Джин Шарп: ВІД ДИКТАТУРИ ДО ДЕМОКРАТІЇ (читайте в Бібліотеці)(-)
06/05/2002 | НеДохтор
|
|
Архіви Форумів Майдану
Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".
Відповіді
2002.06.05 | Serhiy Hrysch
Клас! (-)
2002.06.05 | Добра Фея
Хто готовий це реалізувати на практиці?(-)
2002.06.05 | DevRand
дякую вам, пане НеДохтор
дуже цікава книжка, справді.2002.06.05 | юрко
Re: мені здається,
що характеристики диктатури, які подав автор, не відносяться до сучасної української влади. Щодо опису слабостей диктатури, то автор, наприклад, вважає, що співробітництво інституцій, необхідних для керування може бути обмежене чи припинене. Але це загальний постулат, який не пояснює при яких умовах це може статися. Також як і твердження, що система в свойому функціонуванні може стати інертною, менш адаптивною. Ну, може. А де пояснення, чому вона може стати і як її до цього підштовхнути.Щодо рухливості системи, бо люди вже зайняті виконанням інших завдань, то знову ж таки, ця "новина" нічого нового не приносить. Ті ж характеристики має не лише диктатура. Як і страх перед начальством. Ці якості є властиві будь-якому бюрократичному апаратові, отже, не є специфічне породження диктатури і тому не можуть бути використовувані в боротьбі з нею.
Розмитість ідеології також не проблема для української влади. Вони зовсім не тримаються однієї ідеології, як це було при совку. Навпаки, легко відмовляються від ідеології, яку вважають вже непотрібною. В тому сенсі вони є дуже адаптивні (згадаймо "вектори" Кучми)
Щодо ефективності та компетентності бюрократичного апарату, то про це можна взагалі не говорити. Цей апарат ніколи не був ні ефективним, ні компетентним. Можна навпаки сказати, що гіршої нефективності чи некомпетентності мабуть важко знайти.
Внутрішні інституційні конфлікти і особисте суперництво, як стверджується, можуть пошкодити і навіть розвалити функціонування диктатури. Чому лише диктатури? Це спостерігається при будь-якій системі влади. При демократичній системі це знання може бути набагато успішніше використано, ніж при диктатурі. Отже, знову ж таки, яка така спеціальна користь з такого знання.
Про апатичність українського суспільства давно відомо, як і про його вороже ставлення до режиму. Ці якості українська влада майстерно використала під час виборів до ВР.
Українська влада не боїться робити політичні чи якісь інші помилки. Вона плює на реакцію населення, знаючи, що завжди може купити більшість "преставників" народу - депутатів.
Мабуть, найкориснішою думкою є ідея загальної непокори і створення альтернативних громадських організацій, які могли б частково перебрати на себе функції державного апарату. Подібне існувало в Галичині перед Другою світовою війною, коли українці створювали напівпідпільні чи підпільні організації на противагу існуючим офіційним польським.
Але такий підхід вимагає довготермінової постійної праці і високої політичної свідомості людей. При наявності такого великого числа різних партійок і партій в Україні важко уявити, що можна об'єднати людей на такій спільній основі, як усунення влади.
У випадку з довоєнною Галичиною це було простіше - національна приналежність була об'єднавчим фактором. В сучасній Україні навіть це не може бути використане. Навіть як люди будуть цілковито підтримувати ідею непокори існуючій владі, то відразу в них виникне наступне питання - а хто буде замість неї? І тут відразу все розпадається. Що влада і постійно використовує.
Рекомендація автора про економічний тиск на українську диктатуру також далеко не піде. Українці, призвичаєні до важкого матеріального життя ще від совковських часів, будуть радше терпіти, ніж відкрито виступати. Зрештою, навіть страйки шахтарів показали, що люди не мають альтернативи - їсти хочеться і тому як лише їм тицяють щось і дають великі обіцянки, підсвідомо готові на це погодитися.
Мабуть, добрим прикладом економічної боротьби українців є постійна "боротьба" з податковою інспекцією. Виглядає, що податки є болючим і чутливим місцем для влади. Адже велика кількість людей все ще залежить від того, що їм держава подає. Але цей шлях має сильний недолік в тому, що в першу чергу постраждають ті, хто і так знаходиться в найгіршій ситуації - найбідніші і найстарші.
Хоча, саме тому, що сучасна українська влада так залежить від податків, цей шлях непокори - уникання сплати податків владі і матеріальна підтримка напівофіційних альтернативних організацій - може бути дуже дієвим фактором.
