06/28/2002 | НеДохтор

Подаю передрук.
Попереду вихідні, то ж можливо хтось дочитає до кінця.
Для тих в кого часу менше роблю виділення в тексті того, що стосується обговорюваних раніше на Майдані тем, перш за все це роз’яснення запланованих реформ.




http://www.razom.org.ua/news/?news_id=5343

--------------
Україна – реформи в ім’я демократії Виступ лідера “Нашої України” Віктора Ющенка перед політичною та економічною елітою Німеччини
27.06.2002 // 18:38



Шановні пані та панове!

Насамперед, дозвольте щиро подякувати Вам за те, що Ви прийняли запрошення на цю зустріч. Слова моєї вдячності “Німецькому товариству зовнішньої політики” за надану можливість спілкуватися з Вами, з людьми, котрим не байдужа доля України, тими, котрим ми довіряємо і на чию посильну допомогу в побудові нової, суверенної та демократичної України покладаємося.

У багатовіковій історії нашого народу розпочинається нова ера – закладається фундамент нової української держави – демократичної, правової соціальної. Держави українського народу.

Однією з головних проблем, які постали перед Україною після здобуття незалежності, було формування принципово нової політичної системи – на зміну Україні радянській мала прийти Україна демократична. Ця зміна мала полягати не лише в корективі назв, а, найперше, в принциповій реконструкції всього політичного життя.

Основою політичної системи розвинутих демократій - є існування впливових політичних партій, які через конкуренцію програм в результаті виборів здобувають кредит довіри громадян. Після завершення виборчих перегонів переможець отримує інструмент для реалізації своєї програми – більшість у законодавчому органі влади, здатну ухвалювати закони, право щодо формування уряду та влади на місцях, а перед наступними виборами має звітувати за зроблене. Якщо виборцю живеться краще, то він, як правило, ще раз обирає цю партію, якщо навпаки – ніхто його до цього не примусить. Така проста схема і є механізмом відповідальності влади перед народом і народу – за вибір влади.

І саме таку систему, коли народ обирає собі владу, а влада відповідає перед народом, мала б отримати після здобуття незалежності Україна. Чи має її Україна зараз? Для того, щоб відповісти на це запитання, потрібно дати відповідь на інше: яка політична сила (партія чи коаліція) перебувала при владі в Україні після виборів 1990, 1994, 1998 років і яка, врешті, перебуває зараз, після завершення виборів-2002?

Парадокс: 12 років в Україні не було партії або політичної сили, яка б бодай який період могла називатися “правлячою” в загальнодемократичному розумінні слова. А, отже, за ці 12 років не було й політичної сили, яка б несла відповідальність за стан справ в державі.

Політична безвідповідальність – одна з найголовніших проблем сучасної України, яка тягне за собою класичні запитання: “Хто винен?” в існуванні цієї проблеми – самі політичні партії чи законодавчі умови, в які вони поставлені і “Що робити?”

Трансформація тоталітарної системи в демократичну – процес складний і досить тривалий, однак, як всяка складна робота, він вимагає стратегічного бачення з боку керівництва держави, що ж саме потрібно побудувати. Політична система незалежної України формувалася не на основі цілісної концепції, а як постійний пошук компромісів між різними політичними силами країни. Причиною цього є та особливість формування політичної системи України, що, на відміну від інших посткомуністичних країн (окрім Білорусі та Росії), після “оксамитової революції” початку 90-х демократичні сили так і не прийшли до влади в державі. При владі залишилися здебільшого представники старої бюрократичної системи з тоталітарним менталітетом, які не здатні були генерувати демократичні ініціативи. Зміна державної ідеології була підмінена зміною прапорів та портретів у керівних кабінетах, причому в цих кабінетах переважно залишилися ті ж самі, ще радянські кадри.

Згадаймо 1991-й рік. Саме тоді НЕ відбулася зміна влади, її суті. У всіх посткомуністичних державах одразу після мирних демократичних революцій на всіх рівнях до влади були приведені представники ідеологічно інших політичних сил – які стояли на протилежних щодо попереднього керівництва політичних позиціях: Валенса – у Польщі, Гавел – у Чехії… У нас же вчорашні комуністи взялися проводити так звані демократичні реформи, в яких вони не розбиралися і до сьогоднішнього дня не знають, що це таке. Влада за своєю суттю (і кадровим складом) залишилася лівою на рівні всіх гілок.

Переконливим прикладом цього є, зокрема, склад парламенту трьох скликань – 1990, 1994 та 1998 років, де існували ЛИШЕ ліві та лівоцентристські більшості. Жодного разу після проголошення незалежності в українському парламенті демократичні сили не мали переваги. Це призвело до того, що за роки незалежності Верховна Рада так і не забезпечила політичні та економічні реформи системними законами. Варто пригадати той красномовний факт, що один з ключових законів, у якому реалізовувалося конституційне право громадян на землю, Земельний кодекс, парламент ухвалив лише в 2001 році.

