06/27/2002 | A.Social

КОРПОРАЦІЇ ЗАМІСТЬ ДЕРЖАВИ?
Ігор Немчинов

http://ukr.for-ua.com/analit/2002/06/20/142634.html

У сучасному глобалистському світі роль і місце держави зазнають радикального перегляду. Особливо це стосується країн, де держава не є продуктом тривалого розвитку і суспільним інструментом, а живе за власними, часом далекими від потреб суспільства, законами і принципами.

Можна якомога довго дискутувати на цю тему, але вже зараз ясно одне – глобальний, інформаційний світ вважає своїм обов’язком втручатися в справи, які ще в середині минулого століття вважалися цілком і повністю прерогативою держави. У цьому є як відчутні плюси, так і серйозні мінуси.

Сказати, що США займають домінуюче положення в світі – ще нічого не сказати. Величезна перевага, яку вони мають перед іншим світом за основними економічними і соціальними показниками навіть після 11 вересня, дозволяє Вашингтону активно провести свою політику у всесвітньому масштабі і на різних рівнях. При цьому тиск, що здійснюється ним на «партнерів» по діалогу, аж ніяк не завжди має якесь військово-політичне вимірювання і не завжди обчислюється одиницями військової потужності.

Об’єднана Європа, що продовжує інтегруватися, також упевнено перетворюється в один з центрів здійснення глобалистської політики. Війна НАТО проти режиму Мілошевича в Югославії 1999 року показала, що існують серйозні протиріччя між США і їх головним європейським союзником Великобританією – з одного боку, і ЄС, в якому на перших ролях Німеччина і Франція – з іншого. Однак, відносно «іншого світу» вони діють не просто більш або менш синхронно, їх дії, що підпорядковуються логіці боротьби за вплив, практично ідентичні.

Євро-Атлантичний світ має тисячі варіантів «прив’язки» опонентів до своїх цінностей і тисячі варіантів «щеплення» своїх цінностей на місцевий грунт. Від політичного і економічного впливу до насадження цінностей масової культури. Не випадково під час антиамериканських виступів першими страждають Макдональдси.

Одним з найбільш важливих і ефективних засобів реалізації західної стратегії є транснаціональні корпорації (ТНК).

На рубежі століть більше половини прямих капіталовкладень за кордоном доводиться на сотню найбільших корпорацій. У 1996 р. вартість їх активів становила приблизно $4,1 трлн, з яких $1,7 трлн (тобто близько 40%) інвестовані за кордоном. У списку 100 найбільших ТНК домінують компанії декількох країн, що цілком зрозуміло, адже 88% сумарних іноземних активів і 87% з числа внесених до списку компаній доводиться на США, держави ЄС і Японію. Першою російською компанією, що попала в оонівський список ТНК, стала в 2001 році нафтова компанія ЛУКОЙЛ.

Деякі ТНК з’явилися на світ за часів промислової революції, але початок ХХ століття став періодом їх найактивнішого і найширшого поширення. Це про них з іронією писав О. Генрі в своїй книзі «Королі і капуста». За часів «великої депресії» кінця 1920-х років їм довелося нелегко і, наприклад, в США держава в 1930-х роках зосередила в своїх руках важелі керування економікою. Такий стан речей зберігся і під час Другої світової війни, коли було потрібно мобілізувати всі ресурси для перемоги над ворогом. Правда, в цей час американські і німецькі транснаціональні компанії продовжували активно співпрацювати через треті країни і підставні фірми, так би мовити, в обхід держави.

Після війни тенденція розширення економічної взаємодії і взаємозалежності держав стала все більше наростати, причому, саме міжнародні компанії, в рамках яких здійснюється процес постійного перетоку ресурсів, грали і продовжують відігравати величезну роль в цьому процесі.

Влада і вплив цих компаній зумовлюються концентрацією контролю над стратегічно важливими сферами – фінансами, робочою силою, технологією, поставками сировини і компонентів, послугами і збутом. Причому, окремою і важливою сферою стало вміле екрування цим перетоком, здатне саме по собі приносити прибуток. Зараз тільки вмілий менеджмент може дозволити одній компанії отримати перевагу над іншою, що випускає продукцію практично такого ж рівня і якості.

Глобальна організація управління дозволяє таким компаніям оптимально розміщувати джерела постачання, виробництва і збуту. Завдяки своїй транснаціональній структурі вони можуть витягувати вигоду з відмінностей в діловому циклі, економічній політиці, рівні податків і митних зборів, темпах інфляції, ставках заробітної плати, продуктивності, технічних стандартах, номенклатурі попиту і інших відмінностях національних економік. Окрім того вони здатні певною мірою згладжувати або посилювати ці відмінності в міру необхідності.

Мабуть, одним з найважливіших чинників їх розвитку є відсутність будь-яких довгострокових соціальних програм. У ТНК не зв’язані руки турботою про працівників, про охорону природи і т.ін. В цьому величезна перевага ТНК перед національною державою в особі його інститутів. Останній не може собі дозволити усунутися від розв’язання соціальних питань. Звичайно, національна держава чинить тиск на корпорації, але часто чиновники задовільняються тим «малим внеском», який отримують безпосередньо вони, нехтуючи інтересами бюджету.

Використовуючи сучасні системи планування і інформаційні комунікації, багато які з ТНК змогли розробити і розповсюдити на міжрегіональному і навіть світовому рівні досить ефективні конкурентні стратегії.

Завдяки всьому цьому вони отримали найсильніший вплив на стосунки між державами і політику всесвітніх організацій, таких як ООН або, скажімо, МВФ. Вони не просто не залежать від тих країн, де працюють їх виробництва, але і успішно диктують цим країнам свої умови.

