Хорошую и нужную вы написали статью, но есть один
вопрос. Вот вы пишете:
> Можно, конечно, вопрошать: а почему же молчит наш
> парламент, наш своего рода «птичий базар», который
> поднимает гомон чуть ли не по любому ничтожному
> поводу? Почему мы не слышим глубоких аналитических
> или просто возмущенных выступлений народных
> избранников по этому поводу?
И вот еще:
> И здесь мне вспоминается старая реприза гениального
> Аркадия Райкина...
> ... «То, что я молчу, — понятно, но вы-то почему
> молчите?»
Так вот хотелось бы вас спросить по этому поводу : то,
что они молчат, — это понятно, но вы-то почему молчите
в парламенте?
Shooter писав(ла):
> ...Харцизький ТЗ купив Маннессманн, то також би було "новою колонізацією України"?.
Я може щось упустив, але яке відношення Харцизький ТЗ має до газової труби? Якщо більше зауважень до тез пані Тимошенко нема, то, мабуть, вона таки права: дядя Вова та дядя Герхардт дєрібанять Україну за допомоги дяді Льоні.
Andrij писав(ла):
> Shooter писав(ла):
> > ...Харцизький ТЗ купив Маннессманн, то також би було "новою колонізацією України"?.
>
> Я може щось упустив, але яке відношення Харцизький ТЗ має до газової труби?
Саме пряме: в постсовітській Україні єдиним ефективним шляхом "нормалізації праці" великих державних компаній є залучення західного капіталу. Незалежно від того, чи то є ХТЗ, чи то є магістральний трубопровід.
>Якщо більше зауважень до тез пані Тимошенко нема, то, мабуть, вона таки права: дядя Вова та дядя Герхардт дєрібанять Україну за допомоги дяді Льоні.
Ага, а перед тим подєрібанили Чехію з Словаччиною. А в Словаччині взагалі "все забрали в бідолашного словацького народу" - і газо-, і нафто-трубу.
А щодо газу і пані Тимошенко - то її "лібідо" до нього має цілком чітке обїрунтування.
Вкажіть, будь ласка, чому Україна має віддавати СВОЇ міліарди доларів іншим країнам.
2002.06.29 | Горицвіт
на яких, оп'ять же, умовах?
Shooter писав(ла):
> Ага, а перед тим подєрібанили Чехію з Словаччиною. А в Словаччині взагалі "все забрали в бідолашного словацького народу" - і газо-, і нафто-трубу.
>
"Віддали" чи продали, чи якісь особливі умови?
2002.06.28 | Roller
Кому верить Ющенко или Тимошенко?
А кстати, в чем они, эти перспективы и выгоды? Ей-богу, не понимаю. Правда, В.Ющенко в своей обычной пан-украинской доходчивой и рассудительной манере заявил (после поездки в гостеприимную Германию, разумеется), что консорциум — «это имплементация к энергетическому рынку Европы», что таким образом «украинская газотранспортная артерия становится составляющей энергетического рынка Европы». Но тогда почему не пойти дальше и не сказать, что благодаря консорциуму Украина становится также участником «имплементации» к природному газу на территории России? Одна закавыка — с позиций экономической логики (да и обычной, человеческой) участвовать в каком-то экономическом предприятии (в торговле клубникой или в ее сборе) значит, прежде всего участвовать в распределении значительно увеличивающейся прибыли от него вследствие объединительного эффекта.
Кому верить Ющенко или Тимошенко? Ющенко же был ее начальником.
2002.06.28 | Shooter
І так, і ні
Скажімо, цікавим виглядає факт, що "продовження труби" (словацьке і чеське) вже приватизоване подібним за складом газовим концерном - Рургаз, Франс де Газ, Газпром, - і ніхто з того великої трагедії не робить.
Крім того, "труба" як така ніколи не була лише "трубою". Щось за щось.
Крім того, суттєвішим є чий газ в трубі - ось тут і заробляються мільярди на голому місті(нагадаю, Юля великий знавець такого зарібку).
Далі. Ніхто до сьогодні так і не бачив документів по конценрну. Більше того - в Харкові виявилося, що бачення концерну Росією і Україною - досить-таки відмінне.
Етс., ес.
З іншого боку, Юля слушно використовує момент, щоб пресанути Кучму.
Касьянов і Кінах так нічого і не підписли - саме через різне бачення.
2002.06.28 | НеДохтор
Re: Які відмінності?
Дійсно, Shooter правий, була стаття в російській пресі і УП подавала переклад.
Але, IMHO, оскільки мова йде про досить великі гроші, то від ЗМІ можна очікувати і різного роду "димові завіси".
Росія і Україна відклали підписання міжурядового протоколу на 2003 р. про транзит газу по території України. Без нього не має практичного значення контракт "Газпрому" з НАК "Нафтогаз України" про умови перекачування газу до 2013 р. Москва згодна на поступки тільки в тому випадку, якщо Київ погодиться на приватизацію своєї трубопровідної системи. Але український прем'єр Анатолій Кінах відкидає цю ідею з порога.
У минулу п'ятницю заступник голови правління "Газпрому" Олександр Рязанов і його колега з "Нафтогазу" Ігор Воронін підписали в Харкові довгостроковий контракт про щорічний транзит в Європу не менше за 110 млрд куб. м протягом 10 років. Учасники сьомої міжурядової комісії і гості, які почали аплодувати, і не підозрювали, що за декілька хвилин до цього керівник департаменту апарату російського уряду Тетяна Валова виявила, що в тексті документа українці опустили важливий пункт: контракт набирає чинності тільки разом з міжурядовим протоколом про умови транзиту і постачання на 2003 р. Було потрібне оперативне втручання прем'єрів, щоб відновити їх усну домовленість про ув'язку двох угод.
Сам протокол підписати не вдалося. Офіційне пояснення: сторони не зійшлися в ціні за газ, що експортується до України, вартості трафіка і вилученнях з угод, що дозволяють Києву реекспорт газу. Усунути розбіжності прем'єри обіцяли до 1 липня. До тієї ж дати готується угода про надання "Газпрому" резервних потужностей в газосховищах України. На таке Київ пішов уперше. Як сказав "Ведомостям" радник Касьянова Володимир Андреанов, з 30 млрд куб. м підземних ємкостей російська сировина заповнить приблизно 10 млрд куб. м. "Це дозволить регулювати сезонні коливання цін, коли літом споживання палива падає, а також гарантувати обсяги постачання зимою, коли попит зростає", - пояснив Андреанов.
Ще рік тому відкриття Києвом газових комор стало б сенсацією. Але сьогодні Москві цього вже мало. Росія наполягає на створенні консорціуму з управління трубопроводами. 10 червня цю ідею схвалили президенти Володимир Путін і Леонід Кучма, до яких через добу приєднався німецький канцлер Герхард Шредер. За задумом тріумвірату, альянс європейських компаній дозволить реконструювати газотранспортне господарство України, гарантувати транзит і надійність постачання сировини європейським споживачам. Тоді було заявлено, що "Газпром" і "Нафтогаз" будуть взаємодіяти в консорціумі на паритетних умовах.