І все-таки, попри всі труднощі перехідного періоду, демократія в Україні розвивається. Сьогодні можна стверджувати, що найголовнішим досягненням української політичної системи є здатність забезпечувати прогресивні зміні завдячуючи саме виборчому процесу. Демократичний досвід зміни влади в результаті президентських та парламентських виборів в Україні є досить унікальним на всьому пострадянському просторі, хоча ступінь демократизму українських виборів ще далекий від європейського.

Підтвердженням цього є перемога демократичних сил України на парламентських виборах цього року

На виборах Блок “Наша Україна” отримав підтримку суспільством своєї демократичної програми і здобув перемогу, отримавши 23,58% голосів. Ще 14,8% голосів отримали політичні союзники Блоку, що стоять на подібних реформаторських позиціях.

Результат виборів 2002 – демократичний потенціал парламенту України найвищий за усю історію незалежної держави. Вибори до Верховної Ради також засвідчили незадоволення суспільства діючою владою. Блок “За єдину Україну”, що був сформований владними партіями, отримав лише 11,83% голосів. Але навіть цей незадовільний для влади результат був досягнутий завдяки величезному адміністративному тиску, численним грубим порушенням законодавства про вибори, фальсифікації результатів. Влада повністю блокувала опозицію в інформаційному просторі. І тим не менше український громадянин впевнено підтримав демократію.

Розумію, що багатьох із Вас, присутніх у цій залі, цікавить - чи стане Ющенко прем’єр-міністром. А якщо так, то коли.

Скажу відверто: мене непокоїть у першу чергу, інша проблема – механізм утворення нового уряду.

Бо не принципово, хто ж буде наступним Прем’єр-міністром. Важливо, щоб таке рішення виражало волю всього народу, захищало народ України, а не корпоративні інтереси.

Найближчі дні покажуть, хто вийде переможцем із нинішніх політичних баталій – народ, що прагне власної влади, чи влада, що прагне панувати над ним.

Якщо довіряти деяким західним газетярам, які думають, що на відстані добре розібралися у перипетіях політичного процесу України, то сподіватися на докорінне поліпшення стану справ важко.

Проте, на щастя, це далеко не так. Німецьке прислів’я каже: „тод ґеґлаубте лебен ленґер”. (переклад – ті, про кого думають, що вони вже померли, довше живуть).

Ми запропонували всім політичним силам, що увійшли до парламенту, модель створення дієвої більшості шляхом підписання Коаліційного договору.

Стержнем переговорів стала наша концепція щодо форми державного устрою України. Політичним силам парламенту було запропоновано зробити рішучий крок щодо спрямування політичного процесу у русло демократії.

Ключовий елемент політичних змін ми бачимо у відтворенні європейської моделі формування влади, коли владні повноваження представниками політичних сил набуваються виключно через механізм вільних виборів.

Для цього наша фракція готує на розгляд Верховної Ради декілька першочергових законодавчих ініціатив. Зокрема зміни до конституції України, які б надавали право парламенту формувати уряд.

Для реалізації концепції реформи політичної системи підготовлені нові проекти законів про вибори на пропорційній основі, про політичні партії, про уряд. Ми будемо ініціювати перепідпорядкування парламентові всіх силових структур, включаючи армію та здійснення демократичного контролю за діяльністю виконавчої влади.

Передбачена нами реформа політичної системи передбачає також цілковиту децентралізацію системи державного управління. Ми переконані, що більшість місцевих проблем простіше вирішувати регіональним органам влади.

Пропонована децентралізація буде базуватися на відповідних положеннях Основного закону та спеціальної Фінансової Конституції. Ці документи регулюватимуть повноваження: питання фінансових потоків, компенсацій між урядом і регіонами; питання податків і зборів, що залишатимуться в розпорядженні регіональної влади, регулювати фінансові питання органів місцевого самоврядування.

Виведення судів і прокуратури із їх нинішньої владної залежності та формування по-справжньому незалежної судової системи – це ще одне з головних завдань, котре ми ставимо перед собою.

Судова реформа, яку ми пропонуємо має привести до формування дієвої системи захисту прав громадянина через систему судів які займатимуться кримінальними справами; цивільними справами та вирішенням адміністративних спорів. Останні відіграватимуть ключову роль в тому числі й щодо реформування адміністративної системи.