Іноді це відбувається досить цинічно, як і описав О. Генрі. Частіше, боротьба з неугодним режимом в черговій країні «третього світу» вдягається в форму боротьби за «права людини», за «свободу совісті», проти «комуністичної (терористичної або будь-якої іншої) загрози»...

Помітно посилилося проникнення ТНК на нові ринки в 90-ті роки минулого сторіччя.

За даними ООН про транснаціональні корпорації, в середині 90-х років існувало 44 508 таких структур, що контролювали понад 276 тис. аффільованих компаній. При цьому на території промислово розвинених країн розміщувалося понад 80% материнських компаній і близько 30% аффільованих, в країнах –, що розвиваються відповідно 19,5% і майже 50%, в колишніх соціалістичних державах – близько 0,5% і 17%.

Причин цього досить багато. З розпадом Радянського Союзу і зміною орієнтації колишніх соціалістичних країн «правила гри» світового ринку розповсюдилася на нові найбільш обширні території. Денаціоналізація в постсоціалістичних країнах відкрила для ТНК нові ринки і галузі, які раніше були під контролем держави.

Помітно прискорився процес глобалізації фінансового сектора і інтеграції фінансових ринків. Виникли величезні транснаціональні фінансові конгломерати. Глобальні фінансові потоки, нарівні з новітніми інформаційними технологіями, що дозволяють довести швидкість обігу грошей до рівня космічних, стали визначальними чинниками міжнародних економічних відносин.

У всьому світі сталися серйозні структурні зсуви, які породили нові можливості для підприємництва. Але при цьому збільшився технологічний розрив, відмінності в рівні прибутків і нерівність між регіонами, країнами і всередині країн. Це є чи не головним підсумком діяльності ТНК.

Слід визнати, що Україна знаходиться на грані «третього світу», втрачаючи здатність бути суб’єктом міжнародної політики, а все більше перетворюючись в об’єкт зовнішнього впливу. Причому, нинішній («корпоративний») імперіалізм кардинально відрізняється від старого («державного»).

Якщо раніше експансія здійснювалася шляхом освоєння території, яке мало супроводжуватися розвитком інфраструктури на цій території, то зараз, задача освоєння зводиться до витягання із суспільства, що зазнало експансії, усього привабливого і перенесення його туди, де воно буде використовуватися більш вдало. «Перенесення» при цьому далеко не завжди означає фізичне переміщення в просторі. Просто мозок і фінанси починають працювати на країну, яка є суб’єктом експансії.

Внаслідок такого вилучення, об’єкти впливу неухильно відстають, тому що руйнується вся їх нинішня інфраструктура. Традиційна, властива періоду промислового суспільства, - за непотрібністю такого роду виробництва, інтелектуальна - через відсутність стратегії її розвитку для внутрішнього споживання і скорочення попиту на кваліфікованих фахівців на внутрішньому ринку.

Так звані «країни», що розвиваються остаточно втратили шанси наздогнати розвинені країни. ТНК в цьому значенні грають роль «насосів» по викачуванню ресурсів (людських, інтелектуальних, сировинних і інших) з території, на якій вони працюють, залишаючи після себе пустелю. Іноді це проявляється вже за житті одного покоління, іноді – наступного. Але проявляється обов’язково.

Довгий час в Україні існувала наївна надія на «доброго плантатора», який прийде і впорядкує країну. Нехай він буде німецьким або американським – яким завгодно (можливо, тільки не російським). Невдачі насторожили. Досить пригадати діяльність «Lafarge», пов’язану з Миколаївським цементним заводом, «Daewoo» з «АвтоЗАЗом», «Cargill» і заводи з переробки соняшника. І це не дивно. ТНК реалізовують стратегії, які здатні принести вигоду не тій країні, в якій вони працюють, а тій, де знаходиться материнська компанія.

Тільки національний капітал спроможний реалізувати програму подолання економічної і соціально-політичної кризи в країні. Звичайно, для цього національний капітал повинен існувати в таких правових рамках, які дозволяють йому ефективно працювати. Він повинен усвідомити свої інтереси як нерозривно пов’язані з інтересами нації і зуміти відстояти їх економічно і політично.

На жаль, вітчизняні підприємці вимушені боротися за існування буквально, тобто як в джунглях, на знищення суперника. Ті, що вижили і більш-менш успішні названі «олігархами». У ЗМІ періодично лунають заклики до розправи над ними, що підкріплюються посиланнями на російський досвід. Але приклад є некоректним. У Росії держава і відповідна ідеологія існують понад шестисот років. Там місце витіснених (до речі, не всіх) «олігархів» все більш упевнено посідає держава іноді в особі інших «олігархів». А що отримає натомість Україна, країна, де держава залишається вотчиною чиновників середньої руки?

Є всі підстави передбачити, що після ліквідації українських «олігархів» на шляху ТНК залишиться одна лише українська влада, яка не зможе протистояти натиску могутніх міжнародних економічних структур, що підтримується так же могутніми розвиненими державами. Полегшить проникнення ТНК на український ринок їх лоббі в самій вітчизняній еліті. Чи так вже важливо, російськими або західними будуть «нові господарі»?..

Інтеграція світового господарства триватиме. «Відгороджуватися» від цього процесу було б і безглуздо, і марно. Глобалізація буде ставати все більш жорткою в значенні конкуренції і асиметричної з точки зору поглиблення нерівності переможців і переможеної. У більшій мірі розвиток світу буде залежати від ТНК, чим від держав. Очевидно, що розвиток національної економіки в рамках міжнародного розподілу праці буде забезпечуватися насамперед національним капіталом і якщо його не буде, то такі країни як Україна опиняться на узбіччі світового розвитку.