У Харкові з'ясувалося, що Україна відводить цим компаніям роль операторів трубопровідної системи. Такий консорціум Москві не потрібен. У російському уряді вважають, що Путін і Кучма домовилися про передачу газотранспортного господарства у власність "Газпрому" і "Нафтогазу". "Навіщо нам сідати на зношену трубу, якщо наші повноваження, скільки мільярдів не вкладай, ні на йоту не збільшаться", - дивується джерело в російській делегації.
Кінах мотивує свою незговірливість тим, що приватизація трубопроводу не передбачена українським законодавством. "Можу сказати визначено, що в найближчі роки таке питання навіть не стоїть на порядку денному", - заявив він в інтерв'ю "Ведомостям". У Москві кабінету Кінаха докоряють тим, що він просто не бажає вступати в битву з Верховною Радою, яка повинна ратифікувати створення консорціуму. "Проблеми в Раді будуть, але хіба у нас їх немає в Думі? - ставить питання чиновник з Білого дому. - При наполегливості президент [Кучма] може забезпечити більшість у Раді при проходженні необхідних поправок про приватизацію газового господарства".
Але навіть затятий оптиміст, який не забув, як довго сперечалися про реструктуризацію українського боргу за газ, не повірить, що такого результату можна швидко досягти. А значить, підвисає довгостроковий контракт на 10 років і протокол на 2003 р., який Москва пов'язує з проектом угоди про створення консорціуму.
> У Харкові з'ясувалося, що Україна відводить цим компаніям роль операторів трубопровідної системи. Такий консорціум Москві не потрібен. У російському уряді вважають, що Путін і Кучма домовилися про передачу газотранспортного господарства у власність "Газпрому" і "Нафтогазу". "Навіщо нам сідати на зношену трубу, якщо наші повноваження, скільки мільярдів не вкладай, ні на йоту не збільшаться", - дивується джерело в російській делегації.
Цікаво, навіщо Газпрому була "словацька" труба - вдвічі коротша, ніж українська.
> Кінах мотивує свою незговірливість тим, що приватизація трубопроводу не передбачена українським законодавством. "Можу сказати визначено, що в найближчі роки таке питання навіть не стоїть на порядку денному", - заявив він в інтерв'ю "Ведомостям".
ТРАНЗИТ ЕНЕРГОНОСІЇВ: ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ ЧИ, ЯК КОЛИСЬ, «ПО-БРАТСЬКИ»?..
Алла ЄРЬОМЕНКО
Пам’ятаєте повчальну притчу про те, як батьки пояснювали своєму чаду, що означає по-братерськи розділити яблуко із сестрою: більшу частину віддати їй, а меншу залишити собі. Після чого малюк сказав: нехай краще старша сестра поділить із ним яблуко по-братськи. Тямущий малюк...
За часів СРСР Росію в інших «вільних республіках» частенько називали «старшим братом». Чи з цієї причини, чи з огляду на вагоміші підстави цей комплекс у неї таки розвився. Та якщо перевести сучасні взаємовідносини РФ з іншими учасниками СНД, зокрема Україною (особливо в питаннях нафтогазових взаємин), так би мовити, в сімейну площину, то очевидно, що Росія воліє, аби з нею чинили «по-братськи». Втім, хіба лише Росія?.. Інша річ, що Україна своєю бездіяльністю і непослідовною політикою щодо нафтогазової галузі сама ледь не загнала себе в куток, звідки навіть не розгледіти, як змінюється розклад на міжнародному ринку енергоносіїв.
Перш ніж продовжити обіцяну у попередньому випуску «Дзеркала тижня» розповідь про брюссельську конференцію у форматі Україна — ЄС «Розвиток нафтогазового сектора України і можливості залучення іноземних інвестицій» та її значення для нас, кілька слів про її європейського ініціатора і співорганізатора. А точніше про INOGATE — програму технічного сприяння Європейського Союзу (TACIS). Маючи уявлення про цю програму, простіше буде оцінити значення європейських інтеграційних проектів у нафтогазовому секторі для України. І трохи інакше поглянути на далекосяжні плани (як висловився Л.Кучма минулого вівторка у Стамбулі в ході відкриття іншої міжнародної конференції), що випливають із тристоронньої заяви президентів України, Росії та федерального канцлера Німеччини про намір створити міжнародний консорціум із управління та розвитку газотранспортної системи України.
Українцям легко зрозуміти європейців у тому сенсі, що їхні потреби в енергоносіях більше ніж на 50% залежать від їх імпорту. І тенденція ця не лише зберігається. До 2030 року експерти прогнозують збільшення потреби в імпорті енергоносіїв європейськими споживачами до 70%. З огляду на цей суттєвий чинник, немає потреби пояснювати, чому Європа намагається обмежити свою залежність якщо вже не в імпорті нафти та газу, то хоча б у варіантах їхніх поставок.
Подана на обговорення Європейською Комісією 29 листопада 2000 року «Зелена книга: на шляху до європейської стратегії надійності поставок енергоносіїв» визначає довгострокову енергетичну стратегію Європейського Союзу, що спрямована на диверсифікацію, підвищення надійності, екологічну безпеку та економічну ефективність енергопоставок у ЄС. Ця стратегія передбачає два основні напрями: контроль над зростаючим попитом на енергоносії та управління залежністю від їхніх поставок. Останнє передбачає, зокрема, важливість вибору способу транспортування енергоносіїв і їхніх джерел постачання. Саме в цій сфері європейська програма INOGATE має важливе значення, у тому числі й для України, як вагомого транзитора нафти і газу.
Втім, не варто радіти: хоча географічно Україна і ближча до центру Європи, уся її десятилітня історія красномовно продемонструвала, що «скіфи ми, так, азіати ми...» І не суть важливий у цьому сенсі (якщо дотримуватися думки поета) розріз і колір очей — будь-який «негр похилого віку» із паспортом однієї з країн ЄС позиціонує і самоусвідомлює себе значно більшим європейцем. І об’єднаній Європі це теж відомо.
Хоча, безумовно, чомусь за цей час ми все ж навчилися. І той факт, що вітчизняні компанії перестають відправляти в закордонні відрядження (особливо, за держрахунок) своїх представників на численні міжнародні форуми, саміти і конференції винятково як на ознайомлювальну екскурсію, свідчення тому. Принаймні презентаційна ініціатива за останній місяць і на конференції в Брюсселі (офіційному, можна сказати, серці Європи), і в ході засідання українсько-польської комісії з економічного співробітництва в Жешуві, і навіть на міжнародній конференції в Стамбулі належала представникам України. Це вже щось. Шкода лише, що в українсько-російських нафтогазових відносинах спостерігається абсолютно зворотна тенденція. Тим часом, усе могло б (чи може ще?) бути інакше. Зокрема і завдяки створеному ЄС інструментарію. Навіть якщо він покликаний захищати інтереси насамперед об’єднаних європейців.