Паралельно до судової реформи розроблена концепція реформи адміністративної системи. Головним її завданням має стати заміна старої неефективної комуністичної бюрократії, яка сьогодні стала ще й надзвичайно корумпованою, дієвою системою публічного адміністративного управління.

Кінцевий результат цієї реформи - адміністративні органи управління стануть публічними, а громадяни отримають право і реальну можливість судового розгляду своїх відносин із адміністративними органами управління, тобто з державою.

Майже всі реформи, концепцію яких ми відпрацювали й пропонуємо, мають за кінцеву мету створення таких політичних та правових умов, за яких адаптація української економіки до світових стандартів стане можливою.

Зрозуміло що говорити про адаптацію України до світових стандартів неможливо без того, щоб не сказати про необхідність відтворення українського приватного й публічного права. Будувати нову Україну на законах колишньої системи безглуздо. Нові закони мають базуватися на досвіді та ліберальних традиціях європейського континентального права.

Велику увагу, при цьому ми приділяємо нормам національного права, що формують положення інтернаціонального приватного права України. Адже йдеться насамперед про стосунки іноземних юридичних і фізичних осіб в Україні. Без впевненості іноземних партнерів в тому, що вони працюватимуть в Україні більш ефективно, ніж у себе вдома, немає чого нам розраховувати ні на інвестиції, ні на входження України в Європу.

Важливим елементом швидких і дієвих ринкових реформ має стати прозора приватизація.

Для того щоб вона була насправді прозорою, ми плануємо паралельно провести реформу банкової та фінансової системи, відрегулювати вільний оборот землі. Так як грошей для приватизації нема у більшості з тих, хто хотів би стати на шлях приватного господарюванням, то вихід може бути тільки один – отримання кредитів.

Тому наша концепція відбудови України передбачає створення потужних кредитних інституцій, на плечі яких ляже найтяжча робота. Німецький досвід відбудови та роботи таких інституцій є для нас безцінним. Ми сподіваємося, що зможемо отримати від Вас певну організаційну підтримку та допомогу у підвищенні кваліфікації нашого персоналу.

Населення України має у своєму розпорядженні за різними даними від 20 до 50 мільярдів доларів. Звичайно, що для Ваших масштабів це зовсім небагато. Але кожний із присутніх добре розуміє, що при ефективно функціонуючій економіці та ринкових цінних паперах – це значна сума, яка на протязі короткого часу може подвоїтись, а то і потроїтись. А - це інвестиції у нове виробництво; це нові робочі місця; це нові технології.

Ми усвідомлюємо необхідність не тільки реорганізувати наш ринок, а й зробити його абсолютно прозорим. Адже у людей мусить виробитися довіра до ринку і до його учасників. Вона з’явиться тільки тоді, коли учасники ринку будуть чесними гравцями і коли правила гри будуть простими і зрозумілими для всіх; коли кожний із вкладників знатиме, що за ним завжди стоїть право із усіма його інструментами, стоять і незалежні від політичної кон’юнктури інституції.

Шановні пані та, панове,

Демократія неможлива без дієвої четвертої гілки влади, мається на увазі забезпечення свободи слова в Україні. Наша концепція демократичних ЗМІ передбачає як мінімум два ключових елементи:

створення громадських телебачення й радіо та роздержавлення всіх друкованих ЗМІ.

Газети і журнали мають бути незалежними, а їх діяльність регламентуватися виключно нормами права. Державі не варто створювати конкуренцію приватним ЗМІ. Її завданням є створення оптимальних умов для рівної й прозорої конкуренції між самими ЗМІ, та змагання газет і журналів за своїх читачів.

Щодо громадських телебачення й радіо мушу сказати, що з його відбудовою Україна стане зовсім іншою.

Упродовж усіх останніх років всі ми були свідками того, як телебачення й радіо перетворювалося на інструмент політичної розправи, знаряддя пропаганди, а не об’єктивного висвітлення подій. Цьому не буде місця у Нашій Україні.

Перелік реформ, котрі маємо намір реалізувати в Україні, надзвичайно великий. У реалізації багатьох із них ми сподіваємося також і на Вашу підтримку. Особливо тих із Вас, хто вже набув досвіду трансформації систем планової економіки у економіку ринкову в так званих нових землях Німеччини.

Але підкреслю ще раз, всі ці реформи в Україні будуть можливі тільки за однієї умови – коли уряд України буде формуватися через механізм вільних виборів. Виборів, базованих на міжпартійній конкуренції політичних партій. Партій, що передусім об’єднують широкі верстви населення спільними поглядами на форму державного устрою.