В цьому питанні можна зайти аж так далеко, що звичайнісіньке давання хабаря міліціонерові чи бюрократові може бути змінене таким чином, що не окремі особи дають хабаря, а організації оплачують потрібні для громадськості послуги чи рішення такого урядового працівника, чим впливатимуть на роботу державного апарату на свою користь з одного боку і тим самим саботуватимуть офіційні рішення.
Звичайно, питання абсолютної довіри до таких громадських організацій і їх представників є надзвичайно важливим, бо будь яке шахрайство цілковито знівечить ідею такого виду громадської непокори.
Цікавою є пропозиція закриття банкових рахунків. Реально, це може бути дуже сильним ударом по системі. Влада, звичайно, може реагувати встановленням обмежень на суму, яку можна зняти з рахунків, але вона не може нічого вдіяти, якщо люди просто не будуть свої гроші на рахунки класти. Нажаль, влада може знову почати друкувати гроші, утворюючи інфляцію. Отже, цей шлях є небезпечним не лише для влади.
2002.06.05 | DevRand
гм. у мене теж є враження :)
що ви прочитали лише декілька перших частин книги.виходимо звідси:
> що характеристики диктатури, які подав автор, не відносяться до сучасної української влади.
>Щодо опису слабостей диктатури, то автор, наприклад, вважає, що співробітництво інституцій, необхідних для керування може бути обмежене чи припинене. Але це загальний постулат, який не пояснює при яких умовах це може статися.
звичайно не пояснює - це вже ваше(наше) завдання. Але в тексті і про це є, якщо уважно перечитати.
>Також як і твердження, що система в свойому функціонуванні може стати інертною, менш адаптивною. Ну, може. А де пояснення, чому вона може стати і як її до цього підштовхнути.
А книжку ви все таки прочитали, чи лише частину №4? ;)
> Щодо рухливості системи, бо люди вже зайняті виконанням інших завдань, то знову ж таки, ця "новина" нічого нового не приносить. Ті ж характеристики має не лише диктатура. Як і страх перед начальством.
по перше, це не відкриття а лише систематизація слабких сторін. по друге, страх буває дуже різним (в різних системах). десь саме страшне
(з постійних страхів) це звільнення з роботи, а десь - фізичне знищення.
ось тут цікаво:
>Ці якості є властиві будь-якому бюрократичному апаратові, отже, не є специфічне породження диктатури і тому не можуть бути використовувані в боротьбі з нею.
Та не прив"язуйтесь ви так до слова "диктатура". Якості властиві будь якому бюрократичному апарату (жорсткій ієрархії)? Якості які є його слабкими місцями(спотворення інформації при русі знизу вверх, повільність в прийнятті рішень, етс) присутні? Чудово - використаєм ці слабкі сторони!
>
> Розмитість ідеології також не проблема для української влади. Вони зовсім не тримаються однієї ідеології, як це було при совку. Навпаки, легко відмовляються від ідеології, яку вважають вже непотрібною. В тому сенсі вони є дуже адаптивні (згадаймо "вектори" Кучми)
так, не проблема - це характеристика, яку можливо можна використати.
>
> Щодо ефективності та компетентності бюрократичного апарату, то про це можна взагалі не говорити. Цей апарат ніколи не був ні ефективним, ні компетентним. Можна навпаки сказати, що гіршої нефективності чи некомпетентності мабуть важко знайти.
>
чудово - значить (і ми це вже давно знаємо) противник не настільки сильний, як вбачається спочатку.
> Внутрішні інституційні конфлікти і особисте суперництво, як стверджується, можуть пошкодити і навіть розвалити функціонування диктатури. Чому лише диктатури? Це спостерігається при будь-якій системі влади. При демократичній системі це знання може бути набагато успішніше використано, ніж при диктатурі. Отже, знову ж таки, яка така спеціальна користь з такого знання.
>
не тільки диктатури - знову ви фіксуєтесь на цьому слові -
але щодо демократичної системи, цікава цитата з Шарпа:
"""
Ненасильственная борьба дает населению средства сопротивления, которые можно использовать для достижения и защиты своих свобод против существующих или потенциальных диктаторов. Ниже приводятся некоторые из положительных элементов эффекта демократизации, связанных с ненасильственной борьбой:
- Опыт ведения ненасильственной борьбы может повысить уверенность в себе населения в противостоянии угрозам режима и его способности противостоять репрессиям, связанным с насилием.
- Ненасильственная борьба предоставляет средства отказа от сотрудничества и неповиновения, с помощью которых население может оказать сопротивление недемократическому правлению любой диктаторской группы.