Коли впав «єдиний і могутній», Центральна та Західна Європа опинилися перед фактом того, що Росія як основний їхній постачальник нафти і газу, м’яко кажучи, мала дуже напружені взаємовідносини з країнами, через територію яких ці енергоносії доставлялися європейським покупцям. І хоча РФ і «Газпром», як могли, гарантували стабільність поставок енергоносіїв, Євросоюз, виступаючи як «приватний брокер», і діючи через програму технічного сприяння, із 1991—1992 років розпочав переговорний процес із країнами СНД і запропонував проект «Управління міжнародними нафто- і газопроводами», фінансований бюджетом TACIS аж до кінця 1997 року. (І це свідчить про те, що європейці готові платити за свою енергетичну незалежність. Питання в тому — кому?)
За великим рахунком цей проект і став спонукальним мотивом для розвитку програми INOGATE. Як і міжнародна конференція на рівні прем’єр-міністрів «Міждержавне управління нафто- і газопроводами в Закавказзі, Центральній Азії, Україні та Молдові», що проходила 22—25 листопада 1995 року в Брюсселі. По суті саме тоді, уперше після розпаду СРСР, представники СНД зустрілися, аби обговорити спільні проблеми в нафтогазовому секторі, і вперше проблеми нафто- і газопроводів цієї частини світу обговорювалися за межами колишнього Союзу.
Аби забезпечити стабільність поставок енергоносіїв, недостатньо довгострокової розумної цінової політики — необхідна безпечна транспортна мережа. І це саме та причина, з огляду на яку транспортна інфраструктура є фундаментальною для забезпечення надійності і безпеки енергопостачання. А створення нових нафто- і газомаршрутів дозволить імпортувати нафту і газ із Каспійського регіону та південного Середземномор’я, що підвищує енергобезпеку за рахунок диверсифікації їхніх географічних джерел, що досить докладно представлено, наприклад, на схемі європейської газотранспортної системи. І в цьому сенсі українська нафтогазотранспортна інфраструктура стає щонайдоречнішою. Тому європейці дедалі пильніше вивчають її стан і можливості, надають технічну підтримку в рамках програми INOGATE.
Програма INOGATE (Interstate Oil and Gas Transport to Europe), фінансована Європейським Союзом, розпочата 1995 року і суть її відображено вже в самій назві — «Міжнародне транспортування нафти та газу в Європу». Основною метою цієї програми декларується сприяння регіональній інтеграції нафто- і газопровідних систем і спрощення транспортування енергоносіїв як у самих регіонах, так і на зовнішні ринки Європи та Заходу в цілому.
У цьому складному процесі INOGATE відіграє роль каталізатора в залученні приватних інвесторів і міжнародних фінансових інституцій для участі в проектах, пов’язаних із нафтогазотранспортними системами. Інакше кажучи, ця програма ставить своєю метою виступати в ролі каталізатора регіонального співробітництва на політичному і правовому (інституціональному) рівнях з одного боку, і для залучення необхідних інвестицій на комерційних засадах, з іншого.
При цьому програма виходить із п’яти основних напрямів: оцінка існуючих нафтогазотранспортних систем; можливості розвитку нових транспортних систем; поліпшення інституціональних засад торгівлі і міждержавного транспортування вуглеводнів; негайні маломасштабні інвестиції в міждержавні інфраструктури, пов’язані з певними ризиками; передача ноу-хау в питаннях управління ресурсами й експлуатації трубопроводів.
Програма INОGATE — форма співробітництва 50 сторін. Це держави, що підписали рамкову угоду (країни-учасниці); держави-члени ЄС — у статусі спостерігачів; донорські організації — наприклад, ЄБРР, ЄІБ тощо — також у статусі спостерігачів; організації, наприклад, секретаріат Євроенергохартії — також у ролі спостерігачів.
Окрім 21 країни-учасниці цієї програми, ще сім держав мають намір до неї долучитися. Кандидатами на приєднання до програми в майбутньому вважають держави Середземномор’я та Близького Сходу.
Між іншим, Україна відіграє істотну роль, оскільки є державою-депозитарієм Рамкової Угоди INOGATE; функції депозитарію покладено на МЗС. Відбулося це в ході першого, київського, саміту INОGATE 22 липня 1999 року, коли 13 держав офіційно підписали Рамкову Угоду.
Рамкова Угода INOGATE — міждержавна угода, що визначає правову основу для реалізації та сприяння розвитку міждержавних транспортних систем і залучення інвестицій, необхідних для їхнього будівництва й експлуатації. Ця угода і протоколи до неї розроблені для забезпечення максимальної гнучкості інституціональної структури конкретних проектів шляхом встановлення загальноузгоджених параметрів, сумісних із фінансовими, технічними й експлуатаційними стандартами для мінімізації інвестиційних ризиків, максимізації прибутковості і потім — залучення інвестицій на найвигідніших умовах.
Відповідно до статті 15 угоди, вона набирає чинності на 30-й день після дати передачі в депозитарій третьої ратифікаційної грамоти. Україна була третьою країною, що підписала РУ, і ратифікаційна грамота була передана в депозитарій 18 січня 2001 року, Рамкова Угода як міжнародний договір офіційно набрала сили 17 лютого 2001 року.
В даний час до РУ приєдналася 21 країна, а в 10 із них угода вже набрала сили і представлена в Асамблеї ООН.
До речі, примітний факт: випущена в січні, можна сказати, свіжесенька карта нафто- і газопроводів, що включає Європу, Азію, регіон Каспію, а також Алжир і Туреччину, уперше містить і чітко окреслені нафтогазові магістралі України. Причому не лише існуючі, але нові й утворювані магістралі, як то нафтопровід Одеса — Броди і газопровід у напрямі Туреччини. Не те щоб про ці проекти європейці не знали раніше. Знали, хоча й не всі, хто потенційно міг ними зацікавитися. Та очевидно, що серйозно їх не розглядали як альтернативні й одночасно надійні варіанти доставки вуглеводневої сировини до Європи.
Схоже, ситуація змінилася. Чому, безумовно, сприяла й активізація найбільшої вітчизняної нафтогазової компанії НАК «Нафтогаз України», усіх її дочірніх підприємств, а також уповноважених держмужів, які взялися активно і послідовно рекламувати нафтогазові проекти на міжнародному ринку. Словом, реклама — двигун прогресу. І європейці про це чудово знають.
Можна предметно описувати з дюжину інвестиційних проектів, презентованих на конференції в Брюсселі дочірніми компаніями «Нафтогазу України». І хочеться вірити, що за цим підуть реальні пропозиції і з боку представників ЄС. Втім, як висловився в ході інвестиційно-презентаційної конференції провідний банкір ЄБРР пан Шапіро, розгляд будь-якого інвестиційного проекту і пропозиції, як для ЄБРР, так і для інших інвесторів — це «скрупульозний процес». Який, між іншим, враховує і чинник політичного ризику. І ніхто не стане ризикувати в ситуації невизначеності.
На жаль, саме така ситуація і склалася після заяви про створення консорціуму з управління українською ГТС. Тим більше, що ця заява прозвучала напередодні брюссельської конференції. До того ж перший віце-прем’єр Олег Дубина, як і голова НАКу Юрій Бойко були заклопотані підготовкою до українсько-російської зустрічі в Харкові, що не дозволило їм бути присутніми на зустрічі Україна — ЄС. Тим часом, європейці жадали з вуст перших керівників почути, про що, власне, мова в зв’язку з консорціумом. Анітрохи не применшуючи професійних здібностей вельмишановних панів, які представляли делегацію України, я змушена констатувати, що вони офіційно просто не були уповноважені відповісти на багато запитань представників ЄС. Адже рішення про створення консорціуму — з області політичних рішень (чи поступок?). І в той час, коли менеджери дочірньої компанії НАКу — «Укртрансгазу» розповідали про можливості і перспективи, зокрема інвестиційні, для української ГТС, думки багатьох представників потенційних інвесторів і партнерів були зайняті вирішенням газоконсорціумного кросворда...