Шановні пані та, панове,

перш ніж перейти до заключного розділу мого виступу, а саме до питання про місце України у світовій спільноті, хочу коротко торкнутися теми української національної ідеї. Українська національна ідея, чи ідея існування й розвитку української нації в рамках національної держави, в силу низки об’єктивних і суб’єктивних причин, існує поки що лише умовно. Це пов’язано з тим, що українська нація як така, ще не сформована. Вона виникне лише тоді, коли Україна остаточно й безповоротно перетвориться на демократичну державу.

В Україні живуть люди різних національностей, етнічних груп, віросповідань. Через відсутність демократичного устрою, перш за все через відсутність причетності до формування органів державної влади, попри прояви національної самосвідомості, поки що не мають змоги ідентифікувати себе часткою одного цілого, котре можна назвати українською політичною нацією.

Ніхто не хоче себе ототожнювати з корумпованою владою; олігархами, які використовують владні позиції для власного збагачення; з політиками, що шукають лише матеріальні вигоди; із політикою, що змушує людей залишати свою Батьківщину.

Лише тоді, коли всі громадяни України, незалежно від національності, релігії, мови, усвідомлять себе українською політичною нацією, в якій вільно розвиватимуться різноманітні етнічні, расові, релігійні групи, котрих пов’язує не тільки спільність походження, мови, віровизнання, побуту, звичаїв, історичного минулого й солідарність соціальних і політичних інтересів сьогодення, а й свідомість своєї добровільної єдності, народиться УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ, народиться українська політична нація.

Україна мусить збутися як національна держава. Цей процес можливий тільки на засадах демократії й добровільності, що вимагає особливих прав суверенітету її громадян. Відсутність внутрішньодержавного миру та демократичності процесу трансформації у державу національну призвела у Німеччині до Першої світової війни, а у Росії - до Жовтневої революції. Бо держава стає національною, коли в ній панує демократія; коли присутня свобода самовизначення громадян усіх етнічних груп, котрі ототожнюють її націю зі своєю власною, котру готові захищати та якою вони пишатимуться.

Перебіг процесу утворення української нації, а відповідно і трансформації України в національну державу, перебуває в прямій залежності від багатьох чинників зовнішньої й внутрішньої політики.

Від його перебігу та успішного закінчення залежатиме майбутня, відмінна від нинішньої, карта Європи та геополітична конфігурація світу. Відтак, місце, яке Україна займатиме у світовій спільноті, стоїть у прямій залежності від того. якою буде суть цієї держави. А не навпаки.

Тому всі наші зусилля йдуть не на те, щоб заради політичних дивідендів проголошувати вічну дружбу із кимсь, створюючи при цьому нестерпні життєві умови для більшості свого народу.

Всі наші зусилля направлені на оновлення України. Відбудова її економіки, соціальної, медичної і пенсійних систем, відбудування сучасної системи освіти – ось наше уявлення про інтеграцію України до Європи.

Український народ мусить отримати змогу зробити свою державу міцною економічно, демократичною європейською державою.

Отже, процес реформ ми бачимо перш за все як шанс на власне оновлення; шанс на власну відбудову; зрештою, як шанс на інтеграцію до світової спільноти.

Багато популістів звичайно, намагаються намалювати цей процес у інших фарбах. Вони підозрюють нас у тому, що інтеграцію до ЄС ми бачимо лише як можливість отримувати якісь дивіденди для себе.

Це зовсім не так. І якщо на світовому ринку з’явиться ще декілька виробників з України, які є конкурентоспроможними, то від цього лише виграють усі.

Ми будемо набиратися досвіду власної демократичної державності так довго, поки не відчуємо, що ми вже настільки сильні, а процеси відбудови настільки стабільні й безповоротні, що ми можемо замінити частину наших національних повноважень на право бути членами ЄС.

Членство України в ЄС має зміст лише тоді, коли ми зможемо в Україні реформувати стару радянську політичну систему; забезпечити сучасні стандарти соціального й медичного забезпечення. І все це можливе лише тоді, коли Україна стане іншою. Демократичною, правовою соціальною державою вільних громадян. Але це велика робота.

Ми можемо твердо обіцяти тільки одне – якщо в Україні переможе демократія, то усі рішення в тому числі й щодо вступу до тієї чи іншої міжнародної організації прийматиме тільки український народ. Ніхто не має права ставити себе вище його волі, чи нав’язувати йому її.

Ми намагаємося зробити все для того, щоб процес оновлення й відбудови України, став підставою для країн-членів Євросоюзу ще раз переосмислити свої погляди щодо нашої держави.

Повірте, не за горами той час, коли нашу оновлену, демократичну Україну із її величезним людським, промисловим потенціалом та природними ресурсами будуть бажати бачити рівноправним членом великої європейської родини народів, що прагнуть миру, справедливості й щастя для всіх людей.



Дякую за увагу.


--------------