- Ненасильственная борьба может использоваться для утверждения практики демократических свобод, например, свободы слова, свободы прессы, независимых организаций и свободы собраний перед лицом репрессивного управления.
- Ненасильственная борьба весьма способствует выживанию, возрождению и укреплению независимых групп и институтов общества, описываемых выше. Они являются важными для демократии, так как способны мобилизовать силу населения и ограничить реальную мощь любого потенциального диктатора.
- Ненасильственная борьба дает средства, при помощи которых население может оказывать воздействие на репрессивные акции полиции и вооруженных сил, принадлежащих диктаторскому правительству.
- Ненасильственная борьба дает методы, с помощью которых население и независимые институты могут в интересах демократии ограничить или перекрыть источники силы правящей элиты, создав угрозу ее способности продолжать властвовать.
"""
> Про апатичність українського суспільства давно відомо, як і про його вороже ставлення до режиму. Ці якості українська влада майстерно використала під час виборів до ВР.
розумієте, ось тут здається головна проблема: не допоможуть і не врятують одні лише Ющенко/Тимошенко/Мороз/НевідомийГерой (потрібне підкреслити) та їх партійні структури.
Поки "широкий загал" не навчиться для початку захищати самих себе, свої фундаментальні права - а для цього таки треба піднятись з 5 точки і почати діяти, всі спроби міняти лише зверху систему будуть м"яко кажучи непереконливими. Тимошенко здається перша зрозуміла (якщо зрозуміла), що людей для цього потрібно вчити і надавати підтримку (хоча тут є ризики і для неї).
> Українська влада не боїться робити політичні чи якісь інші помилки. Вона плює на реакцію населення, знаючи, що завжди може купити більшість "преставників" народу - депутатів.
Ні, не плює. 2001 рік це показав. Точніше плює, але на визначеному масштабі - коли реакція більш інтенсивна, влада не може не реагувати.
>
> Мабуть, найкориснішою думкою є ідея загальної непокори і створення альтернативних громадських організацій, які могли б частково перебрати на себе функції державного апарату. Подібне існувало в Галичині перед Другою світовою війною, коли українці створювали напівпідпільні чи підпільні організації на противагу існуючим офіційним польським.
>
Не забувайте також багаточисельні можливі форми самоуправління - я думаю що це потрібний одночасний підхід. Тим більше, що саме в них може початись нагромадження критичної маси підготовлених до того щоб взяти владу (у всіх сенсах) людей.
> Але такий підхід вимагає довготермінової постійної праці і високої політичної свідомості людей. При наявності такого великого числа різних партійок і партій в Україні важко уявити, що можна об'єднати людей на такій спільній основі, як усунення влади.
Так, довготермінової і постійної праці. Не усунення влади, а грубо кажучи, заради "самозахисту"
> У випадку з довоєнною Галичиною це було простіше - національна приналежність була об'єднавчим фактором. В сучасній Україні навіть це не може бути використане. Навіть як люди будуть цілковито підтримувати ідею непокори існуючій владі, то відразу в них виникне наступне питання - а хто буде замість неї? І тут відразу все розпадається. Що влада і постійно використовує.
замість неї будуть кращі механізми, які забезпечують демократичний баланс гілок влади, та твоя(того, хто задає питання) участь у керівництві. Це ціна, яку прийдеться платити - більша суспільна активність людей.
> Рекомендація автора про економічний тиск на українську диктатуру також далеко не піде. Українці, призвичаєні до важкого матеріального життя ще від совковських часів, будуть радше терпіти, ніж відкрито виступати. Зрештою, навіть страйки шахтарів показали, що люди не мають альтернативи - їсти хочеться і тому як лише їм тицяють щось і дають великі обіцянки, підсвідомо готові на це погодитися.
ми занємо що тут за ситуація. Питання в тому. щоб цю ситуацію змінити.Переформулюю питання: Що потрібно зробити, щоби українці, призвичаєні до важкого матеріального життя ще від совковських часів, почали відкрито(якась частина невідкрито, про це теж є в книжці) виступати, а не терпіти?
> Мабуть, добрим прикладом економічної боротьби українців є постійна "боротьба" з податковою інспекцією. Виглядає, що податки є болючим і чутливим місцем для влади. Адже велика кількість людей все ще залежить від того, що їм держава подає. Але цей шлях має сильний недолік в тому, що в першу чергу постраждають ті, хто і так знаходиться в найгіршій ситуації - найбідніші і найстарші.
можливо ви не знаєте, але вони дуже страждають саме зараз. Питання знов таки в самоуправлінні - може кошти, які зараз ходять село-...-київ-..-село не потрібно пускати в таку довгу дорогу, де їх кількість так суттєво зменьшується?