Ще одна деталь. Представники української місії при ЄС і програми INOGATE доклали максимум зусиль для того, аби конференція Україна — ЄС була максимально продуктивною. Проте, як вони ж зауважили, за місяць зібрати максимальний кворум у серці Європи досить складно. У Брюсселі прийнято розсилати запрошення на подібні форуми місяців за чотири до оголошеної дати. Зрозуміло, це не найпринциповіша деталь. Та навряд чи в ЄС стануть, як то кажуть, міняти статут свого монастиря в угоду українцям.
Так чи інакше, усе це повчально. І ділові зустрічі в Брюсселі мали місце. Деякі з них обіцяють бути дуже результативними. І вже той факт, що Україна асоціюється тепер не тільки з Чорнобилем, а й найпотужнішою в Європі газотранспортною системою й економічно привабливим проектом Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору — це чималий прогрес. Лише б політики у черговий раз не підкачали...
НЕ БУТИ ТОБІ «ГАЗОВИМ» ДИЛЕРОМ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД НАВ’ЯЗЛИВИХ ПОСЛУГ ПОСЕРЕДНИКІВ
Ганна ЛЮТА (ДТ)
Сказати, що з 1 липня з волі НАКу «Нафтогаз України» на вітчизняному ринку газу відбудеться революція, — було б гротеском. Однак деяким учасникам цього ринку вочевидь доведеться переорієнтувати свій бізнес, бо протокольне рішення НАКу передбачає фактично ліквідацію мережі дилерських компаній, що невиправдано розрослася і практично реалізовувала НАКівський газ хіба що на папері. Втім, «папери» ці обійшлися в копієчку дочірній компанії НАКу — «Газу України», яку й створювали для реалізації газу, що належить «Нафтогазу України», безпосередньо споживачам. Борги дилерів лише ДК «Газ України» на червень становили близько 30 млн. Скільки «газові» посередники заборгували іншим дочірнім компаніям НАКа — лише їм і відомо.
Відтепер має бути так: кожен робитиме свою справу. Якщо призначення ДК «Укртрансгаз» — транспортування і зберігання газу, то нехай і працює «за основним фахом». Те ж саме стосується «Укргазвидобутку» (ви буріть — вам зарахується) і «Укрнафти», а також решти «дочок» НАКу. Ніякого «сумісництва»!
Втім, проблема не в тому, що всі підрозділи «Нафтогазу України», так би мовити, на дозвіллі приторговували газком. Лихо в тому, що багато з них виявилися, м’яко кажучи, неспроможними. Одне слово, слабкою (а точніше — зайвою) ланкою в ланцюжку, що з’єднує реального власника газу і реального покупця. Про свій інтерес, звісно, дилери не забували. Скажімо, шість дилерів дочірньої компанії «Газ України», такі, наприклад, як «Башкирнафта» чи «Хімпромінвест», примудрялися під усілякі програми (зокрема з оплати туркменського газу) «брати на реалізацію» щомісяця до 300 млн. кубометрів газу. Газ вони прилаштовували, ось тільки в результаті туркменська програма НАКу практично заморожена. А за взятий газ дилери не поспішають розрахуватися...
Ще одне лихе у зв’язку з цим — демпінг на ринку газу. НАК і оптові імпортери явно програвали в ціні дилерам, оскільки сплачували ПДВ, що автоматично підвищувало вартість їхнього газу. Спритні ж дилери брали газ, висловлюючись сленгом, без розмитнення. І тоді як НАК, і зокрема ДК «Газ України», реалізовували свій газ промисловим споживачам по 331 грн. за 1000 кубометрів (у поодиноких випадках по 324 грн.), дилери пропонували той самий газ по 54—55 дол., тобто по 275—290 грн. (залежно від курсу долара). На місці директорів сотень заводів у кого ви купили б газ? Тим більше що дилери можуть і заохочувальний бонус докласти...
Окрім того, у ситуації, коли одному й тому ж підприємству (бажано платоспроможному) протягом місяця пропонують разів десять газ із одного й того ж самого джерела, але за помітно різною ціною, багато директорів воліють обійтися без передоплати, яку давно намагаються впровадити на українському ринку НАК, а підписати договір наступного місяця з тією компанією, котра запропонує найдешевший газ.
Не скажу, що для дилерів, навіть найбільш пронирливих, ринок газу останнім часом перетворився на ріг достатку, як це було ще два-три роки тому. Проте на хлібець і все до нього належне вони заробляли без особливих труднощів.
До речі, на початку червня якусь подобу джентльменської угоди НАК уклав і з оператором поставок імпортного газу в Україну — холдингом «Ітера», що входить в однойменну міжнародну групу компаній. «Ітера» також обіцяла обмежити дилерську мережу в Україні, щоб не провокувати охочих зіграти на дутій різниці цін.
Тож незабаром НАК, і зокрема ДК «Газ України», спробують реально контролювати ринок і позбутися нав’язливих дилерів. Залишиться в цій ролі хіба що «Інтерпайп». Втім, у НАКу цю компанію дилером не вважають, оскільки вона виготовляє для підрозділів НАКу труби (за це з нею і розплачуються газом).
Природно, що невдоволених — у зв’язку з вищеописаною перспективою — не бракуватиме. Та якщо НАК витримає заданий темп, він зможе істотно поліпшити свої фінансові справи. В іншій ситуації намірам «Нафтогазу України» мав би покласти край, наприклад, Антимонопольний комітет. Та коли на ринку реально лише два оптових постачальники — НАК і «Ітера», а більшість дилерів лише перепродують газ цих власників за демпінговими цінами, намір НАКу їх позбутися видається цілком логічним. І в цьому сенсі, схоже, ринкова конкуренція — не наш випадок. А ось чи вдасться НАКу реалізувати ці добрі наміри, через кілька тижнів буде видно.
Відповіді
2002.06.28 | Stepan Salo
Питання, яке хотілося б задати Тимошенко
Дорогая Юлия Владимировна!Хорошую и нужную вы написали статью, но есть один
вопрос. Вот вы пишете:
> Можно, конечно, вопрошать: а почему же молчит наш
> парламент, наш своего рода «птичий базар», который
> поднимает гомон чуть ли не по любому ничтожному
> поводу? Почему мы не слышим глубоких аналитических
> или просто возмущенных выступлений народных
> избранников по этому поводу?
И вот еще:
> И здесь мне вспоминается старая реприза гениального
> Аркадия Райкина...
> ... «То, что я молчу, — понятно, но вы-то почему
> молчите?»
Так вот хотелось бы вас спросить по этому поводу : то,
что они молчат, — это понятно, но вы-то почему молчите
в парламенте?
2002.06.28 | Фарбований Лис
Re: Юля про трубу. Круто.
