погромів стало те, що вони загострили у євреїв й без того гостре відчуття беззахисності
й спричинилися до масової еміграції близько 1,2 млн євреїв (до 1914 р.) із Російської
імперії до Сполучених Штатів.

Узагалі стосунки між українцями та євреями не були — та й навряд чи могли
бути — дружніми. Українські селяни боялися російських чиновників і ненавиділи польських па-
нів, а за браком інших засобів заробляти на прожиток євреї часто діяли як їхні представники чи посередники. В культурному відношенні євреї та українці мали небагато
спільного, а їхні релігії лише поглиблювали відмінності між ними.

І хоч робилися спроби досягти взаєморозуміння й навіть співпраці (на-
приклад, заходи Михайла Драгоманова та Арона Лібермана чи Симона Петлюри та
інших українських соціалістів, з одного боку, та видатного сіоністського діяча
Володимира Жаботинського — з іншого), вони не мали великого успіху. Відтак ці
дві спільності продовжували жити у близькому сусідстві, але в майже цілковитій ізоляції одна від одної. До того ж багато представників кожної з них були схильні ско-
ріше таїти в собі старі образи, ніж плекати спільні інтереси і взаєморозуміння".



ЧТО ДЕЛАТЬ?
"Після проголошення Західно-Української Народної Республіки 22—26 листопада 1918р на підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народної Ради, куди входило 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодавчим органом.Євреї або визнавали суверенітет українців, або трималися нейтрально. За своїм етнічним складом Рада була майже цілком українською, позаяк поляки бойкотували вибори, а євреї з
німцями вирішили не брати в них участі, щоб не втягуватися в українсько-польський
конфлікт. До важливих законодавчих актів Народної Ради належать гарантії нових виборчих прав усім громадянам держави, широкі гарантії прав меншостей, включаючи
надання їм ЗО % місць у майбутньому парламенті. Ці кроки зустріли позитивну
реакцію єврейського населення: переживши триденний погром, влаштований поляками у Львові після захоплення міста, євреї стали схилятися на користь українців.
У західноукраїнській армії було утворено ТИСЯЧНИЙ ЗАГІН ,ЩО СКЛАДАВСЯ ВИКЛЮЧНО З ЄВРЕЇВ".

Добра Фея: Будьте новими українськими націоналістами-вільними людьми в сильній державі Україна! Мочімо кучмоноїдних провокаторів разом!