> Хоча, саме тому, що сучасна українська влада так залежить від податків, цей шлях непокори - уникання сплати податків владі і матеріальна підтримка напівофіційних альтернативних організацій - може бути дуже дієвим фактором.
>
> В цьому питанні можна зайти аж так далеко, що звичайнісіньке давання хабаря міліціонерові чи бюрократові може бути змінене таким чином, що не окремі особи дають хабаря, а організації оплачують потрібні для громадськості послуги чи рішення такого урядового працівника, чим впливатимуть на роботу державного апарату на свою користь з одного боку і тим самим саботуватимуть офіційні рішення.
>
цікавий, хоч і екзотичний варіант.
> Звичайно, питання абсолютної довіри до таких громадських організацій і їх представників є надзвичайно важливим, бо будь яке шахрайство цілковито знівечить ідею такого виду громадської непокори.
>
> Цікавою є пропозиція закриття банкових рахунків. Реально, це може бути дуже сильним ударом по системі. Влада, звичайно, може реагувати встановленням обмежень на суму, яку можна зняти з рахунків, але вона не може нічого вдіяти, якщо люди просто не будуть свої гроші на рахунки класти. Нажаль, влада може знову почати друкувати гроші, утворюючи інфляцію. Отже, цей шлях є небезпечним не лише для влади.
повертаючись до початку, я стверджую що характеристики диктатури відносяться до сучасного українського режиму (але не тільки до нього), і знов таки, моя думка така: Шарпа потрібно читати довго, уважно і всього - дуже корисна книга.
2002.06.10 | Skapirus
Супер! Але я трохи не зрозумів...
Чи видана коли-небудь ця книжка та хоча б деякі посилання в кінці неї у вигляді переплетених книжок українською/російською мовами? Чи все-таки це лише електронна версія?2002.06.10 | НеДохтор
Re: Супер! Але я трохи не зрозумів...
Skapirus писав(ла):> Чи видана коли-небудь ця книжка та хоча б деякі посилання в кінці неї у вигляді переплетених книжок українською/російською мовами? Чи все-таки це лише електронна версія?
Схоже якимось невеликим накладом книжка була видана Зубрами в Білорусі
Про це згадується тут:
http://bdg.press.net.by/2001/08/2001_08_09.1012/12_5_1.shtml
-------------------
Независимое общественно-политическое издание
Белорусская деловая газета, №1012 от 09/08/2001
Страна «зубров»
Дмитрий ДРИГАЙЛО
Они одновременно и известны, и загадочны. Пропрезидентские политики, партии и общественные объединения не устают повторять, что «Зубр» — это экстремисты, готовые «снимать скальп» со случайных прохожих. Оппозиционные организации считают «Зубр» не белорусской организацией, упрекая ее в русскоязычности и «несерьезности». Обычных граждан «достают» надписи и наклейки, «наводнившие» белорусские города и веси. Какую же роль на самом деле предстоит сыграть незарегистрированному Минюстом «Зубру» в период избирательной кампании? Что это все-таки за таинственное «движение сопротивления»? Народ имеет право знать...
Как идея «Зубр» (тогда названия, впрочем, еще не было) родился в голове нескольких активистов оппозиционных политических партий и движений в самом начале осени 2000 года. Его «крестными отцами» стали представители гражданской инициативы «Хартия’97», а конкретно — Андрей Санников, Дмитрий Бондаренко, Николай Халезин и Олег Бебенин. Старт проекта поначалу был запланирован на ноябрь, однако затем его перенесли на январь в связи с тем, что движение ожидало появления «витавшего в воздухе» единого кандидата. Не дождавшись, решили «презентироваться» в самом начале нынешнего года.
На вопросы корреспондента «БДГ» отвечает один из «зубров».
— С чего начинался «Зубр»?
— В самом начале нынешнего года нас было всего 40 человек — представители негосударственных организаций, входящих в систему NGO (non governmental organizations), политических партий. В ноябре минувшего года было придумано название и эмблема, состоялись первые встречи с теми, кто создавал югославский «Отпор», организацию, близкую нам по методам борьбы и основным идейным положениям. В январе мы начали с того, что издали книгу Джина Шарпа «От диктатуры к демократии» — настольную книгу каждого «зубра».
— А почему «Зубр», а не что-то еще?
— Потому что зубр — тотемное животное для Беларуси, это самый крупный зверь Европы, однако в то же время он нехищный, излучающий спокойную силу. Свое учредительное собрание мы провели 8–10. 01 в Беловежской пуще. Можно, конечно, было собраться где-нибудь на даче под Минском, но вы же знаете: «зубры» — не коровы, «зубры» не живут в неволе.