Також http://www.zn.kiev.ua/ie/show/399/35275/2002.06.28 | Andrij
Re: Хороша стаття. Хотілося б почути контраргументи
тих, хто підтримує нову колонізацію України.2002.06.28 | Shooter
Цікаво, а якби за мість Ахмєтова...
...Харцизький ТЗ купив Маннессманн, то також би було "новою колонізацією України"?.2002.06.28 | Andrij
Re: На городі бузина, а в Києві дядько
Shooter писав(ла):> ...Харцизький ТЗ купив Маннессманн, то також би було "новою колонізацією України"?.
Я може щось упустив, але яке відношення Харцизький ТЗ має до газової труби? Якщо більше зауважень до тез пані Тимошенко нема, то, мабуть, вона таки права: дядя Вова та дядя Герхардт дєрібанять Україну за допомоги дяді Льоні.
2002.06.28 | Shooter
в Києві бузина
Andrij писав(ла):> Shooter писав(ла):
> > ...Харцизький ТЗ купив Маннессманн, то також би було "новою колонізацією України"?.
>
> Я може щось упустив, але яке відношення Харцизький ТЗ має до газової труби?
Саме пряме: в постсовітській Україні єдиним ефективним шляхом "нормалізації праці" великих державних компаній є залучення західного капіталу. Незалежно від того, чи то є ХТЗ, чи то є магістральний трубопровід.
>Якщо більше зауважень до тез пані Тимошенко нема, то, мабуть, вона таки права: дядя Вова та дядя Герхардт дєрібанять Україну за допомоги дяді Льоні.
Ага, а перед тим подєрібанили Чехію з Словаччиною. А в Словаччині взагалі "все забрали в бідолашного словацького народу" - і газо-, і нафто-трубу.
А щодо газу і пані Тимошенко - то її "лібідо" до нього має цілком чітке обїрунтування.
2002.06.28 | Andrij
Re: Досить змагатись у словесах
Вкажіть, будь ласка, чому Україна має віддавати СВОЇ міліарди доларів іншим країнам.2002.06.29 | Горицвіт
на яких, оп'ять же, умовах?
Shooter писав(ла):> Ага, а перед тим подєрібанили Чехію з Словаччиною. А в Словаччині взагалі "все забрали в бідолашного словацького народу" - і газо-, і нафто-трубу.
>
"Віддали" чи продали, чи якісь особливі умови?
2002.06.28 | Roller
Кому верить Ющенко или Тимошенко?
А кстати, в чем они, эти перспективы и выгоды? Ей-богу, не понимаю. Правда, В.Ющенко в своей обычной пан-украинской доходчивой и рассудительной манере заявил (после поездки в гостеприимную Германию, разумеется), что консорциум — «это имплементация к энергетическому рынку Европы», что таким образом «украинская газотранспортная артерия становится составляющей энергетического рынка Европы». Но тогда почему не пойти дальше и не сказать, что благодаря консорциуму Украина становится также участником «имплементации» к природному газу на территории России? Одна закавыка — с позиций экономической логики (да и обычной, человеческой) участвовать в каком-то экономическом предприятии (в торговле клубникой или в ее сборе) значит, прежде всего участвовать в распределении значительно увеличивающейся прибыли от него вследствие объединительного эффекта.Кому верить Ющенко или Тимошенко? Ющенко же был ее начальником.
2002.06.28 | Shooter
І так, і ні
Скажімо, цікавим виглядає факт, що "продовження труби" (словацьке і чеське) вже приватизоване подібним за складом газовим концерном - Рургаз, Франс де Газ, Газпром, - і ніхто з того великої трагедії не робить.Крім того, "труба" як така ніколи не була лише "трубою". Щось за щось.
Крім того, суттєвішим є чий газ в трубі - ось тут і заробляються мільярди на голому місті(нагадаю, Юля великий знавець такого зарібку).
Далі. Ніхто до сьогодні так і не бачив документів по конценрну. Більше того - в Харкові виявилося, що бачення концерну Росією і Україною - досить-таки відмінне.
Етс., ес.
З іншого боку, Юля слушно використовує момент, щоб пресанути Кучму.
2002.06.28 | Горицвіт
Які відмінності?
Shooter писав(ла):> Більше того - в Харкові виявилося, що бачення концерну Росією і Україною - досить-таки відмінне.
У чому саме відмінності? Десь було в пресі?
2002.06.28 | Shooter
Було. Навіть в УП, по-моєму
Касьянов і Кінах так нічого і не підписли - саме через різне бачення.2002.06.28 | НеДохтор
Re: Які відмінності?
Дійсно, Shooter правий, була стаття в російській пресі і УП подавала переклад.Але, IMHO, оскільки мова йде про досить великі гроші, то від ЗМІ можна очікувати і різного роду "димові завіси".
УП
http://www.pravda.com.ua/?20624-e1-new
--------------
Київ не ділиться трубою. Росія наполягає на приватизації українських газопроводів
Олександр Беккер,
"Ведомости",
http://www.vedomosti.ru/stories/2002/06/24-02-01.html
24.06.2002, 16:50
Росія і Україна відклали підписання міжурядового протоколу на 2003 р. про транзит газу по території України. Без нього не має практичного значення контракт "Газпрому" з НАК "Нафтогаз України" про умови перекачування газу до 2013 р. Москва згодна на поступки тільки в тому випадку, якщо Київ погодиться на приватизацію своєї трубопровідної системи. Але український прем'єр Анатолій Кінах відкидає цю ідею з порога.
У минулу п'ятницю заступник голови правління "Газпрому" Олександр Рязанов і його колега з "Нафтогазу" Ігор Воронін підписали в Харкові довгостроковий контракт про щорічний транзит в Європу не менше за 110 млрд куб. м протягом 10 років. Учасники сьомої міжурядової комісії і гості, які почали аплодувати, і не підозрювали, що за декілька хвилин до цього керівник департаменту апарату російського уряду Тетяна Валова виявила, що в тексті документа українці опустили важливий пункт: контракт набирає чинності тільки разом з міжурядовим протоколом про умови транзиту і постачання на 2003 р. Було потрібне оперативне втручання прем'єрів, щоб відновити їх усну домовленість про ув'язку двох угод.
Сам протокол підписати не вдалося. Офіційне пояснення: сторони не зійшлися в ціні за газ, що експортується до України, вартості трафіка і вилученнях з угод, що дозволяють Києву реекспорт газу. Усунути розбіжності прем'єри обіцяли до 1 липня. До тієї ж дати готується угода про надання "Газпрому" резервних потужностей в газосховищах України. На таке Київ пішов уперше. Як сказав "Ведомостям" радник Касьянова Володимир Андреанов, з 30 млрд куб. м підземних ємкостей російська сировина заповнить приблизно 10 млрд куб. м. "Це дозволить регулювати сезонні коливання цін, коли літом споживання палива падає, а також гарантувати обсяги постачання зимою, коли попит зростає", - пояснив Андреанов.
Ще рік тому відкриття Києвом газових комор стало б сенсацією. Але сьогодні Москві цього вже мало. Росія наполягає на створенні консорціуму з управління трубопроводами. 10 червня цю ідею схвалили президенти Володимир Путін і Леонід Кучма, до яких через добу приєднався німецький канцлер Герхард Шредер. За задумом тріумвірату, альянс європейських компаній дозволить реконструювати газотранспортне господарство України, гарантувати транзит і надійність постачання сировини європейським споживачам. Тоді було заявлено, що "Газпром" і "Нафтогаз" будуть взаємодіяти в консорціумі на паритетних умовах.
У Харкові з'ясувалося, що Україна відводить цим компаніям роль операторів трубопровідної системи. Такий консорціум Москві не потрібен. У російському уряді вважають, що Путін і Кучма домовилися про передачу газотранспортного господарства у власність "Газпрому" і "Нафтогазу". "Навіщо нам сідати на зношену трубу, якщо наші повноваження, скільки мільярдів не вкладай, ні на йоту не збільшаться", - дивується джерело в російській делегації.
Кінах мотивує свою незговірливість тим, що приватизація трубопроводу не передбачена українським законодавством. "Можу сказати визначено, що в найближчі роки таке питання навіть не стоїть на порядку денному", - заявив він в інтерв'ю "Ведомостям". У Москві кабінету Кінаха докоряють тим, що він просто не бажає вступати в битву з Верховною Радою, яка повинна ратифікувати створення консорціуму. "Проблеми в Раді будуть, але хіба у нас їх немає в Думі? - ставить питання чиновник з Білого дому. - При наполегливості президент [Кучма] може забезпечити більшість у Раді при проходженні необхідних поправок про приватизацію газового господарства".
Але навіть затятий оптиміст, який не забув, як довго сперечалися про реструктуризацію українського боргу за газ, не повірить, що такого результату можна швидко досягти. А значить, підвисає довгостроковий контракт на 10 років і протокол на 2003 р., який Москва пов'язує з проектом угоди про створення консорціуму.
--------------
2002.06.28 | Shooter
Re: Які відмінності?
НеДохтор писав(ла):> У Харкові з'ясувалося, що Україна відводить цим компаніям роль операторів трубопровідної системи. Такий консорціум Москві не потрібен. У російському уряді вважають, що Путін і Кучма домовилися про передачу газотранспортного господарства у власність "Газпрому" і "Нафтогазу". "Навіщо нам сідати на зношену трубу, якщо наші повноваження, скільки мільярдів не вкладай, ні на йоту не збільшаться", - дивується джерело в російській делегації.
Цікаво, навіщо Газпрому була "словацька" труба - вдвічі коротша, ніж українська.
> Кінах мотивує свою незговірливість тим, що приватизація трубопроводу не передбачена українським законодавством. "Можу сказати визначено, що в найближчі роки таке питання навіть не стоїть на порядку денному", - заявив він в інтерв'ю "Ведомостям".
2002.06.28 | Shooter
А тут ще про труби
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/399/35264/ТРАНЗИТ ЕНЕРГОНОСІЇВ: ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ ЧИ, ЯК КОЛИСЬ, «ПО-БРАТСЬКИ»?..
Алла ЄРЬОМЕНКО
Пам’ятаєте повчальну притчу про те, як батьки пояснювали своєму чаду, що означає по-братерськи розділити яблуко із сестрою: більшу частину віддати їй, а меншу залишити собі. Після чого малюк сказав: нехай краще старша сестра поділить із ним яблуко по-братськи. Тямущий малюк...
За часів СРСР Росію в інших «вільних республіках» частенько називали «старшим братом». Чи з цієї причини, чи з огляду на вагоміші підстави цей комплекс у неї таки розвився. Та якщо перевести сучасні взаємовідносини РФ з іншими учасниками СНД, зокрема Україною (особливо в питаннях нафтогазових взаємин), так би мовити, в сімейну площину, то очевидно, що Росія воліє, аби з нею чинили «по-братськи». Втім, хіба лише Росія?.. Інша річ, що Україна своєю бездіяльністю і непослідовною політикою щодо нафтогазової галузі сама ледь не загнала себе в куток, звідки навіть не розгледіти, як змінюється розклад на міжнародному ринку енергоносіїв.
Перш ніж продовжити обіцяну у попередньому випуску «Дзеркала тижня» розповідь про брюссельську конференцію у форматі Україна — ЄС «Розвиток нафтогазового сектора України і можливості залучення іноземних інвестицій» та її значення для нас, кілька слів про її європейського ініціатора і співорганізатора. А точніше про INOGATE — програму технічного сприяння Європейського Союзу (TACIS). Маючи уявлення про цю програму, простіше буде оцінити значення європейських інтеграційних проектів у нафтогазовому секторі для України. І трохи інакше поглянути на далекосяжні плани (як висловився Л.Кучма минулого вівторка у Стамбулі в ході відкриття іншої міжнародної конференції), що випливають із тристоронньої заяви президентів України, Росії та федерального канцлера Німеччини про намір створити міжнародний консорціум із управління та розвитку газотранспортної системи України.
Українцям легко зрозуміти європейців у тому сенсі, що їхні потреби в енергоносіях більше ніж на 50% залежать від їх імпорту. І тенденція ця не лише зберігається. До 2030 року експерти прогнозують збільшення потреби в імпорті енергоносіїв європейськими споживачами до 70%. З огляду на цей суттєвий чинник, немає потреби пояснювати, чому Європа намагається обмежити свою залежність якщо вже не в імпорті нафти та газу, то хоча б у варіантах їхніх поставок.
Подана на обговорення Європейською Комісією 29 листопада 2000 року «Зелена книга: на шляху до європейської стратегії надійності поставок енергоносіїв» визначає довгострокову енергетичну стратегію Європейського Союзу, що спрямована на диверсифікацію, підвищення надійності, екологічну безпеку та економічну ефективність енергопоставок у ЄС. Ця стратегія передбачає два основні напрями: контроль над зростаючим попитом на енергоносії та управління залежністю від їхніх поставок. Останнє передбачає, зокрема, важливість вибору способу транспортування енергоносіїв і їхніх джерел постачання. Саме в цій сфері європейська програма INOGATE має важливе значення, у тому числі й для України, як вагомого транзитора нафти і газу.
Втім, не варто радіти: хоча географічно Україна і ближча до центру Європи, уся її десятилітня історія красномовно продемонструвала, що «скіфи ми, так, азіати ми...» І не суть важливий у цьому сенсі (якщо дотримуватися думки поета) розріз і колір очей — будь-який «негр похилого віку» із паспортом однієї з країн ЄС позиціонує і самоусвідомлює себе значно більшим європейцем. І об’єднаній Європі це теж відомо.
Хоча, безумовно, чомусь за цей час ми все ж навчилися. І той факт, що вітчизняні компанії перестають відправляти в закордонні відрядження (особливо, за держрахунок) своїх представників на численні міжнародні форуми, саміти і конференції винятково як на ознайомлювальну екскурсію, свідчення тому. Принаймні презентаційна ініціатива за останній місяць і на конференції в Брюсселі (офіційному, можна сказати, серці Європи), і в ході засідання українсько-польської комісії з економічного співробітництва в Жешуві, і навіть на міжнародній конференції в Стамбулі належала представникам України. Це вже щось. Шкода лише, що в українсько-російських нафтогазових відносинах спостерігається абсолютно зворотна тенденція. Тим часом, усе могло б (чи може ще?) бути інакше. Зокрема і завдяки створеному ЄС інструментарію. Навіть якщо він покликаний захищати інтереси насамперед об’єднаних європейців.