— Каковы основные принципы организации?
— Основных — два. Содержательный — принцип ненасильственного сопротивления. Структурный — принцип максимальной автономии и децентрализации структур.
— Это вы переняли у югославских «отпоровцев»?
— Как это ни странно, нет. Когда мы впервые с ними встречались, основные положения нашей деятельности уже выкристаллизовались, и оказалось, что велосипед мы изобрели сами. Ведь у большинства из нас в то время уже был опыт работы в партиях. Мы знали, что партийная «пирамидальная» система с выборами снизу доверху очень удобна для внедрения представителей спецслужб. Так что мы сознательно избавились от персонификации движения. Пусть это будет несколько пафосно, но Беларусь — страна зубра, и наш «лидер» живет в Беловежской пуще.
— А почему вначале вы назывались «движение экологического сопротивления»?
— Это, если хотите, иносказательное. Есть понятие «экология души». Именно в этом смысле мы — экологическое движение. Хотя на первых порах слово «экология» спасало наших членов от репрессий. Вообще же, наша цель — свержение диктатуры.
— Почему вы действуете нелегально, не регистрируетесь?
— Для этого нужно было бы создавать выборные и руководящие органы, первичные организации, иметь штабы, телефоны. Но легализация означает, что мы не сможем действовать эффективно. Это, если хотите, конспирация. У нас нет и руководящих органов. У нас — службы. Обо всех я говорить сегодня не могу. Предположим, все знают о пресс-службе, правозащитной службе и активистах. Есть еще маркетинговая служба и некоторые другие.
— Сколько сегодня членов в движении «Зубр»?
— Тут нужно разделять понятия. Есть «зубры», которые дают клятву (их сегодня более 2-х тысяч), а есть «волонтеры «Зубра» — их больше 5-ти тысяч.
— А в чем разница?
— Обязанность «зубра» — быть по приказу в том месте и в то время, которое скажет координатор.
— А сколько всего координаторов?
— Чуть больше 10-ти. Наш высший руководящий орган — собрания координаторов. Назовите его как хотите — «высший совет», «рада», «совет полевых командиров». Мы себя, впрочем, так не называем. Встречи координаторов проходят нерегулярно, по мере необходимости.
— Если рядовой «зубр» должен прибыть по приказу в любое время дня и ночи, то каким же образом оплачивается их нелегкий труд?
— Волонтеры ничего не получают за работу уже по той простой причине, что они — волонтеры. А волонтерский труд — бесплатный и добровольный. «Зубры» действуют исключительно по зову сердца. Мотивация «проходит» через кофе-паузы, поездки, «тусовки». В основном мотивация наших людей — «экшн», адреналин, новые друзья.
— Но ведь кто-то платит, если не рядовым членам движения, то хотя бы координаторам. За какие деньги изготавливаются майки, наклейки, продукция? В конце концов, должен же быть какой-то «стартовый капитал»?
— В Беларуси довольно много состоятельных людей. Может быть, мы первые пришли к этому выводу, но это так. Среди них есть и патриоты Беларуси, которые нам помогают. Их фамилии мы пока назвать не можем, но среди них есть весьма неожиданные. Власть, скажу я вам, пребывает в этом смысле в полном неведении. Придет время, и «страна узнает своих героев». Что же касается того, чем эти люди занимаются, то отмечу, что все они — достойные люди. В поисках средств по «политическим борделям» мы не ходили и ходить не собираемся.
— А как же зарабатывают деньги ваши «зубры», что-то же они едят?
— Если вы заметили, в акциях в основном участвуют тинейджеры и студенты, у которых летом каникулы. Мы сейчас не «дергаем» тех, кто работает. Они скажут свое слово в час «Х».
— Что за кампании «Время выбирать» и «Время убирать» и чем они отличаются?
— Первая — кампания «выборочная», цель которой — определение достойного пути для Беларуси, возвращения на демократический европейский путь развития. Вторая — кампания «уборочная»: пришло время убирать тот хлам, который накопила диктатура, не вынося сор из избы.
— Чем вы занимаетесь, помимо расклеивания наклеек?
— У нас много дел. В частности, мы работаем с футбольными фанатами в городах. Им в течение нескольких лет сознательно навязывали фашистские, антисемитские идеи. Кто это делал? Возможно, вы догадываетесь. Поначалу с ребятами было очень сложно. Но постепенно мы надеемся избавиться от этой «заразы». Ведь нацизм и фашизм — зло, какой бы «вывеской» они ни прикрывались, белорусской или русской.
-------------------