Коли впав «єдиний і могутній», Центральна та Західна Європа опинилися перед фактом того, що Росія як основний їхній постачальник нафти і газу, м’яко кажучи, мала дуже напружені взаємовідносини з країнами, через територію яких ці енергоносії доставлялися європейським покупцям. І хоча РФ і «Газпром», як могли, гарантували стабільність поставок енергоносіїв, Євросоюз, виступаючи як «приватний брокер», і діючи через програму технічного сприяння, із 1991—1992 років розпочав переговорний процес із країнами СНД і запропонував проект «Управління міжнародними нафто- і газопроводами», фінансований бюджетом TACIS аж до кінця 1997 року. (І це свідчить про те, що європейці готові платити за свою енергетичну незалежність. Питання в тому — кому?)
За великим рахунком цей проект і став спонукальним мотивом для розвитку програми INOGATE. Як і міжнародна конференція на рівні прем’єр-міністрів «Міждержавне управління нафто- і газопроводами в Закавказзі, Центральній Азії, Україні та Молдові», що проходила 22—25 листопада 1995 року в Брюсселі. По суті саме тоді, уперше після розпаду СРСР, представники СНД зустрілися, аби обговорити спільні проблеми в нафтогазовому секторі, і вперше проблеми нафто- і газопроводів цієї частини світу обговорювалися за межами колишнього Союзу.
Аби забезпечити стабільність поставок енергоносіїв, недостатньо довгострокової розумної цінової політики — необхідна безпечна транспортна мережа. І це саме та причина, з огляду на яку транспортна інфраструктура є фундаментальною для забезпечення надійності і безпеки енергопостачання. А створення нових нафто- і газомаршрутів дозволить імпортувати нафту і газ із Каспійського регіону та південного Середземномор’я, що підвищує енергобезпеку за рахунок диверсифікації їхніх географічних джерел, що досить докладно представлено, наприклад, на схемі європейської газотранспортної системи. І в цьому сенсі українська нафтогазотранспортна інфраструктура стає щонайдоречнішою. Тому європейці дедалі пильніше вивчають її стан і можливості, надають технічну підтримку в рамках програми INOGATE.
Програма INOGATE (Interstate Oil and Gas Transport to Europe), фінансована Європейським Союзом, розпочата 1995 року і суть її відображено вже в самій назві — «Міжнародне транспортування нафти та газу в Європу». Основною метою цієї програми декларується сприяння регіональній інтеграції нафто- і газопровідних систем і спрощення транспортування енергоносіїв як у самих регіонах, так і на зовнішні ринки Європи та Заходу в цілому.
У цьому складному процесі INOGATE відіграє роль каталізатора в залученні приватних інвесторів і міжнародних фінансових інституцій для участі в проектах, пов’язаних із нафтогазотранспортними системами. Інакше кажучи, ця програма ставить своєю метою виступати в ролі каталізатора регіонального співробітництва на політичному і правовому (інституціональному) рівнях з одного боку, і для залучення необхідних інвестицій на комерційних засадах, з іншого.
При цьому програма виходить із п’яти основних напрямів: оцінка існуючих нафтогазотранспортних систем; можливості розвитку нових транспортних систем; поліпшення інституціональних засад торгівлі і міждержавного транспортування вуглеводнів; негайні маломасштабні інвестиції в міждержавні інфраструктури, пов’язані з певними ризиками; передача ноу-хау в питаннях управління ресурсами й експлуатації трубопроводів.
Програма INОGATE — форма співробітництва 50 сторін. Це держави, що підписали рамкову угоду (країни-учасниці); держави-члени ЄС — у статусі спостерігачів; донорські організації — наприклад, ЄБРР, ЄІБ тощо — також у статусі спостерігачів; організації, наприклад, секретаріат Євроенергохартії — також у ролі спостерігачів.
Окрім 21 країни-учасниці цієї програми, ще сім держав мають намір до неї долучитися. Кандидатами на приєднання до програми в майбутньому вважають держави Середземномор’я та Близького Сходу.
Між іншим, Україна відіграє істотну роль, оскільки є державою-депозитарієм Рамкової Угоди INOGATE; функції депозитарію покладено на МЗС. Відбулося це в ході першого, київського, саміту INОGATE 22 липня 1999 року, коли 13 держав офіційно підписали Рамкову Угоду.
Рамкова Угода INOGATE — міждержавна угода, що визначає правову основу для реалізації та сприяння розвитку міждержавних транспортних систем і залучення інвестицій, необхідних для їхнього будівництва й експлуатації. Ця угода і протоколи до неї розроблені для забезпечення максимальної гнучкості інституціональної структури конкретних проектів шляхом встановлення загальноузгоджених параметрів, сумісних із фінансовими, технічними й експлуатаційними стандартами для мінімізації інвестиційних ризиків, максимізації прибутковості і потім — залучення інвестицій на найвигідніших умовах.
Відповідно до статті 15 угоди, вона набирає чинності на 30-й день після дати передачі в депозитарій третьої ратифікаційної грамоти. Україна була третьою країною, що підписала РУ, і ратифікаційна грамота була передана в депозитарій 18 січня 2001 року, Рамкова Угода як міжнародний договір офіційно набрала сили 17 лютого 2001 року.
В даний час до РУ приєдналася 21 країна, а в 10 із них угода вже набрала сили і представлена в Асамблеї ООН.
До речі, примітний факт: випущена в січні, можна сказати, свіжесенька карта нафто- і газопроводів, що включає Європу, Азію, регіон Каспію, а також Алжир і Туреччину, уперше містить і чітко окреслені нафтогазові магістралі України. Причому не лише існуючі, але нові й утворювані магістралі, як то нафтопровід Одеса — Броди і газопровід у напрямі Туреччини. Не те щоб про ці проекти європейці не знали раніше. Знали, хоча й не всі, хто потенційно міг ними зацікавитися. Та очевидно, що серйозно їх не розглядали як альтернативні й одночасно надійні варіанти доставки вуглеводневої сировини до Європи.
Схоже, ситуація змінилася. Чому, безумовно, сприяла й активізація найбільшої вітчизняної нафтогазової компанії НАК «Нафтогаз України», усіх її дочірніх підприємств, а також уповноважених держмужів, які взялися активно і послідовно рекламувати нафтогазові проекти на міжнародному ринку. Словом, реклама — двигун прогресу. І європейці про це чудово знають.
Можна предметно описувати з дюжину інвестиційних проектів, презентованих на конференції в Брюсселі дочірніми компаніями «Нафтогазу України». І хочеться вірити, що за цим підуть реальні пропозиції і з боку представників ЄС. Втім, як висловився в ході інвестиційно-презентаційної конференції провідний банкір ЄБРР пан Шапіро, розгляд будь-якого інвестиційного проекту і пропозиції, як для ЄБРР, так і для інших інвесторів — це «скрупульозний процес». Який, між іншим, враховує і чинник політичного ризику. І ніхто не стане ризикувати в ситуації невизначеності.
На жаль, саме така ситуація і склалася після заяви про створення консорціуму з управління українською ГТС. Тим більше, що ця заява прозвучала напередодні брюссельської конференції. До того ж перший віце-прем’єр Олег Дубина, як і голова НАКу Юрій Бойко були заклопотані підготовкою до українсько-російської зустрічі в Харкові, що не дозволило їм бути присутніми на зустрічі Україна — ЄС. Тим часом, європейці жадали з вуст перших керівників почути, про що, власне, мова в зв’язку з консорціумом. Анітрохи не применшуючи професійних здібностей вельмишановних панів, які представляли делегацію України, я змушена констатувати, що вони офіційно просто не були уповноважені відповісти на багато запитань представників ЄС. Адже рішення про створення консорціуму — з області політичних рішень (чи поступок?). І в той час, коли менеджери дочірньої компанії НАКу — «Укртрансгазу» розповідали про можливості і перспективи, зокрема інвестиційні, для української ГТС, думки багатьох представників потенційних інвесторів і партнерів були зайняті вирішенням газоконсорціумного кросворда...
Ще одна деталь. Представники української місії при ЄС і програми INOGATE доклали максимум зусиль для того, аби конференція Україна — ЄС була максимально продуктивною. Проте, як вони ж зауважили, за місяць зібрати максимальний кворум у серці Європи досить складно. У Брюсселі прийнято розсилати запрошення на подібні форуми місяців за чотири до оголошеної дати. Зрозуміло, це не найпринциповіша деталь. Та навряд чи в ЄС стануть, як то кажуть, міняти статут свого монастиря в угоду українцям.
Так чи інакше, усе це повчально. І ділові зустрічі в Брюсселі мали місце. Деякі з них обіцяють бути дуже результативними. І вже той факт, що Україна асоціюється тепер не тільки з Чорнобилем, а й найпотужнішою в Європі газотранспортною системою й економічно привабливим проектом Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору — це чималий прогрес. Лише б політики у черговий раз не підкачали...
2002.06.28 | Shooter
НЕ БУТИ ТОБІ «ГАЗОВИМ» ДИЛЕРОМ
НЕ БУТИ ТОБІ «ГАЗОВИМ» ДИЛЕРОМ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД НАВ’ЯЗЛИВИХ ПОСЛУГ ПОСЕРЕДНИКІВ
Ганна ЛЮТА (ДТ)
Сказати, що з 1 липня з волі НАКу «Нафтогаз України» на вітчизняному ринку газу відбудеться революція, — було б гротеском. Однак деяким учасникам цього ринку вочевидь доведеться переорієнтувати свій бізнес, бо протокольне рішення НАКу передбачає фактично ліквідацію мережі дилерських компаній, що невиправдано розрослася і практично реалізовувала НАКівський газ хіба що на папері. Втім, «папери» ці обійшлися в копієчку дочірній компанії НАКу — «Газу України», яку й створювали для реалізації газу, що належить «Нафтогазу України», безпосередньо споживачам. Борги дилерів лише ДК «Газ України» на червень становили близько 30 млн. Скільки «газові» посередники заборгували іншим дочірнім компаніям НАКа — лише їм і відомо.
Відтепер має бути так: кожен робитиме свою справу. Якщо призначення ДК «Укртрансгаз» — транспортування і зберігання газу, то нехай і працює «за основним фахом». Те ж саме стосується «Укргазвидобутку» (ви буріть — вам зарахується) і «Укрнафти», а також решти «дочок» НАКу. Ніякого «сумісництва»!
Втім, проблема не в тому, що всі підрозділи «Нафтогазу України», так би мовити, на дозвіллі приторговували газком. Лихо в тому, що багато з них виявилися, м’яко кажучи, неспроможними. Одне слово, слабкою (а точніше — зайвою) ланкою в ланцюжку, що з’єднує реального власника газу і реального покупця. Про свій інтерес, звісно, дилери не забували. Скажімо, шість дилерів дочірньої компанії «Газ України», такі, наприклад, як «Башкирнафта» чи «Хімпромінвест», примудрялися під усілякі програми (зокрема з оплати туркменського газу) «брати на реалізацію» щомісяця до 300 млн. кубометрів газу. Газ вони прилаштовували, ось тільки в результаті туркменська програма НАКу практично заморожена. А за взятий газ дилери не поспішають розрахуватися...
Ще одне лихе у зв’язку з цим — демпінг на ринку газу. НАК і оптові імпортери явно програвали в ціні дилерам, оскільки сплачували ПДВ, що автоматично підвищувало вартість їхнього газу. Спритні ж дилери брали газ, висловлюючись сленгом, без розмитнення. І тоді як НАК, і зокрема ДК «Газ України», реалізовували свій газ промисловим споживачам по 331 грн. за 1000 кубометрів (у поодиноких випадках по 324 грн.), дилери пропонували той самий газ по 54—55 дол., тобто по 275—290 грн. (залежно від курсу долара). На місці директорів сотень заводів у кого ви купили б газ? Тим більше що дилери можуть і заохочувальний бонус докласти...
Окрім того, у ситуації, коли одному й тому ж підприємству (бажано платоспроможному) протягом місяця пропонують разів десять газ із одного й того ж самого джерела, але за помітно різною ціною, багато директорів воліють обійтися без передоплати, яку давно намагаються впровадити на українському ринку НАК, а підписати договір наступного місяця з тією компанією, котра запропонує найдешевший газ.
Не скажу, що для дилерів, навіть найбільш пронирливих, ринок газу останнім часом перетворився на ріг достатку, як це було ще два-три роки тому. Проте на хлібець і все до нього належне вони заробляли без особливих труднощів.
До речі, на початку червня якусь подобу джентльменської угоди НАК уклав і з оператором поставок імпортного газу в Україну — холдингом «Ітера», що входить в однойменну міжнародну групу компаній. «Ітера» також обіцяла обмежити дилерську мережу в Україні, щоб не провокувати охочих зіграти на дутій різниці цін.
Тож незабаром НАК, і зокрема ДК «Газ України», спробують реально контролювати ринок і позбутися нав’язливих дилерів. Залишиться в цій ролі хіба що «Інтерпайп». Втім, у НАКу цю компанію дилером не вважають, оскільки вона виготовляє для підрозділів НАКу труби (за це з нею і розплачуються газом).
Природно, що невдоволених — у зв’язку з вищеописаною перспективою — не бракуватиме. Та якщо НАК витримає заданий темп, він зможе істотно поліпшити свої фінансові справи. В іншій ситуації намірам «Нафтогазу України» мав би покласти край, наприклад, Антимонопольний комітет. Та коли на ринку реально лише два оптових постачальники — НАК і «Ітера», а більшість дилерів лише перепродують газ цих власників за демпінговими цінами, намір НАКу їх позбутися видається цілком логічним. І в цьому сенсі, схоже, ринкова конкуренція — не наш випадок. А ось чи вдасться НАКу реалізувати ці добрі наміри, через кілька тижнів буде видно.
2002.06.28 | АВ
Круто. И красиво сказано. Умело. А толку?
Если действительно трубе уже много лет...